Рішення

від 17.03.2023 по справі 420/13049/22

ОДЕСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 420/13049/22

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 березня 2023 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд під головуванням судді Андрухіва В.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС в Одеській області про визнання протиправною та скасування вимоги,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Головного управління ДПС в Одеській області, в якому просить:

визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС в Одеській області про сплату боргу (недоїмки) № Ф-34194-51У від 18 лютого 2021 року у розмірі 37788 грн. 74 коп.;

стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 суму судового збору.

Позов обґрунтовано тим, що позивач був зареєстрований як фізична особа-підприємець, але в період, за який нарахований внесок від здійснення підприємницької діяльності, позивач був звільнений від сплати ЄСВ за себе, оскільки не здійснював підприємницьку діяльність, був найманим працівником, а внесок за нього сплачував його роботодавець. Як зазначено у відзиві на позовну заяву, позивачем подано до податкового органу звітність з єдиного соціального внеску за 2017-2020 року, де відображено нульовий дохід та задекларовано розмір ЄСВ, що вже сплачено. Зазначена обставина підтверджується довідкою про трудовий та страховий стаж. Незадоволення даного позову призведе до стягнення з позивача ЄСВ у надмірному (подвійному) розмірі, що, як зазначено вище, суперечить меті єдиного соціального внеску.

Ухвалою від 19.09.2022 року позов залишено без руху та роз`яснено позивачу, що виявлені недоліки мають бути усунені шляхом: звернення до суду із заявою про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду з доказами поважності причин його пропуску; надання виправленої позовної заяви (з зазначенням реєстраційного номера облікової картки платника податків за його наявності або номера і серії паспорта позивача) з її копією для відповідача.

Ухвалою від 19.09.2022 року повернуто без розгляду заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову у даній справі.

Ухвалою від 03.10.2022 року продовжено ОСОБА_1 строк для усунення недоліків адміністративного позову.

Ухвалою від 12.10.2022 року прийнято до розгляду вказану позовну заяву та відкрито провадження у справі. Ухвалено розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.

Копію ухвали про відкриття провадження у справі та матеріали позовної заяви відповідач отримав 12.10.2022 року, що підтверджується звітом про доставку електронного листа.

Ухвалою від 21.10.2022 року задоволено клопотання ОСОБА_1 про забезпечення позову. Зупинено стягнення на підставі вимоги Головного управління ДПС в Одеській області №Ф-34194-51У від 18.02.2021 року щодо стягнення з ОСОБА_1 боргу в розмірі 37788,74 грн. у виконавчому провадженні ВП №69463044.

У відзиві на позовну заяву відповідач вказує, що з 01.01.2017 до ст.7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» було внесено зміни, одна із яких стосується порядку нарахування єдиного соціального внеску фізичними особами-підприємцями та особами, які провадять незалежну професійну діяльність, у разі відсутності у них доходу у звітному році або окремому місяці звітного року. Так, якщо раніше такі платники ЄСВ мали право самостійно визначати базу нарахування ЄСВ у разі відсутності доходу і сплатити суму єдиного соціального внеску з урахуванням встановленої максимальної величини бази нарахування ЄСВ та розміру мінімального страхового внеску, то з 01.01.2017 таке самостійне визначення бази для нарахування ЄСВ стає їх обов`язком. Отже, фізичні особи-підприємці мали нараховувати єдиний соціальний внесок за себе. Базою нарахування ЄСВ є сума доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню ПДФО. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць З 2017 року якщо такими платниками не отримано дохід у звітному році або окремому місяці звітного року вони зобов`язані визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування ЄСВ. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску. Отримана Позивачем заробітна плата як найманого працівника та факт реєстрації його фізичною особою-підприємцем без отриманого від підприємницької діяльності доходу є різними базами нарахування єдиного внеску, які не виключають один одного.

Дослідивши в письмовому провадженні наявні в матеріалах справи докази, суд встановив такі обставини.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 була зареєстрована як фізична особа-підприємець з 11.09.2003 р. і перебувала на податковому обліку у ДПІ у Малиновському районі м. Одеси, як платник єдиного податку, без найманих працівників (2 група платників єдиного податку).

Підприємницька діяльність позивачем після 2006 р. не здійснювалася, доходів позивач не отримувала, що позивач підтвердила поданими до контролюючих органів декларацією про доходи, одержані за 2007 рік, та розрахунком суми страхових внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування за 2007 рік.

Державна реєстрація припинення підприємницької діяльності позивача відбулась 19 лютого 2019 року згідно заяви позивача до державного реєстратора від 19.02.2019.

З 15 лютого 2019 року по теперішній час позивач працює на посаді юриста в Громадській організації «Десяте квітня», ЄДРПОУ 38296562, та згідно довідки вих.№ 0199/2022 від 14.09.2022 року вказана організація сплатила єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за позивача за період з лютого 2019 року по серпень 2022 року включно.

18.02.2021 року Головне управління ДПС в Одеській області склало та направило на податкову адресу 65000, Одеська обл., Малиновський, вул. Михайлівська, буд 12/14 кв.16 вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-34194-51У, якою повідомило про наявність у платника єдиного внеску заборгованості (недоїмка, штраф, пеня) у загальній сумі 37788,74 грн., що включає 37788,74 грн. недоїмки.

Вказана сума недоїмки 37788,74 грн. згідно наведеного у відзиві розрахунку складається з таких сум: 8448 грн. за 2017 рік, 9828,72 грн.- за 2018 рік, 11016,72 грн. за 2019 рік, 2078,12 грн. за 1 квартал 2020 року, 1039,06 грн за 2 квартал 2020 року, 3178,12 грн за 3 квартал 2020 року, 2200 грн. за 4 квартал 2020 року .

Як вказує позивач, про зазначену вимогу вона дізналася з матеріалів виконавчого провадження 12.09.2022 року після отримання постанов про відкриття виконавчого провадження ВП№69463044 від 22.07.2022р.

Позивач не погодився із правомірністю зазначеної вимоги № Ф-34194-51У та звернувся до суду з цим позовом.

Вирішуючи даний адміністративний спір, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

При цьому, у ч.1 ст.68 Конституції України також згадано, що кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Отже, усі без виключення суб`єкти права на території України зобов`язані дотримуватись існуючого у Державі правового порядку, а суб`єкти владних повноважень (органи публічної адміністрації) додатково обтяжені ще й обов`язком виконувати доведені законом завдання виключно за наявності приводів та способом, чітко обумовленими законом.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Пунктом 4 частини першої статті 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» з-поміж інших платників єдиного внеску визначено й фізичних осіб - підприємців, в тому числі й тих, які обрали спрощену систему оподаткування.

Підпунктом 14.1.195 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначено, що «працівник» - це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Згідно з абзацом другим пункту 1 частини першої статті 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Відповідно до абзацу першого пункту 1 частини першої статті 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами.

Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування єдиного соціального внеску.

Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір єдиного соціального внеску не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць.

При цьому, за відсутності бази для нарахування єдиного соціального внеску у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

З огляду на системне тлумачення наведених норм права, суд доходить висновку, якщо особа не веде господарську діяльність і є найманим працівником, така особа є застрахованою, і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.

Зазначена правова позиція узгоджується з висновком Верховного Суду, викладеному у постанові від 04.12.2019 у справі № 440/2149/19.

Застосована судом правова позиція викладена у постанові Верховного суду від 16.09.2022 року по справі №500/92/19.

Аналогічні правові висновки також містяться у постановах Верховного Суду від 27.11.2019 р. по справі №160/3114/19, від 04.12.2019 р. по справі №404/2149/19, від 23.01.2020 р. по справі №480/4656/18, від 18.03.2020 р. по справі №140/1777/19.

Відповідно до частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно з частини шостої статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Згідно статті 42 Конституції України кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом.

Відповідно до частини другої статті 50 Цивільного кодексу України фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом.

Частиною першою статті 128 Господарського кодексу України визначено, що громадянин визнається суб`єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу.

З огляду на викладене правове регулювання спірних правовідносин та встановлені обставини справи у сукупності, суд дійшов висновку, що відповідачем протиправно виставлено вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-34194-51У від 18 лютого 2021 року, з нарахуванням ЄСВ за період з лютого 2019 року по грудень 2020 року, оскільки позивач припинила підприємницьку діяльність у лютому 2019 року, відповідно втратила статус фізичної особи-підприємця та перестала бути платником ЄСВ згідно пунктів 4 та 5 ч.1 ст.4 Закону № 2464.

До того ж, з лютого 2019 року позивач є найманим працівником у ГО «Десяте квітня», та роботодавець сплачує за позивача єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Таким чином, протиправно нарахованими позивачу є суми ЄСВ: 10098,66 грн. за період з лютого по грудень 2019 року та 8495,30 грн. за 2020 рік (2078,12 грн. за 1 кв. + 1039,06 грн за 2 кв. + 3178,12 грн. за 3 кв. + 2200 грн. за 4 кв.), а всього протиправно нараховано - 18593,96 грн. (10098,66 грн. + 8495,30 грн.).

При цьому, суд не вбачає підстав для визнання протиправно нарахованими решти сум ЄСВ: за 2017 рік 8448 грн., за 2018 рік - 9828,72 грн. та за січень 2019 року 918,06 грн., оскільки у позивача, навіть за відсутності доходу, існував обов`язок сплати ЄСВ як ФОП, при тому що позивач у цей період не була найманим працівником і ЄСВ за неї жодним роботодавцем не сплачувався.

Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Згідно з ч.1 ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

За таких обставин, суд дійшов висновку про протиправність оскаржуваної вимоги через неправильне нарахування суми ЄВС (безпідставно нарахованою є сума 18593,96 грн.), а тому ця вимога підлягає скасуванню.

Згідно з ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2, 5-6, 9, 72, 77, 90, 241-246, 262, 293 КАС України, суд,

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС в Одеській області (адреса: вул. Семінарська, 5, м.Одеса, 65044, код ЄДРПОУ ВП 44069166) задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС в Одеській області про сплату боргу (недоїмки) № Ф-34194-51У від 18 лютого 2021 року у розмірі 37788 грн. 74 коп.

Стягнути з Головного управління ДПС в Одеській області за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору у розмірі 992 (дев`ятсот дев`яносто дві) грн. 40 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до П`ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя В.В. Андрухів