Рішення

від 17.03.2023 по справі 420/16239/22

ОДЕСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 420/16239/22

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 березня 2023 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Василяки Д.К., розглянувши в письмовому провадженні у порядку спрощеного позовного провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС в Одеській області (вул.Семінарська, 5, м.Київ, 65044, код ЄДРПОУ 44069166) про зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління ДПС в Одеській області в якому позивач просить суд:

здійснити коригування відомостей в картці платника Єдиного соціального внеску шляхом виключення з неї відомостей про наявність у ОСОБА_1 боргу зі сплати єдиного соціального внеску у розмірі 29293, 44 грн.;

стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Одеській області на користь позивача судові витрати в сумі 992,40 грн. та витрати на правову допомогу в розмірі 6000, 00 гривень..

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що ОСОБА_1 , отримала 31 жовтня 2022 року рекомендованим листом №23391/6/15-32-13-05-06 ГУ ДПС у Одеській області відмову відкоригувати ІПК на суму неправомірного боргу з ЄСВ в розмірі 29293,44 гривень, який нарахований, на думку позивача, помилково і протиправно.

Головне управління ДПС у Одеській області було проінформовано в заяві, і відповідно останнім проігноровано правові позиції Верховного Суду, викладену в постанові від 25.03.2020р. по справі №826/9288/18, що «У разі скасування вимоги про сплату податкового боргу, контролюючий орган повинен вчинити дії щодо коригування у особовій картці платника податків дійсного стану зобов`язань перед бюджетом». Аналогічні висновки викладені BC, зокрема у постановах Верховного Суду від 19.02.2019р. (справа №825/999/17) та від 26.02.2019р. (справа №805/4374/15- a).

Головне управління ДПС у Одеській області проігноровано також і надану інформацію, що в період з 01.03.2017 року і по 01.01.2021 року (що включає період, коли позивач була зареєстрована фізичною особою-підприємцем) позивач перебувала у трудових відносинах з - Приватний заклад «Одеський приватний дошкільний навчальний заклад «Дитячий садок «ДОУ ЗНАЙКА» (код ЄДРПОУ 40723980), ТОВ «РУШ» (код ЄДРПОУ 32007740), ТОВ «Заклад дошкільної освіти «БАРБАРІСКІ» (код ЄДРПОУ 42959477).

Ці обставини підтверджується індивідуальними відомостями про застраховану особу з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування Пенсійного фонду України за формою ОК5.

Цей факт також встановлено Рішенням Одеського окружного адміністративного суду у справі 420/9685/21 від 22.11.2021р. по оскарженню вимоги № Ф33502-50-у від 10.02.2020р. на суму 29293,44 гривень. Рішенням суду скасовано вимогу.

Позивач вважає протиправну бездіяльність ГУ ДПС в Одеській області щодо не коригування за рішенням суду боргу в ІПК, у зв`язку із чим звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

За цією позовною заявою відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами у відповідності до ст. 262 КАС України.

22.12.2022 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог та зазначає, що За даними інформаційної системи ДПС фізична особа-підприємець ОСОБА_1 з 09.09.2008 року по 21.04.2020 року перебувала на обліку у Головному управлінні ДПС у Одеській області, Приморській державній податковій інспекції як фізична особа-підприємець на загальній системі оподаткування здійснюючи діяльність згідно обраного основного виду діяльності «Консультування з питань комерційної діяльності та управління».

Аналізуючи відомості з облікових даних інформаційної системи органу доходів і зборів загальна сума заборгованості ОСОБА_1 , станом на 21.12.2022 становить 31 371,56 грн.

З урахування зазначеного Головне управління ДПС в Одеській області вважає позовні вимоги ОСОБА_1 повністю необгрунтованими та такими що не підлягають задоволенню.

27.12.2022 року від позивача надійшла відповідь на відзив в якій позивач вказує, що в даному випадку ГУ ДПС у Одеській області не мало достатніх законодавчо визначених підстав для формування боргу з єсв, а тим більше складання відносно позивача вимоги про сплату боргу (недоїмки) зі сплати ЄСВ (яка скасована і визнана протиправною Рішенням Одеського окружного адміністративного суду).

Враховуючи викладені обставини позивач вважає відмову в коригування ІПК позивача на суму протиправно нарахованого боргу таким, що не відповідає встановленим у частині другій статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям правомірності, обгрунтованості, добросовісності та розсудливості, і, відповідно, порушують права та законні інтереси позивача, які підлягають до судового захисту шляхом зобов`язання відповідача здійснити коригування відомостей в картці платника Єдиного соціального внеску шляхом виключення з неї відомостей про наявність у ОСОБА_1 боргу зі сплати єдиного соціального внеску у розмірі 29293,44 грн.

Дослідивши матеріали справи, а також обставини, якими обґрунтовуються вимоги позову, докази, якими вони підтверджуються, суд встановив наступне: рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 22.11.2021 року по справі №420/9685/21 позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління ДПС в Одеській області - задоволено повністю. Визнано протиправною та скасовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) Головного управління ДПС в Одеській області від 10 лютого 2020 року №Ф-33502-50У.

Також зазначеним рішенням встановлено, що ОСОБА_1 була зареєстрована як фізична особа - підприємець 08.09.2008, номер запису 25560000000073415, взята на податковий облік Головним управлінням ДПС в Одеській області та постійно перебувала на загальній системі оподаткування.

Припинення діяльності позивача як фізичної особи-підприємця відбулося 21.04.2020 року, запис № 25560060004073415 за власним рішенням.

10 лютого 2021 року ГУ ДПС в Одеській області було сформовано вимогу № Ф-33502-50У про сплату боргу (недоїмки), якою ОСОБА_1 повідомлено, що заборгованість зі сплати єдиного внеску станом на 16.11.2020 року становить 29293,44 грн.

Відповідно до інтегрованої картки платника ОСОБА_1 станом на 16.11.2020 заборгованість по нарахуванню єдиного внеску склала 29293,44 грн., яка виникла внаслідок несплати єдиного внеску за 2017 - 2020 роки.

Також судом встановлено, що з березня 2017 року по квітень 2019 рік позивач була найманим працівником, отримувала дохід, та ЄСВ за неї сплачував роботодавець, що підтверджується довідкою за формою ОК-5 Приватного закладу "Одеський приватний дошкільний навчальний заклад «Дитячий садок «ДОУ ЗНАЙКА»; та з травня 2019 року по липень 2019 року позивач також була найманим працівником, отримувала дохід, та ЄСВ за неї сплачував роботодавець, що підтверджується довідкою з формою ОК-5 ТОВ «РУШ»; та з листопада 2019 року по березень 2020 року позивач була найманим працівником, отримувала дохід, та ЄСВ за неї сплачував роботодавець, що підтверджується довідкою з формою ОК-5 ТОВ «Заклад дошкільної освіти «БАРБАРІСКІ».

Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом (частина четверта статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України).

Позивач звернулась до відповідача із заявою від 23 вересня 2022 року в якій просила провести коригування ІПК на загальну суму боргу - 29293, 44 гривень.

На лист позивача ГУ ДПС в Одеській області надано відповідь від 20.10.2022 року за №23391/6/15-32-13-05-06 в якій зазначено що за період з 09.09.2008 року по 21.04.2020 року позивач перебувала на загальній системі оподаткування, здійснюючи діяльність згідно обраного виду економічної діяльності «Консультування з питань комерційної діяльності та управління». Зареестрована платником єдиного внеску з 09.09.2008 року.

Відповідно до даних інформаційно-комунікаційної системи ДПС по технологічному коду 71040000 Єдиний внесок для фізичних осіб підприємців, у т.ч. які обрали спрощену систему оподаткування та осіб, які проводять незалежну професійну діяльність» по ФОП ОСОБА_2 т.п. (р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1 ) станом на 20.10.2022 обліковується заборгованість на загальну суму 31371,56 грн., в тому числі по періодах: за 2017 рік - 8 448,00 грн., 2018 рік - 9828,72 грн., 2019 рік - 11016,72 грн., 2020 рік - 2078,12 гривень.

З огляду на викладене, у Головного управління ДПС в Одеській області не має законних підстав відкоригувати ІКП на суму 29 293,44 гривень.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що склались між сторонами, суд зазначає про таке.

Пунктом 14.1.195 пункту 14.1 статті 14 ПК України надано визначення терміну «працівник» - це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» №2464-VI (далі - Закон №2464-VI), єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

За змістом статті 2 Закону №2464-VI, його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.

Згідно з абзацом другим пункту 1 частини першої статті 4 Закону №2464-VI, платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Пунктом 4 частини першої статті 4 Закону №2464 з-поміж інших платників єдиного внеску визначено й фізичних осіб - підприємців, в тому числі й тих, які обрали спрощену систему оподаткування.

Відповідно до абзацу першого пункту 1 та пункту 3 частини першої статті 7 Закону №2464-VI (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується:

для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;

для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

В той же час відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї статусу фізичної особи-підприємця Законом №2464-VI не врегульовано.

Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Наведене правове регулювання дає підстави для висновку, що, з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи-підприємці, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

Відповідна правова позиція викладена в постанові Верховного суду від 04.12.2019 у справі № 440/2149/19.

Верховним Судом у цій справі сформовано правовий висновок, відповідно до якого особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.

Інше тлумачення норм Закону №2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Таким чином, з урахуванням наведеного, суди при вирішенні спору повинні перевірити обставини щодо: наявності у позивача статусу фізичної особи-підприємця; здійснення нею підприємницької діяльності та отримання нею доходу у періоді, за який податковим органом нарахований єдиний внесок; нараховування та сплати роботодавцем за позивача, як за застраховану особу, єдиного внеску в розмірі не меншому мінімального страхового внеску на місяць.

Згідно з ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Аналіз правового висновку Верховного Суду від 04.12.2019 у справі №440/2149/19 свідчить про те, що фізична особа-підприємець звільняється від сплати єдиного внеску у випадку встановлення судом, що нею підприємницька діяльність не здійснюється, дохід від такої діяльності не отримується, вказана особа перебуває у трудових відносинах та за неї єдиний внесок сплачує роботодавець.

Судом встановлено, що з березня 2017 року по квітень 2019 рік позивач була найманим працівником, отримувала дохід, та ЄСВ за неї сплачував роботодавець, що підтверджується довідкою за формою ОК-5 Приватного закладу "Одеський приватний дошкільний навчальний заклад «Дитячий садок «ДОУ ЗНАЙКА»; та з травня 2019 року по липень 2019 року позивач також була найманим працівником, отримувала дохід, та ЄСВ за неї сплачував роботодавець, що підтверджується довідкою з формою ОК-5 ТОВ «РУШ»; та з листопада 2019 року по березень 2020 року позивач була найманим працівником, отримувала дохід, та ЄСВ за неї сплачував роботодавець, що підтверджується довідкою з формою ОК-5 ТОВ «Заклад дошкільної освіти «БАРБАРІСКІ».

Таким чином, позивач у період 2017-2020 роки був найманим працівником, отримував заробітну плату, з якої відраховувались суми єдиного внеску не нижче встановленого законодавством розміру.

Крім того, рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 22.11.2021 року по справі №420/9685/21 позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління ДПС в Одеській області - задоволено повністю. Визнано протиправною та скасовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) Головного управління ДПС в Одеській області від 10 лютого 2020 року №Ф-33502-50У, якою ОСОБА_1 повідомлено, що заборгованість зі сплати єдиного внеску станом на 16.11.2020 року становить 29293,44 грн.

З урахуванням вищевикладеного, судом встановлено, що відповідачем неправомірно визначено суму заборгованості по ЄВ, оскільки у 2017-2020 роках позивач був найманим робітником, за якого єдиний внесок сплачували роботодавці.

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Крім того, відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 25 березня 2020 року у справі №826/9288/18, відображення контролюючим органом в інтегрованій картці платника податків відомостей щодо своєчасного нарахування та сплати податкових зобов`язань створює певні наслідки для платника податків та наявність у останнього матеріально-правового інтересу, щоб дані інтегрованих карток правильно відображали фактичний стан розрахунків з бюджетом. Відповідно, у разі скасування вимоги про сплату податкового боргу, контролюючий орган повинен вчинити дії щодо відображення/коригування у особовій картці позивача дійсного стану зобов`язань перед бюджетом.

Таким чином, суд дійшов висновку, що належним та ефективним способом захисту порушеного права позивача є саме зобов`язання Головного управління ДПС в Одеській області здійснити коригування в інтегрованій картці платника Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (РНКОПП НОМЕР_1 ) шляхом виключення з неї суми заборгованості, що виникла на підставі вимоги №Ф-33502-50У від 10.02.2020 у загальній сумі 29293,44 грн.

При цьому, суд зауважує, що зобов`язання відповідача внести зміни до інтегрованої картки платника податків у спірних правовідносинах є ефективним способом захисту прав та інтересів позивача, такий спосіб відповідає вимогам чинного законодавства та не позбавляє суб`єкта владних повноважень дискреційного розсуду, адже такий обов`язок прямо передбачений нормативно-правовим актом.

Відповідно до частин 1, 2 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд, відповідно до статті 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

З огляду на встановлені обставини справи, наведені положення чинного законодавства, суд зазначає, що позовні вимоги у цій справі є такими, що підлягають задоволенню.

Згідно з ч.1 ст.143 КАС України, суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

У цій справі позивачем оплачено судовий збір у сумі 992,40 грн.

Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

З огляду на викладене, а також те, що позовні вимоги у цій справі були задоволені, з відповідача за рахунок його бюджетних асигнувань на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 992,40 грн.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача судових витрат на надання правової допомоги у розмірі 6000,00 грн., суд зазначає таке.

Частиною першою статті 139 КАС України передбачено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 132 КАС України, до витрат, пов`язаних з розглядом справи, законодавцем включено витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно зі статтею 59 Конституції України, кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Згідно з положеннями пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Статтею 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначено такі види адвокатської діяльності, як надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Відповідно до пунктів 6, 9 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення.

Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Згідно зі статтею 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Отже, до правової допомоги належать і консультації та роз`яснення з правових питань; складання заяв, скарг та інших документів правового характеру; представництво в судах тощо.

Згідно з частинами першою та другою статті 134 КАС України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Положеннями частини третьої статті 134 КАС України передбачено, що для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Отже, для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Зокрема, від учасника справи вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

До матеріалів справи позивачем надано договір про надання правової допомоги №040107 від 02.11.2022, ордер про надання правничої (правової) допомоги, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю від 13.06.2006 №240 видане Фещенко М.Л., додаткову угоду, меморіальний ордер №@2PL591889 від 03.11.2022 року на суму 5000 грн. та квитанцію від 03.11.2022 року на суму 5000 грн.

Отже, на підтвердження понесених витрат на правову допомогу до матеріалів справи надані належні і допустимі докази у розмірі 5000 грн.

Частиною дев`ятою статті 139 КАС України передбачено, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що вирішенню питання про розподіл судових витрат передує врахування судом, зокрема, обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору, значення справи для сторін.

При цьому принципи обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору повинні розглядатися, у тому числі, через призму принципу співмірності, який, як уже зазначалося вище, включає такі критерії: складність справи та виконаних робіт (наданих послуг); час, витрачений на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих послуг та виконаних робіт; ціна позову та (або) значення справи для сторони. Крім того, врахування таких критеріїв не ставиться законодавцем у залежність від результату розгляду справи.

Зокрема, при визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг.

Аналогічний висновок міститься, зокрема, у постанові Верховного Суду від 14 листопада 2019 року у справі №826/15063/18.

Крім цього, визначаючись із відшкодуванням понесених витрат на правничу допомогу, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

Зазначені вище висновки викладені у постанові Верховного Суду від 24.11.2021 у справі №420/1109/21.

Оцінивши обсяг виконаних адвокатом робіт, врахувавши категорію справи, яка є справою незначної складності з усталеною судовою практикою, суд дійшов висновку про стягнення на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судових витрат на оплату правової допомоги у розмірі 3000,00 грн.

Керуючись ст. ст. 139, 241-246, 250, 257 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС в Одеській області (вул.Семінарська, 5, м.Київ, 65044, код ЄДРПОУ 44069166) про зобов`язання вчинити певні дії задовольнити.

Зобов`язати Головне управління ДПС в Одеській області здійснити коригування в інтегрованій картці платника фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (РНКОПП НОМЕР_1 ) шляхом виключення з неї суми заборгованості, що виникла на підставі вимоги №Ф-33502-50У від 10.02.2020 у загальній сумі 29293,44 грн.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС в Одеській області (вул.Семінарська, 5, м.Київ, 65044, код ЄДРПОУ 44069166) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір у розмірі 992, 40 грн.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС в Одеській області (вул.Семінарська, 5, м.Київ, 65044, код ЄДРПОУ 44069166) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) витрати на правову допомогу у розмірі 3000, 00 грн.

Враховуючи періодичну відсутність електроенергії у приміщенні Одеського окружного адміністративного суду, тривалість повітряних тривог, знаходження судді на лікарняному, повний текст рішення складено та підписано суддею 17.03.2023 року.

Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки, встановлені ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення суду може бути оскаржено в порядку та строки, встановлені ст. 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Д.К. Василяка