Постанова

від 20.03.2023 по справі 915/272/22

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 березня 2023 рокум. ОдесаСправа № 915/272/22Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Діброви Г.І.

суддів: Принцевської Н.М., Ярош А.І.

секретар судового засідання: Станкова І.М.

за участю представників учасників справи:

від Приватного підприємства "Деліція" не з`явився;

від Товариства з обмеженою відповідальністю «Союз кондитерів Н» не з`явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Союз кондитерів Н», Миколаївська область, м. Миколаїв

на рішення Господарського суду Миколаївської області від 10.01.2023 року, м. Миколаїв, суддя Ткаченко О.В.

у справі №915/272/22

за позовом Приватного підприємства "Деліція", Київська область, м. Буча

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Союз кондитерів Н», Миколаївська область, м. Миколаїв

про стягнення 806 055 грн. 99 коп., -

В С Т А Н О В И В:

Короткий зміст позовних вимог та рішення суду першої інстанції.

У серпі 2022 року Приватне підприємство "Деліція", Київська область, м. Буча звернулось до Господарського суду Миколаївької області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Союз кондитерів Н», Миколаївська область, м. Миколаїв про стягнення 806 055 грн. 99 коп., з яких: сума основної заборгованості у розмірі 602 998 грн. 98 коп., інфляційних втрат у розмірі 89 726 грн. 25 коп., пені 75 498 грн. 77 коп., штрафу 30 149 грн. 95 коп., 3% річних у розмірі 7 682 грн. 04 коп., а також грошові кошти на відшкодування витрат з оплати позовної заяви судовим збором у сумі 12 090 грн. 84 коп.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за договором поставки №34/2020 від 01.04.2020 року в частині повного та своєчасного розрахунку за отриманий товар. Загальна сума поставленого та неоплаченого товару складає 806 055 грн. 99 коп.

Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 10.01.2023 року у справі №915/272/22 позов задоволено повністю; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Союз кондитерів Н», Миколаївська область, м. Миколаїв на користь Приватного підприємства "Деліція", Київська область, м. Буча суму заборгованості у розмірі 602 998 грн. 98 коп., інфляційних втрат у розмірі 89 726 грн. 25 коп., пені 75 498 грн. 77 коп., штрафу 30 149 грн. 95 коп., 3% річних у розмірі 7 682 грн. 04 коп., а також грошові кошти на відшкодування витрат з оплати позовної заяви судовим збором у сумі 12 090 грн. 84 коп.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідачем порушено взяті на себе зобов`язання в частині повної та своєчасної оплати отриманого товару, з огляду на що суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Союз кондитерів Н», Миколаївська область, м. Миколаїв з рішенням суду першої інстанції не погодилось, тому звернулось до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просило суд скасувати рішення Господарського суду Миколаївської області від 10.01.2023 року у справі №915/272/22 та ухвалити нове, яким залишити без задоволення позовні вимоги Приватного підприємства "Деліція", Київська область, м. Буча до Товариства з обмеженою відповідальністю «Союз кондитерів Н», Миколаївська область, м. Миколаїв про стягнення 806 055 грн. 99 коп., з яких: сума основної заборгованості у розмірі 602 998 грн. 98 коп., інфляційних втрат у розмірі 89 726 грн. 25 коп., пені 75 498 грн. 77 коп., штрафу 30 149 грн. 95 коп., 3% річних у розмірі 7 682 грн. 04 коп., а також відшкодування витрат з оплати позовної заяви судовим збором у сумі 12 090 грн. 84 коп.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції, даючи оцінку наявним у справі документам, не прийняв до уваги факт, що відповідно до положень договору від 01.04.2020 року №34/2020, всі спори між сторонами, пов`язані з укладенням та виконанням цього договору повинні вирішуватись шляхом переговорів, а також те, що будь-який спір, що виникає щодо цього договору або у зв`язку з ним, підлягає передачі на розгляд і остаточне вирішення до господарського суду лише у випадку недосягнення згоди між сторонами. Окрім того, відповідач посилається на те, що виконання зобов`язань за вищезазначеним договором є неможливим через настання форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили): військову агресію РФ проти України, що стало підставою для введення воєнного стану 24.02.2022 року.

Відповідно до умов договору від 01.04.2020 року №34/2020 апелянт зазначає, що достатнім підтвердженням настання форс-мажорних обставин є сертифікат, виданий Торгово-промисловою палатою України або її регіональними представництвами.

Апелянт, посилаючись на обставини непереборної сили, зазначає, що з 24.02.2022 року вказані обставини до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними та об`єктивними обставинами для суб`єктів господарської діяльності та/або фізичних осіб до договору, окремим податковим та/чи іншим зобов`язанням/обов`язкам, виконання яких/-го настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання відповідно яких/-го стало неможливим у встановлений термін внаслідок настання форс-мажорних обставин.

Разом з тим, апелянт вказує, що в результаті військової агресії Російської Федерації проти України, його товариство зазнало багатомільйонних втрат внаслідок артилерійських обстрілів та руйнувань приміщень, розташованих в місті Миколаїв, яке до листопаду 2022 року було прифронтовим містом.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 08.02.2023 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Союз кондитерів Н», Миколаївська область, м. Миколаїв на рішення Господарського суду Миколаївської області від 10.01.2023 року у справі №915/272/22.

27.01.2023 року до Південно-західного апеляційного господарського суду надійшов відзив Приватного підприємства «Деліція», Київська область, м. Буча, відповідно до якого позивач вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, оскільки нею не спростовано висновків суду першої інстанції, а її подача спрямована лише на затягування набрання рішенням законної сили.

Зокрема, позивач вказує, що апелянтом не спростовано факт наявності у нього заборгованості та її розмір, не надано ані суду першої інстанції, ані додано до апеляційної скарги будь-яких доказів, що спростували б факт отримання ним товару або факт його неоплати. Також ним не надано контррозрахунку неустойки, річних та інфляційних нарахувань, відтак, він не має заперечень щодо ціни позову та розрахунку позовних вимог.

Щодо доводів апелянта щодо того, що спори між сторонами мають вирішуватися шляхом переговорів, позивач вказує, що переговори щодо оплати поставленого товару проводилися, оскільки відповідач тривалий час був дистриб`ютором позивача і між ними були нормальні ділові відносини до того моменту, як відповідач раптом перестав оплачувати отриману продукцію. Жодних вимог про те, що ці переговори мають оформлюватися письмовими документами ані договір поставки, ані законодавство не містять. Спори про стягнення заборгованості за договором поставки не входять до переліку спорів, щодо яких законом передбачено обов`язкове досудове чи претензійне врегулювання. В даному випадку відповідачеві було надано більше, ніж достатньо часу для того, аби оплатити отриману продукцію.

Позивач вважає посилання апелянта на запровадження воєнного стану та наявність у нього викликаних цим форс-мажорних обставин не тільки безпідставним, але й цинічним, з огляду на те, що відповідач взагалі не повідомляв позивача про виникнення у нього форс-мажорних обставин. За загальним правилом, на застосуванні якого неодноразово наголошував Верховний суд, форс-мажорні обставини є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання не автоматично, а виключно за умови, що вони призвели до об`єктивної неможливості виконання зобов`язання. В даному випадку у відповідача, який, як дистриб`ютор, отримав продукцію від позивача та реалізовував її через торгівельні мережі, відсутні будь-які підстави для відмови від виконання зобов`язань з оплати цієї продукції. Всі банківські установи працювали та працюють безперебійно, безготівкові платежі проводяться в звичайному режимі без обмежень, відтак, жодних перешкод для перерахування коштів не було.

В зв`язку із вищезазначеним позивач просить залишити апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Союз кондитерів Н», Миколаївська область, м. Миколаїв без задоволення, а рішення Господарського суду Миколаївської області від 10.01.2023 року у справі №915/272/22 без змін, а також розглянути справу за відсутності представника позивача, за наявними у ній матеріалами.

Представники сторін в судове засідання не з`явилися, про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги були повідомлені належним чином, про що свідчать наявні у матеріалах справи повідомлення про надіслання ухвали Південно-західного апеляційного господарського суду про відкриття провадження у справі та призначення її до розгляду засобами електронного зв`язку та поштовим відправленням.

Частина 4 статті 269 Господарського процесуального кодексу України містить обмеження суду апеляційної інстанції щодо прийняття доказів на стадії апеляційного перегляду, пов`язуючи таке право суду з обов`язком учасника справи довести винятковість випадку, який має бути підтверджено доказами неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Колегія суддів не бере до уваги сертифікат Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 року №2024/01.0-7.1, оскільки апелянтом не надано клопотання про приєднання до матеріалів справи додактвоих доказів з належним обґрунтуванням поважності причин неможливості подання вказаного доказу при розгляді справи в суді першої інстанції у відповідності до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України. Посилання скаржника на форс-мажорні обставини в даному контексті не може бути підставою для визнання поважності причин неподання додаткових доказів в суді першої інстанції.

З матеріалів справи вбачається, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Союз кондитерів Н», Миколаївська область, м. Миколаїв був обізнаний про розгляд справи в суді першої інстанції, що підтверджується поштовим повідомленням про вручення йому ухвали про відкриття провадження по справі №915/272/22 від 03.10.2022 року, також відповідач подавав до суду першої інстанції заяву про розгляд справи в порядку загального позовного провадження у задоволенні якої ухвалою від 31.10.2022 року було відмовлено і апелянт до моменту прийняття судом рішення у січні 2023 року не здійснив будь-яких процесуальних дій щодо надання суду першої інстанції відзиву на позовну заяву з доданням доказів по справі.

Отже апелянт не був позбавлений свого процесуального права щодо надання суду першої інстанції своїх заперечень, які на теперішній час викладені ним в апеляційній скарзі.

Суд апеляційної інстанції, у відповідності до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Обговоривши доводи та вимоги апеляційної скарги, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права України, фактичні обставини справи, оцінивши докази на їх підтвердження в межах доводів апеляційної скарги, надавши правову кваліфікацію відносинам сторін і виходячи з фактів, встановлених у процесі перегляду справи, правових норм, які підлягають застосуванню, та матеріалів справи, судова колегія вважає, що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Союз кондитерів Н», Миколаївська область, м. Миколаїв не потребує задоволення, а рішення Господарського суду Миколаївської області від 10.01.2023 року у справі №915/272/22 є правомірним та таким, що не потребує скасування, виходячи з наступного.

Господарським судом Одеської області та Південно-західним апеляційним господарським судом було встановлено та неоспорено учасниками справи наступні обставини.

01.04.2020 між Приватним Підприємством "Деліція", Київська область, м. Буча та Товариством з обмеженою відповідальністю «Союз кондитерів Н», Миколаївська область, м. Миколаїв укладено договір №34/2020, відповідно до якого Приватне Підприємство "Деліція", Київська область, м. Буча зобов`язалося відвантажити на умовах цього договору належні їй на праві власності товари Товариству з обмеженою відповідальністю «Союз кондитерів Н», Миколаївська область, м. Миколаїв, а покупець своєчасно приймати товари та проводити оплату за них протягом часу, визначеного цим договором (п.п. 1.1, 2.2.1 договору).

Пунктом 1.2 договору визначено загальний асортиментний перелік товарів, що є в наявності у компанії, який зазначається в прайс-листі компанії. Асортимент товарів, що будуть відвантажуватися за цим договором, погоджується сторонами в додатках, які є невід`ємною частиною цього договору.

Відповідно до п.12.1 договору право власності та ризик випадкової загибелі або пошкодження товарів переходить від компанії до покупця з моменту доставки товарів на склад покупця та підписання сторонами видаткової та товарно-транспортної накладних, що засвідчують факт отримання товарів покупцем.

Покупець повинен розрахуватися за отриманий товар в день отримання продукції та підписання видаткових та товарно-транспортних накладних (п. 5.1 договору).

Зобов`язання по оплаті за отримані від компанії товари вважаються виконаними з моменту одержання компанією оплати на її банківський рахунок (п. 5.2 договору).

У разі порушення покупцем строків оплати товару наступного разу він повинен сплатити товар авансом (шляхом повної передоплати) (п. 5.3 договору).

Сторонами погоджено, що договір діє з моменту його підписання і до 31.12.2020; договір вважається автоматично продовженим на кожний наступний календарний рік, якщо за 30 календарних днів до закінчення строку його дії жодна із сторін письмово не повідомить іншу сторону про намір припинити дію договору (п.п. 9.1-9.2 договору).

За твердженнями позивача, не спростованими відповідачем, дія договору продовжена на 2022 рік у порядку п. 9.2 договору.

Матеріалами справи підтверджується, що на виконання умов договору позивачем у 2022 році поставлено Товариству з обмеженою відповідальністю «Союз кондитерів Н», Миколаївська область, м. Миколаїв товари на загальну суму 1 340 237 грн. 55 коп. згідно видаткових та товарно-транспортних накладних: від 11.01.2022 № ДРН-0000087 на суму 110 673 грн. 12 коп.; від 11.01.2022 № ДРН-0000085 на суму 65 673 грн. 56 коп.; від 11.01.2022 № ДРН-0000088 на суму 80 293 грн. 08 коп.; від 11.01.2022 № ДРН-0000086 на суму 22 234 грн. 54 коп.; від 18.01.2022 № ДРН-0000177 на суму 122 977 грн. 48 коп.; від 18.01.2022 № ДРН-0000178 на суму 6 576 грн. 48 коп.; від 25.01.2022 № ДРН-0000313 на суму 134 981 грн. 47 коп.; від 25.01.2022 № ДРН-0000314 на суму 25 976 грн. 38 коп.; від 25.01.2022 № ДРН-0000315 на суму 32 438 грн. 40 коп.; від 03.02.2022 № ДРН-0000501 на суму 122 592 грн. 06 коп.; від 03.02.2022 № ДРН-0000502 на суму 12 822 грн.; від 09.02.2022 № ДРН-0000628 на суму 59 816 грн. 09 коп.; від 09.02.2022 № ДРН-0000626 на суму 103 600 грн. 56 коп.; від 09.02.2022 № ДРН-0000625 на суму 124 060 грн. 20 коп.; від 16.02.2022 № ДРН-0000762 на суму 8 018 грн. 03 коп.; від 16.02.2022 № ДРН-0000761 на суму 131 888 грн. 90 коп.; від 16.02.2022 № ДРН-0000760 на суму 175 615 грн. 20 коп.

Указані документи підписані уповноваженими представниками сторін без зауважень та скріплені печатками сторін.

За твердженнями позивача, не спростованими відповідачем, Товариством з обмеженою відповідальністю «Союз кондитерів Н», Миколаївська область, м. Миколаїв оплачено поставлений товар частково, а саме, у сумі 737 238 грн. 57 коп., внаслідок чого утворилася заборгованість у сумі 602 998 грн. 98 коп. Останній платіж здійснено відповідачем 16.02.2022 року; відтак, здійснивши поставку 16.02.2022 року, позивач зупинив подальші поставки.

Позивач зазначає, що заборгованість за договором Товариством з обмеженою відповідальністю «Союз кондитерів Н», Миколаївська область, м. Миколаїв не погашена і досі.

Інших належних та допустимих доказів матеріали справи не містять.

Предметом судового розгляду судом апеляційної інстанції у даній справі є наявність або відсутність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача розміру нарахованих позивачем суми основної заборгованості, пені, штрафу, інфляційних втрат та 3% за неналежне виконання ним господарських зобов`язань за спірним договором поставки товару.

Норми права, які регулюють спірні правовідносини, доводи та мотиви відхилення аргументів, викладених скаржником в апеляційній скарзі, за якими суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції.

За положеннями ст. 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою ст. 16 Цивільного кодексу України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

Правовідносини, що виникли між сторонами характеризуються ознаками договору поставки ст.712 Цивільного кодексу України.

За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Положеннями ст. 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтею 6 і 627 Цивільного кодексу України передбачено свободу договору, що полягає в тому, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Необхідно зазначити, що свобода договору передбачає не лише право сторін вільно виявляти волю на вступ у договірні відносини, але включає також можливість визначати зміст договору, у тому числі і визначати способи забезпечення договірних зобов`язань та гарантії прав сторін. Саме така свобода обмежується рамками чинних нормативних актів, звичаїв ділового обороту, а дії сторін повинні відповідати вимогам розумності, добросовісності та справедливості.

Свобода договору означає право громадян або юридичних осіб, та інших суб`єктів цивільного права вступати чи утримуватися від вступу у будь-які договірні відносини. Свобода договору проявляється також у можливості наданій сторонам визначати умови такого договору. Однак під час укладання договору, визначаючи його умови, сторони повинні дотримуватись нормативно-правових актів.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 ЦК України).

Статтею 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Частиною 4 ст. 179 Господарського кодексу України зазначено, що при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі: - вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству; - примірного договору, рекомендованого органом управління суб`єктам господарювання для використання при укладенні ними договорів, коли сторони мають право за взаємною згодою змінювати окремі умови, передбачені примірним договором, або доповнювати його зміст; - типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови; - договору приєднання, запропонованого однією стороною для інших можливих суб`єктів, коли ці суб`єкти у разі вступу в договір не мають права наполягати на зміні його змісту. Тобто Господарський кодекс України також передбачає широку свободу сторін при укладенні господарських договорів, з урахуванням того, що суб`єкти господарювання є рівними за своїм правовим статусом.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України, ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України). При цьому, законодавець передбачив, що спрямування сторін договору має презюмувати безперечне виконання договірних зобов`язань.

Ці загальні засади втілюються у конкретних нормах права та умовах договорів, регулюючи конкретні ситуації таким чином, коли кожен з учасників відносин зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, захищати власні права та інтереси, а також дбати про права та інтереси інших учасників, передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам і інтересам інших осіб, закріпляти можливість адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.

Отже, у даному випадку, зважаючи на те, що Господарський процесуальний кодекс України зобов`язує господарський суд з`ясувати усі обставини справи, що входять до предмету доказування в ній та мають значення для її розгляду, та на наведені вище норми і умови договорів поставки, колегія суддів зазначає про відсутність підстав у даному спорі вважати, що постачальником не виконано умов договору у визначені ним строки щодо зобов`язання поставки товару у спірний період, а покупцем виконано зобов`язання щодо його оплати у відповідні строки, у зв`язку із чим відповідачем, всупереч умовам зазначеного вище договору, порушено прийняті на себе господарські зобов`язання за укладеним між ним та позивачем правочином.

Судами першої та апеляційної інстанцій було встановлено та скаржником не оспорюється той факт, що на виконання умов спірного договору поставки від 01.04.2020 року №34/2020, укладеного між Приватним Підприємством "Деліція", Київська область, м. Буча та Товариством з обмеженою відповідальністю «Союз кондитерів Н», Миколаївська область, м. Миколаїв, постачальник поставив покупцю товар на загальну суму 1 340 237 грн., 55 коп., що підтверджується первинними документами, проте, оплату цього товару відповідачем було здійснено лише частково, на суму 737 238 грн., 57 коп., відтак у відповідача виник основний борг за поставлений товар протягом січня-лютого 2022 року в сумі 602 998 грн., 98 коп., внаслідок чого за прострочення виконання грошового зобов`язання постачальником покупцю було нараховано суми основної заборгованості, штрафу, пені, 3% річних та інфляційні втрати.

Ураховуючи викладене, судова колегія визнає, що позивачем доведено порушення Товариством з обмеженою відповідальністю «Союз кондитерів Н», Миколаївська область, м. Миколаїв обов`язку щодо своєчасної та у повному обсязі оплати товару, поставленого позивачем за указаними вище накладними, оформленими та підписаними уповноваженими особами належним чином, внаслідок чого утворився основний борг у сумі 602 998 грн. 98 коп., а тому вимога про стягнення з відповідача цієї суми є обґрунтованою, зважаючи ще й на те, що відповідач не спростував ані суду першої інстанції, ані суду апеляційної інстанції факт отримання ним від позивача товару у спірний період без заперечень та зауважень.

Несплата відповідачем вказаної вище суми заборгованості за договором стала підставою для звернення позивача до господарського суду з позовом про стягнення суми основної заборгованості та нарахованих сум, штрафу, пені, 3% річних та інфляційних втрат.

Не заперечуючи проти існування заборгованості за договором, скаржником в апеляційній скарзі наголошується про безпідставність стягнення з нього нарахованої позивачем сум основної заборгованості та нарахованих сум, штрафу, пені, 3% річних та інфляційних втрат з огляду на відсутність в його діях вини у неналежному виконанні господарських зобов`язань за договором постачання, а також те, що невиконання покупцем своїх господарських зобов`язань пов`язане із настанням форс мажорних обставин, пов`язаних зі збройною агресію РФ проти України.

Колегія суддів не приймає до уваги вказане вище твердження відповідача, з огляду на наступне.

Незважаючи на те, що апелянт не скористався своїм правом надати заперечення щодо позовних вимог суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції звертає увагу скаржника на те, що, як було раніше зазначено колегією суддів за текстом постанови, ст. 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Відповідно до ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ч. 2 ст. 193 Господарського Кодексу України, кожна сторона повинна вжити всіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Господарськими санкціями визнаються штрафні санкції у вигляді грошової суми, зокрема штраф, пеня (ч. 1 ст. 230 Господарського Кодексу України). Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено договором або законом, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано (ч. 6 ст. 232 Господарського Кодексу України).

Відповідно до положень ст. 218 Господарського кодексу України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилось неможливим внаслідок дії непереборної сили. Не вважаються такими обставинами, зокрема, відсутність у боржника необхідних коштів.

Проте, в силу вимог ст. 617 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Згідно із ст. 141 Закону України «Про Торгово-промислові палати в Україні» Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб`єктів малого підприємництва видається безкоштовно. Ознаками форс-мажорних обставин є наступні елементи: вони не залежать від волі учасників цивільних (господарських) відносин; мають надзвичайний характер; є невідворотними; унеможливлюють виконання зобов`язань за даних умов здійснення господарської діяльності.

При цьому, як зазначено у правовій позиції Верховного Суду, викладеній в ухвалі від 14.02.2023 року у справі №903/338/22, форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер. При їх виникненні сторона, яка посилається на дію форс-мажорних обставин, повинна це довести. Сторона яка посилається на конкретні обставини повинна довести те, що вони є форс-мажорними, в тому числі, саме для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність. Те, що форс-мажорні обставини необхідно довести, не виключає того, що наявність форс-мажорних обставин може бути засвідчено відповідним компетентним органом. Одне лише передбачене законом віднесення введеного воєнного стану до форс-мажорних обставин не свідчить про існування форс-мажору у конкретних правовідносинах сторін, де така обставина може стати форс-мажорною лише у випадку, якщо особа доведе, що конкретний обмежувальний захід, запроваджений в рамках воєнного стану унеможливлює виконання конкретного договору.

Так, із установлених обставин цієї справи вбачається, що відповідач протягом спірного періоду (з дати поставки підшипників постачальником до дати подачі позовної заяви до господарського суду) працював і працює, незважаючи на введений воєнний стан в Україні та повномасштабну воєнну агресію РФ проти України, з огляду на що, саме по собі введення воєнного стану в країні не свідчило про принципову неможливість здійснення відповідачем господарських зобов`язань за договором в частині повної та своєчасної оплати за поставлений товар.

Отже, аргументи скаржника в цій частині є безпідставними та такими, що не приймаються колегією суддів до уваги, також і з огляду на те, що ані суду першої інстанції, ані суду апеляційної інстанції відповідачем не надано належних та допустимих письмових доказів того, що останній звертався до позивача з відповідними зверненнями щодо настання форс-мажорних обставин, які унеможливлюють виконання останнім зобов`язань щодо оплати за поставлений товар.

До того ж, як вбачається з тексту договору, сторони домовились про можливість звільнення саме від відповідальності за невиконання зобов`язань за договором, а не взагалі від виконання відповідачем його договірного грошового зобов`язання, яке виникло за поставлений йому товар в період до початку введення воєнного стану в країні. В такому випадку це могло бути підставою для звернення відповідача до суду з клопотанням до місцевого господарського суду про зменшення розміру штрафних санкцій на підставі норм ст. 233 Господарського кодексу України, чого останнім зроблено не було.

Судовою колегією розглянуті та відхилені доводи скаржника щодо необхідності застосування судом норм договору №34/2020 від 01.04.2020 року, відповідно до якого сторони звільняються від відповідальності за часткове або повне невиконання зобов`язань за цим договором, якщо це невиконання стало наслідком дії обставин непереборної сили, що виникли після укладення договору, або в результаті подій надзвичайного характеру, які сторона не могла ні передбачити, ні запобігти розумними методами (форс-мажор). А також те, що достатнім підтвердженням настання форс-мажорних обставин є сертифікат, виданий Торгово-промисловою палатою або її регіональними представництвами. Таким чином, у ст. 625 Цивільного кодексу України визначено загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт (аналогічний висновок міститься у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 року у справі № 646/14523/15-ц, від 09.11.2021 року у справі № 320/5115/17).

Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 19.08.2022 у справі №908/2287/17, висновки якої враховуються відповідно до частини четвертої статті 300 Господарського процесуального кодексу України, зазначив, що сертифікат видається торгово-промисловою палатою за зверненням однієї зі сторін спірних правовідносин (сторін договору), яка (сторона) оплачує (за винятком суб`єктів малого підприємництва) послуги торгово-промислової палати. Водночас інша сторона спірних правовідносин (договору) позбавлена можливості надати свої доводи і вплинути на висновки торгово-промислової палати.

Таке засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) може вважатися достатнім доказом про існування форс-мажорних обставин для сторін договору, якщо вони про це домовилися, але не пов`язує суд у випадку виникнення спору між сторонами щодо правової кваліфікації певних обставин як форс-мажорних.

Сертифікат торгово-промислової палати, який підтверджує наявність форс-мажорних обставин, не може вважатися беззаперечним доказом про їх існування, а повинен критично оцінюватися судом з урахуванням встановлених обставин справи та у сукупності з іншими доказами (подібні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 14.02.2018 у справі № 926/2343/16, від 16.07.2019 у справі № 917/1053/18 та від 25.11.2021 у справі № 905/55/21). Адже визнання сертифіката торгово-промислової палати беззаперечним та достатнім доказом про існування форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) без надання судом оцінки іншим доказам суперечить принципу змагальності сторін судового процесу (пункт 77).

Таких саме висновків дотримуються колегії суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 16.07.2019 у справі №917/1053/18 та у постанові від 09.11.2021 у справі №913/20/21, на які посилається скаржник у касаційній скарзі.

Судова колегія не погоджується з доводами апеляційної скарги в частині того, що Торгово-промислова палата України підтвердила, що обставини з 24.02.2022 до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними та об`єктивними обставинами як для суб`єктів господарювання, так і населення, проте зазначає, що в даному випадку для звільнення себе від відповідальності внаслідок настання форс-мажорних обставин (обставинами непереборної сили) відповідач зобов`язаний був надати не лише сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), а й довести, що такі обставини об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами укладеного між сторонами договору, що зроблено не було ні під час розгляду справи в суді першої інстанції, ні в апеляційній скарзі.

Вказана правова позиція узгоджується з правовою позицією, викладеною в постанові Верховного Суду від 04.10.2022 у справі № 927/25/21.

Також, не приймаються колегією суддів до уваги доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі щодо того, що порушення грошового зобов`язання сталося не з його вини, а як наслідок військової агресії Російської Федерації проти України, внаслідок чого відповідач зазнав багатомільйонних втрат в результаті артилерійських обстрілів та руйнувань приміщень відповідача розташованих в місті Миколаїв, яке до листопада 2022 року було прифронтовим містом, не є підставами для невиконання відповідачем своїх грошових зобов`язань перед позивачем за договором №34/2020 від 01.04.2020 року та не може бути підставою для відмови у стягненні з останнього нарахованих позивачем суми основної заборгованості та нарахованих штрафу, пені, 3% річних та інфляційних втрат.

Отже, враховуючи наведені вище обставини, суд апеляційної інстанції погоджується з позицією Господарського суду Миколаївської області, викладеною ним в оскаржуваному рішенні від 10.01.2023 року у справі №915/272/22, щодо правомірності стягнення з відповідача нарахованої позивачем суми основної заборгованості та нарахованих штрафу, пені, 3% річних та інфляційних втрат з підстав неналежного виконання останнім своїх господарських зобов`язань. При цьому, доводи скаржника про відсутність його вини у невиконанні зобов`язань не приймаються колегією суддів як належні, оскільки такі не підтверджені жодними наявними у матеріалах справи письмовими доказами і застосування норм ст. 625 Цивільного кодексу України судом здійснюється незалежно від вини боржника.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

З норми ст. 76 Господарського процесуального кодексу України вбачається, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Приписами ч. 1 ст. 79 Господарського процесуального Кодексу України передбачено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Згідно із ч. 1, 2, 3 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Судова колегія зазначає, що загальними засадами цивільного законодавства згідно зі ст. 3 Цивільного кодексу України є не тільки судовий захист цивільного права та інтересу; свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом, а й справедливість, добросовісність та розумність.

Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у ст. 73, 74, 76-79, 86 Господарського процесуального кодексу України визначено обов`язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив під час вирішення позову.

Наведені норми зобов`язують суд у кожному конкретному випадку оцінювати наявні докази в їх сукупності, з урахуванням повноти встановлення всіх обставин справи, необхідних для правильного вирішення спору, на основі вичерпних і підтверджених висновків.

Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд у постанові від 27.01.2020 року у справі № 916/469/19, а також у постанові від 18.02.2021 року у справі №916/376/19.

Водночас, у даній справі відповідач не надав ані суду першої інстанції, ані суду апеляційної інстанції належних доказів в підтвердження викладених ним причин неналежного виконання своїх договірних грошових зобов`язань в строки, обумовлені договором. До того ж, нарахування та стягнення штрафу, пені, 3% річних та інфляційних втрат здійснюється на користь кредитора з боржника незалежно від причин невиконання грошового зобов`язань взагалі, оскільки відповідачем під час розгляду справи в суді першої інстанції взагалі не заперечувалась сума заборгованості.

Враховуючи викладене, доводи Товариства з обмеженою відповідальністю «Союз кондитерів Н», Миколаївська область, м. Миколаїв, викладені в апеляційній скарзі, є такими, що не спростовують наведених висновків господарського суду першої інстанції, а, відтак, підстави для скасування чи зміни судового рішення в оскаржуваній частині у даному випадку відсутні.

За таких обставин, судова колегія вважає, що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Союз кондитерів Н», Миколаївська область, м. Миколаїв не потребує задоволення, а рішення Господарського суду Миколаївської області від 10.01.2023 року у справі №915/272/22 відповідає обставинам справи та вимогам закону і достатніх правових підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд судового рішення покладаються на скаржника.

Керуючись ст. 129, 240, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Союз кондитерів Н», Миколаївська область, м. Миколаїв на рішення Господарського суду Миколаївської області від 10.01.2023 року у справі № 915/272/22 залишити без задоволення, рішення Господарського суду Миколаївської області від 10.01.2023 року у справі № 915/272/22 залишити без змін.

Постанова суду є остаточною і не підлягає оскарженню, крім випадків, передбачених у п. 2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддяГ.І. Діброва Судді Н.М. Принцевська А.І. Ярош