Рішення

від 14.03.2023 по справі 902/167/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 E-mail: inbox@vn.arbitr.gov.ua

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"14" березня 2023 р. Cправа № 902/167/23

Господарський суд Вінницької області у складі судді Матвійчука Василя Васильовича,

за участю секретаря судового засідання Марущак А.О., за відсутності сторін, розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом: Державного підприємства "Електричні системи" (вул. Стрілецька, буд. 57-Б, м. Вінниця)

до: Товариства з обмеженою відповідальністю "Юнімакс груп" (вул. М. Оводова, 60, м. Вінниця, 21050)

про стягнення 211212,49 грн.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд Господарського суду Вінницької області надійшла позовна заява Державного підприємства "Електричні системи" № 50/04 від 03.02.2023 з вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю "Юнімакс груп" про стягнення боргу в сумі 211 212,49 грн, що складається із суми основного боргу в розмірі 82 958,70 грн, інфляційних втрат в розмірі 23 044,65 грн, 30% річних в розмірі 52 048,07 грн, неустойки в розмірі 44 273,33 грн та штрафу в розмірі 8 887,74 грн.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач посилається на неналежне виконання відповідачем зобов`язань за Договором поставки №09-233/18 від 22.05.2018 в частині поставки оплаченого товару.

Суд, ухвалою від 13.02.2023, за вказаним позовом відкрито провадження у справі № 902/167/23 за правилами спрощеного позовного провадження з призначенням розгляду справи по суті на 14.03.2023.

На визначену судом представник позивача не з`явився.

Відповідач правом участі в засіданні суду також не скористався. Ухвала суду про відкриття провадження у справі, що направлена відповідачу повернута до суду з поштовою відміткою "адресат відсутній за вказаною адресою".

Відповідно до п. 5 ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Порядок вручення рекомендованих поштових відправлень врегульовано Правилами надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 № 270 (далі Правила).

Із вказаних Правил надання послуг поштового зв`язку слідує, що невручення рекомендованого поштового відправлення під час доставки є підтвердженням відсутності особи - адресата за адресою, а отже, день проставлення такої відмітки в поштовому повідомленні слід вважати днем вручення судового рішення в порядку, п. 5 ч. 6 ст. 242 ГПК України. При цьому неотримання відповідачем ухвали суду є наслідком його бездіяльності, оскільки відповідне направлення здійснювалося на офіційну адресу його місцезнаходження згідно з відомостями, що містяться в ЄДРЮОФОП та ГФ.

Окрім того, судом 01.03.2023 розміщено оголошення на веб-порталі судової влади (сайт Господарського суду Вінницької області) про розгляд справи № 902/167/23 по суті, в якій відповідачем є Товариства з обмеженою відповідальністю "Юнімакс груп" .

Також суд зазначає, що за змістом статей 2, 4 Закону України "Про доступ до судових рішень" вбачається, що кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі. Для реалізації права доступу до судових рішень, внесених до Реєстру, користувачу надаються можливості пошуку, перегляду, копіювання та роздрукування судових рішень або їхніх частин.

Поряд з цим суд зазначає, що відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 р. (Закон України від 17.07.1997 р. № 475/97- ВР), кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Перебіг строків судового розгляду у цивільних справах починається з часу надходження позовної заяви до суду, а закінчується ухваленням остаточного рішення у справі, якщо воно не на користь особи (справа "Скопелліті проти Італії" від 23.11.1993 р.), або виконанням рішення, ухваленого на користь особи (справа "Папахелас проти Греції" від 25.03.1999 р.).

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду неефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (параграфи 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі "Смірнова проти України").

Суд нагадує, що роль національних суддів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (51 рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 р. у справі "Красношапка проти України"). Роль національних судів - організовувати судові провадження таким чином, щоб вони були без затримок та ефективними (див.рішення Суду у справі Шульга проти України, no. 16652/04, від 02.12.2010). До того ж організація провадження таким чином, щоб воно було швидким та ефективним, є завданням саме національних судів (див. рішення Суду у справі Білий проти України, no. 14475/03, від 21.10.2010).

Згідно із ч.1 ст.202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Враховуючи положення ст.ст.13, 74 ГПК України якими в господарському судочинстві реалізовано конституційний принцип змагальності судового процесу, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії для забезпечення сторонами реалізації своїх процесуальних прав, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній матеріалами і документами без явки в судове засідання представника відповідача.

Будь-яких письмових заяв і клопотань щодо відкладення розгляду справи, а також відзиву на позовну заяву, на день розгляду справи від відповідача до суду не надійшло.

З огляду на вищезазначене суд приходить висновку, що відповідача належним чином було повідомлено про дане судове засідання. Неявка останнього є підставою до розгляду справи за його відсутності, що передбачено п.1 ч.3 ст.202 ГПК України.

Поряд з цим слід зазначити, що положеннями ст.178 Господарського процесуального кодексу України визначено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

За таких обставин, справа підлягає вирішенню за наявними матеріалами з огляду на приписи ч.9 ст.165 та ч.2 ст.178 Господарського процесуального кодексу України.

За наслідками судового засідання 14.03.2023 прийнято судове рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд,

ВСТАНОВИВ:

22.05.2018 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Юнімкс груп" (відповідач, за Договором Постачальник) та Державним підприємством «Електричні системи» (позивач, за Договором Покупець) укладено Договір поставки №09-233/18 (надалі Договір) за умовами якого Постачальник зобов`язався передати (поставити) партіями у власність Покупцеві продукцію (надалі - Товар), а саме: котли, водонагрівачі, радіатори, обігрівачі, комплектуючі для систем опалення, водопостачання та каналізації, насосне обладнання, кондиціонери, електричні системи підігріву (антикригові системи), інструмент, електроінструмент, компресори, генератори, вимірювально-вагове обладнання, складська техніка та обладнання.

Найменування Товару, чинні відносно Товару коди за відповідними класифікаторами, номери за каталогами виробників, варіант тарування та/або пакування Товару, виробник та країна походження Товару, одиниці виміру кількості Товару та його кількість, ціна (з урахуванням відповідного варіанту оподаткування податком на додану вартість), строки та умови (базис) поставки кожної партії Товару можуть визначатися в Договорі та/або у відповідній специфікації (надалі - Специфікація) та/або у видатковій накладній до Договору, яка є його невід`ємною частиною. (п. 1.2. Договору)

Розділом 2 Договору погоджено упаковку, маркування, кількість та якість товару, що поставляється, та, серед іншого, визначено: Товар, що постачається згідно умов даного Договору, пакується та маркується відповідно до вимог чинного законодавства Украйні. Упаковка Товару має повністю відповідати вимогам технічних умов на Товар та забезпечувати повну цілісність Товару при транспортуванні Товару без пошкоджень за якістю та втрат за кількістю. Товар, що поставлений в упаковці не у відповідності до вимог, передбачених даним Договором, вважається неякісним і не приймається Покупцем. (п. 2.1.); кількість партії Товару, що поставляється за цим Договором, зазначається у Специфікації стосовно відповідної партії Товару (п. 2.2.); Товар має відповідати сертифікату якості виробника, а також Держстандартам, технічним умовам, іншій технічній документації, яка встановлює вимоги до якості такого виду Товару. Підтвердженням якості Товару з боку Постачальника є сертифікат якості виробника (п. 2.3); Постачальник гарантує, що весь Товар є якісним, відповідає усім вимогам, що зазвичай ставляться на ринку до аналогічних товарів, та є придатним для використання за цільовим призначенням (п. 2.4.)

Відповідно до п. 3.1. Договору загальна ціна Договору визначається на підставі цін, погоджених Сторонами у відповідних Специфікаціях та/або у видаткових накладних.

За змістом п. 3.3. Договору оплата конкретної партії Товару проводиться в національній валюті України у безготівковій формі шляхом перерахування Покупцем на поточний банківський рахунок Постачальника, вказаний у Договорі, оплати в розмірі вартості партії Товару, зазначеної у відповідній Специфікації, протягом 15 (п`ятнадцяти) банківських днів з моменту отримання Покупцем даної партії Товару, якщо інший термін та/або порядок оплати партії Товару не вказаний у відповідній Специфікації. Зобов`язання Покупця зі сплати ціни Товару вважається виконаним в момент списання коштів з банківського рахунку Покупця відповідно до платіжних реквізитів, вказаних Постачальником у цьому Договорі. Ризики незарахування коштів на банківський рахунок Постачальника несе останній.

Згідно п. 4.1. Договору Постачальник поставляє Товар в строки та на умовах базису поставки, передбачених відповідною Специфікацією, відповідно до вимог Міжнародних правил тлумачення комерційних термінів «ІНКОТЕРМС-2010». У випадку розбіжностей між положеннями «ІНКОТЕРМС-2010» та умовами даного Договору/Специфікації перевага надається положенням Договору/Специфікації. У випадку розбіжностей між положеннями Договору та відповідної Специфікації перевага надається положенням Специфікації (але виключно по відношенню до партії Товару, наведеної у такій Специфікації).

Якщо інше не передбачено відповідною Специфікацією, строк поставки конкретної партії Товару становить 10 (десять) календарних діб з моменту підписання Сторонами відповідної Специфікації та/або виставленого рахунку Постачальника, а базисом поставки згідно положень «ІНКОТЕРМС-2010» є «DDР - місцезнаходження Покупця, вказане у даному Договорі». (п. 4.2. Договору)

Право власності на Товар, а також ризик випадкового знищення, випадкового пошкодження або втрати Товару у Покупця виникає з моменту отримання Покупцем Товару згідно відповідної накладної або іншого рівнозначного документу. (п. 4.3. Договору)

Розділом 5 Договору передбачена відповідальність Сторін, та, серед іншого, узгоджено наступне: за порушення умов Договору Сторони несуть відповідальність згідно з чинним законодавством України та даним Договором. Порушенням зобов`язання є його невиконання або неналежне виконання, тобто виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (п. 5.1.); в разі поставки Товару, що за якісними характеристиками не відповідає умовам цього Договору, Постачальник зобов`язаний протягом семи діб з моменту направлення йому Покупцем відповідної письмової вимоги пропорційно зменшити ціну на неякісний Товар, повернути сплачені за неякісний Товар грошові кошти Покупцеві або здійснити заміну неякісного Товару Товаром належної якості - на вибір Покупця (п. 5.2.); в разі прострочення поставки Товару, зменшення ціни неякісного Товару, повернення отриманих за неякісний Товар коштів або заміни неякісного Товару Товаром належної якості. Постачальник сплачує Покупцеві неустойку в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України (що діяла у період прострочення), нарахованої на суму вартості непоставленого/неякісного Товару, за кожен день прострочення (п. 5.3.); в разі прострочення поставки Товару більш ніж на 20 календарних діб Постачальник додатково сплачує Покупцеві штраф у розмірі 20% ціни непоставленого (недопоставленого) Товару (п. 5.4.); нарахування штрафних санкцій за невиконання чи неналежне виконання зобов`язань за цим Договором здійснюється без обмеження строку нарахування та припиняється в день виконання Стороною відповідного зобов`язання. Сторони домовились, що строк позовної давності щодо стягнення штрафних санкцій за невиконання чи неналежне виконання зобов`язань за цим Договором становить три роки (п. 5.6.); у разі не поставки/недопоставки Товару Постачальником терміном більше 7 календарних днів Покупець має право відмовитись від отримання Товару, надіславши письмове повідомлення за місцезнаходженням Постачальника. У цьому випадку Постачальник зобов`язаний повернути сплачену Покупцем суму попередньої оплати (якщо така мала місце) протягом 5 банківських днів з моменту направлення письмового повідомлення Постачальнику, а також на підставі ст.693 та 536 Цивільного кодексу України сплачує Покупцю проценти - 30 (тридцять) % річних від дня одержання суми передоплати від Покупця, до дня фактичного повернення йому суми попередньої оплати (п. 5.7.)

Цей Договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання повноваженими представниками Сторін та його скріплення печатками Сторін та закінчується 31 грудня 2019 року, але в будь-якому випадку - не раніше моменту виконання Сторонами взятих на себе за Договором зобов`язань. (п. 8.1. Договору)

За доводами позивача, враховуючи тривалу співпрацю та досягнуту домовленість щодо поставки чергової партії товару, позивач провів попередню оплату партії товару в сумі 99 692,76 грн згідно рахунку-фактури №К-00000060 від 04.03.2019 за перелічений у ньому товар, який підлягав поставці.

На підтвердження факту здійснення оплати позивачем надано платіжне доручення №5446 від 11.03.2019.

Проте, згідно видаткових накладних № К-00000038 від 13.03.2019 та № К-00000046 від 29.03.2019 поставку товару було здійснено на суму лише 55 254,06 грн. При цьому, кількість поставленого товару не відповідає тій кількості, а також визначеній номенклатури та комплектності, аніж у попередньо оплаченому позивачем рахунку-фактурі.

Зокрема, відповідач не здійснив поставку перелічених далі товарів:

- шланг спіральний з різьбою - у кількості 5 шт. на суму 5987,10 грн;

- з`єднання Б/Д В1/4 - у кількості 27 шт., на суму 5119,20 грн;

- трубка ПВХ армована прозора - 100 м пог. на суму 11 120,40 грн;

- трубка 12 мм блакитна - 150 м пог. на суму 17 604,00 грн;

- фітинг КИ 6-1/4 прямий - 40 шт. на суму 4 608,00 грн.

Таким чином, при попередній оплаті поставки на суму 99 692,76 грн фактично було поставлено товару на суму 55 254,06 грн, тому вартість недопоставленого товару відповідачем позивачу, згідно згаданого рахунку, становить 44 438,70 грн.

Окрім цього позивач стверджує, що відповідно до видаткової накладної від 28.02.2019 №00000034 відповідачем поставлено одну із партій товару позивачу на суму 68 761,33 грн, який попередньо був оплачений позивачем, що підтверджується платіжним дорученням від 14.02.2019 №5218.

Згодом, відповідно до накладної на повернення постачальнику №191 від 05.11.2019 позивач повернув, а відповідач прийняв та зобов`язувався оплатити частину товару на суму 38 520 грн, а саме за такий товар:

- труба каналізаційна ПП 110/3000 - у кількості 45 шт. на суму 24 570,00 грн;

- труба каналізаційна ПП 50/3000 - у кількості 75 шт. на суму 13 950,00 грн.

Проте, кошти за повернений товар від відповідача на користь позивача не надійшли, в результаті чого утворилась заборгованість в розмірі 38 520,00 грн..

Судом встановлено, що позивачем 19.02.2020 направлено відповідачу претензію №73/04 з вимогою про сплату суму коштів в розмірі 82 958,70 грн, що складається з 44 438,70 грн - недопоставленого товару, 38 520,00 грн - поверненого товару.

Вказана претензія направлена на адресу директора ТОВ «ЮНІМАКС ГРУП», та на адреси ТОВ «ЮНІМАКС ГРУП», що містяться в Договорі і Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців на громадських формувань, проте залишена без відповіді та задоволення.

Наведені обставини стали підставою звернення позивача з позовом до суду про примусове стягнення з відповідача вартості оплаченого та непоставленого товару і штрафних санкцій.

Спірні правовідносини сторін за правовою природою віднесені до договірних зобов`язань поставки, загальні положення про купівлю-продаж визначені параграфом 1 глави 54, особливості поставки - параграфом 3 глави 54 ЦК України, параграфом 1 глави 30 ГК України, загальні положення про правочини визначені розділом IV книги 1 ЦК України, про зобов`язання і договір - розділами І і ІІ книги 5 ЦК України, правові наслідки порушення зобов`язання, відповідальність за порушення зобов`язання - главою 51 ЦК України, розділом V ГК України.

Статтею 3 ЦК України визначено загальні засади цивільного законодавства, якими, зокрема, є: свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність.

Статтями 13 і 14 ЦК України встановлено, відповідно, межі здійснення цивільних прав та загальні засади виконання цивільних обов`язків. Зокрема, і цивільні права і цивільні обов`язки здійснюються (виконуються) в межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною 1 ст. 15 ЦК України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з ч. 1, ч. 2 п.п. 5, 8 ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, примусове виконання обов`язку в натурі, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено право кожного суб`єкта господарювання на захист своїх прав і законних інтересів шляхом, зокрема, присудження до виконання обов`язку в натурі, відшкодування збитків, іншими способами, передбаченими законом. Порядок захисту прав суб`єктів господарювання та споживачів визначається цим Кодексом, іншими законами.

Статтею 204 ЦК України встановлено презумпцію правомірності правочину, за змістом якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 ЦК України, ст.ст. 193, 202 ГК України, зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч. 1 ст. 598, ч. 1 ст. 599 ЦК України, зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом, зокрема, виконанням, проведеним належним чином.

Частина 1 ст. 626 ЦК України визначає договір як домовленість двох або більше сторін, що спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до положень ст. ст. 638, 639 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Договір може укладатися у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 ЦК України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Частинами 1, 2 ст. 712 ЦК України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

На виконання умов Договору позивач, за платіжним дорученням № 5446 від 11.03.2019, оплатив виставлений відповідачем рахунок-фактуру № К-00000060 від 04.03.2019 на суму 99 692,76 грн.

Тоді як відповідач не виконав умови Договору в повному обсязі, оскільки, за видатковими накладними № К-00000038 від 13.03.2019 та № К-00000046 від 29.03.2019, поставив позивачу товар загальною вартістю 55 254,06 грн. При цьому, товар на суму 44 438,70 грн відповідачем не поставлено, та не повернуто позивачу зазначену суму попередньої оплати.

Отже, суд дійшов висновку про порушення відповідачем господарського зобов`язання внаслідок його неналежного виконання, зокрема недопоставки оплаченого товару відповідно до умов, укладеного між сторонами Договору.

Також наявними матеріалами справи, а саме накладною на повернення постачальнику № 191 від 05.11.2019, підтверджується повернення позивачем та прийняття відповідачем частини товару на суму 38 520,00 грн, поставленого відповідачем за видатковою накладною №К-00000034 від 28.02.2018 на загальну суму 68 761,33 грн.

Проте, доказів сплати на користь позивача грошових коштів, що становлять вартість повернутого товару, матеріали справи не містять, і відповідачем не надано.

Тому вимоги позивача про стягнення попередньої оплати у розмірі 44 438,70 грн за непоставлений відповідачем товар та вартості оплаченого та повернутого товару в розмірі 38 520,00 грн підтверджена позивачем належними і допустимими доказами, відповідачем не сплачена та не спростована, а отже підлягає до стягнення в судовому порядку.

Поряд з цим, за порушення відповідачем взятих на себе зобов`язань в частині недопоставки товару на суму 44 438,70 грн, позивачем заявлено до стягнення 44 273,33 грн неустойки за період з 15.03.2019 по 03.02.2023, 8 887,74 грн штрафу, 52 048,07 грн 30% річних з період з 11.03.2019 по 03.02.2023 та 23 044,65 грн інфляційних втрат за період з 11.03.2019 по 03.02.2023.

Згідно ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Порушенням зобов`язання, згідно ст.610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У відповідності до п.п. 3, 4 ч. 1 ст.611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки та відшкодування збитків.

Відповідно до ч.1 ст.546 ЦК України та ст. 230 Господарського кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися, крім іншого, неустойкою.

Частиною першою ст.548 Цивільного кодексу України встановлено, що виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Згідно з ч. 1 ст. 230 та ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. Штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Згідно зі ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до приписів ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Таким чином, законом передбачено право сторін визначати у договорі розмір санкцій і строки їх нарахування за прострочення виконання зобов`язання. У разі відсутності таких умов у договорі, нарахування штрафних санкцій припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконаним відповідно до частини шостої статті 232 ГК України.

Відповідно до п. 5.3. Договору, в разі прострочення поставки Товару, зменшення ціни неякісного Товару, повернення отриманих за неякісний Товар коштів або заміни неякісного Товару Товаром належної якості, Постачальник сплачує Покупцеві неустойку в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України (що діяла у період прострочення), нарахованої на суму вартості непоставленого/неякісного Товару, за кожен день прострочення.

При цьому суд зважає на положення ст.549 Цивільного кодексу України, яка дає законодавче визначення неустойки (штрафу, пені) і не передбачає можливості зміни такого визначення в договорі. Умови договору не можуть змінювати змісту норми законодавства.

Таким чином, визначена Договором неустойка в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України за кожен день прострочення виконання грошового зобов`язання за своє суттю у відповідності до ст. 549 Цивільного кодексу України фактично є пенею.

Враховуючи положення ст.549 Цивільного кодексу України, відповідний пункт 5.3. Договору слід розуміти як стягнення пені у в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України нарахованої на суму вартості непоставленого/неякісного Товару, за кожен день прострочення.

В разі прострочення поставки Товару більш ніж на 20 календарних діб Постачальник додатково сплачує Покупцеві штраф у розмірі 20% ціни непоставленого (недопоставленого) Товару. (п. 5.4. Договору)

Суд зважає, що у п. 5.6. Договору Сторони погодили, що нарахування штрафних санкцій за невиконання чи неналежне виконання зобов`язань за цим Договором здійснюється без обмеження строку нарахування та припиняється в день виконання Стороною відповідного зобов`язання. Сторони домовились, що строк позовної давності щодо стягнення штрафних санкцій за невиконання чи неналежне виконання зобов`язань за цим Договором становить три роки.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення.

Згідно ст. 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Згідно правової позиції Верховного Суду у складі колегії суддів Об`єднаної палати Касаційного господарського суду, викладеної у постанові від 05.06.2020 у справі №922/3578/18, частиною 2 статті 625 ЦК України конкретизовано визначений статтями 536 та 693 цього Кодексу обов`язок покупця сплачувати встановлений договором або законом розмір процентів за незаконне користування чужими грошовими коштами з визначенням додаткового зобов`язання боржника на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції, а також трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Тобто, ст.536 ЦК України надає стягувачу право нараховувати боржнику проценти за користування чужими грошовими коштами, а норми ч.2 ст.625 ЦК України конкретизують, що розмір таких процентів становить 3% річних, якщо інший розмір сторони не визначили у договорі.

Пунктом 5.7. Договору Сторони визначили, що у разі не поставки/недопоставки Товару Постачальником терміном більше 7 календарних днів Покупець має право відмовитись від отримання Товару, надіславши письмове повідомлення за місцезнаходженням Постачальника. У цьому випадку Постачальник зобов`язаний повернути сплачену Покупцем суму попередньої оплати (якщо така мала місце) протягом 5 банківських днів з моменту направлення письмового повідомлення Постачальнику, а також на підставі ст.693 та 536 Цивільного кодексу України сплачує Покупцю проценти - 30% річних від дня одержання суми передоплати від Покупця, до дня фактичного повернення йому суми попередньої оплати.

Отже, сторони, керуючись принципом свободи договору, визначили на свій розсуд, погодили та досягли згоди щодо визначення такої міри відповідальності, як сплату відсотків за користування чужими грошовими коштами.

З огляду на вищезазначене, заявлені позивачем вимоги щодо стягнення з відповідача неустойки, штрафу, відсотків за користування чужими грошовими коштами та інфляційних втрат є правомірними та обґрунтованим, оскільки відповідають умовам укладеного Договору та чинного законодавства України.

При цьому судом враховується, що чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 ЦК України. А тому, одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09.02.2018 у справі №911/2813/17.

Суд акцентує увагу, що відповідачем не висловлено заперечень щодо правильності проведеного позивачем розрахунку неустойки, штрафу, 30% річних та інфляційних втрат, не надано власного контррозрахунку заборгованості тощо.

Суд, перевіривши розрахунок 30% річних та інфляційних втрат дійшов висновку, що позивачем допущено помилку в періоді нарахування, позаяк початком періоду прострочення визначено 11.03.2019, тоді як виходячи зі змісту положень 4.2. Договору, початком періоду прострочення поставки товару в даному випадку є 15.03.2019. Тому нарахування інфляційних втрат слід проводити саме з цієї дати. При цьому нарахування 30% річних, з огляду на положення 5.7. Договору, та з урахуванням загальних правил початку перебігу строків, слід проводити з 12.03.2019.

За наведеного, суд, здійснивши власний розрахунок 30% річних за період з 12.03.2019 по 03.02.2019 та інфляційних втрат за період з 15.03.2019 по 03.02.2023 судом отримано 22 711,56 грн - інфляційних втрат та 52 011,54 грн - 30% річних.

Тому зазначені вимоги підлягають до часткового задоволення, у визначених судом розмірах.

При перевірці судом розрахунку неустойки та штрафу на предмет відповідності вимогам чинного законодавства, дійшов висновку, що такі вимоги є обґрунтованими, правомірними та арифметично правильними.

Поряд з цим суд зважає на наступне.

Згідно з п.6 ч.1 ст.3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства справедливість, добросовісність та розумність.

Відповідно до ч.ч.2-4 ст.13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчинюються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства. Суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої - п`ятої статті 13 цього Кодексу (ч.3 ст.15 ЦК України).

Відповідно до ст.509 ЦК України зобов`язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Із мотивувальної частини Постанови Великої палати Верховного Суду України від 18.03.2020 у справі №902/417/18 слідує, що главою 24 ГК України загальні засади відповідальності учасників господарських відносин врегульовано таким чином, що господарсько-правова відповідальність передбачена за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Тож справедливість, добросовісність, розумність як загальні засади цивільного законодавства є застосовними у питаннях застосування господарсько-правової відповідальності.

За частиною другою статті 216 ГК України застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.

Господарсько-правова відповідальність базується на принципах, згідно з якими: потерпіла сторона має право на відшкодування збитків незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; передбачена законом відповідальність виробника (продавця) за недоброякісність продукції застосовується також незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; сплата штрафних санкцій за порушення зобов`язання, а також відшкодування збитків не звільняють правопорушника без згоди другої сторони від виконання прийнятих зобов`язань у натурі; у господарському договорі неприпустимі застереження щодо виключення або обмеження відповідальності виробника (продавця) продукції (ч. 3 ст. 216 ГК України).

За частинами першою та другою статті 217 ГК України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань.

Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.

Із мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 11.07.2013 р. № 7-рп/2013 слідує, що неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

Відтак, інститут зменшення неустойки судом є ефективним механізмом забезпечення балансу інтересів сторін порушеного зобов`язання.

Згідно із ч. 3 статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Статтею 233 ГК України встановлено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Таким чином, вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Тобто з системного аналізу вищевказаних норм слідує, що зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності переліку таких виняткових обставин, суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Подібний за змістом висновок щодо застосування норм права, а саме статті 551 Цивільного кодексу України та статті 233 Господарського кодексу України неодноразово послідовно викладався Верховним Судом у постановах, зокрема, але не виключно, від 26.07.2018 у справі №924/1089/17, від 12.12.2018 у справі №921/110/18, від 14.01.2019 у справі №925/287/18, від 22.01.2019 у справі №908/868/18, від 27.03.2019 у справі №912/1703/18, від 13.05.2019 у справі №904/4071/18, від 03.06.2019 у справі №914/1517/18, від 23.10.2019 у справі №917/101/19, від 06.11.2019 у справі №917/1638/18, від 17.12.2019 у справі №916/545/19, від 13.01.2020 у справі №902/855/18, від 14.01.2020 у справі №911/873/19, від 10.02.2020 у справі №910/1175/19, від 19.02.2020 у справі №910/1303/19, від 26.02.2020 у справі №925/605/18, від 17.03.2020 №925/597/19, від 18.06.2020 у справі №904/3491/19 від 14.04.2021 у справі №922/1716/20.

У постановах від 12.06.2019 у справі №904/4085/18 та від 09.10.2019 у справі №904/4083/18 Верховний Суд вказав на те, що зменшення розміру пені є правом суду, яке може бути реалізоване ним у кожному конкретному випадку за наслідками оцінки обставин справи, наведених учасниками справи обґрунтувань та дослідження доказів.

Отже, якщо порушення зобов`язання учасника господарських відносин не потягло за собою значні збитки для іншого господарюючого суб`єкта, то суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Таким чином, суд, опираючись на встановлені обставини справи, з метою забезпечення балансу інтересів сторін, з огляду на вимоги розумності та справедливості, користуючись правом, наданим йому ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України, вважає за необхідне зменшити розмір штрафних санкцій.

При цьому суд враховує:

- правовий зміст інституту неустойки, основною метою якого є стимулювання боржника до виконання основного грошового зобов`язання; при цьому остання не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для боржника і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора;

- стягнення сум відсотків річних та інфляційних втрат, які мають забезпечити баланс інтересів сторін;

- відсутність підстав вважати, що порушення зобов`язання відповідачем потягло за собою значні збитки для позивача;

- відсутність підстав вважати, що в діях відповідача наявні умисні дії (заздалегідь передбачувані);

З огляду на викладені обставини в сукупності, суд, користуючись правом, наданим йому ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України, зменшує розмір заявлених до стягнення штрафних санкцій на 70%, з заявлених 44 273,33 грн неустойки до 13 282,00 грн та з 8 887,74 грн штрафу до 2 666,32 грн.

Відтак, у задоволенні позову в частині стягнення 30 991,33 грн неустойки та 6 221,42 грн. штрафу слід відмовити.

У відповідності до статті 7 Господарського процесуального кодексу України правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності, підпорядкування, місцезнаходження, місця створення та реєстрації, законодавства, відповідно до якого створена юридична особа, та інших обставин. Дана норма кореспондується зі ст. 46 Господарського процесуального кодексу України, в якій закріплено, що сторони користуються рівними процесуальними правами.

Вказані положення передбачають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов`язки.

У відповідності до статті 13 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Принцип змагальності тісно пов`язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з`ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони). Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами й активно впливати на процес з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів.

Відповідно до вимог частини 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно із частиною 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою (ч.2 ст.74 ГПК України).

Відповідно до приписів частини 3 та 4 статті 74 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

Пунктами 1, 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Отже, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є доказово обґрунтованими та нормативно безпідставними, а тому підлягають частковому задоволенню, з наведених вище мотивів.

В силу приписів ч.ч. 1, 9 ст. 129 ГПК України судовий збір за позовом в частині правомірно заявлених позовних вимог, в тому рахунку в частині зменшення сум штрафних санкцій, покладаються на відповідача.

Враховуючи вищенаведене та керуючись статтями 2, 4, 5, 7, 8, 10, 11, 13, 14, 15, 18, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 123, 129, 226, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 242, 326 Господарського процесуального кодексу України, суд,

УХВАЛИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Юнімакс груп" (вул. М. Оводова, 60, м. Вінниця, 21050; код ЄДРПОУ 36365031) на користь Державного підприємства "Електричні системи" (вул. Стрілецька, буд. 57-Б, м. Вінниця; код ЄДРПОУ 40210018) 82 958 грн. 70 коп. - основного боргу; 13 282 грн. 00 коп. - неустойки; 2 666 грн. 32 коп. - штрафу; 22 711 грн 56 коп. - інфляційних втрат; 52 011 грн 54 коп - 30% річних та 3 162 грн. 64 коп. - витрат на сплату судового збору.

В решті позову відмовити.

Примірник рішення направити учасникам рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення, а також електронну адресу позивача позивача - kanc@dpes.com.ua.

Рішення суду набирає законної сили у строки передбачені ст. 241 ГПК України.

Рішення може бути оскаржене до Північно-західного апеляційного господарського суду, в порядку та строки визначені ст.ст. 256, 257 ГПК України.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Повне рішення складено 20 березня 2023 р.

Суддя Василь МАТВІЙЧУК

віддрук. прим.:

1 - до справи

2 - позивачу (вул. Стрілецька, буд. 57-Б, м. Вінниця)

3 - відповідачу (вул. М. Оводова, 60, м. Вінниця, 21050)