Рішення

від 20.03.2023 по справі 903/141/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10

E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

20 березня 2023 року Справа № 903/141/23

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю Вітагро Партнер, м. Волочиськ, Волочиський р-н., Хмельницька обл.

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю Гор-Агро, с. Підгайці, Луцький р-н., Волинська обл.

про стягнення 30 157 грн. 35 коп.

Суддя Кравчук А.М.

Без повідомлення (виклику) учасників справи

ОБСТАВИНИ СПРАВИ

06.02.2023 на адресу Господарського суду Волинської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю Вітагро Партнер до Товариства з обмеженою відповідальністю Гор-Агро про стягнення 30 157 грн. 35 коп., з яких: 19 886 грн. 07 коп. курсової різниці, 8 211 грн. 21 коп. штрафу, 81 грн. 40 коп. 3% річних, 1 356 грн. 61 коп. пені, 622 грн. 06 коп. інфляційних втрат та судових витрат по справі.

Позовна заява обґрунтована неналежним виконанням відповідачем взятих на себе згідно договору поставки №В302-05/22ВЛ від 02.05.2022 зобов`язань щодо строків оплати товару.

Ухвалою суду від 08.02.2023 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами. Запропоновано відповідачу подати суду в порядку статей 165, 178 Господарського процесуального кодексу України не пізніше п`ятнадцяти календарних днів з дня вручення даної ухвали відзив на позов і всі документи, що підтверджують заперечення проти позову при їх наявності, одночасно копію відзиву надіслати позивачу, докази чого подати суду. У разі наявності заперечень щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження відповідачу подати суду заяву із обґрунтуванням заперечень протягом 15 календарних днів з дня вручення даної ухвали, позивачу, - протягом 5 календарних днів з дня отримання відзиву. Попереджено сторін, що у разі не подання у встановлений строк обґрунтованих заперечень щодо розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження, вони мають право ініціювати перехід до розгляду справи за правилами загального позовного провадження лише у випадку, якщо доведуть, що пропустили строк з поважних причин. Запропоновано позивачу подати суду відповідь на відзив не пізніше 3-х календарних днів з дня отримання відзиву з доказами надіслання відповідачу; відповідачу - заперечення на відповідь позивача протягом 3-х календарних днів з дня отримання відповіді з доказами надіслання позивачу.

Відповідач ухвалу суду отримав 13.02.2023.

Строк для подання відзиву по 28.02.2023.

01.03.2023 на адресу суду надійшов відзив відповідача від 24.02.2023, який надісланий засобом поштового зв`язку 27.02.2023, що підтверджується відповідною відміткою на конверті. Відповідач у задоволенні позову щодо курсової різниці просить відмовити, розмір штрафних санкцій зменшити. Зазначає, що на момент звернення позивача із позовом відповідач оплатив поставлений товар. Оригінал акту звірки на адресу відповідача не надходив. Сторони при укладенні договору поставки не узгодили на кого покладено обов`язок коригування з урахуванням зміни комерційного курсу гривні до іноземної валюти станом на момент фактичної оплати покупцем ціни товару, не визначили формулу для здійснення розрахунків. Предметом спору є стягнення курсової різниці у зв`язку зі зміною комерційного курсу гривні до долара США станом на момент фактичної сплати покупцем ціни товару. Жодних рахунків, претензій про оплату курсової різниці зі сторони позивача не було. Таким чином звернення позивача є передчасним та безпідставним. Затримка оплати вартості товару зумовлена форс-мажорними обставинами, зокрема військовою агресією російської федерації проти України. Нараховані позивачем інфляційні втрати не підлягають до задоволення у зв`язку з донарахуванням позивачем вартості товару з урахуванням курсової різниці.

Позивач відзив відповідача отримав 03.03.2023, що підтверджується витягом щодо відстеження пересилання поштових відправлень з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв`язку "Укрпошта" №4302526233922.

Строк для подання відповіді на відзив по 06.03.2023.

Відповідь позивача на відзив відповідача на адресу суду не надходила.

Згідно ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

В силу вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, 1950 року, учасником якої є Україна, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору (§ 66-69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Враховуючи відсутність відповіді на відзив позивача, закінчення строку на її подання, ст. 248 ГПК України щодо розгляду справи у спрощеному провадженні у розумні строки (але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі), призначення справи без повідомлення сторін, що норми ст. 74 ГПК України щодо обов`язку суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п. 4 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що ним, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів, не вбачає підстав для відкладення розгляду справи та вважає за необхідне розгляд справи проводити за наявними в ній матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, господарський суд, -

в с т а н о в и в:

02.05.2022 між ТОВ Вітагро Партнер (постачальник) та ТОВ Гор-Агро (покупець) укладено договір поставки №В302-05/22ВЛ (а.с. 12-14).

Відповідно до ст. 174 ГК України господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема з договору.

Між сторонами зобов`язання виникли з договору поставки №В302-05/22ВЛ від 02.05.2022.

Згідно умов договору в строки, визначені договором, постачальник зобов`язується передати у власність покупця засоби захисту рослин, регулятори росту рослин та/або мікродобрива, насіння тощо, а покупець - прийняти та оплатити товар (п. 1.1). Найменування товару, його кількість, ціна за одиницю, термін поставки та базис поставки, вартість товару загальна, термін оплати, сорт/гібрид (щодо насіння), а також інші умови будуть визначені в додатках до договору, які є невід`ємними частинами договору (п. 1.2). Загальна сума договору вираховується як сума вартостей усіх партій товару, переданих постачальником покупцю (п. 2.1). Покупець проводить оплату вартості товару шляхом перерахування коштів на рахунок постачальника у банківській установі. Термін та схема оплати кожної партії товару будуть обговорюватися сторонами в кожному конкретному випадку окремо та відображатись у відповідних додатках, які є невід`ємними частинами договору (п.2.2). Сторони встановлюють, що протягом строку дії договору грошові зобов`язання покупця існують і підлягають сплаті у гривнях (п. 2.3). Сторони встановлюють, що постачальник визначає у видатковій накладній вартість товару із розрахунку множення грошового еквівалента ціни товару в іноземній валюті, вказаній в додатках до договору, на курс продажу іноземної валюти на дату формування у видаткової накладної (а.с. 2.3.1). Сума у гривнях, яку покупець повинен сплатити постачальнику як оплату вартості товару, визначається шляхом множення грошового еквівалента ціни товару (її неоплаченої частини) в іноземній валюті, вказаній у додатках до договору, на курс продажу іноземної валюти відповідно до п. 2.3.3 договору. Однак ця умова не застосовується, якщо курс продажу іноземної валюти на банківський день, що передує дню здійснення такої оплати покупцем, менший (нижчий) або рівний курсу, який був визначений у видатковій накладній на товар, який оплачується, в цьому випадку оплата здійснюється за ціною, яка була встановлена на момент формування видаткової накладної (п. 2.3.2). Правило визначення курсу валют за договором курс валют визначається за даними сайту http://finance.ua, виходячи із курсу продажу долара США або Євро до гривні, встановленому на Міжбанківському валютному ринку України на момент закриття торгів в день, що передує дню здійснення кожної операції за договором (п. 2.3.3). Сторони погодили, що у разі відсутності за даними сайту http://finance.ua курсу продажу іноземних валют чи в силу будь яких інших обставин, курс продажу іноземних валют не може бути доступним сторонам, в такому разі діє офіційний курс продажу іноземної валюти ВАТ Ощадбанк (п.2.3.4). У випадку, коли покупець не оплатить товар (відповідну партію товару) за договором у строки та на умовах, передбачених договором та додатку до договору, постачальник буде вирішувати спір в судовому порядку, постачальник має право визначити розмір заборгованості покупця станом на дату звернення з позовом до суду про стягнення заборгованості відповідно до ціни товару, яка може збільшуватися у випадках, якщо курс продажу іноземної валюти станом на дату (робочу дату), що передує даті звернення постачальника з позовом до суду, по відношенню до гривні збільшиться в порівнянні з курсом, визначеним у додатках та видаткових накладних на товар (п. 2.3.5). При оплаті вартості (частин вартості) чергової партії товару пізніше строку, встановленого у відповідному додатку, покупець втрачає 50% суми компенсації, вказаної у відповідній графі додатків в протермінування оплати від 15 днів. В разі протермінування оплати від 30 днів покупець втрачає суму компенсації у повному обсязі (п. 2.5). Договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами та припиняється належним виконанням всіх умов даного договору сторонами (п. 5.1). Покупець несе відповідальність за затримку з оплатою постачальнику за поставлений товар, сплачуючи штраф в розмірі 15% від суми боргу (його неоплаченої частини) на десятий день прострочення платежу, а також сплатити пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період прострочення від суми заборгованості за кожен день прострочення оплати (п. 7.2.1). Строк нарахування штрафних санкцій не обмежується строком, встановленим ч. 6 ст. 232 ГК України. Штрафні санкції нараховуються до моменту належного виконання відповідного зобов`язання. До вимог про стягнення штрафних санкцій постачальник може звернутися в межах строку загальної позовної давності. За прострочення виконання зобов`язання за цим договором строк позовної давності припиняється через три роки від дня, коли це зобов`язання повинно було бути виконане (п. 7.4).

Договір не був предметом судового розгляду, докази про його розірвання чи зміну умов в матеріалах справи відсутні, отже є чинним на день розгляду справи.

Сторонами підписано додатки №№1-3 від 02.05.2022, №4 від 05.05.2022, №5 від 14.06.2022 (а.с. 15-19), якими встановлено назву, кількість, ціну, загальну вартість товару, терміни поставки та календарний графік платежів, курс долара США (а.с.9-14).

На виконання умов договору позивачем поставлено, а відповідачем отримано товар на загальну суму 99 529 грн. 86 коп., зокрема:

- 03.05.2022 на суму 128.64 долара США, що становить 3 801 грн. 36 коп.,

- 03.05.2022 на суму 216.97 долара США, що становить 6 411 грн. 36 коп.,

- 03.05.2022 на суму 764.58 долара США, що становить 22 593 грн. 24 коп.,

- 04.05.2022 на суму 1 118.38 долара США, що становить 33 048 грн. 00 коп.,

- 05.05.2022 на суму 836.39 долара США, що становить 24 715 грн. 20 коп.,

- 20.06.2022 на суму 303.24 долара США, що становить 8 960 грн. 70 коп.,

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно ст. 193 ГК України, ст.ст. 526, 527, 530 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено законом або договором, не випливає із суті зобов`язання. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Договір є обов`язковим для виконання сторонами, що передбачено статтею 629 ЦК України.

Відповідач свої зобов`язання щодо оплати отриманого товару виконав з порушенням строків оплати, визначених додатками до договору, що підтверджується листом від 26.12.2022, актом звірки, рухом коштів, у зв`язку з чим позивач просить стягнути з відповідача 19 886 грн. 07 коп. курсової різниці.

Оплату з порушенням строків відповідач не заперечує.

Оскільки відповідач оплату проводив без врахування курсу долара США до гривні, товар залишається частково не оплаченим.

Згідно зі ст. 524 ЦК України зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.

Відповідно до частини першої статті 533 Цивільного кодексу України грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях.

Згідно зі статтею 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня.

Гривня є законним платіжним засобом на території України. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом (стаття 192 Цивільного кодексу України).

Отже гривня як національна валюта вважається єдиним законним платіжним засобом на території України.

Разом з тим частина друга статті 533 Цивільного кодексу України допускає, що сторони можуть визначити в грошовому зобов`язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті.

У такому разі сума, що підлягає сплаті за зобов`язанням, визначається у гривнях за офіційним курсом Національного банку України, встановленим для відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не передбачений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Умовами договору передбачено безготівковий курс продажу валют до гривні, встановлений на Міжбанківському валютному ринку України.

За змістом статті 1 Закону України Про індексацію грошових доходів населення індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання.

Офіційний індекс інфляції, що розраховується Держкомстатом, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто купівельної спроможності гривні, а не іноземної валюти.

Отже індексації внаслідок знецінення підлягає лише грошова одиниця України - гривня, іноземна валюта індексації не підлягає.

З огляду на викладене норми частини другої статті 625 Цивільного кодексу України щодо сплати боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції поширюються лише на випадки прострочення грошового зобов`язання, визначеного у гривнях.

Отже умови укладеного між сторонами у справі договору поставки передбачають можливість зміни ціни договору, що є правом сторін та узгоджується з принципом свободи договору та положеннями статті 632 Цивільного кодексу України.

З огляду на викладене грошове зобов`язання покупця хоча і виражене у гривні, проте має прив`язку до еквіваленту в іноземній валюті. При цьому визначення остаточної ціни договору залежить саме від дати здійснення фактичної оплати товару за орієнтовною вартістю. Встановлена п. 2.3.5 договору поставки умова (у випадку, коли покупець не оплатить товар (відповідну партію товару) за договором у строки та на умовах, передбачених договором та додатку до договору, постачальник буде вирішувати спір в судовому порядку, постачальник має право визначити розмір заборгованості покупця станом на дату звернення з позовом до суду про стягнення заборгованості відповідно до ціни товару, яка може збільшуватися у випадках, якщо курс продажу іноземної валюти станом на дату (робочу дату), що передує даті звернення постачальника з позовом до суду, по відношенню до гривні збільшиться в порівнянні з курсом, визначеним у додатках та видаткових накладних на товар) має на меті поновити увесь обсяг втрат вартості товару, які позивач як постачальник отримав унаслідок зміни курсу гривні до долара США. Отже враховуючи те, що орієнтовна вартість товару перераховується (коригується) відповідачем станом на дату, що передує даті саме фактичної оплати товару (незалежно від того, чи своєчасно, чи ні була здійснена ця оплата) з урахуванням курсу долара США до гривні, втрати позивача від знецінення національної валюти внаслідок інфляції, зокрема і у разі порушення відповідачем грошового зобов`язання зі сплати орієнтовної вартості товару, відновлюються еквівалентом іноземної валюти.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 29.04.2021 №910/11077/20.

Суд, здійснивши власний розрахунок, дійшов висновку, що нараховані позивачем 19 886 грн. 07 коп. коригованої вартості оплаченого товару до курсу валют арифметично правильні, підставні та підлягають до стягнення з відповідача.

При цьому судом встановлено, що позивачем застосований правильний курс продажу валют до гривні станом на 26.01.2023 36,93 грн., встановлений на Міжбанківському валютному ринку України.

Заперечення відповідача, викладені у відзиві, не приймаються судом з огляду на таке.

Відмова у подальшій поставці товару у випадку порушення покупцем кінцевого терміну оплати (п. 2.9 договору) є правом постачальника, як і передбачена п. 8.1 договору можливість притримати постачання та передати товар по вартості, яка складається на день передачі, або відмовитися від виконання договору.

В матеріалах справи відсутні докази щодо вирішення спору шляхом переговорів, проте це не перешкоджає зверненню позивача з позовом до суду чи фактом передчасності та безпідставності позову. Відповідач мав можливість врегулювати спір в добровільному порядку під час судового розгляду справи.

Порядок розрахунків чітко визначений умовами договору, відповідач мав можливість і зобов`язаний був провести оплату на умовах, на які погодився при укладенні договору, зокрема і щодо коригування ціни з урахуванням зміни курсу гривні до долара США. Вся необхідна інформація для цього є загальновідомою і не потребує надання її позивачем. Порядок коригування визначений договором, жодних спорів щодо цього під час укладення договору не встановлено.

При цьому необхідно враховувати, що ТОВ «Вітагро Партнер» та ТОВ «Гор-Агро» укладали договір постави як суб`єкти господарської (підприємницької) діяльності.

Відповідно до ст. ст. 42, 44 ГК підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. Підприємництво здійснюється на основі, зокрема комерційного розрахунку та власного комерційного ризику.

У разі здійснення підприємницької діяльності особа має усвідомлювати, що така господарська діяльність здійснюється нею на власний ризик, особа має здійснювати власний комерційний розрахунок щодо наслідків здійснення відповідних дій, самостійно розраховувати ризики настання несприятливих наслідків в результаті тих чи інших її дій та самостійно приймати рішення про вчинення (чи утримання від вчинення) таких дій.

Якщо обидві сторони правочину є суб`єктами господарської діяльності (професійними комерсантами, підприємцями), стандарти усвідомлення ризиків при вчиненні відповідного правочину є іншими, ніж у випадку, якщо б стороною правочину були дві фізичні особи, або суб`єкт господарювання та пересічний громадянин. Стандарт розумної та обачливої поведінки комерсанта набагато вищий, порівняно зі стандартом пересічної розумної людини.

Подібна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 27.01.2021 у справі №910/17876/19.

Передбачаючи в договорі порядок нарахування курсової різниці, сторони шляхом вільного волевиявлення приймали на себе ризик настання обставин, що унеможливлять виконання ним взятих на себе зобов`язань. Тому наслідки реалізації такого ризику мають бути покладені на сторін рівною мірою.

Суд відхиляє посилання відповідача в обґрунтування своєї правової позиції на постанову Вищого господарського суду України №922/5514/15 від 20.04.2016, оскільки за змістом частини 4 статті 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд має враховувати висновки щодо застосування норм права, викладені саме в постановах Верховного Суду, тоді як постанови Вищого господарського суду України не є джерелом правозастосовчої практики в розумінні цієї правової норми.

В той же час, постанова Вищого господарського суду України №922/5514/15 від 20.04.2016, на яку посилається відповідач у відзиву, не є аналогічною, як і не є аналогічними умови укладених договорів у справах. Зокрема ВГС України зазначив про не визначення сторонами частини імпортної складової суми договору та грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті, відсутність відомостей із офіційного сайту НБУ щодо коливання курсу євро по відношенню до національної валюти України. Водночас договір не містить формули, за якою здійснюється розрахунок розміру, платежу, скоригованого на суму курсової різниці.

Укладений сторонами договір поставки від 02.05.2022 містить визначення ціни еквівалентно до долара США, порядок визначення курсової різниці валют та нарахування курсової різниці.

Судом враховано, що Торгово-промислова палата України засвідчила форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили): військову агресію російської федерації проти України, що стало підставою для введення воєнного стану із 5 год. 30 хв. 24.02.2022 строком на 30 діб, відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану». ТПП України підтверджує, що зазначені обставини з 24.02.2022 до їх офіційного закінчення є надзвичайними, невідворотними та об`єктивними обставинами для суб`єктів господарської діяльності та/або фізичних осіб по договору.

Статтею 617 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

У пункті 1 частини першої статті 263 ЦК України наведено ознаки непереборної сили та визначено, що непереборна сила - це надзвичайна або невідворотна за даних умов подія. Отже, непереборною силою є надзвичайна і невідворотна зовнішня подія, що повністю звільняє від відповідальності особу, яка порушила зобов`язання, за умови, що остання не могла її передбачити або передбачила, але не могла її відвернути, та ця подія завдала збитків.

За змістом частини другої статті 218 ГК України підставою для звільнення від відповідальності є тільки непереборна сила, що одночасно має ознаки надзвичайності та невідворотності.

Так, частина друга статті 218 ГК України передбачає, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання згідно зі статтями 617 ЦК України, 218 ГК України особа, яка порушила зобов`язання, повинна довести: 1) наявність обставин непереборної сили; 2) їх надзвичайний характер; 3) неможливість попередити за даних умов завдання шкоди; 4) причинний зв`язок між цими обставинами і понесеними збитками (постанова Верховного Суду України від 10 червня 2015 року у справі № 904/6463/14 (3-216гс15)).

Відповідно до частини другої статті 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, зокрема, викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.

Частиною першою цієї статті встановлено, що Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб`єктів малого підприємництва видається безкоштовно.

Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 19.08.2022 у справі №908/2287/17, висновки якої враховуються відповідно до частини четвертої статті 300 ГПК України, зазначив, що сертифікат видається торгово-промисловою палатою за зверненням однієї зі сторін спірних правовідносин (сторін договору), яка (сторона) оплачує (за винятком суб`єктів малого підприємництва) послуги торгово-промислової палати. Водночас інша сторона спірних правовідносин (договору) позбавлена можливості надати свої доводи і вплинути на висновки торгово-промислової палати (пункт 75).

Таке засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) може вважатися достатнім доказом про існування форс-мажорних обставин для сторін договору, якщо вони про це домовилися, але не пов`язує суд у випадку виникнення спору між сторонами щодо правової кваліфікації певних обставин як форс-мажорних (пункт 76).

Сертифікат торгово-промислової палати, який підтверджує наявність форс-мажорних обставин, не може вважатися беззаперечним доказом про їх існування, а повинен критично оцінюватися судом з урахуванням встановлених обставин справи та у сукупності з іншими доказами (подібні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 14.02.2018 у справі № 926/2343/16, від 16.07.2019 у справі № 917/1053/18 та від 25.11.2021 у справі № 905/55/21). Адже визнання сертифіката торгово-промислової палати беззаперечним та достатнім доказом про існування форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) без надання судом оцінки іншим доказам суперечить принципу змагальності сторін судового процесу (пункт 77).

Таких саме висновків дотримуються колегії суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постановах від 16.07.2019 у справі №917/1053/18, від 09.11.2021 у справі №913/20/21, від 04.10.2022 №927/25/21.

Форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер. При їх виникненні сторона, яка посилається на дію форс-мажорних обставин, повинна це довести. Сторона, яка посилається на конкретні обставини, повинна довести те, що вони є форс-мажорними, в тому числі, саме для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність. Те, що форс-мажорні обставини необхідно довести, не виключає того, що наявність форс-мажорних обставин може бути засвідчено відповідним компетентним органом.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду №904/3886/21 від 25.01.2022, №917/1053/18 від 16.07.2019, №913/20/21 від 09.11.2021.

Лише посилання сторони у справі на наявність обставин непереборної сили та надання підтверджуючих доказів не може вважатися безумовним доведенням відповідних обставин, яке не потребує оцінки суду. Саме суд повинен на підставі наявних у матеріалах справи доказів встановити чи дійсно такі обставини, на які посилається сторона, є надзвичайними і невідворотними, що об`єктивно унеможливили належне виконання сторонами свого обов`язку.

Введення воєнного стану на території України не означає, що відповідач не може здійснювати господарську діяльність та набувати кошти, адже протилежного відповідачем не доведено відповідними доказами. Відповідач не надав доказів того, що товариство зупинило роботу у зв`язку з воєнним станом, що всі працівники (чи їх частина), керівник підприємства, інші посадові особи мобілізовані та перебувають у складі Збройних Сил України, тимчасово не виконують професійні обов`язки у зв`язку з воєнними діями, все, або частина складу рухомого майна підприємства задіяні під час тих чи інших заходів, що б перешкоджало суб`єкту господарювання здійснювати підприємницьку діяльність під час введеного воєнного стану.

Отже, форс-мажор не є автоматичною підставою для звільнення від виконання зобов`язань, стороною договору має бути підтверджено не факт настання таких обставин, а саме їхня здатність впливати на реальну можливість виконання зобов`язання.

Отже, в даному випадку відповідач не надав доказів, що саме введення воєнного стану призвело до виконання конкретних зобов`язань за договором поставки з порушенням визначених строків.

Також, суд зауважує, що матеріали справи не містять відомостей про те, що позивач перебуває в кращому становищі порівняно з відповідачем, з огляду на запровадження в державі воєнного стану, тобто такі форс-мажорні обставини стосуються обох сторін договору.

Відповідно до п. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Нараховані позивачем на суму основного боргу 81 грн. 40 коп. 3% річних підставні та підлягають до стягнення з відповідача на підставі ст. 625 ЦК України. Інший розмір процентів договором не встановлений.

Норми частини другої статті 625 Цивільного кодексу України щодо сплати боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції поширюються лише на випадки прострочення грошового зобов`язання, визначеного у гривнях.

У разі порушення грошового зобов`язання, предметом якого є грошові кошти, виражені у гривнях з визначенням еквіваленту в іноземній валюті, передбачені частиною другої статті 625 Цивільного кодексу України інфляційні втрати стягненню не підлягають, оскільки втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлені еквівалентом іноземної валюти, у зв`язку з чим заявлені позивачем 622 грн. 06 коп. інфляційних втрат не підлягають задоволенню.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного суду №910/11077/20 від 29.04.2021.

Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідні положення Господарського кодексу України також передбачають, що у разі порушення учасником господарських відносин правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання він зобов`язаний сплатити штрафні санкції (неустойку, штраф, пеню). Суб`єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання (ст. 230).

За змістом частини 4 ст. 231 ГК України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

Пунктом 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Згідно п. 7.2.1 договору покупець несе відповідальність за затримку з оплатою постачальнику за поставлений товар, сплачуючи штраф в розмірі 15% від суми боргу (його неоплаченої частини) на десятий день прострочення платежу, а також сплатити пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період прострочення від суми заборгованості за кожен день прострочення оплати.

Враховуючи протермінування оплати відповідачем суми боргу більше ніж на 10 днів, нараховані позивачем 8 211 грн. 21 коп. 15% штрафу, 1 356 грн. 61 коп. пені, нараховані згідно розрахунку позивача, підставні відповідно до п. 7.2.1 договору.

Відповідач у відзиві просить зменшити розмір заявлених до стягнення штрафних санкцій, з врахуванням такого:

-неустойка не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для боржника, оскільки його метою є стимулювання боржника до виконання основного грошового зобов`язання;

-відсутність основного боргу у гривневому еквіваленті станом на день розгляду справи;

-встановлення в договорі збільшеного розміру процентів річних, що є додатковим тягарем для боржника;

-відсутність підстав вважати, що порушення зобов`язання відповідачем потягло за собою значні збитки для позивача;

-неспівмірність заявлених до стягнення суми штрафу і процентів річних, коли наслідки невиконання боржником зобов`язань є більш вигідні для кредитора, ніж належне його виконання.

Відповідно до ст. 233 ГК України, у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Згідно з ч. 3 ст. 551 ЦК України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Разом з цим, наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення. Неустойка має на меті, насамперед, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не може становити непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. Таку правову позицію викладено і в Рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 №7-рп/2013.

Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки), майновий стан сторін. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 13.01.2022 у справі №910/488/21.

Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, і за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду, зокрема, від 03.07.2019 у справі №917/791/18, від 22.10.2019 у справі №904/5830/18, від 13.01.2020 у справі №902/855/18, від 04.02.2020 у справі №918/116/19, від 29.09.2020 у справі №909/1240/19 (909/1076/19), від 24.12.2020 у справі №914/1888/19, від 26.01.2021 у справі №916/880/20, від 26.01.2021 у справі №916/880/20.

При цьому, виходячи з принципів добросовісності, розумності, справедливості та пропорційності, суд, в тому числі і з власної ініціативи, може зменшити розмір неустойки до її розумного розміру (правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 30.03.2021 у справі №902/538/18).

Нормами законодавства України не визначено розмір, на який суд може зменшити неустойку, а тому при вирішенні цього питання суди мають забезпечувати дотримання балансу інтересів сторін у справі з урахуванням правового призначення неустойки, на що Верховний Суд неодноразово вказував.

Конституційний Суд України в рішенні від 11.07.2014 №7-рп/2013 у справі №1-12/2013 сформував правову позицію, що наявність у кредитора можливості стягувати зі споживача надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов`язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Вказаний правовий висновок Конституційного Суду України знаходить своє відображення і в практиці Верховного Суду. Зокрема, в постанові від 16.03.2021 у справі №922/266/20 Верховний Суд зазначає, що загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним із принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Неустойка спрямована на забезпечення компенсації майнових втрат постраждалої сторони. Для того, щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було би передбачити.

У постанові від 24.02.2021 у справі №924/633/20 Верховний Суд зазначає, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призвести до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора (така правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18).

Враховуючи положення діючого законодавства, з огляду на всі фактичні обставини справи, враховуючи інтереси обох сторін, важливість господарської діяльності відповідача (виготовлення хліба та хлібобулочних виробів; виробництва борошняних кондитерських виробів, тортів і тістечок нетривалого зберігання; виробництво цукру), приймаючи до уваги відсутність доказів, які б свідчили про погіршення фінансового стану, ускладнення в господарській діяльності чи завдання позивачу збитків саме в результаті порушення відповідачем умов договору поставки від 02.05.2022 в частині оплати заборгованості з пропуском встановленого строку, відсутність доказів прямого умислу в діях відповідача, спрямованих на порушення зобов`язання, мету неустойки стимулювання до виконання основного грошового зобов`язання, період прострочки, коригування боргу на курсову різницю та стягнення 3% річних, право суду на зменшення штрафних санкцій не лише за заявою сторони, але й з ініціативи суду, суд на підставі ст. 233 ГК України, ст. 551 ЦК України вважає за можливе зменшити розмір заявлених до стягнення сум пені та штрафу на 50%, у зв`язку з чим підставними та підлягають до стягнення з відповідача 4 105 грн. 61 коп. штрафу, 678 грн. 31 коп. пені.

У позові на суму 4 105 грн. 60 коп. штрафу, 678 грн. 30 коп. пені слід відмовити у зв`язку із зменшенням судом їх розміру.

Суд також враховує позицію Конституційного Суду України від 11.07.2013 №7-рп/2013, з мотивувальної частини рішення якої вбачається, що неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для боржника і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

Постанова Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18, на яку посилається відповідач для зменшення річних, не є аналогічною. Позивач нараховує 3% річних на суму боргу, інший розмір сторонами не встановлений. Нараховані позивачем 81 грн. 40 коп. річних не можуть бути надмірним тягарем для відповідача.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту ст. 77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом. Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (постанова Конституційного суду України №3-рп/2003 від 30.01.2003 року).

Оскільки спір до розгляду суду доведено з вини відповідача, то витрати по сплаті судового збору в частині задоволених позовних вимог сумі 2 628 грн. 64 коп. відповідно до ст.ст. 129-130 ГПК України слід віднести на нього.

При зменшенні суми штрафних санкцій судовий збір у повній сумі підлягає віднесенню на відповідача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 129, 232, 237, 238, 241, 247- 252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,-

вирішив:

1. Позов задовольнити частково.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Гор-Агро» (вул. Дубнівська, буд. 14А, с. Підгайці, Луцький р-н., Волинська обл., код ЄДРПОУ 34214727) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Вітагро Партнер» (вул. Котляревського, буд. 7, м. Волочиськ, Волочиський р-н., Хмельницька обл., код ЄДРПОУ 37993500)

- 19 886 грн. 07 коп. суми коригування вартості оплаченого товару до курсу валют, 81 грн. 40 коп. 3% річних, 4 105 грн. 61 коп. штрафу, 678 грн. 31 коп. пені та 2 628 грн. 64 витрат по сплаті судового збору, а всього: 27 380 грн. 03 коп. (двадцять сім тисяч триста вісімдесят грн. 03 коп.)

4. У позові на суму 5 405 грн. 96 коп. відмовити.

5. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене до Північно-західного апеляційного господарського суду відповідно до ст. 255-256, п. 17.5 Перехідних положень ГПК України.

СуддяА. М. Кравчук