Рішення

від 20.03.2023 по справі 910/13314/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

20.03.2023Справа № 910/13314/22

Суддя Господарського суду міста Києва Нечай О.В., розглянувши без виклику сторін (без проведення судового засідання) у спрощеному позовному провадженні матеріали справи

за позовом Акціонерного товариства "Українська залізниця" (Україна, 03150, м. Київ, вул. Єжи Ґедройця, буд. 5; ідентифікаційний код: 40075815) в особі Філії "Центр забезпечення виробництва" Акціонерного товариства "Українська залізниця" (Україна, 03049, м. Київ, пр-т. Повітрофлотський, буд. 11/15; ідентифікаційний код ВП: 40081347)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Трансдетальсервіс" (Україна, 04080, м. Київ, вул. Кирилівська, буд. 82, оф. 256; ідентифікаційний код: 43131374)

про стягнення 205 770,24 грн

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Акціонерне товариство "Українська залізниця" в особі Філії "Центр забезпечення виробництва" Акціонерного товариства "Українська залізниця" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Трансдетальсервіс" (далі - відповідач) про стягнення 205 770,24 грн, з яких 112 801,76 грн пені та 92 968,48 грн штрафу.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов`язань за Договором поставки № ЦЗВ-02-03221-01 від 19.08.2021.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.12.2022 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, справу визнано судом малозначною, постановлено розглядати її за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання) та серед іншого встановлено сторонам строки для подання ними відповідних заяв по суті справи.

Будь-яких заперечень від відповідача проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження до суду не надходило.

Частиною п`ятою статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Відповідно до інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань місцезнаходженням відповідача є: Україна, 04080, м. Київ, вул. Кирилівська, буд. 82, оф. 256.

На зазначену адресу, відповідно до вищевказаних вимог процесуального закону, судом було направлено копію ухвали про відкриття провадження у справі від 05.12.2022 з метою повідомлення відповідача про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання) та про його право подати, зокрема, відзив на позовну заяву.

18.01.2023 до суду повернулось поштове відправлення, адресоване відповідачу, разом з копією ухвали суду про відкриття провадження у справі від 05.12.2022, яке відповідно до повідомлення підприємства поштового зв`язку не було вручене відповідачу під час доставки та повернуто у зв`язку з закінченням терміну зберігання.

Відповідно до частин третьої та сьомої статті 120 Господарського процесуального кодексу України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Пунктом 5 частини шостої статті 242 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Отже, у разі якщо судове рішення про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою і повернено поштою у зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 21.03.2019 у справі № 916/2349/17.

За приписами частини першої статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Згідно з ч. 1 ст. 4 Закону України "Про доступ до судових рішень" судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України.

Ухвала Господарського суду міста Києва від 05.12.2022 про відкриття провадження у справі № 910/13314/22 була оприлюднена на офіційному сайті Єдиного державного реєстру судових рішень 07.12.2022.

З урахуванням викладеного, за висновком суду, відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з процесуальними документами у цій справі в Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Європейський суд з прав людини у рішенні від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України" зазначив, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Суд вважає, що відповідач був належним чином повідомлений про розгляд цієї справи та останньому були створені достатні умови для реалізації ним своїх процесуальних прав.

Згідно з ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

З огляду на неподання відповідачем відзиву на позовну заяву, справа підлягає розгляду за наявними у ній матеріалами.

Відповідно до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.

Частиною восьмою статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

19.08.2021 між Філією "Центр забезпечення виробництва" Акціонерного товариства "Українська залізниця" (замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Трансдетальсервіс" (постачальник) було укладено Договір поставки № ЦЗВ-02-03221-01 (далі - Договір), відповідно до п. 1.1 якого постачальник зобов`язався поставити та передати у власність, а замовник прийняти та оплатити продукцію, найменування, марка й кількість якої вказується в Специфікації, що є невід`ємною частиною Договору, на умовах, які викладені у цьому Договорі.

У Специфікації № 1 сторони узгодили найменування продукції, її кількість та вартість.

За умовами пунктів 5.1 - 5.3, 5.5 постачальник здійснює поставку продукції автомобільним або залізничним транспортом на умовах CPT пункт призначення - відділ матеріальних ресурсів м. Фастів Філії "ЦЗВ" АТ "Укрзалізниця", Київська обл., м. Фастів, вул. Шевченко, 48 (відповідно до вимог Інкотермс в редакції 2010 року).

Поставка продукції проводиться партіями протягом строку дії Договору, тільки після письмової рознарядки замовника, яка вважається дозволом на поставку та є підтвердженням готовності замовника до прийому продукції.

Рознарядка надається постачальнику в оригіналі шляхом направлення засобами поштового зв`язку цінного листа з описом вкладення та з рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення та/або направлення сканкопії рознарядки електронним листом із застосуванням електронної пошти.

Сторони погоджують, що рознарядка вважається отриманою постачальником з дня її відправлення замовником засобами поштового зв`язку та/або електронною поштою.

Кожна партія продукції постачається протягом 30 календарних днів з дати письмової рознарядки замовника, якщо інше не вказано у рознарядці.

Датою поставки продукції вважається дата приймання цієї продукції замовником у відділі матеріальних ресурсів м. Фастів Філії "ЦЗВ" АТ "Укрзалізниця", Київська обл., м. Фастів, вул. Шевченко, 48, що підтверджується належно оформленою видатковою накладною.

Після готовності продукції до відвантаження, постачальник направляє замовнику факсом наступні документи:

- рахунок-фактуру;

- видаткову накладну;

- документи, що підтверджують якість продукції, зазначені у п. 2.2 цього Договору.

Згідно з п. 7.1 Договору приймання продукції замовником здійснюється на підставі підтвердження наступних документів:

- рахунку-фактури;

- видаткової накладної, підписаної представником постачальника, яку замовник повинен підписати після прийняття продукції;

- товарно-транспортної накладної або накладної (залізничної);

- документів, що підтверджують якість продукції, зазначені у п. 2.2 цього Договору;

- пакувальних аркушів (при наявності).

При порушенні строків постачання постачальник оплачує замовнику штраф у розмірі 15% від суми непоставленої в строк продукції на умовах, передбачених п. 5.2 цього Договору, а за прострочення понад 15 календарних днів додатково стягується пеня в розмірі 0,1% від суми непоставленої в строк продукції за кожен день прострочення. При цьому постачальник не звільняється від виконання своїх зобов`язань допоставити продукцію, якщо про інше його не попередив письмово замовник (п. 10.1 Договору).

Відповідно до п. 13.7 строк дії Договору встановлюється з моменту його підписання сторонами до 31.12.2021. Закінчення строку дії цього договору не звільняє сторін від обов`язку виконання у повному обсязі взятих на себе за цим Договором зобов`язань щодо поставки та оплати продукції в межах термінів, визначених умовами цього Договору.

На виконання вимог п. 5.2 Договору, уповноваженими особами позивача було складено рознарядку № ЦЗВ-20/4666 від 30.11.2021 на поставку продукції загальною вартістю 619 789,88 грн, яку 01.12.2021 було направлено на електронну пошту відповідача та 02.12.2021 - листом з описом вкладення та з рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.

Поштове відправлення № 0304910463674, разом з рознарядкою № ЦЗВ-20/4666 від 30.11.2021, не було вручено відповідачу та повернулось відправникові.

22.02.2022 позивач направив відповідачеві претензію № ЦЗВ-20/802, відповідно до якої вимагав сплатити 92 968,48 грн штрафу та 22 932,22 грн пені, нарахованих на підставі п. 10.1 Договору, за порушення строку поставки продукції.

Однак, поштове відправлення із зазначеною претензією також не було вручено відповідачу та повернуто позивачеві у зв`язку з закінченням терміну зберігання.

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач зазначає, що відповідач не поставив продукцію відповідно до рознарядки № ЦЗВ-20/4666 від 30.11.2021, що згідно з п. 10.1 Договору є підставою для застосування штрафних санкцій у вигляді пені в розмірі 0,1% від вартості непоставленого товару за кожен день прострочення, а також штрафу в розмірі 15% від вартості непоставленого товару за прострочення понад 15 календарних днів.

З огляду на викладене, позивач просить стягнути з відповідача на свою користь 112801,76 грн пені та 92968,48 грн штрафу.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про наступне.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частина перша статті 626 Цивільного кодексу України визначає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Укладений між сторонами Договір, з огляду на встановлений статтею 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, є належною підставою, у розумінні статті 11 Цивільного кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов`язків, та за своєю правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частин 1, 2 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі статтею 663 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

У відповідності до частини першої статті 664 Цивільного кодексу України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар.

Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

З огляду на погоджені сторонами у п. 5.2 Договору умови постачання, відповідач повинен був поставити позивачу продукцію відповідно до рознарядки № ЦЗВ-20/466 від 30.11.2021 у строк до 30.12.2021.

За приписами частин 1, 2 статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Зазначене також кореспондується з нормами статей 525, 526 Цивільного кодексу України.

Статтею 599 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Матеріали справи не містять доказів виконання відповідачем зобов`язання з поставки товару відповідно до рознарядки № ЦЗВ-20/466 від 30.11.2021.

Статтею 610 Цивільного кодексу України визначено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У разі порушення зобов`язань настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина 1 статті 612 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно з ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, не виконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

За змістом статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

За приписами частин 1, 2 статті 551 Цивільного кодексу України предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до п. 10.1 Договору при порушенні строків постачання постачальник оплачує замовнику штраф у розмірі 15% від суми непоставленої в строк продукції на умовах, передбачених п. 5.2 цього Договору, а за прострочення понад 15 календарних днів додатково стягується пеня в розмірі 0,1% від суми непоставленої в строк продукції за кожен день прострочення.

У постановах Верховного Суду від 23.04.2019 у справі № 904/3565/18, від 29.05.2018 у справі № 910/23003/16 та від 19.09.2019 у справі № 904/5770/18 викладено правовий висновок, відповідно до якого пеня застосовується за порушення будь-яких господарських зобов`язань, а не тільки за невиконання грошового зобов`язання.

В даному випадку у відповідача, як постачальника, виникло негрошове зобов`язання, а тому положення статті 343 Господарського кодексу України та Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" щодо обмеження розміру пені подвійною обліковою ставкою Національного банку України не підлягають застосуванню.

З огляду на викладене, оскільки невиконання зобов`язання відповідачем за Договором підтверджується матеріалами справи, обставин, які є підставою для звільнення відповідача від відповідальності, не наведено, позовна вимога про стягнення з відповідача пені, нарахованої на підставі п. 10.1 Договору за прострочення виконання зобов`язання, визнається судом обґрунтованою.

Наданий позивачем розрахунок пені є арифметично вірним, у зв`язку з чим вимоги в цій частині підлягають задоволенню в заявленому розмірі.

Відповідно до ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

З урахуванням викладеного, прострочення поставки продукції за рознарядкою № ЦЗВ-20/466 від 30.11.2021 вартістю 619 789,88 грн зумовлює настання для відповідача правових наслідків у вигляді сплати штрафу в розмірі 15% від вартості непоставленої в строк продукції.

Отже, обґрунтованим та таким, що підлягає стягненню з відповідача є штраф в розмірі 92 968,48 грн.

Такий вид забезпечення виконання зобов`язання як пеня та її розмір встановлено частиною 3 статті 549 Цивільного кодексу України, частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України та статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань", а право встановити у договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України. Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов`язань передбачено частиною 2 статті 231 Господарського кодексу України. При цьому, в інших випадках порушення виконання господарських зобов`язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі можливість одночасного стягнення пені та штрафу, що узгоджується зі свободою договору, встановленою статтею 627 Цивільного кодексу України, тобто коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Відповідно до частин 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Приписами статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Частинами 1, 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідачем належними доказами обставин, на які посилається позивач в обґрунтування своїх позовних вимог, не спростовано.

З огляду на вищевикладене, дослідивши всі обставини справи, перевіривши їх наявними доказами, судом встановлено обґрунтованість заявленого позову, відтак до стягнення з відповідача на користь позивача підлягає пеня в розмірі 112 801,76 грн та штраф в розмірі 92 968,48 грн.

Витрати по сплаті судового збору в розмірі 3 086,55 грн, відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача, оскільки позов підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 129, 233, 237, 238, 240, 247, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Трансдетальсервіс" (Україна, 04080, м. Київ, вул. Кирилівська, буд. 82, оф. 256; ідентифікаційний код: 43131374) на користь Акціонерного товариства "Українська залізниця" (Україна, 03150, м. Київ, вул. Єжи Ґедройця, буд. 5; ідентифікаційний код: 40075815) в особі Філії "Центр забезпечення виробництва" Акціонерного товариства "Українська залізниця" (Україна, 03049, м. Київ, пр-т. Повітрофлотський, буд. 11/15; ідентифікаційний код ВП: 40081347) пеню в розмірі 112 801 (сто дванадцять тисяч вісімсот одна) грн 76 коп., штраф в розмірі 92 968 (дев`яносто дві тисячі дев`ятсот шістдесят вісім) грн 48 коп. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 3 086 (три тисячі вісімдесят шість) грн 55 коп.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду в разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи подається у порядку та строк, визначені статтями 254, 256 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено 20.03.2023

Суддя О.В. Нечай