Рішення

від 20.03.2023 по справі 910/14529/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

20.03.2023Справа № 910/14529/22За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Ріка ЮА»

до Приватного підприємства «НВФ СІС»

про стягнення 57 525,54 грн,

Суддя Карабань Я.А.

Без виклику представників сторін (судове засідання не проводилось).

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариства з обмеженою відповідальністю «Ріка ЮА» (надалі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Приватного підприємства «НВФ СІС» (надалі-відповідач) про стягнення суми грошових коштів у розмірі 57 525,54 грн, з яких: 55 201, 04 грн основний борг, 131, 58 грн 3% річних та 2 192, 92 грн пеня.

Позовні вимоги, з посиланням на ст. 11-16, 525, 526, 598, 599, 611, 612 Цивільного кодексу України, обґрунтовані неналежним виконання відповідачем свого грошового зобов`язання за договором поставки укладеним у спрощений спосіб, у частині повної та своєчасної оплати поставленого товару.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.12.2022 дану позовну заяву залишено без руху, встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви протягом п`яти днів з дня вручення даної ухвали.

09.01.2023 від представника позивача надійшла заява про усунення недоліків.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.01.2023 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження в справі та її розгляд вирішено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

02.02.2023 від відповідача надійшов відзив на позов, у якому останній визнає позовні вимоги в частині стягнення 55 201, 04 грн основного боргу та 131, 58 грн 3% річних і заперечує щодо задоволення позовних вимог, у частині стягнення пені, оскільки договір між сторонами укладений в спрощений спосіб, яким не передбачено розмір та порядок стягнення пені. Також у відзиві відповідач просив суд розстрочити оплату заборгованості, рівними частинами протягом трьох місяців, а саме до 23 числа кожного місяця.

09.02.2023 від позивача надійшла відповідь на відзив, у якій останній підтримав позовні вимоги та просив задовольнити позов.

13.02.2023 від позивача надійшли виписка банку про рух коштів між ним та відповідачем за період з 01.03.2021 по 28.02.2022 та пояснення в яких зазначено, що відповідачем частково погашено заборгованість, а саме 09.02.2023 сплачено 10 000, 00 грн, а тому станом на 10.02.2023 заборгованість відповідача перед позивачем за поставлений товар складає 47 525, 54 грн, з яких: 45 201, 04 грн основний борг, 131, 58 грн 3% річних та 2 192, 92 грн пеня. Дослідивши зміст вказаних пояснень, суд розцінює їх як заяву про зменшення позовних вимог.

Так, відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 46 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог - до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.

Дослідивши надану позивачем заяву про зменшення розміру позовних вимог, суд визнає її такою, що подана з дотриманням приписів чинного процесуального законодавства, зокрема положень ч. 5. ст. 46, ст. 170 Господарського процесуального кодексу України, тому приймає до розгляду заяву позивача та визначає ціну позову з її урахуванням.

14.02.2023 від відповідача надійшли доповнення до відзиву, в якому зазначено, що ним сплачено 10 000, 00 грн основного боргу.

Беручи до уваги вище наведене та відсутність будь-яких клопотань сторін, у яких останні заперечували проти розгляду даної справи по суті, а також зважаючи на наявність в матеріалах справи всіх документів та доказів, необхідних для повного, всебічного та об`єктивного її розгляду і вирішення цього спору, суд дійшов висновку про можливість вирішення по суті наведеної справи, призначеної до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення/виклику представників сторін (без проведення судового засідання) за наявними в ній матеріалами.

Відповідно до ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України в разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Як зазначає позивач, між ним (продавець) та відповідачем (покупець) було укладено договір поставки, в спрощений спосіб, на виконання якого, позивачем у період з липня 2021 року по січень 2022 року було поставлено відповідачу товар на загальну суму 151 201, 04 грн, що підтверджується наступними видатковими накладними: № 285 від 01.07.2021 на суму 4 166, 94 грн, № 316 від 09.07.2021 на суму 8 859, 06 грн, № 336 від 14.07.2021 на суму 4 170, 68 грн, № 441 від 04.08.2021 на суму 1 891, 19 грн, № 457 від 06.08.2021 на суму 4 537, 81 грн, № 509 від 17.08.2021 на суму 1 859, 33 грн, № 545 від 25.08.2021 на суму 12 177, 81 грн, № 562 від 28.08.2021 на суму 6 381, 73 грн, № 592 від 03.09.2021 на суму 2 276, 66 грн, № 637 від 14.09.2021 на суму 2 246, 69 грн, №659 від 16.09.2021 на суму 4 100, 95 грн, № 671 від 20.09.2021 на суму 3 729, 85 грн, № 702 від 23.09.2021 на суму 2 306, 93 грн, № б/н від 606.10.2021 на суму 6 404, 32 грн, № б/н від 12.10.2021 на суму 6 432, 43 грн, № б/н від 19.10.2021 на суму 4 170, 08 грн, № б/н від 20.10.2021 на сум у1 8795, 49 грн, № б/н від 01.11.2021 на суму 6 823, 92 грн, № 921 від 05.11.2021 на суму 6 817, 32 грн, №945 від 10.11.2021 на суму 4 549, 71 грн, № 962 від 15.11.2021 на суму 1 895, 57 грн, № 1011 від 24.11.2021 на суму 6 445, 61 грн, № 1042 від 30.11.2021 на суму 1 895, 58 грн, № 1068 від 03.12.2021 на суму 4 563, 54 грн, № 1092 від 08.12.2021 на суму 2 275, 03 грн, № 1143 від 15.12.2021 на суму 2 274, 63 грн, № 1178 від 21.12.2021 на суму 6 563, 33 грн № 1204 від 23.12.2021 на суму 18 851, 96 грн, № 34 від 14.01.2022 на суму 5 515, 95 грн, № 77 від 25.01.2022 на суму 5 120, 95 грн.

Товар було прийнято відповідачем, що підтверджується підписом на зазначених вище видаткових накладних.

Позивач зазначає, що відповідачем частково оплачено поставлений товар у загальній сумі 106 000, 00 грн.

Вказані обставини визнаються учасниками справи, а тому відповідно до ч. 1 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України не підлягають доказуванню.

14.11.2022 позивачем на адресу відповідача направлено вимогу за вих. № 11/11/22 від 02.11.2022 про сплату заборгованості за поставлений товар, яка отримана відповідачем 17.11.2022, що підтверджується чеком, описом вкладення № 0312409042416 та трекінгом поштового відправлення.

Відповіді на зазначену вище претензію матеріали справи не містять.

З огляду на те, що відповідач своєчасно не розрахувався з позивачем за поставлений товар в повному обсязі, позивач звернувся до суду з цим позовом та просив стягнути з відповідача на свою користь 45 201, 04 грн основного боргу, 131, 58 грн 3% річних та 2 192, 92 грн пені.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частина 1 статті 626 ЦК України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У відповідності до положень статей 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частинами 1, 2 ст. 180 ГК України визначено, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами в передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Згідно ч. 2 статті 184 ГК України укладення договору на основі вільного волевиявлення сторін може відбуватися в спрощений спосіб або у формі єдиного документа, з додержанням загального порядку укладення договорів, встановленого статтею 181 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 181 ГК України господарський договір укладається в порядку, встановленому ЦК України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

За приписами ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. У випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням.

Договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом (ч. 1 ст. 639 ЦК України).

При цьому, відповідно до ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Оскільки вказані вище видаткові накладні містять найменування товару, його кількість, ціну, загальну вартість, суд дійшов висновку, що сторонами було досягнуто згоди щодо істотних умов договору поставки.

Згідно з ч. 1 ст. 640 ЦК України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії (ч. 2 ст. 640 ЦК України).

У свою чергу, відповідно до ст. 641 ЦК України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття. Реклама або інші пропозиції, адресовані невизначеному колу осіб, є запрошенням робити пропозиції укласти договір, якщо інше не вказано у рекламі або інших пропозиціях.

За приписами ст. 642 ЦК України відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

Враховуючи зазначене, суд встановив, що між сторонами було укладено договір поставки в спрощений спосіб.

Відтак, між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання глави 54 ЦК України.

Відповідно до частин 1, 2 статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 ЦК України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі ст. 663 ЦК України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Згідно з частинами 1, 2 статті 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

У силу статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Суд встановив факт поставки позивачем відповідачу товару на загальну суму 151 201, 04 грн, що підтверджується наявними в матеріалах справи видатковими накладними, які підписана обома сторонами без зауважень. У свою чергу відповідачем оплачено поставлений товар лише частково в загальній сумі 106 000, 00 грн.

Отже неоплаченим залишився товар на суму 45 201, 04 грн (151 201, 04 грн - 106 000, 00 грн).

Також суд зазначає, що відповідач визнає позовні вимоги в частині стягнення суми основного боргу в розмірі 45 201, 04 грн.

Враховуючи зазначене вище, суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення суми основної заборгованості.

Також позивачем заявлено до стягнення з відповідача 3% річних за період з 25.11.2022 по 23.12.2022 в сумі 131, 58 грн.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3 % річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.

Перевіривши розрахунок 3 % річних у сумі 131, 58 грн за період з 25.11.2022 по 23.12.2022 наданий позивачем, судом визнано його обґрунтованим та арифметично вірним, а тому позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 131, 58 грн підлягають задоволенню.

Крім того, позивачем заявлено до стягнення з відповідача пеня за період з 25.11.2022 по 23.12.2022 в сумі 2 192, 92 грн.

Стаття 611 ЦК України передбачає, що в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.

У відповідності до ч. 1 ст. 548 ЦК України виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

За змістом ст. 546, 549 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, різновидом якої є штраф та пеня.

Відповідно до ч. 3 ст. 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Закон України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» регулює також договірні відносини між суб`єктами господарювання.

Розмір штрафних санкцій відповідно до ч. 4 ст. 231 ГК України встановлюється законом. У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. Відповідно, законодавець пов`язує можливість застосування штрафних санкцій за порушення строків виконання зобов`язань саме з умовами їх встановлення у договорі за відсутності законодавчого врегулювання розміру таких санкцій.

Водночас ч. 6 ст. 231 ГК України передбачено можливість встановлення санкції за порушення грошових зобов`язань у відсотках до облікової ставки НБУ як одиниці вимірювання такої санкції. Однак саме зобов`язання зі сплати пені має визначатися згідно з укладеним сторонами договором, інакше буде порушуватися принцип свободи договору, оскільки сторони мають право і не встановлювати жодних санкцій за порушення строків розрахунку.

У договорі поставки укладеному між сторонами в спрощений спосіб сторонами розмір пені не встановлений.

Отже, якщо сторони не передбачили умовами договору можливість сплати пені за порушення строків виконання зобов`язань та не визначали її розміру, то немає підстав для стягнення пені в розмірі, не погодженому в договірному порядку та прямо не встановленому законом.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 05.09.2019 у справі № 908/1501/18.

Враховуючи викладене вище, суд відмовляє в частині стягнення з відповідача пені в розмірі 2 192, 92 грн.

Відповідно до ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно із ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до положень ст. 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст. 74 Господарського процесуального кодексу України. Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

З огляду на наведені вище норми, враховуючи доведення позивачем своїх позовних вимог та визнання позову відповідачем у частині стягнення основного боргу та 3 % річних, суд прийшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача 45 201, 04 грн основного боргу та 131, 58 грн 3% річних.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно задоволених позовних вимог.

Крім того, відповідачем подано заяву про розстрочення виконання рішення, в якій останній просив суд розстрочити оплату заборгованості, рівними частинами протягом трьох місяців, а саме до 23 числа кожного місяця.

Вказана заява обґрунтована тим, що в зв`язку з веденням воєнного стану фінансовий стан відповідача є тяжким, що в значній мірі перешкоджатиме виконанню рішення суду в справі. Відповідач може виплачувати заборгованість лише частинами.

Згідно з пунктом 2 частини 6 статті 238 Господарського процесуального кодексу України у разі необхідності у резолютивній частині судового рішення також вказується про надання відстрочки або розстрочки виконання рішення.

Суд, який ухвалив рішення, може визначити порядок його виконання, надати відстрочення або розстрочити виконання, вжити заходів для забезпечення його виконання, про що зазначає в рішенні (частини перша статті 239 Господарського процесуального кодексу України).

Тобто, питання щодо розстрочення виконання судового рішення може бути ухвалено як одночасно з постановляння судового рішення, так і на стадії його виконання.

Частиною 3 статті 331 Господарського процесуального кодексу України визначено, що підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

Суд зазначає, що можливість розстрочення виконання судового рішення в будь-якому випадку пов`язується з об`єктивними, непереборними, винятковими обставинами, які суд визначає виходячи з особливого характеру обставин, що ускладнюють або виключають виконання рішення. Відтак, суд зобов`язаний врахувати обставини об`єктивної дійсності, які склалися на момент ухвалення рішення по даній справі.

Розстрочення виконання рішення суду має здійснюватися з метою недопущення погіршення економічної ситуації боржника, а також з метою недопущення невиконання рішення суду на користь кредитора. Тобто, важливим є досягти балансу інтересів сторін (постанова Верховного Суду від 16.04.2018 в справі N 920/199/16).

Суд звертає увагу, що передбачена процесуальним законом можливість розстрочення виконання судового рішення жодним чином не звільняє сторону боржника від виконання взятих на себе зобов`язань та виконання безспірних вимог стягувача, проте, надає сторонам можливість врегулювати фінансові питання зі зменшенням ризику негативних наслідків для обох сторін, а саме: для боржника - загроза неможливості подальшого виконання своїх зобов`язань та припинення своєї господарської діяльності, а для стягувача - загроза можливості неотримання одразу протягом тривалого часу присудженої до стягнення суми коштів внаслідок переходу боржника в стан неплатоспроможності.

Вирішуючи питання про розстрочку виконання рішення, господарський суд врахував матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, відсутність заперечень позивача, ступінь вини відповідача в виникненні спору, факт ведення воєнного стану та як наслідок складна економічну ситуацію в господарській діяльності підприємства.

З огляду на викладене вище, суд вбачає підстави для задоволення заяви відповідача про розстрочення виконання судового рішення в справі №910/14529/22 строком на три місяця.

Керуючись статтями 86, 129, 233, 237 - 238, 240, 247, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватного підприємства «НВФ СІС» (01021, місто Київ, вулиця Михайла Грушевського, будинок 28/2, нежиле приміщення 43, ідентифікаційний код 38488639) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Ріка ЮА» (03127, місто Київ, проспект Голосіївський, будинок 100/2, ідентифікаційний код 43587513) 45 201 (сорок п`ять тисяч двісті одну) грн 04 коп. основного боргу, 131 (сто тридцять одну) грн 58 коп. 3% річних та 2 366 (дві тисячі триста шістдесят шість) грн 52 коп. судового збору.

3. У задоволенні іншої частини позову відмовити.

4. Після набрання рішенням суду законної сили видати наказ.

5. Заяву Приватного підприємства «НВФ СІС» про розстрочення виконання судового рішення задовольнити.

6. Розстрочити виконання рішення строком на 3 місяця, згідно із наступним графіком сплати заборгованості:

1) до 23.04.2023 - 15 110, 88 грн;

2) до 23.05.2023 - 15 110, 87 грн;

3) до 23.05.2023 - 15 110, 87 грн.

7. Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до вимог ст. 241 ГПК України та може бути оскаржене до апеляційної інстанції у строки передбачені ст. 256 ГПК України.

Суддя Я.А.Карабань