Рішення

від 15.03.2023 по справі 646/442/22

ЛЕНІНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ПОЛТАВИ

Ленінський районний суд м.Полтави

Справа № 646/442/22

Провадження № 2/553/662/2023

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

15.03.2023м. Полтава

Ленінський районний суд м. Полтави в складі:

головуючого судді Ткачука Ю.А.,

за участі секретаря судового засідання Павленко І.В.,

без участі сторін, в порядку спрощеного позовного провадження, розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» до ОСОБА_1 про стягнення боргу за кредитним договором,-

встановив:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» звернулося до Червонозаводського районного суду м. Харкова із позовом до відповідача ОСОБА_1 про стягнення боргу за кредитним договором.

В обґрунтування своїх вимог вказує, що між відповідачкою ОСОБА_1 та ВАТ «Кредитпромбанк» 06.06.2007 року був укладений кредитний договір № 0709/29/07-C, за умовами якого банк надав позичальнику кредит у розмірі 73500,00 Дол.США, зі сплатою 13,4% річних.

20.05.2013 року між ПАТ «Кредитпромбанк» та ПАТ «Дельта Банк» було укладено Договір купівлі-продажу прав вимоги, відповідно до якого ПАТ «Кредитпромбанк» відступило ПАТ «Дельта Банк», а ПАТ «Дельта Банк» набуло право вимоги заборгованості за кредитним договором до позичальників та/або поручителів, в тому числі за договором кредиту №0709/29/07-С від 06.06.2007.

30.07.2020 року між ПАТ «Дельта Банк» та ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» було укладено Договір №2298/К про відступлення прав вимоги, відповідно до якого ПАТ «Дельта Банк» відступило ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ», а ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» набуло право вимоги заборгованості за кредитним договором до позичальників та/або поручителів, в тому числі за Договором кредиту №0709/29/07-С від 06.06.2007.

Таким чином, ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ», наділено правом грошової вимоги до відповідачки ОСОБА_1 .

За період користування кредитними коштами, позичальником здійснені часткові платежі на погашення основної суми кредиту, проте заборгованість позичальника за кредитним договором в повному обсязі не погашена. Тому позивач просить стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором в сумі 159967,32, судовий збір в розмірі 2 399,51 грн. та 20000,00 грн. витрат на правничу допомогу.

Розпорядженням Голови Верховного Суду № 4/0/9-22 від 10.03.2022 "Про зміну територіальної підсудності судових справ в умовах воєнного стану" змінено територіальну підсудність судових справ Червонозаводськогорайонного суду м. Харкова, визначено територіальну підсудність справ за Ленінським районним судом м. Полтави.

Відповідно до акту приймання-передавання справ від 30.08.2022 до Ленінського районного суду м. Полтави з Червонозаводськогорайонного суду м. Харкова надійшла справа № 646/442/22.

Ухвалою Ленінського районного суду м.Полтави від 09.09.2022 року зазначену цивільну справу прийнято до свого провадження та вирішено розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження.

15.11.2022 року від представника відповідача адвоката Феленко С.О. надійшов відзив на позовну заяву в якому він, посилаючись на сплив позовної давності, просить відмовити у позові в повному обсязі.

Відповідач, у встановлений судом строк, правом на надання відповіді на відзив, не скористався.

Представник позивача в судове засідання, призначене на 15.03.2023 року, не з`явився, подав заяву про розгляд справи у відсутність представника позивача, позовні вимоги підтримують повністю та прохають їх задовольнити.

Відповідач та її представник адвокат Феленко С.О. в судове засідання не з`явилися, від представника відповідача надійшла заява про розгляд справи у відсутність відповідача та її представника, позовні вимоги не визнають, підтримують раніше подане до суду клопотання про відмову у задоволенні позовних вимог у зв`язку з недоведеністю та спливом строку позовної давності.

Враховуючи, що учасники справи та їх представники у судове засідання не з`явилися, відповідно до вимог ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

За змістом статті 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Під час вирішення питання розподілу тягаря доведення судом підлягають до застосування правила частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України, згідно з якими кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За правилом статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Згідно з приписами статті 78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За правилами частини першої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

З урахуванням наведеного, встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд зобов`язаний власні процесуальні дії належним чином обґрунтувати (мотивувати), враховуючи при цьому, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Процес доведення полягає в обґрунтуванні того, що певні дії або події неодмінно мають своїми наслідками настання інших дій або подій, при цьому обставини вважатимуться встановленими за умови, що настання таких наслідків не є вірогідним, а є обов`язковим за таких обставин та за таких умов.

Згідно із частиною другою статті 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Приписами частини другої, шостої статті 95 ЦПК України встановлено, що письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу.

Суд в оцінці поведінки та способу ведення справ позивачем має враховувати, що банк є професійним учасником ринку надання банківських послуг, у зв`язку з чим до нього висуваються певні вимоги щодо дотримання певних правил та процедур, які є традиційними у цій сфері послуг, до обачності та розсудливості у веденні справ тощо. Відповідно, вимоги до рівня та розумності ведення справ позивачем є вищими, ніж до споживача - фізичної особи, яка зазвичай є уразливішою стороною у цивільних відносинах з такою кредитною установою. З врахуванням наведеного усі сумніви та розумні припущення мають тлумачитися судом саме на користь такої уразливішої сторони, яка не є фактично рівною у спірних правовідносинах.

Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.

Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він нівелюватиме можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд лише оцінює надані сторонами матеріали.

Тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову процесуальним законом, за загальним правилом, покладається на позивача. За таких умов доведення не може бути належним чином реалізоване шляхом виключно спростування обґрунтованості заперечень відповідача, оскільки це не позбавляє позивача його процесуальних обов`язків.

Європейський суд справ людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Дослідивши повно та всебічно обставини справи в їх сукупності, оцінивши всі необхідні, зібрані по справі докази для ухвалення обґрунтованого рішення, виходячи зі свого внутрішнього переконання, суд приходить до наступних висновків.

Судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини.

Як вбачається з матеріалів справи між ОСОБА_1 та ВАТ «Кредитпромбанк» 06.06.2007 року був укладений кредитний договір №0709/29/07-C, за умовами якого банк надав позичальнику кредит у розмірі 73 500,00 Дол.США, строком до 10.05.2012 року зі сплатою 13,4% річних. (а.с. 8-15), до якого в подальшому було внесено зміни відповідно до договірувід 27.11.2007 року про внесення змін до кредитного договору №0709/29/07-C від 06.06.2007 ( а.с. 12-13) та додаткової угоди від 16.01.2012 року до кредитного договору №0709/29/07-C від 06.06.2007 ( а.с. 14-15)

20.05.2013 року між ПАТ «Кредитпромбанк» та ПАТ «Дельта Банк» було укладено Договір купівлі-продажу прав вимоги, відповідно до якого ПАТ «Кредитпромбанк» відступило ПАТ «Дельта Банк», а ПАТ «Дельта Банк» набуло право вимоги заборгованості за кредитним договором до позичальників та/або поручителів, в тому числі за договором кредиту №0709/29/07-С від 06.06.2007 (а.с. 19-24).

30.07.2020 року між ПАТ «Дельта Банк» та ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» було укладено Договір №2298/К про відступлення прав вимоги, відповідно до якого ПАТ «Дельта Банк» відступило ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ», а ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» набуло право вимоги заборгованості за кредитним договором до позичальників та/або поручителів, в тому числі, в тому числі за Договором кредиту №0709/29/07-С від 06.06.2007 (а.с. 25-34).

Відповідно до ст. 1077 ЦК України, за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором. Зобов`язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов`язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.

Згідно із ст. 1083 ЦК України, наступне відступлення фактором права грошової вимоги третій особі не допускається, якщо інше не встановлене договором факторингу. Якщо договором факторингу допускається наступне відступлення права грошової вимоги, воно здійснюється відповідно до положень глави 73 ЦК України.

ТОВ «Вердикт Капітал» в обґрунтування позову посилається на те, що відповідачка ОСОБА_1 свої зобов`язання належним чином не виконала, в результаті чого, за їх розрахунком, станом на 22.04.2021, заборгованість за кредитним договором становить 4 024 941, 28 грн. з яких: 1 775 805,07 грн. - заборгованість за кредитом (за тілом кредиту); 2 089 168, 90 грн. - заборгованість за нарахованими відсотками згідно кредитного договору (на дату відступлення права вимоги); 159 967, 32 грн. - 3% річних.

Позивач обґрунтовує заборгованість виключно договорами відступлення прав вимог та кредитним договором, зі змінами, розрахунком заборгованості.

Позивач, зазначаючи у позовній заяві, що ПАТ «Кредитпромбанк» надав відповідачці у кредит 73 500,00 Дол.США, жодних доказів про це не надав. Доказів про те, скільки коштів ОСОБА_1 фактично отримала у кредит, коли у неї почала виникати заборгованість перед ПАТ «Кредитпромбанк», у яких розмірах, яка сума коштів за договором була нею сплачена, позивачем не надано.

З наданого розрахунку заборгованості ОСОБА_1 станом на 22.04.2021 року неможливо встановити дійсний розмір заборгованості відповідачки за кредитним договором, періоди за які така заборгованість була нарахована, суми та часу внесення відповідачкою платежів тощо. Зазначений розрахунок заборгованості, підготовлений ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» є відображенням односторонніх арифметичних розрахунків позивача і не є правовою підставою для стягнення відповідних сум та не може слугувати доказом безспірності розміру грошових вимог позивача до відповідача. Не є належним та допустимим доказом.

Верховний Суд 30 січня 2018 року (ВС/КЦС у справі №161/16891/15-ц) дійшов висновку про те, що доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно вказаної норми Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Пунктом 4.3. Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року №254 первинні документи мають бути складені під час здійснення операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення в паперовій та/або в електронній формі.

Пунктом 4.10. Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року №254 первинні документи складаються на паперових носіях або в електронній формі та мають містити такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства (банку), що склало документ; зміст та обсяг операції (короткий зміст операції та підстава для її здійснення), одиницю її виміру; посади осіб, відповідальних за здійснення операції і правильність її оформлення; особистий підпис (електронний цифровий підпис) та інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні операції.

Пунктом 5.3. Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року №254 Банки обов`язково мають складати на паперових та/або електронних носіях, зокрема, такі регістри як особові рахунки та виписки з них.

Проте, позивач - ТОВ «Вердикт Капітал», не надав суду первинних бухгалтерських документів стосовно видачі кредиту в сумі 73 500, 00 Дол. США., сум та періодів його погашення, якщо таке відбувалося (платіжні доручення, меморіальні ордери, розписки, чеки, виписки по рахунку та інше), не надано належного розрахунку заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором, з якого вбачалося б, яким саме чином та за який період обчислені кожна зі складових зазначеної загальної суми заборгованості та не підтверджено заборгованості відповідачки за кредитним договором станом на дату покупки права вимоги.

Також, ТОВ «Вердикт Капітал» не надано доказів того, що на момент переходу до них права вимоги за кредитним договором на підставі Договору купівлі-продажу прав вимоги від 20.05.2013 та Договору про відступлення права вимоги №2298/К від 30.07.2020 існувало право вимоги до відповідачки саме в тому обсязі та на умовах, зазначених в позовній заяві, в тому числі щодо початкових сум тіла кредиту, проценту, пені.

Також, позивачем не подано суду доказів про розмір наявної у ОСОБА_1 заборгованості за тілом кредиту, що позбавляє суд можливості перевірити правильність здійсненого позивачем розрахунку боргу, що в свою чергу також вказує на недоведеність позивачем належними доказами розміру існуючої заборгованості.

У позовній заяві не вказано, що позивач не має змоги надати відповідні докази разом з позовною заявою. Надалі будь-яких письмових звернень до суду із зазначенням доказів, які бажає долучити позивач із зазначенням об`єктивних причин неможливості їх надання останній не подавав.

Також, враховуючи те, що позивач вказував на здійснення часткових платежів на погашення кредиту, однак доказів на підтвердження чи спростування цієї обставини не надав, суд позбавлений можливості перевірити правильність виконаного позивачем розрахунку заборгованості, встановити дійсний розмір заборгованості за кредитним договором, а відтак і перевірити правильність нарахування 3% річних, заявлених до стягнення.

Слід зазначити, що відповідно до витягу з Реєстру договорів, права вимоги за яким відступаються, який є Додатком № 1 до Договору про відступлення права вимоги №2298/К від 30.07.2020 заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором №0709/29/07-С від 06.06.2007, станом на дату відступлення права вимоги, тобто на 16.01.2021 року не відповідає розрахунку заборгованості підготовленому позивачем, що міститься в матеріалах справи.

Доведеність наявної суми заборгованості за кредитним договором, є обов`язком позивача, який не довів суду належними та допустимими доказами її розмір.

Відповідно до ст. 79 ЦПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Відповідно до статті 42 Конституції України держава захищає права споживачів, здійснює контроль за якістю і безпечністю продукції та усіх видів послуг і робіт, сприяє діяльності громадських організацій споживачів.

Положення Резолюції Генеральної Асамблеї ООН "Керівні принципи для захисту інтересів споживачів" від 09.04.1985 № 39/248, наголошує: визнаючи, що споживачі нерідко перебувають у нерівному становищі з точки зору економічних умов, рівня освіти та купівельної спроможності, принципи захисту інтересів споживачів мають, зокрема, за мету сприяти країнам у боротьбі зі шкідливою діловою практикою усіх підприємств на національному та міжнародному рівнях, яка негативно позначається на споживачах.

Таким чином, суд, враховуючи засади меж та обсягу цивільної відповідальності особи, закладених нормами Конституції України та цивільного законодавства, зауважує, що будь-яка особа не може нести відповідальність за порушення зобов`язання, яке припинено належним виконанням у зв`язку з наявністю порушення зобов`язання за іншим договором, тільки тому, що вони укладені між тими ж сторонами та на подібних умовах.

Конституцією України передбачено, що всі рівні перед законом і судом; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості (статті 24 та 129).

Виходячи зі змісту ч.1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків.

Згідно зі ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Відповідно до ст. 8 Загальної декларації прав людини, кожна людина має право на ефективне поновлення у правах компетентними національними судами в разі порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом.

Аналізуючи зібрані по справі докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача необґрунтовані та не підлягають задоволенню, оскільки позивачем не надано доказів, які б суд міг покласти в основу задоволення вимог позивача про стягнення заборгованості за кредитним договором, як це передбачено статтями 75 - 79, 81 ЦПК України.

Таким чином, щодо доводів представника відповідача про пропущення позивачем ТОВ «Вердикт Капітал» строків позовної давності, суд зазначає, що виходячи з вимог ст. 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем.

А отже, відмова в задоволенні позову у зв`язку з відсутністю порушеного права не потребує зазначення у рішенні суду висновку щодо вирішення питання спливу позовної давності як додаткової підстави для відмови в задоволенні позову.

Виходячи із встановлених фактичних обставин справи, вимог чинного законодавства, оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність та взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що у задоволенні позовних вимог слід відмовити повністю, оскільки не доведено порушеного права позивача.

Відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України, оскільки у задоволенні позову відмовлено в повному обсязі, то слід відмовити і у задоволенні вимог про стягнення з відповідачки на користь позивача судового збору та витрат, понесених на надання правничої допомоги адвоката.

Керуючись ст.ст. 11, 207, 261, 626, 628, 629, 516, 517, 1054, 1055, 1077, 1083 ЦК України та ст.ст. 3, 12, 13,76-83, 89, 95, 141, 175, 247,263-265, 280, ЦПК України, Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», Постановою НБУ «Про затвердження Положення про організацію бухгалтерського обліку та звітності в банках України» від 30.12.1998 № 566, Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, суд,-

ухвалив:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» до ОСОБА_1 про стягнення боргу за кредитним договором -залишити без задоволення.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Полтавського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складено 20.03.2023 року.

Суддя Ленінського районного суду м. ПолтавиЮ. А. Ткачук