Постанова

від 20.03.2023 по справі 916/1420/22

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 березня 2023 рокум. ОдесаСправа № 916/1420/22Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Діброви Г.І.

суддів: Принцевської Н.М., Ярош А.І.

секретар судового засідання: Станкова І.М.

за участю представників учасників справи:

від Товариства з обмеженою відповідальністю Карат В-Груп, Миколаївська область, Вознесенський район, м. Южноукраїнськ не з`явився;

від прокуратури Капустін М.В., за довіреністю;

від Арбузинської селищної ради, Миколаївська область, Первомайський район, смт. Арбузинка не з`явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Карат В-Груп, Миколаївська область, Вознесенський район, м.Южноукраїнськ

на рішення Господарського суду Одеської області від 26.12.2022 року, м. Одеса, суддя Мостепаненко Ю.І., повний текст рішення складено та підписано 28.12.2022 року

у справі №916/1420/22

за позовом Керівника Первомайської окружної прокуратури, Миколаївська область, м. Первомайськ в інтересах держави в особі Арбузинської селищної ради, Миколаївська область, Первомайський район, смт. Арбузинка

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю Карат В-Груп, Миколаївська область, Вознесенський район, м. Южноукраїнськ

про стягнення 285 307 грн. 53 коп., -

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та рішення суду першої інстанції.

У липні 2022 року Керівник Первомайської окружної прокуратури звернувся до Господарського суду Одеської області з позовною заявою в інтересах держави в особі Арбузинської селищної ради до Товариства з обмеженою відповідальністю Карат В-Груп, в якій просив суд стягнути з відповідача кошти у розмірі 287 332 грн. 13 коп., в тому числі: 286 980 грн. 07 коп. заборгованості з орендної плати та 352 грн. 06 коп. штрафу, а також відшкодувати Миколаївській обласній прокуратурі за рахунок відповідача судові витрати.

Позовні вимоги прокурора обґрунтовані тим, що відповідачем, всупереч умовам укладеного з Арбузинською селищною радою договору оренди землі №8 від 10.09.2020 року, неналежним чином виконуються господарські зобов`язання в частині повної та своєчасної оплати орендної плати за користування земельною ділянкою з кадастровим номером 4820355100:01:122:0015, внаслідок чого позивачем нараховано заборгованість у зазначеному вище розмірі та суму неустойки за неналежне виконання Товариством з обмеженою відповідальністю Карат В-Груп господарських зобов`язань.

18.10.2022 року до Господарського суду Одеської області від прокурора надійшла заява про зменшення позовних вимог (вх. №22993/22), у якій заступник керівника окружної прокуратури просив позовні вимоги Керівника Первомайської окружної прокуратури, Миколаївська область, м. Первомайськ в інтересах держави в особі Арбузинської селищної ради, Миколаївська область, Первомайський район, смт. Арбузинка до Товариства з обмеженою відповідальністю Карат В-Груп про стягнення заборгованості по сплаті орендної плати задовольнити шляхом стягнення з відповідача уточненої суми такої заборгованості у розмірі 285307 грн. 53 коп.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 26.12.2022 року у справі №916/1420/22 позовні вимоги прокурора задоволено у повному обсязі; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю Карат В-Груп на користь Арбузинської селищної ради 284 955 грн. 47 коп. основної заборгованості та 352 грн. 06 коп. штрафу; вирішено питання щодо відшкодування судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивачем у даній справі належними та допустимими доказами підтверджено наявність у відповідача заборгованості по оплаті за користування земельною ділянкою з кадастровим номером 4820355100:01:122:0015, внаслідок чого суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог Керівника Первомайської окружної прокуратури в частині стягнення з відповідача на користь Арбузинської селищної ради суми основного боргу у розмірі 284 955 грн. 47 коп. та штрафу у розмірі 352 грн. 06 коп.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи.

Товариство з обмеженою відповідальністю Карат В-Груп, Миколаївська область, Вознесенський район, м. Южноукраїнськ з рішенням суду першої інстанції не погодилося, тому звернулося до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило суд рішення Господарського суду Одеської області від 26.12.2022 року у справі №916/1420/22 скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог Керівника Первомайської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Арбузинської селищної ради до Товариства з обмеженою відповідальністю «Карат В-ГРУП», про стягнення 284955 грн. 47 коп. основної заборгованості та 352 грн. 06 коп. штрафу.

Апеляційна скарга мотивована порушенням місцевим господарським судом норм матеріального і процесуального права та неповним з`ясуванням всіх обставин справи.

Зокрема, скаржник, посилаючись на встановлені судом першої інстанції обставини справи, зазначив, що місцевим господарським судом під час ухвалення оскаржуваного рішення помилково застосовано низку правових позицій Верховного Суду, оскільки правовідносини, які виникли у даній справі не є подібними з правовідносинами, яким надавалася правова оцінка судом касаційної інстанції під час ухвалення рішення у справі №912/686/17.

Як вказав апелянт, аргументуючи свою правову позицію з урахуванням обставин щодо поділу об`єкта оренди, внаслідок такого поділу спірної земельної ділянки було сформовано дві земельні ділянки з різним цільовим призначенням, що має наслідком зміну нормативної грошової оцінки об`єкта оренди.

Тобто, на переконання скаржника, зміна цільового призначення об`єкту оренди є підставою для зміни ставки орендної плати, визначеної в процентному відношенні до нормативної грошової оцінки землі, з урахуванням граничних розмірів, встановлених Податковим кодексом України. При цьому, як зазначено відповідачем, положення п. 10 договору оренди є безальтернативними, а тому, при зміні цільового призначення об`єкта оренди, передбачена п. 9 договору ставка 10 % нормативної грошової оцінки земельної ділянки не може застосовуватись при обчисленні розміру орендної плати, якщо вона не встановлена у такому розмірі відповідно до положень статей 12 та 284 Податкового кодексу України.

Також, щодо позиції суду першої інстанції про невикористання позивачем належного йому права по зверненню до суду з вимогами про зміну, розірвання договору або спонукання до укладення нового договору, апелянт, посилаючись на норму ч. 13 ст. 79-1 Земельного кодексу України, ч. 10 ст.24, ч. 1, 2 ст. 27 Закону України «Про Державний земельний кадастр» вказав, що з прийняттям рішення Арбузинської селищної ради від 25.09.2020 року «Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки» та внесенням відповідних відомостей до Державного земельного кадастру (24.09.2020 року) земельна ділянка з кадастровим номером 4820355100:01:122:0015 припинила своє існування як об`єкт цивільних прав. В свою чергу, на переконання скаржника, право власності на земельні ділянки з кадастровими номерами 4820355100:01:122:0016 та 4820355100:01:122:0017 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно не зареєстровано, а значить, вони не є об`єктом цивільних прав. Відтак, як вважає скаржник, його звернення з позовними вимогами про внесення змін до Договору з наданням до суду додаткової угоди, в якій будуть включені змінені істотні умови про нормативну грошову оцінку земельних ділянок та їх цільове призначення, відомості про які не внесені до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, не має жодної юридичної перспективи, особливо з огляду на положення ч. 10 ст. 24 Закону України «Про Державний земельний кадастр», яка передбачає вимоги про скасування державної реєстрації таких земельних ділянок в Державному земельному кадастрі.

Проте, як зазначено апелянтом, спонукання до укладення нового договору є законодавчо неможливим без розірвання вже існуючого договору, підстави для чого також відсутні, з огляду на що скаржник вважає, що суд першої інстанції під час ухвалення оскаржуваного рішення помилково посилався на обставини невжиття відповідачем заходів по захисту цивільних прав в судовому порядку, оскільки такі заходи не є ефективними для вирішення спірних правовідносин.

Підсумовуючи зазначене, апелянт наголосив, що сплата орендної плати за земельну ділянку, яка припинила своє існування як об`єкт цивільних прав, на підставі нормативної грошової оцінки, яка втратила чинність та за ставкою, яка не передбачена для земель з певним видом цільового призначення, не відповідає вимогам Податкового кодексу України.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 08.02.2023 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю Карат В-Груп, Миколаївська область, Вознесенський район, м. Южноукраїнськ на рішення Господарського суду Одеської області від 26.12.2022 року у справі №916/1420/22, справу призначено до судового розгляду.

27.02.2023 року через канцелярію до Південно-західного апеляційного господарського суду від Заступника керівника окружної прокуратури надійшов відзив (вх. №174/23/Д1), у якому прокурор просив суд апеляційної інстанції відмовити у задоволенні апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю Карат В-Груп, Миколаївська область, Вознесенський район, м. Южноукраїнськ, оскаржуване рішення залишити без змін. Відзив колегією суддів долучено до матеріалів справи.

Зокрема, у відзиві прокурор, посилаючись на застосовані судом першої інстанції правові позиції суду касаційної інстанції, зазначив, що оскільки у даній справі предметом спору було невиконання апелянтом зобов`язань за договором оренди землі в частині повноти і своєчасності сплати орендних платежів, а сам скаржник під час розгляду справи в суді першої інстанції, так само, як і у змісті апеляційної скарги, наполягає на необхідності застосування до спірних правовідносин норм саме податкового законодавства без урахування незмінених положень договору оренди землі, то висновки Верховного Суду у даному випадку були вірно використані господарським судом у якості джерела правозастосовної практики.

Також, на думку прокурора, не відповідають дійсності і твердження представника апелянта про відсутність правових підстав для сплати орендних платежів у відповідності до положень спірного договору через висловлення Арбузинською селищною радою згоди на зміну об`єкту такого договору шляхом прийняття рішення № 17 від 25.09.2020 року, оскільки положеннями п. 36 спірного договору про оренду землі визначено, що внесення змін до такого договору проводиться у письмовій формі за взаємною згодою сторін, а у разі недосягнення згоди щодо зміни його умов, спір розв`язується в судовому порядку.

Відтак, прокурор вважає, що оскільки договором не визначено іншого порядку внесення змін до договору, то відповідне питання має вирішуватись у відповідності до положень чинного законодавства, тобто шляхом укладення двостороннього правочину - додаткової угоди до такого договору.

Щодо тверджень скаржника про зміну об`єкту оренди, прокурор, посилаючись на правові висновки Верховного Суду, зазначив, що зміна правового статусу частини земної поверхні, шо використовується орендарем на підставі відповідного договору оренди, шляхом їі визначення на місцевості як земельної ділянки, не свідчить про знищення предмета оренди як можливої підстави для вимоги, зокрема, щодо стягнення заборгованості по орендній платі.

До того ж, на переконання прокурора, з моменту укладення між землекористувачем та органом місцевого самоврядування договору оренди землі припиняються адміністративні відносини між цими суб`єктами та, у подальшому, виникають договірні відносини, які характеризуються рівністю їх учасників та свободою договору. Тобто, за наявності існуючого договору оренди землі, розмір та умови сплати орендної плати за землю не може регулюватись податковим законодавством, а врегулювання таких правовідносин здійснюється за допомогою положень вчиненого правочину.

Отже, на думку представника позивача, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що право користування Товариства з обмеженою відповідальністю «Карат В Груп» на земельну ділянку з кадастровим номером 4820355100:01:122:0015 згідно договору оренди землі не припинилося, а відтак не припинився визначений ним обов`язок сплачувати орендну плату в обумовлених сторонами обсязі та у відповідний строк.

Інші учасники справи своїм правом згідно ч.1 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України не скористалися, відзиви на апеляційні скарги не надали, що відповідно до ч. 3 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду оскаржуваного рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку.

В судовому засіданні представник прокуратури заперечував проти доводів, викладених скаржником в апеляційній скарзі, з мотивів, викладених письмово у відзиві, просив суд апеляційної інстанції оскаржуване рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення

Інші представники сторін по справі, яка переглядається в апеляційному порядку, в судове засідання не з`явилися, про дату час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлені належним чином шляхом направлення копії ухвали суду про відкриття апеляційного провадження та призначення справи до розгляду на електронну адресу такої особи, про причини неявки в судове засідання суд апеляційної інстанції не повідомили, будь-яких заяв чи клопотань процесуального характеру суду апеляційної інстанції не надали.

Згідно із нормами ч. 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Відповідно до положень п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Також, відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточного, зокрема "Іззетов проти України", "Пискал проти України", "Майстер проти України", "Субот проти України", "Крюков проти України", "Крат проти України", "Сокор проти України", "Кобченко проти України", "Шульга проти України", "Лагун проти України", "Буряк проти України", "ТОВ "ФПК "ГРОСС" проти України", "Гержик проти України" суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження.

Вказане узгоджується з рішенням Європейського суду з прав людини від 08 листопада 2005 року у справі «Смірнов проти України», відповідно до якого в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

В своїх рішеннях Європейський суд також наголошує, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Відтак, оскільки судом апеляційної інстанції створено всі необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, вжито заходи для належного повідомлення сторін про час та місце розгляду справи, враховуючи, що участь в засіданні суду є правом, а не обов`язком сторін, явка учасників судового процесу ухвалою суду не визнана обов`язковою, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності представника скаржника.

Суд апеляційної інстанції, у відповідності до статті 269 Господарського процесуального кодексу України, переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Обговоривши доводи та вимоги апеляційної скарги, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права України, фактичні обставини справи, оцінивши докази на їх підтвердження в межах доводів апеляційної скарги, надавши правову кваліфікацію відносинам сторін і виходячи з фактів, встановлених у процесі перегляду справи, правових норм, які підлягають застосуванню, та матеріалів справи, судова колегія вважає що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю Карат В-Груп, Миколаївська область, Вознесенський район, м.Южноукраїнськ не потребує задоволення, а рішення Господарського суду Одеської області від 26.12.2022 року у справі №916/1420/22 не потребує скасування, з огляду на наступне.

Господарським судом Одеської області та Південно-західним апеляційним господарським судом було встановлено та неоспорено учасниками справи наступні обставини.

23.07.2020 року Арбузинською селищною радою прийнято рішення №51 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передачу в оренду», відповідно до п.1, п.2 якого вирішено: затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду Товариству з обмеженою відповідальністю «Карат В-Груп» для будівництва і обслуговування будівель торгівлі (03.07) площею 0,85 га (кадастровий номер 4820355100:01:122:0015) із земель комунальної власності, розташовану за адресою: Миколаївська область, Арбузинський район, смт. Арбузинка, вул. Шевченко, 218, та передати в оренду Товариству з обмеженою відповідальністю «Карат В-Груп» строком на 10 (десять) років зазначену земельну ділянку.

10.09.2020 року між Арбузинською селищною радою (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Карат В-Груп» (орендар) було укладено договір оренди землі №8, відповідно до умов п.1 якого орендодавець надав, а орендар прийняв у строкове платне користування земельну ділянку з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування будівель торгівлі за кадастровим номером 4820355100:01:122:0015, яка розташована за адресою: смт. Арбузинка, вул. Шевченка, 218.

Відповідно до умов п.2, п.3 договору, в оренду передано земельну ділянку загальною площею 0,8500 га, категорія земель: землі житлової та громадської забудови. На земельній ділянці розміщені об`єкти нерухомого майна орендаря.

Згідно п. 5 договору, нормативна грошова оцінка земельної ділянки на дату укладання договору становить: 4820355100:01:122:0015 2 514 742 грн. 35 коп.

Договір укладено на 10 років ( п.8 договору).

Згідно із п.9 договору, орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі в розмірі 10% від нормативно грошової оцінки земельної ділянки на час заключення договору та становить 251 474 грн. 24 коп. в рік.

Пунктом 10 договору оренди сторони погодили, що обчислення розміру орендної плати за земельні ділянки державної або комунальної власності здійснюється з урахуванням їх цільового призначення та коефіцієнтів індексації, визначених законодавством, за затвердженими Кабінетом Міністрів України формами, що заповнюються під час укладання або зміни умов договору оренди чи продовження його дії.

Орендна плата вноситься у такі строки: до 15 числа кожного місяця (п.11 договору).

Згідно із п. 13 договору, розмір орендної плати переглядається раз в рік у разі: зміни умов господарювання, передбачених договором, зміни граничних розмірів орендної плати, визначених Податковим кодексом України, підвищення цін і тарифів, зміни коефіцієнтів індексації, визначених законодавством, погіршення стану орендованої земельної ділянки не з вини орендаря, що підтверджено документами, зміни нормативної грошової оцінки земельної ділянки державної та комунальної власності, в інших випадках, передбачених законом.

У разі невнесення орендної плати у строки, визначені цим договором: у 10-денний строк сплачується штраф у розмірі 0,01 відсотків річної орендної плати, встановленої цим договором (п.14 договору).

Пунктом 18 договору оренди сторони погодили, що після припинення дії договору орендар повертає орендодавцеві земельну ділянку у стані не гіршому, порівняно з тим, у якому він одержав її в оренду.

Зміна умов договору здійснюється у письмовій формі за взаємною згодою сторін. У разі недосягнення згоди щодо змін умов договору, спір розв`язується у судовому порядку (п. 36 договору)

Відповідно до п.37 договору, дія договору припиняється у разі: закінчення строку, на який його було укладено; придбання орендарем земельної ділянки у власність; викупу земельної ділянки для суспільних потреб або примусового відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності в порядку встановленого законом; ліквідації юридичної особи-орендаря. Договір припиняється також в інших випадках, передбачених законом.

Згідно п.38 договору, дія договору припиняється шляхом його розірвання за: вимогою орендодавця в односторонньому порядку; взаємною згодою сторін: рішенням суду на вимогу однієї із сторін у наслідок невиконання другою стороною обов`язків, передбачених договором, та внаслідок випадкового знищення, пошкодження орендованої земельної ділянки, яке істотно перешкоджає її використанню, а також з інших підстав, визначених законом.

Цей договір набирає чинності з моменту його реєстрації (п. 42 договору).

Згідно витягу із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки №647 від 31.07.2020 року, нормативна грошова оцінка земельної ділянки, з кадастровим номером 4820355100:01:122:0015, яка розташована за адресою: Миколаївська область, Арбузинський район, смт Арбузинка, вул. Шевченко, 218, площею 8500 кв.м., цільове призначення 03.07. Для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, становить 2 514 742 грн. 35 коп.

Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права №224732017 від 21.09.2020 року, згідно договору оренди землі №8 від 10.09.2020 року на земельну ділянку з кадастровим номером 4820355100:01:122:0015, право оренди на земельну ділянку зареєстроване за Товариством з обмеженою відповідальністю «Карат В-Груп» з 15.09.2020 року.

25.09.2020 року Арбузинською селищною радою прийнято рішення №17 «Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки», відповідно до п.1, п.2 якого вирішено: затвердити поділ раніше сформованої земельної ділянки кадастровий номер 4820355100:01:122:0015 «для будівництва та обслуговування будівель торгівлі» із земель комунальної власності. Земельна ділянка №1 площею 0,0683 га кадастровий номер 4820355100:01:122:0016. Земельна ділянка №2 площею 07817 га за кадастровим номером 4820355100:01:122:0017, яка знаходиться в оренді ТОВ «Карат В-Груп» та затвердити технічну документацію із землеустрою щодо поділу земельної ділянки.

Згідно листа Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області №29-14-0.140-1564/2-22 від 16.08.2022 року вбачається, що земельна ділянка за кадастровим номером 4820355100:01:122:0016 площею 0,0683 га перебуває в комунальній власності, категорія землі житлової та громадської забудови, за цільовим призначенням 03.07 (Для будівництва та обслуговування будівель торгівлі); земельна ділянка за кадастровим номером 4820355100:01:122:0017 площею 0,7817 га перебуває в комунальній власності, категорія землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення, за цільовим призначенням 12.08 (Для розміщення та експлуатації будівель і споруд додаткових транспортних послуг та допоміжних операцій).

Згідно витягів з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права №309652200 та №309652556 від 13.09.2022, сформованих судом першої інстанції, вбачається, що:

- на земельній ділянці з кадастровим номером 4820355100:01:122:0016, адреса: Миколаївська область, смт.Арбузинка, вул.Шевченка, буд.218, розташовані будівлі та споруди, що мають наступні технічні характеристики: АЗС з навісом-літ.В-1;підземний склад ПММ з металевими ємкостями 6 шт., в тому числі: V = 8 куб.м-1шт; V =10 куб.м-3шт.; V =23 куб.м.-1шт; V =25куб.м-1шт-№1; заправ очні колонки 2 шт. - №2; газовий модуль з колонкою (АЗГС)-1шт.-№3, - які на праві приватної власності належать Товариству з обмеженою відповідальністю «Карат В-Груп». Відомості про право власності/оренду на земельну ділянку не внесено;

- на земельній ділянці з кадастровим номером 4820355100:01:122:0017, адреса: Миколаївська область, смт. Арбузинка, вул. Шевченка, буд.218-А, розташовані будівлі та споруди, що мають наступні технічні характеристики: гараж літ.Б-1; пожарний резервуар, металева ємкість V =75 куб.м. 1шт-№4; підземний резервуар під масло з роздаточною колонкою - №5, які на праві приватної власності належать Товариству з обмеженою відповідальністю «Карат В-Груп». Відомості про право власності/оренду на земельну ділянку не внесено.

Також з матеріалів справи вбачається, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Карат В-Груп» зверталось до селищної ради із заявами №2 та №3 від 16.06.2021 року про укладання договорів оренди землі за кадастровими номерами 4820355100:01:122:0016, 4820355100:01:122:0017 та із листами: №8 від 28.12.2020 року, в якому просило договір оренди землі №8 від 10.09.2020 року розірвати з 01.01.2021 року; вих.№4 від 28.12.2020 року, вих.№3 від 13.09.2021 року та вих.№11 від 23.11.2021 року з пропозицією укласти додаткову угоду №1 до договору оренди землі №8 від 10.09.2020 року.

Арбузинська селищна рада листом №1643/05/21 від 08.07.2021 року повідомила Товариство з обмеженою відповідальністю «Карат В-Груп», що пропозицію щодо укладання договорів оренди за кадастровими номерами 4820355100:01:122:0016, 4820355100:01:122:0017 буде розглянуто після виконання Товариством з обмеженою відповідальністю «Карат В-Груп» своїх зобов`язань, як орендаря земельної ділянки за кадастровим номером 4820355100:01:122:0015 щодо сплати наявної заборгованості.

Також, листами - претензіями №849/05/21 від 11.05.2021 року, №1236/05/21 від 08.07.2021 року, №2803/02/21 від 21.09.2021 року Арбузинська селищна рада зверталась до відповідача із вимогами погасити заборгованість зі сплати орендних платежів за договором оренди землі №8 від 10.09.2020 року, проте, орендар в добровільному порядку заборгованість в повному обсязі не сплатив.

14.02.2022 року Арбузинська селищна рада повідомила Заступника керівника окружної прокуратури листом №468/02/22, у якому зазначила, що відповідач за розірванням договору оренди від 10.09.2020 року №8 до суду не звертався.

17.02.2022 року Головним Управлінням ДПС у Миколаївській області листом №1910/5/14-29-04-01-05 було повідомлено заступника Керівника Первомайської окружної прокуратури, що станом на 01.02.2022 за даними інтегрованої картки платника з орендної плати, ТОВ «Карат В-Гуп» сплачено до бюджету Арбузинської селищної ради: у 2020 році 55,12 тис.грн; у 2021 році 64,92 тис.грн; у 2022 році 3,97 тис. грн.

16.08.2022 Головне управління Держгеокадастру у Миколаївській області листом №29-14-0.140-1564/2-22 повідомило адвоката відповідача Носова О. зокрема, про те, що земельні ділянки із кадастровими номерами 4820355100:01:122:0016, 4820355100:01:122:0017 належать до комунальної власності, проте здійснювати будь-які реєстраційні дії відносно цих ділянок по Арбузинській територіальній громаді у зв`язку із введенням на території України воєнного стану наразі неможливо.

Інших належних та допустимих письмових доказів щодо наявних між сторонами спірних правовідносин, матеріали справи не містять.

Предметом спору у даній справі є встановлення обставин на підтвердження або спростування підстав для стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю Карат В-Груп на користь Арбузинської селищної ради коштів у розмірі 287 332 грн. 13 коп., в тому числі: 286 980 грн. 07 коп. заборгованості з орендної плати за користування земельною ділянкою комунальної власності з кадастровим номером 4820355100:01:122:0015, яка розташована за адресою: Миколаївська область, Арбузинський район, смт Арбузинка, вул. Шевченко, 218, площею 8500 кв.м. та 352 грн. 06 коп. штрафу, оскільки позивач вважає, що орендар є боржником перед орендодавцем у зв`язку з невиконанням належним чином взятих на себе зобов`язань у частині повної та своєчасної сплати орендної плати, що є порушенням умов договору оренди.

Норми права, які регулюють спірні правовідносини, доводи та мотиви, за якими суд апеляційної інстанції не погодився з аргументами, викладеними скаржником в апеляційній скарзі, та погодився з висновком суду першої інстанції.

Оскільки за доводами апеляційної скарги скаржником питання щодо наявності підстав для представництва прокурором інтересів держави в особі Арбузинської селищної ради у даній справі не ставиться, в силу вимог ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, якою передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, підстави для такого представництва прокурором інтересів держави судом апеляційної інстанції не перевіряються.

Відповідно до ст. 13 Конституції України, земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Статтею 14 Конституції України передбачено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Згідно зі ст. 2 Земельного кодексу України земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею. Суб`єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади. Об`єктами земельних відносин є землі в межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні частки (паї).

Частиною 1 ст. 3 Земельного кодексу України унормовано, що земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Відповідно до положень статті 80 Земельного кодексу України суб`єктами права на землі комунальної власності є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування.

За змістом ст. 122, 123, 124 Земельного кодексу України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Передання в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, згідно з їх повноваженнями, визначеними ст. 122 цього Кодексу, шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Частиною 1 ст. 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Відповідно до ч. 2 ст. 16 Закону України "Про оренду землі" укладення договору оренди земельної ділянки із земель державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування - орендодавця, прийнятого у порядку, передбаченому Земельним кодексом України, або за результатами аукціону.

Відповідно до ст. 125, 126 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

У разі надання земельної ділянки в оренду укладається договір оренди земельної ділянки, яким за приписами ч. 1 ст. 21 Закону України "Про оренду землі" визначається орендна плата за землю як платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.

Статтею 206 Земельного кодексу України встановлено, що використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону. До обов`язків землекористувачів згідно зі статтею 96 Земельного кодексу України віднесено своєчасну сплату земельного податку або орендної плати.

Відповідно до ст. 14 Податкового кодексу України визначено, що плата за землю - це загальнодержавний податок, який справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності.

За умовами частини другої ст. 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, відшкодування завданих збитків.

Разом з тим, відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Так, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Згідно із ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст. 175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 1 ст. 202 Цивільного кодексу України передбачено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

За змістом п. 3 ч. 1 ст. 3 (свобода договору як засада цивільного законодавства), п.1 ч. 2 ст. 11, ч. 1 ст. 509, ч. 1 ст. 627 Цивільного кодексу України укладення договору із погодженням сторонами його умов, що визначені на розсуд сторін з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості, та становлять зміст договору, зобов`язує сторони виконувати зобов`язання за цим договором належним чином відповідно до його умов та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ч. 1 ст. 526, ч. 1 ст. 628, ст. 629 Цивільного кодексу України).

Так, під час апеляційного перегляду справи, колегією суддів встановлено, що між Арбузинською селищною радою, Миколаївська область та Товариством з обмеженою відповідальністю «Карат В-Груп», Миколаївська область, Вознесенський район, м. Южноукраїнськ склалися правовідносини у сфері оренди землі комунальної форми власності.

А саме, 10.09.2020 року між Арбузинською селищною радою, на підставі рішення №51 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передачу в оренду» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Карат В-Груп» було укладено договір оренди землі №8, відповідно до умов якого орендодавець надав, а орендар прийняв у строкове платне користування земельну ділянку з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування будівель торгівлі за кадастровим номером 4820355100:01:122:0015, яка розташована за адресою: смт. Арбузинка, вул. Шевченка, 218.

Також, як встановлено судами у даній справі, вказаним вище договором сторони погодили, що в оренду передано земельну ділянку загальною площею 0,8500 га, категорія земель: землі житлової та громадської забудови. На земельній ділянці розміщені об`єкти нерухомого майна орендаря; нормативна грошова оцінка земельної ділянки на дату укладання договору становить: 4820355100:01:122:0015 2 514 742 грн. 35 коп.; договір укладено на 10 років та орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі в розмірі 10% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки на час заключення договору та становить 251 474 грн. 24 коп. в рік.

Таким чином, враховуючи наведене, до Товариства з обмеженою відповідальністю «Карат В-Груп» перейшло право оренди земельної ділянки з кадастровим номером 4820355100:01:122:0015, що також підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права №224732017 від 21.09.2020 року.

Так, правовідносини оренди (найму) врегульовані положеннями гл. 58 «Найм (оренда)» розділу ІІІ «Окремі види зобов`язань» книги п`ятої «Зобов`язальне право» Цивільного кодексу України та ст. 283- 291 Господарського кодексу України.

Відповідно до ст. 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).

Аналогічні положення містяться у ч. 1 ст. 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Відповідно до ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У ч. 1 ст. 284 Господарського кодексу України законодавець як істотні умови договору оренди визначив, зокрема, строк, на який укладається договір оренди; орендну плату з урахуванням її індексації; умови повернення орендованого майна або викупу, умови припинення договірних відносин.

Частиною 1 ст. 762 Цивільного кодексу України передбачено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Відповідно до ч. 1 ст. 286 Господарського кодексу України орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності.

Згідно із ч. 3 ст. 285 Господарського процесуального кодексу України орендар зобов`язаний своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату.

Відтак, за змістом наведених вище норм законодавства договір є підставою виникнення права наймача (орендаря) користуватися орендованим майном упродовж строку дії договору зі своєчасною сплатою наймодавцю (орендодавцю) орендної плати, погодженої умовами договору.

Так, з матеріалів господарської справи, що не заперечується відповідачем, вбачається, що ним за користування спірною земельною ділянкою сплачено орендних платежів у сукупному розмірі 124028 грн. 07 коп.

При цьому, за доводами позивача, несплаченою залишається заборгованість по оренді у розмірі 284 955 грн. 47 коп.

Колегією суддів встановлено, що у даній справі розбіжності щодо підстав, які підтверджують наявність у відповідача зобов`язання щодо сплати вказаної заборгованості виникли з приводу поділу земельної ділянки з кадастровим номером 4820355100:01:122:0015 на дві окремих земельних ділянки, згідно рішення Арбузинської селищної ради №17 від 25.09.2020 року «Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки», відповідно до п.1, п.2 якого вирішено: затвердити поділ раніше сформованої земельної ділянки кадастровий номер 4820355100:01:122:0015 «для будівництва та обслуговування будівель торгівлі» із земель комунальної власності. Земельна ділянка №1 площею 0,0683 га кадастровий номер 4820355100:01:122:0016. Земельна ділянка №2 площею 07817 га за кадастровим номером 4820355100:01:122:0017, яка знаходиться в оренді Товариства з обмеженою відповідальністю «Карат В-Груп» та затвердити технічну документацію із землеустрою щодо поділу земельної ділянки.

Відтак, враховуючи наведене, відповідач вважає що у нього відсутній обов`язок щодо сплати орендних платежів за користування земельною ділянкою у визначений прокурором період у зв`язку із припиненням вказаної земельної ділянки (кадастровий номер 4820355100:01:122:0015) як об`єкта цивільних прав, та у зв`язку із тим, що новостворені земельні ділянки (кадастрові номери 4820355100:01:122:0016 та 4820355100:01:122:0017) мають відмінну від основної (первісної) нормативну грошову оцінку, на підставі якої вираховується орендна плата.

Не погодившись з визначеною відповідачем правовою позицією, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог прокурора у даній справі, з чим погоджується апеляційний господарський суд, враховуючи наступне.

Так, як було раніше зазначено колегією суддів за змістом постанови, у ст. 3, 6, 203, 626, 627 Цивільного кодексу України визначено загальні засади цивільного законодавства, зокрема поняття договору і свободи договору, та сформульовано загальні вимоги до договорів як різновиду правочинів (вільне волевиявлення учасника правочину).

Частина 1 ст. 628 Цивільного кодексу України передбачає, що зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Укладаючи спірний договір оренди землі, сторони зокрема погодили між собою, що відповідно до п.37 договору, дія договору припиняється у разі: закінчення строку, на який його було укладено; придбання орендарем земельної ділянки у власність; викупу земельної ділянки для суспільних потреб або примусового відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності в порядку встановленого законом; ліквідації юридичної особи-орендаря. Договір припиняється також в інших випадках, передбачених законом. Також, згідно п.38 договору, дія договору припиняється шляхом його розірвання за: вимогою орендодавця в односторонньому порядку; взаємною згодою сторін: рішенням суду на вимогу однієї із сторін у наслідок невиконання другою стороною обов`язків, передбачених договором, та внаслідок випадкового знищення, пошкодження орендованої земельної ділянки, яке істотно перешкоджає її використанню, а також з інших підстав, визначених законом.

Разом з тим, Закон України «Про оренду землі» такої підстави, як припинення правовідносин між сторонами з огляду на поділ земельної ділянки, яка перебуває у користуванні, також не передбачає. А поділ земельної ділянки з кадастровим номером 4820355100:01:122:0015 на дві окремих земельних ділянки з кадастровими номерами 4820355100:01:122:0016 та 4820355100:01:122:0017), який можна розцінювати як зміну правового статусу частини земної поверхні не свідчить про знищення предмета оренди, як можливої підстави для припинення правовідносин оренди між сторонами.

Отже, у даному разі, суд першої інстанції правомірно дійшов висновку про те, що спірний договір оренди, за яким у відповідача виник обов`язок щодо сплати орендної плати не припинено, не розірвано, не визнано недійсним в цілому чи окремих його частин, в тому числі також за ініціативи орендаря.

Відтак, зважаючи на те, що договір оренди земельної ділянки з кадастровим номером 4820355100:01:122:0015 не припинив свою дію у зв`язку із поділом земельної ділянки, відповідач не був позбавлений права на ініціювання питання, зокрема і в судовому порядку, щодо спонукання органу місцевого самоврядування на внесення змін до договору, укладення нових договорів тощо.

Більш того, за доводами апеляційної скарги апелянта, останній не заперечує, а також підтверджує той факт, що підстави для розірвання існуючого договору оренди, укладеного між ним та селищною радою відсутні.

З огляду на вказане, колегія суддів зазначає, що твердження скаржника про те, що у нього фактично відсутній обов`язок щодо оплати за оренду земельної ділянки, оскільки така ділянка припинила своє існування як об`єкт цивільних прав, не приймаються колегією суддів до уваги.

Водночас, як визначено умовами спірного договору, зокрема п. 11 договору, який передбачає, що орендна плата вноситься у такі строки: до 15 числа кожного місяця та п. 13 договору, який передбачає, що розмір орендної плати переглядається раз в рік у разі: зміни умов господарювання, передбачених договором, зміни граничних розмірів орендної плати, визначених Податковим кодексом України, підвищення цін і тарифів, зміни коефіцієнтів індексації, визначених законодавством, погіршення стану орендованої земельної ділянки не з вини орендаря, що підтверджено документами, зміни нормативної грошової оцінки земельної ділянки державної та комунальної власності, в інших випадках, передбачених законом, погоджені між сторонами договірні пункти передбачають можливість будь-якої зацікавленої сторони на ініціювання перегляду розміру орендної плати, правом на що відповідач також, будучи обізнаним про поділ земельної ділянки та зміну нормативної грошової оцінки землі, конфігурація якої по суті не змінилася, не скористався. При цьому, зважаючи на те, що відповідач не заперечує факту користування земельною ділянкою, яка передавалася йому в оренду, колегія суддів зазначає, що таке користування не є безоплатним відповідно до норм чинного законодавства України, з огляду на що у користувача до припинення орендних відносин з орендодавцем наявний обов`язок по сплаті орендних платежів.

Принцип платного використання землі також передбачено ст. 206 Земельного кодексу України, за змістом якої використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

При цьому, законодавець розмежовує поняття "земельний податок" та "орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності" залежно від правових підстав передання прав землекористування такими ділянками, оскільки з моменту укладення між органом місцевого самоврядування та орендарем договору оренди, між останніми виникають саме договірні правовідносини, які характеризуються рівністю сторін, а не правовідносини в адміністративній площині. Отже, особи, які отримують земельну ділянку комунальної власності в користування за договором оренди (договором купівлі-продажу права оренди), зобов`язані сплачувати за неї орендну плату - платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди, як це передбачено ч. 1 ст. 21 Закону України "Про оренду землі".

Аналогічної правової позиції дотримується суд касаційної інстанції, зокрема, такий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного суду від 13.03.2019 року у справі 1917/1188/2012.

Відтак, у даній справі, вплив Податкового кодексу України в розрізі ставок земельного податку не є суттєвим для формування орендної плати за користування земельною ділянкою в межах договору оренди, оскільки регулювання таких відносин відбувається виключно на підставі договору та в межах норм цивільного права.

Щодо доводів скаржника про те, що судом першої інстанції помилково застосовано правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові під час розгляду справи №912/686/17 у зв`язку із неподібністю правовідносин у справі, яка переглядається, зі справою, яка переглядалася касаційним судом, колегія суддів зазначає, що у вказаній постанові Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у пункті 46 вказав, що формування земельних ділянок їх володільцем, зокрема, внаслідок поділу та/або об`єднання, з присвоєнням їм кадастрових номерів, зміною інших характеристик не впливає на можливість захисту права власності чи інших майнових прав у визначений цивільним законодавством спосіб. Такого правового висновку дотримується й Велика Палата Верховного Суду в постановах від 29.05.2019 у справі № 367/2022/15-ц (провадження № 14-376цс18 (пункт 56)) та від 01.10.2019 у справі № 922/2723/17 (провадження № 12-2гс19 (пункт 7.36)).

І хоча у вказаній справі судами розглядалося питання щодо обов`язковості волевиявлення обох сторін на поновлення договору оренди та моменту зміни зобов`язання за рішенням суду, висновок Верховного Суду є правозастосовним також і до обставин справи, яка наразі переглядається апеляційним судом у даній справі, з огляду на що твердження скаржника щодо відсутності підстав для застосування вказаної правової позиції не приймається колегією суддів до уваги.

Таким чином, Південно-західний апеляційний господарський суд вважає правильним висновок Господарського суду Одеської області про наявність у відповідача обов`язку щодо сплати орендної плати у період з 15.09.2020 року по 15.05.2022 року за користування земельною ділянкою згідно умов договору оренди, укладеним між відповідачем та Арбузинською селищною радою у нарахованому позивачем розмірі, а доводи скаржника, викладені ним в апеляційній скарзі, не можуть бути підставою для скасування або зміни вірного по суті судового рішення.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у ст. 13 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 3, 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

За загальними правилами судового процесу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (ст. 74 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно з ч. 1 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до діючого законодавства обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими у судовому засіданні.

Рішення суду має прийматися у цілковитій відповідності з нормами матеріального та процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими судом, тобто з`ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних та допустимих доказів у конкретній справі.

Відповідно до ст. 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За таких обставин, Південно-західний апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю Карат В-Груп, Миколаївська область, Вознесенський район, м.Южноукраїнськ не потребує задоволення, а рішення Господарського суду Одеської області від 26.12.2022 року у справі №916/1420/22 ухвалене з дотриманням норм матеріального права та вимог процесуального закону, з огляду на що скасування або зміни не потребує.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на скаржника.

Керуючись ст. 129, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Південно-західний апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Карат В-Груп, Миколаївська область, Вознесенський район, м. Южноукраїнськ на рішення Господарського суду Одеської області від 26.12.2022 року у справі №916/1420/22 залишити без задоволення, рішення Господарського суду Одеської області від 26.12.2022 року у справі №916/1420/22 залишити без змін.

Постанова суду є остаточною і не підлягає оскарженню, крім випадків, передбачених у п. 2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України.

Вступна і резолютивна частина постанови проголошені в судовому засіданні 20.03.2023 року.

Повний текст постанови складено 21 березня 2023 року.

Головуючий суддя Г.І. ДіброваСудді Н.М. Принцевська А.І. Ярош