Рішення

від 06.03.2023 по справі 910/13719/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

06.03.2023Справа № 910/13719/22

Суддя Плотницька Н.Б., розглянувши справу

За позовом Товариства з обмеженою відповіда льністю "Вугілля Інвест" (проспект Металургів, будинок 166, офіс 67, місто Маріуполь, Донецька обл., 87524) доТовариства з обмеженою відповіда льністю "Е.Коннект (Україна)" (вулиця Орлика Пилипа, будинок 6, офіс 5, місто Київ, 01024) простягнення 466 239 грн 33 коп.Представники сторінвід позивача:Леонова Ю.О.від відповідача:не з`явились

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

09.12.2022 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповіда льністю "Вугілля Інвест" з вимогами до Товариства з обмеженою відповіда льністю "Е.Коннект (Україна)" про стягнення 4 512 544 грн 54 коп. заборгованості за договором поставки від 15.11.2021 № 15/11, в тому числі: 3 749 682 грн 76 коп. основного боргу, 74 890 грн 92 коп. 3 % річних та 687 970 грн 86 коп. інфляційних втрат.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідач в порушення норм чинного законодавства України та укладеного сторонами договору поставки від 15.11.2021 № 15/11 неналежним чином виконав взяті на себе зобов`язання з оплати поставленого товару, у зв`язку з чим в останнього виникла заборгованість у розмірі 3 749 682 грн 76 коп. Крім того, у зв`язку з неналежним виконанням зобов`язань позивач нараховано 74 890 грн 92 коп. 3 % річних та 687 970 грн 86 коп. інфляційних втрат

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.12.2022 відкрито провадження у справі № 910/13719/22, справу постановлено розглядати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 23.01.2023.

13.01.2023 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від відповідача надійшли клопотання про залишення позовної заяви без руху та відзив на позовну заяву.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.01.2022, в порядку статей 120-121 Господарського процесуального кодексу України, сторін повідомлено про оголошення перерви в підготовчому засіданні до 09.02.2022.

27.01.2023 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшла відповідь на відзив на позовну заяву.

В системі "Електронний суд" від представника відповідача надійшла, сформована 09.02.2023, заява про розстрочку виконання рішення.

У підготовчому засіданні 09.02.2023 суд протокольною ухвалою постановив закрити підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті на 06.03.2023.

В судове засідання 06.03.2023 з`явився представник позивача та надав пояснення по суті спору, відповідно до яких в повному обсязі підтримав заявлені позовні вимоги та просить суд їх задовольнити.

Представник відповідача в судове засідання 06.03.2023 не з`явився, про поважні причини неявки суд не повідомив, хоча про місце, дату та час проведення судового засідання був повідомлений належним чином

У судовому засіданні 06.03.2023 було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Заслухавши пояснення представника позивача, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

15.11.2021 між Товариством з обмеженою відповіда льністю "Вугілля Інвест" (позивач у справі, постачальник за договором) та Товариством з обмеженою відповіда льністю "Е.Коннект (Україна)" (відповідач у справі, покупець за договором) укладено договір поставки № 15/11, відповідно до умов пункту 1.1 якого постачальник передає у власність покупцю вугілля та/або вугільну продукцію, надалі - "товар", а покупець приймає товар та сплачує його ціну відповідно до умов договору.

Відповідно до пункту 2.1. договору поставка товару здійснюється відповідно до умов поставки, визначених у відповідній специфікації згідно Інкотермс 2010 (публікація Міжнародної торгової палати №715), які застосовуються із урахуванням того, що договір укладений між резидентами України.

Згідно з пунктом 2.3 договору факт поставки товару підтверджується відповідною залізничною накладною та/або товарно-транспортною накладною та/або актом приймання-передачі товару та/або видатковою накладною (надалі - "підтверджуючий документ"). Датою поставки товару (передачі товару у власність покупця) є дата, вказана у підтверджуючому документі. У підтверджуючому документі зазначається кількість поставленого товару.

Пунктом 3.1 договору визначено, що ціна товару та порядок розрахунків за товар зазначаються у специфікаціях. Ціна договору складає вартість всього поставленого товару за договором.

За умовами пунктів 3.2 договору покупець оплачує товар у безготівковій формі, шляхом переказу грошових коштів на поточний рахунок постачальника. Датою оплати товару є день надходження відповідної суми грошових коштів на поточний рахунок постачальника.

Згідно з пунктом 3.3 договору у разі переплати за поставлений товар постачальник повертає покупцю суму переплати протягом 5 (п`яти) робочих днів з дати поставки відповідної партії товару, якщо інше не обумовлено сторонами у письмовому вигляді. У разі недоплати за поставлений товар покупець здійснює доплату постачальнику протягом 5 (п`яти) робочих днів з дати поставки відповідної партії товару, якщо інше не обумовлено сторонами у письмовому вигляді.

У пункті 5.1 договору сторони передбачили, що договір діє з дати його підписання уповноваженими представниками обох сторін до 31 грудня 2022 року включно але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за договором. У останній день строку дії договору вказаний строк автоматично продовжується, кожного разу на один календарний рік. У будь-якому випадку договір діє до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за договором.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Дослідивши зміст укладених між позивачем та відповідачем договорів, суд дійшов висновку, що дані правочини за своєю правовою природою є договорами поставки.

Відповідно до частини 1 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з частиною 4 статті 265 Господарського кодексу України сторони для визначення умов договорів поставки мають право використовувати відомі міжнародні звичаї, рекомендації, правила міжнародних органів та організацій, якщо це не заборонено прямо або у виключній формі цим Кодексом чи законами України.

Реалізація суб`єктами господарювання товарів негосподарюючим суб`єктам здійснюється за правилами про договори купівлі-продажу. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу (частина 6 статті 265 Господарського кодексу України).

Частинами 1 та 2 статті 712 Цивільного кодексу України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Нормами частини 1 статті 656 Цивільного кодексу України встановлено, що предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

Згідно з частиною 1 статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Відповідно до статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

У відповідності до норм частини 1 статті 664 Цивільного кодексу України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар.

Згідно з частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Як встановлено судом, на виконання умов укладеного договору поставки від 15.11.2021 № 15/11 за період з 29.11.2021 до 18.02.2022 позивачем було поставлено, а відповідачем прийнято передбачений договором товар на загальну суму 12 728 263 грн 86 коп., що підтверджується підписаними повноважними представниками сторін видатковими накладними від № 32 від 12.02.2022 на суму 50 8540 грн 43 коп., № 33 від 14.02.2022 на суму 558 830 грн 47 коп., № 24 від 06.02.2022 на суму 304 323 грн 96 коп., № 25 від 07.02.2022 на суму 363 797 грн 28 грн., № 26 від 08.02.2022 на суму 343 121 грн 28 коп., № 27 від 09.02.2022 на суму 350 499 грн 24 коп., № 28 від 10.02.2022 на суму 326 318 грн 94 коп., № 29 від 11.02.2022 на суму 329 646 грн 31 коп., № 34 від 14.02.2022 на суму 321 466 грн 97 коп., а також актами прийому-передачі вугільної продукції та товарно-транспортними накладними, копії яких наявні в матеріалах справи.

Судом встановлено, що відповідач в порушення умов договору поставки від 15.11.2021 № 15/11 та норм чинного законодавства не виконав взяті на себе зобов`язання щодо повної та своєчасної оплати поставленого позивачем товару, у зв`язку з чим в останнього виникла заборгованість перед позивачем у розмірі 3 749 682 грн 76 коп., що також не було спростовано відповідачем, зокрема відповідачем не надано суду доказів оплати товару на суму 3 749 682 грн 76 коп.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Зазначене також кореспондується зі статтями 525, 526 Цивільного кодексу України відповідно до яких зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем на адресу відповідача направлено претензію вих. № 12/01 від 12.09.2022 щодо сплати заборгованості в сумі 3 749 682 грн 76 коп. Проте зазначена претензія залишена відповідачем без відповіді та задоволення.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Частиною 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

З огляду на вищенаведене та встановленням факту невиконання відповідачем обов`язку з повної та своєчасної оплати поставленого позивачем товару за договором поставки від 15.11.2021 № 15/11, та факту наявності заборгованості у розмірі 3 749 682 грн 76 коп., вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості підлягають задоволенню у повному обсязі.

У зв`язку з неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов`язань за договором, позивач просить суд стягнути з відповідача 74 890 грн 92 коп. 3 % річних та 687 970 грн 86 коп. інфляційних втрат, нарахованих за загальний період прострочення з 26.02.2022 по 26.10.2022.

Суд зазначає, що у разі прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх, підлягають стягненню річні відсотки відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України.

З урахуванням приписів статті 549, частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" правовими наслідками порушення грошового зобов`язання, тобто зобов`язання сплатити гроші, є обов`язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як вбачається з аналізу статей 612, 625 Цивільного кодексу України право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних, які не є штрафними санкціями, є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.

Зазначені інфляційні нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Суд зазначає, що інфляційні нарахування на суму боргу здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

При цьому розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Дії відповідача є порушенням умов договору, що є підставою для захисту майнових прав та інтересів позивача, відповідно до норм статті 625 Цивільного кодексу України.

В свою чергу, відповідачем не надано суду контррозрахунку заявлених до стягнення позовних вимог або заперечень щодо здійсненого позивачем розрахунку.

З огляду на вимоги статті 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Тобто визначаючи розмір заборгованості за договором, зокрема, в частині процентів річних та інфляційних втрат суд зобов`язаний належним чином дослідити поданий стороною доказ (в даному випадку - розрахунок заборгованості), перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування і навести у рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов`язок суду.

За результатами здійсненої за допомогою системи "ЛІГА" перевірки нарахування позивачем заявленої до стягнення інфляційних втрат та процентів річних судом встановлено, що розмір інфляційних втрат та процентів річних перерахований судом у відповідності до приписів чинного законодавства та в межах визначеного позивачем періоду прострочення, відповідає вимогам зазначених вище норм законодавства, умовам договору та є арифметично вірним, тому вказані вимоги позивача про стягнення з відповідача 74 890 грн 92 коп. 3 % річних та 687 970 грн 86 коп. інфляційних втрат, нарахованих за загальний період прострочення з 26.02.2022 по 26.10.2022, підлягають задоволенню за розрахунком позивача.

Щодо поданої відповідачем заяви про розстрочку виконання рішення на строк дванадцять місяців, в обґрунтування якої відповідач посилається на скрутне фінансове становище, зумовлене повномасштабним російським військовим вторгнення в Україну, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 1 статті 239 Господарського процесуального кодексу України, суд, який ухвалив рішення, може визначити порядок його виконання, надати відстрочення або розстрочити виконання, вжити заходів для забезпечення його виконання, про що зазначає в рішенні.

Згідно з частиною 1 статті 331 Господарського процесуального кодексу України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання.

Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим. Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: ступінь вини відповідача у виникненні спору; стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім`ї, її матеріальний стан; стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо (частини 3, 4 статті 331 Господарського процесуального кодексу України ).

При цьому частиною 5 статті 331 Господарського процесуального кодексу України визначено, що розстрочення та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови.

Розстрочення означає виконання рішення частками, встановленими господарським судом, з певним інтервалом у часі. Строки виконання кожної частки також повинні визначатись господарським судом.

Відстрочення - це відкладення чи перенесення виконання рішення на новий строк, який визначається господарським судом.

При цьому, підставою для розстрочення/відстрочення виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його виконання неможливим у визначений строк.

Господарським процесуальним кодексом України не визначено переліку обставин, які свідчать про неможливість виконання рішення чи ускладнення його виконання, у зв`язку з чим суд оцінює докази, що підтверджують зазначені обставини і за наявності обставин, які ускладнюють виконання рішення чи унеможливлюють його, господарський суд має право, зокрема, розстрочити виконання рішення, ухвали, постанови. Відстрочення або розстрочення виконання рішення допускаються у виняткових випадках і залежно від обставин справи.

Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання рішення господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо фізичної особи (громадянина) - тяжке захворювання її самої або членів її сім`ї, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Із підстав, умов та меж надання відстрочення виконання судового рішення випливає, що безпідставне надання відстрочення без обґрунтованих на те мотивів, надане на тривалий період без дотримання балансу інтересів стягувача та боржника порушує основи судового рішення, яке ухвалене іменем України, позбавляє кредитора можливості захистити свої права, знижує авторитет судового рішення, а тому таке судове рішення не може вважатися законним та справедливим.

Особа, яка подала заяву про розстрочення або відстрочення виконання рішення, повинна довести наявність обставин, що ускладнюють або роблять неможливим виконання рішення господарського суду у даній справі, тобто тягар доказування покладається саме на особу, яка подала заяву про розстрочку виконання рішення. Доказування повинно здійснюватися за загальними правилами відповідно до статей 74-79 Господарського процесуального кодексу України.

Суд зазначає, що скрутне фінансове становище не є безумовними підставами для відстрочення виконання рішення суду. Окрім того, запровадження в Україні воєнного стану має негативний наслідок на господарську діяльність обох сторін договору, у тому числі і на позивача.

Наразі, відповідачем в порушення приписів статті 74 Господарського процесуального кодексу України не надано належних та допустимих доказів на підтвердження існування виняткових обставин, які є підставами для відстрочення виконання рішення суду, зокрема, наявності доказів, що підтверджують неможливість виконання рішення суду, а також доказів відсутності достатніх грошових коштів для погашення наявної заборгованості.

Натомість обставини, на які посилається Товариство з обмеженою відповіда льністю "Е.Коннект (Україна)" у своїй заяві про розстрочення виконання рішення суду, не є такими, що істотно ускладнюють виконання рішення суду або роблять таке виконання неможливим в розумінні статті 331 Господарського процесуального кодексу України.

З урахуванням викладеного, розглянувши заяву відповідача про розстрочення виконання рішення, господарський суд не визнає причини, з яких рішення суду не може бути виконано у встановлений термін, поважними, та вважає за необхідне відмовити в задоволенні відповідної заяви Товариства з обмеженою відповіда льністю "Е.Коннект (Україна)".

Згідно з частиною 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається: у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтею 74, статтями 76-79, статтею 86, статтею 123, статтею 129, статтями 232-233, статтями 237- 238, статтею 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповіда льністю "Е.Коннект (Україна)" (01024, місто Київ, вулиця Орлика Пилипа, будинок 6, офіс 5, ідентифікаційний код 40598496) на користь Товариства з обмеженою відповіда льністю "Вугілля Інвест" (87524, Донецька обл., місто Маріуполь, проспект Металургів, будинок 166, офіс 67, ідентифікаційний код 40066989) заборгованість в розмірі 3 749 682 (три мільйони сімсот сорок дев`ять тисяч шістсот вісімдесят дві) грн 76 коп. основної заборгованості, 74 890 (сімдесят чотири тисячі вісімсот дев`яносто) грн 92 коп. 3 % річних та 687 970 (шістсот вісімдесят сім тисяч дев`ятсот сімдесят) грн 86 коп. інфляційних втрат та витрати по сплаті судового збору у розмірі 67 688 (шістдесят сім тисяч вісімдесят вісім) грн 17 коп.

3. Відмовити у задоволенні заяви про розстрочення виконання рішення суду.

4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Відповідно до частини 1 статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).

Повний текст рішення складено: 21.03.2023

Суддя Н.Плотницька