Рішення

від 14.03.2023 по справі 920/111/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

14.03.2023м. СумиСправа № 920/111/23Господарський суд Сумської області у складі судді Джепи Ю.А. розглянувши без повідомлення учасників справи про дату, час і місце судового засідання, за наявними у справі матеріалами в порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи № 920/111/23

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Керуюча компанія «ДОМКОМ СУМИ» (вул. Троїцька, буд. 49, м. Суми, 40022, ідентифікаційний код 39673255)

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «РЕНТСЕРВІС-С» (вул. Горького, буд. 23/1, м. Суми, 40004, ідентифікаційний код 41474374)

про стягнення 11 752, 84 грн

УСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за договором про надання послуги з управління багатоквартирним будинком від 29.03.2019 № 29/03/2019-9-У за житлово-комунальні послуги за період з 01.04.2019 до 31.03.2021 у сумі 8 796, 24 грн, інфляційні нарахування за весь час прострочення у сумі 2 540,46 грн, 3 % річних від простроченої суми у сумі 416,14 грн, а також позивач просить суд стягнути з відповідача витрати по сплаті судового збору в сумі 2 684,00 грн.

Позивач обґрунтовує позовні вимоги тим, що між сторонами було укладено договір про надання послуг. Позивач послуги надав. Відповідач як співвласник послуги з управління багатоквартирним будинком спожив, однак за послуги не сплатив, чим порушив умови зазначеного договору. Тому вказане є підставою для стягнення боргу, інфляційних збитків та 3 % річних.

У позовні заяві позивач просить суд розглянути справу в порядку спрощеного позовного провадження.

Також у позовній заяві позивачем наведено, що попередні (орієнтовний) розрахунок судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи складається з суми судового збору в сумі 2 684,00 грн.

Стислий виклад позицій сторін по справі. Заяви, які подавались сторонами. Процесуальні дії, які вчинялись судом.

Ухвалою Господарського суду Сумської області від 08.02.2023 у справі № 920/111/23 постановлено клопотання позивача про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження задовольнити; прийняти позовну заяву до розгляду, відкрити провадження у справі та призначити розгляд справи по суті на 14.03.2023 без повідомлення учасників справи про дату, час і місце судового засідання на наявними у справі матеріалами; встановити відповідачу строк для подання відзиву на позов протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі; встановити позивачу семиденний строк з дня отримання відзиву для подання до суду відповіді на відзив; а також встановити відповідачу семиденний строк з дня отримання відповіді на відзив для подання до суду заперечення.

Копію ухвали від 08.02.2023 надіслано судом на адресу відповідача, повідомлену позивачем у позовній заяві, а саме: АДРЕСА_1 , повернуто на адресу суду відділенням поштового зв`язку з відміткою пошти «адресат відсутній за вказаною адресою».

Частиною четвертою статті 89 Цивільного кодексу України визначено, що відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.

За приписами частини першої статті 7 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

Судом у відповідності до статті 11 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» за запитом від 13.03.2023 за кодом 12163608002 станом на 13.03.2023 отримано витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, відповідно до якого відповідача у справі - Товариство з обмеженою відповідальністю «РЕНТСЕРВІС-С» (ідентифікаційний код 41474374) зареєстровано за адресою: вул. Горького, буд. 23/1, м. Суми, 40004.

Згідно з пунктами 4, 5 частини шостої статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення, зокрема, є: день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

За змістом пунктів 116, 117 Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 за № 270, у разі невручення рекомендованого листа з позначкою Судова повістка з поважних причин рекомендований лист разом з бланком повідомлення про вручення повертається за зворотною адресою не пізніше ніж через п`ять календарних днів з дня надходження листа до об`єкта поштового зв`язку місця призначення із зазначенням причин невручення. Поштові відправлення повертаються об`єктом поштового зв`язку відправнику у разі, зокрема, закінчення встановленого строку зберігання.

У разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, тобто повідомленою суду стороною, і повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.

Сам лише факт неотримання кореспонденції, якою суд із додержанням вимог процесуального закону надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернулася до суду у зв`язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною невиконання ухвали суду, оскільки наведене зумовлено не об`єктивними причинами, а суб`єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на її адресу (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного суду від 16.05.2018 у справі № 910/15442/17, від 10.09.2018 у справі № 910/23064/17, від 24.07.2018 у справі № 906/587/17).

Таким чином, відповідач вважається таким, що належним чином повідомлений про розгляд справи Господарським судом Сумської області.

Станом на 14.03.2023 від відповідача на адресу суду не надходило відзиву на позов та письмових заперечень по суті позовних вимог.

Відповідно до статті 252 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими Господарським процесуальним кодексом України для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.

Згідно статті 248 ГПК України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

За змістом статті 9 Конституції України передбачено, що чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. На розширення цього положення Основного Закону в статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» зазначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Відповідно до частини четвертої статті 11 Господарського процесуального кодексу України, суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

В силу вимог частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Суду у справах Савенкова проти України, no. 4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, no. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012).

Ураховуючи достатність часу, наданого сторонам для підготовки до судового засідання та підготовки витребуваних судом документів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності господарського процесу, закріплені пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України, статтями 43 та 33 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд вважає, що ним в межах наданих йому повноважень, сторонам створені усі належні умови для надання доказів у справі та є підстави для розгляду справи по суті за наявними у ній матеріалами, відповідно до частини другої статті 178 ГПК України.

Відповідно до частини третьої статті 222 ГПК України фіксування судового процесу за допомогою технічного засобу не здійснюється.

Згідно зі статтею 233 ГПК України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих учасниками справи.

Частиною четвертою статті 240 ГПК України визначено, що у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарським судом встановлені наступні обставини.

29.03.2019 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Керуюча компанія «ДОМКОМ СУМИ» та Співвласниками багатоквартирного будинку за адресою: АДРЕСА_2 було укладено договір № 29/03/2019-9-У про надання послуги з управління багатоквартирним будинком (надалі договір). Вищезазначений факт підтверджується копією вказаного договору.

Відповідно до договору управителем визначено позивача, який зобов`язався надавати послугу з управління багатоквартирним будинком, а співвласники зобов`язались оплачувати позивачу послугу з управління.

Згідно із частиною п`ятою статті 11 Закону України «Про особливості здійснення прав власності у багатоквартирному будинку» договір підписується співвласниками, уповноваженими на це рішенням зборів співвласників.

Судом встановлено, що договір підписано уповноваженими співвласниками. Договір не визнавався недійсним у судовому порядку, а тому є укладеним та підлягав обов`язковому виконанню сторонами.

Також суд погоджується з позивачем, що чинне законодавство не пов`язує укладення такого договору із визнанням факту його укладення співвласником. Відповідач має право вимагати копію такого договору, у разі заперечення факту його наявності, та захищати свої права відповідним способом.

Відповідно до інформації з Державного реєстру прав нерухомого майна та Реєстру власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек відповідач є власником нерухомого майна площею 91,40 кв.м. у багатоквартирному будинку АДРЕСА_2 .

Відповідно до чинного законодавства України, власники нежитлових приміщень на рівні із іншими співвласниками багатоквартирного будинку повинні брати участь у витратах на управління багатоквартирним будинком пропорційно займаній площі.

Особливості порядку укладення договорів про надання послуг з управління багатоквартирним будинком встановлені положеннями Закону України № 417-VIII «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» та Закону України № 2189-VIII «Про житлово-комунальні послуги». Наведеними нормами законів на відміну від загального порядку укладання договору, передбачений спеціальний порядок укладення договору про надання послуг з управління багатоквартирним будинком між його сторонами, а саме між управителем як виконавцем такої послуги та усіма співвласниками будинку, як замовниками (споживачами послуг) укладається один договір про надання послуг з управління багатоквартирним будинком. Такий договір від імені усіх співвласників підписується співвласником (співвласниками), уповноваженим (уповноваженими) зборами співвласників, а у разі обрання управителя органом місцевого самоврядування за конкурсом - відповідною уповноваженою особою органу місцевого самоврядування.

При цьому зазначений договір є обов`язковим для виконання усіма співвласниками (як фізичними, так і юридичними особами), тобто власниками (орендарями) житлових та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку, незалежно від наявності підпису кожного із співвласників на такому договорі.

Позивачем надіслано на адресу відповідача лист № 494/19 від 25.04.2019 щодо особливостей укладення договору на надання послуги з управління багатоквартирним будинком та копію договору № 29/03/2019-9-У від 29.03.2019 про надання послуги з управління багатоквартирним будинком. Зазначений лист отримано відповідачем 29.03.2019.

Таким чином суд погоджується з доводами позивача, що між управителем та співвласниками багатоквартирного будинку, а саме уповноваженими зборами співвласників особами, було укладено договір. Відповідач, як власник нежитлового приміщення у будинку, отримує від позивача послугу з управління багатоквартирним будинком та є споживачем і має обов`язки, які передбачені договором, а саме стосовно здійснення витрат на надання вищезазначеної послуги пропорційно до його частки співвласника (орендаря).

Враховуючи вищенаведене, позивачем доведено той факт, що відповідач є співвласником спільного майна багатоквартирного будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 та зобов`язаний утримувати майно, яким він користується.

Тому суд погоджується з доводами позивача, що між позивачем і відповідачем виникли зобов`язальні правовідносини з приводу надання житлово-комунальних послуг.

За період з 01.04.2019 до 31.03.2021 позивач належним чином надавав відповідачу послуги з управління багатоквартирним будинком за адресою: АДРЕСА_2 . Позивач надав до суду докази надання таких послуг (виконання робіт).

Умовами пункту 3.1 договору ціна послуги з управління становить 4,01 грн (у тому числі ПДВ) для житлових або нежитлових приміщень на місяць за 1 кв.м. загальної площі житлового або нежитлового приміщення у будинку та включає: витрати на утримання будинку та прибудинкової території і поточний ремонт спільного майна будинку в розмірі 3,783 грн (у тому числі ПДВ), на місяць за 1 кв.м. загальної площі житлового або нежитлового приміщення у будинку, відповідно до кошторису витрат на утримання будинку та прибудинкової території, що міститься у додатку 5 до цього договору, та винагороду Управителю в розмірі 0,227 грн (у тому числі ПДВ) на місяць за 1 кв.м. загальної площі житлового або нежитлового приміщення у будинку.

З 01.04.2019 по 31.03.2021 нарахування здійснювалось відповідно до ціни, що зафіксована у договорі № 29/03/2019-9-У від 29.03.2019.

Пунктом 3.2 договору визначено, що плата за послугу з управління нараховується щомісяця управителем та вноситься кожним співвласником не пізніше 20 числа місяця, наступного за розрахунковим.

Відповідно до пункту 3.3 договору у разі прийняття уповноваженим органом рішення про зміну розміру податків і зборів, мінімальної заробітної плати, цін і тарифів на паливно-енергетичні ресурси, сторонами погоджено, що пропорційно Управителем змінюється ціна послуги.

Суд погоджується з доводами позивача, що обов`язок оплати послуг з управління багатоквартирним будинком покладений на відповідача, як на споживача, який на законних підставах є власником об`єкту нерухомого майна, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .

Суд звертає увагу, що відповідачем не надано доказів, що він звертався до позивача із скаргами, стосовно наданих послуг (ненадання чи надання неналежної якості), в період, за який розраховується позивачем плата за надання послуг.

Оскільки відповідач не здійснював оплату позивачу (у період з 01.04.2019 до 31.03.2021) за послуги по договору, у зв`язку з чим у нього утворилась заборгованість в розмірі 8 796,24 грн. Відповідач заборгованість не сплатив, а тому позивач звернувся до суду з даним позовом.

Оцінка суду, висновки суду та законодавство, що підлягає застосуванню.

Відповідно до частини першої статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Статтею 174 ГК України визначено, що підставою виникнення господарських зобов`язань зокрема є господарські договори та інші угоди, передбачені законом, а також угоди, не передбачених законом, але такі, які йому не суперечать.

Статтею 193 ГК України встановлено обов`язок суб`єктів господарювання та інших учасників господарських відносин виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до вимог частини першої статті 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Згідно статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Згідно із статтею 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно зі статтями 526, 629 ЦК України, частиною першою статті 193 Господарського кодексу України зобов`язання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від зобов`язання не допускається; договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Частиною першою статті 530 ЦК України встановлено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з частиною першою статті 222 ГК України учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб`єктів, зобов`язані поновити їх, не чекаючи пред`явлення їм претензії чи звернення до суду.

Відповідно до частини другої статті 382 ЦК України усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку с співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав.

Відповідно до статті 360 ЦК України співвласник відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності зобов`язаний брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів (обов`язкових платежів), а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов`язаннями, пов`язаними із спільним майном.

Відповідно до частини другої статті 4 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» власники квартир та нежитлових приміщень є співвласниками спільного майна багатоквартирного будинку.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку»:

-багатоквартирний будинок - житловий будинок, в якому розташовано три чи більше квартири. У багатоквартирному будинку можуть також бути розташовані нежитлові приміщення, які є самостійними об`єктами нерухомого майна;

-нежитлове приміщення - ізольоване приміщення в багатоквартирному будинку, що не належить до житлового Фонду і є самостійним об`єктом нерухомого майна;

-спільне майно багатоквартирного будинку - приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташовані багатоквартирний будинок і належні до нього будівлі та споруди і його прибудинкова територія:

-управління багатоквартирним будинком - вчинення співвласниками багатоквартирного будинку дій щодо реалізації прав та виконання обов`язків співвласників, пов`язаних з володінням, користуванням і розпорядженням спільним майном багатоквартирного будинку;

-частка співвласника - частка, яку становить площа квартири та/або нежитлового приміщення співвласника у загальній площі всіх квартир та нежитлових приміщень, розташованих у багатоквартирному будинку.

Отже власники нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку нарівні з власниками квартир у цьому будинку є співвласниками спільного майна такого багатоквартирного будинку.

Частиною другою статті 7 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» кожний співвласник несе зобов`язання щодо належного утримання, експлуатації, реконструкції, реставрації, поточного і капітального ремонтів, технічного переоснащення спільного майна багатоквартирного будинку пропорційно до його частки співвласника.

Відповідно до частин другої та третьої статті 12 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» витрати на управління багатоквартирним будинком розподіляються між співвласниками пропорційно до їхніх часток співвласника, якщо рішенням зборів співвласників або законодавством не передбачено іншого порядку розподілу витрат.

Таким чином згідно із зазначеними нормами закону відповідач зобов`язаний оплатити житлово-комунальні послуги, оскільки він фактично користувалися ними.

Факт надання позивачем послуг на суму 8 796,24 грн встановлений судом та підтверджений матеріалами справи, відповідач належних та допустимих доказів сплати боргу не подав, не надав і обґрунтованих заперечень про причини невиконання господарського зобов`язання, а тому позовна вимога про стягнення з відповідача на користь позивача вищезазначеної суми є правомірною, обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Стосовно вимоги позивача про стягнення з відповідача 3 % річних у сумі 416, 14 грн за загальний період з 26.01.2020 до 21.01.2023 та інфляційних втрат в сумі 2 540,46 грн за загальний період з лютого 2020 року до січня 2023 року суд зазначає наступне.

Положеннями статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові (Пленум Вищого Господарського суду України, постанова від 17.12.2013 № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань).

Доданий позивачем до позовної заяви розрахунок 3 % річних та інфляційних втрат суд вважає арифметично вірним.

Враховуючи встановлений судом факт прострочення відповідачем грошового зобов`язання перед позивачем, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача 416,14 грн 3 % річних за загальний період з 26.01.2020 до 21.01.2023 та 2 540,46 грн інфляційних втрат за загальний період з лютого 2020 року до січня 2023 року є правомірними, обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню.

Частиною третьою статті 2 ГПК України визначено, що основними засадами (принципами) господарського судочинства, зокрема є: верховенство права; рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін; диспозитивність; пропорційність; обов`язковість судового рішення; розумність строків розгляду справи судом; відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Відповідно до частини першої, третьої статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до частини першої статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставини, які мають значення для вирішення справи.

Згідно частин першої, третьої статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною першою статті 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У відповідності до статті 78 ГПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. (стаття 79 ГПК України).

Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 ГПК України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до частини п`ятої статті 236 ГПК України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Поряд з цим, за змістом пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах «Трофимчук проти України», «Серявін та інші проти України» обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент на підтримку кожної підстави. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, підтвердженими матеріалами справи, належними, допустимими та достовірними доказами, а тому підлягають задоволенню з урахуванням вищевикладеного.

Стосовно розподілу судових витрат суд зазначає наступне.

Статтею 123 ГПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до статті 129 ГПК України судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору. Якщо інше не передбачено законом, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судового збору, судовий збір, сплачений відповідачем, компенсується за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру

Відповідно до статті 129 ГПК України витрати позивача по сплаті судового збору в сумі 2 684,00 грн покладаються на відповідача.

На підставі викладеного, керуючись статтями 129, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «РЕНТСЕРВІС-С» (вул. Горького, буд. 23/1, м. Суми, 40004, ідентифікаційний код 41474374) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Керуюча компанія «ДОМКОМ СУМИ» (вул. Троїцька, буд. 49, м. Суми, 40022, ідентифікаційний код 39673255) заборгованість за договором про надання послуги з управління багатоквартирним будинком від 29.03.2019 № 29/03/2019-9-У в сумі 8 796,24 грн (вісім тисяч сімсот дев`яносто шість гривень двадцять чотири копійки), 3 % річних в сумі 416,14 грн (чотириста шістнадцять гривень чотирнадцять копійок), інфляційні втрати в сумі 2 540,46 грн (дві тисячі п`ятсот сорок гривень сорок шість копійок) та відшкодування витрат по сплаті судового збору в сумі 2 684,00 грн (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири гривні).

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Згідно із частинами першою, другою статті 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до частини першої статті 256 та статті 257 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду; 2) ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 261 цього Кодексу.

Суд звертає увагу учасників справи, що відповідно до частини сьомої статті 6 ГПК України особам, які зареєстрували офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі, суд вручає будь-які документи у справах, в яких такі особи беруть участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення на офіційні електронні адреси таких осіб, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.

Повні реквізити сторін зазначені у пункті 2 резолютивної частини цього рішення.

Повний текст рішення складено та підписано суддею 21 березня 2023 року у зв`язку з навчанням судді Джепи Ю.А. у Національній школі суддів України 20.03.2023.

СуддяЮ.А. Джепа