Рішення

від 13.03.2023 по справі 120/11065/22

ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 березня 2023 р. Справа № 120/11065/22

Вінницький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого суддіСала П.І.,

за участю:

секретаря судового засідання Галюк А.Л.,

представника позивачаРуденко Т.С.,

представників відповідачаМакедонскього О.В., Півкозак Л.М.,

Багдашевського В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці в порядку загального позовного провадження адміністративну справу

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "ПОДІЛЛЯ АГРО ТРАНС"

до Вінницької митниці

про визнання протиправним та скасування рішення,

УСТАНОВИВ:

29.12.2022 до суду надійшла позовна заява товариства з обмеженою відповідальністю "ПОДІЛЛЯ АГРО ТРАНС" (далі ТОВ "ПОДІЛЛЯ АГРО ТРАНС") до Вінницької митниці про визнання протиправною та скасування картки відмови у прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA401020/2022/002166.

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що на виконання умов контракту № 25/10/22 купівлі-продажу від 25.10.2022, укладеного між ТОВ "ПОДІЛЛЯ АГРО ТРАНС" та компанією "VICTORIA Pkw/LKW GmbH", відповідно до інвойсу AR.2022.248 від 25.10.2022 позивач придбав товар автомобіль "SCANIA G490", VIN НОМЕР_1 , 2014 року випуску, загальною вартістю 25000,00 євро. Цей товар є таким, що походить з території Європейського Союзу, а тому був заявлений до розмитнення із застосуванням преференції по ввізному миту за кодом 410. Водночас для підтвердження преференційного походження товару разом з митною декларацією № 22UA401020055508U5 від 29.11.2022 позивач до митного оформлення надав сертифікат з перевезення (походження) товару форми EUR.1 № А503267 від 18.11.2022, складений уповноваженим експортером "VICTORIA Pkw/LKW GmbH". Однак за результатами опрацювання митної декларації та поданих документів відповідачем видано картку відмову у прийнятті митної декларації № UA401020/2022/002166, якою товариству відмовлено в митному оформленні товару із застосуванням преференції та рекомендовано здійснити декларування товару із застосуванням пільгової ставки ввізного мита з країною походження товару "EU".

Позивач із вказаним рішенням не погоджується та зазначає, що до митного оформлення були надані всі необхідні документи, які підтверджували право ТОВ "ПОДІЛЛЯ АГРО ТРАНС" на розмитнення товару із застосування преференції по ввізному миту за кодом 410 до товару, зокрема сертифікат EUR.1 № А503267 від 18.11.2022, щодо якого у митного органу не виникало жодних зауважень по формі та змісту.

Позивач вважає, що вищезазначений сертифікат містить повну та достовірну інформацію щодо задекларованого товару, а будь-які розбіжності у документах про країну походження товару відсутні. Разом з тим наявність у контролюючого органу сумнівів щодо наданих декларантом документів на підтвердження заявленої країни походження товару є обставиною для перевірки таких документів, однак не може бути беззаперечною підставою для відмови у застосуванні преференційної ставки мита.

Крім того, позивач звертає увагу на те, що застосовані відповідачем для прийняття оскарженого рішення положення міжнародного договору, а саме п. 4 ст. 32 Доповнення I до Угоди про асоціацію, допускають можливість призупинення надання преференційного режиму для товарів, щодо яких здійснюється перевірка, до надходження результатів цієї перевірки, тоді як відповідач відмовив у прийняті митному оформленні (випуску) товару та при цьому не надав рекомендацій щодо його видачі із застосуванням інших запобіжних заходів, чим порушив домовленості та вимоги, встановлені Доповненням І до вищезазначеної Угоди.

Ухвалою суду від 03.01.2023 відкрито провадження у справі за позовом ТОВ "ПОДІЛЛЯ АГРО ТРАНС" та вирішено здійснювати розгляд справи в порядку загального позовного провадження.

16.01.2023 до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач адміністративний позов заперечує та просить відмовити у його задоволенні.

Відповідач зазначає, що для проведення митного оформлення товару за митною декларацією № 22UA401020055550U5 від 29.11.2022 позивач, поряд з іншими необхідними документами, надав сертифікат з перевезення (походження) товару форми EUR.1 № А503267 від 18.11.2022 з метою підтвердження товару з країни ЄС. Проте за результатами перевірки правомірності застосування преференції посадовими особами Вінницької митниці було встановлено, що на направлений раніше митними органами України запит митним органам країни експортера, не було підтверджено преференційне походження товарів експортера "VICTORIA Pkw/LKW GmbH", Німеччина. Водночас саме цей експортер є контрагентом позивача відповідно до зовнішньо-економічного контракту від 25.10.2022 № 25/10/22. За таких обставин у митного органу виникли обґрунтовані сумніви в преференційному походженні товару в рамках Угоди про асоціацію, у зв`язку з чим прийнято рішення про направлення запиту до митних органів країни експорту з метою встановлення преференційного походження товару, а також видано оскаржувану картку про відмову в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення.

Відповідач заперечує доводи позивача в частині недотримання митним органом положень п. 4 ст. 32 Доповнення I до Угоди та вказує на те, що питання про можливість застосування товариством преференційного режиму буде вирішено після отримання відповіді від митних органів країни експорту на запит Держмитслужби України. Водночас до надходження результатів перевірки товариству запропоновано здійснити декларування товару із застосуванням пільгової ставки ввізного мита з країною походження товару "EU", тобто вжито необхідним запобіжних заходів, як це передбачено вимогами Угоди.

Відтак відповідач вважає, що приймаючи оскаржуване рішення, Вінницька митниця діяла на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені нормами міжнародного договору та національного законодавства України і прав та інтересів позивача не порушила.

27.01.2023 надійшла відповідь на відзив, в якій представник позивача заперечує доводи відповідача, наведені у відзиві, та просить суд задовольнити позовні вимоги з підстав, зазначених у позовній заяві.

Заперечення до суду не надходили.

Разом з тим 23.02.2023 за вх. № 8129 від представника відповідача надійшли письмові "додаткові пояснення у справі". Ухвалою суду від 23.02.2023, постановленою із занесенням до протоколу судового засідання, у прийнятті до розгляду таких пояснень відмовлено.

Постановляючи зазначене рішення суд врахував, що згідно з ч. 2 ст. 159 КАС України заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву. Отже, подання стороною додаткових письмових пояснень нормами процесуального права не передбачено. Винятком є положення ч. 5 ст. 159 КАС України, відповідно до яких суд може дозволити учаснику справи подати додаткові пояснення щодо окремого питання, яке виникло при розгляді справи, якщо визнає це необхідним. Тобто додаткові пояснення в адміністративному процесі можуть надаватися стороною лише за ініціативою суду та лише щодо окремого питання. Водночас цих обов`язкових умов представник відповідача не дотримався та подав суду додаткові письмові пояснення з власної ініціативи та поза встановленими строками для подання заперечення. Наведене свідчить про неможливість прийняття до розгляду додаткових письмових пояснень представника відповідача та їх врахування судом під час ухвалення рішення у справі, оскільки в іншому разі це порушуватиме такі основні засади адміністративного судочинства, як рівність учасників судового процесу перед законом і судом, а також змагальність сторін.

Ухвалою суду від 23.02.2023, постановленою із занесенням до протоколу судового засідання, за згодою сторін закрито підготовче провадження у справі з призначенням справи до розгляду по суті на 13.03.2023.

Представниця позивача в судовому засіданні позовні вимоги повністю підтримала та надала пояснення згідно з обґрунтуваннями, наведеними у позовній заяві та відповіді на відзив. Просить суд позов задовольнити.

Представники відповідача в судовому засіданні позов заперечили та надали пояснення, що відповідають змісту відзиву на позовну заяву. Просять суд відмовити у задоволенні позову.

Вивчивши матеріали справи, оцінивши доводи сторін та надані ними докази, суд встановив таке.

25.10.2022 між позивачем ТОВ "ПОДІЛЛЯ АГРО ТРАНС" (Покупець) та фірмою "VICTORIA Pkw/LKW GmbH", Німеччина (Продавець) укладено Контракт № 25/10/22 про купівлю-продаж вантажного автомобіля "SCANIA G490", кузов № НОМЕР_1 , 2014 року виготовлення, вартістю 25000,00 євро. Країна походження товару Швеція.

Відповідно до пунктів 4.1, 5.1 вказаного Контракту товар постачається на умовах EXW-Leipzig, Німеччина згідно Інкотермс-2010. При завантаженні товару Продавець надає Покупцю рахунок-фактуру (інвойс).

При цьому пунктом 1.2 Контракту визначено, що відповідальність за достовірність даних про товар, зазначених в товаросупровідних документах, а саме: комплектність, кількість, рік випуску, вагу, країну походження та інше, несе продавець (відправник).

29.11.2022, з метою ввезення вищезазначеного товару (автомобіля) на митну територію України у митному режимі "імпорт", уповноваженою особою позивача (декларанта) ТОВ "Єдине вікно" подано митну декларацію (МД) № 22UA401020055508U5 від 29.11.2022 на імпортований товар, а саме сідельний тягач, що був у використанні, марка "SCANIA", модель G490, VIN НОМЕР_1 , календарний рік виготовлення 2014, модельний рік 2014, дата першої реєстрації 23.04.2014, двигун дизельний, робочий об`єм циліндрів 12742 см. куб., потужність 360 кВт, маса в разі максимального завантаження 19000 кг, вантажопідйомність 11723 кг, колісна формула 4x2, кількість місць для сидіння 2, призначений для використання по дорогах загального користування. Торговельна марка: SCANIA. Фірма-виробник: SCANIA. Країна виробництва: SE (Швеція).

У графі 8 "Вантажоодержувач" вказаної митної декларації (МД) зазначено: ТОВ "ПОДІЛЛЯ АГРО ТРАНС" (23140, Вінницька область, Жмеринський район, с. Колгоспне, буд. 1Б. У графі 34 "Код країни походження" "EU". У графі 36 "Преференція" "410000000", що у відповідності до класифікатора звільнень від сплати митних платежів при ввезенні товарів на митну територію України, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 20.09.2012 № 1011, передбачає застосування тарифних пільг (тарифних преференцій) під час обкладання ввізним митом товарів, що ввозяться в Україну та походять з країн ЄС.

До митного оформлення імпортованого товару, в тому числі для підтвердження його митної вартості, разом із митною декларацією (МД) від 29.11.2022 № 22UA401020055508U5 були подані наступні документи: рахунок-фактура (інвойс) AR.2022.248 від 25.10.2022; свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу № НОМЕР_2 від 26.06.2018; свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу № НОМЕР_3 від 26.06.2018; банківський платіжний документ, що стосується товару № 1 від 27.10.2022; документ, що підтверджує вартість перевезення товару № 15/11 від 15.11.2022; висновок про якісні характеристики товарів, підготовлений спеціалізованими експертними організаціями № 7992 від 29.11.2022; зовнішньоекономічний договір (контракт) купівлі-продажу товарів № 25/10/22 від 25.10.2022; договір про надання послуг митного брокера № 121 від 04.11.2022; фото від 04.11.2022 та копія митної декларації країни відправлення № 22DE560392153566E0 від 04.11.2022.

Водночас для підтвердження права на застосування преференції по ввізному миту за кодом 410 декларантом наданий сертифікат з перевезення (походження) товару форми EUR.1 № А503267 від 18.11.2022, складений уповноваженим експортером "VICTORIA Pkw/LKW GmbH".

Вказаний сертифікат підтверджує, що товар має преференційне походження з Європейського Союзу. Інформацію про сертифікат зазначено у графі 44 МД за кодом документу "0954".

За результатами опрацювання митної декларації та поданих разом з нею документів Вінницькою митницею видано картку відмови у прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA401020/2022/002166, згідно з якою позивачу відмовлено у митному оформленні (випуску) товару із застосуванням преференції по ввізному миту за кодом 410.

Причиною для відмови зазначено те, що доданий до митної декларації сертифікат з перевезення (походження) товару форми EUR.1 № А503267 від 18.11.2022 виданий експортером "VICTORIA Pkw/LKW GmbH". Однак перевіркою правомірності застосування преференції встановлено, що на направлений раніше митними органами України запит митним органам країни експортера не підтверджено преференційне походження товарів експортера "VICTORIA Pkw/LKW GmbH", Німеччина. У зв`язку з цим митним органом прийнято рішення про направлення запиту з метою встановлення автентичності сертифікату форми EUR.1 № А503267 від 18.11.2022, статусу походження задекларованих товарів та виконання інших вимог Доповнення I до Угоди про асоціацію. Відтак питання про можливість застосування преференційного режиму до імпортованого товару буде вирішено після отримання відповіді від митних органів країни експорту на запит Держмитслужби України. Таким чином, на думку митного органу, декларантом не дотримано вимог пп. "б" п. 6 ч. 8 ст. 257 Митного кодексу України. А тому вирішено прийняти рішення про відмову в митному оформленні товару відповідно до положень ч. 1 ст. 256 Митного кодексу України та з урахуванням п. 4 ст. 32 Доповнення I до Угоди. При цьому декларанту запропоновано здійснити розмитнення товару із застосуванням пільгової ставки ввізного мита з країною походження товару "EU".

Також судом встановлено, що після оформлення картки відмови № UA401020/2022/002166, Вінницькою митницею на адресу ДМС України скеровано лист за № 7.12-1/15-01/4/7563 від 13.12.2022 "Щодо проведення перевірки документів про походження товарів", у якому поставлено питання про проведення перевірки достовірності окремих сертифікатів з перевезення товару EUR.1, складених уповноваженими органами Німеччини, в тому числі сертифікату від 18.11.2022 № А503267. Необхідність проведення перевірки обґрунтована виникненням сумнівів щодо преференційного статусу товарів, зазначених у документах про походження, наданих експортерами товарів, зокрема "VICTORIA Pkw/LKW GmbH", а також їх відповідність вимогам Доповнення I до Угоди, враховуючи те, що під час митного оформлення АСУР згенеровано форму контролю за кодом 802-4 та встановлено, що по цих експортерах у 2022 році уповноваженими органами Німеччини не підтверджено преференційне походження вживаних транспортних засобів (лист ДМСУ від 05.09.2022 № 15/15-03-01/7.12/3391). Суб`єктам ЗЕД видано картки відмови і призупинено надання тарифних преференцій до отримання результатів перевірки.

За наслідками розгляду вищезазначеного звернення Вінницької митниці, 27.12.2022 Держмитслужбою України на адресу уповноваженого органу Німеччини направлено запит № 15/15-03-01/11/11/4824 щодо здійснення перевірки сертифікату про походження товару форми EUR.1 № А503267 від 18.11.2022, складеного експортером "VICTORIA Pkw/LKW GmbH".

Станом на дату ухвалення рішення у цій справі відповідь на вказаний запит до митних органів України не надходила.

Крім того, судом встановлено, що з метою випуску задекларованого товару (автомобіля) у вільний обіг, ТОВ "ПОДІЛЛЯ АГРО ТРАНС" подало нову митну декларацію, на підставі якої здійснило митне оформлення без застосування преференційної ставки з попередньою оплатою за митне оформлення товару в повному обсязі, зокрема мито за ставкою 10%, відтак сплативши наміру до бюджету 2500,00 євро митних платежів.

Разом з тим, не погоджуючись із карткою відмови у митному оформленні № UA401020/2022/002166 та вважаючи її протиправною і такою, що підлягає скасуванню, позивач за захистом своїх прав та інтересів звернувся до суду.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам та встановленим обставинам справи, суд керується такими мотивами.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Водночас статтею 67 Конституції України передбачено, що кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Митний кодекс України (далі МК України) визначає засади організації та здійснення митної справи в Україні, регулює економічні, організаційні, правові, кадрові та соціальні аспекти діяльності митної служби України, спрямований на забезпечення захисту економічних інтересів України, створення сприятливих умов для розвитку її економіки, захисту прав та інтересів суб`єктів підприємницької діяльності та громадян, а також забезпечення додержання законодавства України з питань митної справи.

Згідно з ч. 1 ст. 271 МК України мито це загальнодержавний податок, встановлений Податковим кодексом України та цим Кодексом, який нараховується та сплачується відповідно до цього Кодексу, законів України та міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

За приписами ч. 2 ст. 271 та ст. 272 МК України одним із видів мита є ввізне мито, яке встановлюється на товари, що ввозяться на митну територію України, платником якого є особа, яка ввозить товари на митну територію України у порядку та на умовах, встановлених цим Кодексом.

Стаття 278 МК України передбачає, що датою виникнення податкових зобов`язань із сплати мита у разі ввезення товарів на митну територію України чи вивезення товарів з митної території України є дата подання митному органу митної декларації для митного оформлення або дата нарахування такого податкового зобов`язання митним органом у випадках, визначених цим Кодексом та законами України.

За змістом частин 4, 5 статті 280 МК України ввізне мито на товари, митне оформлення яких здійснюється в порядку, встановленому для підприємств, нараховується за ставками, встановленими Митним тарифом України.

Ввізне мито є диференційованим щодо товарів, що походять з держав, які спільно з Україною входять до митних союзів або утворюють з нею зони вільної торгівлі. У разі встановлення будь-якого спеціального преференційного митного режиму згідно з міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, застосовуються преференційні ставки ввізного мита, встановлені Митним тарифом України.

До товарів, що походять з України або з держав-членів Світової організації торгівлі, або з держав, з якими Україна уклала двосторонні або регіональні угоди щодо режиму найбільшого сприяння, застосовуються пільгові ставки ввізного мита, встановлені Митним тарифом України, якщо інше не встановлено законом.

До решти товарів застосовуються повні ставки ввізного мита, встановлені Митним тарифом України.

В силу вимог ч. 1 ст. 300 МК України умови надання звільнення (умовного звільнення) від оподаткування митними платежами визначаються цим Кодексом, Податковим кодексом України, іншими законами України та міжнародними договорами, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України.

Відповідно до частин 1-3 статті 36 МК України країна походження товару визначається з метою оподаткування товарів, що переміщуються через митний кордон України, застосування до них заходів нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності, заборон та/або обмежень щодо переміщення через митний кордон України, а також забезпечення обліку цих товарів у статистиці зовнішньої торгівлі.

Країною походження товару вважається країна, в якій товар був повністю вироблений або підданий достатній переробці відповідно до критеріїв, встановлених цим Кодексом.

Під країною походження товару можуть розумітися група країн, митні союзи країн, регіон чи частина країни, якщо є необхідність їх виділення з метою визначення походження товару.

При цьому за змістом ч. 6 ст. 36 МК України положення цього Кодексу застосовуються для визначення походження товарів, на які при ввезенні їх на митну територію України поширюється режим найбільшого сприяння (непреференційне походження), з метою застосування до таких товарів передбачених законом заходів тарифного та нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності.

З 01.01.2016 застосовується Угода про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони від 27.06.2014 (далі Угода про асоціацію) розділом IV "Торгівля і питання, пов`язані з торгівлею" якої встановлено порядок здійснення торгівлі товарами, що походять з територій Сторін.

Відповідно до ч. 2 ст. 26 розділу IV Угоди про асоціацію для цілей цієї Глави "походження" означає, що товар підпадає під правила походження, викладені в Протоколі I до цієї Угоди ("Щодо визначення концепції "походження товарів" і методів адміністративного співробітництва").

Приписами ст. 27 розділу IV Угоди про асоціацію передбачено, що для цілей цієї Глави "мито" включає будь-яке мито або інший платіж, пов`язаний з імпортом або експортом товару, зокрема будь-який додатковий податок або додатковий платіж, пов`язаний з імпортом або експортом товару.

Частина перша статті 29 розділу IV Угоди про асоціацію встановлює, що кожна Сторона зменшує або скасовує ввізне мито на товари, що походять з іншої Сторони, відповідно до Графіків, встановлених у Додатку I-A до цієї Угоди.

Згідно зі ст. 2 розділу ІІ "Визначення концепції "походження товарів" Протоколу І до Угоди про асоціацію з метою впровадження цієї Угоди наступні товари мають вважатися як такі, що походять з Європейського Союзу:

(a) товари, цілком вироблені в Європейському Союзі, як це визначається у статті 5 цього Протоколу;

(b) товари, отримані в Європейському Союзі з матеріалів, які не були вироблені цілком у Європейському Союзі, за умови, що такі матеріали пройшли достатню обробку в ЄС відповідно до статті 6 цього Протоколу.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 розділу V "Підтвердження походження" Протоколу 1 до Угоди про асоціацію товари, що походять з Європейського Союзу, і товари, що походять з України, після ввезення до України чи Європейського Союзу відповідно підпадають під дію цієї Угоди за умови подання одного з таких документів:

(a) сертифікат з перевезення товару EUR.1, зразок якого наведений у Додатку до цього Протоколу; або

(b) у випадках, вказаних у статті 22(1) цього Протоколу, декларація, що надалі іменуватиметься "декларацією інвойс", надана експортером до інвойса, повідомлення про доставку чи будь-якого іншого комерційного документа, який описує розглядувані товари достатньо детально для того, щоб їх можна було ідентифікувати; текст декларації інвойс наведений у Додатку до цього Протоколу.

Процедура видачі сертифіката з перевезення товару EUR.1 встановлена статтею 17 розділу V "Підтвердження походження" Протоколу 1 до Угоди про асоціацію згідно з положеннями якої сертифікат з перевезення товару EUR.1 має бути виданий митними органами країни експорту на письмову заяву експортера або, під відповідальність експортера, його уповноваженим представником. Для цього експортер або його уповноважений представник має заповнити сертифікат з перевезення товару EUR.1, а також бланк заяви, зразок якої наведений у Додатку III. Ці бланки мають бути заповнені однією з мов, якими складено цю Угоду, і згідно з нормами законодавства країни експорту.

Сертифікат з перевезення товару EUR.1 має бут виданий митними органами країни-члена Європейського Союзу або України, якщо розглядувані товари можуть бути визнаними такими, що походять з Європейського Союзу або України, і задовольняють іншим умовам цього Протоколу.

Митні органи, які видають сертифікати з перевезення товару EUR.1, повинні вжити всіх необхідних заходів для перевірки статусу походження товарів, а також виконання інших умов цього Протоколу. Для виконання цього завдання вони мають право вимагати будь-яких доказів і здійснювати будь-яку перевірку рахунків експортера та інші перевірки, які вважатимуть належними. Ці органи також мають забезпечити правильне заповнення бланків, зазначених у пункті 2 цієї статті. Вони зокрема повинні перевірити, чи заповнена комірка, призначена для опису товарів, таким чином, щоб запобігти зловмисному дописуванню.

Сертифікат з перевезення товару EUR.1 має бути виданий митними органами й переданий експортерові одразу ж після здійснення чи забезпечення фактичного експортування товару.

У відповідності до частин 1-3 статті 43 МК України документами, що підтверджують країну походження товару, є сертифікат про походження товару, засвідчена декларація про походження товару, декларація про походження товару, сертифікат про регіональне найменування товару.

Країна походження товару заявляється (декларується) митному органу шляхом зазначення назви країни походження товару та відомостей про документи, що підтверджують походження товару, у митній декларації.

Сертифікат про походження товару це документ, який однозначно свідчить про країну походження товару і виданий компетентним органом даної країни або країни вивезення, якщо у країні вивезення сертифікат видається на підставі сертифіката, виданого компетентним органом у країні походження товару.

У разі переміщення товарів через митний кордон України країна походження товару обов`язково заявляється (декларується) митному органу шляхом зазначення в митній декларації назви країни походження товару та відомостей про сертифікат про походження товару на товари, до яких застосовуються преференційні ставки ввізного мита, встановлені Митним тарифом України.

Отже, серед переліку документів, які можуть підтвердити країну походження товару, сертифікат є документом, на підставі якого митний орган визначає країну походження товару, що, у свою чергу, впливає на нарахування відповідних митних платежів під час митного оформлення товарів відповідно до заявленого митного режиму.

Сертифікат з перевезення товару EUR.1 це документ, що видається митними органами країни експорту для підтвердження відповідності товару вимогам правил визначення преференційного походження, встановлених в Угоді про асоціацію, при застосуванні преференційних ставок ввізного мита.

В той же час обов`язок вжиття належних заходів для перевірки статусу походження товарів, забезпечити правильне заповнення бланків сертифікату з перевезення товару EUR.1 покладено на митні органи, які видають сертифікати з перевезення товару EUR.1.

Судом встановлено, що для підтвердження преференційного походження імпортованого товару (автомобіль "SCANIA G490", VIN НОМЕР_1 , рік випуску 2014, загальною вартістю 25000,00 євро) позивач надав митним органам України сертифікат з перевезення (походження) товару EUR.1 № А503267 від 18.11.2022, складений уповноваженим експортером "VICTORIA Pkw/LKW GmbH", Німеччина.

У вказаному сертифікаті зазначено, що країною походження товару, який ввозиться на митну територію України за поданою митною декларацією, є Європейський Союз.

Відповідно до ч. 1 ст. 44 МК України для підтвердження країни походження товару митний орган у передбачених законом випадках має право вимагати та отримувати оригінали документів про походження такого товару.

Статтею 25 розділу V "Підтвердження походження" Протоколу 1 до Угоди про асоціацію встановлено, що підтвердження походження повинні подаватися до митних органів країни імпорту згідно з чинним порядком цієї країни. Ці органи можуть вимагати перекладу підтвердження походження, а також подання разом із митною декларацією на ввезення заяви імпортера про те, що ввезені товари відповідають умовам, необхідним для застосування цієї Угоди.

За приписами частини першої статті 45 МК України у разі виникнення сумнівів з приводу дійсності документів про походження товару чи достовірності відомостей, що в них містяться, включаючи відомості про країну походження товару, митний орган може звернутися до компетентного органу, що видав документ, або до компетентних організацій країни, зазначеної як країна походження товару, із запитом про проведення перевірки цих документів про походження товару чи надання додаткових відомостей.

Положеннями пунктів 1 та 2 статті 37 розділу ІV Угоди про асоціацію передбачено, що сторони домовились, що адміністративне співробітництво є важливим для реалізації та контролю преференційного режиму, наданого відповідно до цієї Глави, та підкреслюють свої зобов`язання боротися з незаконними діями та шахрайством в митних питаннях, пов`язаних з імпортом, експортом, транзитом товарів та їх розміщенням під будь-яким іншим митним режимом або процедурою, зокрема заходи заборони, обмеження або контролю.

Якщо Сторона на основі об`єктивно задокументованої інформації відчуває неспроможність забезпечити адміністративне співробітництво та/або відчуває існування незаконних дій або шахрайства іншої Сторони відповідно до цієї Глави, заінтересована Сторона може тимчасово призупинити дію відповідного преференційного режиму для відповідного товару (товарів) згідно із цією статтею.

Згідно зі ст. 32 розділу VI "Домовленості про адміністративне співробітництво" Протоколу І до Угоди про асоціацію митні органи держав-членів Європейського Союзу і України повинні надавати один одному через Європейську комісію зразки відбитків штампів, використовуваних у їхніх митних службах для видачі сертифікатів з перевезення товару EUR.1 і адреси митних органів, які відповідають за перевірку цих сертифікатів і декларацій інвойс.

З метою забезпечення правильного застосування цього Протоколу Європейський Союз і Україна повинні допомагати один одному через компетентні митні адміністрації у перевірці достовірності сертифікатів з перевезення товару EUR.1 або декларацій інвойс та правильності інформації, що міститься в цих документів.

Відповідно до ст. 33 розділу VI "Домовленості про адміністративне співробітництво" Протоколу І до Угоди про асоціацію подальші перевірки підтверджень походження мають здійснюватися у довільному порядку або тоді, коли митні органи країни імпорту мають обґрунтовані сумніви в достовірності таких документів, статусі походження відповідних товарів або виконанні інших вимог цього Протоколу.

З метою реалізації положень пункту 1 цієї статті митні органи країни імпорту повинні повернути сертифікат з перевезення товару EUR.1 та інвойс, якщо він була поданий, декларацію інвойс або копії цих документів митним органам країни експорту, вказавши, якщо це доречно, причини запиту. Будь-які отримані документи й інформація, що вказують на недостовірність інформації, наведеної в підтвердженні походження, повинні бути передані на підтримку запита про перевірку.

Перевірка має бути здійснена митними органами країни експорту. Для виконання цього завдання вони мають право вимагати будь-яких доказів і здійснювати будь-яку перевірку рахунків експортера та інші перевірки, які вважатимуть належними.

Якщо митні органи країни імпорту вирішують призупинити надання преференційного режиму для товарів, щодо яких здійснюється перевірка, до надходження результатів цієї перевірки, вони повинні запропонувати імпортерові позбавитися товару з уживанням будь-яких запобіжних заходів, які вважатимуться необхідними.

Митні органи, на запит яких була здійснена перевірка, мають бути повідомлені про її результати якомога раніше. Ці результати повинні чітко вказувати на те, чи є перевірені документи достовірними та чи розглядувані товари можуть бути визнані такими, що походять з Європейського Союзу або України і відповідають іншим вимогам цього Протоколу.

Якщо у випадку обґрунтованих сумнівів відповідь на запит про перевірку не надійшла протягом десяти місяців з дати подання цього запита, або якщо відповідь не містить достатньої інформації для визначення достовірності розглядуваного документа або справжнього походження товарів, митні органи, що подали запит, повинні за відсутності виняткових обставин відмовити у наданні права на преференції.

Аналіз наведених норм міжнародного договору та національного законодавства України вказує на те, що у разі виникнення сумнівів з приводу дійсності документів про походження товару чи достовірності відомостей, що в них містяться, включаючи відомості про країну походження товару, митний орган може звернутися до компетентного органу, що видав документ, або до компетентних організацій країни, зазначеної як країна походження товару, із запитом про проведення перевірки цих документів про походження товару чи надання додаткових відомостей.

Угодою про асоціацію між СС та Європейським Співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами з одного боку, та Україною з іншого боку та, зокрема, Протоколом І до цієї угоди передбачено чіткий алгоритм дій митного органу у випадку виникнення сумнівів з приводу дійсності документів про походження товару чи достовірності відомостей, що в них містяться, включаючи відомості про країну походження товару.

У разі надходження від уповноважених органів іноземних держав документально підтверджених відомостей, зокрема, щодо країни походження, при ввезенні (пересиланні) на митну територію України, які відрізняються від задекларованих під час митного оформлення, контролюючий орган самостійно визначає базу оподаткування та податкові зобов`язання платника податків на підставі відомостей, зазначених у таких документах.

При цьому, відповідно до статті 33 Протоколу 1 до Угоди, саме результати перевірки підтверджень походження товару є підставою для відмови у наданні платнику податків права на преференції.

Аналогічна правова позиція відображена у постановах Верховного Суду від 11.04.2022 у справі № 260/2805/20 та від 11.08.2022 у справі № 460/8509/21.

Водночас у вказаних рішеннях суду касаційної інстанції наголошується на тому, що положення норм Угоди, які встановлюють вимоги до запиту митного органу країни імпорт,у не визначають обов`язкових умов щодо його оформлення в частині обґрунтування сумнівів, що виникли у контролюючого органу, а носять диспозитивний характер.

Якщо в ході проведеної компетентним органом країни походження перевірки документально не підтверджується походження товару, що був розмитнений із застосуванням преференції, наданий до митного оформлення сертифікат EUR.1 вважається таким, що не пройшов перевірку і не може застосовуватися для отримання товаром преференційного режиму, зокрема в тому разі коли уповноважений експортер (продавець) товару не надасть митним органам країни походження товару належних документів про походження товару з території ЄС та не підтвердить їх преференційне походження.

Також Верховний Суд закцентував на тому, що визначений законодавством алгоритм дій контролюючого органу, на запит якого проводиться перевірка документів про походження товару, не передбачає аналізу ним додаткових доказів (документів), наданих декларантом для підтвердження відомостей про заявлену країну походження товару згідно із частинами восьмою, дев`ятою статті 43 МК України, а тому митний орган не наділений повноваженнями діяти на власний розсуд та проводити додаткову перевірку документів про походження товару після отримання результатів такої перевірки компетентним органом заявленої декларантом країни походження товару.

Як встановлено під час розгляду цієї справи, оскаржуваною карткою відмови за № UA401020/2022/002166 позивачу ТОВ "ПОДІЛЛЯ АГРО ТРАНС" відмовлено у митному оформленні (випуску) товару із застосуванням преференції по ввізному миту за кодом 410 та запропоновано здійснити декларування товару із застосуванням пільгової ставки ввізного мита з країною походження товару "EU".

При цьому фактичною підставою для прийняття вказаного рішення є наявність у митного органу обґрунтованого сумніву щодо походження задекларованого товару з території ЄС, як необхідної умови для надання преференції зі сплати ввізного мита, а правовою підставою положення ч. 1 ст. 256, пп. "б" п. 6 ч. 8 ст. 257 МК України та п. 4 ст. 32 Доповнення I до Угоди.

Так, відповідач зазначає, що наданий декларантом до митного оформлення сертифікат з перевезення (походження) товару EUR.1 від 18.11.2022 № А503267 складений експортером "VICTORIA Pkw/LKW GmbH" (Німеччина). Разом з тим, на основі інформації з Реєстру товарів, походження яких не підтверджено митними органами зарубіжних країн за результатами перевірок, проведених за запитами Держмитслужби у 2021-2022 рр., митним органом встановлено, що по вказаному експортеру у 2022 році уповноваженим органом Німеччини не підтверджено преференційне походження вживаних транспортних засобів (лист ДМСУ від 05.09.2022 № 15/15-03-01/7.12/3391).

Втім, з урахуванням вищенаведених висновків щодо застосування норм матеріального права, якими регулюються спірні правовідносини, а також з огляду на вищевказані правові позиції Верховного Суду у справах цієї категорії, суд вважає помилковими доводи відповідача про те, що наявність обґрунтованого сумніву щодо преференційного походження товару може бути одночасно підставою і для направлений митними органами України запиту до компетентних органів країни експортера з метою проведення перевірки документу (сертифікату) щодо походження товару, і для прийняття рішення про відмову у митному оформленні товару із застосуванням преференції.

Суд повторює, що системний та послідовний аналіз положень статті 33 Протоколу І до Угоди "Перевірка підтверджень походження" свідчить про те, що наявність у митного органу країни імпорту обґрунтованого сумніву в достовірності документів про походження товару є лише підставою для направлення таким органом до компетентних органів країни експорту запиту про проведення відповідної перевірки на предмет підтвердження або не підтвердження походження товару, і тільки за результатами проведення такої перевірки та отриманої інформації контролюючий орган країни імпорту вправі прийняти рішення про відмову у наданні преференції.

Зокрема, вказаний висновок безпосередньо випливає зі змісту пункту 6 статті 33 Доповнення I до Угоди, яким передбачено, що якщо у випадку обґрунтованих сумнівів відповідь на запит про перевірку не надійшла протягом десяти місяців з дати подання цього запита, або якщо відповідь не містить достатньої інформації для визначення достовірності розглядуваного документа або справжнього походження товарів, митні органи, що подали запит, повинні за відсутності виняткових обставин відмовити у наданні права на преференції.

Наведена позиція є логічною і правильною також з тієї точки зору, що сам по собі сумнів, навіть якщо він є обґрунтованим, не може бути підставою для позбавлення особи законного права, у даному випадку права на розмитнення товару із застосуванням преференції, оскільки це суперечить визнаним державою та закріпленим у законі принципам здійснення державної митної справи, як законності та презумпції невинуватості (ст. 8 МК України).

Ба більше, якщо вважати, що обґрунтований сумнів митного органу щодо походження товару є достатньою підставою для відмови у розмитненні товару із застосуванням преференції, то у такому разі взагалі втрачається сенс проведення перевірки документів щодо походження товару, адже результати такої перевірки не матимуть жодного значення для цілей митного оформлення товару, який до того часу буде розмитнений декларантом на загальних підставах, а застосування преференції зі сплати мита вже апріорі буде неможливим, навіть якщо перевірка підтвердить походження товару з країни ЄС.

У цьому разі платник податків буде вимушений звертатися до процедури повернення помилково та/або надміру сплачених сум митних платежів, яка передбачена статтею 301 МК України, що очевидно не відповідає меті преференційного режиму розмитнення.

Позиція відповідача щодо можливості відмови у наданні права на преференцію лише з підстав наявності в митного органу обґрунтованого сумніву щодо походження товару є також неприйнятною з тих мотивів, що у такий спосіб відповідальність за ймовірну недостовірність документів про походження товару наперед, тобто до перевірки і підтвердження цього факту, перекладається на платника податків, що, на думку суду, є недопустимим, оскільки змушує його нести додаткові витрати зі сплати митних платежів за наявності у нього необхідних документів, які підтверджують його право на преференцію.

В цьому контексті суд також враховує презумпцію добросовісності платника податків, яка неодноразово підтверджувалася рішеннями Верховного Суду (наприклад, див. постанову Верховного Суду від 27.04.2022 у справі № 200/5932/19-а) та згідно із якою при вирішенні податкових спорів презюмується економічна виправданість дій платника податків, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди, а також достовірність відомостей у його бухгалтерській та податковій звітності. Недобросовісність платника має бути встановлена безумовними та однозначно розтлумаченими доказами.

Суд відхиляє доводи відповідача про те, що оскаржуваною картою не порушуються права та інтереси позивача, адже саме у зв`язку з оформленням такої картки та відмовою у митному оформленні (випуску) товару із застосуванням преференції зі сплати ввізного мита за кодом 410, позивач з метою митного оформлення імпортованого товару був вимушений здійснити його декларування із застосуванням ставки ввізного мита 10% та, відповідно, сплатити до бюджету митні платежі, які він мав законне право не сплачувати, у разі пропуску товару із застосуванням преференції за ознакою походження товару з країни ЄС.

Суд наголошує на тому, що відповідно до норм статті 33 Протоколу 1 до Угоди саме результати перевірки щодо підтвердження походження товару можуть бути підставою для відмови у наданні платнику податків права на преференції, що також підтверджується вищезгаданими постановами Верховного Суду у справах № 260/2805/20 та № 460/8509/21.

Звідси випливає, що саме у разі не підтвердження преференційного походження товару за наслідками перевірки, проведеної митними органами країни експорту, у контролюючого органу країни експорту виникають правові підстави для проведення перевірки з питань правомірності застосування суб`єктом ЗЕД преференції по сплаті ввізного мита "410" під час здійснення імпорту товару на митну територію України та визначення за її результатами розміру грошового зобов`язання зі сплати мита, яке такий суб`єкт зобов`язаний сплатити у зв`язку із преференційним розмитнення товару за відсутності права на преференцію внаслідок подальшого не підтвердження походження товару.

Застосування ж відповідачем іншого підходу, за яким платник у повному обсязі сплачує митні платежі до бюджету, але при цьому може повернути їх із використанням спеціальної процедури повернення надміру та/або помилково сплачених митних платежів після підтвердження митними органами країни експерту преференційного походження товару, суд вважає нелегітимним і таким, що не узгоджується із загальними засадами митної політики держави та взятими Україною зобов`язаннями у сфері митного співробітництва з Європейським Союзом.

З огляду на викладене суд доходить висновку, що наявна у відповідача інформація була достатньою для виникнення обґрунтованого сумніву щодо походження імпортованого позивачем товару та давала законні підстави для направлення до компетентних органів країни експорту (Німеччини) запиту про проведення перевірки питання щодо походження такого товару, але не для прийняття рішення про відмову у наданні права на преференцію, яким за свою суттю є оскаржувана картка відмови № UA401020/2022/002166.

При цьому суд відхиляє твердження відповідача про те, що вказаною карткою позивачу не відмовлено у митному оформленні товару із застосуванням преференції по ввізному миту за кодом 410, а лише призупинено надання преференційного режиму для товарів, щодо яких здійснюється перевірка, як це передбачено положеннями п. 4 ст. 33 Доповнення I до Угоди (відповідач посилається на п. 4 ст. 32 Доповнення I до Угоди, втім з офіційного джерела https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/984_a11#n37 судом не встановлено зміни нумерації статей відповідного Протоколу I "Щодо визначення концепції "Походження товарів" і методів адміністративного співробітництва").

З цього приводу суд зазначає, що, по-перше, карткою відмови № UA401020/2022/002166 позивачу надано саме відмову у митному оформленні товару, про що прямо заначено у самій картці. Як наслідок такого рішення, позивач не зміг здійснити митне оформлення товару із застосуванням преференції, про яку було заявлено у відповідній митній декларації.

По-друге, призупинення митного оформлення товару означає, що митне оформлення не відбувається і остаточне рішення за результатами розгляду поданих до розмитнення документів, тобто рішення про митне оформлення товару або про відмову у митному оформленні, не приймається. Натомість відповідач, розглянувши митну декларацію позивача № 22UA401020055550U5 від 29.11.2022, прийняв рішення про відмову у митному оформленні (випуску) товару, тобто одне з двох можливих рішень, чим спростовуються його твердження про призупинення процедури розмитнення.

По-третє, чинне національне законодавство з питань митної справи взагалі не передбачає можливості призупинення митного оформлення товарів з підстав, про які зазначає відповідач, а саме до надходження результатів перевірки преференційності походження товару.

По-четверте, для оформлення оскарженої картки відмови відповідач застосував положення ч. 1 ст. 256 МК України, тобто ті законодавчі норми, якими врегульовано питання відмови у митному оформленні у зв`язку з неможливістю здійснення митного оформлення товарів через невиконання декларантом або уповноваженою ним особою умов, визначених цим Кодексом.

По-п`яте, процедура митного оформлення імпортованого позивачем товару є завершеною, а тому в принципі не може бути поновлена, що також спростовує доводи відповідача про її призупинення на певний строк.

З огляду на викладене та беручи до уваги встановлені під час розгляду справи обставини, суд доходить висновку, що картка відмови № UA401020/2022/002166 є саме рішенням митного органу про відмову у митному оформленні товару із застосуванням преференції зі сплати ввізного мита, а не рішенням про призупинення преференційного режиму, як помилково вважає відповідач.

Відтак посилання відповідача на норми пункту 4 статті 32 Доповнення I до Угоди суд вважає безпідставними та виходить із того, що відповідач неправомірно прийняв рішення про відмову у наданні позивачу преференції за відсутності підстав для цього, передбачених пунктом 6 статті 32 Доповнення I до Угоди.

Щодо тверджень відповідача про порушення позивачем вимог пп. "б" п. 6 ч. 8 ст. 257 МК України, то такі також є надуманими, оскільки, як видно зі змісту митної декларації (МД) від 29.11.2022 № 22UA401020055508U5, з метою митного оформлення відповідного товару преференційного походження та враховуючи подані для розмитнення документи на підтвердження наявності права на преференцію, позивач правомірно вніс до вказаної митної декларації відомості про застосування пільг зі сплати митних платежів (ввізного мита) за кодом 410 до товару.

Підсумовуючи наведене, суд констатує, що сертифікат з перевезення товару є офіційним документом, у відповідності до якого настають чітко визначені законом юридичні наслідки, а саме надання декларанту преференції зі сплати ввізного мита. Відтак спростування зафіксованого у такому документі факту преференційного походження товару може здійснюватися уповноваженим суб`єктом владних повноважень виключно в порядку та у спосіб, що визначені нормами міжнародного договору та національного законодавства. При цьому одного лише сумніву в достовірності сертифікату є недостатньо для прийняття митним органом рішення про відмову у митному оформленні випуску товару із наданням преференції.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку (ч. 2 ст. 2 КАС України).

Частиною першою, другою статті 6 КАС України визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ).

Так, у справі "Рисовський проти України", від 20 жовтня 2011 року, заява № 29979/04, ЄСПЛ наголосив на особливій важливості принципу "належного урядування", який передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах "Беєлер проти Італії" [ВП], заява № 33202/96, п. 120, ECHR 2000-I, "Онер`їлдіз проти Туреччини" [ВП], заява N 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, "Megadat.comS.r.l. проти Молдови", заява № 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і "Москаль проти Польщі", заява № 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року).

На державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах "Лелас проти Хорватії", заява № 55555/08, п. 74, від 20 травня 2010 року, і "Тошкуце та інші проти Румунії", заява № 36900/03, п. 37, від 25 листопада 2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах "Онер`їлдіз проти Туреччини", п. 128, та "Беєлер проти Італії", п. 119).

Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків (див. зазначене вище рішення у справі "Лелас проти Хорватії", п. 74). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (див., серед інших джерел, mutatis mutandis, зазначене вище рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки", п. 58, а також рішення у справі "Ґаші проти Хорватії", заява N 32457/05, п. 40, від 13 грудня 2007 року, та у справі "Трґо проти Хорватії", заява N 35298/04, п. 67, від 11 червня 2009 року).

Крім того, згідно з позицією ЄСПЛ, викладеною, зокрема, у справі "Компанія Вестберґа таксі Актіеболаґ" та Вуліч проти Швеції", заява № 36985/97, рішення від 23 липня 2002 року, п. 110, адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.

Таким чином, перевіривши обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтримку правомірності своєї позиції та докази, надані позивачем, суд приходить до переконання, що позов є підставним і підлягає задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Таким чином, у зв`язку з повним задоволенням позову, судові витрати позивача на сплату судового збору в розмірі 2481,00 грн належить стягнути на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись ст.ст. 72, 77, 90, 139, 242, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати картку відмови у прийнятті митної декларації, митному оформлені випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення за № UA401020/2022/002166.

Стягнути на користь товариства з обмеженою відповідальністю "ПОДІЛЛЯ АГРО ТРАНС" (код ЄДРПОУ 42936271, місцезнаходження: вул. Колгоспна, 1Б, с. Демидівка, Жмеринський район, Вінницька область, 23140) судовий збір в розмірі 2481,00 грн (дві тисячі чотириста вісімдесят одна гривня нуль копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Вінницької митниці (код ЄДРПОУ 43997544, місцезнаходження: вул. Лебединського, 17, м. Вінниця, 21034).

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 21.03.2023.

Суддя Сало Павло Ігорович