Постанова

від 16.03.2023 по справі 623/3221/21

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 623/3221/21 Номер провадження 22-ц/814/1198/23Головуючий у 1-й інстанції Одарюк М. П. Доповідач ап. інст. Хіль Л. М.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 березня 2023 року м. Полтава

Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючий суддя Хіль Л.М.,

судді Дряниця Ю.В., Пилипчук Л.І.,

розглянувши у відритому судовому засідання в м. Полтаві провадження за апеляційними скаргами ОСОБА_1 , Ізюмського управління Державної казначейської служби України Харківської області на рішення Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 22 вересня 2021 року та апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 12 жовтня 2021 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Ізюмського управління Державної казначейської служби України Харківської області про відшкодування моральної шкоди, заподіяної особі незаконними діями органу державної влади.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача,

ВС ТА НО ВИ В

У серпні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаним позовом в якому просив стягнути з Ізюмського управління Державної казначейської служби України Харківської областів рахунок відшкодування моральної шкоди у розмірі 50 000,00 грн.

В обґрунтування позову вказував, що рішенням Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 10.12.2018 року по справі № 623/1052/16-а його адміністративний позов задоволено частково, а саме: визнано протиправним та скасовано розпорядження Ізюмського міського голови Марченко Валерія Віталійовича № 352 від 20 травня 2016 року "Про притягнення до дисциплінарної відповідальності начальника управління молоді та спорту Ізюмської міської ради".

Позовні вимоги в частині скасування розпорядження Ізюмського міського голови № 243 від 11 квітня 2016 року "Про створення тимчасової комісії для проведення службового розслідування"; розпорядження Ізюмського міського голови № 244 від 11 квітня 2016 року "Про створення тимчасової комісії для проведення службового розслідування"; розпорядження Ізюмського міського голови № 245 від 11 квітня 2016 року "Про створення тимчасової комісії для проведення службового розслідування"; розпорядження Ізюмського міського голови № 264 від 18 квітня 2016 року "Про створення тимчасової комісії для проведення службового розслідування"; розпорядження Ізюмського міського голови № 274 від 21 квітня 2016 року "Про створення тимчасової комісії для проведення службового розслідування"; розпорядження Ізюмського міського голови № 298 від 28 квітня 2016 року "Про створення тимчасової комісії для проведення службового розслідування"; розпорядження Ізюмського міського голови № 291 від 26 квітня 2016 року "Про притягнення до дисциплінарної відповідальності начальника управління молоді та спорту Ізюмської міської ради" залишено без розгляду в зв`язку з пропуском строку звернення до адміністративного суду.

Провадження в частині позовних вимог щодо стягнення з Ізюмської міської ради Харківської області вартості лікування в розмірі 21 003 грн. 33 коп. закрито.

Вказував, що рішення Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 10.12.2018 року по справі № 623/1052/16-а скасовано в частині відмови в задоволенні позову. В цій частині прийнято нове рішення, яким його позов задоволено.

Скасувано розпорядження Ізюмського міського голови № 333 від 16 травня 2016 року "Про притягнення до дисциплінарної відповідальності начальникауправління молоді та спорту Ізюмської міської ради".

Скасувано розпорядження Ізюмського міського голови № 368 від 25 травня 2016 року "Про звільнення начальника управління молоді та спорту Ізюмської міської ради".

Поновлено його на посаді начальника управління молоді та спорту Ізюмської міської ради Харківської області.

Стягнуто з Ізюмської міської ради Харківської області заробітну плату за час вимушеного прогулуна його користь в розмірі 200 506, 32 грн.

Рішення Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 10.12.2018р. по справі № 623/1052/16-а скасовано в частині закриття провадження по справі щодо стягнення з Ізюмської міської ради Харківської області вартість лікування, обстеження, ліків та інших процедур та в частині залишення позову без розгляду.

В задоволенні іншої частини його позовних вимог відмовлено.

Вказував, що Ізюмським міськрайонним судом Харківської області 08.08.2019 року видано виконавчий лист від 10.12.2018 року по справі № 623/1052/16-а про стягнення з Ізюмської міської ради Харківської області заробітну плату за час вимушеного прогулу на його користь в розмірі 200506,32 грн.

16 квітня 2020 року він засобами поштового зв`язку звернувся до відповідача із заявою про прийняття до виконання виконавчого листа по справі № 623/1052/16-а, виданий Ізюмським міськрайонним судом Харківської області 08.08.2019 року про стягнення з Ізюмської міської ради заробітної плати за час вимушеного прогулу на його користь в розмірі 200506,32 грн.

Зазначав, що згідно повідомлення Ізюмського управління Державної казначейської служби України Харківської області ( в порядку п.9 п.п.3Постанови КМУ від 03.08.2011 року № 845 « Про затвердження порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників») від 05 травня 2020 року № 04-20/131 його було повідомлено, що згідно з приписами п.2постанови Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 року № 845 « Про затвердження Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників»( у редакціїпостанови Кабінету Міністрів України від 14.02.2018 № 154) боржники визначені у рішенні про стягнення коштів державні органи, розпорядники бюджетних коштів ( бюджетні установи), а також одержувачі бюджетних коштів, які мають відкриті рахунки в органах Казначейства. При цьому, що в мережу бюджету міста Ізюм в 2020 році жодним головним розпорядником коштів не введено установу, яка зазначена у виконавчому документі, а саме Ізюмська міська рада Харківської області ( код ЄДРПОУ 26201641), у зв`язку з чим вказана установа на обслуговуванні в Ізюмському УДКСУ Харківської області не перебуває.

Разом з тим зазначено, що Ізюмська міська рада Харківської області не має відкритих реєстраційних рахунків Управлінні. Крім того вказано, що ухвалою Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 09.01.2020 року в задоволенні його заяви від 19.12.2019 року про зміну способу та порядку виконання постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 05.06.2019 року по справі № 623/1052/16-а було відмовлено.

На вказану ухвалу була подана апеляційна скарга до Другого апеляційного адміністративного суду. Постановою апеляційної інстанції від 05.03.2020року апеляційна скарга була задоволена частково, ухвала Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 09.01.2020 року скасована, в задоволенні заяви про зміну способу та порядку виконання постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 05.06.2019 року по справі № 623/1052/16-а відмовлено. Ізюмська міська рада Харківської області та її виконавчий комітет є окремими юридичними особами, які діють самостійно в межах своїх повноважень.

19 травня 2020 року він звернувся до суду з позовом, в якому з урахуванням уточнених позовних вимог просив: визнати дії, що вчинені суб`єктом владних повноважень Ізюмським управлінням Державної казначейської служби України Харківської області, на виконання постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 05.06.2019 року по справі № 623/1052/16-а неправомірними та порушенням прав позивача, підтверджених цієюпостановою;

- зобов`язати Ізюмське управління Державної казначейської служби прийняти до виконання виконавчий лист по справі № 623/1052/16-а, виданий Ізюмським міськрайонним судом Харківської області 08.08.2019 року про стягнення з Ізюмської міської ради заробітної плати за час вимушеного прогулу на користь ОСОБА_1 в розмірі 200.506,32 грн;

- зобов`язати Ізюмське управління Державної казначейської служби України Харківської області здійснити заходи примусового виконання постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 05.06.2019 року по справі № 623/1052/16-а в частині стягнення з Ізюмської міської ради заробітної плати за час вимушеного прогулу на користь ОСОБА_1 в розмірі 200506,32 грн.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 23.11.2020 року його адміністративний позов задоволено в повному обсязі. Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 23.06.2021 року рішення Харківського окружного адміністративного суду від 23 листопада 2020 року по справі № 623/1052/16-а за його адміністративним позовом до Ізюмського управління Державної казначейської служби України Харківської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Ізюмська міська рада Харківської області про визнання дій, що вчинені суб`єктом владних повноважень неправомірними та порушенням прав позивача змінено.

Викладено абзац третій резолютивної частини рішення у наступні редакції:

«Зобов`язати Ізюмське управління Державної казначейської служби здійснити дії щодо виконання виконавчого листа по справі № 623/1052/16-а, виданий Ізюмським міськрайонним судом Харківської області 08.08.2019 року про стягнення з Ізюмської міської ради Харківської області заробітної плати за час вимушеного прогулу на користь ОСОБА_1 в розмірі 200506 (двісті тисяч п`ятсот шість) грн 32 коп. в порядку, передбаченому Порядком виконання рішень про стягнення коштів з державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 року № 845». В іншій частині рішення Харківського окружного адміністративного суду від 23 листопада 2020 року залишено без змін.

Ввважає, що бездіяльністю Ізюмського управління Державної казначейської служби Харківської області, яка полягає в поверненні без виконання виконавчого листа по справі № 623/1052/16-а, виданого Ізюмським міськрайонним судом Харківської області 08.08.2019 року про стягнення з Ізюмської міської ради заробітної плати за час вимушеного прогулу на його користь в розмірі 200506,32 грн, йому завдано моральної шкоди, яку він просить стягнути з відповідача.

Рішенням Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 22 вересня 2021 року позовні вимоги ОСОБА_1 до Ізюмського управління Державної казначейської служби України Харківської області про відшкодування моральної шкоди, заподіяної особі незаконними діями органу державної влади задоволено частково.

Стягнуто з Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в сумі 5 000 грн. грн 00 коп.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Судовий збір віднесено за рахунок держави.

27.09.2021 року від ОСОБА_1 було подано заяву про ухвалення додаткового рішення в якій він просив вирішити питання витрат на правову допомогу.

Ухвалою Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 12 жовтня 2021 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення відмовлено.

Не погодившись з рішенням місцевого суду його в апеляційному порядку оскаржив ОСОБА_1 просив рішення місцевого суду в частині відмови в стягненні судових витрат скасувати з підстав порушення норм процесуального та матеріального права та ухвалити в цій частині нове судове рішення про стягнення з відповідача 28000 грн. вират на правову допомогу.

Окрім того, просив скасувати ухвалу місцевого суду про відмову в задоволенні його заяви про ухвалення додаткового рішення.

В обгрунутвання апеляційної скарги вказував, що понесені витрати на правничу допомогу підтверджено належними та допустимими доказами.

Зазначав, що витрати на правничу допомогу підлягають стягненню з іншої сторони незалежно від того чи їх уже сплачено стороною чи тільки має бути сплачено.

Також з рішенням місцевого суду не погодилось Ізюмське управління Державної казначейської служби України Харківської області просило рішення місцевого суду скасувати з підстав порушення норм процесуального та матеріального права та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позову.

В обгрунтування доводів апеляційної скарги вказує, що резолютивна частина рішення не повинна містити відомостей про суб`єкт та його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснюватися безспірне списання коштів.

Окрім того вказує, що відсутні докази умисної бездіяльності з боку відповідача щодо невиконання рішення суду, а тому слід відмовити в задоволенні позову.

Зазначає, що розмір моральної шкоди не доведено належними та допустимими доказами.

Від начальника Ізюмського управління Державної казначейської служби України Харківської області надійшов відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 в якому він просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення та ухвалу місцевого суду без змін.

Від ОСОБА_1 надійшов відзив на апеляційну скаргу Ізюмського управління Державної казначейської служби України Харківської області в якому він просив їхню скаргу залишити без задоволення.

Учасники судового процесу були повідомлені належним чином про час і місце розгляду справи шляхом надсилання судових повісток на їх електронні адреси.

Вказане узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у постанові від 13 липня 2022 року у справі № 761/14537/15-ц

Згідно ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Таким чином, апеляційний суд вважає за можливе проводити розгляд справи без участі учасників справи.

Апеляційний суд, перевіривши законність та обґрунтованість рішення місцевого суду у межах заявлених вимог та доводів апеляційних скарг, приходить до висновку, що апеляційні скарги слід задовольнити частково.

Згідно п. 2 ч. 1ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до п. п. 3, 4 ч.1ст.376ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Місцевим судом вірно встановлено, що на виконанні в Ізюмському УДКСУ Харківської області знаходиться виконавчий лист № 623/1052/16-а, виданий 08.08.2019 року Ізюмським міськрайонним судом Харківської області про стягнення з Ізюмської міської ради Харківської області на користь ОСОБА_1 заробітної плати за час вимушеного прогулу в сумі 200506,32 грн.

19 травня 2020 року позивач звернувся до суду з позовом, в якому з урахуванням уточнених позовних вимог просив: визнати дії, що вчинені суб`єктом владних повноважень Ізюмським управлінням Державної казначейської служби України Харківської області, на виконання постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 05.06.2019 року по справі № 623/1052/16-а неправомірними та порушенням прав позивача, підтверджених цією постановою;

- зобов`язати Ізюмське управління Державної казначейської служби прийняти до виконання виконавчий лист по справі № 623/1052/16-а, виданий Ізюмським міськрайонним судом Харківської області 08.08.2019 року про стягнення з Ізюмської міської ради заробітної плати за час вимушеного прогулу на користь ОСОБА_1 в розмірі 200.506,32 грн;

- зобов`язати Ізюмське управління Державної казначейської служби України Харківської області здійснити заходи примусового виконання постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 05.06.2019 року по справі № 623/1052/16-а в частині стягнення з Ізюмської міської ради заробітної плати за час вимушеного прогулу на користь ОСОБА_1 в розмірі 200.506,32 грн.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 23.11.2020 року адміністративний позов задоволено в повному обсязі. Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 23.06.2021 року рішення Харківського окружного адміністративного суду від 23 листопада 2020 року по справі № 623/1052/16-а за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Ізюмського управління Державної казначейської служби України Харківської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Ізюмська міська рада Харківської області про визнання дій, що вчинені суб`єктом владних повноважень неправомірними та порушенням прав позивача змінено.

Викладено абзац третій резолютивної частини рішення у наступні редакції:

«Зобов`язати Ізюмське управління Державної казначейської служби здійснити дії щодо виконання виконавчого листа по справі № 623/1052/16-а, виданий Ізюмським міськрайонним судом Харківської області 08.08.2019 року про стягнення з Ізюмської міської ради Харківської області заробітної плати за час вимушеного прогулу на користь ОСОБА_1 в розмірі 200.506 (двісті тисяч п`ятсот шість) грн 32 коп. в порядку, передбаченому Порядком виконання рішень про стягнення коштів з державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 року № 845».

В іншій частині рішення Харківського окружного адміністративного суду від 23 листопада 2020 року залишено без змін.

Місцевим судом також встановлено, що 05 травня 2020 року відповідач направив позивачу повідомлення, про те, що в мережу бюджетаміста Ізюма в 2020 році жодним головним розпорядником коштів не введено установу, яка зазначена у виконавчому документі, а саме: Ізюмську міську раду Харківської області ( код ЄДРПОУ 26201641, юридична адреса: Харківська область, пл. Центральна,1). Відповідно, вказана установа на обслуговуванні в Ізюмському УДКСУ Харківської області не перебуває. Разом з тим відповідач зазначив, що Ізюмська міська рада Харківської області (код ЄДРПОУ 26201641) не має відкритих реєстраційних рахунків в Управлінні. Ухвалою Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 09.01.2020 року в задоволенні заяви від 19.12.2019 року про зміну способу та порядку виконання Постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 05 червня 2019 року по справі № 623/1052/16-а було відмовлено. На вказану ухвалу через Ізюмський міськрайонний суд Харківської області 20 січня 2020 року була подана апеляційна скарга до Другого апеляційного адміністративного суду. Постановою апеляційної інстанції від 05 березня 2020 року апеляційна скарга була задоволена частково. Ухвала Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 09.01.2020 року скасована. В задоволенні заяви про зміну способу та порядку виконання постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 05.06.2019 року по справі №623/1052/16-а відмовлено. Ізюмська міська рада Харківської області та її виконавчий комітет є окремими юридичними особами які діють самостійно в межах своїх повноважень. З урахуванням викладеного та керуючись п.9 п.п.З Порядку № 845 повернуто без виконання виконавчий лист.

29 липня 2021 року відповідач звернувся з листом на адресу Ізюмської міської ради, в якому вказав, що на виконанні у Ізюмському управлінні Державної казначейської служби України Харківської області знаходиться виконавчий лист Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 08.08.2019р. № 623/1052/16-а про стягнення з Ізюмської міської ради Харківської області (код ЄДРПОУ 26201641) на користь ОСОБА_1 заробітної плати за час вимушеного прогулу у розмірі 200506,32 грн.

В наданій, до управління казначейства, стягувачем Заяві про стягнення коштів з боржника - Ізюмської міської ради Харківської області зазначено, що "виконати Постанову від 23.06.2021 по справі № 623/1052/16-а Другий апеляційний суд в порядку, передбаченому пп.24,25постанови КМУ від 03.08.2011 № 845 "Про затвердження Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників".

Зокрема стягувач зазначив, що якщо боржник обслуговується централізованою бухгалтерією, виконавчі документи подаються до органу Казначейства, в якому відкрито рахунки відповідної бюджетної установи, при якій створена така централізована бухгалтерія.

В зв`язку з тим, що Ізюмська міська рада не знаходиться на обслуговуванні в Ізюмському УДКСУ Харківської області просило повідомити, чи створена централізована бухгалтерія по бюджету Ізюмської міської територіальної громади, яка також обслуговує Ізюмську міську раду Харківської області.

Згідно листа від 20 серпня 2021 року Ізюмська міська рада повідомила відповідача, що Ізюмською міською радою 8 скликання не розроблялася та не приймалася програма щодо виконання рішень суду стосовно Ізюмської міської ради Харківської області.

09 серпня 2021 року позивач звернувся до відповідача з заявою, в якій вказав на те, що рішенням Ізюмської міської ради від 25.05.2021 року № 0293 "Про затвердження Програми для забезпечення виконання рішень суду на 2021-2023 року" затверджено Програму для виконання рішень суду на 2021-2023 роки. Фінансування Програми здійснювати в межах можливостей бюджету Ізюмської міської територіальної громади на відповідний рік. Головним розпорядником коштів на виконання Програми визначити Управління соціального захисту населення Ізюмської міської ради.

Згідно листа від 10 серпня 2021 року відповідач повідомив позивача, що Рішенням 11 сесії Ізюмської міської ради 8 скликання від 25.05.2021 року № 0293 «Про затвердження Програми для забезпечення виконання рішень суду на 2021-2023 роки» затверджено Програму для забезпечення виконання рішень суду на 2021 -2023 роки.

Згідно з ч.2 розділу 1 «Загальні положення» Програма для забезпечення виконання рішень суду на 2021-2023 роки ( далі - Програма) розроблена з метою виконання судових рішень,що надходять до Управління соціального захисту населення Ізюмської міської ради в процесі виконання ними своїх повноважень.

Метою цієї Програми є забезпечення виконання грошових зобов`язань, які виникли на підставі судових рішень про стягнення коштів, боржниками по яких визначено Управління соціального захисту населення Ізюмської міської ради.

Як зазначається в постанові Другого апеляційного адміністративного суду від 23.06.2021 року по справі 623/1052/16-а та передбачено чинним Порядком у разі відсутності відкритих рахунків у боржника мають бути застосовані заходи, передбачені п. 47-52 Порядку.

Так, згідно п.п. 1 п. 47 Порядку безспірне списання коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання судових рішень та виконавчих документів, здійснюється Казначейством на підставі поданих органом Казначейства документів та відомостей, надісланих стягувачами та боржником, інформації про неможливість виконання безспірного списання коштів з рахунків боржника.

В даному випадку наявні підстави для застосування цього пункту, оскільки боржник не має відкритих рахунків, є органом місцевого самоврядування та на органи Казначейства покладено обов`язок по виконанню судового рішення про стягнення коштів.

Згідно п.48 Порядку для забезпечення безспірного списання коштів державного бюджету згідно з пунктом 47 цього Порядку в Казначействі відкривається в установленому порядку відповідний рахунок.

Перерахування коштів стягувачу здійснюється Казначейством у тримісячний строк з дня надходження необхідних документів та відомостей за наявності відповідних бюджетних асигнувань для здійснення безспірного списання коштів.

Місцевим судом встановлено, що виконавчий лист не приводиться до виконання з травня 2020 року, тобто більш ніж три місяці.

Задовольняючи частково позов місцевий суд виходив з того, що оскільки державою в особі Ізюмського управління ДКСУ Харківської області була допущена невиправдана затримка у виконанні вказаного судового рішення, ухваленого на користь ОСОБА_1 , для відновлення прав стягувача, підлягає стягненню моральна шкода в сумі 5 000,00 грн., яку слід стягнути з Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України на користь позивача.

Відмовляючи в задоволенні вимог в частині витрат на правову допомогу місцевий суд виходив з того, що позивачем не доведено належними доказами понесення вказаних витрат.

Проте, апеляційний суд не може погодитись з таким висновком місцевого суду з огляду на наступне.

Згідно зі статтею 55КонституціїУкраїни кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень (стаття 56 Конституції України).

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Завдання моральної шкоди є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків (пункт 3 частини другої статті 11 ЦК України).

Підстави відповідальності за завдану моральну шкоду визначені статтею 1167 ЦК України.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема, органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України.

Оскільки у цій справі йдеться про шкоду, спричинену неправомірними діями та бездіяльністю органу державної влади, що здійснює досудове розслідування, то, відповідно до положень частини шостої статті 1176 ЦК України, така шкода відшкодовується на загальних підставах.

Загальні підстави відшкодування шкоди, завданої органом державної влади та посадовою або службовою особою органу державної влади передбачені статтями 1173, 1174 ЦК України.

Відповідно до частини першої статті 1173ЦКУкраїни шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Згідно зі статтею 1174ЦКУкраїни шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

Застосовуючи статті 1173, 1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи, відповідно, їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі. За наявності цих умов є підстави покласти цивільну відповідальність за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим, орган державної влади або орган місцевого самоврядування.

Статтею23ЦКУкраїни встановлено право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав та законних інтересів. Відповідно до частини другої цієї статті моральна шкода полягає, зокрема у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Згідно роз`яснень, викладених у п.4 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.1995 року №4, під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб..

Головною умовою покладення на особу обов`язку компенсувати моральну шкоду є наявність такої шкоди.

Відповідно до п.п.3-5 ст.23 ЦК України моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Так, колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду стосовно того, що оскільки державою в особі Ізюмського управління ДКСУ Харківської області була допущена невиправдана затримка у виконанні вказаного судового рішення, ухваленого на користь ОСОБА_1 , чим беззаперечно завдано моральної шкоди позивача яку суд виходячи із засад розумності, виваженості і справедливості, визнаив у ромзір 5000 грн.

Доводи апеляційної скарги щодо недоведеності протиправних дій відповідача не заслуговують на увагу, оскільки виконавчий лист не пред`являвся до виконання з травня 2020 року, що підтверджено належними доказами.

Відповідачем не надано належних доказів, що ним вживалися заходи, які були спрямовані на виконання рішення суду.

Інші доводи апеляційної скарги висновків місцевого суду також не спростовують.

Разом із тим, при постановленні оскаржуваного рішення місцевий суд не врахував висновки, зроблені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року в справі 910/23967/16 (провадження №12-110гс18), де вказано, що кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов`язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 170ЦКУкраїни держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом. Резолютивні частини рішень не повинні містити відомостей про суб`єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено безспірне списання.

Таким чином, кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України. У таких справах резолютивна частина судового рішення не повинна містити відомостей про суб`єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено стягнення коштів.

Проте суд першої інстанції на це уваги не звернув, зазначивши в мотивувальній Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державної казначейського служби України» (абз.111) та зробив помилковий висновок про стягнення коштів з Державного бюджету України шляхом їх списання з єдиного казначейського рахунку Державної казначесьої слцжби України».

Враховуючи викладене з мотивувальної частини оскаржуваного рішення необхідно виключити наведений вище сто одинадцяти абзац а також змінити резолютивну чатсину рішення в цій частині.

Відмовляючи в задоволенні заяви ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення місцевий суд вірно виходив з того, що рішенням Ізюмського міськрайонного суду Харківської області вже вирішено дане питання стосовно витрат на правову допомгу та відомлено в цій частині, а тому відсутні підстави для ухвалення додаткового рішення.

Щодо витрат на правову допомогу слід зазначити наступне.

Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Згідно частин першої, другої статті 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.

Відповідно до положень статті 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, зокрема якщо судом не вирішено питання про судові витрати (пункт 3 частини 1 статті 270 ЦПК України).

Згідно з вимогами статті 382 ЦПК України постанова суду апеляційної інстанції зокрема складається з резолютивної частини із зазначенням нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення.

Згідно частини 1 статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Пунктом 1 частини 2 статті 141 ЦПК України встановлено, що судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі задоволення позову покладаються на відповідача.

Відповідно до частини 8 статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Згідно із частотною 3 статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до частини 3 статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність", враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу.

В той же час, у постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі №905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі №922/2685/19 висловлено правову позицію, за якою суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, щорозмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищенимщодоіншоїсторони спору, зважаючи на складністьсправи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковимицінамиадвокатськихпослуг.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсаціюсудових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/WestAllianceLimited» протиУкраїни», заява № 19336/04).

Також, Велика Палата Верховного Суду у додатковій постанові від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21).

Колегія суддів відзначає, що суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат (у даному випадку, за наявності заперечень учасника справи), що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Тобто, суд оцінює рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи була їх сума обґрунтованою.

У постанові Верховного суду від 04 лютого 2020 року у справі № 280/1765/19 (провадження №К/9901/607/20) міститься правовий висновок про те, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об`активного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Також слід зазначити, що витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті137та частина третя ст.142 ЦПК України).

Подібні висновки викладені Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 03 жовтня 2019 року у справі N 922/445/19, Верховним Судом у постановах від 12 лютого 2020 року у справі N 648/1102/19, від 02 вересня 2020 року у справі N 329/766/18.

Із матеріалів справи вбачається, що на підтвелження доказів про надання правової допомги в суді першої інстанції на суму 16000 грн. було надано договір б/н від 13.08.2021 року, додаткову угоду № 1 до договору про надання правничої допомоги б/н від 02 серпня 2021 року, акт № 1 до договору про надання правничої допомоги б/н від 02 серпня 2021 року (а.с.75-80), та акт №5 до договору про надання правничої допомоги б/н від 13 серпня 2021 року.

До апеляційної скарги додано докази надання правової допоги в суді апеляційної інстанції на суму 12000 грн., а саме: довідку розразунок № 02 від 13.10.2021 року; копія додаткової угоди до договору про надання правничої допомги б/н від 13 серня 2021 року; копія акту до договору про надання правничої допомоги б/н від 13.08.2021 року.

Спір у цій справі не належить до категорій справ значної складності, складання позовної заяви, відповіді на відзиву, апеляційної скарги для професійного досвідченого адвоката не становить надмірної складності, не потребує значних витрат часу та не вимагає великого обсягу аналітичної й технічної роботи.

Апеляційний суд критично оцінює співмірність розміру судових витрат, пов`язаних із наданням адвокатом вказаних вище послуг.

Враховуючи вищевикладене та виходячи з критерію реальності та розумності вартості адвокатських послуг, колегія суддів апеляційного суду вважає, що слід стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 5000 грн. понесених витрат на правову допомогу в суді першої та апеляційної інстанції.

Окрім того, слід компенсувати сплачений судовий збір за апеляційну скаргу Ізюмського управління Державної казначейської служби України Харківської області в розмірі 1362 грн за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 381, 384 ЦПК України, апеляційний суд,-

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційні скарги ОСОБА_1 , Ізюмського управлінняДержавної казначейськоїслужби УкраїниХарківської області задовольнити частково.

Рішення Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 22 вересня 2021 року в частині відмови в задоволенні витрат на правову допомогу скасувати.

Ухалити в цій частині нове судове рішення.

Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 5000 грн. витрат на правову допомогу.

Виключити з мотивувальної частини рішення Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 22 вересня 2021 року посилання в сто одинадцятому абзаці рішення, а саме: «Шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державної казначейського служби України».

Другий абзац резолютивної частини рішення Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 22 вересня 2021 року, викласти в такій редакції: «Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в сумі 5000 грн.»

В іншій частині рішення Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 22 вересня 2021 року, - залишити без змін.

Ухвалу Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 12 жовтня 2021 року залишити без змін.

Судові витрати Ізюмського управління Державної казначейської служби України Харківської області за подачу апеляційної скарги у розмірі 1362 грн. компенсувати за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий-суддя Л.М. Хіль

Судді Ю.В. Дряниця

Л.І. Пилипчук

Повний текст постанови складено 20.03.2023 року