Постанова

від 15.03.2023 по справі 200/4942/20-а

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 березня 2023 року

м. Київ

справа № 200/4942/20-а

адміністративне провадження № К/990/32249/22

Верховний Суд у складі колегії суддів першої палати Касаційного адміністративного суду:

Головуючої судді: Желтобрюх І.Л.,

суддів: Білоуса О.В., Яковенка М.М.,

за участю:

секретаря судового засідання Вітковської К.М.,

представника позивача Романенка А.В.,

представника відповідача Москалець Т.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Східного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 28 грудня 2021 року (суддя: Олішевська В.В.) та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 19 жовтня 2022 року (судді: Казначеєв Е.Г., Гайдар А.В., Міронова Г.М.) у справі за позовом Приватного акціонерного товариства «Маріупольський Металургійний комбінат ім. Ілліча» до Східного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків про визнання протиправним та скасування податкове повідомлення рішення,

в с т а н о в и в :

Приватне акціонерне товариство «Маріупольський Металургійний комбінат ім. Ілліча» (далі - позивач, ПрАТ «ММК ім. Ілліча») звернулось до суду з позовом до Східного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків (далі - відповідач, СМУ ДПС), в якому просило: визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 14.02.2020 року № 0000515104.

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 28 грудня 2021 року, залишеним без змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 19 жовтня 2022 року, позов було задоволено.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати такі рішення та прийняти нове, яким в задоволенні позову відмовити в повному обсязі. В обґрунтування вимог касаційної скарги посилається на те, що оскаржувані судові рішення ухвалені з порушенням норм матеріального права, а саме: п. п. 14.1.71 п. 14.1 ст.14, п.188.1 ст.188 , п.198.1, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, ст.. 194, п.200.1, абз "б" п. 200.4 ст. 200, п.201.1, п.201.3, п.201.10, п.201.14, п.201.15 ст.201 Податкового Кодексу України (далі - ПК України), пп. 1, пп.2 п.3, пп. 1 пп.5 п.4 , пп. 4, пп.5 п. 5 Розділу V «Порядку заповнення та подання податкової звітності з податку на додану вартість», затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 26.01.2016 № 21, п.15 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.12.2015 №1307, п. 12, п. 15 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого Наказом Мінфіну від 31.12.2015 №1307 "Про затвердження форми податкової накладної та Порядку заповнення податкової накладної» та процесуального права, а саме: ст.ст. 9, 72, 73, 77, 90, 242 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Як підставу касаційного оскарження відповідач вказав п.п.1,2 ч.4 ст 328 КАС України, неврахування судами висновків Верховного Суду, викладених у постановах від: 08.07.2021 по справі №804/4594/16, від 20.02.2020 по справі №826/26497/15, від 01.08.2022 по справі №808/2593/16 та у справі №826/20902/14, від 07.10.2019 по справі №1540/4792/18, від 02.10.2018 по справі №816/2328/17, від 10.04.2019 по справі №804/4434/15, від 25.06.2018 по справі №803/1923/13-а щодо питання застосування норм права у правовідносинах подібних до тих, що розглядались у цій справі, а також вказав на необхідність відступу від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 05.01.2021 по справі №200/1718/20-а, з огляду на те, що Указ Президента України від 23.07.1998 року № 817/98 «Про деякі заходи з дерегулювання підприємницької діяльності» (далі - Указ № 817/98) суперечить ст. 1 ПК України.

У відзиві на касаційну скаргу позивач просить залишити її без задоволення, а судові рішення - без змін, оскільки вважає доводи відповідача безпідставними, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - такими, що ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Також позивачем було подано клопотання про закриття провадження у справі на підставі пункту 4 статті 339 КАС України, обґрунтоване тим, що підстави для відкриття касаційного провадження за скаргою СМУ ДПС були відсутні, проте такі твердження позивача не знайшли свого підтвердження, з огляду на що колегією суддів вирішено залишити вказане клопотання без задоволення та продовжити розгляд справи по суті.

У судовому засіданні представник відповідача підтримав вимоги та обґрунтування своєї касаційної скарги, просив її задовольнити.

Представник позивача просив залишити касаційну скаргу відповідача без задоволення як безпідставну.

Судами попередніх інстанцій було встановлено, що ПрАТ «ММК ім. Ілліча» є юридичною особою, зареєстрованою платником ПДВ з 15.07.1997, основний вид діяльності - виробництво чавуну, сталі та феросплавів.

Посадовими особами Запорізького управління Офісу великих платників податків ДПС, на підставі наказу Офісу великих платників податків ДПС від 20.12.2019 №703 та направлень від 23.12.2019 №№107, 108, 109, була проведена документальна позапланова виїзна перевірка ПрАТ «ММК ім. Ілліча» з питань достовірності декларування суми від`ємного значення податку на додану вартість по декларації з податку на додану вартість за жовтень 2019 року із задекларованою сумою від`ємного значення податку на додану вартість, уточнюючих розрахунків декларацій з ПДВ від 18.12.2019 № 9305262534 (квітень 2019 року), № 9305263050 (травень 2019 року), № 9305262708 (червень 2019 року), № 9305262767 (липень 2019 року), №9305262919 (серпень 2019 року), №9305262847 (вересень 2019 року), від 19.12.2019 № 9306892533 (жовтень 2019 року), від 20.12.2019 №9306965784 (жовтень 2019 року) із задекларованою сумою від`ємного значення податку на додану вартість, з урахуванням періодів виникнення від`ємного значення.

За результатами перевірки відповідачем було складено Акт перевірки від 17.01.2020 № 7/28-10-51-04/00191129, яким зафіксовано наступні порушення:

1 ) п. п. 14.1.71 п. 14.1 ст. 14, п. 188.1 ст. 188, п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, ст. 194, п. 200.1, абз "б" п. 200.4 ст. 200, п. 201.1, п. 201.3, п. 201.10, п. 201.14, п. 201.15 ст. 201 ПК України, пп. 1, пп. 2 п. 3, пп. 1 пп. 5 п. 4, пп. 4, пп. 5 п. 5 Розділу V Порядку заповнення та подання податкової звітності з податку на додану вартість, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 26.01.2016 №21, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 29.01.2016 за № 159/28289 (зі змінами та доповненнями), в результаті чого:

- завищено суму від`ємного значення різниці між сумою податкового зобов`язання та сумою податкового кредиту (р. 19) на суму ПДВ 389199089 грн;

- завищено суму від`ємного значення, яка підлягає бюджетному відшкодуванню на рахунок платника у банку (р. 20.2.1) на загальну суму ПДВ 389199089 грн;

2) п. 201.1, 201.10 статті 201 ПКУ, п. 15 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.12.2015 №1307 в частині нереєстрації/несвоєчасної реєстрації податкових накладних;

3) п. 12, п. 15 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого Наказом Мінфіну від 31.12.2015 р., № 1307 "Про затвердження форми податкової накладної та Порядку заповнення податкової накладної, в частині неправильного зазначення обов`язкового реквізиту в податкових накладних складених на експортні операції з реалізації.

На підставі Акта перевірки контролюючим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 14.02.2020 № 0000515104 щодо зменшення суми бюджетного відшкодування з ПДВ на рахунок платника у банку у розмірі 389199089 грн із застосуванням штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 194599544,50 грн.

За результатом адміністративного оскарження вказаних рішень, рішенням ДПС України №14449/6/99-00-08-05-03-06 від 24.04.2020 спірне податкове повідомлення-рішення залишено без змін.

Вважаючи вказане податкове повідомлення-рішення протиправними та таким, що підлягає скасуванню, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення від 14.02.2020 №0000515104, - не відповідає критеріям правомірності, встановленим в статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), порушує права та законні інтереси платника податків, які підлягають до судового захисту шляхом скасування протиправних рішень суб`єкта владних повноважень.

Переглянувши судові рішення в межах доводів касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.

Відповідно до підпункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК України, господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Відповідно до положень підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно підпункту 14.1.191 пункту 14.1 статті 14 ПК України постачання товарів - будь-яка передача права на розпоряджання товарами як власник, у тому числі продаж, обмін чи дарування такого товару, а також постачання товарів за рішенням суду.

За положенням підпункту 14.1.202 пункту 14.1 статті 14 ПК України продаж (реалізація) товарів - будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими господарськими, цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за плату або компенсацію незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатного надання товарів. Не вважаються продажом товарів операції з надання товарів у межах договорів комісії (консигнації), поруки, схову (відповідального зберігання), доручення, довірчого управління, оперативного лізингу (оренди), інших цивільно-правових договорів, які не передбачають передачі прав власності на такі товари.

Відповідно до пп.14.1.231 п.14.1 ст.14 ПК України розумна економічна причина (ділова мета) - причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності;

Відповідно до положень підпункту 14.1.138 пункту 14.1 статті 14 ПК України основні засоби - матеріальні активи, у тому числі запаси корисних копалин наданих у користування ділянок надр (крім вартості землі, незавершених капітальних інвестицій, автомобільних доріг загального користування, бібліотечних і архівних фондів, матеріальних активів, вартість яких не перевищує 6000 гривень, невиробничих основних засобів і нематеріальних активів), що призначаються платником податку для використання у господарській діяльності платника податку, вартість яких перевищує 6000 гривень і поступово зменшується у зв`язку з фізичним або моральним зносом та очікуваний строк корисного використання (експлуатації) яких з дати введення в експлуатацію становить понад один рік (або операційний цикл, якщо він довший за рік).

Підпунктами 16.1.2 , 16.1.4 п. 16.1 ст. 16 вказаного Кодексу встановлено, що платник податків зобов`язаний: вести в установленому порядку облік доходів і витрат, складати звітність, що стосується обчислення і сплати податків та зборів; сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Згідно з пунктом 44.1, 44.2 ст. 44 ПК України, для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Для обрахунку об`єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування.

Платники податку, які відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» застосовують міжнародні стандарти фінансової звітності, ведуть облік доходів і витрат та визначають об`єкт оподаткування з податку на прибуток за такими стандартами з урахуванням положень цього Кодексу. Такі платники податку при застосуванні положень цього Кодексу, в яких міститься посилання на положення (стандарти) бухгалтерського обліку, застосовують відповідні міжнародні стандарти фінансової звітності.

За приписами п. 185.1 ст. 185 ПК України, об`єктом оподаткування є операції платників податку з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з безоплатної передачі та з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; в) ввезення товарів на митну територію України; г) вивезення товарів за межі митної території України; е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Відповідно до п.187.1 ст.187 ПК України датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Тобто, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг з метою їх використання в господарській діяльності.

Відповідно до положень пункту 198.1 статті 198 ПК України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу; ґ) ввезення товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Відповідно до пункту 198.2 статті 198 ПК України датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Згідно до пункту 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи); ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11статті 201 цього Кодексу.

У пункті 201.1 статті 201 ПК України визначено, що на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, кваліфікованого електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

Таким чином, підставою для відображення господарських операцій у податковому обліку є фактичне здійснення таких операцій у межах господарської діяльності та наявність первинних документів (зокрема, податкових накладних), оформлених у відповідності з вимогами чинного законодавства, які розкривають суть та зміст операцій та відображають їх реальне вчинення. Наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, що є обов`язковою умовою для формування об`єкту оподаткування податкового кредиту.

В свою чергу, доводи податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на декларування показників податків.

Отже, при оцінці обґрунтованості заявленої податкової вигоди адміністративний суд має оцінити обставини вчинення відповідних господарських операцій в їх сукупності та дослідити фактичні правовідносини учасників поставок, перевірити дійсний рух активів у процесі виконання операцій та встановити зв`язок складених первинних документів з реальними фактами господарської діяльності.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, що у період, що перевірявся між ТОВ «АМЗ ГРУП» (Постачальник) та ПрАТ «ММК ім. Ілліча» (Покупець) було укладено Договір від 08.08.2018 № 1548 на придбання сировинних, паливно-енергетичних або матеріально-технічних ресурсів без використання залізничного транспорту, за умовами якого постачальник зобов`язується передати, а покупець -прийняти та здійснити оплату за матеріали на умовах, передбачених цим Договором (п.1.1. Договору).

На підтвердження виконання умов вказаного договору поставки позивачем надані: специфікації до договору, рахунки на оплату, видаткові накладні, податкові накладні, товарно-транспортні накладні, платіжні доручення, тощо.

Також позивачем надано документальне підтвердження оприбуткування товарно-матеріальних цінностей отриманих за таким договором поставки, а саме: алюмінію вторинного чушкового АВ-87, алюмінію вторинного гранульованого АВ-87, алюмофлюса на складах ПрАТ «ММК ім. Ілліча» у загальній кількості 1361,875 т, на загальну суму без ПДВ 28295286,15 грн.

Суми за такими операціями були віднесені ПрАТ «ММК ім. Ілліча» до складу податкового кредиту та відображені в деклараціях з ПДВ за квітень - жовтень 2019 року.

Придбаний товар позивачем був використаний у власній господарській діяльності, що підтверджується рапортами виробництва Конвертерного цеху ПрАТ «ММК ім. Ілліча» за період квітень, серпень-грудень 2019 року про використання придбаних ресурсів (алюміній вторинний АВ87 гранульований, алюміній АВ-87 чушка) для виробництва продукції (сталі та ін.).

Проаналізувавши такі документи на предмет їх належності та достатності суди встановили, що надані позивачем первинні документи, копії яких долучено до матеріалів справи, дають можливість встановити зміст та обсяг господарських операцій, в них визначено найменування поставлених товарів, їх кількість та вартість, а також сторони господарських операцій, що, відповідно, свідчить про те, що вказані документи у розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі - Закон № 996-XIV) підтверджують факт здійснення між сторонами господарських операцій.

Крім того, реальність господарських операцій між позивачем та його контрагентом підтверджується висновком судово - економічної експертизи № 243/26 від 20.08.2021.

У свою чергу, контролюючим органом, за висновками судів, не наведено переконливих доводів, що ґрунтуються на об`єктивній інформації та спростовують факти господарської діяльності, засвідчені вказаними документами, а також не представлено жодних доказів на підтвердження того, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі.

Як вбачається з акту перевірки, висновки податкового органу ґрунтуються на недостатності первинних документів за взаємовідносинами з ТОВ "АМЗ ГРУП". Оцінюючи такі доводи податкового органу суди попередніх інстанцій виходили з наступного.

Оцінка господарських операцій повинна даватись на підставі комплексного, всебічного аналізу специфіки та умов укладення конкретного правочину з обов`язковим врахуванням його господарської мети, економічної доцільності, а також використання отриманих товарів чи послуг у подальшій діяльності підприємства. При цьому, наявність певних недоліків при заповненні не може свідчити на невідповідність вказаних документів та, за умови наявності інших первинних документів, оформлених у відповідності до приписів Закону № 996-XIV, які підтверджують здійснення фінансово-господарських операцій, не може бути безумовною підставою для висновків про безпідставність формування позивачем показників податкової звітності за вказаними господарськими операціями.

Відповідно до матеріалів справи у позивача наявні податкові накладні, отримані від контрагента, належним чином зареєстровані в ЄРПН, що є обов`язковою обставиною для визначення правильності формування податкового кредиту.

Таким чином, як вже зазначалось, реальність господарських операцій між позивачем та його контрагентом підтверджується первинними документами, які містять усі необхідні реквізити та відомості для ідентифікації операції, а також повною мірою відображають зміст господарських операцій, тоді як відповідачем не було доведено та не було надано жодних належних та достатніх доказів на підтвердження відсутності господарських операцій між позивачем та його контрагентами.

Аналізуючи посилання відповідача на відсутність сертифікатів та паспортів якості від виробника, суди обґрунтовано зазначили, що відсутність вказаних документів не є беззаперечними свідченнями фіктивного характеру діяльності господарюючого суб`єкта та не визнали цю обставину достатньою підставою ставити під сумнів здійснення господарських операцій, оскільки, вони не є документами первинного бухгалтерського обліку, що підтверджують обставини придбання та продажу товарно-матеріальних цінностей та послуг.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постановах від 29.01.2019 р. по справі №824/392/17-а, від 16.01.2018 р. у справі №820/4648/13-а, від 28 вересня 2022 року у справі № 200/14542/19-а.

Суди попередніх інстанцій також цілком об`єктивно визнали необґрунтованим посилання контролюючого органу на наявну в нього податкову інформацію (Системи автоматизованого співставлення податкових зобов`язань та податкового кредиту ДПС, Єдиного реєстру податкових накладних) як на підставу до відмови в задоволенні позову, оскільки податкове законодавство не ставить у залежність податковий облік (стан) певного платника податку від дотримання його контрагентами податкової дисципліни та правильності ведення ними податкового або бухгалтерського обліку.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 23 жовтня 2018 року по справі №802/1428/17-а.

Посилання відповідача на те, що висновки про нереальність здійснення господарських операцій зроблені на підставі аналізу баз даних АІС "Податковий блок" та податкової інформації щодо контрагентів позивача є неприйнятними, оскільки співставлення даних податкової звітності з даними внутрішніх баз даних контролюючого органу як етапу контрольно-перевірочної роботи не передбачає здійснення податковим органом оцінки дотримання платником вимог податкового законодавства і аналізу змісту та характеру правовідносин, що стали підставою для формування даних податкового обліку платника, адже питання правильності відображення платником в обліку проведених господарських операцій досліджуються податковим органом при проведенні податкової перевірки платника з дослідженням фінансово-господарських документів, пов`язаних з нарахуванням і сплатою податку. Записи у інформаційних базах податкового органу до первинних або інших документів, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку платника податків, не відносяться. А тому нарахування податків не може ґрунтуватися тільки на даних, які містяться в інформаційних базах контролюючого органу, без врахування даних первинних документів.

Аналогічна правова позиція міститься, зокрема, в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 14.06.2016 в справі № К/800/39786/15.

Аналізуючи доводи податкового органу щодо відсутності у контрагента позивача, на думку податкового органу, необхідної кількості штатних та найманих працівників та власного та/або орендованого спеціального обладнання та техніки для виконання такого роду поставок та робіт, колегія суддів враховує, що Верховний Суд неодноразово висловлював позицію, що чинне законодавство не ставить умовою дійсності правочинів, а також виникнення податкових зобов`язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, наявності чи відсутності у останніх основних фондів, тощо. Відсутність у контрагента добросовісного платника податку, яким є позивач, матеріальних та трудових ресурсів, не виключає можливості реального виконання таким платником господарської операції, та не свідчить про одержання необґрунтованої податкової вигоди покупцем (замовником).

Так у постанові від 03.09.2019 у справі №810/3790/17 Верховний Суд вказав, що висновки про відсутність у контрагентів (по «ланцюгу» постачання) трудових та матеріально - технічних ресурсів контролюючим органом зроблено виключно на підставі аналізу зібраної та опрацьованої узагальненої податкової інформації, наявної в базі даних ДФС, проте податкова інформація, що наявна в інформаційно-аналітичних базах відносно контрагентів позивача по ланцюгах постачання, носить виключно інформативний характер та не є належним доказом в розумінні процесуального Закону. Крім того, така інформація сама по собі не доводить наявності податкових правопорушень, на які посилається контролюючий орган.

До того ж, стверджуючи про порушення контрагентами податкового законодавства, контролюючий орган повинен був провести зустрічні звірки з метою документального підтвердження спірних господарських відносин, а також підтвердження виду, обсягу, характеру операцій та повноти розрахунків, для з`ясування їх реальності та правомірності відображення в обліку платника податків. Проте, доказів проведення перевірок та/або зустрічних звірок щодо контрагентів позивача матеріали справи не містять.

Окрім того, суд зауважує, що під час проведення господарських операцій платник податків може бути й необізнаним стосовно дійсного стану правосуб`єктності своїх контрагентів і реально поставляти на їх адресу товари (роботи чи послуги), незважаючи на те, що контрагенти, можливо, і мають наміри щодо порушення податкового законодавства.

Тобто, лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними платниками податків з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями контрагентів може свідчити про незаконність формування показників податкової звітності за такими операціями.

Однак у справі, що переглядається, податковим органом не доведено існування таких обставин.

У зв`язку з викладеним колегія судів погоджується з висновком судів першої та апеляційної інстанцій, що позивачем підтверджено факт реальності господарських операцій з ТОВ «АМЗ ГРУП» у період, що перевірявся, а наявні в матеріалах справи документи містять достатні дані про їх зміст, характер та учасників, тобто підтверджують факт здійснення таких операцій.

Щодо висновків відповідача про заниження позивачем бази оподаткування операцій з постачання продукції на території України за цінами, нижчими за собівартість реалізованої продукції, в результаті чого занижений податок на додану вартість, колегія судів зазначає наступне.

Так, у періоді, що перевірявся, позивачем було укладено низку договорів поставки з ПрАТ «ІНГЗК», ПрАТ «МК АЗОВСТАЛЬ», ТОВ «МЕТІНВЕСТ-ПРОМСЕРВІС», ТОВ «МЕТІНВЕСТ-СМЦ», ТОВ «ЮМДЖИ РЕСУРС», ТОВ «ЮНІСТІЛ», ТОВ «МЕТІНВЕСТ - МРМЗ», ТОВ «МЕТІНВЕСТ-ШІППІНГ», ПрАТ «ПІВНГЗК», ПрАТ «ЗАПОРІЖВОГНЕТРИВ», ТОВ «РЕСАЙКЛІНГ СОЛЮШИНС» та ПАТ «ЗАПОРІЖСТАЛЬ».

Реальність та фактичне виконання вказаних договорів сторонами відповідачем не заперечується.

За результатом дослідження таких договорів судам встановлено узгодження, серед інших істотних умов договору, номенклатури поставки, кількісних, якісних та вартісних показників. Коливання цін на металопродукцію та іншу продукцію простежується з урахуванням якісних характеристик (фізичних характеристик) (марки сталі, розміру виробів, хімічного складу, ін.) та умов поставки згідно Інкотермс 2010р., умов оплати продукції і т.д.

В свою чергу, висновки акту перевірки щодо заниження ПрАТ «ММК ім. Ілліча» податкових зобов`язань з податку на додану вартість за період квітень - жовтень 2019 року на загальну суму ПДВ 383540032,00 грн ґрунтуються на тому, що звичайна ціна на продукцію власного виробництва не може бути нижчою за фактичну собівартість конкретного найменування продукції за відсутністю економічних причин чи ділової мети щодо укладання збиткових договорів на поставку продукції.

Аналізуючи такі висновки податкового органу, в контексті застосування норм податкового законодавства, суди виходили з наступного.

Відповідно до п.п. 188.1 ст. 188 ПК України база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім акцизного податку на реалізацію суб`єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів, збору на обов`язкове державне пенсійне страхування, що справляється з вартості послуг стільникового рухомого зв`язку, податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб`єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів).

При цьому база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг не може бути нижче ціни придбання таких товарів/послуг, база оподаткування операцій з постачання самостійно виготовлених товарів/послуг не може бути нижче звичайних цін, а база оподаткування операцій з постачання необоротних активів не може бути нижче балансової (залишкової) вартості за даними бухгалтерського обліку, що склалася станом на початок звітного (податкового) періоду, протягом якого здійснюються такі операції (у разі відсутності обліку необоротних активів - виходячи із звичайної ціни), за винятком: товарів (послуг), ціни на які підлягають державному регулюванню; газу, який постачається для потреб населення.

До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податків безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу у зв`язку з компенсацією вартості товарів/послуг. До складу договірної (контрактної) вартості не включаються суми неустойки (штрафів та/або пені), три проценти річних та інфляційні, що отримані платником податку внаслідок невиконання або неналежного виконання договірних зобов`язань.

Підпунктом 14.1.71 п. 14.1 ст. 14 ПК України визначено, що звичайна ціна - ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Якщо не доведено зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню ринкових цін. Це визначення не поширюється на операції, що визнаються контрольованими відповідно до статті 39 цього Кодексу.

Згідно з п. п. 14.1.219 п. 14.1 ст. 14 Кодексу ринкова ціна - ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати на добровільній основі, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) у порівняних економічних (комерційних) умовах.

Відповідно до п. п. 14.1.159 п. 14.1 ст. 14 ПК України пов`язані особи - юридичні та/або фізичні особи, відносини між якими можуть впливати на умови або економічні результати їх діяльності чи діяльності осіб, яких вони представляють, з урахуванням таких критеріїв, зокрема для юридичних осіб, як: одна юридична особа безпосередньо та/або опосередковано (через пов`язаних осіб) володіє корпоративними правами іншої юридичної особи у розмірі 20 і більше відсотків; одна і та сама юридична або фізична особа безпосередньо та/або опосередковано володіє корпоративними правами у кожній такій юридичній особі у розмірі 20 і більше відсотків; кінцевим бенефіціарним власником (контролером) таких юридичних осіб є одна і та сама фізична особа.

Собівартість - це витрати підприємства на виробництво (виробнича собівартість) та реалізацію (собівартість реалізації) власної продукції. Сума витрат на виробництво і реалізацію товару називається повною собівартістю. Собівартість формується безпосередньо на підприємстві і відображає індивідуальні витрати та умови виробництва, а також конкретні результати господарювання цього виробничого підприємства (постанова Верховного Суду від 16.12.2019 року в справі № 200/12345/18- а).

Статтею 10 Закону України "Про ціни і ціноутворення" визначено, що суб`єкти господарювання під час провадження господарської діяльності використовують: вільні ціни; державні регульовані ціни. Ціни на товари, які призначені для реалізації на внутрішньому ринку України, установлюються виключно у валюті України, якщо інше не передбачено міжнародними угодами, ратифікованими Україною, та постановами Кабінету Міністрів України.

Системний аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що суб`єкти господарювання реалізують продукцію за цінами, самостійно визначеними сторонами договору. Така ціна, якщо не доведено зворотне, вважається такою, що відповідає рівню ринкових цін.

При цьому, до факторів ціноутворення, крім рівня витрат, пов`язаних з виробництвом товару, належать рівень попиту на продукцію, кон`юнктура ринку, платоспроможність покупця, обсяги виробництва та складські запаси продавця та інші умови, які об`єктивно впливають на формування ціни. При цьому, прибутковість кожної окремої операції не є обов`язковою ознакою господарської діяльності, яка може включати і окремі збиткові операції, здійснення яких викликано об`єктивними причинами, а, відтак, продаж позивачем продукції за ціною, нижчою собівартості, не можна розглядати операцією поза межами господарської діяльності позивача.

Отже, законодавець надав платнику податків право здійснювати господарську діяльність на власний ризик та можливість самостійно оцінювати її ефективність та доцільність, з огляду на мету отримання економічного ефекту і приросту активів в майбутньому, а також самостійно обирати виконавців послуг або постачальників товарів, а, відтак, продаж позивачем продукції за ціною нижчою виробничої собівартості, не можна розглядати операцією поза межами господарської діяльності позивача. Збитковість операції виключає право на формування податкового кредиту з податку на додану вартість у разі доведення податковим органом відсутності у платника податків розумної ділової мети, свідомого здійснення платником податків завідомо збиткових операцій з метою отримання, зокрема, податкових вигод тощо.

При цьому, як слушно було зауважено судами попередніх інстанцій, положення пп. 188.1 ст. 188 ПК України зобов`язувало платника податків визначати базу оподаткування податком на додану вартість операцій з постачання самостійно виготовлених товарів/послуг виходячи з розміру, який не може бути нижче їх собівартості лише до 31.12.2015. Відповідно до Закону № 909-VIII від 24.12.2015 року вказана норми викладена в редакції, яка пов`язує базу оподаткування операцій з постачання самостійно виготовлених товарів/послуг із звичайними цінами. Отже, посилання відповідача на те, що при визначенні бази оподаткування має враховуватися розмір собівартості самостійно виготовлених товарів/послуг, не відповідає положенням податкового законодавства, які були чинними протягом періоду, що перевірявся.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 05 січня 2021 року у справі № 200/1718/20-а та від 28 вересня 2022 року у справі № 200/14542/19-а.

Отже, при визначенні бази оподаткування ПДВ операцій з постачання продукції власного виробництва враховується рівень звичайних цін на таку продукцію.

Відповідно до п. 13 Указу Президента України від 23.07.98 року № 817/98 "Про деякі заходи з дерегулювання підприємницької діяльності" індикативні або звичайні ціни на товари (роботи, послуги) для застосування їх у податкових або митних цілях установлюються на підставі статистичної оцінки рівня цін реалізації таких товарів (робіт, послуг) на внутрішньому ринку України, яка проводиться уповноваженим державним органом у визначеному ним порядку. Індикативні або звичайні ціни не можуть встановлюватися органами виконавчої влади, які використовують їх для нарахування та стягнення податків і зборів (обов`язкових платежів) та неподаткових платежів, крім випадків відсутності статистичних даних про рівень цін на окремі види товарів (робіт, послуг).

З`ясування рівня звичайних цін має відбуватись відповідно до визначеної процедури, а необхідна інформація - надаватись уповноваженим державним органом.

Відповідно до Наказу Держкомстату України від 14.11.2006 р. № 519 Про затвердження Методологічних положень щодо організації статистичного спостереження за змінами цін (тарифів) на споживчі товари (послуги) і розрахунку індексу споживчих цін: Ринкова ціна ціна, сформована під впливом попиту та пропозиції на товар в умовах конкурентного ринку.

Верховний Суд в постанові від 16.12.2019 року в справі № 200/12345/18-а зазначив, що в таких справах особливо важливе значення має факт доведення реалізації самостійно виготовлених товарів/послуг за цінами, які не відповідають ринковим. Цей факт має доводити особа, яка вважає, що ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору, не відповідає ринковим.

Ураховуючи викладене, обов`язок доведення невідповідності ціни договору рівню звичайних цін покладається на контролюючий орган.

Відсутність доказів звернення податкового органу до уповноваженого державного органу про отримання необхідної інформації свідчить про порушення відповідачем визначеної процедури з`ясування рівня звичайних цін.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 14.08.2018 в справі № 2а-3564/09/1970.

У цьому аспекті судами було з`ясовано, що відповідачем не заперечується, що ціни, зазначені у видаткових накладних (з урахуванням якісних характеристик), є аналогічними тим, що передбачені специфікаціями до вказаних у договорах та додаткових угодах до них.

В Акті перевірки не встановлено, що задекларовані ПрАТ «ММК ім. Ілліча» у звітні податкові періоди квітень - жовтень 2019 року податкові зобов`язання з ПДВ за взаємовідносинами з ПрАТ «ІНГЗК», ПрАТ «МК АЗОВСТАЛЬ», ТОВ «МЕТІНВЕСТ-ПРОМСЕРВІС», ТОВ «МЕТІНВЕСТ-СМЦ», ТОВ «ЮМДЖИ РЕСУРС», ТОВ «ЮНІСТІЛ», ТОВ «МЕТІНВЕСТ - МРМЗ», ТОВ «МЕТІНВЕСТ-ШІППІНГ», ПрАТ «ПІВНГЗК», ПрАТ «ЗАПОРІЖВОГНЕТРИВ», ТОВ «РЕСАЙКЛІНГ СОЛЮШИНС» та ПАТ «ЗАПОРІЖСТАЛЬ» не відповідають обсягам постачання, зазначеним у видаткових накладних.

При цьому, відповідачем не досліджено в Акті перевірки істотні умови договорів постачання, в т.ч. якісні характеристики, умови оплати, умови поставки транспортування продукції.

Натомість, перевіркою встановлено юридичну залежність/пов`язаність позивача та покупцями ПрАТ «ІНГЗК», ПрАТ «МК "АЗОВСТАЛЬ», ТОВ «МЕТІНВЕСТ-ПРОМСЕРВІС», ТОВ «МЕТІНВЕСТ-СМЦ», ТОВ «ЮМДЖИ РЕСУРС», ТОВ «ЮНІСТІЛ», ТОВ «МЕТІНВЕСТ- МРМЗ», ТОВ «МЕТІНВЕСТ-ШІППІНГ», ПрАТ «ПІВНГЗК», ПрАТ «ЗАПОРІЖВОГНЕТРИВ», ТОВ «РЕСАЙКЛІНГ СОЛЮШИНС». Проте, вказані висновки ґрунтуються виключно на тому, що реалізація продукції позивачем у квітні жовтні 2019 року здійснювалась підприємством позивача на підприємства, що входять до складу компанії Metinvest B.V. та кінцевий бенефіціарний власник є одна фізична особа. Але дана обставина сама по собі не є достатньою підставою для висновку про відсутність встановлених пп.14.1.219 п.14.1 ст.14 ПК України елементів, необхідних для визначення ринкової ціни. ПрАТ «ММК ім. Ілліча» є окремою юридичною особою та суду не надано доказів того, що підприємство входить до складу будь-яких фінансово-промислових груп. Вказана правова позиція була висловлена Верховним Судом в постанові від 05.01.2021 року по справі № 160/6018/19 (К/9901/25861/20).

Щодо документального підтвердження висновків Акту перевірки в частині перевищення ціни на металопродукцію при реалізації ПАТ «ЗАПОРІЖСТАЛЬ» на адресу ТОВ «МД IСТЕЙТ» та ціни при реалізації ТОВ «МЕТІНВЕСТ-СМЦ» металопродукції, придбаної за кодом УКТЗЕД у періоді квітень жовтень 2019 року у ПрАТ «ММК ім. Ілліча», над цінами реалізації такої продукції ПрАТ «ММК ім. Ілліча» пов`язаним особам ТОВ «МЕТІНВЕСТ-СМЦ» та «ТОВ ЮНІСТІЛ», судами встановлено, що джерелом такої інформації був виключно аналіз Єдиного реєстру податкових накладних баз даних АІС "Податковий блок".

Проте, як зазначалось вище, співставлення даних податкової звітності з даними внутрішніх баз даних контролюючого органу як етапу контрольно-перевірочної роботи не передбачає здійснення податковим органом оцінки дотримання платником вимог податкового законодавства і аналізу змісту та характеру правовідносин, що стали підставою для формування даних податкового обліку платника, а тому нарахування податків не може ґрунтуватися тільки на даних, які містяться в інформаційних базах контролюючого органу, без врахування даних первинних документів.

Отже, відповідачем не доведено, що договірна ціна продажу позивачем власної продукції не відповідала рівню звичайних (ринкових) цін, і така невідповідність була встановлена шляхом дотримання суб`єктом владних повноважень процедури та вчинення дій, що визначені законодавством України. Також не спростовано, що при визначенні податкових зобов`язань з податку на додану вартість за операціями з поставки товарів власного виробництва підприємство виходило з договірних цін, встановлених сторонами договорів поставки та відповідають рівню звичайних цін.

Крім того, як зазначалось, податковий орган при встановлені даного порушення взагалі не проводив порівняльного аналізу цін при реалізації позивачем продукції власного виробництва, а тільки виходив з собівартості такої продукції.

До того ж реальність господарських операцій між позивачем та його контрагентами, крім укладених договорів, також підтверджується висновком судово - економічної експертизи № 243/26 від 20.08.2021, первинними документами, які містять усі необхідні реквізити та відомості для ідентифікації операції, а також у повній мірі відображають зміст господарських операцій.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про безпідставність тверджень відповідача про заниження позивачем податку на додану вартість, з огляду на те, що такі твердження не ґрунтується на нормах законодавства.

Аналізуючи висновки податкового органу щодо порушення ПрАТ «ММК ім. Ілліча» п.192.1 ст.192, п.201.1, п.201.10 статті 201 ПК України в частині реєстрації податкових накладних та розрахунків коригувань, суди виходили з наступного.

Згідно з висновками акту перевірки позивачем неправомірно були зареєстровані податкові накладні: від 27.08.2019 № 2708024, виписана на адресу ПрАТ «ЗАПОРІЖКОКС» на загальну суму 247?000?000 грн; від 12.09.2019 № 1209006, виписана на адресу ПрАТ «МК АЗОВСТАЛЬ» на загальну суму 82?014?934,90 грн; від 20.09.2019 № 2009051, виписана на адресу ПрАТ «МК АЗОВСТАЛЬ» на загальну суму 1925,98 грн; від 20.09.2019 №2009050, виписана на адресу ПрАТ «МК АЗОВСТАЛЬ» на загальну суму 451?10,21 грн.

Також, за висновками податкового органу, позивачем безпідставно не зареєстровано податкову накладну за серпень 2019 року, виписану на адресу ПрАТ «ЗАПОРІЖКОКС» на суму 247?000?000 грн та розрахунки коригувань за вересень 2019 року, складені на адресу ПрАТ «МК АЗОВСТАЛЬ» на суму 82061971,10 грн.

Проте, за результатом дослідження наявних в матеріалах справи письмових доказів судами встановлено, що податкова накладна від 27.08.2019 №2708024 складена ПрАТ «ММК ім. Ілліча» у серпні 2019 року, тобто на дату надходження коштів від ПрАТ «ЗАПОРІЖКОКС» за отриманий вугільний концентрат на суму 247?000?000 грн (платіжний документ від 27.08.2019 № 4500005438 ); має всі необхідні реквізити, визначені п.201.1 ст.201 ПК України та Порядком заповнення податкової накладної, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 31.12.2015 № 1307; своєчасно зареєстрована у ЄРПН в терміни, визначені п.201.10 ст. 201 ПК України.

За встановлених обставин, суди дійшли висновку, що твердження відповідача щодо неправомірної реєстрації ПрАТ «ММК ім. Ілліча» податкової накладної від 27.08.2019 № 2708024 на загальну суму 247?000?000 грн та не реєстрації в ЄРПН податкової накладної за серпень 2019 року на означену вище суму є необґрунтованими та такими, що спростовуються матеріалами справи.

Виходячи із аналогічних обґрунтувань судами також були відхилені посилання податкового органу на неправомірність реєстрації ПрАТ «ММК ім. Ілліча» в ЄРПН податкових накладних від 14.08.2019 № 1408038, від 22.08.2019 № 2208040, від 22.08.2019 № 2208041, від 12.09.2019 №1209006, від 20.09.2019 № 2009051 та від 20.09.2019 № 2009050.

Також у контексті встановлених обставин судами було зауважено, що оскільки відповідно до пп.14.1.266 п.14.1 ст.14 ПК України, при касовому методі податкового обліку ПДВ дата постачання товарів/послуг не є підставою для відображення ПДВ у податкових зобов`язаннях постачальника та податковому кредиті покупця, то здійснення покупцем доплати, в т.ч. з урахуванням збільшення ціни, не є підставою для складання постачальником розрахунку коригування до податкової накладної, складеної по даті оплати.

Враховуючи, що висновки судів попередніх інстанцій за вказаним епізодом ґрунтуються переважно на фактичних обставинах справи, а відповідачем не доведено порушення судами норм матеріального та/або процесуального права за цим епізодом, суд касаційної інстанції як «суд права» не вбачає підстав для змінити або скасування оскаржуваних судових рішень у цій частині.

Стосовно висновків податкового органу про завищення позивачем суми ПДВ, що підлягає бюджетному відшкодуванню, у періоді, що перевірявся, суди зазначили наступне.

Згідно з п. п. "б" п. 200.4 ст. 200 ПК України при від`ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума: підлягає бюджетному відшкодуванню за заявою платника у сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації.

Розрахунок суми бюджетного відшкодування ПДВ у податкових деклараціях позивачем задекларовано на підставі права, що визначено п.п. 200.1, абз. б) п.п 200.4 ст. 200 Податкового Кодексу України, а саме:

п.200.1. - сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду;

п. 200.4. - при від`ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума:

а) враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу) в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200 1.3 статті 200 1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, а в разі відсутності податкового боргу -

б) або підлягає бюджетному відшкодуванню за заявою платника у сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200.1.3 статті 200.1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації на поточний рахунок платника податку та/або у рахунок сплати грошових зобов`язань або погашення податкового боргу такого платника податку з інших платежів, що сплачуються до державного бюджету.

Таким чином, ст. 200 ПК України встановлено чіткі вимоги, при виконанні яких у сукупності платник податку має право на бюджетне відшкодування ПДВ у звітному (податковому) періоді.

В ході судового розгляду справи судами встановлено, що при декларуванні суми бюджетного відшкодування у податкових деклараціях з ПДВ позивачем було дотримано всіх вимог, встановлених п.п. 200.1, п.п.200.3, п.п. 200.4 ст. 200 ПК України. Під час перевірки було надано реєстри платіжних документів за періоди, що перевірялися, та на підставі яких було сформовано додаток 3 «Розрахунок суми бюджетного відшкодування (ДЗ)» до податкових декларацій з ПДВ.

У матеріалах справи відсутні документи (відомості) відповідача щодо визнання недійсними договорів, укладених позивачем із контрагентами, визнання недійсними (тощо) первинних документів, виписаних сторонами за такими договорами, з наведенням відповідних правових наслідків щодо такого визнання та впливу на об`єкти оподаткування; відомості щодо надання правової оцінки документів (у т.ч. накладних, податкових накладних, інш.), складених за такими суб`єктами підприємницької діяльності.

Також, листом Офісу ВПП ДПС повідомлено про відсутність інформації щодо визнання недійсними договорів, укладених позивачем із контрагентами, визнання недійсними (тощо) первинних документів, виписаних сторонами за такими договорами.

Ураховуючи вищенаведене та установлені судами обставини, колегія суддів дійшла до висновку про необґрунтованість висновків відповідача щодо завищення суму від`ємного значення різниці між сумою податкового зобов`язання та сумою податкового кредиту (р. 19) та завищення суму від`ємного значення, яка підлягає бюджетному відшкодуванню на рахунок платника у банку (р. 20.2.1).

Враховуючи, що встановлені відповідачем за наслідком проведеної перевірки порушення позивачем вимог діючого законодавства не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що нарахування податковим органом за зазначені вище порушення сум грошового зобов`язання є протиправним, та, як наслідок, спірне податкове повідомлення-рішення підлягає скасуванню.

При цьому, Верховний Суд враховує, що висновки судів першої та апеляційної інстанцій є результатом оцінки наявних у їх розпорядженні доказів. Суд касаційної інстанції не може не погодитись із такими, оскільки така оцінка судами здійснена з дотриманням вимог процесуального закону щодо повного та всебічного з`ясування всіх обстави справи на підставі належних та допустимих доказів.

У касаційній скарзі відповідач посилається на те, що судами першої та апеляційної інстанцій ухвалено рішення з порушенням норм матеріального права та недотриманням норм процесуального права, із вказівкою про незастосування висновків, викладених, зокрема, у постановах Верховного Суду від: 08.07.2021 по справі №804/4594/16, від 20.02.2020 по справі №826/26497/15, від 01.08.2022 по справі №808/2593/16 та у справі №826/20902/14, від 07.10.2019 по справі №1540/4792/18, від 02.10.2018 по справі №816/2328/17, від 10.04.2019 по справі №804/4434/15, від 25.06.2018 по справі №803/1923/13-а, однак, при цьому посилається на правові позиції Верховного Суду, пов`язані виключно з критеріями оцінки доказів та висновками, здійсненими за результатами їх дослідження, що не є свідченням застосування судами попередніх інстанцій у цій справі норм права, без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

Так само відсутні правові підстави для відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 05 січня 2021 року у справі № 200/1718/20-а та застосованого судами попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях, оскільки мотиви відповідача в частині необхідності такого відступу фактично зводяться до суб`єктивної переоцінки встановлених судами фактичних обставин справи та власного бачення застосування норм чинного законодавства України.

У контексті наведених відповідачем мотивів, колегія суддів вважає за необхідне вказати на те, що п. 13 Указу Президента України від 23.07.98 року № 817/98 "Про деякі заходи з дерегулювання підприємницької діяльності" не вступає у пряму суперечність із положеннями ПК України, оскільки останні не містять окремо визначеної процедури встановлення органами виконавчої влади рівня «звичайної ціни» для нарахування та стягнення податків і зборів (обов`язкових платежів) та неподаткових платежів. Відтак, враховуючи, що положення Указу Президента України від 23.07.98 року № 817/98 "Про деякі заходи з дерегулювання підприємницької діяльності" на сьогодні є чинними і не скасованими, такі положення обґрунтовано були враховані судами під час вирішення цієї справи.

Cвоєю чергою, ВП ВС у постанові від 4 вересня 2018 року по справі № 823/2042/16 вже наголошувала на тому, що для відступу від висловлених раніше правових позицій Верховного Суду мають бути наявні ґрунтовні підстави, а саме: попередні рішення мають бути помилковими, неефективними чи застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання, - чого у даній справі не встановлено.

В решті обґрунтування касаційної скарги аналогічні доводам, наведеним відповідачем під час розгляду справи у судах попередніх інстанцій, і зводяться виключно до незгоди з оцінкою судами обставин справи, при цьому порушень норм процесуального права, які б вплинули або змінили цю оцінку, скаржником не зазначено. Тобто, фактично відповідач у касаційній скарзі просить про переоцінку, додаткову перевірку доказів стосовно встановлених судами попередніх інстанцій фактичних обставин у справі, проте це знаходиться за межами касаційного перегляду, встановленими частиною першою статті 341 КАС України.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що оскаржувані рішення є обґрунтованими, відповідають нормам матеріального та процесуального права, внаслідок чого касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

Керуючись статтями 344, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

п о с т а н о в и в :

Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 28 грудня 2021 року та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 19 жовтня 2022 року залишити без змін, а касаційну скаргу Східного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків, - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуюча суддя: І.Л. Желтобрюх

Судді: О.В. Білоус

М.М. Яковенко