Постанова

від 21.03.2023 по справі 640/25600/21

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

21 березня 2023 року

справа № 640/25600/21

адміністративне провадження № К/990/1984/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Ханової Р. Ф.(суддя-доповідач),

суддів: Бившевої Л. І., Гончарової І. А.,

за участі секретаря судового засідання Статілко Ю. С.

представника позивача - адвоката Проскурня Т. В.,

представників відповідача - Мовсисяна В. Г., Гусельнікова С. В. в порядку самопредставництва,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу адвоката Проскурня Тетяни Володимирівни, в інтересах Товариства з обмеженою відповідальністю «Баррель Груп»

на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 1 вересня 2022 року (суддя - Погрібніченко І. М.)

та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 13 грудня 2022 року (судді: Оксененко О. М., Лічевецький І. О., Мельничук В. П.)

у справі № 640/25600/21

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Баррель Груп»

до Головного управління ДПС у місті Києві

про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення, -

УСТАНОВИВ:

Рух справи

Товариство з обмеженою відповідальністю «Баррель Груп» (далі - Товариство, платник податків, позивач у справі) звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у м. Києві (далі - податковий орган, відповідач у справі), в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 12 серпня 2021 року №0609400701, яким збільшено розмір грошового зобов`язання з податку на прибуток на загальну суму 2739941,25 грн, в тому числі 2191953,00 грн за податковими зобов`язаннями, 547988,25 грн за штрафними (фінансовими) санкціями, з мотивів безпідставності його прийняття.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 1 вересня 2022 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 13 грудня 2022 року у справі №640/25600/21, в задоволенні адміністративного позову Товариства відмовлено повністю.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що позивач відніс до складу інших операційних витрат витрати, які не підтверджені первинними документами, витрати по яких неможливо підтвердити їх пов`язаність зі збутом товару та обслуговуванням і управлінням підприємством, в результаті чого завищив задекларовані суб`єктом господарювання показники у рядку 2180 Форми № 2-м «Інші операційні витрати», зокрема, за 2019 рік на суму 12 126 714 грн, чим порушив вимоги пункту 44.1 статті 44, підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України (далі - ПК України), частину першу статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 року №996-XIV (далі - Закон №996-XIV, пункту 2.2. статті 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затверджене Наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року №88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05 червня 1995 року за № 168/704 (далі - Положення № 88), пунктів 6, 18, 19 Національного положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 «Витрати» (далі - П(С)БО 16).

17 січня 2023 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга адвоката Проскурня Тетяни Володимирівни в інтересах Товариства з обмеженою відповідальністю «Баррель Груп» на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 1 вересня 2022 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 13 грудня 2022 року у справі 640/25600/21, провадження за якою відкрито ухвалою Верховного Суду від 18 січня 2023 року на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) та витребувано справу з суду першої інстанції.

08 лютого 2023 року справа № 640/25600/21 надійшла до Верховного Суду.

Доводи касаційної скарги

Підставою для відкриття касаційного провадження у вказаній справі є пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України. Скаржник зазначає, що суди попередніх інстанцій застосували норми пункту 44.1 статті 44, підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК України без врахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 6 жовтня 2021 року у справі №640/3223/20, від 14 лютого 2022 року у справі № 640/2008/20. Крім того, представник позивача зазначає про порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права.

Позивач вважає, що рішення суду першої інстанції від 01 вересня 2022 року не відповідає вимогам статей 2, 246 КАС України, оскільки суд взагалі не аналізував докази, надані стороною Товариства, в оскаржуваному рішенні про них не згадується, не зазначаються докази, які не були враховані судом, та мотиви для їх неврахування, так само відсутня мотивована оцінка аргументів, наведених позивачем.

Зокрема, позивач зазначає, що суд першої інстанції вказав про ненадання позивачем як під час перевірки, так і під час судового розгляду належних та допустимих доказів транспортування нафтопродуктів, їх зберігання залізничним транспортом у процесі виконання поставок, а саме: ТТН, подорожніх (шляхових) листів чи інших супровідних документів з відміткою про стичний час прибуття і вибуття автомобіля із пунктів завантаження і розвантаження тощо.

Насправді, як наголошує скаржник, такі документи Товариство надавало, а основним аргументом для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову є те, що позивач не надав документів, складених саме у відповідності до вимог Інструкції №281/171/578/155. При цьому, слід зазначити, що відповідач не посилався на відсутність у позивача первинних документів згідно з Інструкцією №281/171/578/155 ані в акті перевірки, ані у відзиві, ані під час судових засідань.

Згідно з пунктом 1 Інструкції №281/171/578/155 вона не поширюється на видобуток нафти, здавання її з системи магістральних нафтопроводів споживачам та на міждержавні перевезення нафти і нафтопродуктів. Отже, суд першої інстанції взагалі не взяв до уваги, що документальне оформлення транспортування більшої частини нафтопродуктів було оформлено саме за вимогами, передбаченими для міжнародних (міждержавних) перевезень.

Крім того, позивач стверджує, що документальне оформлення перевезення вантажу в межах України здійснювалось саме у відповідності з вимогами пункту 5.4 Інструкції №281/171/578/155. Цей факт суд першої інстанції взагалі залишив поза увагою.

Касаційна скарга також мотивована тим, що суд першої інстанції встановив обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів. Скаржник звертає увагу на те, що у мотивувальній частині рішення суд посилається на договір з ПАТ «Українська залізниця» від 04 грудня 2018 року №00844/ЦТЛ-2018 та наводить у рішенні зміст його підпункту 2.3.2 пункту 2.3, зазначає про те, що з «наданого договору...встановлено обов`язки Перевізника». Однак, ані позивачем, ані відповідачем цей договір не надавався у матеріали справи. Таким чином, суд дослідив та надав оцінку доказу, якого не має в матеріалах справи.

Посилаючись на положення статей 73, 74, 75, 76, 77, 79, 94 КАС України, представник Товариства зазначає, що відповідач надав до матеріалів справи додатки на 26 аркушах, які не описані у відзиві, копії не засвідчені неналежним чином, що викликає певні сумніви щодо їх автентичності оригіналам, відзив не був направлений на адресу позивача. Зазначене було самостійною підставою для залишення поданих відповідачем доказів без уваги.

Усе вищевикладене, на думку скаржника, було підставою для скасування судом апеляційної інстанції рішення суду першої інстанції згідно з положеннями пунктів 1,3,4 частини першої та абзацу 2 частини другої статті 317 КАС України, адже викладені порушення призвели до неправильного вирішення справи. Проте суд апеляційної інстанції не надав належної оцінки аргументам скаржника під час розгляду апеляційної скарги.

Щодо перевезень залізничним транспортом скаржник зазначає, що в акті перевірки не зазначено про ненадання позивачем документів на підтвердження витрат з перевезення продукції залізничним транспортом, на сторінці 20 вказано, що платником не надані документи саме з охорони паливно-мастильних матеріалів при їх перевезенні, а на сторінці 21 зазначено, що не надані первинні документи, а саме ТТН, подорожні листи із зазначенням часу вибуття та прибуття автомобіля. Тобто мова йшла про перевезення продукції саме автомобільним, а не залізничним транспортом.

Що стосується перевезень паливно-мастильних матеріалів залізничним транспортом, то представник позивача зауважує, що до оформлення (документування) цих господарських операцій саме їх сторонами у перевіряючих претензій та сумнівів не виникло.

Заявник касаційної скарги вказує на те, що подані позивачем переліки з особистого кабінету Товариства як замовника послуг з перевезень вантажів АТ «Українські залізниці» (його відповідного підрозділу) з програми «АС КЛІЄНТ» містять в собі відомості про найменування платника (замовника перевезень), яким зазначено позивача, реквізити сторін, відомості щодо плати за користування вагонами, включаючи дати, станції, види послуг, вартість послуг, стан розрахунків (зокрема, суми передоплати, суми, які необхідно доплатити за перевезення, сальдо на відповідну дату). Таким чином, вони мають всі реквізити первинного документу, надаючи змогу ідентифікувати сторін господарської операції, її суть, зміст та обсяг.

Позивач в касаційній скарзі наголошує, що сума завищеного задекларованого від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток за 2020 рік має неправильні математичні обрахунки та не співпадає з даними, зазначеними в самому акті перевірки.

Товариство також вважає, що посилання на судові рішення, які містяться в оскаржуваному рішенні, не є аналогічними з цією справою, оскільки з аналізу змісту вищезазначених рішень стає зрозумілим, що позивачі або взагалі не надавали доказів на підтвердження придбання нафтопродуктів або надані ними товарно-транспортні накладні не містили обов`язкових реквізитів первинного документу.

Касаційна скарга обґрунтована доводами про те, що судом апеляційної інстанції також не досліджено належним чином зібрані у справі докази, суд встановив обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів.

Позивач просить скасувати рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 01 вересня 2022 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 13 грудня 2022 року у справі №640/25600/21 та передати справу на новий розгляд.

06 лютого 2023 року відповідач надав відзив на касаційну скаргу Товариства, в якому просив залишити скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Верховний Суд, переглянувши рішення судів попередніх інстанцій в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, вбачає підстави для задоволення касаційної скарги.

Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

З урахуванням змін до КАС України, які набрали чинності 8 лютого 2020 року, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Обставини справи

Суди першої та апеляційної інстанцій установили, що Головним управлінням ДПС у м. Києві на підставі направлень від 30 березня 2021 року №5709/26-15-07-01-05, №5758/26-15-07-10-02, 365759/26-15-10-03, №5761/26-15-07-09-06, від 29 червня 2021 року №11725/26-07-08-03, №11727/26-15-04116 та наказу від 15 березня 2021 року № 2050-п проведено документальну планову виїзну перевірку Товариства, за результатами якої складено акт від 23 липня 2021 року № 57565/Ж5/26-15-07-01-03/39354001 «Про результати документальної планової виїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «Баррель Груп» (код за ЄДРПОУ 39354001)» (далі - акт перевірки).

Контролюючим органом встановлено порушення вимог чинного законодавства:

- пункту 44.1 статті 44, підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК України, частини першої статті 9 Закону № 996-XIV, пунктів 2.1., 2.2. статті 2 Положення № 88, пунктів 4, 6, 7, 9, 18, 19 П(С)БО 16 «Витрати», в результаті чого занижено податок на прибуток підприємств в періоді, що перевірявся на загальну суму 2191953 грн, у тому числі за 2019 рік у сумі 2 191 953 гривень.

12 серпня 2021 року Головним управлінням ДПС у м. Києві на підставі висновків акта перевірки прийнято податкове повідомлення-рішення № 0609400701, яким збільшено розмір грошового зобов`язання з податку на прибуток на загальну суму 2 739 941, 25 грн, в тому числі 2 191 953, 00 грн за податковими зобов`язаннями та 547 988, 25 грн за штрафними (фінансовими) санкціями.

Правове регулювання

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядок їх адміністрування, права, обов`язки платників податків та зборів, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюються Податковим кодексом України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Згідно з підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК України господарська діяльність - це діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Відповідно до пункту 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

При цьому, платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Пунктом 44.2 статті 44 ПК України визначено, що для обрахунку об`єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування.

Згідно з пунктом 44.3 статті 44 ПК України платники податків зобов`язані забезпечити зберігання документів, визначених у пункті 44.1 цієї статті, а також документів, пов`язаних із виконанням вимог законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, не менш як 1095 днів з дня подання податкової звітності, для складення якої використовуються зазначені документи, а у разі її неподання - з передбаченого цим Кодексом граничного терміну подання такої звітності.

Відповідно до підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК України об`єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які визначені відповідними положеннями цього Кодексу.

За змістом пункту 5 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 9 «Запаси», затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 246 від 20 жовтня 1999 року (із змінами та доповненнями), запаси визнаються активом, якщо існує імовірність того, що підприємство отримає в майбутньому економічні вигоди, пов`язані з їх використанням, та їх вартість може бути достовірно визначена.

Відповідно до пункту 5 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 11 «Зобов`язання», затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 20 від 31 січня 2000 року (із змінами та доповненнями), зобов`язання визнається, якщо його оцінка може бути достовірно визначена та існує ймовірність зменшення економічних вигод у майбутньому внаслідок його погашення. Якщо на дату балансу раніше визнане зобов`язання не підлягає погашенню, то його сума включається до складу доходу звітного періоду.

Пунктом 4 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 «Витрати», затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 318 від 31 грудня 1999 року (із змінами та доповненнями) наведено значення таких термінів:

- елемент витрат - сукупність економічно однорідних витрат;

- прямі витрати - витрати, що можуть бути віднесені безпосередньо до конкретного об`єкта витрат економічно доцільним шляхом;

нормальна потужність - очікуваний середній обсяг діяльності, що може бути досягнутий за умов звичайної діяльності підприємства протягом кількох років або операційних циклів з урахуванням запланованого обслуговування виробництва;

- об`єкт витрат - продукція, роботи, послуги або вид діяльності підприємства, які потребують визначення пов`язаних з їх виробництвом (виконанням) витрат.

Пунктом 6 П(С)БО 16 «Витрати», визначено, що витратами звітного періоду визнаються або зменшення активів, або збільшення зобов`язань, що призводить до зменшення власного капіталу підприємства (за винятком зменшення капіталу внаслідок його вилучення або розподілу власниками), за умови, що ці витрати можуть бути достовірно оцінені.

Відповідно до пункту 7 П(С)БО 16 «Витрати» витрати визнаються витратами певного періоду одночасно з визнанням доходу, для отримання якого вони здійснені.

Витрати, які неможливо прямо пов`язати з доходом певного періоду, відображаються у складі витрат того звітного періоду, в якому вони були здійснені.

За змістом пункту 9 П(С)БО 16 «Витрати» не визнаються витратами й не включаються до звіту про фінансові результати: платежі за договорами комісії, агентськими угодами та іншими аналогічними договорами на користь комітента, принципала тощо; попередня (авансова) оплата запасів, робіт, послуг; погашення одержаних позик; інші зменшення активів або збільшення зобов`язань, що не відповідають ознакам, наведеним у пункті 6 цього Національного положення (стандарту); витрати, які відображаються зменшенням власного капіталу відповідно до Національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку; балансова вартість валюти.

Згідно з пунктом 18 П(С)БО 16 «Витрати» до адміністративних витрат відносяться такі загальногосподарські витрати, спрямовані на обслуговування та управління підприємством: загальні корпоративні витрати (організаційні витрати, витрати на проведення річних зборів, представницькі витрати тощо); витрати на службові відрядження і утримання апарату управління підприємством та іншого загальногосподарського персоналу; витрати на утримання основних засобів, інших матеріальних необоротних активів загальногосподарського використання (операційна оренда, страхування майна, амортизація, ремонт, опалення, освітлення, водопостачання, водовідведення, охорона); винагороди за професійні послуги (юридичні, аудиторські, з оцінки майна тощо); витрати на зв`язок (поштові, телеграфні, телефонні, телекс, факс тощо); амортизація нематеріальних активів загальногосподарського використання; витрати на врегулювання спорів у судових органах; податки, збори та інші передбачені законодавством обов`язкові платежі (крім податків, зборів та обов`язкових платежів, що включаються до виробничої собівартості продукції, робіт, послуг); плата за розрахунково-касове обслуговування та інші послуги банків, а також витрати, пов`язані з купівлею-продажем валюти; інші витрати загальногосподарського призначення.

Пунктом 19 П(С)БО 16 «Витрати» витрати на збут включають такі витрати, пов`язані з реалізацією (збутом) продукції (товарів, робіт, послуг): витрати пакувальних матеріалів для затарювання готової продукції на складах готової продукції; витрати на ремонт тари; оплата праці та комісійні винагороди продавцям, торговим агентам та працівникам підрозділів, що забезпечують збут; витрати на рекламу та дослідження ринку (маркетинг); витрати на передпродажну підготовку товарів; витрати на відрядження працівників, зайнятих збутом; витрати на утримання основних засобів, інших матеріальних необоротних активів, пов`язаних зі збутом продукції, товарів, робіт, послуг (операційна оренда, страхування, амортизація, ремонт, опалення, освітлення, охорона); витрати на транспортування, перевалку і страхування готової продукції (товарів), транспортно-експедиційні та інші послуги, пов`язані з транспортуванням продукції (товарів) відповідно до умов договору (базису) поставки; витрати на гарантійний ремонт і гарантійне обслуговування; витрати на страхування призначеної для подальшої реалізації готової продукції (товарів), що зберігається на складі підприємства; витрати на транспортування готової продукції (товарів) між складами підрозділів (філій, представництв) підприємства; інші витрати, пов`язані зі збутом продукції, товарів, робіт, послуг.

До складу витрат на збут у торговельних організаціях включаються витрати обігу, за винятком витрат, наведених у пунктах 18, 20 і 27 цього Національного положення (стандарту).

Відповідно до пункту 3 розділу ІІІ Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності», затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 73 від 07 лютого 2013 року (із змінами та доповненнями), фінансова звітність повинна бути достовірною (правдивою). Інформація, наведена у фінансовій звітності, є достовірною (правдивою), якщо вона не містить помилок та перекручень, які здатні вплинути на рішення користувачів звітності.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначено Законом №996-ХIV.

Згідно з частиною другою статті 3 Закону №996-XIV бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

В розумінні статті 1 Закону №996-XIV первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення; господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства

Згідно із положеннями частин першої, другої, третьої статті 9 Закону №996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Первинні документи, складені в електронній формі, застосовуються у бухгалтерському обліку за умови дотримання вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг.

Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.

Інформація, що міститься у прийнятих до обліку первинних документах, систематизується на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов`язаних рахунках бухгалтерського обліку. Операції в іноземній валюті відображаються також у валюті розрахунків та платежів по кожній іноземній валюті окремо.

Дані аналітичних рахунків повинні бути тотожні відповідним рахункам синтетичного обліку на кінець останнього дня кожного місяця.

Права і обов`язки сторін, які виникають за результатами здійснення господарської операції, оформленої первинним документом відповідно до вимог цього Закону, не залежать від факту відображення її в регістрах та на рахунках бухгалтерського обліку.

Порядок створення, прийняття і відображення в бухгалтерському обліку первинних документів встановлено Положенням №88.

За змістом пункту 2.1 Положення № 88 первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку.

Висновки Верховного Суду за результатами касаційного перегляду

Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платника, яка передбачає економічну виправданість дій платника, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди, та достовірність у бухгалтерській та податковій звітності платника.

Наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, а не задекларований на папері.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов`язкова ознака господарської операції кореспондується з нормами Податкового кодексу України.

При цьому будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.

Окремою підставою для висновку про відсутність у платника податків права на отримання податкових переваг є відсутність необхідних первинних документів, що підтверджують здійснення операцій, недоліки таких документів, складання таких документів при фактичному нездійсненні заявлених операцій, відображення у первинних документах недостовірних даних або даних, які неможливо віднести до операцій, що перевіряються.

Документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, змісту послуг, що надаються тощо.

Сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновку про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміна у власному капіталі чи зобов`язаннях платника податків у зв`язку з його господарською діяльністю мали місце.

Водночас наявність формально складених, але недостовірних первинних документів, відповідність яких фактичним обставинам спростована належними доказами, не є безумовним підтвердженням реальності господарської операції.

Отже, лише за умови підтвердження первинними документами господарських операцій, які є об`єктом оподаткування, платник податків має право на відображення результатів таких операцій у бухгалтерському обліку, на даних якого ґрунтується податкова звітність.

Враховуючи вищевказані норми законодавства, первинні документи, які складені суб`єктами господарської діяльності на операції, що не відповідають сутності і не несуть доказовості відносно змісту здійсненої операції не є документами, які можуть бути підставою для відображення в облікових регістрах бухгалтерського та податкового обліку.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що позивач не надав документи, які б могли достовірно свідчити про фактичне отримання позивачем нафтопродуктів в межах виконання укладених договорів, а саме, належним чином оформлених документів щодо приймання та транспортування нафтопродуктів, з яких би можливо було встановити місця відвантаження товару, осіб, які здійснювали приймання та його зберігання, подальший рух придбаного товару тощо.

Такий висновок судів попередніх інстанцій ґрунтується на дослідженні встановлених актом перевірки порушень податкового законодавства, поясненнях Товариства, наданих на запити контролюючого органу.

Зокрема, суди попередніх інстанцій установили, що Товариство є імпортером нафтопродуктів (пальне дизельне, бензин, газ) та придбавало нафтопродукти і подібні продукти (пальне дизельне, бензин, газ скраплений) у вітчизняних постачальників.

Під час проведення перевірки, контролюючим органом встановлено відображення в обліку на рахунку 92 «Адміністративні витрати», як адміністративні витрати та відображення в обліку на рахунку 93 «Витрати на збут», як витрати на збут з такими контрагентами: ТОВ «Авто-Плюс», ПП «Артон Мегасіті», ПАТ «Гештальт СК», ФОП ОСОБА_1 , ДП «Дніпропетровський орган з сертифікації залізничного транспорту», ТОВ «Еверіс», ТОВ «Імперіал Девелопмент», ТОВ «Карго Трафік Груп», ТОВ «КНХ», ОСОБА_2 , МТ-Рівнопілля, ТОВ «Олексім Україна», ТОВ «Петрол Транс», ПрАТ «АСК ІНГО Україна», ТОВ «Пропан-сервіс», ДП «Рівненський НВЦ стандартизації», ТОВ «СД-Транс», ТОВ «Сервіс-Чемпіон», ТОВ «Торгівельна енергетична компанія України», ДП «Укрметртестстандарт», ТОВ «Фастівська нафтобаза», філія ГІОЦ АТ «Укрзалізниця», філія ЄРЦ ПАТ «Укрзалізниця», Страхова Група «Ю Би Ай».

З метою отримання всіх первинних документів та договорів (додатків, додаткових угод до них, тощо), письмових пояснень та їх документального підтвердження, щодо віднесення підприємством до складу витрат на збут та адміністративних витрат, витрати на транспортування, страхування, охорону, зберігання запасів, які мають безпосереднє відношення до придбання товару та надання документів щодо формування собівартості товарів (послуг), калькулювання в розрізі видів продукції, товарів (послуг, об`єктів) за елементами витратив (в т.ч. матеріальні витрати, транспортно-заготівельні, зворотні відходи, витрати на оплату праці, інше (розшифрувати), податковим органом представнику позивача за довіреністю б/н від 30 березня 2021 року ОСОБА_3 було вручено запит № 3 від 12 липня 2021 року та повторно запит № б від 15 липня 2021 року.

На вказані запити, позивач листом 16 липня 2021 року б/н і б/д (том 3 а. с. 152) повідомив:

- ТОВ «Фастівська нафтобаза» (договір №03.01.2020-01 від 03 січня 2020 року) та ТОВ «Олексім Україна» (договір №27/05-2019-106 від 27 травня 2019 року) надавали послуги по зберіганню паливно-мастильних матеріалів. Витрати зберігання - стаття витрат обігу, що належить до умовно-постійних статей витрат і прямо не залежить від обсягів оптової реалізації, тому безпосередньо віднесено Товариством на рахунку 93;

- ТОВ «Карго трафік груп», ТОВ «КНХ», ТОВ «Пропан сервіс», ТОВ «СД транс», ТОВ «Сервіс-чемпіон», ТОВ «Торг енергетична компанія України», ТОВ «Петрол транс», ТОВ «Авто плюс» здійснювали послуги по транспортуванню продукції до покупця, що теж належить до витрат на збут;

- ПРАТ «АСК ІНГО Україна», це страхування транспортних засобів, що передано в оренду;

- ПП «Артон МегаСіті» та ПАТ «СК Гештальт» надано послуги охорони при транспортуванні паливно-мастильних матеріалів. При цьому, ТОВ «Гардія СК» та Страхова Група «Ю Би Ай» проводили обов`язкове страхування вантажу на залізниці;

- філією ЄРЦ ПАТ «Укрзалізниця» надавались послуги залізничного транспорту, транспортування ПММ до місця їх використання, так і до покупця. Оскільки ці витрати були у одному звітному періоді, тому позивач прийняв рішення відобразити всі ці суми на рахунку 93, решта послуг контрагентів із запиту відображено на рахунку 92;

- ТОВ «Сіріус пульт» надано послуги охорони (сигналізація та тривожна кнопка) офіса за юридичною адресою підприємства;

- ФОП ОСОБА_1 надано послуги перевезення при зміні адреси;

- ТОВ «Коун» надавало послуги на технічне обслуговування транспортного засобу;

- ФОП Джулай надавало послуги перекладу та нотаріальне завірення документів;

- ТОВ «Еверіс» надавало послуги брокерів.

При цьому в акті перевірки зафіксовано, що позивач не пред`явив первинних документів, а саме щодо послуг з охорони при транспортуванні паливно-мастильних матеріалів, не надано до перевірки первинних документів та документів щодо об`єктів та місць охорони, при транспортуванні залізничним транспортом, про що було складено відповідний акт №3523/ж6/26-15-07-01-03 від 16 липня 2021 року (том 3 а. с. 181).

Суди попередніх інстанцій також звернути увагу на умови взаємовідносин позивача з ПАТ «Українська залізниця», визначені в договорі від 04 грудня 2018 року №00844/ЦТЛ-2018, та на договори з ТОВ «Фастівська нафтобаза» (договір №03.01.2020-01 від 03 січня 2020 року) та ТОВ «Олексім Україна» (договір №27/05-2019-106 від 27 травня 2019 року) з надання послуг по зберіганню паливно-мастильних матеріалів.

Вказуючи на те, що предметом вказаних договорів є специфічний товар - нафтопродукти, суди попередніх інстанцій врахували вимоги Інструкції про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України, яка встановлює єдиний порядок організації та виконання робіт, пов`язаних з прийманням, транспортуванням, зберіганням, відпуском та обліком товарної нафти (далі - нафта) і нафтопродуктів (далі - Інструкція), затвердженої наказом Міністерства палива та енергетики України, Міністерства економіки України, Міністерства транспорту та зв`язку України, Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 20 травня 2008 року №281/171/578/155.

Ця Інструкція поширюється на всі класи, типи, групи і види нафти та типи, марки і види (залежно від масової частки сірки) нафтопродуктів. Ця Інструкція не поширюється на видобуток нафти, здавання її з системи магістральних нафтопроводів споживачам та на міждержавні перевезення нафти і нафтопродуктів. Вимоги цієї Інструкції є обов`язковими для всіх суб`єктів господарювання (підприємств, установ, організацій та фізичних осіб - підприємців), що займаються хоча б одним з таких видів економічної діяльності, як закупівля, транспортування, зберігання і реалізація нафти і нафтопродуктів на території України.

Згідно положень пункту 2.1 Інструкції облік нафти і нафтопродуктів - операція, яка проводиться на підприємстві під час технологічного процесу і яка полягає у визначенні об`єму і маси нафти або нафтопродуктів для подальших облікових операцій.

Відповідно до підпункту 5.1.1 пункту 5.1 Інструкції приймання нафти і нафтопродуктів за кількістю здійснюється відповідно до вимог цієї Інструкції та договорів постачання, купівлі-продажу тощо.

Порядок приймання нафти і нафтопродуктів під час надходження залізничним транспортом врегульовано п. 5.2 Інструкції .

У підпунктах 7.3.5, 7.3.7, 7.3.8, 7.3.9 пункту 5.2 Інструкції визначено, що на фасований нафтопродукт вантажовідправником складається специфікація, яка разом з паспортом якості, у якому проставлений реєстраційний номер сертифіката відповідності, додається до залізничної накладної.

Під час визначення маси нафти або нафтопродукту об`ємно-масовим методом вантажовідправник зазначає у накладній тип цистерн, найменування і марку нафтопродукту, фактичну густину за температури її вимірювання, густину за температури 20 град.С, рівень наповнення та рівень підтоварної води, вміст баласту (для нафти і темних нафтопродуктів) і масу нетто для кожної цистерни.

На кожну завантажену цистерну, групу цистерн або маршрут оформляються залізнична накладна, дорожня відомість, її корінець і квитанція про приймання вантажу. До накладної додаються паспорт якості нафти або нафтопродукту, копія сертифіката відповідності або свідоцтво про визнання іноземного сертифіката (якщо продукт підлягає обов`язковій сертифікації в Україні), у накладній зазначається номер аварійної картки згідно з Правилами безпеки та порядку ліквідації наслідків аварійних ситуацій з небезпечними вантажами при перевезенні їх залізничним транспортом, затвердженими наказом Міністерства транспорту України від 16 жовтня 2000 року №567.

Корінець дорожньої відомості залишається у працівників залізниці. Квитанція, яку станція призначення видає вантажовідправнику разом з одним примірником відвантажувальної відомості за формою №4-НП (додаток 7), є первинними документами для бухгалтерського обліку та підставою для складання рахунку-фактури, який надсилається вантажоодержувачу.

На кожний наливний маршрут цистерн товарний оператор складає відомість наливання і відвантаження нафти або нафтопродуктів, яка разом з доданими квитанціями передається до бухгалтерської служби, що є підставою для списання нафти або нафтопродуктів з підзвіту матеріально відповідальних осіб.

Отже, суб`єкти господарювання повинні нести облік нафти і нафтопродуктів у відповідності до вимог, встановлених Інструкцією.

На підтвердження фактичного здійснення господарських операцій, враховуючи специфіку таких операцій та договорів, що їх регламентують, платник податку повинен мати відповідні належно оформлені первинні документи, які в сукупності мають свідчити про беззаперечний факт реального вчинення господарських операцій, що є підставою для формування платником податкового обліку.

З`ясовуючи обставини реальності вчинення господарської операції, суди попередніх інстанцій врахували обставини щодо направлення контролюючим органом запитів про надання документів (пояснень) № 1 від 02 липня 2021 року, № 2 від 05 липня 2021 року, № 3 від 12 липня 2021 року, №4 від 15 липня 2021 року, № 5 від 15 липня 2021 року, № 6 від 15 липня 2021 року, № 7 від 15 липня 2021 року (том 3, а. с. 148 - 165). Кожен з запитів містить чіткий перелік документів, які має надати платник податку на вимогу контролюючого органу.

06 липня 2021 року відповідач склав акт «Про ненадання документів та пояснень» №3308/ж6/26-15-07-01-03, яким встановлено, що в ході проведення перевірки, з метою отримання всіх первинних документів та договорів (додатків, додаткових угод до них тощо), письмових пояснень та їх документального підтвердження, представнику ТОВ «Баррель Груп» за довіреністю б/н від 30 березня 2021року ОСОБА_3 був вручений запит № 1 від 02 липня 2021 року та повторно вручений запит № 2 від 05 липня 2021 року. Проте, станом на 06 липня 2021 року до перевірки не надано первинних документів та договорів (додатків, додаткових угод до них тощо) тощо.

У свою чергу, позивач на запит № 4 від 15 липня 2021 року надав пояснення, в яких зазначив про те, що основним видом діяльності підприємства в період 2017-2020 роки була оптова торгівля пальним. ТОВ «Баррель груп» має ліцензію на право оптової торгівлі пальним за відсутності місць оптової торгівлі №990614201900930 строком 01.01.2019-01.01.2024. На рахунку 93 «Витрати на збут» ведеться облік витрат, пов`язаних із збутом (реалізацією, продажем) продукції, товарів, робіт і послуг. До витрат на збут, зокрема, належать витрати пакувальних матеріалів, транспортування продукції, товарів за умовами договору, витрати на маркетинг та рекламу, витрати на оплату праці й комісійні продавцям, торговим агентам, працівникам відділу збуту, амортизація, ремонт та утримання основних засобів, інших матеріальних необоротних активів, що використовуються для забезпечення збуту продукції, товарів, робіт і послуг. Позивач проінформував контролюючий орган, які послуги надають контрагенти, визначені податковим органом в запиті, і на яких рахунках Товариство ці послуги обліковує.

На запит № 6 від 15 липня 2021 року Товариством надано пояснення, що позивач імпортував паливо, доставка палива здійснювалась в більшості залізничним транспортом. Підприємство має договір з Укрзалізницею, предметом якого є здійснення перевезення вантажів, надання вантажного вагону для перевезення, та інших послуг, пов`язаних з організацією перевезення вантажів у внутрішньому та міжнародному сполученнях (експорт, імпорт) у вагонах Укрзалізниці, вагонах залізниць інших держав та\або вагонах Замовника (ТОВ «Баррель груп») і проведення розрахунків за ці послуги.

ТОВ «Баррель груп» має дозвіл Державної служби України з безпеки на транспорті на перевезення небезпечних вантажів та небезпечних відходів залізничним транспортом (паливно-мастильні матеріали є небезпечним вантажем), тому для підприємства є необхідним обов`язкове страхування відповідальності суб`єктів перевезення небезпечних вантажів на випадок настання негативних наслідків під час перевезення небезпечних вантажів. ТОВ «Баррель груп» за таким страхуванням має договір з ПрАТ «Страхова група «Ю.Бі.Ай-кооп» та ТДВ «СК «Гардіан».

Крім того, у вказаному листі позивач проінформував, що має договір добровільного страхування вантажів з ПрАТ «Страхова компанія «Гештальт», ТДВ «Страхова компанія «Гештальт груп», ПП «Аргон мегасіті», та предметом страхування за цими договорами є майнові інтереси Страхувальника, що не суперечать Закону і пов`язані з матеріальними збитками, які можуть бути завдані йому при перевезенні, перевантаженні і зберіганні вантажів, а саме: бензин, дизельне пальне, паливо для реактивних двигунів, що перевозиться залізничним транспортом.

16 липня 2021 року відповідач склав акт «Про ненадання документів та пояснень» № 3523/ж6/26-15-07-01-03, яким встановлено, що з метою отримання всіх первинних документів та договорів (додатків, додаткових угод до них, тощо), щодо відхилення між даними фінансової звітності (форма № 2-м), задекларованими в рядку 2050 та 2180 Форми № 2-м, та даними бухгалтерського обліку за 9 місяців 2020 року, письмових пояснень та їх документального підтвердження, представнику ТОВ «Баррель Груп» за довіреністю б/н від 30 березня 2021 року ОСОБА_3 було вручено запит № 7 від 15 липня 2021 року. Проте, станом на 16 липня 2021 року до перевірки не надано документів, зазначених в запиті № 7 від 15 липня 2021 року, письмових пояснень та їх документального підтвердження.

Зважаючи на викладене, суди першої та апеляційної інстанції констатували, що позивач не надав документів, які б могли достовірно свідчити про фактичне отримання позивачем нафтопродуктів в межах виконання укладених договорів, а саме, належним чином оформлених документів щодо приймання та транспортування нафтопродуктів, з яких би можливо було встановити місця відвантаження товару, осіб, які здійснювали приймання та його зберігання, подальший рух придбаного товару.

Суд апеляційної інстанції критично оцінив посилання Товариства на те, що суд першої інстанції не врахував надані позивачем первинні документи до суду, оскільки ці документи не надавалися під час податкової перевірки, та не спростував цього факту під час розгляду справи. Суд зауважив, що позивач також не скористався при поданні заперечень на акт перевірки та скарг на податкові повідомлення - рішення правом згідно пункту 44.7 статті 44 Податкового кодексу України надати до контролюючого органу протягом п`яти робочих днів з дня отримання акта перевірки документи, визначені в акті перевірки як відсутні.

Суд апеляційної інстанції визнав, що надані позивачем до суду документи не є належними та достатніми доказами у справі з врахуванням положень пункту 44.6 статті 44 ПК України.

Відповідно до пункту 85.2 статті 85 ПК України платник податків зобов`язаний надати посадовим (службовим) особам контролюючих органів у повному обсязі всі документи, що належать або пов`язані з предметом перевірки. Такий обов`язок виникає у платника податків після початку перевірки.

Колегія суддів Верховного Суду зазначає, що надання платником податків фінансово-господарських документів під час проведення перевірки є необхідною умовою підтвердження правомірності задекларованих платником показників податкового обліку. У разі ненадання платником податків документів для проведення перевірки, у контролюючого органу є законні підстави провести перевірку з використанням наявної у нього податкової інформації щодо задекларованих позивачем сум податкових зобов`язань та визнати ці суми непідтвердженими документально.

Обов`язок платника податків зберігати документи й надавати їх під час перевірки контролюючому органу кореспондує з компетенцією контролюючого органу здійснювати перевірку на підставі документів. Ненадання платником податків документів на підтвердження задекларованих показників податкового обліку прирівнюється нормами пункту 44.6 статті 44 Податкового кодексу України до їх відсутності. Винятком є випадки виїмки документів або іншого їх вилучення правоохоронними органами та іншими компетентними органами. Якщо платник податків після закінчення перевірки та до прийняття рішення контролюючим органом за результатами такої перевірки надає документи, що підтверджують показники, відображені ним у податковій звітності, але не надані під час перевірки (у випадках, передбачених абзацами другим і четвертим пункту 44.7 цієї статті), такі документи повинні бути враховані контролюючим органом під час розгляду ним питання про прийняття рішення.

Норма пункту 44.6 статті 44 Податкового кодексу України вимагає наявність документів на час складення податкової звітності, встановлює правило щодо надання платником податків документів для перевірки, а також юридичний наслідок недотримання цього правила як виключення факту наявності документів на час складення податкової звітності. Вона є складовою механізму правового регулювання податкового обліку і не входить в будь-яку конкуренцію з процесуальними нормами, якими встановлені правила доказування в адміністративному судочинстві.

Колегія суддів Верховного Суду звертає увагу на вид податкової перевірки, яку проведено контролюючим органом, а саме документальна планова виїзна перевірка, яка проводиться за місцезнаходженням платника податків.

Пунктом 85.7. статті 85 ПК України передбачено, що отримання копій документів оформляється описом. Копія опису, складеного посадовими (службовими) особами контролюючого органу, вручається під підпис платнику податків або його законному представнику. Якщо платник податків або його законний представник відмовляється від засвідчення опису або від підпису про отримання копії опису, то посадові (службові) особи контролюючого органу, які отримують копії, роблять відмітку про відмову від підпису.

У пункті 2.6. акта перевірки зазначено узагальнений перелік документів, які було використано при проведенні перевірки (додаток 4 до акта перевірки та є його невід`ємною частиною). Додаток 4 долучений до матеріалів справи - том 1, а. с. 127-130. Зокрема, колегія суддів зазначає, що перелік документів не є конкретизованим (назва, номер, дата), однак серед перелічених документів згадуються договори (угоди), видаткові накладні, товарно-транспорті накладні, акти виконаних робіт, банківські виписки, акти типової форми ОЗ-1, ОЗ-2, ОЗ-3, ОЗ-4, вантажні митні декларації тощо. Тобто, позивач під час проведення перевірки надав певний обсяг документів, який використаний контролюючим органом. При цьому, висновки судів попередніх інстанцій базуються виключно на ненаданні платником податків первинних документів, без з`ясування того, які саме первинні документи бухгалтерського обліку, податкового обліку все ж таки надавалися відповідачу і чи співпадає їх перелік з документами, наданими Товариством до суду. В судових рішеннях відсутні дослідження та оцінка наданих документів, не установлено чи підтверджують ці документи частину господарських операцій, за результатами яких сформовано показники податкового обліку, а тому передчасно стверджувати про повне не підтвердження задекларованих платником показників.

Жодну з господарських операцій, наслідки яких покладені в основу збільшення грошового зобов`язання та застосування штрафних (фінансових) санкцій, суди попередніх інстанцій не досліджували. Під час касаційного провадження представники податкового органу чітко зазначили, які із господарських операцій, що вплинули на формування позивачем інших операційних витрат, визнані ними такими, що не спричинили правових наслідків, назвали їх різновиди та підстави виключення зі складу операційних витрат.

Податковий орган зробив висновки щодо порушення Товариством податкового законодавства по факту ненадання платником документів, а не їх дослідження, при цьому суди попередніх інстанцій не перевірили правильність розрахунку грошового зобов`язання за кожною з таких операцій.

Результати касаційного перегляду судових рішень

За змістом частини четвертої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.

Принцип всебічного, повного та об`єктивного дослідження доказів судом при розгляді адміністративної справи закріплений частиною першою статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України. Зазначений принцип передбачає, зокрема, всебічну перевірку доводів сторін, на які вони посилаються в підтвердження своїх позовних вимог чи заперечень на позов.

Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частина другу статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України).

Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими та електронними доказами; висновками експертів, показаннями свідків (стаття 72 Кодексу адміністративного судочинства України).

Вказані вище обставини справи досліджені в неповному обсязі, тому для повного, об`єктивного та всебічного з`ясування обставин справи суду необхідно надати належну правову оцінку кожному окремому доказу та їх сукупності, які міститься в матеріалах справи або витребовується, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, з посиланням на це в мотивувальній частині свого рішення, враховуючи при цьому відповідні норми матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Згідно зі статтею 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим, тобто таким, що ухвалене відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій вказаним вимогам не відповідають, оскільки судами не з`ясовано обставини справи та не досліджено зібрані у справі докази, що мають значення для правильного її вирішення.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 349 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

За правилами частини другої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу; або суд встановив обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів.

Керуючись статтями 341, 344, 349, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу адвоката Проскурня Тетяни Володимирівни, в інтересах Товариства з обмеженою відповідальністю «Баррель Груп» задовольнити.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 1 вересня 2022 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 13 грудня 2022 року скасувати, справу № 640/25600/21 направити на новий судовий розгляд до Київського окружного адміністративного суду.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Р. Ф. Ханова

Судді: Л. І. Бившева

І. А. Гончарова