ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Провадження № 22-ц/803/259/23 Справа № 208/4951/15-ц Суддя у 1-й інстанції - Івченко Т. П. Суддя у 2-й інстанції - Лаченкова О. В.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 березня 2023 року Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі:
головуючого Лаченкової О.В.
суддів Городничої В.С., Петешенкової М.Ю.
при секретарі Піменовій М.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпрі
апеляційні скарги Акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк", ОСОБА_1 та ОСОБА_2
на рішення Заводського районного суду м.Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 16 лютого 2022 року
по справі за позовом Акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -
ВСТАНОВИЛА:
В липні 2015 року до Заводського районного суду м.Дніпродзержинська Дніпропетровської області надійшов позов Публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк", яке з 21.05.2018 року змінило назву на Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
В обґрунтування позову АТ КБ «ПриватБанк» зазначає, що АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2 (Відповідач-1) 02.04.2007 року уклали кредитний договір 1/0704TZД (Договір).
Згідно договору АТ КБ «ПриватБанк» зобов`язався надати ОСОБА_2 кредит у розмірі 250000,00 [Долар США] на термін до 01.04.2017 p., а вона зобов`язалась повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строки та в порядку, встановлених кредитним договором.
Відповідно договору, погашення заборгованості здійснюється в наступному порядку: щомісяця в період сплати, ОСОБА_2 повинна надавати Банку грошові кошти (щомісячний платіж) для погашення заборгованості за Кредитом, яка складається із заборгованості за Кредитом, за відсотками, комісією, а також інші витрати згідно кредитного договору. Згідно договору у випадку порушення зобов`язань за кредитним договором, ОСОБА_2 сплачує Банку відсотки за користування кредитом у подвійному розмірі на місяць, нараховані від суми непогашеної в строк заборгованості за кредитом.
АТ КБ «ПриватБанк» свої зобов`язання за договором та угодою виконав в повному обсязі, а саме видав відповідачу кредит у розмірі 250000, 00 [Долар США].
В порушення умов кредитного Договору а також ст.ст.509, 526, 1054 ЦК України ОСОБА_2 свої зобов`язання не виконала, а саме не здійснювала погашення заборгованості за кредитом у встановленому Договором порядку та строки.
У зв`язку з зазначеними порушеннями зобов`язань за кредитним договором ОСОБА_2 станом на 15.03.2021 рік має заборгованість - 703307,42 [Долар США], яка складається з наступного: 128786,03 [Долар США] - заборгованість за кредитом; 185226,16 [Долар США] - заборгованість по процентам за користування кредитом; 389295,23 [Долар США] - пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором, згідно наданого розрахунку.
В забезпечення виконання зобов`язання за Договором 1/0704TZД між АТ КБ «ПриватБанк» та нижче вказаними особами було укладено:
- Договір поруки, з поручителем ОСОБА_1 в забезпечення виконання зобов`язань за кредитними договором ОСОБА_2 ;
- Договір поруки з поручителем ТОВ «Тракселлінг» від 05.12.2016 року в забезпечення виконання зобов`язань за кредитними договором ОСОБА_2 в обсязі - 1376740,00 грн.;
- Договір про відступлення права вимоги від 05.12.2016 року з "новим кредитором" Товариством з обмеженою відповідальністю «Тракселлінг».
Відповідно до п.3.1.2. За Первісним кредитором залишається право вимоги щодо сум заборгованості за Основним зобов`язанням що не уступаються відповідно до Договору.
Беручи до уваги що ТОВ «Тракселлінг» було відступлене забезпечення виконання зобов`язань за кредитними договором ОСОБА_2 в обсязі 1 376 740,00 грн., Позивач відраховує з заборгованості по пені 1 376 740,00 грн. що зменшує відповідальність по пені з 10795351,38 грн. до 9418611,38 грн. а загалом за кредитним договором до 18126326,41 грн.
АТ КБ «Приватбанк» просив стягнути солідарно з відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на їх користь заборгованість у розмірі 191002,10 доларів США, що за курсом 22,54 відповідно до службового розпорядження НБУ від 23.04.2015 року, складає 4305187,37 гривень, за кредитним договором 1/0704TZД від 02.04.2007 року, а також стягнути судові витрати солідарно з відповідачів.
26.04.2021 року від АТ КБ «Приватбанк» надійшла заява про збільшення розміру позовних вимог, з врахуванням Договору про відступлення права вимоги від 05.12.2016 року з «новим кредитором» ТОВ «Тракселлінг», позивач залишив вимоги за відрахуванням вимог які перейшли до нового кредитора, та підтримав позов за відрахуванням 1376740,00 гривень, за якою позивач, просив стягнути солідарно з відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на користь позивача заборгованість у розмірі 653672,06 доларів США, що за курсом 27,73 відповідно до службового розпорядження НБУ від 15.03.2015 року, складає 18126326,41 гривень, за кредитним договором 1/0704TZД від 02.04.2007 року, а також стягнути судові витрати солідарно з відповідачів.
Рішенням Заводського районного суду м.Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 16 лютого 2022 року позов АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задоволено частково.
Стягнуто солідарно з ОСОБА_2 і ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк»:
- 128786,03 доларів США, що за курсом Національного Банку України 27,73 гривень відповідно до службового розпорядження Національного Банку України від 15 березня 2015 року, складає 3571236,61 гривень 61 копійку, - у погашення заборгованості за тілом кредиту по кредитній угоді №1/0704TZД від 02 квітня 2007 року;
- 87430,49 доларів США, що за курсом Національного Банку України 27,73 гривень відповідно до службового розпорядження Національного Банку України від 15 березня 2015 року, складає 2424447,49 гривень, - у погашення заборгованості за нараховані проценти на залишок простроченої заборгованості за кредитом, по кредитній угоді №1/0704TZД від 02 квітня 2007 року;
- 579856,76 гривень, що за курсом Національного Банку України 27,73 гривень відповідно до службового розпорядження Національного Банку України від 15 березня 2015 року, відповідає 20910,81 доларам США, - в оплату пені за несвоєчасність виконання зобов`язань за кредитом по кредитній угоді №1/0704TZД від 02 квітня 2007 року;
всього до сплати: 237127,33 доларів США, що за курсом Національного Банку України 27,73 гривень відповідно до службового розпорядження Національного Банку України від 15 березня 2015 року, складає 6575540,86 гривень.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь АТ КБ «ПриватБанк»:
- 1827 гривень у відшкодування витрат на оплату судового збору при звернені із позовом.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк»:
- 1827 гривень у відшкодування витрат на оплату судового збору при звернені із позовом.
В іншій частині позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк» - залишено без задоволення.
В апеляційній скарзі АТ КБ «ПриватБанк» на рішення Заводського районного суду м.Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 16 лютого 2022 року просить скасувати рішення Заводського районного суду м.Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 16 лютого 2022 року в частині відмови в задоволенні вимог АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитною угодою 1/0704ТZД від 02.04.2007 року та ухвалити в цій частині нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги АТ КБ «ПриватБанк» в повному обсязі.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 на рішення Заводського районного суду м.Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 16 лютого 2022 року ОСОБА_1 просить скасувати рішення Заводського районного суду м.Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 16 лютого 2022 року у частині солідарного стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором №1/0704ТZД від 02.04.2007 року та договором поруки №5167/1 від 02.04.2007 року.
Відмовити у позові в частині солідарного стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором №1/0704ТZД від 02.04.2007 року та договором поруки №5167/1 від 02.04.2007 року.
В апеляційній скарзі ОСОБА_2 на рішення Заводського районного суду м.Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 16 лютого 2022 року ОСОБА_2 просить скасувати рішення Заводського районного суду м.Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 16 лютого 2022 року та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк».
У відзиві АТ КБ «ПриватБанк» на апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Заводського районного суду м.Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 16 лютого 2022 року просить відмовити ОСОБА_1 в задоволенні апеляційної скарги.
У відзиві АТ КБ «ПриватБанк» на апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Заводського районного суду м.Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 16 лютого 2022 року просить відмовити ОСОБА_2 в задоволенні апеляційної скарги.
Інші відзиви на апеляційні скарги від учасників справи не надходили.
Вислухавши доповідь судді, пояснення осіб, які з`явилися в судове засідання, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що 02.04.2007 року між АТ КБ«ПриватБанк» (Позивач) та ОСОБА_2 (Відповідач 1) укладено кредитний договір №1/0704ТZД (надалі - Договір) (т.1а.с.15-17).
Згідно договору АТ КБ«ПриватБанк» зобов`язався надати ОСОБА_2 кредит у розмірі 250000,00 [Долар США] на термін до 01.04.2017 p., а ОСОБА_2 зобов`язалась повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строки та в порядку, встановлених кредитним договором. Відповідно договору, погашення заборгованості здійснюється в наступному порядку: щомісяця в період сплати, вона повинна надавати Банку грошові кошти (щомісячний платіж) для погашення заборгованості за Кредитом, яка складається із заборгованості за Кредитом, за відсотками, комісією, а також інші витрати згідно кредитного договору. Згідно договору у випадку порушення зобов`язань за кредитним договором, ОСОБА_2 сплачує Банку відсотки за користування кредитом у подвійному розмірі на місяць, нараховані від суми непогашеної в строк заборгованості за кредитом (т.1а.с.15-17,18).
З матеріалів справи вбачається, що у зв`язку з порушеннями зобов`язань ОСОБА_2 за кредитним договором станом на 15.03.2021 рік має заборгованість - 703307,42 [Долар США], яка складається з наступного: 128786,03 [Долар США] - заборгованість за кредитом; 185226,16 [Долар США] - заборгованість по процентам за користування кредитом; 389295,23 [Долар США] - пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором, згідно наданого розрахунку (т.11а.с.139-140).
В забезпечення виконання зобов`язання за Договором №1/0704ТZД між АТ КБ «ПриватБанк» та нижче вказаними особами було укладено: договір поруки №5167/1 від 02.04.2007 року, з поручителем ОСОБА_1 в забезпечення виконання зобов`язань за кредитними договором ОСОБА_2 (т.1а.с.22); Договір поруки з поручителем ТОВ «Тракселлінг» від 05.12.2016 року в забезпечення виконання зобов`язань за кредитними договором ОСОБА_2 в обсязі - 1376740,00 грн. та договір про відступлення права вимоги від 05.12.2016 року з "новим кредитором" ТОВ «Тракселлінг», відповідно до п. 3.1.2. за Первісним кредитором залишається право вимоги щодо сум заборгованості за Основним зобов`язанням що не уступаються відповідно до Договору (т.11а.с.121-122, 136-138).
Беручи до уваги, що ТОВ «Тракселлінг» було відступлено забезпечення виконання зобов`язань за кредитними договором ОСОБА_2 в обсязі 1 376 740,00 грн., позивач відраховує з заборгованості по пені 1 376 740,00 грн. що зменшує відповідальність по пені з 10795351,38 грн. до 9418611,38 грн. а загалом за кредитним договором до 18126326,41 грн. (т.11 а.с.139-140).
Позивачем долучено докази на які він послався під час розгляду справи, в тому числі копії належним чином завірених:
- кредитного договору 1/0704TZД від 02 квітня 2007 року (т.1 а.с.15-17),
- договір про видачу траншу № 1 від 03 квітня 2007 року (т.1 а.с.167-168), із додатком №1 (т.1 а.с.169-171);
- договору про видачу траншу № 2 від 12 квітня 2007 року (т.1 а.с.18), із додатком до договору (т.1 а.с.19-20);
- копію заяви про видачу готівки №001 (т.1 а.с.174);
- копію заяви на видачу готівки №002 (т.1 а.с.21);
- копію договору поруки №5167/1 від 02 квітня 2007 року (т.1 а.с.22);
- копію ордеру-розпорядження про видачу кредиту від 12 квітня 2007 року (т.1 а.с.172);
- копію ордеру-розпорядження про видачу кредиту від 03 квітня 2007 року (т.1.а.с.173);
- меморіальний ордер №001 (т.1 а.с.205);
- виписку по рахунку №22332051801297, №29095050307768, №29093050302710, №29096051816383, №29095051819938, №22331050203040, №22332051801297, №22371051800754, №22374050203201, №22374051800256, №22382051800787, №223850502023513, №22387050203243, №22389051802089, №22397051800631, №22398050203511, №22398050203793, №29093050302710, №29095050307768, №29095051819938, №29096051816383, №29095051819938, №80327050211301, №80915051824183, №80916050254887, №80917050256680, №80917051823245, №29095050307768, №29095051819938, за договором №1/0704TZD (т.1 а.с.216-221, т.2 а.с 25-26, т.2 а.с.27, т.2 а.с.28-32, т.2 а.с.33-37, т.2 а.с.44, т.2 а.с.54-55, т.2 а.с.74-75, т.2 а.с.87, т.2 а.с.97-98, т.2 а.с.108-131, т.3 а.с.68-95, т.4 а.с.61-63, т.4 а.с.80-103, т.5 а.с.82-85, т.5 а.с. 117-140, т.6 а.с.81, т.6 а.с.83, т.6 а.с.87-88, т. 6 а.с. 108-109, т. 6 а.с.126-132, т.6 а.с. 191-197, т.7 а.с.11-14, т.7 а.с.44-50, т.7 а.с.118-124, т.7 а.с.175-186, т.8 а.с. 30, т.8 а.с. 33-84, т.9 а.с. 248-т.10 а.с.4, т.10 а.с.62, т.10 а.с.70-73),
- меморіальні ордери за 11.09.2012- 21.02.2013 (т. 2 а.с. 45-53);
- видаткові ордери за період з 03.04.2007 року 11.09.2012 року (т. 2 а.с. 55-73);
- меморіальні ордери за 21.10.2008 28.08.2012 (т. 2 а.с. 75-86);
- меморіальні ордери за 21.09.2012-10.12.2017 (т. 2 а.с. 88-97);
- меморіальні ордери за 21.10.2008- 21.02.2012 (т. 2.а.с. 98-107);
- меморіальні ордери за 20.04.2007 11.09.2012 (т. 2 а.с. 132-250 т. 3 а.с. 67);
- меморіальні ордери за 11.09.2012 22.06.2018 (т. 3 а.с. 95-т. 4 а.с. 60);
- меморіальні ордери за 11.09.2012 21.02.2013 (т. 4 а.с. 63 т. 4 а.с. 79);
- меморіальні ордери за 04.04.2007 11.09.2012 (т. 4 а.с. 103-т. 5 а.с. 81);
- меморіальні ордери за 23.04.2007 (т. 5 а.с. 85-т. 5 а.с. 116);
- меморіальні ордери за 24.09.2012 10.12.2017 (т. 5 а.с. 141-т. 6 а.с. 80);
- меморіальні ордери за 21.11.2012 21.02.2013 (т. 6 а.с. 81-82);
- меморіальні ордери за 11.09.2012- 21.02.2013 (т. 6 а.с. 83-86);
- меморіальні ордери за 20.09.2012 21.10.2013 (т. 6 а.с. 89-104);
- меморіальні ордери за 11.09.2012- 21.10.2013(т. 6 а.с. 109-125);
- меморіальні ордери за 20.06.2007-11.09.2012 (т. 6 а.с. 132-190);
- меморіальні ордери за 20.04.2007- 11.09.2012 (т. 6 а.с. 197-т. 7 а.с. 10);
- меморіальні ордери за 20.04.2007 11.09.2012 (т. 7 а.с. 14-43);
- меморіальні ордери за 19.04.2007-10.12.2017 (т. 7 а.с.50- 117);
- меморіальні ордери за 10.12.2017 22.06.2018 (т. 7 а.с. 124-174);
- меморіальні ордери за 24.03.2009 27.12.2011 (т. 7 а.с. 186 - т. 8 а.с. 29);
- меморіальні ордери за 22.11.2012 26.12.2012 (т. 8 а.с. 30-32);
- меморіальні ордери за 24.09.2012- 2.06.2018 (т. 8 а.с. 84-т. 9 а.с. 247);
- меморіальні ордери за 24.03.2009- 28.08.2012 (т. 10 а.с. 4-59);
- меморіальні ордери за 11.09.2012 21.10.2013 (т. 10 а.с. 63-69);
- меморіальні ордери за 20.06.2007 11.09.2012 (т. 10 а.с. 73-137);
- договір про відступлення права вимоги від 05.12.2016 року укладений між ПАТ КБ «ПриватБанк» з "новим кредитором" Товариством з обмеженою відповідальністю «Тракселлінг», в забезпечення виконання зобов`язань за кредитними договором ОСОБА_2 в обсязі - 1376740,00 грн., відповідно до умов вищевказаного договору Первісний кредитор ПАТ КБ «ПриватБанк» передав, а новий кредитор ТОВ «Тракселлінг» прийняв належне Первісному кредитору право вимоги боргу за кредитним договором 1/0704/TZД від 02.04.2007 року (т.11а.с.121-122, 136-138);
- витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №74817561, згідно якого з 05.12.2016 року Іпотекодержатель за іпотечним договором №04TZ/1 від 02.04.2007 р., виданим приватним нотаріусом Кудрявцев В. О., є ТОВ «Тракселлінг» (т.11а.а.47);
- інформаційна довідка №183050305 від 01.10.2019 року з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, з якої вбачається що з 05.12.2016 року Іпотекодержателем за іпотечним договором №04TZ/1 від 02.04.2007 року на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, яке було прийнято приватним нотаріусом Бондарь І.М., індексний номер: 32722355, є ТОВ «Тракселлінг» (т.11 а.с.61-62).
Відповідно до ст.2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Ст.76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів в їх сукупності.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно ч.6 ст.81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Суд зазначає, що обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.
В Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй, що прямо передбачено у статті 8 Конституції України.
Згідно ч.ч.1, 3 ст.509 ЦК України вказано, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (ч.1 ст.11 Закону України від 12 травня 1991 року №1023-XII «Про захист прав споживачів» (далі - Закон № 1023-XII).
Згідно з п.22 ч.1 ст.1 Закону №1023-XII споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.
У п.19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», прийняті 09 квітня 1985 року №39/248 на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН зазначено, що споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав в контрактах і незаконні умови кредитування продавцями.
Згідно ст.526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно ст.610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
Відповідно ч.1 ст.631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору.
Згідно ст.1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.
Відповідно до ст.1054ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно ст.257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Згідно ч.1ст.261ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Згідно до ст.553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником.
Згідно ст.554 ЦК України поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, встановленим договором поруки.
Згідно із ст.559 ЦК України зі змінами внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відновлення кредитування» від 03.07.2018 року № 2478-VIII Порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов`язання. У разі зміни зобов`язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшився обсяг відповідальності боржника, такий поручитель несе відповідальність за порушення зобов`язання боржником в обсязі, що існував до такої зміни зобов`язання.
Порука припиняється, якщо після настання строку виконання зобов`язання кредитор відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником або поручителем.
Порука припиняється у разі переведення боргу на іншу особу, якщо поручитель не погодився забезпечувати виконання зобов`язання іншим боржником у договорі поруки чи при переведенні боргу. {Частина третя статті 559 із змінами, внесеними згідно із Законом № 2478-VIII від 03.07.2018}
Порука припиняється після закінчення строку поруки, встановленого договором поруки. Якщо такий строк не встановлено, порука припиняється у разі виконання основного зобов`язання у повному обсязі або якщо кредитор протягом трьох років з дня настання строку (терміну) виконання основного зобов`язання не пред`явить позову до поручителя. Якщо строк (термін) виконання основного зобов`язання не встановлений або встановлений моментом пред`явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор протягом трьох років з дня укладення договору поруки не пред`явить позову до поручителя. Для зобов`язань, виконання яких здійснюється частинами, строк поруки обчислюється окремо за кожною частиною зобов`язання, починаючи з дня закінчення строку або настання терміну виконання відповідної частини такого зобов`язання.
{Частина четверта статті 559 в редакції Законів № 1414-VIII від 14.06.2016, № 2478-VIII від 03.07.2018}
Ліквідація боржника - юридичної особи не припиняє поруку, якщо до дня внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань запису про припинення боржника - юридичної особи кредитор звернувся до суду з позовом до поручителя у зв`язку з порушенням таким боржником зобов`язання.
{Статтю 559 доповнено частиною п`ятою згідно із Законом № 2478-VIII від 03.07.2018}
Згідно до п.2 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відновлення кредитування» від 03.07.2018 року №2478-VIII, - цей Закон застосовується до відносин, що виникли після введення його в дію, а також до відносин, що виникли до введення його в дію та продовжують існувати після введення його в дію, крім частини четвертої статті 36 Закону України "Про іпотеку", що застосовується виключно до договорів і угод, укладених після введення в дію цього Закону.
Принцип захисту судом порушеного права особи будується при встановленні порушення такого права. Так, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч.1 ст.15 ЦК України).
Правом звернення до суду за захистом наділена особа, права якої порушені, невизнані або оспорені (ст.3 ЦПК України).
Згідно принципу диспозитивності суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч.1 ст.13 ЦПК України).
Судом встановлено, що Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» та ОСОБА_2 уклали 02.04.2007 року кредитний договір 1/0704ТZД (т.1а.с.15-17).
Згідно п.1.2 договору 1/0704ТZД від 02.04.2007 року загальна сума кредиту в рамках кредитної угоди становить 300000,00 [Долар США] (т.1а.с.15).
Відповідно до п.1.3 договору 1/0704ТZД від 02.04.2007 року термін повернення кредиту й окремих частин становить не пізніше 01.04.2017 p. (т.1а.с.15).
ОСОБА_2 зобов`язується повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строки та в порядку, встановлених кредитним договором у повному обсязі, що передбачено п.1.1. договору 1/0704ТZД від 02.04.2007 року.
Відповідно п.4 договору 1/0704ТZД від 02.04.2007 року, погашення заборгованості здійснюється в наступному порядку: щомісяця в період сплати ОСОБА_2 повинна надавати Банку грошові кошти (щомісячний платіж) для погашення заборгованості за Кредитом, яка складається із заборгованості за Кредитом, за відсотками, комісією, а також інші витрати згідно кредитного договору, у випадку порушення зобов`язань за кредитним договором, Відповідач 1 сплачує Банку відсотки за користування кредитом у подвійному розмірі на місяць, нараховані від суми непогашеної в строк заборгованості за кредитом.
02.04.2007 року укладено між Акціонерним товариством комерційний банк «ПриватБанк» та ОСОБА_1 договір поруки 5167/1 (т.1а.с.22), за якими останній поручився перед кредитором за виконання ОСОБА_2 зобов`язань за кредитним договором 1/0704ТZД від 02.04.2007 року, згідно якого кредитор надав боржнику кредит в сумі 300000,00 доларів США, а боржник повинен виконати зобов`язання з повернення кредиту наданого у вигляді Траншів кредиту, у строк до 01.04.2017 року, відповідно до п.2.2 кредитного договору (т.1а.с.15-17).
Погашення за Кредитним договором здійснюється згідно графіку погашення кредиту, відсотків з винагородами в строк до 01.04.2017 року (т.1а.с.19).
Відповідно до статті 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.
Відповідно до умов кредитного договору позивач зобов`язаний був надати відповідачу кредит на умовах, передбачених кредитним договором.
При цьому, згідно ст.212, 611, 651 ЦК щодо зобов`язань, строк виконання яких не настав, вважається, що строк настав у зазначену в повідомленні дату. На цю дату позичальник зобов`язується повернути банку суму кредиту в повному обсязі, винагороду й відсотки за фактичний строк його користування, у повному обсязі виконати інші зобов`язання за договором.
Згідно із ст.654 ЦК України зміна або розірвання договору вчинюється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.
Умовами кредитного договору визначено, що договір може бути змінений у встановленому даним договором порядку. Тобто, сторони кредитних правовідносин врегулювали у договорі питання дострокового повернення кредиту шляхом направлення відповідного повідомлення, тобто зміни строку виконання основного зобов`язання, та визначили умови такого повернення.
Оскільки ОСОБА_2 свої зобов`язання виконувала не належним чином, станом на 15.03.2021 рік утворилась заборгованість у розмірі 703307,42 [Долар США], яка складається з наступного: 128786,03 [Долар США] - заборгованість за кредитом; 185226,16 [Долар США] - заборгованість по процентам за користування кредитом; 389295,23 [Долар США] - пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором, згідно наданого розрахунку (т.11 а.с.139-140).
05.12.2016 року між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Тракселлінг» було укладено Договір про відступлення права вимоги. Відповідно до п.3.1.2. цього договору, за Первісним кредитором залишається право вимоги щодо сум заборгованості за Основним зобов`язанням що не уступаються (т.11а.с.121-122, 136-138).
Беручи до уваги що ТОВ «Тракселлінг» було відступлено забезпечення виконання зобов`язань за кредитними договором 1/0704ТZД від 02.04.2007 року ОСОБА_2 в обсязі 1376740,00 грн., Позивач відрахував з заборгованості по пені 1376740,00 грн., що зменшило відповідальність відповідачів по пені з 10795351,38 грн. до 9418611,38 грн. а загалом за кредитним договором 1/0704ТZД від 02.04.2007 року до 18126326,41 грн.
Розрахунок заборгованості відповідача за кредитом, який надано позивачем, є інформаційним документом по факту обробки фактичного операційного руху грошових коштів по рахунках кредитної угоди, а також відображає стан нарахувань в певні періоди часу.
Виписка з банківського рахунку містить інформацію про рух коштів ОСОБА_2 , всі проведені операції. Виписка є первинним бухгалтерським документом. З матеріалів справи не вбачається, а ОСОБА_2 не доведено відсутність заборгованості та, відповідно, виконання умов договору належним чином.
Надана виписка по рахунку та розрахунок заборгованості є належними та допустимими доказами по справі, та враховується судом при постановленні рішення.
Вирішуючи спір в частині вимог до поручителя за договором поруки ОСОБА_1 , судом першої інстанції враховані спірні правовідносини та норми матеріального права, які їх регулюють.
Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником (частина 1 статті 553 ЦК України).
У разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.
Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (стаття 526 ЦК України).
Суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позов до відповідачів є обґрунтованим, таким, що підлягає задоволенню, оскільки боржником порушено зобов`язання, яке забезпечено порукою, а тому боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники. Підстави, що спростовують вимоги позивача судом не встановлені.
За частиною 1 статті 559 ЦК України порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов`язання, а також у разі зміни зобов`язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.
Згідно із частиною 1 статті 598, статтею 599 ЦК України зобов`язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником (частина 1 статті 553 ЦК України).
У разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.
Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що й боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки (частини перша, друга статті 554 ЦК України).
Припинення поруки пов`язане, зокрема, із закінченням строку її чинності.
За змістом частини 4 статті 559 ЦК України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя.
Отже, вимогу до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобов`язання за договором повинно бути пред`явлено в судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобов`язанням (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту періодичними платежами). У разі пред`явлення банком вимог до поручителя більш ніж через шість місяців після настання строку для виконання відповідної частини основного зобов`язання в силу положень частини 4 статті 559 ЦК України порука припиняється в частині певних щомісячних зобов`язань щодо повернення грошових коштів поза межами цього строку.
Строк пред`явлення кредитором вимог до поручителя про повернення боргових сум, погашення яких згідно з умовами договору визначено періодичними платежами, повинен обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу за основним зобов`язанням.
Подібна правова позиція висловлена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 червня 2018 року у справі №408/8040/12-ц (провадження № 14-145цс18).
Відповідно до ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Згідно з ч.ч. 5, 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, с обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Загальними вимогами процесуального права, закріпленими ЦПК України, визначено обов`язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, розрахунків, з яких суд виходив при вирішенні позову, зокрема щодо грошових вимог (дослідження обґрунтованості, правильності розрахунку, доведеності розміру збитків, наявності доказів, що їх підтверджують). Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо.
Судом першої інстанції встановлено, що 02.04.2007 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2 була укладена кредитна угода №1/0704ТZД, відповідно до п.п. 1.2, 1.3 якої, банк зобов`язався надати останній кредит в розмірі 300000,00 доларів США, термін повернення кредиту й окремих частин - траншів кредиту встановлюється договорами про видачу траншів кредиту, а також графіками погашення кредиту, відсотків і винагороди, що є невід`ємними додатками до договорів про видачу траншів, але не пізніше 01.04.2017 року. Зазначений термін може бути змінений згідно з п.п. 2.3.3, 2.4.1 даної угоди. Позичальник, у відповідності до п.п.1.1 даної кредитної угоди зобов`язалася повернути отриманий кредит, сплатити відсотки і винагороду в терміни, встановлені даною угодою і договорами про видачу траншів у повному обсязі (т.1а.с.15-17).
03.04.2007 року між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_2 був укладений Договір про видачу траншу №1, відповідно до умов якого сума траншу кредиту - 250000,00 доларів США. Даний договір є невід`ємною частиною кредитної угоди №1/0704ТZД (т.1а.с.167-168).
У відповідності до зазначеного договору розроблено додаток №1 від 03.04.2007 року, в якому визначено графік погашення кредиту, відсотків та винагороди. Графік складений до 01.04.2017 року - кінцевий строк повернення кредиту. Цей додаток є невід`ємною частиною Договору про видачу траншу №1 від 03.04.2007 року, зазначеного вище (п.3 додатку № 1) (т.1а.с.169-171).
03.04.2007 року згідно ордеру-розпорядження про видачу кредиту ОСОБА_2 було видано кредит у сумі 250000,00 доларів США готівкою через касу банку (т.1а.с.173).
Згідно Заяви на видачу готівки №001, 03 квітня 2007 року ОСОБА_2 отримала кредит готівкою 250000,00 доларів США у виконання договору кредиту №1/0704ТZД від 02.04.2007 року на підставі ордеру-розпорядження від 03.04.2007 року, про що у заяві ОСОБА_2 поставила власноруч свій підпис, що підтверджується меморіальним ордером №001 від 03.04.2007 року (т.1а.с.174,205).
12.04.2007 року між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_2 був укладений Договір про видачу траншу №2, відповідно до умов якого сума траншу кредиту - 50000,00 доларів США. Даний договір є невід`ємною частиною кредитної угоди №1/0704ТZД (т.1а.с.18).
У відповідності до зазначеного договору розроблено додаток №1 від 12.04.2007 року, в якому визначено графік погашення кредиту, відсотків та винагороди. Графік складений до 01.04.2017 року - кінцевий строк повернення кредиту. Цей додаток є невід`ємною частиною Договору про видачу траншу №2 від 12.04.2007 року, зазначеного вище (п.3 додатку № 1) (т.1а.с.19-20).
12.04.2007 року згідно ордеру-розпорядження про видачу кредиту ОСОБА_2 було видано кредит у сумі 50000,00 доларів США готівкою через касу банку (т.1а.с.172).
Як вбачається з п.п.1-4 договору поруки №5167/1 від 02.04.2007 року, укладеного між банком та ОСОБА_1 , останній надав поруку перед кредитором за виконання ОСОБА_2 своїх обов`язків за кредитною угодою №1/0704ТZД від 02.04.2007 року, згідно з яким кредитор надав позичальнику кредит в сумі 300 000,00 доларів США, а остання зобов`язана повернути в строк до 01.04.2017 року, сплачувати за його користування 14% річних в дату сплати процентів, якою є 20 число кожного поточного місяця, а у випадку порушення строків повернення кредиту - сплачувати 32 % річних в дату сплати процентів, зазначену вище, а також сплачувати винагород, штрафи, пені, відшкодовувати збитки, у відповідності, порядку та строки зазначені у кредитному договорі. Поручитель відповідає перед кредитором за виконання обов`язків за кредитним договором в тому ж розмірі, що і боржник, включаючи сплату кредиту, процентів, нарахованих за користування кредитом, винагород, штрафів, пені та інших платежів, відшкодування збитків. Поручитель з умовами кредитного договору ознайомлений. У випадку невиконання боржником обов`язків за кредитним договором, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники (т.1а.с.22).
Відповідно до розрахунку заборгованості за кредитним договором №1/0704ТZД від 02.04.2007 року станом на 15.03.2021 рік має заборгованість - 703307,42 [Долар США], яка складається з наступного: 128786,03 [Долар США] - заборгованість за кредитом; 185226,16 [Долар США] - заборгованість по процентам за користування кредитом; 389295,23 [Долар США] - пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором, згідно наданого розрахунку (т. 11а.с.139-140).
З повідомлення банку від 23.05.2015 року №30.1.0.0/2-УАО вбачається, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 були направлені листи про суми заборгованості та можливості її погашення у досудовому порядку, що підтверджується реєстром № 1351 та квитанцією «Укрпошти» ЦПЗ № 1 від 04.05.2015 року (т.1а.с.12,13).
Позивач заявив позов про стягнення заборгованості у валюті - долар США, з еквівалентом до національної валюти України за офіційним курсом НБУ станом на 15.03.2015 року, а саме - 27,73.
Крім того 05.12.2016 року між ПАТ КБ «Приватбанк» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Тракселлінг» було укладено Договір про відступлення права вимоги. Відповідно до п.3.1.2. цього договору, за Первісним кредитором залишається право вимоги щодо сум заборгованості за Основним зобов`язанням що не уступаються (т.11а.с.121-122, 136-138).
Беручи до уваги що ТОВ «Тракселлінг» було відступлено забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором №1/0704ТZД від 02.04.2007 року ОСОБА_2 в обсязі 1376740,00 грн., Позивач відрахував з заборгованості по пені суму відступлення права вимоги - 1376740,00 грн., що в подальшому зменшило відповідальність відповідачів по пені з 10795351,38 грн. до 9418611,38 грн. а загалом за кредитним договором 1/0704ТZД від 02.04.2007 року зменшило відповідальність до 18126326,41 грн., про що позивач зазначив у своїй заяві про збільшення позовних вимог (т.11 а.с.133-134).
Проте розрахунок заборгованості за кредитними договором №1/0704ТZД від 02.04.2007 року, який було додано Позивачем до цієї заяви, суми відступлення права вимоги у розмірі 1376740,00 грн., яке відбулося 05.12.2016 року не містить (т.11 а.с.139-140), іншого розрахунку суду Позивачем надано не було, тому суд враховує ці обставини і нараховує заборгованість по кредитному договору № 1/0704ТZД від 02.04.2007 року на останню дату 22.11.2016 року, яка вказана в розрахунку заборгованості та передує 05.12.2016 року, даті укладання Договору про відступлення права вимоги.
Суди попередніх інстанцій, посилаючись на правову позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі №444/9519/12, дійшли висновку, що після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною 2 статті 1050 Цивільного кодексу України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється, а права та інтереси кредитодавця у вказаних правовідносинах забезпечуються частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.
Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 ЦК України).
Згідно ст.526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства.
Відповідно до статей 525, 526 зазначеного Кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно зі статтею 631 Цивільного кодексу України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.
Проте, суди попередніх інстанцій, відмовляючи у задоволенні позовних вимог у частині стягнення заборгованості за простроченими процентами і пені та посилаючись лише на постанову Великої палати від 28.03.2018 у справі №444/9519/12, не врахували законодавчо встановлену можливість нарахування процентів за неправомірне користування боржником грошовими коштами як наслідок прострочення боржником виконання грошового зобов`язання, не з`ясували питання, виходячи з положень чинного законодавства та умов договору (пункти 7.5, 8.1 і 9.1) щодо наявності/відсутності у позивача права на нарахування процентів і пені процентів у зв`язку із неправомірним, незаконним користуванням боржником грошовими коштами через прострочення виконання грошового зобов`язання, не встановили період нарахування таких процентів в межах позовної давності».
До такого самого висновку прийшла й колегія суддів Верховного Суду, яка продовжила розгляд справи, яку відмовилася прийняти до розгляду Велика Палата та відобразила свій висновок у постанові №5017/1987/2012 від 05.03.2019 року.
Випадки, коли правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати ВС від 28.03.2018 р. у справі №444/9519/12, не застосовується.
Як було зазначено вище, припис абз.2 ч.1 ст.1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики застосовується до правовідносин у разі відсутності іншої домовленості сторін. Так, у постанові від 13.12.2018 р. у справі №913/11/18 Верховний Суд наголосив, що у даній справі сторонами кредитного договору з урахуванням принципу свободи договору (ст.6, 627 ЦК України) передбачено іншу домовленість, яка, на відміну від загального правила щодо щомісячної виплати процентів лише у межах погодженого сторонами строку кредитування, встановленого абз.2 ч.1 ст.1048 ЦК України допускає нарахування банком процентів за користування кредитом по день повного погашення заборгованості.
Відтак, з огляду на умови укладеного між сторонами кредитного договору, Верховний Суд вказав на помилковість висновків апеляційного суду про необхідність застосування до правовідносин сторін даного спору правової позиції Великої Палати ВС, викладеної в постанові від 28.03.2018 р. у справі № 444/9519/12.
У кожному конкретному випадку умови кредитного договору мають істотне значення при визначенні періоду, за який можуть нараховуватися проценти, передбачені ст.1048 ЦК України.
Відповідно до ст.1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.
Статтею 530 ЦК України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до вимог ст.ст.610, 612 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання. Боржник вважається таким, що прострочив виконання, якщо він не виконав його у строк, передбачений умовами договору або встановлений законом.
Виходячи з вимог ст.629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
Виходячи з приписів ст.554 ЦК України у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, а поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що й боржник.
Згідно зі статтею 192 ЦК України законним платіжним засобом, обов`язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.
Відповідно до статті 524 ЦК України зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.
Згідно зі статтею 533 ЦК України грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов`язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.
У постанові Великої Палати Верховного Суду України від 16 січня 2019 року у справі №464/3790/16-ц (провадження №14-465цс18) зазначено, що гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України, при цьому відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці. У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов`язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути таку ж суму грошових коштів, тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка ним отримана.
Як укладення, так і виконання окремих договірних зобов`язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству. Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті. З огляду на положення частини першої статті 1046 ЦК України, а також частини першої статті 1049 ЦК України належним виконанням зобов`язання з боку позичальника є повернення суми коштів у строки, у розмірі та у саме тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України.
Велика Палата Верховного Суду вказала, що зазначення судом у своєму рішенні двох грошових сум, які необхідно стягнути з боржника, вносить двозначність до розуміння суті обов`язку боржника, який має бути виконаний примусово за участю державного виконавця. Тому, у разі зазначення у судовому рішенні про стягнення суми коштів в іноземній валюті з визначенням еквівалента такої суми у гривні, стягувачеві має бути перерахована вказана у резолютивній частині судового рішення сума в іноземній валюті, а не її еквівалент у гривні.
Верховний Суд з урахуванням зазначеного правового висновку Великої Палати Верховного Суду зазначає, що стягнення заборгованості за кредитним договором в іноземній валюті не суперечить законодавству України, якщо в іноземній валюті надавався кредит за договором і позивач просить стягнути суму боргу у валюті. Разом зі стягненням заборгованості в іноземній валюті суд має право стягнути й проценти за кредитним договором в іноземній валюті, оскільки такий процент є не фінансовою санкцією, а платою за користування грошима.
За таких обставин, керуючись п.4. ст.611 (у частині обов`язку щодо відшкодування збитків), ч.ч.1, 2 ст.623 ЦК України, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про необхідність захисту майнового права позивача шляхом солідарного стягнення з відповідачів на користь позивача заборгованості за кредитним договором №1/0704ТZД від 02.04.2007 року, що складається з: 128786 (сто двадцять вісім тисяч сімсот вісімдесят шість) доларів США 03 центи - тіло кредиту; 87430 (вісімдесят сім тисяч чотириста тридцять) доларів США - нарахованих процентів на залишок простроченої заборгованості за кредитом, а в цій частині позов підлягає частковому задоволенню.
Що стосується стягнення пені.
Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (статті 549, 551, 611 ЦК України).
Пеня є особливим видом відповідальності за неналежне виконання зобов`язання, яка, крім відшкодування збитків після вчиненого порушення щодо виконання зобов`язання, передбачає додаткову стимулюючу функцію для добросовісного виконання зобов`язання.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі №373/2054/16-ц викладено висновок щодо виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті. Відповідно до цієї постанови як укладення, так і виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству. Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті, при цьому з огляду на положення частини першої статті 1046, частини першої статті 1049 ЦК України належним виконанням зобов`язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме в тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України.
Оскільки пеня є неустойкою і має штрафний, а не компенсаційний характер, вона не входить до складу зобов`язання, то нарахування та стягнення такої пені має бути здійснене в національній валюті України.
Крім цього, за змістом ч.2 ст.192, ч.3 ст.533 ЦК України, Декрету КМ України «Про систему валютного регулювання та валютного контролю» порядок виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті не суперечить чинному законодавству, тобто, поряд із стягненням заборгованості в іноземній валюті суд має право стягнути й проценти за користування кредитом в іноземній валюті, оскільки такий процент не є фінансовою санкцією.
Однак вказані положення можуть бути застосовані тільки при вирішенні питання про стягнення основної суми заборгованості за кредитом та стягнення відсотків за користування валютним кредитом, та не підлягають застосуванню при вирішенні питання про стягнення штрафних санкцій.
Суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення вимог в частині стягнення пені за несвоєчасність виконання зобов`язань за кредитом по кредитній угоді №1/0704TZД від 02 квітня 2007 року і правомірно стягнув 579856 (п`ятсот сімдесят дев`ять тисяч вісімсот п`ятдесят шість) гривень 76 копійки, оскільки за неналежне виконання зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Таким чином всього до сплати підлягає стягненню 237127 (двісті тридцять сім тисяч сто двадцять сім) доларів США 33 центи, що за курсом Національного Банку України 27 (двадцять сім) гривень 73 копійок відповідно до службового розпорядження Національного Банку України від 15 березня 2015 року, що складає 6575540 (шість мільйонів п`ятсот сімдесят п`ять тисяч п`ятсот сорок) гривень 86 копійок.
Щодо заперечень ОСОБА_1 стосовно позову.
В матеріалах справи наявне повідомлення-вимога банку від 23.05.2015 року №30.1.0.0/2-УАО, адресоване, зокрема, ОСОБА_1 , реєстр №1351 рекомендованих відправлень-рекомендованих листів, претензії до боржників та квитанція «Укрпошти» ЦПЗ № 1 від 04.05.2015 року (т.1а.с.12,13).
Таким чином, твердження ОСОБА_1 , що відповідно до умов договору поруки його обов`язок по виконанню кредитних зобов`язань боржника міг наступити лише з моменту отримання вимоги кредитора, однак такої вимоги він не отримував, судом першої інстанції цілком слушно не взято до уваги.
Крім цього, пунктом 5 договору поруки №5167/1 від 02.04.2007 року визначено, що у випадку невиконання боржником якого-небудь обов`язку, передбаченого п.1 цього договору, кредитор направляє на адресу поручителя письмову вимогу із зазначенням невиконаного (їх) обов`язку (ів). Однак, навіть за наявності порушення банком даного пункту, поручитель не звільняється від відповідальності за надану ним поруку по зобов`язаннях ОСОБА_2 та зобов`язаний нести солідарну з нею відповідальність у випадку невиконання останньою обов`язків по кредитній угоді №1/0704TZД від 02 квітня 2007 року, про що зазначено у п.4 цього договору.
Також слід зазначити й про те, що ОСОБА_1 був належним чином ознайомлений з умовами вказаного вище договору поруки, про що свідчить п.3 цього договору та власноручно проставлений підпис останнім в ньому.
Згідно з положенням ч.1 ст.626, ч.1 ст.627 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ч.1 ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Згідно з ч.ч.1, 2 ст.553 ЦК України (в редакції, чинній на момент укладення договору поруки від 02.04.2007 року - 16.01.2007 року) за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов`язання частково або у повному обсязі.
У відповідності до положення ч.4 ст.559 ЦК України (в редакції від 16.01.2007 року) порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов`язання не встановлений або встановлений моментом пред`явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред`явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.
Пунктом 1 вказаного вище договору поруки визначено, що поручитель надав поруку за виконання ОСОБА_2 взятих на себе зобов`язань по кредитній угоді №1/0704TZД від 02 квітня 2007 року включно. Згідно з п.11 такого договору цей договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами і діє до повного виконання зобов`язань за кредитним договором. Згідно з п.12 договору поруки сторони прийшли до згоди, що строк (позовна давність), в межах якого сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист свого права або інтересу встановлюється протягом у 5 (п`ять) років. Строк дії кредитної угоди №1/0704TZД від 02 квітня 2007 року до 01.04.2017 року, про що вказано в п.1 Договору поруки (т.1а.с.22).
Як видно з розрахунку заборгованості по кредитній угоді №1/0704TZД від 02 квітня 2007 року, останній платіж ОСОБА_2 здійснила 07.10.2013 року.
23.05.2015 року позивачем було надіслано на адресу Відповідачів листи про суми заборгованості та можливості її погашення у досудовому порядку. На підтвердження надіслання таких листів позивачем надано реєстр №1351 рекомендованих відправлень-рекомендованих листів, претензії до боржників та квитанцію «Укрпошти» ЦПЗ №1 від 04.05.2015 року (т.1а.с.12,13), 03.07.2015 року позивач звернувся до суду із цим позовом.
Суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позивачем не пропущений строк звернення до суду по жодному платежу, що могло б стати підставою для припинення договору поруки, позивач звернувся до суду з цим позовом в межах строку позовної давності.
Крім цього, на думку ОСОБА_1 , яку він виклав у своєму Відзиві позивачем пропущено строк позовної давності зі звернення до суду з цим позовом, але це не узгоджується із діючими нормами цивільного законодавства виходячи з наступного.
Так, відповідно до ст.256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст.257 ЦК України).
При цьому початок перебігу позовної давності пов`язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними подіями (фактами), які свідчать про порушення прав особи (стаття 261 ЦК України).
За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.
У разі неналежного виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором, позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредиту, погашення якого відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу.
Вказана правова позиція висловлена Верховним Судом України в постанові від 30 вересня 2015 року у справі №6-154цс15.
Перебіг позовної давності стосовно кожного щомісячного платежу починається після невиконання чи неналежного виконання (зокрема, прострочки виконання) відповідачем обов`язку з внесення чергового платежу й обчислюється окремо щодо кожного простроченого платежу (постанова Великої Палати ВС від 28.03.2018 р. у справі №444/9519/12).
У вказаній постанові ВП ВС зазначено, що оскільки договір встановлює окремі зобов`язання, які деталізують обов`язок відповідача повернути борг частинами та передбачають самостійну відповідальність за невиконання цього обов`язку, незалежно від визначення у договорі строку кредитування право позивача вважається порушеним з моменту порушення відповідачем строку внесення чергового платежу. У разі порушення позичальником такого строку, передбаченого договором (прострочка боржника), відповідно до ч.2 ст.1050 ЦК України кредитодавець до спливу визначеного договором строку кредитування вправі заявити вимоги про дострокове повернення тієї частини кредиту, що залишилася, і нарахованих згідно зі ст.1048 ЦК України, але не сплачених до моменту звернення кредитодавця до суду процентів, а також попередніх невнесених до такого моменту щомісячних платежів у межах позовної давності щодо кожного з цих платежів. Невнесені до моменту звернення кредитора до суду щомісячні платежі підлягають стягненню у межах позовної давності, перебіг якої визначається за кожним з платежів окремо залежно від настання строку сплати кожного з цих платежів.
Встановлення строку кредитування у договорі, який передбачає внесення позичальником щомісячних платежів, має значення не для визначення початку перебігу позовної давності за вимогами кредитодавця щодо погашення заборгованості за цим договором, а, насамперед, для визначення позичальнику розміру щомісячних платежів. Відтак, за наведених умов початок перебігу позовної давності для погашення щомісячних платежів за договором визначається за кожним таким черговим платежем з моменту його прострочки. Це унеможливлює визначення початку перебігу позовної давності для погашення всієї заборгованості за договором з моменту спливу строку кредитування, як це встановив суд апеляційної інстанції.
Аналогічні правові позиції наведені у постановах Великої Палати ВС від 05.06.2019 р. у справі №523/3082/14-ц, від 27.03.2019 р. у справі №200/15135/14-ц та інших.
За кредитною угодою перебіг трирічного строку позовної давності (стаття 257 ЦК України) стосовно щомісячних платежів починається після несплати чергового платежу, а щодо повернення кредиту в повному обсязі не після закінчення строку дії договору, а після закінчення кінцевого строку повного погашення кредиту (стаття 261 ЦК України).
Вказана правова позиція Верховного Суду України викладена у постанові від 17 вересня 2014 року у справі №6-95цс14, у постанові від 19 березня 2014 року у справі №6-14цс14 і є обов`язковою для застосування судами.
Згідно розрахунку заборгованості за кредитним договором №1/0704TZД від 02 квітня 2007 року, наданого Банком, підтверджується, що останній платіж за умовами договору ОСОБА_2 здійснила особисто 07 жовтня 2013 року, після чого грошові зобов`язання за договором нею не виконувались (т.11 а.с.139 зворот).
Суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що саме з 07.10.2013 року почався перебіг позовної давності за вимогами про повернення кожного чергового щомісячного платежу.
Водночас слід зазначити, що банк із даним позовом звернувся до суду 03.07.2015 року, тобто не пропустивши строк, визначений ст.257 ЦК України на звернення до суду із даним позовом.
Отже, звернувшись до суду з цим позовом у липні 2015 року, банком не пропущено строку позовної давності.
Також у матеріалах справи наявні заперечення на відповідь на відзив ОСОБА_2 , де вона вказала, що відповідь на відзив у більшій своїй частині складається з витягів з правових норм, які регулюють кредитні правовідносини. До цих витягів ОСОБА_2 жодних заперечень не має. Однак, до відповіді надано виписку по рахунку ОСОБА_2 , при цьому, було зауважено, що банківська виписка має статус первинного документу бухгалтерського обліку, що підтверджується Переліком типових документів, затвердженим наказом МЮ України від 12.04.2012 року № 578/5, проте, ОСОБА_2 вважає, що саме ця банківська виписка не може бути належним доказом у справі з огляду на наступне: у виписці відсутній ключовий елемент-відображення отримання ОСОБА_2 кредитних коштів та їх розмір; у графі вхідний залишок стоїть позначка 0,00; не вказано (за невеликим виключенням) розподілення коштів за цільовим призначенням (тіло кредиту, проценти, пеня, тощо); не зрозуміло, з яких підстав робиться посилання на ОСОБА_3 , оскільки ця особа не є ані стороною кредитного договору, ані поручителем (28.05.09р, 26.08.2009 року), ОСОБА_2 припускає, що ці кошти могли піти на Погашення іншого кредиту (за участю ОСОБА_3 ).
Такі заперечення не заслуговують на увагу суду, з огляду на наступне.
Відповідно до п.6.1 та 2.3.6 кредитної угоди №1/0704TZД від 02 квітня 2007 року при порушенні позичальником якого-небудь із зобов`язань по сплаті відсотків за користування кредитом, передбачених п.п.2.2.2., 2.3.1, 2.3.2, 2.3.3, 2.4.1, 4.1, 4.2, 4.3, 4.4 цієї угоди, п.п.4.1, 4.2, 4.3, 4.4 договорів про видачу траншів, а також графіком погашення, термінів повернення кредиту, передбачених 1.3, 2.2.3, 2.3.3 цієї угоди, п.п.1.3, 2.2.3 договорів про видачу траншів, а також графіком погашення, винагороди, передбаченої 4.5, 4.6 цієї угоди, а також п.п.4.5, 4.6 договорів про видачу траншів позичальник сплачує банку за кожний випадок порушення пеню в розмірі 0,2% від суми простроченого платежу за кожен день прострочення, але не більш подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який виплачується пеня. Сплата пені здійснюється в гривні. У випадку, якщо кредит видається в іноземній валюті, пеня сплачується в гривневому еквіваленті за курсом НБУ на дату щоденного нарахування. При порушенні позичальником якого-небудь із зобов`язань по погашенню кредиту, а також, зокрема, сплати штрафних санкцій (пені), передбачених п.п.6.1, 6.2, 6.3 цієї угоди у встановлений угодою термін, банк має право робити списання коштів з рахунків позичальника в порядку, передбаченому чинним законодавством.
Також, згідно з п.4.8 вказаної вище кредитної угоди зобов`язання за цією угодою виконуються в наступній послідовності: 1) витрати банку, пов`язані з виконанням угоди (по заставі, витрати на оплату послуг адвокатів); 2) неустойка (штраф, пеня); 3) прострочена винагорода; 4) винагорода; 5) прострочені відсотки; 6) відсотки; 7) прострочений кредит; 8) кредит, якщо інше не передбачено п. 8.5 даної угоди.
Крім цього, згідно з положенням статті 534 ЦК України у разі недостатності суми проведеного платежу для виконання грошового зобов`язання у повному обсязі ця сума погашає вимоги кредитора у такій черговості, якщо інше не встановлено договором або законом: 1) у першу чергу відшкодовуються витрати кредитора, пов`язані з одержанням виконання; 2) у другу чергу сплачуються проценти і неустойка; 3) у третю чергу сплачується основна сума боргу.
З урахуванням наведеного вище суд першої інстанції дійшов правильного висновку про помилковість тверджень ОСОБА_2 щодо банківської виписки, яка на її думку не може бути належним доказом у справі, адже банк діяв у відповідності до умов підписаної з ОСОБА_2 кредитної угоди та норм чинного законодавства про що зазначено у виписці.
Також слідзазначити,що ухвалоюЗаводського районногосуду м.ДніпродзержинськаДніпропетровської областівід 08.10.2018року усправі заклопотанням представникавідповідача ОСОБА_2 адвокатаШишкіна В.М. призначеноекспертизу тапровадження усправі начас проведенняекспертизи зупинено(т.10а.с.156-157).Ця експертизавиконана небула,у зв`язкуз відсутністюоплати рахунку(повідомленняДніпропетровського науково-дослідногоінституту судовихекспертиз від21.02.2018року №5557/5558-18,т.10а.с.165),ухвала судуіз матеріаламисправи булиповернені досуду безвиконання.З наведеногосуд першоїінстанції дійшовправильного висновкупро можливістьдоведення правомірностіта обґрунтованостісвоїх міркуваньщодо неправильногопорядку списаннякоштів,однак цієюможливістю сторонавідповідача нескористалася - свого розрахунку заборгованості по кредитній угоді №1/0704TZД від 02 квітня 2007 року на спростування поданого ПАТ КБ «Приватбанк» розрахунку ОСОБА_2 суду не подала.
Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов`язок із доказування.
Суд зазначає, що обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.
В Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй, що прямо передбачено у статті 8 Конституції України.
Відповідно до частини четвертої статті 42 Конституції України держава захищає права споживачів.
Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.
У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (частина перша статті 11 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-XII «Про захист прав споживачів» (далі - Закон № 1023-XII).
Згідно з пунктом 22 частини першої статті 1 Закону № 1023-XII споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.
У пункті 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», прийняті 09 квітня 1985 року №39/248 на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН зазначено, що споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав в контрактах і незаконні умови кредитування продавцями.
Конституційний Суд України у рішенні у справі щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» від 11 липня 2013 року у справі № 1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно - правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги банку про стягнення штрафу з ОСОБА_2 задоволенню не підлягають, оскільки відповідно до ст.55 Закону України «Про банки і банківську діяльність», ч.4 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів», п.3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року №168, кредитору забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі за дії, які банк здійснює на власну користь чи споживач здійснює на користь банку.
У постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09 грудня 2019 року у справі № 524/5152/15-ц (провадження № 61-8862сво18) зробив висновок, що: «надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України є обов`язком банку, виконання такого обов`язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника. Оскільки надання кредиту - це обов`язок банку за кредитним договором, то така дія як надання фінансового інструменту чи моніторинг заборгованості по кредиту не є самостійною послугою, що замовляється та підлягає оплаті позичальником на користь банку. Надання фінансового інструменту є фактично наданням кредиту позичальнику, така операція, як і моніторинг заборгованості по кредиту, відповідає економічним потребам лише самого банку та здійснюється при виконання прав та обов`язків за кредитним договором, а тому такі дії банку не є послугами, що об`єктивно надаються клієнту-позичальнику. Згідно з абзацом другим частини четвертої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції, чинній момент укладення спірного кредитного договору) споживач не зобов`язаний сплачувати кредитодавцеві будь-які збори, відсотки або інші вартісні елементи кредиту, що не були зазначені у договорі. У відповідності до частин першої-третьої 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» (у редакції, чинній момент укладення спірного кредитного договору) відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком. Банкам забороняється вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов`язаної особи банку як обов`язкову умову надання банківських послуг. Частиною першою, другою статті 228 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.
У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом (стаття 611 ЦК України).
Згідно ст.549 ЦК неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові в разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання (ч.2 ст.549 ЦК). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч.3 ст.549 ЦК).
Також суд зазначає, що згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення («Серявін та інші проти України» (Seryavin and Others v. Ukraine) від 10 лютого 2010 року, заява № 4909/04).
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» про солідарне стягнення з відповідачів до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 заборгованість по кредитній угоді №1/0704TZД від 02 квітня 2007 року підлягають задоволенню і правомірно стягнув заборгованість у розмірі 237127 доларів США 33 центи, що за курсом Національного Банку України 27 гривень 73 копійок відповідно до службового розпорядження Національного Банку України від 15 березня 2015 року, складає 6575540 гривень 86 копійок.
Доводи апеляційної скарги АТ КБ ПриватБанк, що судом не взято до уваги заяву позивача про збільшення позовних вимог, де враховуючи договір відступлення прав вимоги, укладений між АТ КБ ПриватБанк та ТОВ Тракселлінг обсяг вимог зменшений на 1376740,0 грн та зменшений розмір заборгованості по пені, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки розрахунок заборгованості за кредитним договором №1/0704ТZД від 02.04.2007 року, який було додано АТ КБ «ПриватБанк» до цієї заяви, суми відступлення права вимоги у розмірі 1376740,00 грн., яке відбулося 05.12.2016 року не містить (т.11 а.с.139-140), іншого розрахунку суду АТ КБ «ПриватБанк» надано не було, тому враховуючи ці обставини нараховано заборгованість по кредитному договору №1/0704ТZД від 02.04.2007 року на останню дату 22.11.2016 року, яка вказана в розрахунку заборгованості та передує 05.12.2016 року, даті укладання Договору про відступлення права вимоги.
Доводи апеляційної скарги АТ КБ ПриватБанк, що судом першої інстанції стягнута сума заборгованості за відсотками за користування кредитом станом на 22.11.2016 року, тоді як АТ КБ ПриватБанк в заяві про збільшення позовних вимог просив стягнути заборгованість за відсотками станом на 15.03.2021 року, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки в п.54 Постанови Верховний Суд вказує, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги відповідно до ч.2 ст. 1050 ЦК України.
Таким чином, нарахування передбачених договором процентів припинилося з моменту пред`явлення до відповідачів вимоги відповідно до ч.2 ст. 1050 ЦК України.
Аналогічний правовий висновок викладено правового висновку, викладеного у Постанові у справі №444/9519/12, що підтверджується Постановами Верховного Суду у справах №296/10217/15-ц від 07.07.2020 р., №912/1120/16 від 04.02.2020 р. №910/18943/20 від 27.07.2021 р.
Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 , що відповідно до умов договору поруки його обов`язок по виконанню кредитних зобов`язань боржника міг наступити лише з моменту отримання вимоги кредитора, однак такої вимоги він не отримував, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки в матеріалах справи наявне повідомлення-вимога банку від 23.05.2015 року №30.1.0.0/2-УАО, адресоване, зокрема, ОСОБА_1 , реєстр №1351 рекомендованих відправлень-рекомендованих листів, претензії до боржників та квитанція «Укрпошти» ЦПЗ № 1 від 04.05.2015 року (т.1а.с.12,13).
Однак, навіть за наявності порушення банком даного пункту, поручитель не звільняється від відповідальності за надану ним поруку по зобов`язаннях ОСОБА_2 та зобов`язаний нести солідарну з нею відповідальність у випадку невиконання останньою обов`язків по кредитній угоді №1/0704TZД від 02 квітня 2007 року, про що зазначено у п.4 цього договору.
Також слід зазначити й про те, що ОСОБА_1 був належним чином ознайомлений з умовами вказаного вище договору поруки, про що свідчить п.3 цього договору та власноручно проставлений підпис останнім в ньому.
Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 , що зазначена вимога направлена на адресу колишньої дружини: АДРЕСА_1 , тоді як ОСОБА_1 зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_2 , колегія суддів вважає безпідставними, оскільки банком направлена вимога на адресу, яка зазначена ОСОБА_1 в договорі поруки (а.с.22 т.1). Доказів, що ОСОБА_1 повідомляв банк (кредитора) про зміну свого фактичного місця проживання чи реєстрації відповідачем не надано.
Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 , що жодних дій щодо реалізації свого права за договором поруки, у тому числі застосування судових заходів захисту свого права шляхом пред`явлення позову позивач вчиняти не може, так як вимогу до поручителя банк пред`явив 23.04.2015, а позов подав 30.07.2015 р -після спливу 18 місяців з дати останнього платежу, колегія суддів вважає безпідставними з огляду на наступне.
Поручитель ОСОБА_1 надав поруку за виконання ОСОБА_2 взятих на себе зобов`язань по кредитній угоді №1/0704TZД від 02 квітня 2007 року включно (п.1 договору поруки).
Згідно з п.11 договір поруки вступає в силу з моменту його підписання сторонами і діє до повного виконання зобов`язань за кредитним договором.
Згідно з п.12 договору поруки сторони прийшли до згоди, що строк (позовна давність), в межах якого сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист свого права або інтересу встановлюється протягом у 5 (п`ять) років.
Строк дії кредитної угоди №1/0704TZД від 02 квітня 2007 року до 01.04.2017 року, про що вказано в п.1 Договору поруки (т.1а.с.22).
Як видно з розрахунку заборгованості по кредитній угоді №1/0704TZД від 02 квітня 2007 року, останній платіж ОСОБА_2 здійснила 07.10.2013 року.
23.05.2015 року позивачем надіслано на адресу Відповідачів листи про суми заборгованості та можливості її погашення у досудовому порядку. На підтвердження надіслання таких листів позивачем надано реєстр №1351 рекомендованих відправлень-рекомендованих листів, претензії до боржників та квитанцію «Укрпошти» ЦПЗ №1 від 04.05.2015 року (т.1а.с.12,13).
03.07.2015 року позивач звернувся до суду із цим позовом.
Враховуючи зазначене, позивачем не пропущений строк звернення до суду по жодному платежу, що могло б стати підставою для припинення договору поруки, позивач звернувся до суду з цим позовом в межах строку позовної давності.
Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 , що позивачем пропущено строк позовної давності, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки за кредитною угодою перебіг трирічного строку позовної давності (ст.257 ЦК України) стосовно щомісячних платежів починається після несплати чергового платежу, а щодо повернення кредиту в повному обсязі не після закінчення строку дії договору, а після закінчення кінцевого строку повного погашення кредиту (ст.261 ЦК України).
Вказана правова позиція Верховного Суду України викладена у постанові від 17 вересня 2014 року у справі №6-95цс14, у постанові від 19 березня 2014 року у справі №6-14цс14.
Згідно розрахунку заборгованості за кредитним договором №1/0704TZД від 02 квітня 2007 року, наданого банком, підтверджується, що останній платіж за умовами договору ОСОБА_2 здійснила особисто 07 жовтня 2013 року, після чого грошові зобов`язання за договором нею не виконувались (т.11 а.с.139 зворот).
Таким чином, банком не пропущено строк позовної давності, оскільки останній платіж ОСОБА_2 здійснено 07.10.2013 р, а із позовом банк звернувся 03.07.2015 року, тобто в межах строку позовної давності.
Доводи апеляційних скарг ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , що АТ КБ ПриватБанк не може вимагати повернення з відповідачів будь-яких коштів за кредитним договором №1/0704TZД від 02 квітня 2007 року, забезпечене договором іпотеки №04TZД/1, так як позивач уклав договір про відступлення права вимоги №10688 від 05.12.2016 р і з цього моменту є неналежним позивачем в даній справі, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки відповідно до п.3.1.2. договору про відступлення права вимоги від 05.12.2016 року за первісним кредитором (АТ КБ ПриватБанк) залишається право вимоги щодо сум заборгованості за основним зобов`язанням, що не уступаються відповідно до договору (а.с.136-138 т.11).
Доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 , що у позивача не було законних матеріально-правових підстав для пред`явлення позову на суму заборгованості в розмірі 1376740 гривень, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки беручи до уваги, що ТОВ Тракселлінг було відступлено забезпечення виконання зобов`язання за кредитним договором ОСОБА_2 в обсязі 1376740,00 гривень, АТ КБ ПриватБанк відрахував із заборгованості по пені 1376740,00 гривень, що зменшило відповідальність по пені з 10795351,38 грн до 9418611,38 грн, а загалом за кредитним договором до 18126326,41 гривень (а.с.139-140 т.11).
Доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 , що судом першої інстанції залишено без розгляду клопотання ОСОБА_2 про витребування у позивача оригіналу кредитного договору, що ставить під сумнів відповідність поданої копії і не може бути взятий до уваги судом як доказ, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки на виконання ухвали Дніпровського апеляційного суду від 01 лютого 2023 року позивачем надано оригінал кредитного договору №1/0704TZД від 02 квітня 2007 року, який оглянутий колегією суддів та надана оцінка поданому доказу.
Доводи апеляційноїскарги ОСОБА_2 ,що розмір кредиту,який зазначенийв позовіскладає 250000доларів США,а вкредитному договорі №1/0704TZД від 02 квітня 2007 року сума кредиту зазначена 300000 доларів США, а тому кредитного договору №1/0704TZД від 02 квітня 2007 року у розмірі 250000 доларів США, за яким суд першої інстанції стягнув заборгованість з ОСОБА_2 не існує, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що загальна сума кредиту в рамках кредитної угоди становить 300000 доларів США, які ОСОБА_2 отримала двома траншами у розмірі 250000 та 50000 доларів США.
Так, з матеріалів справи вбачається, що 02.04.2007 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2 укладена кредитна угода №1/0704ТZД, відповідно до п.п.1.2, 1.3 якої, банк зобов`язався надати останній кредит в розмірі 300000,00 доларів США, термін повернення кредиту й окремих частин - траншів кредиту встановлюється договорами про видачу траншів кредиту, а також графіками погашення кредиту, відсотків і винагороди, що є невід`ємними додатками до договорів про видачу траншів, але не пізніше 01.04.2017 року. Зазначений термін може бути змінений згідно з п.п.2.3.3, 2.4.1 даної угоди. Позичальник, відповідно до п.п.1.1 даної кредитної угоди зобов`язалася повернути отриманий кредит, сплатити відсотки і винагороду в терміни, встановлені даною угодою і договорами про видачу траншів у повному обсязі (т.1а.с.15-17).
03.04.2007 року між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_2 укладений Договір про видачу траншу №1, відповідно до умов якого сума траншу кредиту - 250000,00 доларів США. Даний договір є невід`ємною частиною кредитної угоди №1/0704ТZД (т.1а.с.167-168).
У відповідності до зазначеного договору розроблено додаток №1 від 03.04.2007 року, в якому визначено графік погашення кредиту, відсотків та винагороди. Графік складений до 01.04.2017 року - кінцевий строк повернення кредиту. Цей додаток є невід`ємною частиною Договору про видачу траншу №1 від 03.04.2007 року, зазначеного вище (п.3 додатку № 1) (т.1а.с.169-171).
03.04.2007 року згідно ордеру-розпорядження про видачу кредиту ОСОБА_2 видано кредит у сумі 250000,00 доларів США готівкою через касу банку (т.1а.с.173).
Згідно Заяви на видачу готівки №001, 03 квітня 2007 року ОСОБА_2 отримала кредит готівкою 250000,00 доларів США у виконання договору кредиту №1/0704ТZД від 02.04.2007 року на підставі ордеру-розпорядження від 03.04.2007 року, про що у заяві ОСОБА_2 поставила власноруч свій підпис, що підтверджується меморіальним ордером №001 від 03.04.2007 року (т.1а.с.174,205).
12.04.2007 року між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_2 укладений Договір про видачу траншу №2, відповідно до умов якого сума траншу кредиту - 50000,00 доларів США. Даний договір є невід`ємною частиною кредитної угоди №1/0704ТZД (т.1а.с.18).
У відповідності до зазначеного договору розроблено додаток №1 від 12.04.2007 року, в якому визначено графік погашення кредиту, відсотків та винагороди. Графік складений до 01.04.2017 року - кінцевий строк повернення кредиту. Цей додаток є невід`ємною частиною Договору про видачу траншу №2 від 12.04.2007 року, зазначеного вище (п.3 додатку №1) (т.1а.с.19-20).
12.04.2007 року згідно ордеру-розпорядження про видачу кредиту ОСОБА_2 видано кредит у сумі 50000,00 доларів США готівкою через касу банку (т.1а.с.172).
Як вбачається з п.п.1-4 договору поруки №5167/1 від 02.04.2007 року, укладеного між банком та ОСОБА_1 , останній надав поруку перед кредитором за виконання ОСОБА_2 своїх обов`язків за кредитною угодою №1/0704ТZД від 02.04.2007 року, згідно з яким кредитор надав позичальнику кредит в сумі 300 000,00 доларів США, а остання зобов`язана повернути в строк до 01.04.2017 року, сплачувати за його користування 14% річних в дату сплати процентів, якою є 20 число кожного поточного місяця, а у випадку порушення строків повернення кредиту - сплачувати 32 % річних в дату сплати процентів, зазначену вище, а також сплачувати винагород, штрафи, пені, відшкодовувати збитки, у відповідності, порядку та строки зазначені у кредитному договорі (т.1а.с.22).
Таким чином, позивачем надано належні докази, які підтверджують факт існування кредитного зобов`язання, факт надання банком ОСОБА_2 грошових коштів у розмірі та на умовах, встановлених договором, а також факт утворення заборгованості.
Доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 , що суд не взяв до уваги правову позицію, викладену в постанові Верховного Суду від 28.03.2018 року у справі №444/9519/12, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки судом першої інстанції враховано законодавчо встановлену можливість нарахування процентів за неправомірне користування боржником грошовими коштами як наслідок прострочення боржником виконання грошового зобов`язання та встановлено період нарахування таких процентів в межах позовної давності.
Відтак, з огляду на умови укладеного між сторонами кредитного договору, доводи ОСОБА_2 є помилковими про необхідність застосування до правовідносин сторін даного спору правової позиції Великої Палати ВС, викладеної а постанові від 28.03.2018 року у справі №444/9519/12, оскільки у даній справі сторонами кредитного договору з урахуванням принципу свободи договору (ст.ст.6, 627 ЦК України) передбачено іншу домовленість, яка на відміну від загального правила щодо щомісячної виплати процентів лише у межах погодженого сторонами строку кредитування, встановленого абз.2 ч.1 ст.1048 ЦК України, допускає нарахування банком процентів за користування кредитом по день повного погашення заборгованості.
Аналогічний висновок викладено в постанові Верховного Суду від 13.12.2018 року у справі №913/11/18.
Інші доводи апеляційних скарг не спростовують правильності висновків суду першої інстанції, якими з`ясовані обставини справи, доводи сторін перевірені, їм дана належна оцінка, а доводи скаржника зводяться до неправильного тлумачення норм матеріального права та до переоцінки доказів, що не дає суду апеляційної інстанції підстав для задоволення вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ст.89 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному та об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Таким чином, судова колегія вважає, що доводи апеляційних скарг суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
Керуючись ст.ст. 259, 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів,-
ПОСТАНОВИЛА:
Апеляційні скарги Акціонерного товариствакомерційний банк"ПриватБанк", ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - залишити без задоволення.
Рішення Заводськогорайонного судум.ДніпродзержинськаДніпропетровської областівід 16лютого 2022року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий суддя О.В.Лаченкова
Судді В.С.Городнича
М.Ю.Петешенкова
Суд | Дніпровський апеляційний суд |
Дата ухвалення рішення | 15.03.2023 |
Оприлюднено | 23.03.2023 |
Номер документу | 109691823 |
Судочинство | Цивільне |
Цивільне
Дніпровський апеляційний суд
Лаченкова О. В.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2025Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні