Постанова

від 15.03.2023 по справі 344/19969/21

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 344/19969/21

Провадження № 22-ц/4808/40/23

Головуючий у 1 інстанції Антоняк Т. М.

Суддя-доповідач Пнівчук

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 березня 2023 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючої Пнівчук О.В.

суддів: Девляшевського В.А., Томин О.О.

з участю секретаря Кузів А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Івано-Франківського міського суду від 16 червня 2022 року, у складі судді Антоняка Т.М., у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Національна суспільна телерадіокомпанія України», Філії акціонерного товариства «Національна суспільна телерадіокомпанія України» «Івано-Франківська регіональна дирекція «Карпати» про визнання наказу незаконним, допущення до роботи та виплату середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу,

в с т а н о в и в:

09 грудня 2021 року ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до Акціонерного товариства «Національна суспільна телерадіокомпанія України», Філії акціонерного товариства «Національна суспільна телерадіокомпанія України» «Івано-Франківська регіональна дирекція «Карпати» про визнання наказу незаконним, допущення до роботи та виплату середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу.

Позивачка свої вимоги обґрунтовувала тим, що вона працює у відповідача на посаді редактора управління виробництва регіонального контенту.

Згідно наказу № 81-к від 08.12.2021 року філії акціонерного товариства «Національна суспільна телерадіокомпанія України» «Івано-Франківська регіональна дирекція «Карпати» її відсторонено від роботи з 09.12.2021 року до усунення причин, що призвели до відсторонення.

Причиною відстороненнявід роботистало ненаданнянею жодногоз документівщодо підтвердженнявакцинації від COVID-19чимедичного висновку про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19.

Позивачка посилаючись на те, що дії відповідача та наказ про відсторонення її від роботи не відповідають ряду положень норм чинного законодавства просила задовольнити її вимоги про визнання наказу незаконним, допущення до роботи та виплату середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу.

Рішенням Івано-Франківського міського суду від 16 червня 2022 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Не погоджуючись із рішенням суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, у якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просила рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення яким її позов задовольнити.

Апелянт зазначила, що суд не надав оцінки її аргументам щодо процедури та підстав відсторонення. Так, на підприємства, установи організації покладено обов`язок за поданням відповідних службових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби усувати від роботи осіб, які ухиляються від обов`язкового щеплення проти інфекції. Відповідного подання до відповідача не надходило.

Норми матеріального права містять вичерпний перелік захворювань, щеплення від яких є обов`язковим, щеплення проти COVID -19 до таких не входить, а відтак апелянт не є особою, що відмовляється чи ухиляється від проходження обов`язкового профілактичного щеплення, а тому її відмова робити щеплення від COVID-19 не може бути підставою для її відсторонення від роботи.

Апелянт зазначила також, що лікарські засоби від коронавірусної хвороби знаходяться на стадії клінічного випробування на пацієнтах з метою дослідження їх для оцінки на ефективність та безпечність, а відтак клінічні випробування на громадянах лікарських засобів без їхньої згоди із застосуванням будь-яких засобів примусу є незаконним.

Таким чином відсторонення від роботи є втручанням у її право на працю та право заробляти працею на життя шляхом його обмеження, що не ґрунтується на законі.

Апелянт вказала, що відсторонення від роботи є втручанням у право людини на працю та право заробляти працею на життя шляхом його обмеження, а тому відповідно до положень ст. 92 Конституції України таке втручання дозволено виключно законами України, а не підзаконними актами, до яких належить Постанова КМУ «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID -19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» від 09.12.2020 № 1236 і Наказ МОЗ від 04.10.2021 №2153 «Про затвердження переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням».

АТ «Національна суспільна телерадіокомпанія України» подало відзив на апеляційну скаргу, у якому зазначило, що відповідачем дотримано процедуру відсторонення позивача від роботи.

Судом першої інстанції прийнято законне та обґрунтоване рішення, правильно застосовано норми матеріального та процесуального права, висновки суду відповідають встановленим обставинам справи.

Доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанції, тому відповідач просив рішення суду залишити без зміни, а апеляційну скаргу без задоволення.

У судовому засіданні апеляційного суду апелянтка ОСОБА_1 підтримала доводи апеляційної скарги з наведених у ній мотивів.

Представник відповідача АТ «Національна суспільна телерадіокомпанія України» Новак А.А. заперечив щодо задоволення апеляційної скарги, просив рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.

Відповідно достатті 263 ЦПК Українисудове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване рішення суду відповідає.

Постановляючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд виходив з того, що право позивачки на працю було тимчасово обмежено з огляду на суспільні інтереси, оскільки позивачка відмовилася від обов`язкового щеплення, АТ «Національна суспільна телерадіокомпанія України», з урахуванням вимог статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», правомірно прийнято рішення про тимчасове відсторонення ОСОБА_1 від роботи.

З таким висновком погоджується колегія суддів з огляду на наступне.

Судом встановлено, що позивачка ОСОБА_1 працює у Філії акціонерного товариства «Національна суспільна телерадіокомпанія України» «Івано-Франківська регіональна дирекція «КАРПАТИ» редактором управління виробництва регіонального контенту.

Рішенням правління ПАТ «Національна суспільна телерадіокомпанія України» від 16.03.2020 року № 179 затверджено заходи ПАТ «НСТУ» щодо запобігання поширенню коронавірусу COVID-19.

Згідно протоколу № 280 засідання правління АТ «Національна суспільна телерадіокомпанія України» від 15.11.2021 року затверджено зміни до Заходів АТ «НСТУ» щодо запобігання поширенню коронавірусу COVID-19, прийнятих рішенням правління ПАТ «НСТУ» від 16.03.2020 року № 179 (у редакції рішення правління АТ «НСТУ» від 31.07.2020 року № 201).

Наказом АТ «Національна суспільна телерадіокомпанія України» від 19.11.2021 року № 856 «Про запобігання поширенню респіраторної хвороби COVID-19 в АТ «НСТУ» запроваджено обов`язкове щеплення проти COVID-19 (крім випадків наявності медичних протипоказань); наказано в термін до 08.12.2021 року працівникам АТ «НСТУ» надати/надіслати один з вказаних підтверджуючих документів. Починаючи з 09.12.2021, у разі неподання відповідних документів відсторонювати працівників від роботи (виконання робіт) без збереження заробітної плати відповідно до статті 46 Кодексу законів про працю України.

З вищевказаним наказом позивачку ознайомлено 22.11.2021 року, що підтверджується її власноручним підписом.

Згідно Акту про ненадання документів від 08.12.2021 року, складеного працівниками Філії акціонерного товариства «Національна суспільна телерадіокомпанія України» «Івано-Франківська регіональна дирекція «КАРПАТИ» зазначено, що редактором ОСОБА_1 не було надано жодного з документів, визначених пунктом 2 Наказу АТ «НСТУ» від 19.11.2021 року № 586.

Наказом Філії акціонерного товариства «Національна суспільна телерадіокомпанія України» «Івано-Франківська регіональна дирекція «КАРПАТИ» від 08.12.2021 року № 81-к «Про відсторонення від роботи ОСОБА_2 » позивачку, відповідно до статті 46 Кодексу законів про працю України, відсторонено від роботи з 09.12.2021 року, без збереження заробітної плати, до усунення причин, що призвели до відсторонення.

З вказаним наказом позивачку ознайомлено 08.12.2021 року, про що свідчить її підпис на відповідному наказі.

Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується (частина перша статті 43 Конституції України). За змістом частини другої цієї статті держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом (частина четверта вказаної статті).

Частиною першою статті 46 КЗпП України передбачено, що відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.

Термін «законодавство» досить широко використовується у правовій системі, в основному в значенні сукупності законів та інших нормативно-правових актів, які регламентують ту чи іншу сферу суспільних відносин. Цей термін використовує і Конституція України (статті 9, 19, 118, пункт 12 розділу XV «Перехідні положення»). У законах залежно від важливості та специфіки суспільних відносин, що регулюються, цей термін вживається в різних значеннях: в одних маються на увазі лише закони; в інших в обсяг поняття «законодавство» включаються як закони та інші акти Верховної Ради України, так і акти Президента України, Кабінету Міністрів України, а в деяких випадках - також і нормативно-правові акти центральних органів виконавчої влади.

Конституційний Суд України у справі за конституційним зверненням Київської міської ради професійних спілок щодо офіційного тлумачення частини третьої статті 21 КЗпП України (рішення від 09 липня 1998 року № 12-рп/98) офіційно розтлумачив термін «законодавство». Так, Конституційний Суд України дійшов висновку, що термін «законодавство», який вживається в частині третій статті 21 КЗпП України щодо визначення сфери застосування контракту як особливої форми трудового договору, потрібно розуміти так, що ним охоплюються закони України, чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також постанови Верховної Ради України, укази Президента України,декрети і постанови Кабінету Міністрів України,прийняті в межах їх повноважень та відповідно до Конституції України і законів України.

У рішенні № 10-р/2020 від 28 серпня 2020 року у справі№ 1-14/2020(230/20)за конституційним поданням Верховного СудуВелика Палата Конституційного Суду України зазначила, що «обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина є можливим у випадках, визначених Конституцією України. Таке обмеження може встановлюватисявиключно законом- актом, ухваленим Верховною Радою України як єдиним органом законодавчої влади в Україні. Встановлення такогообмеження підзаконним актом суперечитьстаттям 1, 3, 6, 8, 19, 64Конституції України» (абзац другий пункту 3.2 мотивувальної частини).

Відповідно до абзацу другого частини четвертої статті 4 Цивільного кодексу України якщо постанова Кабінету Міністрів України суперечить положенням цього Кодексу або іншому закону, застосовуються відповідні положення цього Кодексу або іншого закону.

Згідно з пунктами «б», «г» статті 10 Закону України «Про Основи законодавства України про охорону здоров`я» громадяни України зобов`язані у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення; виконувати інші обов`язки, передбачені законодавством про охорону здоров`я.

Закон України «Про захист населення від інфекційних хвороб» визначає правові, організаційні та фінансові засади діяльності органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, спрямованої на запобігання виникненню і поширенню інфекційних хвороб людини, локалізацію та ліквідацію їх спалахів та епідемій, встановлює права, обов`язки та відповідальність юридичних і фізичних осіб у сфері захисту населення від інфекційних хвороб.

За статтею 1 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» протиепідемічні заходи - це комплекс організаційних, медико-санітарних, ветеринарних, інженерно-технічних, адміністративних та інших заходів, що здійснюються з метою запобігання поширенню інфекційних хвороб, локалізації та ліквідації їх осередків, спалахів та епідемій.

Стаття 11 цього Закону визначає, що організація та проведення медичних оглядів і обстежень, профілактичних щеплень, гігієнічного виховання та навчання громадян, інших заходів, передбачених санітарно-гігієнічними та санітарно-протиепідемічними правилами і нормами, у межах встановлених законом повноважень покладаються на органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, органи державної санітарно-епідеміологічної служби, заклади охорони здоров`я, підприємства, установи та організації незалежно від форм власності, а також на громадян.

Частиною першою статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» передбачено, що профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов`язковими і включаються до календаря щеплень.

Працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разівідмовиабоухилення від обов`язкових профілактичних щепленьу порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт.

Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я (ч. 2 ст. 12 Закону № 1645-ІІІ).

У разі загрози виникнення особливо небезпечної інфекційної хвороби або масового поширення небезпечної інфекційної хвороби на відповідних територіях та об`єктах можуть проводитися обов`язкові профілактичні щеплення проти цієї інфекційної хвороби за епідемічними показаннями (ч.3 ст.12 Закону № 1645-ІІІ).

Рішення про проведення обов`язкових профілактичних щеплень за епідемічними показаннями на відповідних територіях та об`єктах приймають головний державний санітарний лікар України, головний державний санітарний лікар Автономної Республіки Крим, головні державні санітарні лікарі областей, міст Києва та Севастополя, головні державні санітарні лікарі центральних органів виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах оборони і військового будівництва, охорони громадського порядку, виконання кримінальних покарань, захисту державного кордону, Служби безпеки України (ч.4. ст.12 Закону).

Профілактичні щеплення проводятьсяпісля медичного огляду особив разівідсутності у неї відповідних медичних протипоказань(ч. 6 ст. 12 Закону № 1645-ІІІ).

Згідно із Положенням про Міністерство охорони здоров`я України (далі - Положення про МОЗ), затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року № 267 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 24 січня 2020 року № 90), МОЗ є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров`я, а також захисту населення від інфекційних хвороб, протидіїВІЛ-інфекції/СНІДу та іншим соціально небезпечним захворюванням, попередження та профілактики неінфекційних захворювань.

Наказом МОЗ від 04.10.2021 № 2153 затверджено Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням (далі - Перелік № 2153). Відповідно до цього Переліку обов`язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України цієї хвороби, підлягають працівники: 1) центральних органів виконавчої влади та їх територіальних органів; 2) місцевих державних адміністрацій та їх структурних підрозділів; 4) закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності; 5) підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління центральних органів виконавчої влади; 6) установ і закладів, що надають соціальні послуги, закладів соціального захисту для дітей, реабілітаційних закладів; 7) підприємств, установ та організацій, включених до Переліку об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04 березня 2015 року № 83.

Відповідно до Переліку об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2015 року № 83, АТ «Національна суспільна телерадіокомпанія» включено у вказаний Перелік у сфері телекомунікацій та зв`язку.

Вказаним вище наказом передбачається, що щеплення є обов`язковим в разі відсутності абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень, відповідно до Переліку № 2153 медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом МОЗ від 16.09.2011 № 595, зареєстрованого в МЮ України 10.10.2011 за № 1161/19899 (у редакції наказу МОЗ від 11.10.2019 № 2070).

Міністерство юстиції України зробило висновок, що наказ МОЗ України № 2153 відповідає Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зокрема статті 8 Конвенції «Право на повагу до приватного і сімейного життя», а також практиці Європейського суду з прав людини, свідченням чого є реєстрація цього наказу Міністерством юстиції України.

Таким чином, обов`язковій вакцинації підлягають всі працівники з наведеного вище переліку наказу МОЗ № 2153, за виключенням тих працівників, які мають абсолютні протипоказання до проведення профілактичних щеплень.

Протипоказання до вакцинації може встановлювати сімейний або лікуючий лікар та надати відповідний висновок про тимчасове чи постійне протипоказання або про відтермінування через COVID-19 в анамнезі. Якщо в пацієнта є протипоказання до щеплення однією з вакцин проти COVID-19 за можливості особа має вакцинуватися іншими типами вакцин.

Будь-яких доказів, які б свідчили про наявність у позивачки абсолютних протипоказань до проведення профілактичного щеплення проти COVID-19 матеріали справи не містять, такі докази також не представлено і в суді апеляційної інстанції.

Пунктом 41-6 постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV- 2» (згідно постанови КМ № 1096 від 20.10.2021) керівникам державних органів (державної служби), керівникам підприємств, установ та організацій визначено забезпечити:

- контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов`язковість профілактичних щеплень яких передбачена Переліком № 2153;

- відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена Переліком № 2153 та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19, відповідно до статті 46 КЗпП України, частини другої статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу», крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я; а також

- взяти до відома, що на час такого відсторонення оплата праці працівників та державних службовців здійснюється з урахуванням частини першої статті 94 КЗпП України, частини першої статті 1 Закону України «Про оплату праці» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу»; відсторонення працівників та державних службовців здійснюється шляхом видання наказу або розпорядження керівника державного органу (державної служби) або підприємства, установи, організації з обов`язковим доведенням його до відома осіб, які відсторонюються; строк відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили.

Відсторонення працівника від роботи слід розуміти як один із передбачених законодавством випадків призупинення трудових правовідносин, яке полягає в тимчасовому увільненні працівника від обов`язку виконувати роботу за укладеним трудовим договором і тимчасовому увільненні роботодавця від обов`язку забезпечувати працівника роботою або створювати умови для її виконання.

Тимчасове увільнення працівника від виконання його трудових обов`язків в порядку відсторонення від роботи на умовах та з підстав, встановлених законодавством, по суті не є дисциплінарним стягненням, а є особливим запобіжним заходом, який застосовується у виняткових випадках і має на меті запобігання негативним наслідкам.

Оскільки під час відсторонення працівник тимчасово увільняється від виконання своїх трудових обов`язків та не може виконувати роботу, то за загальним правилом такому працівникові заробітна плата в період відсторонення не виплачується, якщо інше не встановлено законодавством.

Чинним законодавством не передбачено обов`язку роботодавця щодо збереження за працівником заробітної плати на період його відсторонення від роботи у зв`язку з відмовою або ухиленням від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти гострої респіраторної хвороби COVID-19.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21, провадження № 14-82цс22 зауважує, що положенняабзацу шостого частини першої статті 7 Закону № 4004-XII «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» та Інструкції № 66 не охоплюють порядок відсторонення від роботи у зв`язку з відмовою чи ухиленнямвід проведення обов`язкових профілактичних щеплень для запобігання захворюванню наCOVID-19. Обов`язки роботодавців щодо забезпечення епідеміологічного благополуччя населення визначені не тільки Законом № 4004-XII. Постановою Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2021 року № 1096 передбачено, що відсторонення працівників в межах відповідних заходів боротьби з пандемією COVID-19 керівник підприємства, установи, організації проводить відповідно до статті 46 КЗпП України, частини другої статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» і частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу».

Таким чином, відсторонення від роботи (виконання робіт) певних категорій працівників, які відмовляються або ухиляються від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19, було передбачене законом.Приписи законів України з приводу такого відсторонення є чіткими, зрозумілими та за дотримання визначеної в них процедури дозволяють працівникові розуміти наслідки його відмови або ухилення від такого щеплення за відсутності медичних протипоказань, виявленої за наслідками медичного огляду, проведеного до моменту відсторонення, а роботодавцеві дозволяють визначити порядок його дій щодо такого працівника.

У постанові від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21, провадження № 14-82цс22Велика Палата Верховного Суду зауважує, що в кожному конкретному випадку для вирішення питання про наявність підстав для обов`язкового щеплення працівника проти COVID-19 і, відповідно, для відсторонення працівника від роботи, слід виходити не тільки з Переліку № 2153, але йоцінки загрози, яку потенційно на роботі може нести невакцинований працівник. Зокрема, слід враховувати і такі обставини, як: -кількість соціальних контактів працівника на робочому місці (прямих/непрямих); -форму організації праці (дистанційна/надомна), у тому числі можливість встановлення такої форми роботи для працівника, який не був щепленим; -умови праці, у яких перебуває працівник і які збільшують вірогідність зараження COVID-19, зокрема потребу відбувати у внутрішні та закордонні відрядження; - контакт працівника з продукцією, яка буде використовуватися (споживатися) населенням.

Визначаючи об`єктивну необхідність щеплення працівника і перевіряючи законність його відсторонення від роботи для протидії зараженню COVID-19, необхідно з`ясовувати наявність наведених вище та інших факторів.

Так, згідно посадової інструкції ОСОБА_1 як редактор управління виробництва регіонального контенту бюро виробництва регіонального контенту філії ПАТ «НСТУ «Івано-Франківська регіональна дирекція «Карпати» має такі посадові завдання та обов`язки: контроль організаційних процесів під час прямих ефірів суспільно-політичних програм філії: ведення студійних та позастудійних програм на високому рівні, участь у роботі знімальної (творчої команди) на всіх стадіях виробництва та здання готових матеріалів або програм; у межах своєї компетенції внесення пропозицій режисеру під час проведення зйомок (записів, монтажу та озвучення.

Згідно пояснень представника АТ «Національна суспільна телерадіокомпанія України» та ОСОБА_1 наданих в судовому засіданні апеляційного суду, остання як редактор має велику кількість соціальних контактів на робочому місці як з працівниками філії (учасниками знімальної групи, творчої команди) та іншими особами (відвідувачами, акторами, представниками державних органів, підприємств, установ, організацій), робоче місце позивачки знаходиться в приміщенні обладнаному за принципом «вільного простору», де одночасно працюють близько 20 працівників, крім того позивачка не працювала дистанційно чи надомно.

Отже, право позивачки на працю було тимчасово обмежено з огляду на суспільні інтереси, оскільки ОСОБА_1 відмовилася від обов`язкового щеплення та не надала будь-яких доказів, що вона має протипоказання для вакцинації.

Втручання у вигляді обов`язковості певних щеплень ґрунтується на законі, має законну мету, є пропорційним для досягнення такої мети, та є цілком необхідним у демократичному суспільстві.

Суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що, філією АТ «Національна суспільна телерадіокомпанія України» «Івано-Франківська регіональна дирекція «КАРПАТИ», з урахуванням вимог ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», правомірно прийнято рішення про тимчасове відсторонення ОСОБА_1 .

Доводи апелянта про те, що щеплення проти COVID-19 не відноситься до переліку профілактичних та обов`язкових щеплень визначених Законом і не може бути підставою для відсторонення від роботи особи не заслуговують на увагу, оскільки відповідно до ч. 2 ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я. Наказом МОЗ від 04.10.2021 № 2153 затверджено Перелік № 2153, відповідно до якого обов`язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України цієї хвороби, підлягають працівники, зокрема, підприємств, установ та організацій, включених до Переліку об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, а саме у сфері телекомунікацій та зв`язку.

З вищенаведених підстав необґрунтованими є доводи апелянта про те, що втручання у вигляді обов`язковості певних щеплень не ґрунтується на законі, а на незаконному підзаконному акті.

Посилання позивачки на те, що відсторонення працівника від роботи на підставі ст. 46 КЗпП України не може бути застосоване до спірних правовідносин, оскільки щеплення від гострої респіраторної хвороби CОVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, не передбачено Календарем профілактичних щеплень є безпідставним. Пунктом 1 Календаря профілактичних щеплень, який затверджено наказом МОЗ України 16.09.11 № 595, не визначено, що це єдиний нормативно-правовий акт, яким регулюється перелік таких щеплень. При цьому іншими нормативно-правовими актами не заборонено встановлювати обов`язкові профілактичні щеплення.

Не заслуговують на увагу посилання апелянта на те, що за відсутності у роботодавця належним чином оформленого подання відповідних службових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби, є неправомірним відсторонення ним від роботи працівника, який відмовляється або ухиляється від профілактичних щеплень, оскільки відповідно до ст. 7, 42 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя населення» такі заходи застосовуються для припинення порушення санітарного законодавства.

Суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що наказ про відсторонення позивачки від роботи був прийнятий у повній відповідності до законодавства і підстав для його скасування та визнання незаконним немає. Також суд правильно вказав, що оскільки вимога позивачки про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи задоволенню не підлягає, тому слід відмовити й у задоволенні вимоги про стягнення з відповідача середнього заробітку за період незаконного відсторонення.

Інші доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, не спростовують висновки суду першої інстанції, та не містять підстав для скасування або зміни судового рішення.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

За змістом статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду без змін.

Керуючись ст.ст 374, 375, 381-383, 390 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Івано-Франківського міського суду від 16 червня 2022 року без зміни.

Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складення повного її тексту.

Повний текст постанови складено 21 березня 2023 року.

Головуюча О.В. Пнівчук

Судді: В.А. Девляшевський

О.О. Томин