Постанова

від 16.03.2023 по справі 127/34633/21

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 127/34633/21

Провадження № 22-ц/801/17/2023

Провадження № 22-ц/801/16/2023

Категорія: 76

Головуючий у суді 1-ї інстанції Антонюк В.В.

Доповідач:Шемета Т. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 березня 2023 рокуСправа № 127/34633/21м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючої судді Шемети Т. М. (суддя доповідач),

суддів: Берегового О. Ю., Панасюка О. С.,

секретар судового засідання Куленко О. В.

учасники справи:

позивач ОСОБА_1 ,

відповідачі: (особа яка подала апеляційну скаргу) Директор Вінницької обласної станції юних натуралістів Драгомирецька Ольга Авксентіївна, Вінницька обласна станція юних натуралістів,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференцзв`язку в залі судових засідань № 4 цивільну справу за апеляційною скаргою Вінницької обласної станції юних натуралістів, поданою директором Драгомирецькою Ольгою Авксентіївною, на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 03 червня 2022 року, ухвалене у складі судді Антонюка В. В. у м. Вінниці, повний текст рішення складено 06 червня 2022 року, та додаткове рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 20 червня 2022 року, ухвалене у складі судді Антонюка В. В. у м. Вінниці, повний текст рішення складено 21 червня 2022 року,

встановив:

У грудні 2021 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до директора Вінницької обласної станції юних натуралістів ОСОБА_2 та Вінницької обласної станції юних натуралістів про визнання протиправним та скасування наказу про відстрочення, поновлення доступу до роботи, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Позов обґрунтований тим, що ОСОБА_1 з 16 серпня 1999 року і до відсторонення працювала на посаді керівника гуртків відділу сільського господарства у Вінницькій обласній станції юних натуралістів.

07 грудня 2021 року Наказом директора Вінницької обласної станції юних натуралістів ОСОБА_2 № 194-ОСд ОСОБА_1 відсторонено від роботи на час відсутності щеплення проти COVID-19 або довідки про абсолютні протипоказання до профілактичних щеплень.

ОСОБА_1 вважає такий наказ протиправним, оскільки не було фактичних та правових підстав для відсторонення, адже ст. 46 КЗпП містить вичерпний перелік підстав для відсторонення, відсутні також підстави для відсторонення, передбачені в статті 12 ЗУ «Про захист населення від інфекційних хвороб», щеплення від COVID-19 не входить до обов`язкових профілактичних щеплень, не було подання про відсторонення посадової особи державної санітарно-епідеміологічної служби. Також зазначає, що відсутній закріплений в законі порядок відсторонення через не щеплення від COVID-19, а постанова КМУ не може собою підміняти закон. Відсторонення позивачки є втручанням в її право на життя та працю, дискримінацією за ознакою щеплення. Оскільки відсторонення було незаконним, то вона має право на стягнення середнього заробітку за період відсторонення.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 03 червня 2022 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково: визнано протиправним та скасовано наказ директора Вінницької обласної станції юних натуралістів Драгомирецької О. А. №194-ОСд від 07 грудня 2021 року про відсторонення від роботи ОСОБА_1 ; позовні вимоги в частині зобов`язання Вінницької обласної станції юних натуралістів поновити на роботі ОСОБА_1 шляхом допуску її до роботи на посаді керівника гуртків відділу сільського господарства у Вінницькій обласній станції юних натуралістів та в частині допуску негайного виконання рішення в частині поновлення на роботі залишено без розгляду; стягнуто з Вінницької обласної станції юних натуралістів на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час відсторонення, починаючи з 07 грудня 2021 року по 01 березня 2022 року в розмірі 23 788,80 грн. та у цій частині допущено до негайного виконання, а також стягнуто з Вінницької обласної станції юних натуралістів на користь ОСОБА_1 суму сплаченого нею судового збору.

Приймаючи таке рішення, суд виходив з того, що у керівництва Вінницької обласної станції юних натуралістів не було законних підстав для видачі наказу №194-ОСд від 07 грудня 2021 року та відсторонення ОСОБА_1 від роботи. Зазначений наказ приймався на виконання незаконних нормативних актів Кабінету Міністрів України та МОЗ України.

Додатковим рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 20 червня 2022 року стягнуто з Вінницької обласної станції юних натуралістів на користь ОСОБА_1 5000 грн відшкодування витрати на професійну правничу допомогу.

Не погодившись із прийнятим по справі судом рішенням в частині задоволення позовних вимог та додатковим рішенням, Вінницька обласна станція юних натуралістів в особі директора ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, у якій просить їх скасувати.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що відповідно до Наказу МОЗ Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням № 2153 від 04 жовтня 2021 року обов`язковому щепленню проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, підлягають працівники закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності. Позивачка завчасно під підпис була повідомлена про обов`язковість профілактичного щеплення, проте не надала документів на підтвердження наявності у неї щеплення проти COVID-19 або довідки про абсолютні протипоказання для проведення такого щеплення. Тому наказ від 07 грудня 2021 року № 194-ОСд про відсторонення ОСОБА_1 від роботи є законним, ОСОБА_2 як директор закладу освіти винесла його на виконання свого обов`язку щодо забезпечення безпеки працівників та вихованців навчального закладу.

Від представника ОСОБА_1 адвоката Кравця Р. Ю. надійшов відзив, у якому він просить залишити апеляційну скаргу без задоволення як необґрунтовану, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 03 червня 2022 року в частині залишення без розгляду позовних вимог про поновлення на роботі ОСОБА_1 шляхом допуску її до роботи на посаді керівника гуртків відділу сільського господарства у Вінницькій обласній станції юних натуралістів та в частині допуску негайного виконання рішення в частині поновлення на роботі, - не оскаржується.

13.03.2023 року на адресу апеляційного суду надійшли додаткові пояснення ОСОБА_1 , подані її представником адвокатом Кравцем Р. Ю., з урахуванням правової позиції Великої палати верховного Суду по справі № 130/3548/21 від 14.12.2022 року.

15.03.2022 року на адресу апеляційного суду надійшли додаткові пояснення Вінницької обласної станції юних натуралістів, подані директором Драгомирецькою О. А., які також стосуються висловленої Великою Палатою Верховного Суду правової позиції у справі № 130/3548/21. Додаткові докази. Додані до пояснення, не прийняті апеляційним судом у зв`язку із пропуском строку на їх подання та відсутністю поважних причин пропуску такого строку (ч.8 ст. 83 ЦПКУ).

У судовому засіданні апеляційного суду ОСОБА_2 підтримала апеляційну скаргу ВОСЮН з викладених у ній підстав, наголосила на тому, що вони є позашкільною освітньою установою і за характером роботи в них не можлива організація дистанційного навчання, позивач контактує з безліччю дітей різного віку, а тому її відсторонення на період не щеплення від корона вірусної хвороби було правомірним. Представник позивача адвокат Кравець Р. Ю. заперечив проти доводів апеляційної скарги, підтримав викладене у відзиві та поясненнях, наданих апеляційному суду 13.03.2023 року, зауважив на необхідності врахувати позицію великої палати Верховного Суду, висловлену з цього питання, до судових дебатів заявив про те. що ним будуть надані докази про понесені позивачкою витрати на правничу допомогу.

Частинами 1, 2 статті 367ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до висновку, що оскаржуване рішення вказаним вимогам закону не відповідає.

По справі встановлено наступні обставини:

16 серпня 1999 року ОСОБА_1 прийнята на посаду керівника гуртків відділу сільського господарства, що підтверджується копією трудової книжки (том 1, а. с. 9).

05 листопада 2021 року наказом № 238 ОСОБА_1 повідомлено, що з 08 листопада 2021 року на період дії карантину, встановленого Постановою КМУ, щеплення проти СОVID-19 є обов`язковим для працівників Вінницької обласної станції юних натуралістів, зобов`язано ОСОБА_1 у строк до 08 листопада 2021 року надати документ, який підтверджує наявність щеплення або довідку про абсолютні протипоказання до щеплення. Попереджено про недопущення до роботи у випадку не надання вказаних документів без збереження заробітної плати. З наказом позивачка ознайомлена під підпис (том 1, а. с. 132).

Наказом № 194-ОСд від 07 грудня 2021 року ОСОБА_1 було відсторонено від роботи на час відсутності щеплення проти СОVID-19 або довідки про абсолютні протипоказання до щеплення. З наказом позивачка ознайомлена під підпис (том 1, а. с. 10).

Наказом № 10-ОСд від 28 лютого 2022 року було зупинено дію наказу № 194-ОСд від 07 грудня 2021 року та допущено ОСОБА_1 до виконання обов`язків керівника гуртків з 01 березня 2022 року до закінчення воєнного стану (том 2, а. с. 169).

Між сторонами виник спір з приводу законності відсторонення працівника від роботи через відмову вакцинуватися.

Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. При цьому держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю (стаття 43 Конституції України).

Забороняється будь-яка дискримінація у сфері праці, зокрема порушення принципу рівності прав і можливостей, пряме або непряме обмеження прав працівників залежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, гендерної ідентичності, сексуальної орієнтації, етнічного, соціального та іноземного походження, віку, стану здоров`я, інвалідності, підозри чи наявності захворювання на ВІЛ/СНІД, сімейного та майнового стану, сімейних обов`язків, місця проживання, членства у професійній спілці чи іншому об`єднанні громадян, участі у страйку, звернення або наміру звернення до суду чи інших органів за захистом своїх прав або надання підтримки іншим працівникам у захисті їх прав, повідомлення про можливі факти корупційних або пов`язаних з корупцією правопорушень, інших порушень Закону України «Про запобігання корупції», а також сприяння особі у здійсненні такого повідомлення, за мовними або іншими ознаками, не пов`язаними з характером роботи або умовами її виконання (стаття 21 КЗпП України).

Держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи (стаття 51 КЗпП України).

Згідно із частиною 1 статті 3 КЗпП України, законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Відповідно до статті 4 КЗпП України, законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Згідно частини 1 статті 46 КЗпП України, відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі:

- появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння;

- відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони;

- в інших випадках, передбачених законодавством.

Отже, цей перелік не є вичерпним та за змістом вищеназваної статті КЗпП України допускається відсторонення працівника або у випадках, перелічених у статті, або в інших випадках, які повинні бути також передбачені законодавством, тобто певним нормативним документом (Постанова КЦС у складі ВС від 23 січня 2019 року у справі № 755/6458/15-ц).

Тлумачення поняття «законодавство» було здійснено Конституційним Судом України у рішенні від 09 липня 1998 року № 12-рп/09 (справа про тлумачення терміну «законодавство»), відповідно до якого термін «законодавство», що вживається у частині третій статті 21 КЗпП України, треба розуміти так, що ним охоплюються закони України, чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також постанови Верховної Ради України, укази Президента України, декрети і постанови Кабінету Міністрів України, прийняті в межах їх повноважень та відповідно до Конституції України і законів України.

У рішенні № 10-р/2020 від 28 серпня 2020 року у справі№ 1-14/2020(230/20)за конституційним поданням Верховного СудуВелика Палата Конституційного Суду України зазначила, що «обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина є можливим у випадках, визначених Конституцією України. Таке обмеження може встановлюватисявиключно законом- актом, ухваленим Верховною Радою України як єдиним органом законодавчої влади в Україні. Встановлення такогообмеження підзаконним актом суперечитьстаттям 1, 3, 6, 8, 19, 64Конституції України» (абзац другий пункту 3.2 мотивувальної частини).

Відповідно до абзацу другого частини четвертої статті 4 Цивільного кодексу України якщо постанова Кабінету Міністрів України суперечить положенням цього Кодексу або іншому закону, застосовуються відповідні положення цього Кодексу або іншого закону.

Згідно з пунктами «б», «г» статті 10 ЗУ «Про основи законодавства України про охорону здоров`я» громадяни України зобов`язані у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення; виконувати інші обов`язки, передбачені законодавством про охорону здоров`я.

Статтею 1 ЗУ "Про захист населення від інфекційних хвороб" визначено, що протиепідемічні заходи це комплекс організаційних, медико-санітарних, ветеринарних, інженерно-технічних, адміністративних та інших заходів, що здійснюються з метою запобігання поширенню інфекційних хвороб, локалізації та ліквідації їх осередків, спалахів та епідемій.

Стаття 11 цього Закону визначає, що організація та проведення медичних оглядів і обстежень, профілактичних щеплень, гігієнічного виховання та навчання громадян, інших заходів, передбачених санітарно-гігієнічними та санітарно-протиепідемічними правилами і нормами, у межах встановлених законом повноважень покладаються на органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, органи державної санітарно-епідеміологічної служби, заклади охорони здоров`я, підприємства, установи та організації незалежно від форм власності, а також на громадян.

Частиною першою статті 12 ЗУ "Про захист населення від інфекційних хвороб"передбачено, що профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов`язковими і включаються до календаря щеплень.

Працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разівідмовиабоухилення від обов`язкових профілактичних щепленьу порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт (речення перше та друге частини другої статті 12 ЗУ "Про захист населення від інфекційних хвороб").

Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я (речення третє частини другої статті 12 ЗУ "Про захист населення від інфекційних хвороб").

У разі загрози виникнення особливо небезпечної інфекційної хвороби або масового поширення небезпечної інфекційної хвороби на відповідних територіях та об`єктах можуть проводитися обов`язкові профілактичні щеплення проти цієї інфекційної хвороби за епідемічними показаннями (частина третя статті 12 ЗУ "Про захист населення від інфекційних хвороб").

Згідно із Положенням про Міністерство охорони здоров`я України (далі - Положення про МОЗ), затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року № 267 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 24 січня 2020 року № 90), МОЗ є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров`я, а також захисту населення від інфекційних хвороб, протидіїВІЛ-інфекції/СНІДу та іншим соціально небезпечним захворюванням, попередження та профілактики неінфекційних захворювань.

Накази МОЗ, видані в межах повноважень, передбачених законом, є обов`язковими до виконання центральними органами виконавчої влади, їх територіальними органами, місцевими держадміністраціями, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності та громадянами (пункт 8 вказаного Положення).

Наказом МОЗ від 04 жовтня 2021 року № 2153 затверджено Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням (далі - Перелік № 2153). У первинній редакції до цього переліку ввійшли: працівники центральних органів виконавчої влади та їх територіальних органів; місцевих державних адміністрацій та їх структурних підрозділів; закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності.

Постановою Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2021 року № 1096постанову Кабінету Міністрів України № 1236 було доповнено пунктом 41-6, відповідно до якого керівникам державних органів (державної служби), керівникам підприємств, установ та організацій доручено забезпечити:

1) контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов`язковість профілактичних щеплень яких передбачена Переліком № 2153;

2) відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та яківідмовляютьсяабоухиляютьсявід проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19відповідно достатті 46 КЗпП України, частини другої статті 12 Закону № 1645-ІІІ та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу», крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я;

3) взяття до відома, що:

- на час такого відсторонення оплата праці працівників та державних службовців здійснюється з урахуванням частини першої статті 94 КЗпП України, частини першої статті 1 Закону України «Про оплату праці» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу»;

- відсторонення працівників та державних службовців здійснюється шляхом видання наказу або розпорядження керівника державного органу (державної служби) або підприємства, установи, організації з обов`язковим доведенням його до відома особам, які відсторонюються;

- строк відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили.

Наказом МОЗ від 25 лютого 2022 року № 380, який набрав чинності 01 березня 2022 року, зупинено дію наказу МОЗ № 2153 до завершення воєнного стану в Україні, який триває в Україні з 24 лютого 2022 року відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» з подальшими змінами.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21 зауважила, що положенняабзацу шостого частини першої статті ЗУ «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення»та Інструкції № 66 про порядок внесення подання про відсторонення осіб від роботи або іншої діяльності не охоплюють порядок відсторонення від роботи у зв`язку з відмовою чи ухиленнямвід проведення обов`язкових профілактичних щеплень для запобігання захворюванню наCOVID-

Обов`язки роботодавців щодо забезпечення епідеміологічного благополуччя населення визначені не тільки ЗУ «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення». Постановою Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2021 року № 1096 передбачено, що відсторонення працівників в межах відповідних заходів боротьби з пандемією COVID-19 керівник підприємства, установи, організації проводить відповідно до статті 46 КЗпП України, частини другої статті 12 ЗУ «Про захист населення від інфекційних хвороб» і частини третьої статті 5 ЗУ «Про державну службу».

Таким чином, відсторонення від роботи (виконання робіт) певних категорій працівників, які відмовляються або ухиляються від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19, було передбачене законом.Приписи законів України з приводу такого відсторонення є чіткими, зрозумілими та за дотримання визначеної в них процедури дозволяють працівникові розуміти наслідки його відмови або ухилення від такого щеплення за відсутності медичних протипоказань, виявленої за наслідками медичного огляду, проведеного до моменту відсторонення, а роботодавцеві дозволяють визначити порядок його дій щодо такого працівника (п.11.35 цієї Постанови).

Відтак помилковим є висновок суду першої інстанції, що наказ № 194-ОСд про відсторонення ОСОБА_1 від роботи був прийнятий на виконання незаконних нормативно-правових актів.

В Україні втручання у приватне життя у вигляді обов`язку зробити щеплення ґрунтується на ЗУ «Про захист населення від інфекційних хвороб», а прийняті на його виконання Постанови КМУ, Накази МОЗ є лише способом реалізації законодавчого припису, тому висновок суду першої інстанції, що питання обов`язкової вакцинації для працівників певних установ та організацій не врегульовано на законодавчому рівні, є невірним.

У пункті 7.3 Резолюції Парламентської асамблеї Ради Європи № 2361 (2021) від 27 січня 2021 року «Вакцини проти COVID-19: етичні, правові та практичні міркування» Асамблея закликала держави-члени Ради Європи і Європейський Союзінформувати громадян про те, що вакцинація не є обов`язковою, і ніхто не здійснює політичного, соціального чи іншого тиску для того, щоб провести щеплення тим, хто сам цього не бажає; переконатись, що ніхто не зазнає дискримінації за те, що він не був вакцинований через можливі ризики для здоров`я або не бажає вакцинуватися.

За змістом абзацу третього статті 1 ЗУ «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» санітарне та епідемічне благополуччя населення - це стан здоров`я населення та середовища життєдіяльності людини, при якому показники захворюваності перебувають на усталеному рівні для даної території, умови проживання сприятливі для населення, а параметри факторів середовища життєдіяльності знаходяться в межах, визначених санітарними нормами.

Незважаючи на попередньо задекларовану добровільність вакцинації для всіх професійних груп, відповідно до статті10 ЗУ «Основи законодавства України про охорону здоров`я», статті 12 ЗУ «Про захист населення від інфекційних хвороб», пункту8 Положення про МОЗ та з метою забезпечення епідемічного благополуччя населення України, попередження інфекцій, керованих засобами специфічної профілактики, 04 жовтня 2021 року МОЗ затвердило Перелік № 2153, якийпередбачав обов`язкове профілактичне щеплення для окремих категорій працівників проти COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України цього захворювання (вказаний Перелік доповнений наказами МОЗ від 01 та 30 листопада 2021 року № 2393 і № 2664 відповідно). А 27 жовтня 2021 року МОЗ видало наказ № 2362, згідно з яким із Дорожньої карти виключено абзац про добровільність щеплення від COVID-19.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 грудня 2022 року у справі №130/3548/21 у пункті 13.14 виснувала, що не вбачає підстав для сумнівів у тому, що у відповідний період Україна, поряд з іншими державами, зазнала значних труднощів у сфері охорони здоров`я. Згідно зі статистичними даними в середньому у 2021 році від COVID-19 в Україні помирало 7 168 осіб на місяць. Коронавірусна інфекція COVID-19 у тому році стала другою за частотою причиною смертей українців (12 %) після серцево-судинних захворювань (60,2 %) (https://opendatabot.ua/open/death-statistics). Вказане зумовлювало необхідністьвжиття державою певних обмежувальних заходів, пов`язаних, зокрема, із втручанням у право на повагу до приватного життя для захисту здоров`я населення від хвороби, яка може становити серйозну небезпеку, а саме для запобігання подальшому її поширенню, попередження важких ускладнень у хворих на COVID-19, мінімізації серед них кількості летальних випадків. Така мета відповідно до пункту 2 статті 8 Конвенції є легітимною. Встановивши обов`язковість щеплення проти COVID-19 для окремих категорій працівників як умову продовження виконання ними трудових обов`язків, держава намагалася досягнути цієї мети.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) втручання вважатиметься «необхідним у демократичному суспільстві» для досягнення легітимної мети, якщо воно відповідає «нагальній суспільній необхідності» та є пропорційним цій меті, тобто дозволяє її досягнути найменш обтяжливими для людини засобами. З огляду на це в кожній конкретній ситуації треба з`ясовувати, наскільки захід втручання у відповідне право був виправданим.

Нагальна необхідність ужиття державою у 2021 році заходів для захисту здоров`я населення (зокрема, для попередження поширеннякоронавірусу SARS-CoV-2, мінімізації ризиків ускладнень і смертності у хворих наCOVID-19) не викликає сумнівів. Проте слід з`ясувати, чи було нагально необхідним відсторонення позивачки від роботи та наскільки саме таке відсторонення сприяло досягненню зазначеної легітимної мети.

За змістом Переліку № 2153 обов`язковим профілактичним щепленням проти COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, підлягають усі працівники визначених цим документом органів, закладів, підприємств, установ, організацій у разі відсутності абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень, відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом МОЗ від 16 вересня 2011 року № 595.

У постанові від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21 Велика Палата Верховного Суду зазначає, що відсторонення особи від роботи, що може мати наслідком позбавлення її в такий спосіб заробітку без індивідуальної оцінки поведінки цієї особи, лише на тій підставі, що вона працює на певному підприємстві, у закладі, установі, іншій організації, може бути виправданим за наявності дуже переконливих підстав. У кожному випадку слід перевіряти, чи була можливість досягнути поставленої легітимної мети шляхом застосування менш суворих, ніж відсторонення працівника від роботи, заходів після проведення індивідуальної оцінки виконуваних ним трудових обов`язків, зокрема, оцінки об`єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми, можливості організації дистанційної чи надомної роботи тощо (пункт 14.4.).

У кожному конкретному випадку для вирішення питання про наявність підстав для обов`язкового щеплення працівника проти COVID-19 і, відповідно, для відсторонення працівника від роботи, слід виходити не тільки з Переліку № 2153, але йоцінки загрози, яку потенційно на роботі може нести невакцинований працівник. Зокрема, слід враховувати і такі обставини, як:

-кількість соціальних контактів працівника на робочому місці (прямих/непрямих);

-форму організації праці (дистанційна/надомна), у тому числі можливість встановлення такої форми роботи для працівника, який не був щепленим;

-умови праці, у яких перебуває працівник і які збільшують вірогідність зараження COVID-19, зокрема потребу відбувати у внутрішні та закордонні відрядження;

- контакт працівника з продукцією, яка буде використовуватися (споживатися) населенням (пункт 14.9).

Визначаючи об`єктивну необхідність щеплення працівника і перевіряючи законність його відсторонення від роботи для протидії зараженню COVID-19, необхідно з`ясовувати наявність наведених вище та інших факторів (пункт 14.10).

Верховний Суд при розгляді справ неодноразово робив висновки про перевагу суспільних інтересів над особистими правами особи, однак лише тоді, коли таке втручання має об`єктивні підстави та є виправданим.

Про це, зокрема, йдеться у постанові колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 квітня 2019 року у справі № 682/1692/17, в якій зазначено, що вимога про обов`язкову вакцинацію населення проти особливо небезпечних хвороб з огляду на потребу охорони громадського здоров`я, а також здоров`я заінтересованих осіб є виправданою. Принцип важливості суспільних інтересів превалює над особистими правами особи, однак лише тоді, коли таке втручання має об`єктивні підстави та є виправданим.

Аналогічний висновок зробив Верховний Суд і в постановах від 10 березня 2021 року у справі № 331/5291/19, від 20 березня 2018 року у справі № 337/3087/17, від 08 лютого 2021 року у справі № 630/554/19 .

Також Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21 дійшла висновку, що при розгляді подібних справ суди повинні враховувати, що суспільні інтереси превалюють над особистими, однак лише тоді, коли втручання у відповідні права особи має об`єктивні підстави (передбачене законом, переслідує легітимну мету, є нагально необхідним і пропорційним такій меті).

З огляду на викладене, обов`язкова вакцинація певної категорії громадян від COVID-19 (захворювання, яке згідно наказу МОЗ від 19 липня 1995 року № 133 зі змінами належить до особливо небезпечної інфекційної хвороби) задля попередження його поширення серед населення є виправданим та таким, що не порушує статтю 8 Конвенції.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

У справі, що розглядається, встановлено, що позивачка ОСОБА_1 працює у Вінницькій обласній станції юних натуралістів на посаді керівника гуртків відділу сільського господарства, тобто є працівником закладу позашкільної освіти і під час виконання професійних обов`язків знаходиться у безпосередньому контакті з учнями.

05 листопада 2021 року наказом № 238 ОСОБА_1 повідомлено, що з 08 листопада 2021 року на період дії карантину, встановленого Постановою КМУ, щеплення проти СОVID-19 є обов`язковим для працівників Вінницької обласної станції юних натуралістів, зобов`язано ОСОБА_1 у строк до 08 листопада 2021 року надати документ, який підтверджує наявність щеплення або довідку про абсолютні протипоказання до щеплення. Попереджено, що в разі ненадання зазначених документів вона може бути відсторонена від роботи без збереження заробітної плати на підставі ст. 46 КЗпП України та ст 12 ЗУ «Про захист населення від інфекційних хвороб», проінформовано, що період відсторонення не увійде до страхового стажу для призначення пенсії та оплати тимчасової непрацездатності та не увійде до стажу, що дає право на щорічну відпустку. З цим повідомленням позивачка ОСОБА_1 ознайомлена, про що свідчить її підпис та напис «Ознайомлена, не згодна» (том 1, а. с. 132).

Отже, про обов`язковість щеплення проти COVID-19 та наслідки ненадання відповідних документів, наслідки відсторонення від роботи ОСОБА_1 була повідомлена 05 листопада 2021 року, а відсторонена від роботи 07 грудня 2021 року.

Відповідно до п. 1.2 Статуту ВОСЮН, станція юних натуралістів позашкільний навчальний заклад, що організовує роботу за еколого-натуралістичним напрямком.(а.с. 98, т.1)

У абзаці 4 п.3.6 Статуту (а.с. 101, т.1) зазначено, що «Навчально-виховний процес у Станції здійснюється…з використанням різних форм роботи: заняття, гурткова робота, клубна робота, урок, лекція, індивідуальне заняття, конференція, семінар, курси, читання, вікторина, концерт, змагання, навчально-тренувальні заняття, репетиція, похід, екскурсія, експедиція, практична робота в лабораторіях, майстернях, теплицях, на науково-дослідницьких земельних ділянках, сільськогосподарських та промислових підприємствах. На природі, а також з використанням інших форм».

У останньому абзаці п. 3.6 Статуту зазначено, що до навчання на Станції зараховуються вихованці, учні та слухачі віком від 5 до 18 років (том 1, а. с. 102).

Відповідно до п. 4.2 Статуту, учасники навчально-виховного процесу, окрім іншого, мають гарантоване державою право на безпечні та нешкідливі умови навчання та праці (а.с. 104, т.1).

Отже, за характером виконуваних обов`язків керівника гуртків відділу сільського господарства Вінницької обласної станції юних натуралістів, які пов`язані з безпосередніми контактами з дітьми, в тому числі і дошкільного віку, враховуючи неможливість запровадження дистанційної роботи гуртків, позивачка підлягала обов`язковим профілактичним щепленням проти COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, але після попередження про необхідність такого щеплення 05 листопада 2021 року відмовилась від проходження вакцинації, відтак відповідач (роботодавець) обґрунтовано з дотриманням чинного законодавства 07 грудня 2021 року відсторонив її від роботи на час до проведення щеплення.

Суд першої інстанції не надав оцінки цим обставинам, хоча відповідач звертала на це увагу.

Апеляційний суд звертає увагу на те, що держава, встановивши відсторонення педагогічних працівників від виконання обов`язків, які не мають профілактичного щеплення, реалізує свій обов`язок щодо забезпечення безпеки життя і здоров`я всіх учасників освітнього процесу, в тому числі й самих дітей. Право позивача на працю позашкільному навчальному закладі було тимчасово обмежено з огляду на суспільні інтереси, оскільки позивач відмовилася від обов`язкового щеплення. Втручання у вигляді обов`язковості певних щеплень ґрунтується на законі, має законну мету, є пропорційним для досягнення такої мети, та є цілком необхідним у демократичному суспільстві.

За таких обставин керівник закладу дошкільної освіти правомірно прийняв рішення про тимчасове відсторонення ОСОБА_1 від роботи, наказ № 194-ОСд про відсторонення від роботи є законним та відповідає «нагальній суспільній необхідності», є пропорційним цій меті, а позивачка не довела, що таке відсторонення було свавільним та безпідставним.

Апеляційний суд звертає увагу на те, що відсторонення від роботи має наслідком втрату заробітної плати, однак це було прямим наслідком свідомого рішення позивача відмовитися від виконання обов`язку, метою якого є захист здоров`я не лише її, але й малолітніх та неповнолітніх дітей, з якими вона контактує в силу свого місця роботи.

У спірних правовідносинах суд не вбачає порушення права позивача на працю, визначеного ст. 43 Конституції України, оскільки за позивачем зберігається робоче місце, трудовий договір не припинений. Обмеження позивача було правомірним та відповідало пріоритету забезпечення безпеки життя і здоров`я людей.

Директор Вінницької обласної станції юних натуралістів ОСОБА_2 діяла у межах своїх повноважень і відповідно до вимог ст. 46 КЗпП, ч.2 ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб»,Наказу МОЗ України від 01.11.2021 № 2393, пункту 41-6 постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236 правомірно видала наказ про тимчасове відсторонення позивачки від роботи без збереження заробітної платиз 07 грудня 2021 до проходження нею вакцинації від COVID-19.

Колегія також зауважує, що Наказом МОЗ від 25 лютого 2022 року № 380 було зупинено дію наказу МОЗ № 2153 до завершення воєнного стану в Україні, який триває в Україні з 24 лютого 2022 року відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» з подальшими змінами, тому Наказом Вінницької обласної станції юних натуралістів № 10-ОСд від 28 лютого 2022 року було зупинено дію наказу № 194-ОСд від 07 грудня 2021 року та допущено ОСОБА_1 до виконання обов`язків керівника гуртків з 01 березня 2022 року до закінчення воєнного стану.

У зв`язку із викладеним апеляційний суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Вінницької обласної станції юних натуралістів про визнання незаконним і скасування наказу відповідача від 07 грудня 2021 року № 194-ОСд. Оскільки вимоги про поновлення на роботі та стягнення невиплаченої заробітної плати є похідними, то у їх задоволенні також слід відмовити.

Розглядаючи дану справу, апеляційний суд приходить до висновку про необхідність виходу за межі доводів апеляційної скарги (ч.4 ст. 376 ЦПКУ), виходячи з наступного:

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності (частини перша та третя статті 13 ЦПК України).

Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (стаття 48 ЦПК України).

Відповідно до статті 80 ЦК України юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку. Юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді.

Згідно з абзацом 1 частини першої статті 92 ЦК України юридична особа набуває цивільних прав та обов`язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 вересня 2022 року в справі № 760/22944/15 (провадження № 61-4653св21) зроблено висновок, що «посадові особи юридичної особи представляють її інтереси у відносинах з іншими особами, тобто уособлюють саму юридичну особу у правовідносинах з іншими особами».

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 зазначила відповідачами Вінницьку обласну станцію юних натуралістів та директора Вінницької обласної станції юних натуралістів ОСОБА_2 , проте до останньої жодних позовних вимог заявлено не було.

Директор Вінницької обласної станції юних натуралістів Драгомирецька О. А. не може бути відповідачем у цій справі, як фізична особа, наділена процесуальною дієздатністю, оскільки є посадовою особою Вінницької обласної станції юних натуралістів, тобто юридичної особи, від імені якої вона діяла у відносинах з позивачем.

Спір у позивачки виник саме з Вінницькою обласною станцією юних натуралістів, яка є юридичною особою, самостійним суб`єктом у цивільних правовідносинах, то саме вона має відповідати за цим позовом.

Суд першої інстанції на вказане уваги не звернув та зробиви помилковий висновок про можливість розгляду позовних вимог ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення, доступу до роботи та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу до директора Вінницької обласної станції юних натуралістів.

Розгляду у суді підлягає лише такий спір, у якому позовні вимоги можуть бути або задоволені, або в їх задоволенні може бути відмовлено. Положення «заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства» (пункт 1 частини першої статті 186, пункт 1 частини першої статті 255 ЦПК України) стосується як позовів, які не підлягають розгляду за правилами цивільного судочинства, так і тих позовів, які суди взагалі не можуть розглядати (постанова Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 757/43355/16).

За таких обставин провадження у справі в частині позовних вимог до директора Вінницької обласної станції юних натуралістів ОСОБА_2 підлягає закриттю на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України.

Також апеляційний суд не може залишити поза увагою ту обставину, що суд першої інстанції, залишаючи без розгляду позов ОСОБА_1 в частині вимог про поновлення її на роботі шляхом допуску до роботи на посаді керівника гуртків відділу сільського господарства у ВОСЮН та в частині допуску до негайного виконання рішення в частині поновлення на роботі, - допустив порушення норм процесуального права.

Так, відповідно до положень статті 257 ЦПК України, вирішуючи питання залишення позову без розгляду, суд постановляє ухвалу. Всупереч вказаній статті, суд першої інстанції за результатами розгляду заяви позивачки про залишення частини позовних вимог без розгляду постановив рішення. Разом з тим, апеляційний суд, з огляду на повноваження апеляційного суду та неможливість вирішення питання про залишення позову без розгляду на стадії апеляційного провадження, не може усунути вказаний недолік, проте звертає увагу суду першої інстанції про необхідність дотримання вимог процесуального закону при розгляду справ.

Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

З урахуванням наведеного апеляційний суд дійшов висновку, що доводи апеляційної скарги знайшли своє відображення під час судового розгляду, тому рішення Вінницького міськогосуду Вінницькоїобласті від03червня 2022року в законній силі залишатись не може та відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог та закриття провадження у справі за вимогами, пред`явленими до директора Вінницької обласної станції юних натуралістів.

Оскільки апеляційний суд скасовує рішення суду першої інстанції, скасуванню підлягає також додаткове рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 20 червня 2022 року, яким із відповідача на користь ОСОБА_1 стягнуто судові витрати на правничу допомогу.

Згідно з частиною 13 статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до частин 1 та 2 цієї ж статті, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі відмови в позові покладаються на позивача.

З урахуванням того, що позов ОСОБА_1 не підлягає до задоволення, слід відмовити і в стягненні з відповідача витрат, понесених позивачем.

За подання апеляційної скарги відповідач сплатив 4 086 грн судового збору (том 2, а. с. 170).

Оскільки, відповідно доп.1 ч.1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» позивач звільнена від сплати судового збору, то відповідно до ч. 7 ст. 141 ЦПК України витрати відповідача слід компенсувати за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст.367,374,376,382 - 384,389 ЦПК України, суд,

постановив:

Апеляційну скаргу Вінницької обласної станції юних натуралістів, подану її директором Драгомирецькою Ольгою Авксентіївною, задовольнити.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 03 червня 2022 року в частині задоволення позову ОСОБА_1 до директора Вінницької обласної станції юних натуралістів Драгомирецької Ольги Авксентіївни скасувати, а провадження у справі в цій частині закрити на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 03 червня 2022 року в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про визнання протиправним та скасування наказу про відстрочення, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та в частині розподілу судових витрат та додаткове рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 20 червня 2022 року скасувати та ухвалити нове:

Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 до Вінницької обласної станції юних натуралістів про визнання протиправним та скасування наказу про відсторонення, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

В іншій частині рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 03 червня 2022 року залишити без змін.

Судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги, понесені Вінницькою обласною станцією юних натуралістів в особі директора ОСОБА_2 , в розмірі 4 086 (чотири тисячі вісімдесят шість) гривень, компенсувати за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_1 , зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідач: Вінницька обласна станція юних натуралістів, ЄДРПОУ: 20109791, місцезнаходження: м. Вінниця, вул. Д. Галицького, 2.

Головуюча Т. М. Шемета

Судді: О. Ю. Береговий

О. С. Панасюк

Повне судове рішення складено 20 березня 2023 року.