Рішення

від 02.03.2023 по справі 126/7/22

БЕРШАДСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

Справа № 126/7/22

Провадження № 2/126/51/2023

"02" березня 2023 р. м. Бершадь

Бершадський районний суд Вінницької області

в складі головуючого судді Рудя О.Г.

секретар Кучанська В.М.,

розглянувши в судовому засіданні в місті Бершадь цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Фермерського господарства "Славутич" про розірвання договору оренди земельної ділянки, скасування державної реєстрації про право оренди земельної ділянки, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Фермерського господарства "Славутич" про розірвання договору оренди земельної ділянки, скасування державної реєстрації про право оренди земельної ділянки, в якому просив: розірвати договір оренди № 55 від 04.02.2016 року, укладений між ОСОБА_1 та ФГ «Славутич» щодо оренди загальної ділянки площею 1,6046 га, кадастровий номер: 0520484200:03:005:0235, який зареєстрований Державним реєстратором Красиленком С.М. Бершадського районного управління юстиції Вінницької області та повернути земельну ділянку у стані придатному для цільового призначення. Скасувати державну реєстрацію земельної ділянки загальною площею 1,6046 га, кадастровий номер 0520484200:03:005:0235, проведену на підставі договору оренди землі № 55 від 04.02.2016 року, та скасувати запис про державну реєстрацію іншого речового права за № 14000175 від 02.04.2016.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідно до державного акту Серії ВН № 021245 на право власності на земельну ділянку від 05.12.2003 року ОСОБА_1 є власником земельної ділянки з кадастровим номером 0520484200030050235 площею 1,6046 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території П`ятківської сільської ради Бершадського району Вінницької області.

04.02.2016 року між позивачем та ФГ «Славутич» в особі директора Свистун Н.Є. укладено договір оренди земельної ділянки № 55.

Відповідно до вказаного договору позивач передав відповідачеві в строкове платне володіння та користування земельну ділянку з кадастровим номером 0520484200030050235 площею 1,6046 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, а останній зобов`язується своєчасно та в повному обсязі сплачувати за нею орендну плату в порядку та на умовах, визначених цим договором.

Відповідачем було здійснено державну реєстрацію права оренди земельної ділянки на підставі зазначеного договору в державному реєстрі прав. Номер запису про право оренди (в державному реєстрі прав): 14000175 від 02.04.2016 року.

Відповідно до п. 8. Договору: «Договір укладено на 15 (п`ятнадцять) років.

П. 9 Договору встановлено, що «Орендна плата становить: 3 (три) відсотки від базової нормативної грошової оцінки земельної ділянки, з урахуванням її щорічної індексації, що становить 2217,93 грн. на 2016 рік та вноситься Орендарем у формі та розмірі згідно з додатком до Договору, не пізніше 31 грудня кожного року».

Крім цього в п. 11 Договору визначено, що «Орендна плата вноситься в термін не пізніше 31 грудня кожного року».

З 2018 року до 31 грудня 2021 року, а відповідно за 2018, 2019, 2020, 2021 роки позивач орендну плату не отримував, йому не надано жодних послуг в рахунок орендної плати, а відповідно вважає, що відповідач (орендар) не виконує умов договору, чим систематично порушує його права.

П. 12. договору зазначено, що передача продукції та надання послуг в рахунок орендної плати оформляється відповідними документами (актами, накладними та ін.).

П. 14 передбачено, у разі невнесення орендної плати у строки, визначені цим договором, справляється пеня у розмірі 0,01% несплаченої суми за кожний день прострочення.

Оскільки відповідачем починаючи з 2018 року до моменту подачі позову до суду жодного разу належним чином документально не проводилася виплата орендної плати, неналежне виконання ним свого обов`язку щодо виплати орендної плати позбавляє позивача грошових коштів, на які він розраховував при укладенні договору оренди землі, а тому на даний час виникли обгрунтовані причини, які спонукають позивача наполягати на розірванні зазначеного договору оренди земельної ділянки за рішенням суду.

В порушення умов вищевказаного договору, відповідачем не проводилась грошова виплата орендної плати позивачу до 31 грудня кожного поточного року.

Таким чином, неналежне виконання умов договору, а саме невиконання обов`язку зі сплати орендної плати є порушенням умов договору оренди земельної ділянки, яке дає право орендодавцю вимагати розірвання такого договору.

Позивач вважає, що зазначені обставини дають йому підстави звернутися до суду з даним позовом за захистом своїх прав.

Представник відповідача ФГ «Славутич» Мандзій Н.К. подала до суду відзив, у якому щодо задоволення позову заперечила у зв`язку з їх безпідставністю, стверджує, що позовна заява не містить посилань на будь-яку наявну для розірвання договору правову підставу. Вказала, що ФГ «Славутич» в особі директора Свистун Н.Є. позовні вимоги вважає не доведеними, виходячи із того, що 04.02.2016 року на підставі договору оренди землі позивач ОСОБА_1 передав у користування ФГ «Славутич» власну земельну ділянку площею 1,6046 га, розташовану на території П`ятківської сільської ради, строком на 15 років. При укладенні договору оренди землі ФГ «Славутич» та ОСОБА_1 було досягнуто згоди щодо усіх істотних умов договору, у тому числі і щодо розміру орендної плати та порядок її виплати. З 2016 року по 2020 рік орендар ФГ «Славутич» належним чином виконував усі умови договору, у тому числі і своєчасно проводив виплату орендної плати. Будь -яких претензій з боку орендодавця ОСОБА_1 до ФГ «Славутич» не було. Вищезазначене підтверджується копіями податкових декларацій за 2019, 2020 рр., з яких вбачається, що ФГ «Славутич» в 2019 році, як і в 2020 році було здійснено на користь позивача нарахування орендної плати в розмірі 3696,55 грн., з яких утримано податок в розмірі 665,38 грн.. Оскільки позивач, що достовірно відомо відповідачу, на кінець 2021 року перебував за межами України, виплата йому орендної плати не була здійснена. З метою виплати орендної плати ФГ «Славутич» надіслало ОСОБА_1 лист в якому повідомило про намір здійснити розрахунок в повному обсязі та проект додаткової угоди про збільшення розміру орендної плати. Отже, враховуючи вищезазначене, вважає, що вимоги позивача є безпідставними, а тому задоволенню не підлягають.

Представник позивача - адвокат Пригуза С.Д. в судове засідання не явився, надав заяву в якій підтримав позовну заяву та просив її задовольнити, справу просив слухати у його та позивача відсутність. Вказав, що заяву про стягнення з відповідача виплат за фактично понесені ОСОБА_1 витрати на правову допомогу буде надано у встановленому законом порядку.

Представник відповідача ФГ «Славутич» в судове засідання не явився, про місце та час розгляду справи ФГ було повідомлено належним чином.

Враховуючи те, що відповідно до ч. 1 ст. 223 ЦПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею, суд не вбачає підстав для відкладення розгляду справи та проводить його в даному судовому засіданні на підставі доказів наявних у справі.

Оскільки розгляд справи здійснюється судом за відсутності осіб, які беруть участь у справі, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, усі зібрані по справі докази, давши їм оцінку в сукупності, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до ч.1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Ст. 5 ЦПК України передбачено, що, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Вимоги ст. 264 ЦПК України зобов`язують суд під час ухвалення рішення вирішити чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин. Звертаючись до суду, позивач за власним розсудом обирає спосіб захисту і, діючи на засадах змагальності, повинен переконливими, належними та припустимими доказами довести правову та фактичну підставу заявлених ним вимог. Розглядаючи справу, суд забезпечив сторонам рівні можливості щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.

Відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

За ч. 2 ст. 792 ЦК України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом, зокрема, Земельним Кодексом України, Законом України «Про оренду землі».

Ст. 1 Закону України від 06.10.1998 року (№ 161-XIV) "Про оренду землі" визначено, що оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Відповідно до ч. 4 ст. 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем.

Згідно з ст.125 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст.629 ЦК України).

Відповідно до абз.1 ч. 1 ст. 792 ЦК України, ст. 13 Закону України "Про оренду землі" за договором оренди землі орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Згідно з ч.1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні, або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однією із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно ст. 31 Закону України "Про оренду землі", яка передбачає підстави припинення договору оренди землі, вказано, що розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або цим договором.

Згідно зі ч. 3 ст.12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу свої вимог або заперечень.

Судом встановлено, що відповідно до державного акту Серії ВН № 021245 на право власності на земельну ділянку від 05.12.2003 року ОСОБА_1 є власником земельної ділянки з кадастровим номером 0520484200030050235 площею 1,6046 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території П`ятківської сільської ради Бершадського району Вінницької області, що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, номер інформаційної довідки 248508063 від 17.03.2021; копією Державного акта на право власності на земельну ділянку Серія ВН № 021245, кадастровим планом земельної ділянки № 0520484200:03:005:0235, схемою розміщення та актом визначення меж земельної ділянки.

04.02.2016 року між позивачем та ФГ «Славутич» в особі директора Свистун Н.Є. укладено договір оренди земельної ділянки № 55, що підтверджується копією вказаного договору.

Відповідно до договору оренди земельної ділянки № 55 позивач передав відповідачеві в строкове платне володіння та користування земельну ділянку з кадастровим номером 0520484200:03:005:0235 площею 1,6046 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, а відповідач зобов`язується своєчасно та в повному обсязі сплачувати за неї орендну плату в порядку та на умовах, визначених цим договором.

Відповідачем було здійснено державну реєстрацію права оренди земельної ділянки на підставі зазначеного договору в державному реєстрі прав. Номер запису про право оренди в державному реєстрі прав: 14000175 від 02.04.2016 року.

Таким чином, матеріалами справи підтверджено, що 04.02.2016 року між сторонами було укладено договір оренди земельної ділянки. Договір оренди земельної ділянки був зареєстрований у встановленому законом порядку, що не оспорюється сторонами, та відповідає обставинам справи за хронологією подій. Договір є чинним.

Згідно з ч.1 ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Доказів визнання недійсним зазначеного договору оренди землі станом на дату розгляду спору сторонами у справі суду не надано.

Відповідно до п. 8. вищезазначеного Договору: «Договір укладено на 15 (п`ятнадцять) років.

П. 9 Договору встановлено, що «Орендна плата становить: 3 (три) відсотки від базової нормативної грошової оцінки земельної ділянки, з урахуванням її щорічної індексації, що становить 2217,93 грн. на 2016 рік та вноситься Орендарем у формі та розмірі згідно з додатком до Договору, не пізніше 31 грудня кожного року».

Крім цього в п. 11 Договору визначено, що «Орендна плата вноситься в термін не пізніше 31 грудня кожного року».

Позивач стверджує, що з 2018 року до 31 грудня 2021 року, а відповідно за 2018, 2019, 2020, 2021 роки він орендну плату не отримував, йому не надано жодних послуг в рахунок орендної плати, а відповідно вважає, що відповідач (орендар) не виконує умов договору, чим систематично порушує його права.

П. 12. договору зазначено, що передача продукції та надання послуг в рахунок орендної плати оформляється відповідними документами (актами, накладними та ін.).

П. 14 передбачено, у разі невнесення орендної плати у строки, визначені цим договором, справляється пеня у розмірі 0,01% несплаченої суми за кожний день прострочення.

Згідно з ч.1 ст. 6 ЗУ «Про оренду землі» орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, та іншими законами України і договором оренди землі.

Правовою підставою набуття права орендного землекористування є укладення договору оренди земельної ділянки.

Відповідно до ст.13 ЗУ «Про оренду землі» договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Відповідно до ст. 15 Закону України "Про оренду землі" істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); дата укладення та строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату. За згодою сторін у договорі оренди землі можуть зазначатися інші умови.

Положеннями статей 24, 25 Закону України «Про оренду землі» визначено права та обов`язки орендодавця і орендаря, а саме: орендодавець має право вимагати від орендаря, зокрема, використання земельної ділянки за цільовим призначенням згідно з договором оренди; своєчасного внесення орендної плати. Орендар, у свою чергу, має право самостійно господарювати на землі з дотриманням умов договору оренди землі, за письмовою згодою орендодавця зводити в установленому законодавством порядку жилі, виробничі, культурно-побутові та інші будівлі і споруди та закладати багаторічні насадження та зобов`язаний приступати до використання земельної ділянки в строки, встановлені договором оренди землі, зареєстрованим в установленому законом порядку.

За змістом ч.1 ст. 32 Закону України «Про оренду землі» на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов`язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об`єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених Земельним кодексом України та іншими законами України.

Відповідно до пункту "д" частини першої статті 141 ЗК України, підставою для припинення права користування земельною ділянкою є систематична несплата орендної плати. Аналіз вище вказаних норм права дає підстави для висновку, що підставою для розірвання договору оренди землі є саме систематична несплата орендної плати, тобто два та більше випадки.

Факт систематичного порушення договору оренди земельної ділянки щодо сплати орендної плати є підставою для розірвання такого договору про що й свідчить усталена судова практика Верховного Суду і застосування такого правового наслідку як розірвання договору судом саме з підстави істотності допущеного порушення договору відповідає загальним засадам цивільного законодавства.

Указана позиція висловлена Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду 27 січня 2020 року в рамках справи № 469/908/15-ц, провадження № 61-34891св18 (ЄДРСРУ № 87211408). Аналогічні правові висновки містяться у постанові Верховного Суду України від 12 грудня 2012 року у справі № 6-146цс12, у постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 06 березня 2019 року у справі № 183/262/17 та у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 31 січня 2019 року у справі № 527/570/17-ц та від 14 листопада 2018 року у справі № 484/301/18.

Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Так, відповідно до положень ст. 651 Цивільного кодексу України розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що вказані положення закону, які регулюють спірні відносини, вимагають саме систематичного (два та більше випадків) невнесення орендної плати, передбаченої договором, як підстави для розірвання як договору оренди, так і договору суборенди земельної ділянки, тоді як разове порушення умов договору оренди в цій частині не вважається систематичним і не може бути підставою для його розірвання. Аналогічна правова позиція викладена у постанові ВСУ від 12 грудня 2012 у справі № 6-146цс12, від 25 червня 2011 року № 6-17цс11, від 28 вересня 2016 року у справі № 362/5740/15-ц.

Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема в тому числі, розірвання договору, а відповідальність особи, яка порушила зобов`язання, наступає лише за наявності її вини у формі умислу або необережності, якщо інше не встановлено договором або законом.

Аналогічна позиція викладена в постанові ВСУ від 13.05.2019 року справа № 469/905/15-ц про відсутність підстав для дострокового розірвання договору оренди земельної ділянки з підстав систематичної несплати орендної плати. Перебування сторін у договірних відносинах передбачає наявність у кожної із сторін прав і обов`язків.

Як було зазначено судом, ст. 611 ЦК України передбачає різні правові наслідки порушення зобов`язання, до яких належать, зокрема, припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом або розірвання договору, зміна умов зобов`язання, сплата неустойки, відшкодування збитків і моральної шкоди.

Застосування такого правового наслідку, як розірвання договору судом, саме з підстави істотності допущеного порушення договору, визначеної через іншу оціночну категорію - значну міру позбавлення того, на що особа розраховувала при укладенні договору, - відповідає загальним засадам цивільного законодавства, до яких за пунктом 6 частини першої статті 3 ЦК України належать, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.

Справедливість, добросовісність та розумність - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного право відношення. В основі доктрини заборони суперечливої поведінки знаходиться принцип добросовісності.

Відповідна правова позиція була викладена Верховним Судом України у постанові від 11 жовтня 2017 року у справі № 6-1449цс17, а також у постанові від 27 листопада 2018 року у справі № 912/1385/17.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2018 року у справі № 912/1385/17 (провадження № 12-201гс18) міститься висновок, що: «враховуючи, що до відносин, пов`язаних з орендою землі, застосовуються також положення ЦК України, слід дійти висновку, що при вирішенні судом питання щодо розірвання договору оренди землі за обставин систематичного невнесення орендної плати, застосуванню також підлягають положення частини другої статті 651 ЦК України. Відповідна правова позиція була викладена Верховним Судом України також у постанові від 11 жовтня 2017 року у справі № 6-1449цс17 і підстав для відступу від неї, як і від висновку у справі № 910/16306/13, Велика Палата Верховного Суду не вбачає. Стаття 611 ЦК України передбачає різні правові наслідки порушення зобов`язання, до яких належать, зокрема, припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом або розірвання договору, зміна умов зобов`язання, сплата неустойки, відшкодування збитків і моральної шкоди. Застосування такого правового наслідку, як розірвання договору судом, саме з підстави істотності допущеного порушення договору, визначеної через іншу оціночну категорію - значну міру позбавлення того, на що особа розраховувала при укладенні договору, - відповідає загальним засадам цивільного законодавства, до яких за пунктом 6 частини першої статті 3 ЦК України належать, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність».

За змістом наведених норм, істотним слід визнавати таке порушення, що тягне за собою для іншої сторони неможливість досягнення мети договору, тобто, вирішуючи питання про оцінку істотності порушення стороною договору, суди повинні встановити не лише наявність істотного порушення договору, але й наявність шкоди, завданої цим порушенням другою стороною, яка може бути виражена у вигляді реальних збитків та (або) упущеної вигоди, її розмір, а також установити, чи є справді істотною різниця між тим, на що має право розраховувати сторона, укладаючи договір, і тим, що в дійсності вона змогла отримати.

Стороною, якою заявлено вимоги про розірвання договору, повинно бути доведено наявність істотного порушення договору та наявність шкоди, завданої цим порушенням другою стороною, тобто існування цих двох умов у їх сукупності.

Згідно з ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання.

В обґрунтування відзиву представник відповідача вказала, що з 2016 року по 2020 рік орендар ФГ «Славутич» належним чином виконував усі умови договору, у тому числі і своєчасно проводив виплату орендної плати. Вищезазначене підтверджується копіями податкових декларацій за 2019, 2020 рр., з яких вбачається, що ФГ «Славутич» в 2019 році, як і в 2020 році було здійснено на користь позивача нарахування орендної плати в розмірі 3696,55 грн., з яких утримано податок в розмірі 665,38 грн.. Оскільки позивач, що достовірно відомо відповідачу, на кінець 2021 року перебував за межами України, виплата йому орендної плати не була здійснена. З метою виплати орендної плати ФГ «Славутич» надіслало ОСОБА_1 лист в якому повідомило про намір здійснити розрахунок в повному обсязі та проект додаткової угоди про збільшення розміру орендної плати.

Однак, суд не може погодитися з запереченнями та доводами представника відповідача щодо отримання позивачем коштів в рахунок оплати орендної плати в строк вказаний в договорі, оскільки заперечення представника відповідача не доведені належними та допустимими доказами.

Відповідно до ст. 218 ЦК України, заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами. Рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків.

Відповідно до вимог ст.ст.78, 79 ЦПК України обставини справи, які законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень (ч.3 ст.77 ЦПК).

Належними доказами сплати коштів за оренду є: - видатковий касовий ордер, виписаний орендарем та підписаний орендодавцем; видаткова накладна, підписана сторонами; - довідка, видана податковою інспекцією, про наявність сплати коштів із земельного податку та оренди землі; - акт надання послуги тощо. Вказані документи мають містити посилання на рік, за який виплачується орендна плата.

Обґрунтовуючи підстави для дострокового розірвання договору оренди, позивач в позовній заяві зазначив, що відповідач систематично, протягом 2018-2021 років не виплачує належну позивачу оренду плату за користування земельною ділянкою, що на думку позивача є підставою для розірвання договору оренди землі.

Заперечуючи факт несплати орендної плати, у вказані позивачем роки, представник відповідача вказала, що ФГ належним чином виконувало свої обов`язки щодо її виплати у розмірі та строки зазначені в договорі.

Однак, в п. 12. договору вказано, що передача продукції та надання послуг в рахунок орендної плати оформляється відповідними документами (актами, накладними та ін.). Жодних таких документів представником відповідача до відзиву не додано і в судове засідання відповідачем не надано.

Крім того, представником відповідача зазначено, що належне виконання ФГ своїх зобов`язань підтверджується копіями податкових декларацій за 2019, 2020 рр.

З цього приводу слід звернути увагу на те, що згідно частини 1 ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Зі змісту зазначеної норми вбачається, що однією з обов`язкових умов оренди є платність.

Зазначене відповідає положенням статті 1 Закону України «Про оренду землі», якою визначено, що оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

П. 44.1 статті 44 Податкового кодексу України визначено, що для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

П. 44.3 статті 44 Податкового кодексу України визначено, що платники податків зобов`язані забезпечити зберігання документів, визначених пунктом 44.1 цієї статті, а також документів, пов`язаних із виконанням вимог законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, протягом визначених законодавством термінів, але не менш як 1095 днів (2555 днів - для документів та інформації, необхідної для здійснення податкового контролю за трансфертним ціноутворенням відповідно до статей 39 та 39-2 цього Кодексу) з дня подання податкової звітності, для складення якої використовуються зазначені документи, а в разі її неподання - з передбаченого цим Кодексом граничного терміну подання такої звітності, та документів, пов`язаних з виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, - не менш як 1095 днів з дня здійснення відповідної господарської операції (для відповідних дозвільних документів - не менш як 1095 днів з дня завершення терміну їх дії).

Відповідно до пункту 46.1 статті 46 Податкового кодексу України податкова декларація, розрахунок, звіт (далі - податкова декларація) - документ, що подається платником податків (у тому числі відокремленим підрозділом у випадках, визначених цим Кодексом) контролюючим органам у строки, встановлені законом, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата грошового зобов`язання, у тому числі податкового зобов`язання або відображаються обсяги операції (операцій), доходів (прибутків), щодо яких податковим та митним законодавством передбачено звільнення платника податку від обов`язку нарахування і сплати податку і збору, чи документ, що свідчить про суми доходу, нарахованого (виплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, суми утриманого та/або сплаченого податку.

Однак, представником відповідача не надано доказів на підтвердження про нарахування позивачеві орендної плати та сплати податків та зборів до місцевого бюджету з орендної плати чи довідки, виданої податковою інспекцією, про наявність сплати коштів із земельного податку та оренди землі.

Таким чином, суду не надано переконливих доказів того, що відповідачем були своєчасно нараховані суми орендної плати, що підлягали сплаті позивачу на підставі договору від 04.02.2016 року протягом 2018 -2020 рр..

Також, представник відповідача зазначає, що оскільки позивач на кінець 2021 року перебував за межами України, виплата йому орендної плати не була здійснена. З метою виплати орендної плати ФГ «Славутич» надіслало ОСОБА_1 лист в якому повідомило про намір здійснити розрахунок в повному обсязі.

З цього приводу суд зазначає, що ст. 537 ЦК України передбачено, що боржник має право виконати свій обов`язок шляхом внесення належних з нього кредиторові грошей або цінних паперів у депозит нотаріуса, нотаріальної контори або на рахунок ескроу в разі:

1) відсутності кредитора або уповноваженої ним особи у місці виконання зобов`язання;

2) ухилення кредитора або уповноваженої ним особи від прийняття виконання або в разі іншого прострочення з їхнього боку.

Доводи відповідача про несплату позивачеві орендної плати не з його вини, є безпідставними, тому що ФГ відповідно до вимог частини першої статті 537 ЦК України мало можливість сплатити орендну плату шляхом внесення грошових коштів у депозит нотаріуса, нотаріальної контори, якщо не знало куди відправляти кошти на виконання договірного зобов`язання, та якщо орендодавець ОСОБА_1 ухилявся від прийняття виконання договору.

Суд оцінює критично доводи представника відповідача про те, що орендар зробив все можливе для виплати в термін орендної плати, оскільки вказані доводи не підтверджені жодними належними доказами та суду не доведено, що позивач систематично отримував орендну плату в розмірі та строки визначені договором укладеним між сторонами.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив, що відповідачем умови договору оренди земельної ділянки належним чином не виконуються, орендна плата, як зазначалось вище, своєчасно не сплачується, що свідчить про ухилення відповідача від виконання зобов`язань зі сплати орендної плати за користування земельною ділянкою у визначений договором термін.

Сплата орендної плати є істотною умовою договору оренди, а позивач не отримав того, на що він розраховував при укладанні договору.

В даному випадку суд приходить до висновку, що оплата орендної плати є істотною умовою договору, а її систематичне не отримання орендодавцем у визначений строк за 2018-2021 роки, є істотним порушенням договірних умов, оскільки позбавляє орендодавця можливості отримати гарантовані договором кошти за використання земельної ділянки в установлений строк.

Таким чином, неналежне виконання умов договору щодо обов`язку зі сплати орендної плати є порушенням умов договору оренди земельної ділянки, яке дає право орендодавцю вимагати розірвання такого договору, оскільки згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Ст. 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд зазначає, що судове доказування - це діяльність учасників процесу при визначальній ролі суду по наданню, збиранню, дослідженню і оцінці доказів з метою встановлення з їх допомогою обставин цивільної справи. При цьому, збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених ЦПК України.

Доказування є єдиним шляхом судового встановлення фактичних обставин справи і передує акту застосування в судовому рішенні норм матеріального права, висновку суду про наявність прав і обов`язків у сторін.

Відповідно до ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

У пункті 54 рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України", заява № 4241/03 від 28.10.2010, вказано, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення у справі "Ґарсія Руіз проти Іспанії", заява N 30544/96, п. 26, ECHR 1999-I).

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Серявін та інші проти України", заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).

Суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 про розірвання договору оренди, є обґрунтованими та підлягають задоволенню, оскільки знайшли своє підтвердження під час судового розгляду та доведені належними та допустимими доказами. Вимога про повернення земельної ділянки у стані придатному для її використання є похідною від вимоги про розірвання договору оренди і також підлягає задоволенню.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Ч. 5 ст. 6 Закону України «Про оренду землі» передбачено, що право оренди земельної ділянки підлягає державній реєстрації відповідно до закону.

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про оренду землі» об`єкт за договором оренди землі вважається переданим орендодавцем орендареві з моменту державної реєстрації права оренди, якщо інше не встановлено законом.

Державна реєстрація припинення права оренди здійснюється шляхом внесення відповідних записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до абзацу 3 ч. 3 ст. 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Згідно ч. 2 вказаної статті у разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування записів про проведену державну реєстрацію прав, а також у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав.

Верховний Суд в постанові від 04.09.2018 року в справі № 823/2042/16 дійшов висновку, що у спорах про скасування державної реєстрації права оренди на земельну ділянку незалежно від того, чи порушує позивач питання правомірності укладення цивільно-правових угод, на підставі яких здійснено оспорюваний запис, вирішення такого спору в будь-якому разі вплине на майнові права тієї особи, щодо прав якої здійснено оспорюваний запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Такий спір є спором про цивільне право на одну й ту ж земельну ділянку.

Враховуючи викладене, суд вважає за необхідне для повного захисту прав позивача, скасувати державну реєстрацію земельної ділянки загальною площею 1,6046 га, кадастровий номер 0520484200:03:005:0235 та скасувати запис про державну реєстрацію іншого речового права за № 14000175 від 02.04.2016, проведені на підставі договору оренди землі № 55 від 04.02.2016 року у зв`язку з його розірванням.

Отже, позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню в повному обсязі, включаючи вимогу про зобов`язання відповідача повернути земельну ділянку та вимогу про скасування державної реєстрації права оренди земельної ділянки, оскільки такий спосіб захисту відповідає ст. 5, с.15, 653 ЦК, ст. 152 ЗК ст. Закону України «про державну реєстрацію є ефективним та забезпечує реальне відновлення порушеного права.

Відповідно до п.6 ч.1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує питання як розподілити судові витрати між сторонами.

Згідно ч.1 ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

За змістом п.1 ч.3 ст.133 ЦПК України до судових витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно ч. 8 ст.141 ЦПК України - розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Представник позивача подав заяву в якій просить суд на підставі ч. 8 ст.141 ЦПК України, надати можливість протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, довести розмір фактично понесених судових витрат та залучити до матеріалів справи докази таких витрат.

При вирішенні питання про стягнення витрат по сплаті судового збору суд виходить з наступного.

Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки позов ОСОБА_1 задоволено повністю на 100%, тому з відповідача слід стягнути на користь позивача судові витрати в розмірі 1816 грн. 00 коп.

На підставі ст. ст. 15, 16, 651 ЦК України, ст. ст. 93, 124, 141 ЗК України, ст. ст. 13, 21, 31, 32 Закону України "Про оренду землі", ст. ст. 26, 27 Закону України «Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», керуючись ст.ст.4, 13, 141, 263-265, 268, 352, 354 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Фермерського господарства "Славутич" про розірвання договору оренди земельної ділянки, скасування державної реєстрації про право оренди земельної ділянки задовольнити.

Розірвати договір оренди № 55 від 04.02.2016 року, укладеного між ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) та Фермерським господарством «Славутич» (Код ЄДРПОУ: 32842287, місцезнаходження: 24415, Вінницька область, Гайсинський район, с. П`ятківка, вул. Жовтнева, 37) щодо оренди загальної ділянки площею 1,6046 га, кадастровий номер: 0520484200:03:005:0235, який зареєстрований Державним реєстратором Красиленком Сергієм Миколайовичем Бершадського районного управління юстиції Вінницької області та повернути земельну ділянку у стані придатному для цільового призначення.

Скасувати державну реєстрацію земельної ділянки загальною площею 1,6046 га, кадастровий номер 0520484200:03:005:0235, проведену на підставі договору оренди землі № 55 від 04.02.2016 року та скасувати запис про державну реєстрацію іншого речового права за №1 4000175 від 02.04.2016.

Стягнути з Фермерського господарства «Славутич» (Код ЄДРПОУ: 32842287, місцезнаходження: 24415, Вінницька область, Гайсинський район, с. П`ятківка, вул. Жовтнева, 37) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) судовий збір у розмірі 1816 грн. 00 коп..

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя О. Г. Рудь