Постанова

від 15.03.2023 по справі 520/4356/22

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 березня 2023 р.Справа № 520/4356/22Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Калиновського В.А.,

Суддів: Кононенко З.О. , Мінаєвої О.М. ,

за участю секретаря судового засідання Пукшин Л.Т

представник позивача - Острась В.Ю.

представник відповідача - Лютянський М.Я.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "АТП ЛЕГІОН-ТРАНС" на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 12.10.2022, головуючий суддя І інстанції: Панов М.М., м. Харків, по справі № 520/4356/22

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "АТП ЛЕГІОН-ТРАНС"

до Головного управління ДПС у Харківській області

про визнання протиправним та скасування рішення,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "АТП ЛЕГІОН-ТРАНС", звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у Харківській області, в якому просив суд:

- визнати протиправним та повністю скасувати рішення Головного управління ДПС у Харківській області №0310240901 від 23.12.2021 про накладення штрафної санкцій у розмірі 500000,00 грн.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 12.10.2022 року в задоволенні адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю "АТП ЛЕГІОН-ТРАНС" відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивачем подано апеляційну скаргу, в якій він просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти постанову, якою позовні вимоги задовольнити.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач посилається на порушення судом першої інстанції, при прийнятті рішення, норм матеріального та процесуального права, з обставин і обґрунтувань, викладених в апеляційній скарзі. Зазначив, що заправлення транспортних засобів позивача пальним у період 01.04.2020 по 12.04.2021 здійснювалось безпосередньо з ємності постачальника без злиття до будь-яких ємностей для зберігання. При цьому позивач наголосив, що знаходження пального у паливних баках транспортних засобів не породжує діяльність зі зберігання пального у розумінні положень Податкового кодексу України та Закону України "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального", а тому не потребує ліцензії. Зауважив, що не є акцизним складом, зокрема паливний бак як ємність для зберігання пального безпосередньо в транспортному засобі або обладнанні чи пристрою. У випадку, якщо наявне у суб`єкта господарювання місце зберігання пального відповідає ознакам, які ПК України встановлює як виключення з визначення "акцизного складу" та/або "акцизного складу пересувного", такий суб`єкт не має обов`язку отримувати ліцензію на право зберігання пального у такому місці.

Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому він, наполягаючи на законності та обгрунтованості рішення суду першої інстанції, просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

В судовому засіданні суду апеляційної інстанції представник відповідача, наполягаючи на законності та обгрунтованості рішення суду першої інстанції, просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

Представник позивача, наполягаючи на порушенні судом першої інстанції, при прийнятті рішення, норм матеріального та процесуального права, просив скасувати оскаржуване рішення та прийняти постанову, якою позовні вимоги задовольнити, з обставин і обґрунтувань, викладених в апеляційній скарзі.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які прибули в судове засідання, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що на підставі пп. 80.2.5 п. 80.2 ст. 80, пп. 19-1.1.14, 19-1.1.16, 19-1.1.17 п. 19-1.1 ст. 19-1 Податкового кодексу України, ч. 1 ст. 16 Закону України "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячною і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального" (далі - Закон №481), на виконання наказу ГУ ДПС від 16.11.2021 №8577-п, посадовими особами ГУ ДПС було проведено фактичну перевірку ТОВ "АТП ЛЕГІОН-ТРАНС", за місцем провадження господарської діяльності: вул. Ізмайлівська, 11-А, м. Харків з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства в сфері виробництва, зберігання та обігу пального, контроль за виконанням якого покладено на органи ДПС.

Перевірку було проведено за період з 01.04.2020 по день закінчення перевірки. Перевірка проводилась з 17.11.2021 по 26 11.2021.

За результатами проведеної фактичної перевірки посадовими особами відповідача було складено акт від 29.11.2021 №22062/20-40-09-01-08/43339822.

Так, відповідачем повідомлено, що під час перевірки, за даними Єдиного реєстру акцизних накладних, наданих до перевірки документів, прибуткових та товаротранспортних накладних, було встановлено, що у період з 01.04.2020 по 26.11.2021 ТОВ "АТП ЛЕГІОН-ТРАНС" отримано пальне за кодом УКТЗЕД 2710194300 в загальній кількості 368720,02 літрів. Із загальної кількості пального у період з 01.04.2020 по 12.04.2021 (до отримання ліцензій) отримано 230797,67 літрів пального.

Приймання та подальше зберігання пального здійснювалось за адресою: вул. Ізмайлівська, 11-А, м. Харків, що вбачається з акцизних накладних, наданих документів під час перевірки та огляду території.

При реєстрації акцизних накладних постачальники зазначали наступні критерії: код операції « 3»; умови оподаткування «0»; напрямок використання «0».

Дані критерії використовуються у разі відвантаження продукції на адресу місця зберігання пального, яке не є акцизним складом, на якому суб`єкт господарювання - не платник податку зберігає пальне виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки.

Крім того, відповідачем зазначено, що при виїзді за адресою: вул. Ізмайлівська, 11-А, м. Харків, встановлено наявність території, на якій розташовано комплекс споруд для здійснення зберігання та обслуговування власних та орендованих транспортних засобів, а також пункту приймання та відпуску пального.

Так, на підставі абз. 9 ч. 2 ст. 17 Закону №481 відносно ТОВ "АТП ЛЕГІОН-ТРАНС" керівником ГУ ДПС було прийнято рішення про застосування фінансових санкцій від 23.12.2021 №0310240901 у розмірі 500000,00 грн за зберігання пального без наявності ліцензії.

Позивач не погоджуючись з прийнятим відповідачем податковим повідомленням-рішенням, звернувся до суду з даним позовом.

Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позову, виходив з того, що позивач беззаперечно допустив правопорушення у вигляді зберігання пального без ліцензії, а тому відповідачем цілком правомірно, на підставі абз. 9 ч. 2 ст. 17 Закону №481, до ТОВ "АТП ЛЕГІОН-ТРАНС" було застосовано фінансові санкції у вигляді штрафу розміром 500000,00 гривень.

Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків та зборів, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює Податковий кодекс України (далі ПК України (у редакції, чинній на час спірних відносин)).

У відповідності до підпункту 20.1.4 пункту 20.1 статті 20 ПК України контролюючі органи, визначені підпунктом 41.1.1 пункту 41.1 статті 41 цього Кодексу, мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.

Згідно пункту 75.1 статті 75 ПК України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

За правилами підпункту 75.1.3 пункту 75.1 статті 75 ПК України фактичною вважається перевірка, що здійснюється за місцем фактичного провадження платником податків діяльності, розташування господарських або інших об`єктів права власності такого платника. Така перевірка здійснюється контролюючим органом щодо дотримання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, свідоцтв, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами).

Порядок проведення фактичної перевірки врегульовано статтею 80 ПК України.

Фактична перевірка здійснюється без попередження платника податків (особи) (пункт 80.1 статті 80 ПК України).

Згідно підпункту 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 ПК України фактична перевірка може проводитися на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, копія якого вручається платнику податків або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції під розписку до початку проведення такої перевірки, та за наявності хоча б однієї з таких підстав, зокрема, у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації про порушення вимог законодавства в частині виробництва, обліку, зберігання та транспортування спирту, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та цільового використання спирту платниками податків, обладнання акцизних складів витратомірами-лічильниками та/або рівномірами-лічильниками, а також здійснення функцій, визначених законодавством у сфері виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, пального;

Колегія суддів зазначає, що підпункт 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 ПК України передбачає альтернативні підстави проведення фактичної перевірки, які можуть застосовуватися як у сукупності, так і кожна окремо, а саме:

- у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації про порушення вимог законодавства в частині виробництва, обліку, зберігання та транспортування спирту, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та цільового використання спирту платниками податків, обладнання акцизних складів витратомірами-лічильниками та/або рівномірами-лічильниками;

- здійснення функцій, визначених законодавством у сфері виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, пального.

Аналогічний правовий висновок був наведений Верховним Судом у постановах від 12.08.2021 року у справі №140/14625/20, від 10.04.2020 року у справі №815/1978/18, від 25.01.2019 року у справі №812/1112/16, від 05.11.2018 року у справі №803/988/17, від 22.05.2018 року у справі №810/1394/16, від 20.03.2018 року у справі №820/4766/17.

Тобто, здійснення функцій, визначених законодавством у сфері виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, пального є самостійною обставиною, з якою законодавець пов`язує право контролюючого органу проводити фактичні перевірки суб`єктів господарювання та не вимагає наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації про порушення вимог законодавства. У даному випадку достатньо самого факту покладення на контролюючий орган здійснення контролю за дотриманням норм законодавства у відповідній сфері правовідносин (виробництво і обіг спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, пального).

Водночас, у постановах від 08.09.2020 року у справі №640/21536/19, від 17.12.2020 року у справі №520/12028/18, від 11.06.2019 року у справі №1440/2045/18 Верховний Суд вказав на необхідність зазначення у наказі про проведення фактичної перевірки на підставі підпункту 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 ПК України, окрім звичайного посилання на норму, що регулює питання її призначення, і конкретні фактичні підстави її призначення.

При здійсненні такого призначення контролюючий орган повинен зазначити одну із підстав, визначених підпунктом 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 ПК України.

Аналогічний правовий висновок наведений у постанові Верховного Суду від 11 липня 2022 року у справі №120/5728/20-а.

Формулювання конкретного змісту наказу є дискрецією контролюючого органу, однак, з обов`язковим дотриманням вимог норм абзацу третього пункту 81.1 статті 81 ПК України щодо змісту наказу про проведення перевірки. При встановленні в одному підпункті статті декількох самостійних підстав для проведення перевірки конкретна з них не обов`язково має бути сформульована тотожно до змісту правової норми, якою ця підстава встановлена, проте повинна бути чітко визначена та відповідати правовій нормі (висновки Верховного Суду у постанові від 11 липня 2022 року у справі №120/5728/20-а).

За правилами абзацу третього пункту 81.1 ст. 81 ПК України, посадові особи контролюючого органу мають право приступити до проведення фактичної перевірки за наявності підстав для її проведення, визначених цим Кодексом, та за умови пред`явлення або надіслання у випадках, визначених цим Кодексом, таких документів, як зокрема копії наказу про проведення перевірки, в якому зазначаються зокрема мета та підстави для проведення перевірки.

Як свідчать матеріали справи, на виконання наказу ГУ ДПС від 16.11.2021 №8577-п, на підставі пп. 80.2.5 п. 80.2 ст. 80 (здійснення функцій, визначених законодавством у сфері обігу пального), пп. 19-1.1.14, 19-1.1.16, 19-1.1.17 п. 19-1.1 ст. 19-1 Податкового кодексу України, ч. 1 ст. 16 Закону України "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячною і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального", посадовими особами ГУ ДПС було проведено фактичну перевірку ТОВ "АТП ЛЕГІОН-ТРАНС", за місцем провадження господарської діяльності: вул. Ізмайлівська, 11-А, м. Харків з метою здійснення контролю за дотриманням вимог Закону України "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячною і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального", Податкового кодексу України та інших нормативно правових актів у сфері обігу пального зняття його залишків, відбору проб і зразків.

Стосовно складу порушення, встановленого податковим органом з боку позивача, колегія суддів зазначає наступне.

ГУ ДПС стверджує, що за сукупністю наведених обставин, фактичних даних, інформації, наявної в електронних реєстрах звітності, у тому числі наданої безпосередньо платником податків та його контрагентами встановлено, що у період з 01.04.2020 по 12.04.2021 ТОВ "АТП ЛЕГІОН-ТРАНС" приймало та зберігало пальне для потреб власного споживання за адресою: вул. Ізмайлівська, 11-А, м. Харків за відсутності ліцензії, чим порушено вимоги частини 1, частини 8 ст. 15 Закону № 481.

Позивачем не заперечується, про що також зазначено в апеляційній скарзі, що пальне для власного споживання ним придбавалось, однак все пальне, що надходило на підприємство, у день його отримання заливалось у паливні баки транспортних засобів, які належали підприємству на праві власності та знаходились у нього на правах оренди. В свою чергу, зберігання пального в паливних баках транспортних засобів не потребує отримання ліцензії на право зберігання пального, оскільки такі баки не є нерухомим майном та не мають чіткої прив`язки до місця (території).

Колегія суддів зазначає, що з 1 січня 2016 року ПК України визначав, що діяльність з реалізації пального обумовлювалася обов`язком суб`єкта господарювання зареєструватися платником акцизного податку, а також виконувати вимоги, пов`язаних із обігом пального. Водночас, законодавець встановив, що приміщення для навантаження-розвантаження, зберігання пального виключно для потреб власного споживання пального не є акцизним складом (підпункт 14.1.6), а суб`єкти господарювання, які використовують приміщення, розташовані на митній території України, для навантаження-розвантаження, зберігання пального виключно для потреб власного споживання пального не є розпорядниками акцизного складу (підпункт 14.1.224).

До 1 липня 2019 року діяльність з виробництва, реалізації та зберігання пального не підлягала ліцензуванню.

З 1 липня 2019 року набрав чинності Закон України від 23 листопада 2018 року № 2628-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України щодо покращення адміністрування та перегляду ставок окремих податків і зборів», яким внесено зміни до ПК України та Закону №481/95-ВР.

З цього часу Закон №481/95-ВР почав додатково визначати основні засади державної політики щодо регулювання виробництва, експорту, імпорту, оптової і роздрібної торгівлі пальним, забезпечення його високої якості та захисту здоров`я громадян, а також посилення боротьби з незаконним виробництвом та обігом пального на території України, а норми ПК України встановили більш ширше поняття акцизних складів, в тому числі, визначили критерії, за яких відповідна територія/ємність не вважається акцизним складом.

Статтею 17 Закону № 481/95-ВР встановлена відповідальність за зберігання пального без наявності ліцензії у вигляді штрафних санкцій в сумі 500000 гривень. Водночас така санкція не може бути застосована у випадку, якщо місце зберігання пального є таким, яке за змістом статті 15 Закону №481/95-ВР звільняє суб`єкта господарювання від обов`язку отримувати відповідну ліцензію.

Крім того, абзацом двадцятим частини другої статті 17 Закону №481/95-ВР встановлена відповідальність за надання послуг із зберігання пального іншим суб`єктам господарювання та/або реалізація пального іншим особам на підставі ліцензії на право зберігання пального, отриманої на підставі заяви виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки відповідно до статті 15 цього Закону, у вигляді штрафних санкцій в сумі 500000 гривень.

За змістом статті 15 Закону №481/95-ВР суб`єкти господарювання (у тому числі іноземні суб`єкти господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) отримують ліцензії на право оптової торгівлі пальним та зберігання пального на кожне місце оптової торгівлі пальним або кожне місце зберігання пального відповідно, а за відсутності місць оптової торгівлі пальним - одну ліцензію на право оптової торгівлі пальним за місцезнаходженням суб`єкта господарювання (у тому числі іноземного суб`єкта господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво) або місцезнаходженням постійного представництва. Суб`єкт господарювання (у тому числі іноземний суб`єкт господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво) має право зберігати пальне без отримання ліцензії на право зберігання пального в місцях виробництва пального або місцях оптової торгівлі пальним чи місцях роздрібної торгівлі пальним, на які отримані відповідні ліцензії. Ліцензії на право зберігання пального видаються уповноваженими Кабінетом Міністрів України органами виконавчої влади за місцем розташування місць зберігання пального терміном на п`ять років, а річна плата на право зберігання пального становить 780 гривень.

Приписами статті 15 Закону №481/95-ВР встановлено, що ліцензія видається за заявою суб`єкта господарювання (у тому числі іноземного суб`єкта господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво), до якої додається документ, що підтверджує внесення річної плати за ліцензію. Для отримання ліцензії на право оптової або роздрібної торгівлі пальним або на право зберігання пального разом із заявою додатково подаються завірені заявником копії таких документів:

документи, що підтверджують право власності або право користування земельною ділянкою, або інше передбачене законодавством право землекористування на земельну ділянку, на якій розташований об`єкт оптової або роздрібної торгівлі пальним або зберігання пального, чинні на дату подання заяви та/або на дату введення такого об`єкта в експлуатацію, будь-якого цільового призначення;

акт вводу в експлуатацію об`єкта або акт готовності об`єкта до експлуатації, або сертифікат про прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, або інші документи, що підтверджують прийняття об`єктів в експлуатацію відповідно до законодавства, щодо всіх об`єктів у місці оптової або роздрібної торгівлі пальним або зберігання пального, необхідних для оптової або роздрібної торгівлі пальним або зберігання пального;

дозвіл на виконання робіт підвищеної небезпеки та експлуатацію (застосування) машин, механізмів, устаткування підвищеної небезпеки.

Суб`єкти господарювання, що здійснюють зберігання пального, яке не реалізовується іншим особам і використовується виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки, копії зазначених документів не подають. Такі суб`єкти господарювання у заяві зазначають про використання пального для потреб власного споживання чи переробки, загальну місткість резервуарів, що використовуються для зберігання пального, та їх фактичне місцезнаходження, а також фактичне місцезнаходження ємностей, що використовуються для зберігання пального (частина сорок третя статті 15 Закону №481/95-ВР).

При цьому, ліцензія на право зберігання пального не отримується на місця зберігання пального, що використовуються:

підприємствами, установами та організаціями, які повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевого бюджету;

підприємствами, установами та організаціями системи державного резерву;

суб`єктами господарювання (у тому числі іноземними суб`єктами господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) для зберігання пального, яке споживається для власних виробничо-технологічних потреб виключно на нафто- та газовидобувних майданчиках, бурових платформах і яке не реалізується через місця роздрібної торгівлі.

Суб`єкти господарювання, які здійснюють роздрібну, оптову торгівлю пальним або зберігання пального виключно у споживчій тарі до 5 літрів, ліцензію на роздрібну або оптову торгівлю пальним або ліцензію на зберігання пального не отримують (ст. 15 Закону №481/95-ВР).

Статтею 1 Закону №481/95-ВР надано визначення поняттям, зокрема:

зберігання пального - діяльність із зберігання пального (власного або отриманого від інших осіб) із зміною або без зміни його фізико-хімічних характеристик;

місце зберігання пального - місце (територія), на якому розташовані споруди та/або обладнання, та/або ємності, що використовуються для зберігання пального на праві власності або користування.

Однак, Закон №481/95-ВР не визначає, що саме розуміється під власним споживанням пального, а так само, під поняттям «споруди», «обладнання», «ємності». При цьому, якщо загальні визначення понять «споруда» та «обладнання» є більш чітко окресленими, то поняття «ємність» таким не є і за загальним правилом охоплює абсолютно усі споруди, обладнання, резервуари чи інші пристрої, які мають щонайменшу місткість, до яких можна віднести і паливні баки автомобілів, обладнання, пристроїв. Тому застосування такого поняття в абсолютному значенні у Законі №481/95-ВР робить його вимоги непередбачуваними для суспільства, позаяк, кожен суб`єкт господарювання, який придбав пальне і використовує його, зобов`язаний отримати ліцензію на зберігання пального, що, однак, суперечить правовому змісту запровадження державою вимог щодо ліцензування діяльності зі зберігання пального, метою чого було, зокрема, підвищення контролю за обігом пального не тільки у розрізі суб`єктів господарювання, які займаються такою діяльністю, але й місць, на яких провадиться діяльність зі зберігання пального.

У зв`язку з тим, що Закон №481/95-ВР не дає чіткого розуміння, які саме місця слід вважати місцем зберігання пального, на кожне з яких суб`єкт господарювання зобов`язаний отримати ліцензію, колегія суддів вважає, що задля вирішення спірного у цій справі питання підлягають врахуванню норми ПК України, які надають визначення поняттям, пов`язаним з обігом пального, зокрема, й місць його зберігання.

Згідно з підпунктом 14.1.6 пункту 14.1 статті 14 ПК України акцизний склад - це приміщення або територія на митній території України, де розпорядник акцизного складу провадить свою господарську діяльність шляхом вироблення, оброблення (перероблення), змішування, розливу, навантаження-розвантаження, зберігання, реалізації пального.

Не є акцизним складом, зокрема:

б) приміщення або територія, на кожній з яких загальна місткість розташованих ємностей для навантаження-розвантаження та зберігання пального не перевищує 200 кубічних метрів, а суб`єкт господарювання (крім платника єдиного податку четвертої групи) - власник або користувач такого приміщення або території отримує протягом календарного року пальне в обсягах, що не перевищують 1000 кубічних метрів (без урахування обсягу пального, отриманого через паливороздавальні колонки в місцях роздрібної торгівлі пальним, на які отримано відповідні ліцензії), та використовує пальне виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки і не здійснює операцій з реалізації та зберігання пального іншим особам.

Критерій, визначений цим підпунктом, щодо загальної місткості ємностей для навантаження-розвантаження та зберігання пального не застосовується до ємностей суб`єктів господарювання, які є розпорядниками хоча б одного акцизного складу;

в) приміщення або територія незалежно від загальної місткості розташованих ємностей для навантаження-розвантаження та зберігання пального, власником або користувачем яких є суб`єкт господарювання - платник єдиного податку четвертої групи, який отримує протягом календарного року пальне в обсягах, що не перевищують 10000 кубічних метрів (без урахування обсягу пального, отриманого через паливороздавальні колонки в місцях роздрібної торгівлі пальним, на які отримано відповідні ліцензії), та використовує пальне виключно для потреб власного споживання і не здійснює операцій з реалізації та зберігання пального іншим особам;

г) паливний бак як ємність для зберігання пального безпосередньо в транспортному засобі або обладнанні чи пристрої;

ґ) приміщення або територія, у тому числі платника податку, де зберігається або реалізується виключно пальне у споживчій тарі ємністю до 5 літрів включно, отримане від виробника або особи, яка здійснила його розлив у таку тару.

Відповідно до підпункту 14.1.6-1 пункту 14.1 статті 14 ПК України акцизний склад пересувний - транспортний засіб (автомобільний, залізничний, морський, річковий, повітряний, магістральний трубопровід), на якому переміщується та/або зберігається пальне або спирт етиловий на митній території України.

Транспортний засіб набуває статусу акцизного складу пересувного протягом періоду його використання для:

а) переміщення в ньому митною територією України пального або спирту етилового, що реалізується (крім пального або спирту етилового, що переміщується митною територією України прохідним транзитом або внутрішнім транзитом, визначеним підпунктом "а" пункту 2 частини другої статті 91 Митного кодексу України);

б) зберігання в ньому пального або спирту етилового на митній території України;

в) ввезення пального або спирту етилового на митну територію України, з якого сплачено акцизний податок або на умовах, визначених статтею 229 цього Кодексу.

Транспортний засіб, в якому переміщується та/або зберігається пальне або спирт етиловий, право власності на які належить декільком розпорядникам акцизного складу пересувного, є декількома акцизними складами пересувними, кількість яких дорівнює кількості власників пального або спирту етилового, що переміщується та/або зберігається в такому транспортному засобі.

Транспортний засіб, в якому переміщується та/або зберігається пальне або спирт етиловий, право власності на які переходить від одного суб`єкта господарювання до іншого, вважається іншим акцизним складом пересувним.

Не є акцизним складом пересувним:

транспортний засіб, що використовується суб`єктом господарювання, який не є розпорядником акцизного складу та платником акцизного податку, для переміщення на митній території України власного пального або спирту етилового для потреб власного споживання чи промислової переробки;

паливний бак транспортного засобу.

Відповідно до підпункту 14.1.212 пункту 14.1 статті 14 ПК України реалізація пального або спирту етилового для цілей розділу VI цього Кодексу - будь-які операції з фізичної передачі (відпуску, відвантаження) пального або спирту етилового з переходом права власності на таке пальне або спирт етиловий чи без такого переходу, за плату (компенсацію) чи без такої плати на митній території України з акцизного складу/акцизного складу пересувного:

до акцизного складу;

до акцизного складу пересувного;

для власного споживання чи промислової переробки;

будь-яким іншим особам.

Не вважаються реалізацією пального операції з фізичної передачі (відпуску, відвантаження) пального на митній території України:

у споживчій тарі ємністю до 5 літрів (включно), крім операцій з реалізації такого пального його виробниками;

при використанні пального суб`єктами господарювання, які не є розпорядниками акцизного складу/акцизного складу пересувного, що передано (відпущено, відвантажено) платником акцизного податку таким суб`єктам господарювання виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки.

До власного споживання також відносяться операції із заправлення пальним за договорами підряду при одночасному виконанні таких умов:

а) замовники за договорами підряду не здійснюють реалізацію пального іншим особам, крім реалізації бензолу поза межами митної території України в митному режимі експорту;

б) заправлення здійснюється в паливний бак машин, механізмів, техніки та обладнання для агропромислового комплексу, паливний бак транспортних засобів спеціального призначення або паливний бак спеціального обладнання чи пристрою, які: призначені для виконання робіт на землях сільськогосподарського або лісового призначення, на землях, наданих гірничим підприємствам для видобування корисних копалин та розробки родовищ корисних копалин, а також для виконання робіт з будівництва доріг; належать іншим особам; виконують роботи протягом строку дії договору підряду виключно на зазначених у цьому пункті землях, що перебувають у власності або користуванні замовника;

в) транспортні засоби, що здійснюють заправлення в паливний бак машин, механізмів, техніки та обладнання для агропромислового комплексу, у паливний бак транспортних засобів спеціального призначення або в паливний бак спеціального обладнання чи пристрою, зазначені в підпункті "б" цього підпункту, повинні бути обладнані витратомірами-лічильниками на кожному місці відпуску пального наливом з такого транспортного засобу.

Згідно з підпунктами 14.1.224, 14.1.224-1 розпорядник акцизного складу - суб`єкт господарювання, який одержав ліцензію на право виробництва спирту етилового, алкогольних напоїв, зареєстрований платником акцизного податку, або суб`єкт господарювання - платник акцизного податку, який здійснює виробництво, оброблення (перероблення), змішування, розлив, навантаження-розвантаження, зберігання, реалізацію пального на акцизному складі та має документи, що підтверджують право власності або користування приміщеннями та/або територією, що відносяться до акцизного складу.

Розпорядник акцизного складу пересувного - суб`єкт господарювання - платник акцизного податку, який є власником пального або здійснює діяльність з виробництва спирту етилового та який з використанням транспортного засобу незалежно від того, кому належить такий транспортний засіб: реалізує або зберігає пальне або спирт етиловий; ввозить пальне на митну територію Україні, з якого сплачено акцизний податок або на умовах, визначених статтею 229 цього Кодексу.

При переході від одного суб`єкта господарювання до іншого права власності на пальне або спирт етиловий, що переміщується та/або зберігається у транспортному засобі, відбувається зміна розпорядника акцизного складу пересувного.

Не є розпорядником акцизного складу пересувного суб`єкт господарювання (перевізник, експедитор), який здійснює транспортування пального або спирту етилового.

Системний аналіз наведених норм ПК України та Закону №481/95-ВР у їх взаємозв`язку дають підстави дійти висновку про те, що зберігання пального нерозривно пов`язане із наявністю у суб`єкта господарювання споруд та/або обладнання, та/або ємностей, що використовуються для зберігання пального на праві власності або користування (місця зберігання пального). Наявність у суб`єкта господарювання обов`язку з отримання ліцензії на право здійснення діяльності зі зберігання пального, яка опосередковується придбанням та використанням суб`єктом господарювання пального для задоволення своїх власних виробничих потреб при провадженні його господарської діяльності (не пов`язаної з метою отримання доходу від зберігання пального як виду економічної діяльності) залежить саме від наявності у суб`єкта господарювання місця зберігання пального, яке за своїми ознаками (характеристиками) відповідає визначенню «акцизного складу» та/або «акцизного складу пересувного», незалежно від того чи зареєстрований такий суб`єкт платником акцизного податку, розпорядником акцизного складу та/або наявністю підстав для реєстрації такого місця як акцизного складу.

Відповідно, у випадку, якщо наявне у суб`єкта господарювання місце зберігання пального відповідає ознакам, які ПК України встановлює як виключення з визначення «акцизного складу» та/або «акцизного складу пересувного», такий суб`єкт не має обов`язку отримувати ліцензію на право зберігання пального у такому місці.

Таким чином, для оцінки наявності в діях суб`єкта господарювання складу правопорушення у вигляді здійснення діяльності зі зберігання пального без отримання відповідної ліцензії, з`ясуванню підлягають місце та спосіб його зберігання, мета придбання, технічні характеристики використаних для цього споруд (обладнання, ємностей), обсяги споживання, закупівлі та обставини використання пального. Ці обставини складають об`єктивну та суб`єктивну сторони правопорушення.

Сам по собі факт наявності «на балансі» у суб`єкта господарювання невикористаного пального не є достатньою обставиною для його кваліфікації як зберігання пального без отримання відповідної ліцензії.

Аналогічний правовий висновок був наведений Верховним Судом у постанові від 31 травня 2022 року у справі №540/4291/20.

Не є спірною обставиною у цій справі, що ТОВ "АТП ЛЕГІОН-ТРАНС" здійснює діяльність з надання транспортних послуг, основний вид діяльності: ВАНТАЖНИЙ АВТОМОБІЛЬНИЙ ТРАНСПОРТ (49.41). Також, позивачем не заперечується, що з метою провадження своєї діяльності ТОВ "АТП ЛЕГІОН-ТРАНС" придбаває і використовує пальне, яке використовується виключно для власних потреб.

При цьому позивачем наголошено, що зберігання пального, зокрема, у період, що перевірявся, ним здійснювався в паливних баках транспортних засобів.

Колегія суддів зазначає, що за своїм змістом, такі зазначені позивачем місця зберігання пального відповідають ознакам, які ПК України встановлює як винятки з понять «акцизний склад» та/або «акцизний склад пересувний» - паливний бак як ємність для зберігання пального безпосередньо в транспортному засобі або обладнанні чи пристрої.

Позивачем, на підтвердження того, що придбане пальне у кількості 230797,67 літрів у період з 01.04.2020 по 12.04.2021р. було розвантажене (розлито) по паливним бакам, до суду надано докази на підтвердження права власності та користування транспортними засобами: копії свідоцтв про реєстрацію транспортних засобів та договори оренди транспортних засобів разом з актами приймання-передачі транспортних засобів, інформацію про технічні характеристики паливних баків, зведені відомості ППМ за період часу квітень 2020-квітепь 2021, видаткові накладні на придбання палива, оборотна сальдова відомість по рахунку 203 за 01.04.2020-05.11.2021р., реєстр подорожніх листів вантажних автомобілів.

Окрім цього, позивач зазначив, що на балансі ТОВ "АТП ЛЕГІОН-ТРАНС" в період часу з 01.04.2020 по 11.03.2021 не було жодних цистерн/резервуарів для зберігання пального. 12.03.2021р. позивачем, відповідно до видаткової накладної, було придбано резервуар горизонтальний сталевий АБП-9 бувший у використанні, про що повідомлено за формою 20-ОПП відповідний податковий орган та отримано ліцензію на зберігання пального строком дії з 13.04.2021р. Лише після цього, 13.04.2021, відповідно до акту приймання-передачі (внутрішнього переміщення) основних засобів, вказаний резервуар було передано до експлуатації.

Колегія суддів звертає увагу на те, що зі змісту Акту перевірки вбачається, що у ньому зафіксовані обставини придбання позивачем пального і містяться посилання на докази, якими підтверджується даний факт та кількість придбаного пального. При цьому, як висновки Акту перевірки, так і висновки суду першої інстанції грунтуються виключно на відомостях первинної документації щодо придбання позивачем пального та подальшого його використання у власній господарській діяльності.

При цьому, фактичну та кількісну наявність пального відповідач в ході проведення перевірки не встановлював. Зокрема, в Акті перевірки не зазначено інвентаризації пального на зберіганні, зняття залишків товарно-матеріальних цінностей, відбір зразків пального, не відображено спосіб його зберігання, технічні характеристики використаних для цього споруд (обладнання, ємностей).

Проте, саме ці обставини, підтверджені належними, допустимими та достатніми доказами, за висновками Верховного Суду складають об`єктивну та суб`єктивну сторони правопорушення, відповідальність за вчинення якого встановлена приписами частин першої-третьої статті 17 Закону № 481/95-ВР.

Відтак, слід констатувати, що відповідачем, по суті, не зафіксовано самого факту зберігання пального (у тексті Акту є лише формулювання, що «при виїзді за адресою: вул. Ізмайлівська, 11-А, м. Харків, встановлено наявність території, на якій розташовано комплекс споруд для здійснення зберігання та обслуговування власних та орендованих транспортних засобів, а також пункту приймання та відпуску пального»).

Зважаючи на викладене, висновки Акту перевірки про те, що «у період з 01.04.2020 по 12.04.2021 ТОВ "АТП ЛЕГІОН-ТРАНС" зберігало пальне без ліцензії», не можна визнати правомірними та обгрунтованими з огляду на недоведеність податковим органом як складу правопорушення та підстав для нарахування штрафної санкції, так і існування фактичних обставин для звинувачення позивача у зберіганні пального без відповідної ліцензії.

Крім того, як зазначено відповідачем, матеріалами фактичної перевірки підтверджено, що позивач отримував пальне на підставі належним чином зареєстрованих акцизних накладних. При реєстрації акцизних накладних постачальник зазначив наступні критерії: код операції «3», умови оподаткування «0», напрямок використання « 0». В усіх акцизних накладних, складених за фактом придбання позивачем пального, пунктом розвантаження пального вказано адресу: вул. Ізмайлівська, 11-А, м. Харків. Факт доставки пального за вищевказаною адресою також підтверджують інші документи, зокрема, подорожні листи, видаткові та товарно-транспортні накладні. Вищевказане дозволяє дійти до висновку, що позивач беззаперечно допустив правопорушення у вигляді зберігання пального без ліцензії».

Колегія суддів звертає увагу, що перевірка дотримання вимог Закону №481/95-ВР здійснюється податковими органами шляхом проведення фактичних перевірок, за результатами якої у випадку встановлення порушення норм цього Закону, складається акт перевірки, який згідно з усталеною позицією Верховного Суду є носієм доказової інформації про виявлені контролюючим органом порушення вимог законодавства суб`єктами господарювання, документом, на підставі якого приймається відповідне рішення контролюючого органу.

Діяльність суб`єкта господарювання зі зберігання пального у місці, яке не підпадає під винятки, передбачені статтею 15 Закону №481/95-ВР та ПК України, без наявності відповідної ліцензії утворює склад правопорушення, за яке передбачена відповідальність у вигляді штрафних санкцій в сумі 500000 грн. Такі штрафні санкції застосовуються податковим органом у випадку виявлення під час проведення фактичної перевірки складу податкового правопорушення, передбаченого Законом №481/95-ВР, що має бути належним чином зафіксовано у відповідному акті перевірки.

Під час розгляду справ, пов`язаних з притягненням суб`єктів господарювання до відповідальності за таке правопорушення, предметом доказування є саме підтвердження або спростування виявлених та зафіксованих в акті перевірки порушень вимог Закону №481/95-ВР, в якому має бути чітко зазначено, в чому полягає порушення суб`єктом господарювання вимог законодавства, яких саме норм та на підставі яких обставин ґрунтується цей висновок.

Дослідженням Акта перевірки у цій справі, судом апеляційної інстанції встановлено, що у ньому зафіксовано обставини отримання позивачем пального. Поряд з цим, в Акті перевірки не відображено ані спосіб його зберігання, ані технічні характеристики використаних для цього споруд (обладнання, ємностей).

Як зазначено Верховним Судом у постанові від 07.06.2022р. у справі № 520/2347/21, при заповненні акцизної накладної за результатами реалізації суб`єкту господарювання пального, напрями використання якого не підпадають під ознаки « 1-4», у верхній лівій частині акцизної накладної у відповідному рядку (напрям використання) зазначається цифра «0». При цьому у разі реалізації пального суб`єкту господарювання, який не є платником акцизного податку, у такій накладній обов`язково вказується адреса місця зберігання пального, яке не є акцизним складом, на якому суб`єкт господарювання - неплатник податку зберігає пальне виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки. Запровадження такого обов`язку має на меті контроль за обсягами пального, яке максимально може зберігати платник податку без реєстрації місць зберігання такого пального як акцизних складів згідно з вимогами підпункту 4.1.6 пункту 14.1 статті 14 ПК України. Разом з тим, зазначення таких відомостей в акцизній накладній не є беззаперечним свідченням того, що суб`єкт господарювання має обов`язок із отримання ліцензії на право зберігання пального у розумінні вимог Закону №481/95-ВР.

Враховуючи, що у спорах про правомірність застосування штрафних санкцій за зберігання пального без наявності відповідної ліцензії основним і вирішальним предметом доказування є підтвердження або спростування обставин саме факту здійснення суб`єктом господарювання діяльності зі зберігання пального (у місці зберігання пального, яке не відповідає ознакам, які ПК України встановлює як виключення з визначення «акцизного складу» та/або «акцизного складу пересувного»), а не його отримання/придбання тощо, колегія суддів вважає, що невстановлення під час фактичної перевірки конкретних обставин здійснення позивачем діяльності зі зберігання пального, конкретного «місця», у якому пальне зберігалося, унеможливлює визнання правомірним застосування штрафних санкцій за зберігання пального без наявності ліцензії.

Як було зазначено вище, сам по собі факт наявності «на балансі» у суб`єкта господарювання невикористаного пального не є достатньою обставиною для його кваліфікації як зберігання пального без отримання відповідної ліцензії.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Колегія суддів зазначає, що за наведених встановлених у цій справі обставин, контролюючим органом не доведено вчинення позивачем правопорушення у вигляді зберігання пального без наявності відповідної ліцензії.

Згідно ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що рішення Головного управління ДПС у Харківській області № 0310240901 від 23.12.2021 р. про застосування до позивача фінансових санкцій у розмірі 500 000,00 грн. за зберігання пального, для власних потреб без наявності відповідної ліцензії, є таким, що не відповідає вимогам ч. 2 ст. 2 КАС України, а отже є протиправним та таким, що підлягає скасуванню.

Отже, позовні вимоги є такими, що підлягають задоволенню.

Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі Серявін та інші проти України (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).

Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Зважаючи на встановлені обставини справи, колегія суддів дійшла висновку, що рішення Харківського окружного адміністративного суду від 12.10.2022 року по справі № 520/4356/22 прийнято з неправильним застосуванням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи по суті, а отже підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про задоволення позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "АТП ЛЕГІОН-ТРАНС" задовольнити.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 12.10.2022 по справі № 520/4356/22 скасувати.

Прийняти нову постанову, якою позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "АТП ЛЕГІОН-ТРАНС" задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління ДПС у Харківській області №0310240901 від 23.12.2021.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя В.А. КалиновськийСудді З.О. Кононенко О.М. Мінаєва Повний текст постанови складено 22.03.2023 року