Постанова

від 16.03.2023 по справі 760/23634/21

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Головуючий у суді першої інстанції Аксьонова Н.М.

Єдиний унікальний номер справи № 760/23634/21

Апеляційне провадження №22ц/824/3254/2023

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 березня 2023 року м. Київ

Колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ Київського апеляційного суду у складі :

головуючого - Мережко М.В.,

суддів - Ігнатченко Н.В., Савченка С.І.,

секретар - Олешко Л.Ю.

Розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Солом`янського районного суду м. Києва від 06 вересня 2022 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - ОСОБА_2 про зняття арешту та виключення запису про арешт.

Заслухав доповідь судді, дослідив матеріали справи, перевірив доводи апеляційної скарги, -

В с т а н о в и в :

У вересні 2021 року ОСОБА_1 звернулась до Солом`янського районного суду м. Києва з позовом.

В обґрунтування позовних вимог вказала, державним виконавцем відділу Державної виконавчої служби Жовтневого управління юстиції у м. Києві Лінніченко Д.О. при примусовому виконанні виконавчого листа №1-8/2000, виданого 28 лютого 2000 року Жовтневим районним судом м. Києва про конфіскацію майна, яке належить на праві власності ОСОБА_3 , 06 вересня 2000 року винесено постанову про арешт майна боржника та заборони на його відчуження. Постановою накладено арешт на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 . У вказаній постанові зазначено, що дана квартира належить ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу №7053 від 03 вересня 1998 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Личиною О.В.

Проте, згідно договору купівлі-продажу від 03 вересня 1998 року, вищевказана квартира належить в рівних долях ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ( ОСОБА_4 ).

Рішенням Жовтневого місцевого суду м. Києва від 09 серпня 2001 року в справі за позовом ОСОБА_1 до податкової інспекції в Жовтневому районі м. Києва, ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , треті особи: ВДВС Жовтневого РУЮ в м. Києві, Спеціалізоване Державне підприємство «Укрспецюст» МЮ України про звільнення майна з-під арешту, позов задоволено. Звільнено з-під арешту 1/3 частину квартири за адресою : АДРЕСА_1 .

У рішенні суд встановив, що квартира, придбана 03 вересня 1998 року на трьох осіб: ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 . Встановлено також, що станом на 1998 рік ОСОБА_3 не мав самостійного заробітку, квартира придбана на кошти матері на неї та двох дітей, тому 1/3 частину квартири, що належить йому на праві власності слід звільнити з-під арешту.

Реєстратором П`ятої київської державної нотаріальної контори 19 жовтня 2004 року внесено до Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна архівний запис №1392039 про арешт квартири за адресою: АДРЕСА_1 .

ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Державним нотаріусом Коробановою О.В. 21 липня 2021 року надано позивачці інформаційну довідку №266790987, з якої вбачається, що в Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна наявний архівний запис №1392039 про арешт квартири за адресою: АДРЕСА_1 та порадила звернутись до Солом`янського ВДВС у м. Києві ЦМУ МЮ із заявою про зняття арешту.

Позивачка 29 липня 2021 року звернулась до Солом`янського ВДВС у м. Києві ЦМУ МЮ із заявою про зняття арешту, додавши до заяви копію рішення Жовтневого місцевого суду м. Києва від 09 серпня 2001 року.

У відповіді Солом`янського ВДВС у м. Києві ЦМУ МЮ від 12 серпня 2021 року зазначено, що виконавче провадження, згідно якого внесено запис про арешт в автоматизованій системі відсутнє та є знищеним, а тому заява позивача задоволена не була.

Зважаючи на той факт, що позивач є власником 1/3 частини квартири, іншим співвласником є її дочка - ОСОБА_2 (на їх частини квартири арешт був накладений безпідставно), а про звільнення частки ОСОБА_3 з-під арешту є рішення суду, тому позивач звернулась до суду з метою зняття арешту з нерухомого майна, оскільки вважає, що наявні підстави для зняття арешту з усієї квартири, розташованої за адресою : АДРЕСА_1 .

У прохальній частині позову просила -

зняти арешт з квартири за адресою: АДРЕСА_1 , який накладено постановою державного виконавця Лінніченко Д.О., відділу Державної виконавчої служби Жовтневого управління юстиції у м. Києві від 06 вересня 2000 року та виключити з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна архівний запис №1392039 про арешт квартири за адресою: АДРЕСА_1 .

Ухвалою Солом`янського районного суду м. Києва від 06 вересня 2022 року провадження у справі закрито (з підстав п.1 ч.1 ст. 255 ЦПК України - справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства).

Не погоджуючись з ухвалою суду, позивачка подала апеляційну скаргу, в якій просить ухвалу скасувати , постановити ухвалу про направлення справи для продовження розгляду справи до суду першої інстанції.

Відповідно до ст. 44 ЦПК України, особи, які беруть участь у справі зобов`язані добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов`язки.

Відповідно до ст.ст 128-131 ЦПК України сторони були своєчасно повідомлені про день та час розгляду справи 16 березня 2023 року за адресами, які були зазначені в матеріалах справи, Заяв щодо зміни місця проживання або місцезнаходження від сторін не надходило. Представники позивача та відповідача приймали участь у розгляді справи в суді апеляційної інстанції.

Заяв про причини неявки в судове засідання від інших осіб до апеляційного суду не надходило, а відтак вважати причини неявки поважними у колегії суду відсутні .

Відповідно до ст. 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними.

Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності

Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість:

1) керує ходом судового процесу;

2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами;

3) роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій;

4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом;

5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

Апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у пункті 24 рішення від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» зазначив, що фраза «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін «судом, встановленим законом» у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.

Відповідно до ч.1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно із ч.1ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, відносин; інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Суд першої інстанції, закриваючи провадження у справі обґрунтовано вважав, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Суд встановив , що відповідно до договору купівлі-продажу від 03 вересня 1998 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Личиною О.В. позивачка є однією з співвласників майна - квартири за адресою : АДРЕСА_1 .

державним виконавцем відділу Державної виконавчої служби Жовтневого управління юстиції у м. Києві Лінніченко Д.О. при примусовому виконанні виконавчого листа №1-8/2000, виданого 28 лютого 2000 року Жовтневим районним судом м. Києва про конфіскацію майна, яке належить на праві власності ОСОБА_3 , 06 вересня 2000 року винесено постанову про арешт майна боржника та заборони на його відчуження. Постановою накладено арешт на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 з метою забезпечення виконання даного виконавчого листа.

Рішенням Жовтневого місцевого суду м. Києва від 09 серпня 2001 року в справі за позовом ОСОБА_1 до податкової інспекції в Жовтневому районі м. Києва, ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , треті особи: ВДВС Жовтневого РУЮ в м. Києві, Спеціалізоване Державне підприємство «Укрспецюст» МЮ України про звільнення майна з-під арешту, позов задоволено. Звільнено з-під арешту 1/3 частину квартири за адресою: АДРЕСА_1 .

У рішенні суд встановив, що квартира, придбана 03 вересня 1998 року на трьох осіб: ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 . Встановлено також, що станом на 1998 рік ОСОБА_3 не мав самостійного заробітку, квартира придбана на кошти матері на неї та двох дітей, тому 1/3 частину квартири, що належить йому на праві власності слід звільнити з-під арешту.

ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

У Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, 19 жовтня 2004 року зареєстровано обтяження, а саме арешт №1392039 на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , підстава обтяження - постанова б/н від 06 вересня 2000 року, винесена відділом ДВС Жовтневого управління юстиції у м. Києві.

Згідно відповіді Солом`янського районного відділу ДВС від 12 серпня 2021 року, виконавче провадження, згідно якого внесено запис про арешт в Автоматизованій системі виконавчих проваджень відсутнє. Вищезазначене виконавче провадження знищене і відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» та Інструкцією з організації примусового виконання рішень, затвердженою Наказом Міністерства юстиції України №512/5 від 02 квітня 2012 року не передбачено механізм та порядок зняття арешту по виконавчим провадженням, які відсутні в Автоматизованій системі виконавчого провадження та є знищеними.

Позивачка, як один із співвласників квартири, звернулася до суду з указаним позовом про зняття арешту з нерухомого майна.

Згідно п.1 ч.1 ст.255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Статтею 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення.?У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

За вимогами частини першої статті 18 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини.

Судова юрисдикція - це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі встановленого законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин.

Відповідно до вимог ст.2 Цивільного процесуального кодексу України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно частини першої статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватно-правовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення, як правило, майнового приватного права чи інтересу.

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних особистих прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, суб`єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є зазвичай фізична особа (стаття 19 ЦПК України).

Натомість публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих правовідносин з їх специфічними суб`єктами та їх підпорядкованістю.

Юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають, зокрема, у зв`язку зі здійсненням суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій; на публічно-правові спори, у тому числі на спори фізичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності (частина перша, пункт 1 частини другої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у зазначеній редакції).

Тому загальними критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути і пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Питання про конфіскацію майна вирішується у порядку, встановленому КПК України та Кримінально-виконавчим кодексом України.

Згідно з ч.2 ст.52 КК України додатковим покаранням є, зокрема, конфіскація майна.

Покарання у виді конфіскації майна полягає в примусовому безоплатному вилученні у власність держави всього або частини майна, яке є власністю засудженого.

Статтею 48 КВК України передбачено, суд, який постановив вирок, що передбачає як додаткове покарання конфіскацію майна, після набрання ним законної сили надсилає виконавчий лист, копію опису майна і копію вироку для виконання Державній виконавчій службі, про що сповіщає відповідну фінансову установу. У разі відсутності у справі опису майна засудженого надсилається довідка про те, що опису майна не проводилося. Виконання покарання у виді конфіскації майна здійснюється Державною виконавчою службою за місцезнаходженням майна відповідно до Закону України «Про виконавче провадження».

Конфіскації підлягає майно, що у власності засудженого. Спори, пов`язані з конфіскацією майна, вирішуються в порядку, встановленому законом (ч.1, ч.3 ст.49 КВК України).

Спеціальним законом, що регулював порядок вчинення виконавчих дій на час виконання вироку в частині конфіскації майна, був Закон №606-XIV.

Згідно з частиною другою статті 40-1 Закону № 606-XIV виконавчий документ, прийнятий державним виконавцем до виконання, за яким стягувачем є держава, у випадках, передбачених пунктами 2-6 частини першої статті 40 цього Закону, повертається до суду або іншого органу (посадовій особі), який видав виконавчий документ.

Виконавчий документ, прийнятий державним виконавцем до виконання, за яким стягнення не провадилося або було проведено частково, повертається стягувачеві: якщо у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, і здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними; якщо у боржника відсутнє майно, яке він за виконавчим документом повинен передати стягувачу, або майно, визначене виконавчим документом, на яке необхідно звернути стягнення з метою погашення заборгованості (крім коштів), і здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними (пункти 2-6 частини першої статті 40 Закону № 606-XIV).

Позивачка ОСОБА_1 звернулася до суду з цивільним позовом про скасування арешту, накладеного в порядку виконання вироку суду про конфіскацію майна, як додаткового покарання, оскільки на даний час виконавче провадження відсутнє.

На час звернення з позовом та розгляду справи порядок судового оскарження урегульовано Законом України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження». Відповідно до частини першої статті 1 якого виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до ч.1 ст. 3 Закону України « Про виконавче провадження» підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів: 1) виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України; 1-1) судові накази; 2) ухвал, постанов судів у цивільних, господарських, адміністративних справах, справах про адміністративні правопорушення, кримінальних провадженнях у випадках, передбачених законом; 3) виконавчих написів нотаріусів; 4) посвідчень комісій по трудових спорах, що видаються на підставі відповідних рішень таких комісій; 5) постанов державних виконавців про стягнення виконавчого збору, постанов державних виконавців чи приватних виконавців про стягнення витрат виконавчого провадження, про накладення штрафу, постанов приватних виконавців про стягнення основної винагороди; 6) постанов органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом; 7) рішень інших державних органів та рішень Національного банку України, які законом визнані виконавчими документами; 8) рішень Європейського суду з прав людини з урахуванням особливостей, передбачених Законом України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», а також рішень інших міжнародних юрисдикційних органів у випадках, передбачених міжнародним договором України; 9) рішень (постанов) суб`єктів державного фінансового моніторингу (їх уповноважених посадових осіб), якщо їх виконання за законом покладено на органи та осіб, які здійснюють примусове виконання рішень.

Тому необхідно розрізняти випадки звернення до суду зі скаргою в порядку судового контролю за виконанням судових рішень (рішень, ухвал, постанов судів різних юрисдикцій) та в порядку оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів державної виконавчої служби при виконанні рішень інших органів (постанов, наказів, ухвал та інших документів), які є виконавчими документами і підлягають примусовому виконанню відповідно до 3 Закону України « Про виконавче провадження»

Відповідно до частин першої, другої ст. 74 Закону України « Про виконавче провадження» рішення , дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом. Рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.

Враховуючи, що виконавчий лист був виданий на виконання вироку в частині конфіскації майна, а не виконання судового рішення у цивільній справі, позовні вимоги ОСОБА_1 не підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства.

Відповідно до вимог статті 404 КПК України 1960 року вирок, що набрав законної сили, звертається до виконання судом, який постановив вирок, не пізніше як через три доби з дня набрання ним законної сили або повернення справи з апеляційної чи касаційної інстанції. У разі якщо вирок або його частина підлягає виконанню органами державної виконавчої служби, суд видає виконавчий лист, який надсилається на виконання органам державної виконавчої служби відповідно до Закону України «Про виконавче провадження». Органи, що виконують вирок, постанову або ухвалу, повідомляють суд, який їх постановив про їх виконання.

Статтею 537 КПК України 2012 року (у редакції, чинній на час звернення до суду з позовом) урегульовані питання, які вирішуються під час виконання вироків. Положеннями статті 539 КПК України 2012 року визначено порядок вирішення судом питань, які виникають під час виконання вироку. Проте зазначеними нормами закону не встановлено порядку скасування арешту, накладеного в порядку виконання вироку про конфіскацію майна як вид покарання. Відсутнє і посилання на можливість такого скасування за правилами ЦПК України.

Крім того, положеннями КПК України 2012 року (розділом VIII) не встановлено порядок оскарження рішення, дій або бездіяльності органів державної виконавчої служби, їх посадових осіб стосовно виконання судового рішення щодо конфіскації майна у кримінальному провадженні. Тобто питання про зняття арешту не може бути вирішене в порядку виконання вироку суду за правилами КПК України.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Частиною першою статті 287 КАС України передбачено, що учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

З огляду на те, що у ВДВС Жовтневого управління юстиції у м. Києві на виконанні перебувало виконавче провадження щодо виконання виконавчого листа від 28 лютого 2000 року №1-8/2000, виданого на виконання вироку в частині конфіскації майна, відтак позивачка ОСОБА_1 має право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважає, що рішенням, дією або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби порушено її права, свободи чи інтереси.

Такий висновок суду узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 19 червня 2019 року у справі №383/493/18.

З огляду на зазначене, висновок про наявність підстав для закриття провадження у справі на підставі п.1 ч.1 ст.255 ЦПК України (справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства) є цілком обґрунтованим.

Перевіряючи законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції, відповідно до ст. 367 ЦПК України, колегія суддів вважає що ухвала є законною та обґрунтованою, постановлена з дотриманням норм матеріального і процесуального права, відповідає фактичним обставинам справи, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підстави для скасування ухвали суду відсутні .

Керуючись ст .ст. 365, 367,369, 374, 375 381 - 384 ЦПК України, суд,-

П о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Солом`янського районного суду м. Києва від 06 вересня 2022 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а в разі проголошення вступної та резолютивної частини судового рішення з дня складення повного судового рішення безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Повний текст судового рішення складено 21 березня 2023 року.

Головуючий:

Судді: