Рішення

від 22.03.2023 по справі 188/1852/21

ПЕТРОПАВЛІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 188/1852/21

Провадження № 2/188/55/2023

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 березня 2023 року Петропавлівський районний суд Дніпропетровської області у складі головуючого судді Бурди П.О.,

при секретарі судового засідання Могиленко Т.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в смт Петропавлівка цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Кредобанк» про захист прав споживачів та визнання недійсним кредитного договору,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі позичальник, позивач) звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства «Кредобанк» (далі банк, відповідач) про захист прав споживачів та визнання недійсним кредитного договору.

Позивач обґрунтовує свої позовні вимоги тим, що 26.11.2018 між ним та відповідачем було укладено кредитний договір № СL-147381 (далі - кредитний договір).

Відповідно до п. 1 кредитного договору банк зобовязується надати у власність позичальникові грошові кошти (далі - кредит) на умовах поворотності, строковості, платності та цільового характеру використання, а позичальник зобовязується використати кредит на цілі, вказані в цьому кредитному договорі, повернути кредит, сплатити проценти та інші платежі в строк та на умовах, визначених цим кредитним договором. Кредит видається виключно на цілі зазначені в цьому кредитному договорі.

Згідно з п. 2.1. кредитного договору сума та валюта кредиту - 140 000,00 грн.

Відповідно до п. п. 2.2., 2.3. кредитного договору строк кредитування 60 місяців з 26.11.2018 до 24.11.2023.

Пунктом 4.1. кредитного договору визначено, що за користування кредитом позичальник сплачує банку відсотки за процентною ставкою 33,29% річних. Сума щомісячного платежу згідно з графіком платежів, що є додатком № 1 до кредитного договору, складає 4857,00 грн.

Пунктом 2.8. кредитного договору передбачено, що дата, в яку банк здійснює договірне списання щомісячного платежу в порядку, визначеному п. 6.6. кредитного договору, зазначається в графіку платежів за кредитним договором та розрахунку сукупної вартості кредиту, який є додатком № 1 до кредитного договору та є його невід`ємною частиною.

Згідно з п. 2.9. кредитного договору для запобігання прострочення погашення заборгованості за кредитним договором банк рекомендує позичальнику перераховувати кошти на свій поточний рахунок для обслуговування кредиту з 19 по 26 число кожного місяця включно. Перший щомісячний платіж має бути сплачений не пізніше 26.12.2018.

Позивач вважає, що при укладанні вказаного кредитного договору порушені його права як споживача, передбачені нормами Закону України «Про захист прав споживачів», а саме:

1) порушення відповідачем норм, встановлених ч.2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», тобто ненадання повної, всебічної, об`єктивної та достовірної інформації про умови кредиту перед укладенням та під час укладення договору про надання споживчого кредиту, у зв`язку з чим позивач при укладенні кредитного договору через неналежну інформованість з боку відповідача та необізнаність не міг у повному обсязі оцінити умови договору кредиту на предмет їх вигідності, бо не було належним чином детально роз`яснено працівниками банку їх умови; не мав часу детально ознайомитися з кредитним договором; не міг це зробити фізично, бо текст дуже дрібний; не мав можливості об`єктивно оцінити та осмислити умови кредитного договору, виявити його недоліки та оцінити всі ризики та збитки, які він отримає в результаті підписання цієї угоди;

2) порушення відповідачем норм, встановлених п. 5 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів».

По-перше, незаконне, на думку позивача, встановлення у п.2.10.2 кредитного договору комісії за відкриття поточного рахунку та випуск банківської платіжної картки - 200 грн в день укладення договору про відкриття позичальнику поточного рахунку, оскільки він вважає це платою за послуги, які супроводжують кредит, як компенсація супутніх витрат банку за рахунок позичальника, оскільки банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які той здійснює на власну користь, а тому зазначений пункт кредитного договору повинен бути визнаний недійсним.

По-друге, відповідно до п. 4.1. кредитного договору за користування кредитом позичальник сплачує банку відсотки за процентною ставкою 33,29% річних за весь строк кредитування - 5 років.

Поряд з цим згідно з п. 7.1. кредитного договору за несвоєчасне виконання (прострочення) грошових зобов`язань за цим кредитним договором позичальник відшкодовує банку заподіяні збитки в повному обсязі та сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діяла в період прострочення, розрахованої від суми кожного несвоєчасного виконаного грошового зобов`язання позичальника, за кожен день прострочення від дати виникнення прострочення до дати, що передує даті погашення заборгованості позичальника. В будь-якому разі розмір пені, нарахованої позичальнику на підставі цього пункту кредитного договору не може перевищувати 15% (відсотків) від суми несвоєчасного виконаного грошового зобов`язання.

Позивач вважає, що сума компенсації становить 100%, що відповідно до п. 5 ч. 3 ст. 18 Закон України «Про захист прав споживачів» є несправедливою умовою, і вбачає підстави для визнання п. 4.1. та п. 7.1. кредитного договору недійсними.

Позивач, посилаючись на норми Конституцію України, ст. ст. 3, 4, 13, 203, 215, 216, 236, 524, 548 Цивільного кодексу (далі ЦК) України, Закону України «Про захист прав споживачів», Закону України «Про банки і банківську діяльність», просить визнати недійсним кредитний договір № СL-147381 від 26.11.2018.

Позивач в судове засідання не з`явився, у позовній заяві просив про розгляд справи за його відсутності.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 Цивільного процесуального кодексу (далі ЦПК) України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Положеннями ст. 174 ЦПК України закріплено, що при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву. Подання заяв по суті справи є правом учасників справи.

Відповідач не скористався своїм правом та не направив до суду відзив на позовну заяву, із викладенням заперечень проти неї, в судові засідання не з`являється, був належним чином повідомлений за адресою, яка зазначена позивачем у позовній заяві, яка відповідає адресі реєстрації на сайті Національного банку України, про місце та час судових засідань повідомлений в порядку, передбаченому статтями 128, 130 ЦПК України.

Суд відповідно до ст.ст. 280-281 ЦПК України за згоди позивача постановив ухвалу про заочний розгляд справи та ухвалив у справі заочне рішення.

Відповідно до частин 3 та 4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з частинами 1, 5, 6, 7 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Обґрунтування наявності обставин повинно здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод праву на справедливий суд.

Вивчивши подані позивачем документи, з`ясувавши фактичні обставини, оцінивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд дійшов висновку, що надані позивачем докази та повідомлені ним обставини є достатніми для прийняття рішення у справі в порядку спрощеного позовного провадження, як це передбачено ст. 279 ЦПК України.

Судом установлено, що 26 листопада 2018 року позивач ОСОБА_1 уклав з відповідачем АТ «Кредобанк» кредитний договір СL-147381.

Відповідно до умов цього кредитного договору банк зобовязується надати у власність позичальникові кредит в розмірі 140 000,00 грн на умовах поворотності, строковості, платності та цільового характеру використання, а позичальник зобовязується використати кредит на цілі, вказані в цьому кредитному договорі, повернути кредит, сплатити проценти та інші платежі в строк та на умовах, визначених цим кредитним договором. Кредит видається виключно на цілі зазначені в цьому кредитному договорі (п.1 та п.2.1).

Згідно з пунктами 2.2., 2.3. кредитного договору строк кредитування 60 місяців з 26.11.2018 до 24.11.2023.

Позичальник доручає банкові здійснити переказ кредитних коштів на поточні потреби в розмірі 80 879,71 грн на поточний рахунок, який банк відкриє у своєму відділенні у м. Дніпро, а кредитних коштів на погашення (рефінансування) кредитної заборгованності позичальника перед іншим банком в розмірі 59 120,29 грн на рахунок цього банку попереднього кредитора (п.2.4.)

За користування кредитом позичальник сплачує банку відсотки за процентною ставкою 33,29% річних (п.41.).

Реальна річна процентна ставка 38,86% (п.4.5).

Загальні витрати позичальника по кредиту за цим кредитним договором становлять 151 637,09 грн (п.4.4.).

Загальна вартість крелиту для позичальника цим кредитним договором складає 291 6367,09.

Пунктом 2.8. кредитного договору передбачено, що дата, в яку банк здійснює договірне списання щомісячного платежу в порядку, визначеному п. 6.6. кредитного договору, зазначається в графіку платежів за кредитним договором та розрахунку сукупної вартості кредиту, який є додатком № 1 до кредитного договору та є його невід`ємною частиною.

Сума щомісячного платежу згідно з графіком платежів, що є додатком № 1 до кредитного договору, складає 4 857,00 грн. У цьому додатку також вказані реальна річна процентна ставка, загальна вартість крелиту для позичальника у розмірах, зазначених у кредитному договорі та дати щомісячних платежів.

Згідно з п. 2.9. кредитного договору для запобігання прострочення погашення заборгованості за кредитним договором банк рекомендує позичальнику перераховувати кошти на свій поточний рахунок для обслуговування кредиту з 19 по 26 число кожного місяця включно. Перший щомісячний платіж має бути сплачений не пізніше 26.12.2018.

Позивач обґрунтовуючи позовні вимоги, вказав на те, що працівниками банку не було роз`яснено йому інформацію про кредитування, як передбачено Законом України № 1023-XII «Про захист прав споживачів», пославшись на нечинну з 10.06.2017 редакцію ст. 11 цього Закону.

Між тим, на час укладення сторонами кредитного договору у ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» залишилася лише частина перша, у якій було зазначено, що цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України № 1734-VIII «Про споживче кредитування».

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України № 1734-VIII «Про споживче кредитування» кредитодавець розміщує на своєму офіційному веб-сайті інформацію, необхідну для отримання споживчого кредиту споживачем. Така інформація повинна містити наявні та можливі схеми кредитування у кредитодавця.

Споживач перед укладенням договору про споживчий кредит має самостійно ознайомитися з такою інформацією для прийняття усвідомленого рішення.

У ст. 6 ЦК України визначено, що сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Згідно з приписами ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Статтею 204 ЦК України визначено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

За змістом ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Частиною другою цієї статті передбачені загальні умови, додержання яких необхідно для чинності правочину, в тому числі: особа яка вчинила правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятися у формі встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ст.ст. 215-235 ЦК України особа, яка вважає, що її права, речові права порушені, має право звернутися до суду з вимогами про визнання правочину недійсним, вказавши конкретну підставу для визнання його недійсним.

Згідно з вимогами ст. 16 ЦК України звертаючись до суду, позивач за власним розсудом обирає спосіб захисту. Обравши способом захисту визнання правочину недійсним, позивач у силу ст. 12 ЦПК України зобов`язаний довести правову та фактичну підставу недійсності правочину.

Статтею 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

При цьому, відповідно до статті 627 Цивільного кодексу України та відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зокрема, статтею 628 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Як визначено у п. 3 ст. 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

У цьому випадку наявність підписаного правочину свідчить про те, що обидва учасники бажали укласти правочин і зовнішній вираз волі відповідає внутрішньому.

Крім того, законодавством України чітко врегульовані питання щодо недійсності угод (ст. 215-216 Цивільного кодексу України).

Зокрема, відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Обставин, визначених частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 ЦК України при розгляді цієї справи судом не встановлено.

Сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору, умови кредитування позичальник розумів та погодив, інформацію стосовно наданих фінансових послуг в розумінні ст. 9 Закону України «Про споживче кредитування» та ч. 2 ст. 12 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» отримав.

Частиною 1 ст. 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Підпис позивача у кредитному договорі СL-147381 підтверджує виконання цих вимог ЦК.

Посилання позивача на те, що його не було ознайомлено з умовами кредитування та ризиками спростовується змістом п.10.4 кредитного договору, де зазначено, що шляхом підписання цього договору позичальник підтверджує, що він до видачі кредиту ознайомився з діючими тарифами банку та правилами надання комплексних банківських послуг фізичним особам відповідачем, реальною річною процентною ставкою, загальною вартістю крелиту для позичальника та іншою інформацією про кредит, надання якої передбачено ч. 3 ст. 9 Закону України «Про споживче кредитування».

Згідно з приписами ч. 12 ст. 9 Закону України «Про споживче кредитування» у разі ненадання визначеної у цій статті інформації або надання її в неповному обсязі чи надання недостовірної інформації кредитодавець або кредитний посередник несе відповідальність у порядку та розмірі, визначених законом.

Споживач, який внаслідок ненадання йому визначеної у цій статті інформації або надання її в неповному обсязі чи надання недостовірної інформації уклав договір на менш сприятливих для себе умовах, ніж ті, що передбачені у цій інформації, має право вимагати приведення укладеного договору у відповідність із зазначеною інформацією шляхом направлення кредитодавцю відповідного письмового повідомлення. Кредитодавець зобов`язаний привести договір у відповідність з умовами, зазначеними у наданій інформації, протягом 14 днів з дати отримання такого повідомлення.

Отже, ненадання споживачу визначеної у цій статті інформації або надання її в неповному обсязі чи надання недостовірної інформації не є підставою для визнання кредитного договору недійсним.

Суд звертає увагу, що споживач не скористався правом вимагати приведення укладеного договору у відповідність із зазначеною інформацією шляхом направлення кредитодавцю відповідного письмового повідомлення.

Крім того, позивач також не скористався передбаченим у п.3.2. кредитного договору правом протягом 14 днів після укладення кредитного договору відмовитися від нього без пояснення причин, в тому числі в разі отримання ним грошових коштів.

Відповідно до положень, закріплених у пункті 2 частини першої, частинах другій та шостій статті 19 Закону України «Про захист прав споживачів» забороняється здійснення нечесної підприємницької практики. Нечесна підприємницька практика включає в себе будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною. Підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору. Правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними.

Враховуючи те, що матеріалами справи спростовуються твердження позивача про введення його в оману внаслідок того, що відповідачем не було надано повної, всебічної, об`єктивної та достовірної інформації про умови кредиту як перед підписанням, так і під час підписання кредитного договору, та приписи ст. 9 Закону України «Про споживче кредитування», суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимог з цих підстав.

Безпідставним є посилання позивача на п.3.6. Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою правління Національного банку України від 10.05.2007 № 168, у якому зазначалося, що банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача тощо), або що вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на кредитного договору тощо).

По-перше, ця постанова є не чинною з 10.06.2017. Вона скасована постановою правління Національного банку України від 08.06.2017 № 49 «Про затвердження Правил розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит». Нові Правила норми такого змісту не мають.

По-друге, передбачена п.2.10. кредитного договору комісія за відкриття поточного рахунку та випуск банківської платіжної картки - 200 грн в день укладення договору про відкриття позичальнику поточного рахунку за змістом ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» не входить до загальних витрат за споживчим кредитом (абз. 2 ч. 2), а є платежем з оплати товарів (робіт, послуг), які споживач зобов`язаний здійснити незалежно від того, чи правочин укладено з оплатою за рахунок власних коштів споживача чи за рахунок споживчого кредиту (п. 2 ч. 2), оскільки сплачена за надання банком послуги в інтересах позичальника для переказу йому відповідно до п.2.4. кредитного договору кредитних коштів на поточні потреби в розмірі 80 879,71 грн на поточний рахунок, який банк відкриє у своєму відділенні у м. Дніпро та випуск банківської платіжної картки для зручності користування позивачем.

Відповідно до ч. 2 ст. 21 Закону України «Про споживче кредитування» у договорах про споживчий кредит пеня за невиконання зобов`язання щодо повернення кредиту та процентів за ним не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, та не може бути більшою за 15 відсотків суми простроченого платежу.

Сукупна сума неустойки (штраф, пеня), нарахована за порушення зобов`язань споживачем на підставі договору про споживчий кредит, не може перевищувати половини суми, одержаної споживачем за таким договором, і не може бути збільшена за домовленістю сторін.

Зміст пункту 7 кредитного договору відповідає зазначеним приписам Закону України «Про споживче кредитування» і спростовує твердження позивача про те, що сума компенсації становить 100%, що відповідно до п. 5 ч. 3 ст. 18 Закон України «Про захист прав споживачів» є несправедливою умовою.

За змістом статі 18 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати в договори зі споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінене або визнане недійсним (ч. 5). Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

Однією з обов`язкових умов визнання договору недійсним є порушення у зв`язку з його укладенням прав та охоронюваних законом інтересів позивача. Якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, а позивач посилається на формальне порушення закону, в суду немає правових підстав для задоволення позову.

Така правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України №6-94цс13 від 25 грудня 2013 року.

Отже, суд не вбачає підстав для визнання п. 4.1. та п. 7.1. кредитного договору та/або всього договору, недійсними.

Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона розумно покладається на них. Ініціювання спору про недійсність договору не для захисту цивільних прав та інтересів, а з метою ухилення від виконання зобов`язань, є неприпустимим (постанова Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19).

Таким чином, суд приходить до висновку, що підписавши кредитний договір, позивач погодився з усіма умовами, і з будь-якими заявами протягом 2018 - 2021 років до банку про внесення змін до умов договору, які вважав несправедливими, не звертався.

Суд також враховує, що позивач не заперечує факту підписання кредитного договору.

Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З огляду на викладене, беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, враховуючи, що позивача звільнено від сплати судового збору на підставі Закону України «Про захист прав споживачів», а у позові відмовлено, з відповідача судовий збір та судові витрати позивача не стягуються.

На підставі викладеного та статей 6, 11, 16, 203, 204, 215-235, 627, 638 ЦК України, ст.ст. 8, 9, 21 Закону України № 1734-VIII «Про споживче кредитування», ст.ст. 18, 19 Закону України № 1023-XII «Про захист прав споживачів», ч. 2 ст. 12 Закону України № 2664-III «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», керуючись статтями 2, 10, 12, 13, 49, 76-81, 89, 141, 247, 258, 259, 263-265, 274, 275, 279-284, 354 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

У позові ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , до Акціонерного товариства «Кредобанк», код ЄДРПОУ 09807862, місцезнаходження: 79026, м. Львів, вул. Сахарова, буд. 78, про захист прав споживачів та визнання недійсним кредитного договору відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому ЦПК України. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому ЦПК України.

Апеляційна скарга на заочне рішення суду може бути подана позивачем протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Дніпровського апеляційного суду через Петропавлівський районний суд Дніпропетровської області.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Суддя П. О. Бурда