ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"09" лютого 2023 р. Справа№ 904/234/22
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Тищенко О.В.
суддів: Станіка С.Р.
Шаптали Є.Ю.
за участю секретаря судового засідання Горда В.В.
за участю представників сторін згідно протоколу судового засідання від 09.02.2023
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Верхньодніпровської міської територіальної громади в особі Верхньодніпровської міської ради на рішення Господарського суду міста Києва від 16.08.2022 (повний текст рішення підписано 18.08.2022)
у справі №904/234/22 (суддя Мудрий С.М.)
за позовом Верхньодніпровської міської територіальної громади в особі Верхньодніпровської міської ради
до 1) Дніпровського державного аграрно-економічного університету в особі відокремленого структурного підрозділу - філії «Верхньодніпровський фаховий коледж Дніпровського державного аграрно-економічного університету»
2) Міністерства освіти і науки України
3) Регіонального відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях
4) Відділу освіти Верхньодніпровської районної державної адміністрації
про визнання права комунальної власності
В С Т А Н О В И В :
У січні 2022 року Верхньодніпровська міська рада (далі - позивач) звернулася до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Дніпровського державного аграрно-економічного університету, в особі відокремленого структурного підрозділу - філії «Верхньодніпровський фаховий коледж Дніпровського Державного аграрно-економічного університету» (далі - відповідач-1), Міністерства освіти і науки України (далі - відповідач-2), Регіонального відділення фонду державного майна України по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях (далі - відповідач-3), Відділу освіти Верхньодніпровської районної державної адміністрації (далі - відповідач-4) про визнання права комунальної власності за Верхньодніпровською міською територіальною громадою в особі Верхньодніпровської міської ради на нерухоме майно, комплекс будівель і споруд загальною площею 1000,2 кв.м., до якого входять: частина приміщення будівлі «А-1» загальною площею 857,2 кв.м., - ганок «а3-1» загальною площею 13,7 кв.м., - гараж «Б-1» загальною площею 93,3 кв.м., - прибудова «Б1-1» загальною площею 27,8 кв.м., - вбиральня «Г-1» загальною площею 8,2 кв.м., що знаходиться за адресою: Дніпропетровська область, Кам`янський район, м. Верхньодніпровськ, вул. Дидишка, 3.
Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 21.01.2022 справу №904/234/22 передано за територіальною підсудністю на розгляд Господарському суду міста Києва.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 16.08.2022 у позові відмовлено повністю.
Не погоджуючись з ухваленим рішенням суду першої інстанції, Верхньодніпровська міська територіальна громада в особі Верхньодніпровської міської ради звернулася безпосередньо до Північного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, у якій просить суд поновити строк на апеляційне оскарження рішення суду, скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 16.08.2022 у справі №904/234/22 та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в частині визнання за Верхньодніпровською міською територіальною громадою в особі Верхньодніпровської міської ради права комунальної власності на нерухоме майно, будівлі і споруди, до якого входять: частина приміщення будівлі «А-1» (приміщення 11-28) загальною площею 769,8 кв.м, ганок «а3-1» загальною площею 13,7 кв.м, - господарча будівля «Б-1» загальною площею 93,3 кв.м, - гараж «Б1-1» загальною площею 27,8 кв.м., що знаходиться за адресою: Дніпропетровська область, Кам`янський район, м. Верхньодніпровськ, вул. Дидишка, 3. Вирішити питання щодо розподілу судового збору.
В обґрунтування апеляційної скарги, скаржник вважає, що місцевий господарський суд, не повно та не об`єктивно з`ясував усі фактичні обставини справи, не дослідив і не надав правової оцінки наявним у матеріалах справи доказам, а тому, на думку скаржника, рішення суду про відмову у задоволення позову прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права та підлягає скасуванню. За доводами скаржника, позов підлягає задоволенню.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу №904/234/22 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Тищенко О.В. судді: Шаптала Є.Ю., Станік С.Р.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 07.09.2022 витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи № 904/234/22. Відкладено вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги, які визначені главою 1 розділу IV Господарського процесуального кодексу України, за апеляційною скаргою Верхньодніпровської міської територіальної громади в особі Верхньодніпровської міської ради на рішення Господарського суду міста Києва від 16.08.2022 у справі № 904/234/22.
12.09.2022 до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №904/234/22.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 19.09.2022 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Верхньодніпровської міської територіальної громади в особі Верхньодніпровської міської ради на рішення Господарського суду міста Києва від 16.08.2022 у справі №904/234/22, справу призначено до розгляду на 27.10.2022.
Учасники процесу не скористалися своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу, відзиви не подали.
У зв`язку з тим, що 27.10.2022 суддя Шаптала Є.Ю. перебуватиме у відпустці, враховуючи принцип незмінності складу суду, який визначений протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями, ухвалою суду від 25.10.2022 справу призначено до розгляду на іншу дату - 08.12.2022.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 19.11.2022 задоволено клопотання Верхньодніпровської міської територіальної громади в особі Верхньодніпровської міської ради про участь у судовому засіданні 08.12.2022 в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.
08.12.2022 розгляд справи відкладено на 09.02.2023 в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.
У судове засідання 09.02.2023 в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів з`явилися представники позивача. Представник відповідача-2 приймав участь у судовому засіданні у приміщенні Північного апеляційного господарського суду.
Інші представники відповідачів у судове засідання не з?явились, про час та місце розгляду справи судом повідомлялися засобами електронного зв`язку, про причини неявки своїх представників, суд не повідомили.
Колегія суддів апеляційного господарського суду з урахуванням ч. 1, п. 1 ч. 3 ст. 202, ч. 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України, вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами, оскільки представники сторін, що не з`явилися, про дату та місце розгляду справи повідомлялися належним чином, участь представників сторін у судовому засіданні судом обов`язковою не визнавалась, суду не наведено обставин, за яких спір не може бути вирішено в даному судовому засіданні, тому розгляд справи відбувається за відсутності представників відповідачів.
Крім того, судова колегія вважає за необхідне зазначити, що у випадку, коли представники сторін чи інші учасники судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Відтак, неявка учасників судового процесу у судове засідання за умови належного повідомлення сторін про час і місце розгляду справи, не є безумовною підставою для відкладення розгляду справи.
У відповідності до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.
Згідно до ч.1 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.
Колегія суддів апеляційного господарського суду, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду слід залишити без змін з наступних підстав.
Як вірно встановлено судом першої інстанції, та перевірено судом апеляційної інстанції, рішенням Верхньодніпровської районної ради Дніпропетровської області «Про безоплатну передачу майна (будівель та споруд) із спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Верхньодніпровського району у комунальну власність Верхньодніпровської міської об`єднаної територіальної громади» №676-32/VII від 25.09.2020 вирішено передати безоплатно із спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Верхньодніпровського району у комунальну власність Верхньодніпровської міської об`єднаної територіальної громади майно в особі Верхньодніпровської міської ради згідно з додатком 1.
Відповідно до додатку 1 (Перелік майна (будівель та споруд), спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Верхньодніпровського району у комунальну власність Верхньодніпровської міської об`єднаної територіальної громади) передено зокрема, комплекс будівель та споруд м. Верхньодніпровськ, вул. Дидишко, 3, балансоутримувач: відділ освіти ВРДА.
Позивач, як під час розгляду справи у суді першої інстанції, так і під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції зазначає, що даний комплекс будівель та споруд складається з нежитлової будівлі, в частині якої розміщена їдальня, а також прибудови ганків та козирка, господарчої будівлі, гаража та вбиральні.
Перелічені в додатку 1 до рішення Верхньодніпровської районної ради об`єкти були прийняті у комунальну власність Верхньодніпровської міської об`єднаної територіальної громади в особі Верхньодніпровської міської ради, окрім комплексу будівель та споруд, який розташований за адресою - вул. Дидишка, 3 місто Верхньодніпровськ Дніпропетровської області.
За доводами позивача, причиною не прийняття у комунальну власність Верхньодніпровської міської об`єднаної територіальної громади спірного майна є та обставина, що право комунальної власності та дане майно не визнається іншою юридичною особою - Дніпровським державним аграрно-економічним університетом в особі відокремленого підрозділу - філії «Верхньодніпровського фахового коледжу Дніпровського державного аграрно-економічного університету».
Представник позивача надаючи пояснення у судовому засіданні Північного апеляційного господарського суду зазначив, що даний позов про визнання права комунальної власності було подано до суду, оскільки, один із депутатів Верхньодніпровської міської ради Зелений В.М., який одночасно є директором коледжу блокує та заважає прийняти міською радою відповідне рішення про передачу майна у комунальну власність.
При цьому, в частині будівлі за адресою: м. Верхньодніпровськ, вул. Дидишка, 3, розташоване приміщення їдальні коледжу, що належить до державної власності. Суб`єктом управління цього державного майна виступає Міністерство освіти і науки України, код структурної компоненти згідно з класифікатором державного майна - 109 «Об`єкти освіти і науки». Балансоутримувачем приміщення їдальні є Дніпровський державний аграрно-економічний університет в особі відокремленого підрозділу - філії «Верхньодніпровського фахового коледжу Дніпровського державного аграрно-економічного університету».
За доводами позивача, через невизнання коледжем права міської ради на спірне майно, не можливо виконати рішення Верхньодніпровської районної ради Дніпропетровської області від 25.09.2020 №676-32/VII «Про безоплатну передачу майна (будівель та споруд) із спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Верхньодніпровського району у комунальну власність Верхньодніпровської міської об`єднаної територіальної громади».
Звертаючись з даним позовом, позивачем до позовної заяви долучено технічний паспорт на громадський будинок з господарськими (допоміжними) будівлями та спорудами за адресою: вул. Дидишка №3, місто Верхньодніпровськ, Дніпропетровської області виготовлений 23.11.2021. Позивач зазначає, що згідно технічного паспорту загальна площа даного комплексу становить 1267 кв.м:
- 266,8 кв.м - загальна площа їдальні до якої входять: прибудова «а-1» площею 76,7 кв.м, приміщення їдальні площею 187,7 кв.м, ганок «а1-1» площею 2,4 кв.м
- 100,2 кв.м - загальна площа забудови комплексу будівель і споруд без врахування площі їдальні, до якої входять: приміщення будівлі «А-1» площею 857,2 кв.м, ганок «а3-1» площею 13,7 кв.м, гараж «Б-1» площею 93,3 кв.м, прибудова «Б1-1» площею 27,8 кв.м, вбиральня «Г-1» площею 8,2 кв.м.
Також, позивач вказує, що він позбавлений набути право комунальної власності згідно закону на іншу частину майна, комплексу будівель та споруд, яке не перебуває в державній власності.
У зв`язку з вищезазначеним, позивач просить суд визнати права комунальної власності за Верхньодніпровською міською територіальною громадою в особі Верхньодніпровської міської ради на нерухоме майно, комплекс будівель і споруд загальною площею 1000,2 кв.м., до якого входять: частина приміщення будівлі «А-1» загальною площею 857,2 кв.м., ганок «а3-1» загальною площею 13,7 кв.м., гараж «Б-1» загальною площею 93,3 кв.м., прибудова «Б1-1» загальною площею 27,8 кв.м., вбиральня «Г-1» загальною площею 8,2 кв.м., що знаходиться за адресою: Дніпропетровська область, Кам`янський район, м. Верхньодніпровськ, вул. Дидишка, 3.
Відповідно до статті 327 ЦК України у комунальній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить територіальній громаді.
Управління майном, що є у комунальній власності, здійснюють безпосередньо територіальна громада та утворені нею органи місцевого самоврядування.
Згідно з п. 10 Розділу V «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» з набранням чинності цим Законом майно, яке до прийняття Конституції України у встановленому законодавством порядку передане державою до комунальної власності адміністративно-територіальних одиниць та набуте ними на інших законних підставах, крім майна, що відчужене у встановленому законом порядку, є комунальною власністю відповідних територіальних громад сіл, селищ, міст.
Майно, передане до комунальної власності областей і районів, а також набуте на інших законних підставах, є спільною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст, управління яким відповідно до Конституції України здійснюють районні та обласні ради або уповноважені ними органи. Відчуження зазначеного майна здійснюється лише за рішенням власника або уповноваженого ним органу.
За пропозицією сільських, селищних, міських рад районні, обласні ради повинні приймати рішення про передачу до комунальної власності відповідних територіальних громад окремих об`єктів, спільної власності територіальних громад, які знаходяться на їх території і задовольняють колективні потреби виключно цих територіальних громад.
Частиною 1 статті 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.
Відповідно до ч.1 статті 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров`я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об`єкти, визначені відповідно до закону як об`єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження.
Так, керуючись статтями 43, 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», Закону України «Про передачу об`єктів права державної та комунальної власності», «Положенням про порядок передачі об`єктів спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Верхньодніпровського району» затвердженого рішенням сесії районної ради №621-30/VII від 24 квітня 2020 року, враховуючи висновки та рекомендації постійної комісії районної ради з питань промисловості, будівницва, транспорту, зв`язку, розвитку підприємництва, комунальної власності, житлово-комунального господарства, побутового, торговельного обслуговування населення, Верхньодніпровською районною радою Дніпропетровської області (сьоме скликання тридцять другої сесії) прийнято рішення «Про безоплатну передачу майна (будівель та споруд) із спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Верхньодніпровського району у комунальну власність Верхньодніпровської міської об`єднаної територіальної громади» №676-32/VII від 25.09.2020 відповідно до якого вирішено передати безоплатно із спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Верхньодніпровського району у комунальну власність Верхньодніпровської міської об`єднаної територіальної громади майно в особі Верхньодніпровської міської ради згідно з додатком 1.
Відповідно до додатку 1 (Перелік майна (будівель та споруд), спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Верхньодніпровського району у комунальну власність Верхньодніпровської міської об`єднаної територіальної громади) передано зокрема, комплекс будівель та споруд м. Верхньодніпровськ, вул. Дидишко, 3, балансоутримувач: відділ освіти ВРДА.
Листом №836/01 від 01.07.2021 відділ освіти Верхньодніпровської районної державної адміністрації Дніпропетровської області звернувся до Верхньодніпровської міської ради, в якому просив останнього прийняти майно спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Верхньодніпровського районну у спільну власність Верхньодніпровської міської територіальної громади, а саме: комплексу будівель та споруд за адресою: м. Верхньодніпровськ, вул. Дидишко, 3, який знаходиться на балансі відділу освіти Верхньодніпровської районної державної адміністрації. Також, зазначено, що станом на поточну дату Верхньодніпровською міською радою не прийнято рішення про прийняття комплексу будівель та споруд за адресою: м. Верхньодніпровськ, вул. Дидишко, 3 у комунальну власність Верхньодніпровської міської територіальної громади. У зв`язку з неповною передачею майна, яке знаходилось на балансі Відділу освіти райдержадміністрації, а саме комплексу будівель та споруд за адресою: м. Верхньодніпровськ, вул. Дидишко, 3, первісною вартістю - 255781,0 грн, залишковою вартістю - 1637,0 грн, Відділ освіти не може подати до УДКС Дніпропетровської області ліквідаційний баланс, що унеможливлює припинення юридичної особи у встановлені терміни.
Разом з тим, колегія суддів апеляційного господарського суду звертає увагу на те, що в матеріалах справи також, наявний лист відокремленого структурного підрозділу «Верхньодніпровського фахового коледжу Дніпровського державного аграрно-економічного університету» №320 від 24.11.2021 в якому повідомлено позивача про те, що згідно витягу з Єдиного реєстру об`єктів державної власності щодо державного майна від 01.11.2021 року №25560 приміщення їдальні, яка знаходиться за адресою: м. Верхньодніпровськ, вул. Дидишко, 3 належить до державної власності - суб`єкт управління - Міністерство освіти і науки України, код структурної компоненти згідно класифікатором державного майна - 109 об`єкти освіти і науки, балансоутримувач - Дніпровський державний аграрно-економічний університет Верхньодніпровського коледжу ДДАЕУ. Та, просили врахувати вказані документи під час підготовки проектів рішень, також довести їх зміст до відома депутатів міської ради на найближчій сесії до початку голосування.
Крім того, відповідно до даних автоматизованої системи «Юридичні особи», а саме Відомості про державне майно (нерухоме майно державних підприємств, їх об`єднань, установ та організацій) станом на 25.07.2022 їдальня площею 208,7 кв.м, що знаходиться за адресою: Дніпропетровська обл., Верхньодніпровський р-н, м. Верхньодніпровськ, вул. Дидишка, 3 є об`єктом державної власності (Об`єкти освіти і науки) та балансоутримувачем державного майна є Верхньодніпровський коледж ДДАЕУ.
Також, в матеріалах справи наявний наказ Міністерства освіти і науки України №1338 від 03.10.2017 «Про закріплення державного майна за Дніпропетровським державним аграрно-економічних університетом», відповідно до якого закріплено на праві господарського відання за Дніпропетровським державним аграрно-економічних університетом нерухоме державне майно, зазначено у додатку до цього наказу.
Зокрема, згідно додатку до наказу Міністерства освіти і науки України №1338 від 03.10.2017 за Верхньодніпровським коледжом закріплено: їдальня за адресою: Дніпропетровська обл., Верхньодніпровський р-н, м. Верхньодніпровськ, вул. Дидишка, 3 площею 208,7 кв.м та туалет за адресою: Дніпропетровська обл., Верхньодніпровський р-н, м. Верхньодніпровськ, вул. Дидишка, 3 площею 8,2 кв.м.
Відповідно до ст. 326 ЦК України у державній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить державі Україна. Від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади. Управління майном, що є у державній власності, здійснюється державними органами, а у випадках, передбачених законом, може здійснюватися іншими суб`єктами.
Як під час розгляду справи у суді першої інстанції, так і під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції, позивачем визнається право державної власності на частину приміщення будівлі в якій розміщена їдальня коледжу площею 208,7 кв.м. Разом з тим, позивач просить суд визнати право комунальної власності на частину майна комплексу будівель та споруд, яке за його твердженням, не перебуває в державній власності.
Тобто, позивачем фактично подано позов в якому він просить суд здійснити поділ об`єкта нерухомого майна.
Однак, як вірно вказав місцевий господарський суд, прийняття оспорюваного майна в комунальну власність Верхньодніпровської міської територіальної громади повинно бути здійснено на сесії Верхньодніпровської міської територіальної громади з прийняттям відповідного рішення. Тобто, такі дії віднесено саме до компетенції відповідної ради.
При цьому, колегія суддів критично відноситься до тверджень представника скаржника про те, що міська рада не може прийняти відповідне рішення, так як, один із депутатів Верхньодніпровської міської ради Зелений В.М., який одночасно є директором коледжу блокує та заважає прийняти міською радою відповідне рішення про передачу майна у комунальну власність, оскільки у відповідності до приписів ч.2 ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом.
Відповідно до ст. 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Статтею 55 Конституції України встановлено, що кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Згідно частин 1, 2 статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Статтею Цивільного кодексу України, положення якої кореспондуються зі статтею 20 Господарського кодексу України, визначено способи захисту прав та інтересів, одним з яких є визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб`єктів, що суперечать законодавству, ущемляють права та законні інтереси, зокрема, суб`єкта господарювання (ч. 2 ст. 20 ГК України).
Згідно зі статтею 20 Цивільного кодексу України, право на захист особа здійснює на свій розсуд.
Частиною 2 статті 4 ГПК України передбачено, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Відповідно до статті 5 ГПК України встановлено, що здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Виходячи з системного аналізу ст. ст.15, 16 Цивільного кодексу України, ст.20 Господарського кодексу України та ст. 4 Господарського процесуального кодексу України, застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов: наявності у позивача певного (інтересу); порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку відповідача; належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством), і відсутність (недоведеність) будь-якої з означених умов унеможливлює задоволення позову.
Тобто, відповідно до положень Господарського процесуального кодексу України обов`язок доведення факту порушення або оспорювання прав і охоронюваних законом інтересів покладено саме на позивача.
Згідно роз`яснень, викладених в п.11 постанови Пленуму Верховного України «Про судове рішення у цивільній справі» від 18.12.2009 року за №14, оскільки правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод і інтересів, а також у разі звернення до суду органів чи осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або держави та суспільні інтереси, то суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, а якщо були, то вказати, чи є залучений у справі відповідач відповідальним за це.
Отже, відсутність права та охоронюваного законом інтересу у позивача або недоведеність факту його порушення є підставою для відмови у позові.
Тобто, як вірно вказав місцевий господарський суд, в даній справі наявне невизнання права комунальної власності в частині (державного майна - їдальні) в якій позивач не просить захистити (задовольнити), тому судом першої інстанції правомірно відмовлено у задоволенні позову.
До того ж, як зазначив представник Міністерства освіти і науки України, міністерством у даній справі не було порушено право позивача, частина майна належить коледжу, а Міністерство освіти і науки України не наділено правом на визнання права комунальної власності.
Колегія суддів відхиляє доводи скаржника про те, що Регіональне відділення фонду державного майна України по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях у своєму відзиві визнало від імені держави, що комплекс будівель і споруд загальною площею 1000,2 кв.м., не відноситься до державної власності, оскільки, такі обставини мають доводитись відповідними доказами, які відповідачем-3 суду подано не було. В матеріалах справи відсутній документ за підписом Голови Фонду державного майна України що спростовував би належність спірного майна до державної власності.
При цьому, як зазначалось вище, відповідно до даних автоматизованої системи «Юридичні особи», а саме Відомості про державне майно (нерухоме майно державних підприємств, їх об`єднань, установ та організацій) станом на 25.07.2022 їдальня площею 208,7 кв.м, що знаходиться за адресою: Дніпропетровська обл., Верхньодніпровський р-н, м. Верхньодніпровськ, вул. Дидишка, 3 є об`єктом державної власності (Об`єкти освіти і науки) та балансоутримувачем державного майна є Верхньодніпровський коледж ДДАЕУ.
Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року).
Згідно з ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (п. 63 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїс-Матеос проти Іспанії» від 23.06.1993).
Дія принципу змагальності ґрунтується на переконанні: протилежність інтересів сторін найкраще забезпечить повноту матеріалів справи через активне виконання сторонами процесу тільки їм притаманних функцій. Принцип змагальності припускає поєднання активності сторін у забезпеченні виконання ними своїх процесуальних обов`язків із забезпеченням судом умов для здійснення наданих їм прав.
У Рекомендаціях R (84) 5 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам стосовно принципів цивільного судочинства, що направлені на удосконалення судової системи, наголошується на тому, що суд повинен, принаймні в ході попереднього засідання, а якщо можливо, і протягом всього розгляду, відігравати активну роль у забезпеченні швидкого судового розгляду, поважаючи при цьому права сторін, в тому числі і їх право на неупередженість. Зокрема, він повинен володіти повноваженнями proprio motu, щоб вимагати від сторін пред`явлення таких роз`яснень, які можуть бути необхідними; вимагати від сторін особистої явки, піднімати питання права; вимагати показань свідків, принаймні в тих випадках, коли мова йде не тільки про інтереси сторін, що беруть участь у справі, тощо. Такі повноваження повинні здійснюватися в межах предмета розгляду.
Обов`язок доказування, встановлений статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.
До того ж, суд зазначає, що однією з засад здійснення господарського судочинства у відповідності до статті 2 Господарського процесуального кодексу України є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.
Принцип рівності сторін у процесі - у розумінні «справедливого балансу» між сторонами - вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п. 33 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Домбо Бегеер Б. В. проти Нідерландів» від 27.10.1993).
У відповідності до ст. 42 ГПК України учасники справи користуються рівними процесуальними правами. Учасники справи мають право подавати докази; брати участь у судових засіданнях, якщо інше не визначено законом; брати участь у дослідженні доказів; ставити питання іншим учасникам справи.
Відповідно до ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Отже, виходячи з вищевикладеного, як в суді першої інстанції так і в суді апеляційної інстанції позивачем не було подано належних та переконливих доказів на підтвердження заявленого позову. Судова колегія звертає увагу, що доводи та заперечення викладені у апеляційній скарзі позивача на рішення суду першої інстанції не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи судом апеляційної інстанції.
Відповідно до п.1 ч.1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 16.08.2022, прийняте після повного з`ясування обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, а також у зв`язку з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, є таким що відповідає нормам закону.
Таким чином, в задоволенні апеляційної скарги Верхньодніпровської міської територіальної громади в особі Верхньодніпровської міської ради слід відмовити, а оскаржуване рішення Господарського суду міста Києва від 16.08.2022 - залишити без змін.
Судові витрати розподіляються відповідно до вимог ст. 129 ГПК України.
Керуючись ст. 129, 232-241, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,
ПОСТАНОВИВ:
1. Апеляційну скаргу Верхньодніпровської міської територіальної громади в особі Верхньодніпровської міської ради на рішення Господарського суду міста Києва від 16.08.2022 у справі № 904/234/22 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 16.08.2022 у справі № 904/234/22 залишити без змін.
3. Судові витрати (судовий збір) за розгляд апеляційної скарги покладаються на скаржника.
4. Матеріали справи № 904/234/22 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена відповідно до ст.ст. 287-291 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст підписано 21.03.2023 після виходу судді з відпустки.
Головуючий суддя О.В. Тищенко
Судді С.Р. Станік
Є.Ю. Шаптала
Суд | Північний апеляційний господарський суд |
Дата ухвалення рішення | 09.02.2023 |
Оприлюднено | 24.03.2023 |
Номер документу | 109741274 |
Судочинство | Господарське |
Категорія | Справи позовного провадження Справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на нерухоме майно (крім землі) про державну власність щодо визнання права власності |
Господарське
Північний апеляційний господарський суд
Тищенко О.В.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні