Рішення

від 09.03.2023 по справі 906/1222/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

майдан Путятинський, 3/65, м. Житомир, 10002, тел. (0412) 48 16 20,

e-mail: inbox@zt.arbitr.gov.ua, web: https://zt.arbitr.gov.ua,

код ЄДРПОУ 03499916

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" березня 2023 р. м. Житомир Справа № 906/1222/22

Господарський суд Житомирської області у складі

судді Шніт А.В.

секретар судового засідання Українець О.Л.

за участю представників сторін:

від позивача: не з`явився

від відповідача: не з`явився

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Санаторій Поділля"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Оберіг-2017"

про стягнення 170 209,37грн

Товариство з обмеженою відповідальністю "Санаторій Поділля" звернулося до Господарського суду Житомирської області з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Оберіг-2017" 170 209,37грн, з яких: 153 120,00грн основного боргу, 14 748,52грн інфляційного збільшення, 2 340,85грн 3% річних.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує на неналежне виконання відповідачем умов договору купівлі-продажу №06/01 від 06.01.2022 в частині поставки оплаченого товару.

В якості правових підстав позову позивач зазначає ст.525, 526, 530, 625, 1212 Цивільного кодексу України, ст.193, 224 Господарського кодексу України.

Ухвалою від 09.01.2023 суд відкрив провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження та призначив розгляд справи.

Ухвалою від 28.02.2023 оголошено перерву до 09.03.2023 о 12:00.

Представник позивача в судове засідання 09.03.2023 не прибув. 07.03.2023 до суду засобами електронного зв`язку від позивача надійшла заява про розгляд справи без участі його представника, в якій, зокрема, зазначено, що ТОВ "Санаторій Поділля" підтримує позовні вимоги. Також, вказано, що докази понесених судових витрат будуть надані додатково.

Представник відповідача в судове засідання 09.03.2023 не з`явився, про дату, час та місце судового засідання був повідомлений належним чином, про що свідчить роздруківка суду про відправлення відповідачу копії ухвали суду від 28.02.2023 засобами електронного зв`язку та що підтверджується Реєстром Ф103 на відправку рекомендованої кореспонденції, копію якого долучено судом до матеріалів справи. Згідно списку згрупованих поштових відправлень листів рекомендованих, поданих в Житомир-2, відправленню на адресу ТОВ "Оберіг-2017" присвоєно номер 1000233347179. Дане поштове відправлення станом на день розгляду справи знаходиться у точці видачі/доставки, про що свідчить роздруківка трекінгу з офіційного сайту "Укрпошта" (а.с. 79-80).

При цьому, суд враховує, що відповідно до ст.2 Закону України "Про доступ до судових рішень", кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі.

Всі ухвали Господарського суду Житомирської області у справі №906/1222/22 оприлюднені в Єдиному державному реєстрі судових рішень (http://reyestr.court.gov.ua), а тому учасники справи могли ознайомитися з їх текстом, оскільки були обізнані з судовим розглядом справи, що вбачається з доданих матеріалів.

Згідно п. 1 ч. 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи, зокрема, у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Враховуючи, що явка представників сторін у судове засідання обов`язковою не визнавалася, суд вважає, що їх неявка не перешкоджає розгляду справи.

Оцінивши в сукупності матеріали справи, проаналізувавши вимоги чинного законодавства, що регулює спірні правовідносини, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до рахунку на оплату №6 від 03.02.2022 (а.с. 11) Товариства з обмеженою відповідальністю "Оберіг-2017" (відповідач), виставленого Товариству з обмеженою відповідальністю "Санаторій Поділля" (позивач), останнім 21.02.2022 згідно платіжного доручення №6535 від 21.02.2022 здійснено оплату в сумі 153 120,00грн із призначенням платежу: "за гранули дерев`яні, рах. №6 від 03.02.3022" (а.с. 12).

Згідно даних позивача, зазначені вище кошти були перераховані відповідачу безпідставно, договірні відносини між сторонами відсутні, про що, зокрема, свідчить наявний у матеріалах справи проект договору купівлі-продажу №06/01 від 06.01.2022, не підписаний уповноваженою особою ТОВ "Оберіг-2017", тобто, є неукладеним.

30.05.2022 позивачем на електронну та поштову адреси відповідача направлено претензію-вимогу №50 від 30.05.2022 про повернення коштів у розмірі 153 120,00грн або здійснення поставки товару на зазначену суму (а.с. 13).

Відповідачем позивачу жодного товару на суму 153 120,00грн поставлено не було та грошових коштів у цьому ж розмірі не повернуто, докази на підтвердження зворотного в матеріалах справи відсутні.

Натомість, позивачем подано копію поштової довідки про причини повернення/досилання поштового відправлення від 29.06.2022, згідно якої дане відправлення (претензія-вимога №50 від 30.05.2022) повернуто відправнику за закінченням терміну зберігання (а.с. 14).

21.07.2022 позивачем направлено відповідачеві повторну претензію-вимогу №78 від 14.07.2022 про повернення коштів у розмірі 153 120,00грн або здійснення поставки товару на зазначену суму (а.с. 15-16), яку також було повернуто відправнику за закінченням терміну зберігання (а.с. 16, на звороті) та яка залишилась теж без виконання.

Тобто станом на час звернення позивача до суду за захистом своїх порушених майнових прав, за твердженнями позивача, не поверненими відповідачем залишились безпідставно набуті грошові кошти у розмірі 153 120,00грн, які на думку позивача підлягають стягненню з відповідача на підставі ст.1212 Цивільного кодексу України.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.

Частиною 1 статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно ч.1 ст.177 ЦК України об`єктами цивільних прав є, зокрема, речі, у тому числі гроші.

За змістом ст.1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Отже, предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна i які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Об`єктивними умовами виникнення зобов`язань iз набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однiєю особою (набувачем) за рахунок iншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або незбiльшення майна у iншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна на стороні набувача шляхом зменшення або вiдсутностi збільшення на стороні потерпілого; 4) вiдсутнiсть правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.

Матеріалами справи підтверджено факт перерахування позивачем на рахунок відповідача грошових коштів у розмірі 153 120,00грн, свідченням чого є наявне у матеріалах справи платіжне доручення №6535 від 21.02.2022 (а.с. 12), що відповідачем не спростовано, як і не доведено підставності отримання вказаних грошових коштів.

Так, відповідно до вимог ч.1 ст.638 Цивільного кодексу України договір вважається укладеним, якщо його сторони у відповідній формі дійшли згоди у відношенні всіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Отже, істотними умовами договору є предмет, ціна та строк. Договір, в якому сторони не досягли згоди щодо таких умов не може вважатися укладеним.

Згідно зі ст.640 Цивільного кодексу України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

Згідно ч.8 ст.181 Господарського кодексу України якщо одна зі сторін здійснила фактичні дії щодо виконання неукладеного договору, правові наслідки таких дій визначаються нормами Цивільного кодексу України.

Як вказує позивач і матеріали справи не містять доказів зворотного, між сторонами не було укладено у будь-який спосіб договору, а відтак і виникнення договірних зобов`язань з відповідачем, тобто посилання позивача на приписи ст.1212 ЦК України, є обґрунтованими та належним чином доведеними.

У свою чергу, відповідачем, у відповідності до приписів чинного процесуального закону, не спростовано належними та допустимими доказами викладені позивачем у позові обставини щодо відсутності правових підстав для перерахування ним спірних грошових коштів. Жодних документальних доказів на підтвердження існування між сторонами договірних відносин відповідачем також не надано.

Таким чином, перераховані позивачем на рахунок відповідача грошові кошти у розмірі 153 120,00грн, з урахуванням приписів ст.1212 Цивільного кодексу України, вважаються такими, що безпідставно набуті відповідачем.

З огляду на вищевикладені факти, встановлені та підтверджені матеріалами справи, суд визнає правомірною та обґрунтованою вимогу позивача про повернення безпідставного перерахованих відповідачу грошових коштів на підставі ст.1212 Цивільного кодексу України.

Враховуючи викладене, позовні вимоги про стягнення з відповідача 153 120,00грн визнаються судом такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Крім того, позивачем також заявлено вимоги про стягнення 3% річних у сумі 2 340,85грн (нараховані за період з 30.05.2022 по 01.12.2022) та інфляційні втрати у сумі 14 748,52грн (нараховані за період з червня 2022 року по жовтень 2022 року).

Частиною 1 статті 625 ЦК України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Згідно ч.2 ст.625 Цивільного Кодексу України, за прострочення виконання грошового зобов`язання настає відповідальність у вигляді сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачені вищевказаними нормами законодавства наслідки прострочення виконання боржником грошового зобов`язання у вигляді відшкодування інфляційних втрат та 3% річних, що нараховуються на суму основного боргу не є штрафними санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті та отриманні від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Отже, з наведених норм права вбачається, що у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов`язання у нього в силу закону (частини другої статті 625 ЦК України) виникає обов`язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати, а також три проценти річних від суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом статей 509, 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати. Аналогічна позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 11.04.2018 у справі №758/1303/15-ц та від 16.05.2018 у справі №686/21962/15-ц.

Правовідношення, в якому виникло зобов`язання повернути позивачу безпідставно отримані грошові кошти, є грошовим зобов`язанням, а тому відповідно на нього можуть нараховуватися інфляційні втрати та 3% річних на підставі частини другої статті 625 цього Кодексу.

За змістом статей 625, 1212 ЦК України положення статті 625 ЦК України поширюють свою дію на всі види грошових зобов`язань, а тому в разі прострочення виконання зобов`язання, зокрема, щодо повернення безпідставно одержаних чи збережених грошей нараховуються 3% річних від простроченої суми відповідно до частини другої статті 625 ЦК України.

Наведена правова позиція викладена і в постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2018 у справі №910/10156/17, якою Велика Палата Верховного Суду підтвердила аналогічний висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 15.04.2015 у справі №910/2899/14 та в постанові від 01.06.2016 у справі №910/22034/15.

Водночас, зі змісту статей 1212, 1214 ЦК України слідує, що строк повернення набутих особою без достатньої правової підстави грошових коштів не встановлений.

Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства (частина 2 статті 530 ЦК України).

Відтак, у розумінні частини 1 статті 612, частини 2 статті 625 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив виконання грошового зобов`язання, після спливу строку, визначеного з урахуванням ч.2 ст.530 ЦК України.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач звернувся до відповідача з претензією-вимогою №50 від 30.05.2022 щодо повернення грошових коштів, яка згідно даних Укрпошти повернута за закінченням терміну зберігання. При цьому, нарахування інфляційних втрат та 3% річних за прострочення повернення грошового зобов`язання здійснено позивачем за період, починаючи з дня направлення зазначеної претензії, що суперечить наведеним вище приписам цивільного законодавства.

Таким чином, суд дійшов висновку, що правомірним є нарахування 3% річних (здійснене за допомогою інформаційно-пошукової системи "Ліга:Закон") за період з 07.07.2022 (29.06.2022 (дата повернення поштового відправлення позивачу) + 7 днів (згідно ч.2 ст.530 ЦК України)) по 01.12.2022 (кінцевий строк нарахування, визначений позивачем) у сумі 1 862,61грн. Тому, позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню. У стягненні 3% річних у розмірі 478,24грн (2 340,85грн - 1 862,62грн) суд відмовляє.

З огляду на зазначене вище, зокрема, невірне визначення позивачем початку виникнення періоду заборгованості відповідача щодо повернення грошових коштів, суд вважає за необхідне за допомогою інформаційно-пошукової системи "Ліга:Закон" здійснити також перерахунок суми інфляційних витрат, згідно якого розмір таких нарахувань за період 07.07.2022 (29.06.2022 (дата повернення поштового відправлення позивачу) + 7 днів (згідно ч.2 ст.530 ЦК України)) по 31.10.2022 (кінцевий строк нарахування, визначений позивачем) становить 9 701,07грн. Таким чином, позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню. У стягненні інфляційних втрат у сумі 5 047,45грн (14 748,52грн - 9 701,07грн) суд відмовляє.

Згідно ч.2, 3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відтак, сторони звертаючись до суду повинні враховувати те, що визначення та наповнення доказової бази переданого на розгляд суду спору покладаються саме на сторони, а не на суд.

Суд вирішує спір на підставі поданих та витребуваних в порядку ст. 81 ГПК України сторонами доказів.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч.1 ст.77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами ч.1 ст.86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Враховуючи докази, які містяться у матеріалах справи, а також норми чинного законодавства, яке регулює спірні правовідносини, суд прийшов до висновку про задоволення позову частково, а саме: в частині вимог про стягнення 153 120,00грн безпідставно отриманих коштів, 1 862,61грн 3% річних, 9 701,07грн інфляційних нарахувань. У частині вимог щодо стягнення 478,24грн 3% річних та 5 047,45грн інфляційних втрат суд відмовляє в позові.

Відповідно до ч.1 ст.123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Пунктом 2 частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Зважаючи на часткове задоволення позовних вимог, суд приходить до висновку, що судовий збір слід покласти на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 123, 129, 233, 236 - 238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Оберіг-2017" (11002, Житомирська обл., м. Олевськ, вул. Привокзальна, буд, 8; ідентифікаційний код 41374100) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Санаторій Поділля" (22000, Вінницька обл., м. Хмільник, вул. Курортна, буд. 10; ідентифікаційний код 05413669):

- 153 120,00грн безпідставно отриманих коштів;

- 1 862,61грн 3% річних;

- 9 701,07грн інфляційних нарахувань;

- 2 470,25грн судового збору.

3. У задоволенні вимог щодо стягнення 478,24грн 3% річних та 5 047,45грн інфляційних втрат відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено: 21.03.23

Суддя Шніт А.В.

Віддрукувати:

1 - у справу

2 - позивачу (рек.) та на електронну пошту представника: ІНФОРМАЦІЯ_1, ІНФОРМАЦІЯ_2

3 - відповідачу (АДРЕСА_1) (рек.) та на електронну пошту: ІНФОРМАЦІЯ_3