Рішення

від 16.03.2023 по справі 910/13811/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

16.03.2023Справа № 910/13811/22За позовом Акціонерного товариства "Укртрансгаз"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "КОМПАНІЯ "СТАЛЬ-СЕРВІС"

про стягнення 382185,05 грн

Суддя Усатенко І.В.

Секретар судового засідання Єременок О.В.

Представники сторін:

Від позивача: Шатохін М.С., Ганченко М.О.

Від відповідача: Штіфонов П.С.

У судовому засіданні 16.03.2023, в порядку ст. 240 ГПК України, було проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Господарського суду міста Києва звернулось Акціонерне товариство "Укртрансгаз" з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "КОМПАНІЯ "СТАЛЬ-СЕРВІС" про стягнення 382185,05 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за договором № 2112000055 від 10.12.2021.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.12.2022 відкрито провадження у справі, вирішено розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін, надано відповідачу строк на подання відзиву - протягом 15 днів з дати вручення йому ухвали про відкриття провадження у справі.

26.12.2022 через канцелярію суду від позивача надійшло клопотання про призначення судового засідання у справі.

Ухвалою суду від 16.01.2023 задоволено клопотання позивача та призначено у справі судове засідання на 02.02.2023.

23.02.2023 через канцелярію суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому він проти позову заперечує, вказуючи, що оскільки, рахунки на оплату не були надіслані відповідачу, то обов`язок з оплати у нього не виник, в зв`язку з простроченням позивача. Відповідач вказує, що так і не отримав від позивача оригіналів рахунків, лише дізнався інформацію про їх реквізити. Відповідач зазначає, що протягом тривалого часу не отримав від позивача рахунки на оплату, натомість ціна товару зменшилась, що зумовило недоцільність виконання відповідачем договору на визначених умовах. В зв`язку з цим відповідач ініціював розірвання договору, яке позивач не підтримав. Відповідач зазначає, що скористався своїм правом, передбаченим п. 6.2.5 договору, в зв`язку з чим, на його думку, договір між сторонами розірвано з 16.02.2022. Також відповідач зазначає про існування форс-мажорних обставин, що звільняє його від відповідальності. У відзиві також викладено клопотання про поновлення строку на подання відзиву, мотивоване відсутністю відповідача за місцем його знаходження через військові дії.

Судове засідання 02.02.2023 не відбулось, в зв`язку з чим ухвалою суду від 27.02.2023 судове засідання у справі призначено на 09.03.2023.

03.03.2023 через канцелярію суду від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій позивач спростовує та заперечує доводи відповідача. Позивач також зазначив про необгрунтованість клопотання відповідача про поновлення строку на подання відзиву. Позивач наполягає на тому, що рахунок був направлений відповідачу і отриманий ним. Також позивач заперечує обставини розірвання договору та вказує, що про відповідні заперечення було повідомлено відповідача. Відповідач не дотримався порядку повідомлення про форс-мажорні обставини, передбаченого договором, що зумовлює неможливість звільнення його від відповідальності.

09.03.2023 через канцелярію суду від відповідача надійшли заперечення щодо відповіді на відзив, в яких він підтримує обставини, викладені у відзиві. Відповідач також просить поновити строк на подання відзиву на позовну заяву і відмовити у позові.

В судовому засіданні 09.03.2023 судом розглянуто клопотання відповідача про поновлення строку на подання відзиву.

Відповідно до ст. 118 ГПК України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 119 ГПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду. Якщо інше не встановлено законом, заява про поновлення процесуального строку, встановленого законом, розглядається судом, у якому належить вчинити процесуальну дію, стосовно якої пропущено строк, а заява про продовження процесуального строку, встановленого судом, - судом, який встановив строк, без повідомлення учасників справи.

Суд вважає клопотання відповідача не обгрунтованим, а обставини, на які він посилається як підставу для поновлення строку, не доведеними належними та допустимим доказами, а тому відмовляє відповідачу у поновленні строку на подання відзив.

Натомість, з метою всебічного та повного розгляду справи зі з`ясуванням всіх її обставин, суд з власної ініціативи поновлює строк на подання відзиву та поданих сторонами доказів. З цих же підстав, суд долучає до матеріалів справи інші заяви, подані сторонами по суті спору та долучені до них докази.

В судовому засіданні 09.03.2023 оголошено перерву до 16.06.2023.

16.03.2023 від позивача надійшли письмові пояснення.

В судовому засідання 16.03.2023 представник позивача підтримав позовні вимоги.

Представник відповідача проти задоволення позову заперечував.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва -

ВСТАНОВИВ:

10.12.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія "Сталь-Сервіс" (покупець) та Акціонерним товариством "Укртрансгаз" (продавець) укладений договір купівлі-продажу металобрухту №2112000055, відповідно до умов якого продавець зобов`язується за цим договором передати у власність покупця металобрухт (метали чорні вторинні) далі - товари, а покупець зобов`язується прийняти та оплатити товари на умовах цього договору (п. 1.1 договору).

Згідно з п. 3.1. договору ціна договору складається із загальної вартості товарів, наведених у Специфікації(-ях) до цього договору і становить 940000,00 грн.

Відповідно до п.4.1. договору, розрахунки за товари проводяться на умовах попередньої оплати, яка здійснюється покупцем у розмірі 100% від ціни договору, зазначеної в п. 3.1, протягом 5 банківських днів з дати укладення договору та отримання оригіналу рахунку-фактури від продавця, шляхом перерахування покупцем грошових коштів на поточний рахунок продавця, зазначений у розділі 13 цього договору. В графі призначення платежу платіжного доручення на перерахування коштів покупець вказує номер цього договору, Специфікації (-ій).

Приймання-передача товарів здійснюється партіями в межах Специфікації на підставі замовлень покупця, які покупець надсилає продавцю в письмовій формі після здійснення попередньої оплати згідно із п.4.1. цього договору. Приймання-передача кожної партії товарів здійснюється сторонами у строк погоджений сторонами у замовленні, за умови отримання продавцем від покупця попередньої оплати за товар згідно із п.4.1. цього договору. Продавець не здійснює передачі товару покупцю у разі відсутності її попередньої оплати. Датою передачі партії товарів визнається дата, вказана в акті приймання-передачі товарів. ( п. 5.1, 5.7, 5.11 договору).

Відповідно до п.п. 6.1.1 п.6.1. договору, покупець зобов`язався оплачувати товари своєчасно та в повному обсязі згідно умов цього договору.

Цей договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами і діє в частині передачі Товарів по 31 березня 2022 року, а в частині розрахунків до їх повного завершення (п.11.1. договору).

До матеріалів справи долучено Специфікацію № 1, що є додатком 1 до договору, на поставку брухту чорних металів у село Опари, Опарське ВУПЗГ Дрогобицький район, Львівська область, на загальну суму 940000,00 грн.

Позивачем до матеріалів справи долучено рахунок-фактуру № 1006/1 від 10.01.2022 на суму 940000,00 грн.

Згідно матеріалів справи, на виконання п.4.1. договору купівлі-продажу металобрухту №2112000055 від 10.12.2021 позивач направив відповідачу рахунок-фактуру № 1006/1 від 10.01.2022 на оплату товару (брухт чорних металів) на суму 940000,00 грн, що підтверджується фіскальним чеком АТ "Укрпошта" № 8216400046516 від 11.01.2022.

Матеріали справи не містять доказів отримання відповідачем відправлення за № 8216400046516.

При цьому, зазначення відповідачем у листі від 24.01.2022 №1/24-01, "що строк, який пройшов з дати проведення торгів до моменту виставлення рахунків-фактур за договорами", фактично підтверджує обставину виставлення позивачем рахунку-фактури № 1006/1 від 10.01.2022.

Відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідач у заявах по суті спору заперечує обставини отримання від позивача оригіналу рахунку-фактури № 1006/1 від 10.01.2022. Відповідач зазначає, "що позивач на неодноразові звернення відповідача лише надав інформацію про факт та дату складання рахунку-фактури, після чого відповідач і написав позивачу згаданий вище лист, яким просив договір розірвати".

Суд вважає твердження відповідача про не отримання оригіналу рахунку-фактури № 1006/1 від 10.01.2022 від позивача, а лише отримання від позивача інформацію про такий рахунок, не підтвердженими жодними доказами. Оскільки, відповідач не вказав коли, якими чином і до кого звертався та відповідно яким чином і від кого отримав інформацію про рахунок та не надав жодних доказів в підтвердження отримання відповідної інформації без отримання самого рахунку.

З огляду на зазначене, поданий до суду чек про здійснення поштового відправлення № 8216400046516 від 11.01.2022 суд вважає більш вірогідним доказом в підтвердження направлення відповідачу оригіналу рахунку-фактури № 1006/1 від 10.01.2022.

Обов`язок доказування та подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.

З урахуванням наведеної вище сутності принципу змагальності та відповідно до правил доказування, надані позивачем у матеріали справи докази підтверджують факт виставлення відповідачу рахунку-фактури № 1006/1 від 10.01.2022.

У той же час, відповідач всупереч наведеним приписам процесуального закону не надав жодних доказів у спростування отримання рахунку № 1006/1 від 10.01.2022.

Отже, враховуючи вище наведене, суд вважає доведеною обставину виставлення позивачем та отримання відповідачем рахунку-фактури № 1006/1 від 10.01.2022.

При цьому, оскільки позивачем не надано доказів отримання відповідачем відправлення за № 8216400046516, а відповідні відомості на сайті АТ "Укрпошта" відсутні, то суд вважає датою отримання рахунку-фактури № 1006/1 від 10.01.2022 датою листа відповідача вих.№1/24-01, а саме: 24.01.2022.

Відповідно до ст. 251 Цивільного кодексу України, строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.

Згідно зі ст.252 Цивільного кодексу України, строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Відповідно до ч.1 ст.253 Цивільного кодексу України, перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Згідно із встановлених у договорі купівлі-продажу металобрухту №2112000055 від 10.12.2021 (п.4.1.) строків оплати, відповідач мав здійснити оплату товару (попередню оплату) у строк до 31.01.2022.

Як підтверджено наявними у матеріалах справи доказами, відповідач оплату виставленого позивачем рахунку-фактури № 1006/1 від 10.01.2022 не здійснив.

Суд погоджується з запереченнями відповідача про прийняття обставин, встановлених у рішенні Господарського суду міста Києва у справі № 910/5945/22 від 05.10.2022 щодо отримання рахунків-фактур як преюдиційних.

Відповідно до ч. 4, 7 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для господарського суду.

Проте, при розгляді даної справи та оцінці доказів і обставин, суд не позбавлений права та можливості дійти тих самих висновків, що і суд, при розгляді справи № 910/5945/22.

Отже, як встановлено вище судом, відповідач є таким, що отримав оригінал рахунку-фактури № 1006/1 від 10.01.2022 - 24.01.2022 та зобов`язаний був здійснити попередню оплату у строк до 31.01.2022.

Відповідно до ч.1, 2 ст.509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно зі ст.11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно із ст.6 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст.627 ЦК України).

Частиною 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно зі ст.628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

У відповідності ч.1 ст.202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У відповідності до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

У відповідності до ч.1, ч.2 ст.692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Згідно ч.1 ст.693 Цивільного кодексу України, якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

При цьому, стаття 693 ЦК України регулює питання "попередньої оплати" товару, з якої вбачається, що "попередньою оплатою" визначається встановлений договором обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання покупцем.

Виходячи з положень ст.693 ЦК України, врахувавши умови п. 4.1. договору, сума 940000,00 грн є попередньою оплатою за товар (100% вартості товару).

Згідно із ст.525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст.526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічна правова норма передбачена частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України.

З урахуванням всього вищезазначеного відповідач прострочив виконання свого грошового зобов`язання на суму 940000,00 грн з 01.02.2022.

Щодо тверджень відповідача про розірвання договору листом від 24.01.2022 № 1/24-01, суд зазначає наступне.

Згідно п. 6.2.5 договору покупцю надано право розірвати цей договір у разі невиконання зобов`язань продавцем, повідомивши в письмовій формі про це його у строк 20-ть календарних днів до дати розірвання.

Відповідно до п.4.1. договору, розрахунки за товари проводяться на умовах попередньої оплати, яка здійснюється покупцем у розмірі 100% від ціни договору, зазначеної в п. 3.1, протягом 5 банківських днів з дати укладення договору та отримання оригіналу рахунку-фактури від продавця, шляхом перерахування покупцем грошових коштів на поточний рахунок продавця, зазначений у розділі 13 цього договору.

Продавець зобов`язаний: передати товари покупцю у строки та порядку, встановлені цим договором; разом з партією товарів передати покупцю документи, зазначені у п. 5.10 цього договору (п. 6.3.1, 6.3.2 договору).

Як вбачається з умов договору, у позивача відсутній обов`язок направляти відповідачу рахунок, крім того, договором не передбачено строк, в який вказаний рахунок має бути виставлений та отриманий відповідачем. Зазначене зумовлює неможливість застосувати до правовідносин, що склались між сторонами п. 6.2.5 договору та не надає відповідачу право розірвати в односторонньому порядку договір.

Як вбачається з листа від 24.01.2022 № 1/24-01 основною підставою для розірвання договору ним зазначено зменшення вартості продукції щодо купівлі-продажу якої між сторонами був укладений договір, в зв`язку з чим виконання договору на обумовлених сторонами умовах стало не вигідно відповідачу.

Відповідно до ст. 42 ГК України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Зміна кон`юнктури ринку на металобрухт та його вартості не є підставою для невиконання взятих на себе договірних зобов`язань.

У той же час, в матеріалах справи відсутні докази поставки відповідачем обмовленого у договорі товару.

Суд зазначає, що двосторонній характер договору купівлі-продажу зумовлює взаємне виникнення у кожної зі сторін прав та обов`язків. Так, з укладенням такого договору продавець приймає на себе обов`язок передати покупцеві певний товар і водночас набуває права вимагати її оплати, а покупець у свою чергу зобов`язаний здійснити оплату товару та водночас набуває права вимагати від продавця його передачі.

Згідно ч.1 ст.693 Цивільного кодексу України у разі невиконання покупцем обов`язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення статті 538 цього Кодекс.

Правилами зустрічного виконання зобов`язання, встановленими статтею 538 ЦК України, передбачено одночасне виконання кожною із сторін свого обов`язку.

Це правило має загальний характер та розповсюджується на будь-які зустрічні зобов`язання.

За приписами ч.1, 2 ст.538 Цивільного кодексу України, виконання свого обов`язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов`язку, є зустрічним виконанням зобов`язання. При зустрічному виконанні зобов`язання сторони повинні виконувати свої обов`язки одночасно, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства, не випливає із суті зобов`язання або звичаїв ділового обороту. Сторона, яка наперед знає, що вона не зможе виконати свого обов`язку, повинна своєчасно повідомити про це другу сторону.

У разі невиконання однією із сторін у зобов`язанні свого обов`язку або за наявності очевидних підстав вважати, що вона не виконає свого обов`язку у встановлений строк (термін) або виконає його не в повному обсязі, друга сторона має право зупинити виконання свого обов`язку, відмовитися від його виконання частково або в повному обсязі (частина 3 статті 538 ЦК України).

Отже, у відповідності до вимог статті 538 ЦК України, у разі нездійснення покупцем попередньої оплати товару, зобов`язання продавця щодо поставки товару не виникає, а нездійснення ним на свій ризик поставки товару без попередньої оплати, не надає продавцю права вимагати оплати такого товару (аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 14.03.2018 у справі №903/333/17, від 08.08.2018 у справі №904/10083/15, від 20.05.2019 у справі №908/523/18, від 03.09.2019 у справі №910/2849/18).

Позивачем заявлено вимоги про стягнення пені у сумі 140098,63 грн за період з 01.02.2022 по 01.08.2022, 3% річних у сумі 23564,38 грн за період з 01.02.2022 по 02.12.2022 та інфляційних втрат у сумі 218522,04 грн за період з лютого по жовтень 2022.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Пунктом 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

У постанові Верховного Суду від 06.04.2021 у справі №910/2188/20 наведено правовий висновок, що з урахуванням системного аналізу змісту частини 2 статті 538 ЦК України, зазначену норму у подібних правовідносинах слід застосовувати таким чином: "Виконання сторонами договору купівлі-продажу своїх обов`язків має зустрічний характер, тому невиконання покупцем обов`язку щодо попередньої оплати товару є підставою застосування статті 538 ЦК України, відповідно до положень якої продавець має право зупинити виконання своїх обов`язків за договором або відмовитися від його виконання частково або повністю. Водночас, стаття 538 ЦК України не містить положень щодо звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання, яке мало місце під час дії договору".

Оскільки, прострочення за договором купівлі-продажу виникло у лютому 2022 року, тобто під час дії договору, то відповідач не звільняється від відповідальності за порушення зобов`язань.

Згідно з приписами ст. ст. 216 - 218 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій. Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. Господарські санкції застосовуються в установленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин. Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України).

За приписами ч.1 ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч.3 ст.549 Цивільного кодексу України).

Згідно із ч.6 ст.231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Частиною 6 статті 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

У разі неоплати або несвоєчасної оплати товарів у строки, зазначені в пункті 4.1 цього договору, покупець сплачує на користь продавця, крім суми заборгованості пеню в розмірі 0,1 відсотка, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу. Закінчення строку дії цього договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору. ( п. 7.3 договору).

Ставка нарахування пені не передбачена чинним законодавством щодо правовідносин, які склались між сторонами, в зв`язку з чим її розмір визначався виключно умовами договору. Оскільки, договір між сторонами діяв до 31.03.2022, доказів продовження строку його дії суду надано не було, суд не вбачає правових підстав для нарахування пені після припинення строку дії договору.

Вказана правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.12.2019 № 904/4156/18.

Суд здійснив перерахунок пені за період з 01.02.2022 по 31.03.2022, з урахуванням приписів законодавства, зазначених вище. Згідно перерахунку суду, сума пені, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача становить 30389,04 грн.

Частиною 1 статті 625 ЦК України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Згідно зі частиною 2 статті 625 Цивільного Кодексу України, за прострочення виконання грошового зобов`язання настає відповідальність у вигляді сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов`язання у нього в силу закону (частини другої статті 625 ЦК України) виникає обов`язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати, та 3 % річних від простроченої суми.

Згідно п. 11.1 договору, він набирає чинності з моменту підписання його сторонами і діє в частині передачі Товарів по 31 березня 2022 року, а в частині розрахунків до їх повного завершення.

Отже, зобов`язання з поставки товару припинилось 01.04.2022, з припиненням строку дії договору. Оскільки, позивач на власний ризик не виконав поставку без здійсненої попередньої оплати, він не має права вимагати сплатити кошти за товар. Тобто вимога про сплату вартості товару могла бути реалізована позивачем впродовж строку дії договору або за умови здійснення ним поставки і після закінчення строку дії договору. Оскільки, поставка товару не відбулась, то відсутні підстави для здійснення будь-яких розрахунків між сторонами після припинення строку дії договору.

Оскільки, з припиненням зобов`язання по поставці товару, після закінчення строку дії договору, не може бути реалізована вимога про сплату вартості товару, то відповідно і грошове зобов`язання відповідача припинилось після закінчення строку дії договору.

Так як 3 % та втрати від інфляції нараховуються в зв`язку з простроченням грошового зобов`язання, то після припинення такого зобов`язання, відсутні підстави для застосування норм ч. 2 ст. 625 ЦК України.

З огляду на вищезазначене, суд вважає обгрунтованим нараховувати 3% річних та втрати від інфляції за період з 01.02.2022 по 31.03.2022.

Згідно перерахунку суду з відповідача на користь позивача підлягають стягненню 3% річних у розмірі 4558,36 грн та втрати від інфляції у розмірі 58016,80 грн.

Щодо посилання відповідача на наявність форс-мажорних обставин, суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 8.1, 8.2 договору сторони звільняються від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов`язань за цим договором у разі виникнення обставин непереборної сили на території України, які не існували під час укладення договору та виникли поза волею сторін (аварія, катастрофа, стихійне лихо, епідемія, епізоотія, війна терористичні акти, пожежі, повені, зсуви ґрунту, інші стихійні лиха та природні явища, рейдерські захвати, хакерські атаки, заборонні заходи вищих законодавчих та/або виконавчих органів державної влади, які виникли після підписання цього договору та які сторони не могли передбачити або запобігти їм, якщо ці обставини вплинули на виконання сторонами своїх зобов`язань). Сторона, що не може виконати зобов`язання за цим договором унаслідок дії обставин непереборної сили, повинна не пізніше ніж протягом 5 днів з моменту їх виникнення повідомити про це іншу сторону у письмовій формі.

Відповідно до ст. 617 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Відповідно до ч.2 ст. 218 ГК України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов`язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов`язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Згідно з ч. 4 ст. 219 ГК України сторони зобов`язання можуть передбачити певні обставини, які через надзвичайний характер цих обставин є підставою для звільнення їх від господарської відповідальності у випадку порушення зобов`язання через дані обставини, а також порядок засвідчення факту виникнення таких обставин.

Відповідно до ст. 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.

Тобто, можливе звільнення від відповідальності за невиконання, а не від виконання в цілому. В будь-якому разі сторона зобов`язання, яка його не виконує, повинна довести, що в кожному окремому випадку саме ці конкретні обставини мали непереборний характер саме для цієї конкретної особи. І кожен такий випадок має оцінюватись судом незалежно від наявності засвідчених компетентним органом обставин непереборної сили.

Судом враховано, що листом вих. №2024/02.0-7.1 від 28.02.2022 Торгово-промислова палата України на підставі ст.ст. 14, 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» від 02.12.1997 № 671/97-ВР, Статуту ТПП України, засвідчила форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили): військову агресію російської федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні». Враховуючи це, ТПП України підтверджує, що зазначені обставини з 24 лютого 2022 року до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними та об`єктивними обставинами для суб`єктів господарської діяльності та/або фізичних осіб по договору, окремим податковим та/чи іншим зобов`язанням/обов`язком, виконання яких/-го настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання відповідно яких/-го стало неможливим у встановлений термін внаслідок настання таких форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).

У той же час, Верховний Суд у постанові від 19.08.2022 у справі № 908/2287/17 зазначив, що сертифікат торгово-промислової палати, який підтверджує наявність форс-мажорних обставин, не може вважатися беззаперечним доказом про їх існування, а повинен критично оцінюватися судом з урахуванням встановлених обставин справи та у сукупності з іншими доказами.

Верховний Суд у постанові від 25 січня 2022 року № 904/3886/21 зазначив, що форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер, а зацікавленій стороні необхідно довести (1) факт їх виникнення; (2) те, що обставини є форс-мажорними (3) для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд й у постанові від 16 липня 2019 року у справі №917/1053/18, зазначивши, що лише посилання сторони у справі на наявність обставин непереборної сили та надання підтверджуючих доказів не може вважатися безумовним доведенням відповідних обставин, яке не потребує оцінки суду. Саме суд повинен на підставі наявних у матеріалах доказів встановити, чи дійсно такі обставини, на які посилається сторона, є надзвичайними і невідворотними, що об`єктивно унеможливили належне виконання стороною свого обов`язку.

Суд наголошує, що зобов`язання з оплати виникло у відповідача з 01.02.2022, і могло бути виконано до настання форс-мажорних обставин. Також, суду не було надано доказів того, що зобов`язання з оплати за договором не могли бути виконані після 24.02.2022 саме в зв`язку з війною. Крім того, відповідачем не було дотримано умови договору про порядок повідомлення та доведення форс-мажорних обставин.

В зв`язку з зазначеним, суд не вбачає підстав для звільнення відповідача від відповідальності в зв`язку з форс-мажорними обставинами.

Частинами 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до положень ст. 2 Господарського процесуального кодексу України (далі за текстом - ГПК України) завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст. 74 ГПК України. Згідно зі ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїм вимог або заперечень вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно зі ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Суд зазначає, що враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 N475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 №3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

З приводу висвітлення всіх доводів учасників справи суд враховує практику Європейського суду з прав людини, який у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У рішенні Суду у справі Трофимчук проти України №4241/03 від 28.10.2010 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін.

Суд дійшов висновку про часткову обґрунтованість позовних вимог, що зумовлює часткове задоволення позову.

Судовий збір відповідно до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладається на відповідача пропорційно сумі задоволених вимог.

Керуючись ст. 73, 86, 129, 219, 233, 236, 238, 241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1.Позов задовольнити частково.

2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "КОМПАНІЯ "СТАЛЬ-СЕРВІС" (04108, місто Київ, ПРОСПЕКТ ПРАВДИ, будинок 31 А, ідентифікаційний код 43098751) на користь Акціонерного товариства "УКРТРАНСГАЗ" (01021, місто Київ, КЛОВСЬКИЙ УЗВІЗ, будинок 9/1, ідентифікаційний код 30019801) пеню у розмірі 30389 (тридцять тисяч триста вісімдесят дев`ять) грн 04 коп., 3% річних у розмірі 4558 (чотири тисячі п`ятсот п`ятдесят вісім) грн 36 коп., втрати від інфляції у розмірі 58016 (п`ятдесят вісім тисяч шістнадцять) грн 80 коп. та судовий збір у розмірі 1842 (одна тисяча вісімсот сорок дві) грн 68.

3. В частині позовних вимог про стягнення пені у розмірі 109709,59 грн, 3% річних у розмірі 19006,02 грн та втрат від інфляції у розмірі 160505,24 грн - відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Відповідно до частини 1 статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).

Повне рішення складено 22.03.2023

Суддя І.В.Усатенко