Рішення

від 21.03.2023 по справі 920/133/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

21.03.2023м. СумиСправа № 920/133/23

Господарський суд Сумської області у складі

судді Резніченко О.Ю.,

розглянув без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами у порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи

за позовом: Фізичної особи підприємця ОСОБА_1

до відповідача: Фермерського господарства «Урожай»

про стягнення 43 801 грн. 44 коп.

Стислий виклад позицій сторін по справі. Заяви, які подавались сторонами. Процесуальні дії, які вчинялись судом.

Позивач звернувся з позовом в якому просить суд стягнути з відповідача 43801 грн. 44 коп. заборгованості по договору на перевезення вантажів автомобільним транспортом в міжміському сполученні № 0711/2 від 02.11.2022, з них: 38719 грн 48 коп. основного боргу, 4282 грн. 92 коп. пеня, 542 грн. 07 коп. інфляційних витрат, 256 грн. 97 коп. 3% річних. Також, позивач просить суд стягнути з відповідача судові витати, пов`язані з розглядом справи.

Позивач обґрунтовує позовні вимоги тим, що ним на виконання умов Договору відповідачу було надано послуги з перевезення вантажу. Відповідач послуги отримав, акти надання послуг підписав, проте не сплатив за здійснені позивачем перевезення в повному обсязі. Зазначене є підставою для стягнення з відповідача на користь позивача основного боргу, пені, інфляційних збитків та 3% річних.

Ухвалою суду від 15.02.2023 було відкрито провадження у справі та постановлено розглядати справу у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи та за наявними у справі матеріалами.

Ухвала про відкриття провадження отримана відповідачем 22.02.2023, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, яке міститься в матеріалах справи.

08.03.2023 від позивача до суду надійшла заява про стягнення витрат на професійну правничу допомогу (вх. №848), у якій він просить суд стягнути з відповідача 15000 грн 00 коп. витрат на професійну правничу допомогу.

Відповідач відзив на позовну заяву до суду не надав, а тому суд вирішує справу за наявними матеріалами, відповідно до ч. 9 ст. 165 ГПК України.

Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин. Оцінка суду, висновки суду та законодавство, що підлягає застосуванню.

02.11.2022 між сторонами було укладено договір на перевезення вантажів автомобільним транспортом в міжміському сполученні №0711/2 (далі за текстом «Договір»). Вищезазначене підтверджується копією вказаного Договору (а.с.7-9).

Відповідно до умов Договору позивач (перевізник) взяв на себе зобов`язання організувати і виконати міжміські перевезення вантажів відповідача (замовник), а також виконати розрахунки за виконані перевезення.

Найменування та масу вантажу, строк перевезення вантажу, місце відправлення, пункт призначення, відстань перевезення, вартість послуги визначається заявкою замовника, яка підписується сторонами та засвідчується печатками (п. 1.2. Договору).

Пунктом 3.2. Договору передбачено, що зобов`язання вважаються виконаними з дати підписання сторонами Акту виконаних робіт.

Позивач надав відповідачу транспортні послуги, що підтверджується заявкою №1 від 07.11.2022 та №2 від 07.11.2022, актом наданих послуг №54 від 07.11.2022 до Договору на суму 28970 грн 26 коп. та актом наданих послуг №55 від 08.11.2022 до Договору на суму 9749 грн 22 коп., а всього на суму 38719 грн 48 коп (а.с.9-11).

Сторони у Заявках №1 та №2 домовились про те, що оплата за послуги позивача здійснюється відповідачем не пізніше 10 робочих днів з дати підписання акту виконаних робіт.

Відповідач своє грошове зобов`язання перед позивачем не виконав, сума боргу в розмірі 38719 грн 48 коп. залишилась несплаченою.

Відповідач пояснень чи заперечень щодо наданих послуг позивачу не надав, за послуги не розрахувався. Оскільки відповідач заборгованість не сплатив, то позивач звернувся до суду з даним позовом.

Згідно з ст.ст. 73, 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами.

Відповідачем належними та допустимими доказами не спростовано доводів позивача. Тому вказані вище обставини є такими, що встановлені судом на підставі належних та допустимих доказів, які надані позивачем.

Щодо стягнення основної суми боргу.

Згідно з ст. 526, ст. 530 ЦК України та ст. 193 ГК України зобов`язання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться.

Сторони при виконанні договорів повинні діяти добросовісно і справедливо по відношенню до іншої сторони договору, повинні фактично виконувати умови договору, а не ухилятись від виконання обов`язків з формальних причин.

Згідно з ч. 1 ст. 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Судом встановлено, що на виконання умов Договору відповідачу було надано послуги з перевезення вантажу. Відповідач акти надання послуг підписав, проте не сплатив за надані позивачем послуги, заперечень позивачу не направив, що є порушенням вищезазначених норм матеріального права та умов Договору.

Враховуючи все вищезазначене, суд дійшов висновку, що відповідачем порушені права позивача, а тому вимога позивача про стягнення з відповідача 38719 грн 48 коп основного боргу є правомірною, обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Щодо вимоги про стягнення пені.

Згідно зі ст. 230, 231 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

Відповідно до статті 180 Господарського кодексу України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства.

Позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь 4282 грн 92 коп. пені, нарахованої за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань за Договором.

Суспільні відносини щодо укладання та виконання господарських договорів регулюються ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Абзацом другим частини першої статті 193 ГК України встановлено, що до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Як зазначено в частині сьомій статті 179 ГК України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

За змістом частини другої статті 9 ЦК України законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання.

Тож до правовідносин сторін договору щодо забезпечення належного виконання господарського договору штрафними санкціями (неустойка, штраф, пеня) слід застосовувати положення глави 26 ГК України.

Згідно зі статтею 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Частина перша статті 173 ГК України містить визначення господарського зобов`язання, яким визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Тобто в розумінні статей 173 та 230 ГК України пеня є різновидом господарської санкції за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання, суть якого може полягати як в зобов`язанні сплатити гроші (грошове зобов`язання), так і в зобов`язанні виконати роботу, передати майно, надати послугу (негрошове зобов`язання).

Відповідно до частини четвертої статті 231 ГК України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Отже, застосування до боржника, який порушив господарське зобов`язання, штрафних санкцій у вигляді пені або штрафу, передбачених частиною четвертою статті 231 ГК України, є можливим, оскільки суб`єкти господарських відносин наділені законодавцем правом забезпечення виконання господарських зобов`язань шляхом встановлення при укладанні договору санкції за невиконання або неналежне виконання договірних зобов`язань і пеня застосовується за порушення будь-яких господарських зобов`язань, а не тільки за невиконання грошового зобов`язання.

Враховуючи те, що під час укладення Договору сторони не передбачили такий вид відповідальності у вигляді стягнення пені за порушення грошового зобов`язання з боку відповідача, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача 4282 грн 92 коп. пені є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Стосовно вимоги про стягнення 3% річних та інфляційних збитків.

Позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь 542 грн 07 коп. інфляційних збитків та 256 грн 97 коп., нарахованих за період з 22.11.2022 по 10.02.2023 (по акту №54) та за період з 23.11.2022 по 10.02.2023 (по акту №55).

Положеннями ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень ст. 625 Цивільного кодексу України, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Позивачем розрахунок 3% річних та інфляційних збитків додано до позовної заяви (а.с. 11-12).

У разі, якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Судом перевірено наданий позивачем розрахунок та встановлено, що позивачем арифметично та методологічно невірно розраховано розмір інфляційних збитків.

Об`єднана палата Касаційного господарського суду у справі №910/13071/19 сформулювала позицію щодо нарахування та сплати боржником інфляційних втрат за неповний місяць.

Об`єднана палата Касаційного господарського суду вважає за доцільне роз`яснити, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.

Враховуючи те, що судом було встановлено факт порушення грошового зобов`язання з боку відповідача, суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача 256 грн. 97 коп. 3% річних та 271 грн 03 коп інфляційних збитків.

Позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача 134 грн 55 коп. інфляційних збитків є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Розподіл судових витрат між сторонам.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи те, що судом позовні вимоги позивача до відповідача задоволені частково, то на відповідача покладаються витрати зі сплати судового збору в розмірі 2404 грн 95 коп.; витрати зі сплати судового збору в розмірі 279 грн 05 коп. покладаються на позивача.

Стосовно вимоги про стягнення витрат на професійну правничу допомогу.

У позовній заяві позивачем було зазначено про попередній (орієнтовний) розрахунок суми витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 15000 грн 00 коп.

08.03.2023, до початку розгляду справи по суті позивачем подано до суду заяву (вх. №848) про стягнення витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 15000 грн 00 коп.

Положеннями статті 59 Конституції України передбачено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (стаття 16 ГПК України).

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 зазначеного Кодексу).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Згідно із статтею 15 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Відповідно до ч. 1 ст. 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Згідно зі ст. 123 ГПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:

1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 ГПК України);

2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 ГПК України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (надання послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу;

3) розподіл судових витрат (стаття 129 ГПК України).

За змістом частин 1, 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Згідно з ч. 8 ст. 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Відповідно до ч. 4 ст. 129 ГПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються:

1) у разі задоволення позову - на відповідача;

2) у разі відмови в позові - на позивача;

3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині четвертій статті 129 ГПК України. Разом із тим, у частині п`ятій наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Зокрема, відповідно до частини п`ятої статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною четвертою статті 129 ГПК України, визначені також положеннями частин шостої, сьомої, дев`ятої статті 129 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Відповідно до статті 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру.

За приписами статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Також за статтею 28 Правил адвокатської етики, затверджених Звітно-виборним з`їздом адвокатів України від 09 червня 2017 року, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту.

Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. В разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.

Непогодження клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розміру гонорару при наданні доручення адвокату або в ході його виконання є підставою для відмови адвоката від прийняття доручення клієнта або розірвання договору на вимогу адвоката.

Тож домовленості про сплату гонорару за надання правничої допомоги є такими, що склалися між адвокатом та клієнтом, у межах правовідносин яких слід розглядати питання щодо дійсності такого зобов`язання (пункт 5.39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19).

За висновком, викладеним у пункті 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Аналіз зазначеної постанови свідчить про те, що вирішуючи питання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, суд має пересвідчитись що заявлені витрати є співмірними зі складністю справи, а наданий адвокатом обсяг послуг і витрачений час на надання таких послуг відповідають критерію реальності таких витрат. Також суд має врахувати розумність розміру витрат на професійну правничу допомогу та чи не буде їх стягнення становити надмірний тягар для іншої сторони.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268).

Тобто, вирішуючи питання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, суд має враховувати складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціну позову та (або) значенням справи для сторони.

Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність». У разі відсутності у тексті договору таких умов (пунктів) щодо порядку обчислення, форми та ціни послуг, що надаються адвокатом, суди, в залежності від конкретних обставин справи, інших доказів, наданих адвокатом, використовуючи свої дискреційні повноваження, мають право відмовити у задоволенні заяви про компенсацію судових витрат, задовольнити її повністю або частково.

У постанові від 08 квітня 2020 року у справі №306/1198/17 Верховний Суд зазначив, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»). Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.

Відповідно до висновку Об`єднаної Палати Касаційного господарського суду Верховного Суду викладеного у постанові від 03 жовтня 2019 року у справі №922/445/19, витрати на надану професійну правничу допомогу разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.

Процесуальними нормами встановлено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів.

Обов`язковим переліком документів на підтвердження відповідних витрат, незалежно від юрисдикції спору, є: договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.); розрахунок наданих послуг з їх детальним описом; документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, тощо) (висновки, викладені Верховним Судом у постановах у справах № 821/227/17, № 726/549/19, № 810/3806/18).

Такі ж висновки щодо застосування норм права викладені Верховним Судом у постановах від 15 квітня 2020 року у справі № 199/3939/18-ц та від 09 червня 2020 року у справі №466/9758/16-ц.

Чинне процесуальне законодавство України не встановлює чіткого переліку доказів, які необхідно надати суду на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу, однак зобов`язує надати докази щодо надання правової допомоги.

На підтвердження понесених витрат позивача на професійну правничу допомогу представником позивача надано:

- копію договору №1906-Р/22 про надання професійної правничої (правової) допомоги від 01.02.2023;

- копію квитанції до прибуткового касового ордера №7 від 07.02.2023 на суму 15000 грн 00 коп.;

- копію акту приймання-передачі наданих послуг адвокатом до Договору №1906-Р/22 про надання професійної правничої (правової) допомоги від 01.02.2023;

- розрахунок розміру витрат на професійну правничу допомогу від 06.03.2023.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 23.11.2020 у справі № 638/7748/18, від якої вважає за необхідне відступити Верховний Суд у складі Касаційного господарського суду, предметом касаційного перегляду була ухвала суду апеляційної інстанції про відмову у задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення. Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду зазначену ухвалу залишив без змін.

У зазначеній постанові Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про те, що інформація, яка міститься в акті приймання правничої допомоги, зокрема перелік наданих послуг та фіксований розмір гонорару, не може вважатись тим розрахунком (детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом та здійснених ним витрат часу по кожному із видів робіт, необхідних для надання правничої допомоги), подання якого є необхідною умовою для стягнення витрат на професійну правничу допомогу.

Неподання стороною, на користь якої ухвалено судове рішення, розрахунку (детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат часу по кожному із виду робіт, необхідних для надання правничої допомоги) позбавляє іншу сторону можливості спростовувати ймовірну неспівмірність витрат на професійну правничу допомогу.

Зі змісту п. 7.1. Договору №1906-Р/22 про надання професійної правничої (правової) допомоги від 01.02.2023 вбачається, що вартість послуг адвоката визначена у Додатку 1 до цього договору.

У той же час, зазначений Додаток №1 до Договору №1906-Р/22 в матеріалах справи відсутній.

Суд не може визначити на підставі зазначених доказів, які саме роботи (послуги) надавались адвокатом, та пересвідчитись, що заявлені витрати та наданий адвокатом обсяг послуг і витрачений час на надання таких послуг відповідають критеріям реальності та спів розмірності таких витрат.

Крім цього, суд вважає, що позивачем не доведено розумність розміру витрат, заявлених до відшкодування, враховуючи предмет спору, розмір вимог та часткове задоволення позовних вимог.

Відтак, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні вимог позивача в цій частині з огляду на недоведеність заявником заявлених до стягнення витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 15000 грн 00 коп.

Керуючись ст. ст.123, 126, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241 ГПК України, суд

В И Р І Ш И В :

1.Позовні вимоги Фізичної особи підприємця ОСОБА_1 до Фермерського господарства «Урожай» про стягнення 43801 грн 44 коп. задовольнити частково.

2.Стягнути з Фермерського господарства «Урожай» (вул. Мезенівська, 105, м. Краснопілля, Сумська область, 42400, код ЄДРПОУ 23635296) на користь Фізичної особи підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) 38719 грн 48 коп. основного боргу, 271 грн. 03 коп. інфляційних збитків, 256 грн. 97 коп. 3% річних, 2404 грн 95 коп. витрат по сплаті судового збору.

3.У частині стягнення 4282 грн 92 коп. пені, 134 грн 55 коп. інфляційних збитків та 15000 грн 00 коп. витрат на професійну правничу допомогу відмовити.

4.Судовий збір у розмірі 279 грн 05 коп. покласти на позивача.

5.Видати Фізичній особі підприємцю ОСОБА_1 наказ після набрання рішенням законної сили.

6.Відповідно до ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

7.Згідно з ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повні реквізити сторін зазначені у п. 2 резолютивної частини даного рішення.

Повне судове рішення складено 22.03.2023.

СуддяО.Ю. Резніченко