Постанова

від 14.03.2023 по справі 902/115/22

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 березня 2023 року

м. Київ

cправа № 902/115/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Дроботової Т. Б. - головуючого, Багай Н. О., Чумака Ю. Я.,

секретар судового засідання - Денисюк І. Г.,

представники учасників справи:

прокуратури - Савицька О. В.,

третьої особи - Томляк Т. С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Вінницького національного аграрного університету

на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 27.10.2022 (судді: Філіпова Т. Л. - головуючий, Бучинська Г. Б., Грязнов В. В.) у справі

за позовом керівника Вінницької обласної прокуратури в інтересах держави в особі Національної академії аграрних наук України та Вінницької районної державної адміністрації

до Агрономічної сільської ради

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Державне підприємство "Науковий інноваційно-технічний центр Інституту кормів та сільського господарства Поділля Національної академії аграрних наук України" та Вінницький національний аграрний університет,

про визнання незаконними та скасування рішень, скасування державної реєстрації та повернення земельної ділянки,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст і підстави позовних вимог

1.1. У лютому 2022 року керівник Вінницької обласної прокуратури (далі - прокурор) в інтересах держави в особі Національної академії аграрних наук України (далі - НААУ) та Вінницької районної державної адміністрації (далі - Вінницька райдержадміністрація) звернувся до Господарського суду Вінницької області з позовом до Агрономічної сільської ради (далі - Агрономічна сільрада), за участі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Державне підприємство "Науковий інноваційно-технічний центр Інституту кормів та сільського господарства Поділля Національної академії аграрних наук України" (далі - ДП "Науковий інноваційно-технічний центр Інституту кормів та сільського господарства Поділля НААН України") та Вінницький національний аграрний університет про:

- визнання незаконним та скасування пункту 3 рішення Агрономічної сільради від 02.12.2016 № 195 "Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації частини земель, які включені в межу населеного пункту села Агрономічне Вінницького району Вінницької області";

- визнання незаконним та скасування пункту 2 рішення Агрономічної сільради від 27.05.2017 № 54 "Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) ДП "Науковий інноваційно-технічний центр Інституту кормів та сільського господарства Поділля НААН України";

- скасування державної реєстрації права комунальної власності на земельну ділянку кадастровий номер 0520680200:03:003:0229, площею 1,4493 га для будівництва та обслуговування будівель і споруд закладів науки на вулиці Мічуріна, 1 в с. Агрономічне, Вінницького району з одночасним припиненням права комунальної власності Агрономічної сільради;

- зобов`язання Агрономічну сільраду повернути земельну ділянку кадастровий номер 0520680200:03:003:0229, площею 1,4493 га для будівництва та обслуговування будівель і споруд закладів науки на вулиці Мічуріна, 1 в с. Агрономічне, Вінницького району у державну власність з правом постійного користування ДП "Науковий інноваційно-технічний центр Інституту кормів та сільського господарства Поділля НААН України, що перебуває у віданні НААН України.

1.2. Позовні вимоги обґрунтовані прийняттям Агрономічною сільрадою оспорюваних рішень з порушенням статті 19 Конституції України, статей 12, 122 Земельного кодексу України, поза межами повноважень та відсутності передбачених статтею 141 Земельного кодексу України підстав для припинення права користування земельною ділянкою в особи, якою таке право набуте у встановленому законом порядку.

Проте оскільки на спірній земельній ділянці знаходиться нерухоме майно державного підприємства, така земельна ділянка з державної власності не вибувала та перебувала у користуванні ДП "Науковий інноваційно-технічний центр Інституту кормів та сільського господарства Поділля НААН України на підставі державного акта на право постійного користування землею від 05.04.1996 серії І-ВН № 001263.

Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно на спірній земельній ділянці розташоване нерухоме майно - нежитлові будівлі (науковий корпус, лабораторія первинного насінництва, лабораторія селекції), які належать Вінницькій державній сільськогосподарській дослідній станції (правонаступником якої є ДП "Науковий інноваційно-технічний центр Інституту кормів та сільського господарства Поділля НААН України) на підставі свідоцтва про право власності від 09.10.2008 № 344526.

Отже, відповідно до положень частини 3 статті 122 Земельного кодексу України розпорядження земельною ділянкою державної власності кадастровий номер 0520680200:03:003:0229, площею 1,4493 га, що розташована в межах села Агрономічне належало Вінницькій райдержадміністрації, а тому рішення Агрономічної сільради прийняті з перевищенням повноважень, наданих чинним законодавством.

З урахуванням того, що спірна земельна ділянка в силу свого статусу, якого вона не була позбавлена у встановленому законом порядку, взагалі не може перебувати у комунальній власності згідно з частиною 2 статті 117 Земельного кодексу України, прокурор з посиланням, зокрема, на статтю 152 Земельного кодексу України, статі 317, 319, 321, 391, 396 Цивільного кодексу України та положення Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", просив скасувати державну реєстрації права комунальної власності на спірну земельну ділянку та повернути її в державну власність з правом постійного користування ДП "Науковий інноваційно-технічний центр Інституту кормів та сільського господарства Поділля НААН України), що перебуває у віданні НААН України.

1.3. Ухвалою Господарського суду Вінницької області від 14.02.2022, зокрема, відкрито провадження у справі, призначено підготовче засідання та залучено до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - ДП "Науковий інноваційно-технічний центр Інституту кормів та сільського господарства Поділля НААН України.

У березні 2022 Вінницький національний аграрний університет звернувся до суду із заявою про вступ у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача.

1.4. У відзиві на позовну заяву Агрономічна сільрада просила відмовити в її задоволенні, вказуючи на те, що спірна земельна ділянка на час прийняття оскаржуваних рішень знаходилася в межах населеного пункту, відносилася до земель комунальної власності, а підтверджень перебування спірної земельної ділянки в державній власності немає.

1.5. Ухвалою Господарського суду Вінницької області від 29.07.2022, залишеною без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 06.10.2022, залишено без розгляду позов керівника Вінницької обласної прокуратури в інтересах держави в особі НААУ до Агрономічної сільради на підставі пункту 2 частини 1 статті 226 Господарського процесуального кодексу України.

2. Короткий зміст судових рішень у справі

2.1. Рішенням Господарського суду Вінницької області від 29.07.2022 (суддя Міліціанов Р. В.) позов керівника Вінницької обласної прокуратури в інтересах держави в особі Вінницької райдержадміністрації задоволено частково, а саме:

- скасовано державну реєстрацію права комунальної власності на земельну ділянку кадастровий номер 0520680200:03:003:0229, площею 1,4493 га для будівництва та обслуговування будівель і споруд закладів науки на вул. Мічуріна, 1 в с. Агрономічне, Вінницького району згідно з рішенням про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 07.07.2017 індексний номер 36046620 (номер запису про право власності/довірчої власності 21291224);

- припинено право комунальної власності на земельну ділянку кадастровий номер 0520680200:03:003:0229, площею 1,4493 га;

- зобов`язано Агрономічну сільраду повернути у державну власність земельну ділянку кадастровий номер 0520680200:03:003:0229, площею 1,4493 га на вул. Мічуріна, 1 в с. Агрономічне, Вінницького району.

Відмовлено у задоволенні позову керівника в іншій частині позовних вимог про визнання незаконним та скасування пункту 3 рішення Агрономічної сільради від 02.12.2016 № 195 та пункту 2 рішення Агрономічної сільради від 27.05.2017 № 54.

2.1.1. Судове рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог аргументовано тим, що оскаржувані рішення сільської ради є протиправними, такими, що порушують майнові інтереси держави в особі Вінницької райдержадміністрації.

Однак, суд дійшов висновку, що скасування окремих пунктів оскаржуваних рішень не забезпечить ефективне поновлення прав держави на спірну земельну ділянку. Крім того згідно з пунктом 3 рішення Агрономічної сільської ради від 02.12.2016 № 195 лише визнано таким, що втратив чинність державний акт на право постійного користування землею Вінницької обласної державної сільськогосподарської дослідної станції від 05.04.1996 серії І-ВН № 001263. Тобто, на підставі вказаного рішення припинено правовстановлюючий документ щодо речового права (постійного користування), а не право власності.

Щодо доцільності визнання незаконним та скасування пункту 2 рішення Агрономічної сільради від 27.05.2017 № 54, суд першої інстанції зазначив, що судове рішення призведе до припинення права постійного користування ДП "Науковий інноваційно-технічний центр Інституту кормів та сільського господарства Поділля Національної академії аграрних наук України" земельною ділянкою кадастровий номер 0520680200:03:003:0229, який не залучено до участі у справі як відповідача.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції, зокрема, установив, що згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, на спірній земельній ділянці (кадастровий номер 0520680200:03:003:0229) розташовані нежитлові будівлі (науковий корпус, лабораторія первинного насінництва, лабораторія селекції), які належать Вінницькій державній сільськогосподарській станції, правонаступником якої є ДП "Науковий інноваційно-технічний центр Інституту кормів та сільського господарства Поділля Національної академії аграрних наук України" на підставі свідоцтва про право державної власності від 09.10.2008 серії САС № 344526.

Отже, спірна земельна ділянка перебувала у державній власності за фактом місцезнаходження державного нерухомого майна, а тому позовні вимоги підлягають задоволенню.

2.2. Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 27.10.2022 рішення Господарського суду Вінницької області від 29.07.2022 скасовано в частині відмови у задоволенні позовних вимог, задоволено позов прокурора про визнання незаконним та скасування пункту 3 рішення Агрономічної сільської ради від 02.12.2016 № 195 та пункту 2 рішення Агрономічної сільської ради від 27.05.2017 № 54.

2.2.1. Суд апеляційної інстанції зазначив, що земельна ділянка площею 1229,6 га відноситься до земель державної власності, право постійного користування, яке належить Вінницькій державній сільськогосподарській станції (правонаступником якої є ДП "Науковий інноваційно-технічний центр Інституту кормів та сільського господарства Поділля Національної академії аграрних наук України"), посвідчено державним актом серії І-ВН №001263, виданим Агрономічною сільрадою народних депутатів Вінницького району Вінницької області на підставі рішення від 05.04.1996 та в межах її повноважень (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2018 у справі № 902/517/17).

Суд вказав на те, що прокурор оскаржив до суду пункт 3 рішення Агрономічної сільради від 02.12.2016 № 195 згідно з яким визнано втрату чинності державним актом на право постійного користування землею І-ВН №001263, виданим Вінницькій обласній державній сільськогосподарській дослідній станції відповідно до рішення Агрономічної сільради від 05.04.1996 та пункт 2 рішення Агрономічної сільської ради від 27.05.2017 № 54 стосовно передачі у постійне користування ДП "Науковий інноваційно-технічний центр Інституту кормів та сільського господарства Поділля Національної академії аграрних наук України" земельної ділянки кадастровий номер 0520680200:03:003:0229, площею 1,4493га.

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що ці позовні вимоги перебувають у логічному зв`язку з іншими позовними вимогами, оскільки обраний прокурором спосіб судового захисту спрямовано на відновлення правового становища держави як власника конкретної земельної ділянки. У цьому випадку ефективність захисту може бути досягнута лише у разі скасування незаконно прийнятих рішень Агрономічною сільською радою, адже до висновку про незаконність цих рішень і невідповідність їх компетенції органу місцевого самоврядування господарський суд правильно зазначив у своєму рішенні, на підставі аналізу положень земельного законодавства.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги

3.1. Не погоджуючись із постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 27.10.2022, Вінницький національний аграрний університет у касаційній скарзі просить постанову суду апеляційної інстанції скасувати, залишити в силі рішення Господарського суду Вінницької області від 29.07.2022 в частині відмови у задоволенні позову, обґрунтовуючи підстави для касаційного оскарження судового рішення посиланням на пункти 1, 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, а саме з підстав ухвалення судового рішення без урахування висновків Верховного Суду у подібних правовідносинах та з огляду на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норм права.

3.1.1. Так, оскаржуючи судові рішення з підстави, передбаченої у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, скаржник посилається на те, що оскаржувана у справі постанова суду апеляційної інстанції прийнята судом з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, а також без урахування висновків Верховного Суду, а саме:

- суд апеляційної інстанції ухвалив постанову без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду України від 21.02.2011 у справі № 21-3а11, постановах Верховного Суду від 31.01.2019 у справі № 914/839/18, від 23.06.2020 у справі № 179/1043/16-ц (пункти 25, 26), від 16.10.2019 у справі № 663/1738/16-ц, від 02.09.2020 у справі № 918/194/19, від 12.02.2020 № 914/748/19, від 19.08.2020 у справі № 904/284/19, від 04.08.2020 у справі № 915/657/18 щодо переоформлення користувачем права постійного користування у відповідності до норм чинного законодавства, що є наслідком втрати чинності державного акта на право постійного користування, оформленого до 2001 року);

- суд апеляційної інстанції ухвалив постанову без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду України від 23.06.2020 у справі № 909/447/19, від 19.05.2020 у справі № 916/1608/18 щодо відсутності порушеного права чи невідповідності обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, що є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові, а також без урахування висновків, викладених у постановах об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2018 у справі № 924/1256/17 та від 15.05.2019 у справі № 911/1497/18 стосовно того, що наявність інтересів держави повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом.

3.1.2. Скаржник зазначає, що рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 27.04.2018 у справі № 128/860/17, яке набрало законної сили, скасовано пункт 1 рішення від 02.12.2016 № 195, яким Агрономічна сільрада визнала 474,6783 га державної землі ДП "Вінницька державна сільськогосподарська дослідна станція" згідно з державним актом на право постійного користування землею І-ВН №001263 комунальною власністю.

Таким чином скаржник зазначає, що пункт 3 рішення Агрономічної сільської ради від 02.12.2016 № 195 згідно з яким сільська рада визнала таким, що втратив чинність державний акт на право постійного користування землею І-ВН №001263, не призвело до переходу вказаних земель у комунальну власність та до порушення прав Вінницької райдержадміністрації. Отже, суд апеляційної інстанції не врахував, що пункт 3 рішення Агрономічної сільської ради від 02.12.2016 № 195 не порушує права держави в особі Вінницької райдержадміністрації.

3.1.3. Заявник касаційної скарги зауважує, що наявність чи відсутність права постійного користування на земельну ділянку на підставі державного акта на право постійного користування, виданого 1996 року Вінницькій державній сільськогосподарській станції, не впливає на права Вінницької райдержадміністрації в частині розпорядження земельними ділянками в межах населеного пункту, на яких розташовані об`єкти нерухомого майна державної власності в силу пункту 4 Прикінцевих положень та перехідних положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності".

3.1.4. Суд апеляційної інстанції не врахував, що земельні ділянки, які визначені у державному акті на право постійного користування серії І-ВН № 001263, виданому відповідно до рішення Агрономічної сільради від 05.04.1996 Вінницькій обласні сільськогосподарській станції, переоформлені у відповідності до норм Земельного кодексу України та Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" Вінницьким національним аграрним університетом та ДП "Науковий інноваційно-технологічний центр інституту кормів та сільського господарства Поділля Національної академії аграрних наук України". Тобто, фактично державний акт зберігав свою чинність до переоформлення державних прав на землю у відповідності до вимог чинного законодавства.

Вінницький національний аграрний університет оформлював право постійного користування з урахування того, що державний акт на право постійного користування землею І-ВН №001263 1996 року втратив чинність на підставі пункту 3 рішення Агрономічної сільської ради від 02.12.2016 № 195.

3.1.5. Заявник касаційної скарги з посиланням на положення статей 22, 122 Земельного кодексу України вказував на те, що повноваження щодо розпорядження від імені власника земельної ділянки - держави належать центральному органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин, яким є Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр). Отже, уповноваженим державою органом на здійснення захисту її інтересів у спірних земельних правовідносинах в частині визнання незаконним та скасування пункту 3 рішення Агрономічної сільради від 02.12.2016 № 195 є Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області, а отже прокурор помилково зазначив орган, що є власником та здійснює розпорядження спірною землею - Вінницьку райдержадміністрацію.

Захисту підлягає наявне законне порушене право особи, яка звернулася за таким захистом до суду. Однак, суд апеляційної інстанції не зазначив які саме права на землю Вінницької райдержадміністрації порушені пунктом 3 рішення Агрономічної сільради від 02.12.2016 № 195, яким фактично визнано таким, що втратив чинність державний акт на право постійного користування, яке переоформлено Вінницьким національним аграрним університетом і ДП "Науковий інноваційно-технологічний центр Інституту кормів та сільського господарства Поділля Національної академії аграрних наук України" відповідно до чинного земельного законодавства.

3.1.6. Обґрунтовуючи касаційну скаргу щодо оскарження судового рішення з підстави, визначеної у пункті 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, скаржник вважає, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування статті 16 Цивільного кодексу України, статті 23 Закону України "Про прокуратуру", статей 4, 53 Господарського процесуального кодексу України, пункту 4 Прикінцевих положень та перехідних положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності" та статті 17, частини 3 статті 122, статті 141 Земельного кодексу України у подібних правовідносинах, а саме чи порушуються права держави в особі районної державної адміністрації, як власника землі і розпорядника земельних ділянок, на яких розташовані об`єкти нерухомого майна державної власності у разі прийняття органом місцевого самоврядування рішення про визнання таким, що втратив чинність державного акта на право постійного користування, оформленого до 2002 року, на ім`я юридичної особи, яка є власником вказаного майна.

3.2. У відзиві на касаційну скаргу прокурор просить відмовити в її задоволенні та залишити без змін постанову суду апеляційної інстанції, акцентуючи увагу на правильному застосуванні судом норми матеріального та процесуального права до спірних правовідносин та необґрунтованості доводів заявника касаційної скарги.

Прокурор зазначає, що фактичні обставини у справах № 924/1256/17 та № 911/1497/18, на які посилається скаржник, не є подібними до обставин даної справи та стосуються відносин у сфері публічних закупівель. З цих же підстав, а саме через неподібність правовідносин, не підлягають застосуванню у даній справі висновки Верховного Суду у справі № 916/1608/18, оскільки правовідносини у цій справі стосуються відносин про визнання права власності на нерухоме майно та його державну реєстрацію на підставі рішення суду. Безпідставними є доводи Вінницького національного аграрного університету щодо неврахування апеляційним судом висновків Верховного Суду, викладених у справі № 909/447/19, адже вказана справа у суді касаційної інстанції взагалі не розглядалась.

Прокурор вважає необґрунтованими також доводи Вінницького національного аграрного університету про наявність підстав для касаційного оскарження постанови суду апеляційної інстанції з підстав, визначених у пункті 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України через відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, вказуючи на те, що перелічені касатором норми матеріального права встановлюють обсяг повноважень органів влади та місцевого самоврядування та підстави припинення права користування земельною ділянкою. Неухильне дотримання органом місцевого самоврядування імперативних вимог перелічених статей не потребує додаткових висновків суду щодо їх застосування.

Також прокурор зазначив, що рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 27.04.2018, яке набрало законної сили, визнано протиправним та скасовано пункт 1 рішення Агрономічної сільської ради від 02.12.2016 № 195, відмовлено в задоволенні позову в частині позовних вимог про визнання протиправним та скасування пункту 3 вищевказаного рішення (щодо визнання державного акта на право постійного користування землею Вінницької обласної державної сільськогосподарської дослідної станції від 05.04.1996 серії І-ВН № 001263 таким, що втратив чинність). Адміністративний суд приймаючи рішення виходив з того, що безпідставним є посилання позивача - Вінницького національного аграрного університету на порушення його права або охоронюваного законом інтересу в досліджуваній частині. Так, суд дійшов висновку, що будь-які, у тому числі й негативні, наслідки після прийняття пункту 3 оскаржуваного рішення для позивача не настали, оскільки державний акт не видавався ні позивачу, ні приєднаному до нього ДП "Агрономічне", ні попереднику останнього.

Про відсутність порушення права або охоронюваного законом інтересу Вінницького національного аграрного університету щодо земель Вінницької обласної державної сільськогосподарської дослідної станції зазначалось і в рішенні Господарського суду Вінницької області від 07.08.2017 у справі № 902/517/17 за позовом Вінницького національного аграрного університету до Агрономічної сільської ради Вінницького району Вінницької області про визнання недійсними пунктів 1, 2 рішення Агрономічної сільської ради від 02.12.2016 № 195.

Доводи скаржника про те, що уповноваженим державою органом на здійснення захисту її інтересів у спірних правовідносинах в частині визнання незаконним і скасування пункту 3 рішення Агрономічної сільради від 02.12.2016 № 195 є виключно Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області прокурор також вважає необґрунтованими, вказуючи на те, що оскільки на вказаній ділянці знаходиться нерухоме майно державного підприємства, вона з державної власності не вибувала та перебувала в користуванні державного підприємства згідно державного акта на право постійного користування землею від 05.04.1996 серії І-ВН № 001263. Відповідно до частини 3 статті 122 Земельного кодексу України районні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для: а) ведення водного господарства; б) будівництва об`єктів, пов`язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, закладів культури, лікарень, підприємств торгівлі, тощо), з урахуванням вимог частини сьомої цієї статті; в) індивідуального дачного будівництва. Отже, право розпорядження земельною ділянкою державної власності кадастровий номер 0520680200:03:003:0229, площею 1,4493 га, що розташована в межах села Агрономічне належало Вінницькій райдержадміністрації, а не Головному управлінню Держгеокадастру у Вінницькій області.

3.3. Відзив Агрономічної сільради на касаційну скаргу, в якому відповідач просить судові рішення у справі скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову, не береться до уваги, оскільки згідно з ухвалою суду учасникам справи надано строк на подання відзиву та пояснень до 09.01.2023, у той час як відзив на касаційну скаргу сільрадою направлено до суду 24.01.2023 (згідно із штампом поштового відділення на поштовому конверті) за відсутності клопотання про відновлення строку та обґрунтування поважності причин пропуску встановленого судом строку для подання відзиву.

4. Розгляд касаційної скарги і позиція Верховного Суду

4.1. Згідно з ухвалою Верховного Суду від 23.12.2022 колегією суддів у складі: Дроботова Т. Б. - головуючий, Берднік І. С., Багай Н. О. відкрито касаційне провадження у справі № 902/115/22 за касаційного скаргою Вінницького національного аграрного університету на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 27.10.2022, призначено касаційну скаргу до розгляду у відкритому судовому засіданні.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.01.2023 визначено такий склад колегії суддів у цій справі: Дроботова Т.Б. - головуючий суддя, Багай Н. О., Чумак Ю. Я. у зв`язку із відпусткою судді Берднік І. С.

З метою повного, всебічного, об`єктивного розгляду справи Верховний Суд дійшов висновку про можливість розгляду цієї справи у розумний строк, тобто такий, що є необхідним для виконання процесуальних дій і вирішення справи з метою забезпечення належного судового захисту.

4.2. Заслухавши суддю-доповідача, присутніх у судовому засіданні представників учасників справи, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі та запереченнях на неї, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційне провадження, відкрите з підстави, передбаченої у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України слід закрити, а з інших підстав, визначених заявником - залишити касаційну скаргу без задоволення з огляду на таке.

4.3. Суди попередніх інстанцій установили, що постановою Центрального комітету Комуністичної партії Радянського Союзу і Ради Міністрів Союзу Радянських Соціалістичних республік від 14.02.1956 створено Вінницьку державну сільськогосподарську дослідну станцію, а наказом Української академії аграрних наук від 01.12.1994 № 160 підтверджено право юридичної особи - Вінницької державної сільськогосподарської дослідної станції, підпорядкувавши їй дослідні господарства згідно з додатком до наказу, - "Поділля", "Олександрівське" та "Нива" (том 1, а. с. 27- 42).

Згідно зі статутом Вінницької державної сільськогосподарської дослідної станції вона підпорядкована Українській академії аграрних наук (далі - УААН). До складу Станції входять: дослідне господарство як структурний підрозділ (без права юридичної особи), а також підпорядковані їй самостійні дослідні господарства як юридичні особи: "Поділля" (Мурованокуриловецького району Вінницької області) та "Олександрівське" (Тростянецького району Вінницької області). Економічною основою діяльності дослідної станції є державна власність України на основні фонди, інше майно, закріплене УААН за дослідною станцією, а також землі УААН, надані дослідній станції згідно з державним актом на право користування землею. Землі, надані дослідній станції для виконання її статутних цілей і завдань, є загальнодержавною власністю. Вони не передаються в іншу форму власності, на них не створюються сільськогосподарські кооперативи, фермерські господарства, вилучення земель без згоди президії УААН не допускається. Дослідна станція здійснює володіння, користування землею та іншими природними ресурсами відповідно до мети своєї діяльності та чинного законодавства.

За змістом пункту 8.2 статуту Вінницької державної сільськогосподарської дослідної станції дослідне господарство, що входить до складу станції як структурний підрозділ, не є юридичною особою, знаходиться на одному балансі з установою та діє на підставі Положення про нього, затвердженого директором установи.

Суди також установили, що на підставі рішення Агрономічної сільради народних депутатів Вінницького району Вінницької області від 05.04.1996 Вінницькій державній сільськогосподарській дослідній станції видано державний акт серії І-ВН № 001263 на право постійного користування землею площею 1229,6 га, зареєстрований у Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за номером 2 (том 1, а. с. 44- 49).

12.02.2001 УААН затверджено нову редакцію статуту юридичної особи (код ЄДРПОУ 00729267), зокрема змінено найменування Вінницької обласної державної сільськогосподарської дослідної станції на Вінницьку державну сільськогосподарську станцію, а у пункті 1.6 статуту зазначено, що до складу станції входить дослідне господарство як структурний підрозділ без прав юридичної особи.

Відповідно до Указу Президента України від 06.01.2010 № 8/2010 "Про надання Українській академії аграрних наук статусу національної", наказів Національної академії аграрних наук України від 07.09.2010 № 69 "Про найменування установ, підприємств та організацій НААН України" та Вінницької державної сільськогосподарської дослідної станції від 14.12.2010 № 1/5-47, змінено назву Вінницької державної сільськогосподарської дослідної станції (код ЄДРПОУ 00729267) на Вінницьку державну сільськогосподарську дослідну станцію Інституту кормів Національної академії аграрних наук України.

09.10.2010 НААН України затверджено нову редакцію статуту Вінницької державної сільськогосподарської дослідної станції Інституту кормів Національної академії аграрних наук України, про що державним реєстратором 17.12.2010 здійснено відповідний запис.

Згідно з наказом НААН України від 24.05.2011 № 107 "Про Вінницьку державну сільськогосподарську дослідну станції Інституту кормів НААН" Вінницьку державну сільськогосподарську дослідну станцію Інституту кормів НААН реорганізовано в ДП "Науковий інноваційно-технологічний центр інституту кормів та сільського господарства Поділля Національної академії аграрних наук України" (том 1, а. с. 79, 80).

Відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань правонаступником Вінницької державної сільськогосподарської дослідної станції є ДП "Науковий інноваційно-технологічний центр інституту кормів та сільського господарства Поділля Національної академії аграрних наук України" (том 1, а. с. 84- 96).

13.10.2011 оформлено передавальний акт щодо передачі майна Вінницької державної сільськогосподарської дослідної станції інституту кормів Національної академії аграрних наук України ДП "Науковий інноваційно-технологічний центр інституту кормів та сільського господарства Поділля Національної академії аграрних наук України" (том 1, а. с. 81).

4.4. Суди попередніх інстанцій установили, що 02.12.2016 Агрономічна сільрада прийняла рішення № 195 "Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації частини земель, які включені в межу населеного пункту села Агрономічне Вінницького району Вінницької області", згідно з яким вирішено таке:

- за змістом пункту 1 зазначеного рішення у зв`язку із зміною меж села Агрономічне, збільшенням території села та встановленням загальної площі населеного пункту села Агрономічне землі та земельні ділянки, що включені в межі села Агрономічне рішенням 5 сесії Вінницької районної ради 7 скликання від 29.01.2016 № 1, є комунальною власністю села Агрономічне (крім земель приватної власності та земельних ділянок державної власності, що не можуть передаватися у комунальну власність);

- пунктом 2 рішення затверджено технічну документацію із землеустрою щодо інвентаризації частини земель, які включені в межу населеного пункту села Агрономічне Вінницького району Вінницької області, розроблену ДП "Вінницький науково-дослідний та проектний інститут землеустрою";

- згідно з пунктом 3 рішення державний акт на право постійного користування землею І-ВН № 001263, виданий Вінницькій обласній державній сільськогосподарській дослідній станції відповідно до рішення 10 сесії 22 скликання Агрономічної сільради народних депутатів Вінницького району Вінницької області від 05.04.1996, зареєстрований в Книзі записів державних актів на праві постійного користування землею за № 2, вважати таким, що втратив чинність (том 1, а. с. 97).

4.5. 27.05.2017 Агрономічна сільрада прийняла рішення № 54 "Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) Державному підприємству "Науковий інноваційно-технологічний центр інституту кормів та сільського господарства Поділля Національної академії аграрних наук України", яким вирішено таке:

- затверджено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки кадастровий номер 0520680200:03:003:0229, площею 1,4493 га ДП "Науковий інноваційно-технологічний центр інституту кормів та сільського господарства Поділля Національної академії аграрних наук України" для будівництва та обслуговування будівель і споруд закладів науки по вулиці Мічуріна, 1 в с. Агрономічне, Вінницького району;

- у пункті 2 рішення зазначено про передачу в постійне користування ДП "Науковий інноваційно-технологічний центр інституту кормів та сільського господарства Поділля Національної академії аграрних наук України" (ДП "НІТЦ ІК СГП НААН") земельної ділянки кадастровий номер 0520680200:03:003:0229, площею 1,4493 га для будівництва та обслуговування будівель і споруд закладів науки по вулиці Мічуріна, 1 в с. Агрономічне Вінницького району.

Суди установили, що згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 05.07.2017 на підставі рішення Агрономічної сільради від 27.05.2017 № 54 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєстровано за Агрономічною сільською радою право комунальної власності на ділянку державної власності кадастровий номер 0520680200:03:003:0229, площею 1,4493 га (том 1 а. с. 134- 137).

Крім того суди попередніх інстанцій установили, що сторонами не заперечувалось та матеріалами справи не спростовано розташування спірної земельної ділянки у межах, визначених Державним актом на право постійного користування землею від 05.04.1996 серії І-ВН № 001263 та Публічної кадастрової карти України.

4.6. Предметом позову у справі, яка розглядається, є вимоги прокурора в інтересах держави в особі Вінницької райдержадміністрації про визнання незаконними та скасування пункту 3 рішення Агрономічної сільради від 02.12.2016 № 195 та пункту 2 рішення від 27.05.2017 № 54, скасування державної реєстрації права комунальної власності на земельну ділянку кадастровий номер 0520680200:03:003:0229, площею 1,4493 га для будівництва та обслуговування будівель і споруд закладів науки на вулиці Мічуріна, 1 в с. Агрономічне, Вінницького району з одночасним припиненням права комунальної власності Агрономічної сільради та зобов`язання Агрономічну сільраду повернути земельну ділянку у державну власність.

4.7. Статтею 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У статті 78 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на час прийняття Агрономічною сільською радою оскаржуваного рішення від 02.12.2016 № 195) визначено зміст права власності на землю та передбачено, що право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.

Згідно зі статтею 80 зазначеного Кодексу суб`єктами права власності на землю є: а) громадяни та юридичні особи - на землі приватної власності; б) територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності; в) держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, - на землі державної власності.

Відповідно до частин 1, 2 статті 84 Земельного кодексу України у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Право державної власності на землю набувається і реалізується державою через органи виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.

Згідно з пунктом а) частини 5 статті 83 вказаного Кодексу територіальні громади набувають землю у комунальну власність у разі передачі їм земель державної власності.

Статтею 117 Земельного кодексу України передбачена передача земельних ділянок державної власності у комунальну власність чи земельних ділянок комунальної власності у державну власність та у частині 1 встановлено, що передача земельних ділянок державної власності у комунальну власність здійснюється за рішеннями відповідних органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування, які здійснюють розпорядження землями державної чи комунальної власності відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.

Відповідно до частини 2 вказаної норми до земель державної власності, які не можуть передаватися у комунальну власність, належать, зокрема, земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна державної власності, а також земельні ділянки, які перебувають у постійному користуванні органів державної влади, державних підприємств, установ, організацій, крім випадків передачі таких об`єктів у комунальну власність.

Пунктом 4 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності" передбачено, що у державній власності залишаються розташовані в межах населених пунктів земельні ділянки: на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна державної власності, які перебувають у постійному користуванні органів державної влади, державних підприємств, установ, організацій, Національної академії наук України, державних галузевих академій наук.

У статті 12 Земельного кодексу України визначені повноваження сільських, селищних, міських рад та їх виконавчих органів у галузі земельних відносин та передбачено, що до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить: а) розпорядження землями територіальних громад; б) передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; в) надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; г) вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; ґ) викуп земельних ділянок для суспільних потреб відповідних територіальних громад сіл, селищ, міст; д) організація землеустрою; е) координація діяльності місцевих органів земельних ресурсів;

є) здійснення контролю за використанням та охороною земель комунальної власності, додержанням земельного та екологічного законодавства; ж) обмеження, тимчасова заборона (зупинення) використання земель громадянами і юридичними особами у разі порушення ними вимог земельного законодавства; з) підготовка висновків щодо вилучення (викупу) та надання земельних ділянок відповідно до цього Кодексу; и) встановлення та зміна меж районів у містах з районним поділом; і) інформування населення щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок; ї) внесення пропозицій до районної ради щодо встановлення і зміни меж сіл, селищ, міст; й) вирішення земельних спорів; к) вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.

За змістом частини 1 статті 122 Земельного кодексу України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

У частині 3 вказаної норми передбачено, що районні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для: а) ведення водного господарства; б) будівництва об`єктів, пов`язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, закладів культури, лікарень, підприємств торгівлі тощо), з урахуванням вимог частини сьомої цієї статті; в) індивідуального дачного будівництва.

4.8. Статтею 22 Земельного кодексу України (1990 року в редакції, чинній на час видачі державного акта від 05.04.1996 серії І-ВН № 001263) право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право.

Згідно зі статтею 92 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на час прийняття оспорюваних у справі рішень Агрономічною сільрадою) право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

За змістом статті 23 Земельного кодексу України (1990 року) та статей 125, 126 Земельного кодексу України право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації. Право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державними актами.

4.9. Суди попередніх інстанцій установили, що згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно на спірній земельній ділянці кадастровий номер 0520680200:03:003:0229 розташовані нежитлові будівлі (науковий корпус, лабораторія первинного насінництва, лабораторія селекції), які належать Вінницькій державній сільськогосподарській станції (правонаступником якої є ДП "Науковий інноваційно-технічний центр Інституту кормів та сільського господарства Поділля НААН України") на підставі свідоцтва про право державної власності від 09.10.2008 серії САС № 344526.

Отже, суди установили, що спірна земельна ділянка перебувала у державній власності за фактом місцезнаходження державного нерухомого майна, а тому прийняття сільською радою рішень щодо розпорядження такою земельною ділянкою виходить за межі компетенції сільської ради та не відповідає вимогам закону, а тому оскаржувані у справі рішення Агрономічної сільради є протиправними, такими, що порушують майнові інтереси держави в особі Вінницької райдержадміністрації, до компетенції якої віднесено питання розпорядження землями державної власності у визначених законом випадках.

4.10. Крім того, як свідчать матеріали справи, рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 27.04.2018, залишеним без змін постановою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 18.09.2018, у справі № 128/860/17 частково задоволено позовні вимоги Вінницького національного аграрного університету до Агрономічної сільради про визнання протиправними та скасування пунктів 1 та 3 рішення Агрономічної сільської ради від 02.12.2016 № 195.

Адміністративний суд у справі № 128/860/17, що на момент прийняття пункту 1 оскаржуваного рішення Агрономічної сільради від 02.12.2016 № 195, спірна земля перебувала у постійному користуванні державного підприємства на підставі державного акта від 05.04.1996 I-ВН № 001263, а отже належала до земель державної власності, розпорядником якої є відповідний орган виконавчої влади, а тому в частині пункту 1 рішення сільрадою прийнято не у межах повноважень та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, не обґрунтовано, отже є протиправним та, відповідно, підлягає скасуванню.

4.11. Суд апеляційної інстанції здійснюючи розгляд справи № 902/115/22 дійшов висновку, що суд першої інстанції відмовляючи у задоволенні позовних вимог про визнання протиправними та скасування оскаржуваних пунктів рішень Агрономічної сільради не врахував, що обраний прокурором спосіб захисту спрямовано на відновлення володіння державою об`єктом права власності, який перебуває у володінні органу місцевого самоврядування, і щодо якого цей орган, не маючи на відповідних повноважень, здійснює розпорядчі дії шляхом прийняття рішень. Лише задоволення позовних вимог у цілому призведе до відновлення порушеного права, оскільки скасування усієї послідовності незаконно прийнятих рішень гарантує ефективність відновлення правового становища, яке передувало порушенню. Отже, скасування незаконно прийнятих Агрономічною сільрадою рішень як спосіб правового захисту призведе до усунення становища, яке зашкоджує юридичній визначеності у спірних правовідносинах, яка є необхідною складовою ефективності такого захисту, про що висловилася Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17, зазначивши, що оскарження такого рішення спрямоване не на втрату ним юридичної сили, а на захист інтересу у юридичній визначеності на майбутнє і такий інтерес порушується допоки існує незаконне рішення (триваюче порушення).

4.12. Як вже зазначалося Вінницький національний аграрний університет у касаційній скарзі, оскаржуючи постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 27.10.2022 в частині скасування рішення суду першої інстанції та задоволення позовних вимог прокурора про визнання протиправними та скасування оскаржуваних пунктів рішень Агрономічної сільради, посилався на пункт 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, а саме ухвалення судового рішення без урахування висновків Верховного Суду у подібних правовідносинах.

Відповідно до частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами 1, 3 статті 310 цього Кодексу.

За змістом статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду, після подання касаційної скарги.

За змістом пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України оскарження судових рішень з підстави, зазначеної в пункті 1 частини 2 цієї статті, можливе за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, в якій подано касаційну скаргу, і в справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи. Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (такий правовий висновок викладено у пункті 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц).

При цьому на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими (такий правовий висновок наведено у пункті 39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19).

4.13. Так, у постанові від 21.02.2011 у справі № 21-3а11, на яку посилався заявник касаційної скарги, Верховний Суд України за результатами перегляду справи за позовом прокурора про скасування пунктів рішення органу місцевого самоврядування, яким відмовлено Національному аграрному університету у видачі дозволу на переоформлення земельної ділянки, скасовуючи судове рішення у справі та направляючи справу на новий розгляд до суду касаційної інстанції виходив з того, що Вищий адміністративний суд України залишив поза увагою, що суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що всі майнові права Кримського сільськогосподарського інституту ім. Калініна, у тому числі і право користування земельною ділянкою, перейшли до його правонаступника - Національного аграрного університету та не дослідив всі обставини справи.

Крім того, у цій справі Верховний Суд України вказав про безпідставне посилання суду касаційної інстанції на те, що позов прокурора пред`явлено в порядку, визначеному статтею 21 Закону України "Про прокуратуру", оскільки судом апеляційної інстанції встановлено, що при поданні позовної заяви прокурор зазначав саме статтю 36-1 цього Закону, а також суд касаційної інстанції не витребував всіх необхідних документів для з`ясування всіх обставин справи та не залучив заінтересованих осіб до справи дійшовши відповідних висновків.

У справі № 914/839/18 (постанова Верховного Суду від 31.01.2019) за позовом Городоцької міської ради Львівської області до Городоцької районної спілки споживчих товариств про скасування державного акта на право постійного користування землею, виданого спільному підприємству "Райкоопзаготпром", скасування запису про реєстрацію державного акта та зобов`язання Городоцьку районну спілку споживчих товариств повернути земельну ділянку, Верховний Суд зазначив, що суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що припинення права користування земельною ділянкою з підстави припинення установи допускається лише у випадку, коли припинення останньої виключає правонаступництво. Суди попередніх інстанцій установивши обставини стосовно того, що відповідач є правонаступником права постійного користування земельної ділянки СП "Райкоопзаготпром", правильно виходили з того, що не переоформлення права такого постійного користування земельною ділянкою відповідачем не дає правових підстав для задоволення позову.

У справі № 179/1043/16-ц (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020) розглядалися позовні вимоги ОСОБА_1 до Магдалинівської районної державної адміністрації Дніпропетровської області про визнання у порядку спадкування прав засновника селянського (фермерського) господарства та права постійного користування земельною ділянкою, наданою для ведення такого господарства.

У справі № 918/194/19 (постанова Верховного Суду від 02.09.2020) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Селекція" до Тараканівської сільської ради Дубенського району Рівненської області про визнання недійсним рішення № 449 від 29.08.2018 про припинення позивачу права постійного користування земельними ділянками, Верховний Суд скасовуючи судові рішення та задовольняючи позовні вимоги вказав, що припинення права користування земельною ділянкою з підстави припинення юридичної особи, зважаючи на положення частини 1 статті 141 Земельного кодексу України, допускається лише у випадку, коли припинення такої особи виключає правонаступництво. З установлених судами обставин справи вбачається, що позивач є правонаступником Дочірнього підприємства "Селекція" Відкритого акціонерного товариства "Дубноцукор" у результаті його перетворення, яке користувалось земельною ділянкою на праві постійного користування на підставі виданого державного акта, а за передавальним актом, затвердженим протоколом позачергових загальних зборів акціонерів Публічного акціонерного товариства "Дубноцукор" від 18.07.2013 до позивача перейшло, зокрема, право землекористування за державним актом.

У справі № 914/748/19 (постанова Верховного Суду від 12.02.2020) за позовом Селянського (фермерського) господарства "Короп" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Рава-Руська РМС", Рава-Руської міської ради Жовківського району Львівської області та Головного управління Держгеокадастру у Львівській області про про скасування рішення органу місцевого самоврядування, державного акта на земельну ділянку та державної реєстрації земельної ділянки, Верховний Суд, погодившись з висновками судів про відсутність правових підстав для задоволення позову та змінюючи мотивувальні частини судових рішень, зазначив, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Рава-Руська РМС" законно отримало земельну ділянку у користування в 1993 році, і передання частини цієї земельної ділянки у тимчасове користування позивача ніяким чином не вплинуло на чинність та правомірність землекористування товариством та не створило передумов для ствердження конкуренції прав, на якій побудовано вимоги позивача.

У справі № 904/284/19 (постанова Верховного Суду від 19.08.2020) за позовом Фермерського господарства "Свитязь" до Миколаївської сільської ради Васильківського району Дніпропетровської області про визнання незаконним і скасування рішення сільської ради, скасовуючи судові рішення та передаючи справу на новий розгляд до суду першої інстанції, Верховний Суд вказав, що з аналізу приписів статей 1, 5, 7, 8 Закону України "Про фермерське господарство" можна дійти висновку, що після отримання земельної ділянки фермерське господарство має бути зареєстроване у встановленому законом порядку і з дати реєстрації набуває статусу юридичної особи. З цього часу обов`язки землекористувача здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому надавалася відповідна земельна ділянка для ведення фермерського господарства. З моменту державної реєстрації селянського (фермерського) господарства та набуття ним прав юридичної особи таке господарство на основі норм права набуває як правомочності володіння і користування, так і юридичні обов`язки щодо використання земельної ділянки. підставою припинення права постійного користування земельною ділянкою, наданою громадянину для ведення фермерського господарства, є припинення діяльності такої юридичної особи як селянське (фермерське) господарство (фермерське господарство). У земельному законодавстві (як чинному на момент створення відповідача, так і з 01.01.2002 й до сьогодні) така підстава припинення права постійного користування фермерським господарством земельною ділянкою свого засновника як смерть громадянина - засновника фермерського господарства відсутня. Проте суди попередніх інстанцій при вирішення спору не досліджували та не встановлювали обставини стосовно того, як саме земельна ділянка була використана засновником фермерського господарства у 199 році та чи є спірна земельна ділянка єдиною, якою користується фермерське господарство, без чого неможливим є визначення правового статусу спірної земельної ділянки та з`ясування того, чи мало місце порушення прав позивача внаслідок припинення права землекористування за оспорюваним рішенням відповідача.

У справі № 915/657/18 (постанова від 04.08.2020) за позовом заступника керівника Первомайської місцевої прокуратури Миколаївської області в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області до Селянського (фермерського) господарства "Олексієнко Сергій Миколайович" про зобов`язання повернути земельну ділянку, залишаючи без змін судові рішення у справі про відмову у задоволенні позову, Верховний Суд з урахуванням положень Законів України "Про фермерське господарство", "Про селянське (фермерське) господарство", пункту 6 розділу X "Перехідні положення" Земельного кодексу України, статті 141 Земельного кодексу України зазначив, що за обставинами цієї справи після отримання громадянином ОСОБА_2. державного акта на право постійного користування земельною ділянкою та його державної реєстрації та заснування юридичної особи - СФГ "Олексієнко Сергій Миколайович", у правовідносинах користування спірною земельною ділянкою з дня державної реєстрації відповідача саме він набув права та обов`язки землекористувача і відповідне право землекористування відповідача не є таким, що припинилось.

Водночас, як вже зазначалося, суди попередніх інстанцій у справі, яка розглядається, установили, що спірна земельна ділянка перебувала у державній власності за фактом місцезнаходження державного нерухомого майна, а тому прийняття Агрономічною сільрадою рішень щодо розпорядження такою земельною ділянкою виходить за межі компетенції сільської ради та не відповідає вимогам закону, а оскаржувані у справі рішення Агрономічної сільради є протиправними.

Крім того, адміністративний суд у справі № 128/860/17 частково задовольняючи позовні вимоги Вінницького національного аграрного університету про визнання протиправним та скасування пункту 1 рішення Агрономічної сільської ради від 02.12.2016 № 195 установив, що на момент прийняття оскаржуваного рішення, спірна земля перебувала у постійному користуванні державного підприємства на підставі державного акта від 05.04.1996 I-ВН № 001263, а отже належала до земель державної власності, розпорядником якої є відповідний орган виконавчої влади.

Отже, з урахуванням установлених судом апеляційної інстанції обставин у справі, яка розглядається, та обставин, установлених судами у справах, наведених скаржником у касаційній скарзі, правовідносини у цих справах не є подібними, а застосування судами норм матеріального права було здійснено виходячи із встановлених обставин кожної конкретної справи на підставі оцінки судами всіх доказів щодо наявності/відсутності підстав для задоволення позовних вимог.

4.14. Скаржник також посилається у касаційній скарзі на неврахування судом апеляційної інстанції постанови Верховного Суду від 07.12.2018 у справі № 924/1256/17 та від 15.05.2019 у справі № 911/1497/18 стосовно того, що наявність інтересів держави повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора, а також на постанову від 19.05.2020 у справі № 916/1608/18 щодо відсутності порушеного права визначеного прокурором позивача, однак колегія суддів вважає за необхідне зазначити таке.

Як вже зазначалося, суди попередніх інстанцій установили, що спірна земельна ділянка перебувала у державній власності за фактом місцезнаходження державного нерухомого майна і підтвердження права власності держави на земельну ділянку є підставою для задоволення вимог про її повернення, а також інших заявлених вимог, які сприятимуть отриманню безпосереднього володіння власником цієї земельної ділянки та усунуть юридичну невизначеність спірних правовідносин, а за змістом земельного законодавства місцева державна адміністрація розпоряджається землями державної власності відповідно до закону.

4.15. Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики з вирішення господарських спорів, що виникають із подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.

Ураховуючи те, що правовідносини у справі, яка розглядається, та у справах, наведених скаржником у касаційній скарзі не є подібними, касаційне провадження за касаційною скаргою Вінницького національного аграрного університету, відкрите з підстави, визначеної у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, слід закрити.

4.16. Вінницький національний аграрний університет у касаційній скарзі, оскаржуючи постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 27.10.2022 з підстави, визначеної у пункті 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України вказував на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування статті 16 Цивільного кодексу України, статті 23 Закону України "Про прокуратуру", статей 4, 53 Господарського процесуального кодексу України, пункту 4 Прикінцевих положень та перехідних положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності" та статті 17, частини 3 статті 122, статті 141 Земельного кодексу України у подібних правовідносинах, а саме чи порушуються права держави в особі районної державної адміністрації, як власника землі і розпорядника земельних ділянок, на яких розташовані об`єкти нерухомого майна державної власності у разі прийняття органом місцевого самоврядування рішення про визнання таким, що втратив чинність державного акта на право постійного користування, оформленого до 2002 року, на ім`я юридичної особи, яка є власником вказаного майна.

З огляду на зміст вимог процесуального закону, при касаційному оскарженні судових рішень з підстав, передбачених пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, окрім посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, касаційна скарга має містити, зокрема зазначення норми права щодо якої відсутній висновок її застосування із конкретизацією змісту правовідносин, в яких цей висновок відсутній та обґрунтувати необхідність формування єдиної правозастосовчої практики щодо цієї норми для правильного вирішення справи.

Як вже зазначалося, суди попередніх інстанцій установили, що згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно на спірній земельній ділянці кадастровий номер 0520680200:03:003:0229 розташовані нежитлові будівлі (науковий корпус, лабораторія первинного насінництва, лабораторія селекції), які належать Вінницькій державній сільськогосподарській станції (правонаступником якої є ДП "Науковий інноваційно-технічний центр Інституту кормів та сільського господарства Поділля НААН України") на підставі свідоцтва про право державної власності від 09.10.2008 серії САС № 344526.

За змістом частини 2 статті 117 Земельного кодексу України до земель державної власності, які не можуть передаватися у комунальну власність, належать, зокрема, земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна державної власності, а також земельні ділянки, які перебувають у постійному користуванні органів державної влади, державних підприємств, установ, організацій, крім випадків передачі таких об`єктів у комунальну власність.

Пунктом 4 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності" передбачено, що у державній власності залишаються розташовані в межах населених пунктів земельні ділянки: на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна державної власності, які перебувають у постійному користуванні органів державної влади, державних підприємств, установ, організацій, Національної академії наук України, державних галузевих академій наук.

Суди установили, що спірна земельна ділянка перебуває у державній власності за фактом місцезнаходження державного нерухомого майна, а тому прийняття сільською радою рішень щодо розпорядження такою земельною ділянкою виходить за межі компетенції сільської ради та не відповідає вимогам закону.

Однак, оскаржуючи судове рішення у справі з підстави, визначеної у пункті 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України скаржник у касаційній скарзі не довів та не обґрунтував необхідність формування єдиної правозастосовчої практики стосовно застосування норм права, зазначених заявником касаційної скарги.

4.17. Зазначення скаржником у касаційній скарзі про оскарження судового рішення у справі також з підстави, визначеної у пункті 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України не береться до уваги, оскільки заявником касаційної скарги не наведено доводів оскарження судового рішення з підстав, передбачених частинами 1, 3 статті 310 цього Кодексу.

5. Висновки Верховного Суду

5.1. Згідно зі статтею 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За змістом частини 1 статті 300 цього Кодексу, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

5.2. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно зі статтею 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

5.3. Ураховуючи те, що доводи касаційної скарги Вінницького національного аграрного університету не знайшли свого підтвердження, Верховний Суд, переглянувши оскаржуване судове рішення у межах доводів та вимог касаційної скарги, вважає, що касаційне провадження у справі за касаційною скаргою Вінницького національного аграрного університету, відкрите з підстави, передбаченої у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, слід закрити, а з інших підстав оскарження постанови суду апеляційної інстанції, визначених заявником - залишити постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 27.10.2022 у справі без змін.

6. Розподіл судових витрат

6.1. Оскільки підстав для скасування судового рішення, а також задоволення касаційної скарги немає, судовий збір за подання касаційної скарги слід покласти на скаржника.

Керуючись статтями 296, 300, 301, пунктом 1 частини 1 статті 308, статтями 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційне провадження за касаційною скаргою Вінницького національного аграрного університету на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 27.10.2022 у справі № 902/115/22 закрити.

2. Касаційну скаргу Вінницького національного аграрного університету залишити без задоволення.

3. Постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 27.10.2022 у справі № 902/115/22 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Т. Б. Дроботова

Судді Н. О. Багай

Ю. Я. Чумак