Рішення

від 23.03.2023 по справі 903/150/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10

E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

23 березня 2023 року Справа № 903/150/23

Господарський суд Волинської області у складі головуючого судді Гарбара Ігоря Олексійовича, розглянувши у приміщенні Господарського суду Волинської області у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи справу №903/150/23 за позовом Комунального підприємства «Волинський обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф» Волинської обласної ради до Товариства з обмеженою відповідальністю «ВПМК ГРУП» про стягнення 72552,64 грн.

ВСТАНОВИВ:

08.02.2023 Комунальне підприємство «Волинський обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф» Волинської обласної ради подало позов до Товариства з обмеженою відповідальністю «ВПМК ГРУП» про стягнення 72552,64 грн., в т.ч.:59140,80 грн. основний борг, 9271,99 грн. пеня та 4139,85 грн штраф.

На обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем договору про закупівлю №2/03/20 від 30.03.2020.

Ухвалою суду від 10.02.2023 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Ухвала суду від 10.02.2023, яка була направлена рекомендованим листом на юридичну адресу відповідача (43020, м. Луцьк, вул. Рівненська, 48) повернута з відміткою відділення поштового зв`язку "адресат відсутній за вказаною адресою".

Згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців місцезнаходження Товариства з обмеженою відповідальністю «ВПМК ГРУП»: 43020, м. Луцьк, вул. Рівненська, 48, отже суд направив ухвалу від 10.02.2023 за місцем державної реєстрації останнього.

Тобто, надіслання судом процесуальних документів на адресу, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань у разі відсутності повідомлення особою іншої адреси для направлення поштової кореспонденції, є належним виконанням приписів процесуального закону щодо надсилання судових рішень учасникам справи (аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 11.09.2018 по справі № 911/3309/17).

Також, ухвала суду надіслана 13.02.2023 о 11:14 год на електронну адресу відповідача, яка зазначена в позовній заяві (vpmk-trade@ukr.net).

Строк для подання відзиву - до 07.03.2023 включно.

Відзив відповідача на адресу суду не надходив.

Заперечення щодо розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін відсутні.

Згідно ч. 9 ст. 165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Враховуючи, що норми ст. 74 ГПК України щодо обов`язку суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п. 4 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, відсутність відзиву з відповідними вказівками на незгоду відповідача з будь-якою із обставин справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, що позбавляє відповідача відповідно до ч.4 ст. 165 ГПК України заперечувати проти такої обставини під час розгляду справи, суд вважає, що ним, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та вважає за необхідне розгляд справи проводити за наявними в ній матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, суд прийшов до наступного висновку.

Як вбачається з матеріалів справи, 30.03.2023 між Комунальним підприємством «Волинський обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф» Волинської обласної ради (далі - Покупець/Позивач або КП «ВОЦЕМДМК») та Товариством з обмеженою відповідальністю «ВПМК ГРУП» (далі - Продавець/Відповідач або ТОВ «ВПМК ГРУП») укладено договір про закупівлю №2/03/20 щодо поставки бензину А-92, дизельного палива (далі - Договір, а.с.17-20).

Згідно з пунктом 1.1. Договору. Продавець зобов`язується протягом 2020 року продати і поставити Покупцеві товар: бензин А-92 та дизельне паливо (за кодом ДК 021:2015 - 09130000-9 - Нафта та дистиляти), шляхом передачі талонів/карток на пальне/бланків-дозволів та зберігати його для Покупця, а Покупець - прийняти й оплатити товар відповідно до визначених цим Договором умов.

Відповідно до пункту 3.1. Договору, ціна Договору становить - 2 419 910,00 грн, в т.ч/ПДВ - 403318,33 грн. Згідно з Додатковою угодою від 28.04.2020 ціна Договору зменшена, і становить - 2 300 150,00 грн (а.с.23).

Відповідно до пункту 5.1. Договору, поставка товару - це передача Покупцю Продавцем талонів, згідно з якими буде безперебійно відпускатись товар, на відповідну до замовлення кількість.

Згідно п. 5.6. Договору зазначено, що Продавець зобов`язаний передати товар на першу вимогу у місцях поставки (АЗС продавця/його партнерів), вказаних у пункті 5.2. Договору на підставі талонів на відповідну кількість товару.

Право власності на товар переходить до Покупця з моменту підписання Сторонами видаткової накладної на товар (п.5.5 договору).

У підпункті 6.3.1. пункту 6.3. Договору вказано, що Продавець зобов`язаний забезпечити безперебійний продаж (постачання) і зберігання товару у строки і на умовах, що встановлені Договором.

Згідно з підпунктом 7.2.2. пункту 7.2. Договору, за порушення строків виконання зобов`язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товару, з якого допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

У відповідності до п.9.4 договору, у разі недосягнення Сторонами згоди, спори (розбіжності) вирішуються у судовому порядку. При цьому, обов`язковим для сторін є досудовий порядок вирішення спору, шляхом пред`явлення і претензій відповідно до Господарського процесуального кодексу України.

У пункті 10.1. Договору зазначено, що цей Договір набирає чинності з дня його підписання та скріплення печатками Сторін і діє по 31 грудня 2020 року включно, а в частині розрахунків між Сторонами, постачання оплаченого товару та стягнення штрафних санкцій - до повного виконання Сторонами своїх обов`язків за цим Договором.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачу від начальника гаража КП «ВОЦЕМДМК» неодноразово надходили службові записки від 05.04.2022, 24.08.2022 та від 12.01.2023 (а.с.30-32) відповідно, в яких йдеться про проблеми із обміном талонів (карткок) на пальне, які були поставлені Відповідачем на усіх АЗС-партнерах, які визначені у Додатку 2 Договору (в даному випадку АЗС «ВПМК-Трейд»/Аргос у м. Луцьку та м. Маневичі. Волинської області). Працівники АЗС-партнерів не обмінювали талони, надані Продавцем, без пояснення причин відмови.

З метою досудового врегулювання спору, 28.06.2022 на поштову адресу Відповідача КП «ВОЦЕМДМК» скеровувало претензію з вих. № 992/1.11 (а.с.33-34), з вимогою повернути раніше сплачені кошти за талони/картки/бланки дозволу на пальне. Відповіді на яку не надходило, що підтверджується повернутим поштовим конвертом із написом «за закінченням терміну зберігання» (а.с.35).

Позивачем повторно надіслано претензію на поштову та електронну адресу Відповідача 24.08.2022, за вих. № 1324/1.1 1 (а.с.36-37), з вимогою про повернення раніше сплачених коштів, проте від ТОВ «ВПМК ГРУП» відповіді до КП «ВОЦЕМДМК» не надходило, і відповідно вимоги Позивача не виконувались. Даний лист також повернутий Позивачу із відміткою на поштовому конверті «за закінченням терміну зберігання» (а.с.39).

Позивач на підтвердження повторного відправлення вищевказаної претензії електронною поштою, надав до суду скріншот з електронної пошти Позивача, із відомостями про відправлення вищевказаної претензії (а.с.40).

Окрім цього, як слідує з матеріалів справи, позивач звертався з листом від 17.10.2022 за вих. № 1663/1.11 до ТОВ «Аргос», щодо проблем із заправкою автомобілів за талонами, виданими відповідачем. У даному листі, Позивач ставив питання щодо наявності взаємних прав і обов`язків між АЗС-партнером і Відповідачем. На даний лист відповіді від даного представника не надходило, і він повернутий Позивачу із відміткою «за закінченням терміну зберігання» (а.с.41-42).

Як вбачається з матеріалів справи, факт оплати/надходження талонів на пальне до Позивача підтверджується видатковою накладною від 30.03.2020 № 70 (а.с.25).

Факт залишку талонів, які не обмінені підтверджується Актом інвентаризації пального на центральному складі підприємства (а.с.26-29) на загальну суму 59 140,80 грн.

З доводів позивача слідує, що на день розгляду справи основна заборгованість становить 59140,80 грн.

Відповідно до ст. 144 ГК України, ст.11 ЦК України обов`язки суб`єктів господарювання виникають з угод, передбачених законом, а також з угод, непередбачених законом, але таких які йому не суперечать.

У відповідності до ст.173 ГК України та ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно ст. 193 ГК України, ст.ст. 526, 527, 530 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено законом або договором, не випливає із суті зобов`язання. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно із статтею 629 ЦК України договір є обов`язковим до виконання сторонами.

Статтею 525 ЦК України визначено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

У відповідності до ст. 599 ЦК України, зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст.712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

У відповідності до ч. 2 ст. 712 ЦК України, до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Керуючись пунктом 2 частини 1 статті 664 ЦКУ, обов`язок Продавця передати товар Покупцеві вважається виконаним у момент надання товару в розпорядження Покупця, якщо товар має бути переданий Покупцеві за місцезнаходженням товару.

За змістом статті 667 ЦКУ якщо право власності переходить до Покупця раніше від передання товару, Продавець зобов`язаний до передання зберігати товар, не допускаючи його погіршення. Необхідні для цього витрати Покупець зобов`язаний відшкодувати Продавцеві, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ч.1 ст.670 ЦК України, якщо продавець передав покупцеві меншу кількість товару, ніж це встановлено договором купівлі-продажу, покупець має право вимагати передання кількості товару, якої не вистачає, або відмовитися від переданого товару та його оплати, а якщо він оплачений, - вимагати повернення сплаченої за нього грошової суми.

За змістом ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Статтею 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну проданого товару.

Згідно з частиною 2 статті 693 ЦКУ, якщо Продавець, який одержав суму попередньо' оплати товару, не передав товар у встановлений строк, Покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Згідно вимог ст.180 ГК України, зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Згідно ч.4 ст.180 ГК України, умови про предмет у господарському договорі повинні визначати найменування (номенклатуру, асортимент), кількість продукції (робіт, послуг), а також вимоги до їх якості. Вимоги щодо якості предмета договору визначаються відповідно до обов`язкових для сторін нормативних документів, зазначених у статті 15 цього Кодексу, а у разі їх відсутності - в договірному порядку, з додержанням умов, що забезпечують захист інтересів кінцевих споживачів товарів і послуг.

В ч. 1 ст.222 ГКУ вказано, що учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб`єктів, зобов`язані поновити їх, не чекаючи пред`явлення їм претензії чи звернення до суду.

Відповідно до ч. 2 ст.205 ГК України, у разі неможливості виконання зобов`язання повністю або частково зобов`язана сторона з метою запобігання невигідним для сторін майновим та іншим наслідкам повинна негайно повідомити про це управнену сторону, яка має вжити необхідних заходів щодо зменшення зазначених наслідків. Таке повідомлення не звільняє зобов`язану сторону від відповідальності за невиконання зобов`язання відповідно до вимог закону. Жодних повідомлень від Відповідача до Позивача не надходило, заходів для зменшення наслідків невиконання зобов`язання не здійснювалось.

Статтею 610 ЦК України встановлено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (пункт 3 частини 1 статті 611 ЦК України).

Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

У відповідності до частини 1 статті 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Штрафними санкціями згідно з частиною 1 статті 230 ГК України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно з частиною 2 статті 231 Господарського кодексу України, у разі, якщо порушено господарське зобов`язання, в якому хоча б одна сторона є суб`єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов`язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов`язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення строків виконання зобов`язання стягується пеня у розмірі 0,1% вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі 7% вказаної вартості.

Разом з тим, слід відзначити, що штрафні санкції, передбачені абз. 3 ч. 2 ст. 231 ГК України, за порушення строків виконання зобов`язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Застосування до боржника, який порушив господарське зобов`язання, санкції у вигляді штрафу, передбаченого абзацом 3 частини 2 статті 231 ГК України, можливо за сукупності таких умов: якщо інший розмір певного виду штрафних санкцій не передбачено договором або законом; якщо порушено господарське зобов`язання, в якому хоча б одна сторона є суб`єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки; якщо допущено прострочення виконання негрошового зобов`язання, пов`язаного з обігом (поставкою) товарів, виконанням робіт, наданням послуг, з вартості яких і вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафу (Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 28.02.2011 у справі №3-11гс11, від 04.02.2014 у справі №3-14гс14).

Слід зазначити, що положення пункту 7.2.2 Договору щодо сплати пені та штрафу за порушення строку виконання зобов`язання узгоджується з приписами частини 2 статті 231 ГК України, відповідно до якої у разі, якщо порушено господарське зобов`язання, в якому хоча б одна сторона є суб`єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов`язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов`язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення строків виконання зобов`язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості (аналогічна правова позиція викладена у Постанові Верховного Суду України від 15.01.2015 № 910/23600/13|3-204гс14).

У даному випадку позивач є суб`єктом господарювання, що належить до державного сектору економіки.

Такий вид забезпечення виконання зобов`язання як пеня та її розмір встановлено ч. 3 ст. 549 ЦК України, ч. 6 ст. 231 ГК України та ст.ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань", а право встановити у договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам ч. 4 ст. 231 ГК України. Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов`язань передбачено ч. 2 ст. 231 ГК України. При цьому в інших випадках порушення виконання господарських зобов`язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі можливість одночасного стягнення пені та штрафу, що узгоджується зі свободою договору, встановленою ст. 627 ЦК України, тобто коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За таких обставин, одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить ст. 61 Конституції України, оскільки згідно зі ст. 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до ст.230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій (наведена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 09.02.2018 у справі N 911/2813/17, від 22.03.2018 у справі N 911/1351/17, від 25.05.2018 у справі N 922/1720/17, від 02.04.2019 № 917/194/18).

Разом з цим, як слідує з матеріалів справи, а саме розрахунку позивача, останній просить стягнути з відповідача 9271,99 грн. пені за період з 06.04.2022 по 05.10.2022 та 4139,85 грн штрафу.

В обгрунтування періоду нарахування пені зазначає, що оскільки покупцю стало відомо про порушення свого права із службової записки начальника гаража КП «ВОЦЕМДМК» від 05.04.2022 (а.с.30), яка складена після першого факту відмови у обміні талонів на пальне, тому датою початку перебігу строку позовної давності вважає - 06.04.2022.

Суд перевіривши методику та правильність розрахунків позивача щодо нарахування пені та штрафу, погоджується з ними частково.

Вважає, що останні підставні та підлягають до часткового задоволення в сумі 2188,21 грн. - пені (за період з 30.08.2022 по 05.10.2022) та 4139,85 грн. - 7% штрафу, в іншій частині стягнення пені в розмірі 7083,78 грн. слід відмовити, оскільки останні безпідставно нараховані, адже договором не передбачено строк зобов`язання повернення коштів, а службова записка від 05.04.2022 не є вимогою в якій вказано, коли зобов`язання мало бути виконано.

У відповідності до претензії від 28.06.2022 за вих №992/1.11 (а.с.33-34), яка направлена на юридичну адресу відповідача та повернута поштовим зв`язком 29.07.2022 «за закінченням терміну зберігання» (а.с.35), позивач просив повернути раніше сплачені кошти та розглянути претензію у строк передбачений чинним законодавством України.

Згідно п.6 ст.22 ГК України, претензія розглядається в місячний строк з дня її одержання, якщо інший строк не встановлено цим Кодексом або іншими законодавчими актами.

Отже, оскільки претензії від 28.06.2022 за вих №992/1.11 (а.с.33-34) повернута позивачу 29.07.2022, то останнім днем повернення коштів є 29.08.2022.

Тому нарахування штрафних санкцій необхідно рахувати з 30.08.2022.

Разом з цим, судом враховано, що перебіг часу, за який нараховуються пені, починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.

За приписами статті 253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Відповідачем не надано жодного доказу на спростування заявленого боргу.

Контррозрахунку нарахування 7% штрафу та пені відповідачем не подано.

Оцінюючи подані стороною докази, що ґрунтуються на повному, всебічному й об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про те, що заявлена позивачем вимога щодо стягнення з відповідача підтверджена матеріалами справи, відповідачем не спростована підлягає до задоволення в сумі 65468,86 грн заборгованості, в т.ч. 59140,80 грн. основний борг, 2188,21 грн. пеня та 4139,85 грн штраф. В решті позову слід відмовити.

Оскільки спір до розгляду суду доведено з вини відповідача, то витрати по сплаті судового збору пропорційно до суми задоволених вимог в сумі 2421,94 грн. (65468,86*2684/72552,64) відповідно до ст. 129 ГПК України слід віднести на нього.

Відповідно до ч. 1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно зі ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ст.77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Згідно зі ст.78 ГПК України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Частинами 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008 зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Проте, якщо подання сторони є вирішальним для результату проваджень, воно вимагає конкретної та прямої відповіді ("Руїс Торіха проти Іспанії").

Завданням національних судів є забезпечення належного вивчення документів, аргументів і доказів, представлених сторонами ("Ван де Гурк проти Нідерландів)".

Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті ("Гірвісаарі проти Фінляндії").

Згідно ж із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Отже, вказані рішення Європейського суду з прав людини суд застосовує у даній справі як джерело права.

Керуючись ст. 129, 233, 236, 237, 238, 240, 256 ГПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ВПМК ГРУП» (вулиця Рівненська,48, місто Луцьк, 43020, код ЄДРПОУ 42569446) на користь Комунального підприємства «Волинський обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф» Волинської обласної ради (вулиця Словацького,28, місто Луцьк, 43021, код ЄДРПОУ 38527798) 65468,86 грн заборгованості (шістдесят п`ять тисяч чотириста шістдесят вісім гривень 86 коп), в т.ч. 59140,80 грн. основний борг, 2188,21 грн. пеня 4139,85 грн, штраф та 2421,94 грн. (дві тисячі чотириста двадцять одна гривня 94 коп) витрат по сплаті судового збору.

3. В решті позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене до Північно-західного апеляційного господарського суду відповідно до ст. 255-256, п. 17.5 Перехідних положень ГПК України.

Суддя І. О. Гарбар