Рішення

від 16.03.2023 по справі 909/994/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16.03.2023 м. Івано-ФранківськСправа № 909/994/22Господарський суд Івано-Франківської області у складі судді Кобецької С. М., секретар судового засідання Гарасимко О.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Калуської міської ради,

вул. Івана Франка, 1, м. Калуш, Івано-Франківська область,77301;

до відповідача: Малого приватного підприємства "Буран",

вул. Лесі Українки, 1, с. Голинь, Калуський район,

Івано-Франківська область, 77343;

про стягнення 336 965,84 грн.

Представники сторін в судове засідання не з"явились.

ВСТАНОВИВ:

Калуська міська рада звернулася до Господарського суду Івано-Франківської області з позовною заявою до Малого приватного підприємства "Буран" про стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за користування земельною ділянкою комунальної власності в сумі 336 965,84 грн.

Ухвалою Господарського суду Івано-Франківської області від 06.12.2022 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі.

В судовому засіданні 02.03.2023 оголошувалась перерва до 16.03.2023.

Представник позивача в судове засідання не з`явився, хоча про дату час та місце розгляду справи був належним чином повідомлений. Однак, міський голова адресував суду клопотання вх№3882/23 від 13.03.2023, в якому просить суд відкласти розгляд справи, у зв`язку з скликанням першої позачергової сесії Калуської міської ради та неможливістю забезпечити присутність в судовому засіданні повноважного представника.

При розгляді клопотання позивача про відкладення розгляду справи, суд встановив відсутність правових підстав для його задоволення тому, що: - розпорядженням міського голови №56-р від 02.03.2023 позачергову сесію Калуської міської ради скликано на 16.03.2023 о 16:00 год, в той час, як розгляд справи призначено на 16.03.2023 об 11:00 год, що за переконанням суду, не позбавляло можливості участі представника, як у судовому засіданні, так і на сесії міської ради; - присутність в судовому засіданні учасника справи в розумінні пункту 2 частини 1 статті 42 Господарського процесуального кодексу України є правом, а не обов`язком останнього; - явка представника позивача в судове засідання 16.03.2023 не визнавалась судом обов`язковою; - позивач у клопотанні просить суд відкласти розгляд справи та не повідомляє про те, що явка представника пов`язана з наявністю доказів, що стосуються розгляду спору по суті; - гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, вчиненої в Римі 04.11.1950, ратифікованої Україною 17.07.1997 (набрала чинності для України 11.09.1997) право кожного на справедливий і публічний розгляд його справи та отримання "вирішення" спору судом кореспондується з обов`язком суду здійснити швидкий та ефективний розгляд справи упродовж розумного строку, в той час, як провадження у справі відкрито 06.12.2022, а строк підготовчого провадження продовжувався на 30 днів; - приписи частини 2 статті 42, частини 1 статті 43 Господарського процесуального кодексу України зобов`язують учасників справи сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи, добросовісно користуватися процесуальними правами та не зловживати ними. Так, Європейський суд з прав людини в рішеннях від 07.07.1989 у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії", від 26.04.2007 у справі "Олександр Шевченко проти України", від 14.10.2003 у справі "Трух проти України", від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України" неодноразово наголошував, що на осіб, які беруть участь у справі, покладається обов`язок демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, утримуватись від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Позовні вимоги позивач виклав у позовній заяві, обґрунтовує їх тим, що відповідач - МПП "Буран" є власником нерухомого майна та фактичним користувачем без правовстановлюючих документів земельної ділянки площею 1,5760 га з кадастровим номером 2622881601:01:007:0236 по вул. Лесі Українки, 1, с.Голинь, Калуський район, Івано-Франківська область. Вважає, що відповідач без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї земельної ділянки - територіальної громади м.Калуш зберіг у себе кошти у вигляді орендної плати за період з 01.01.2021 до 31.10.2022 в розмірі 336 965,84 грн, які просить суд стягнути з відповідача в судовому порядку. Позовні вимоги обґрунтовані приписами статей 2, 125, 206 Земельного Кодексу, статей 14, 288 Податкового кодексу, статей 181, 1212, 1214 Цивільного кодексу України, статей 2, 4, 12, 161-163, 171 Господарського кодексу України.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, хоча про дату час та місце розгляду справи був належним чином повідомлений. Матеріали справи містять відзив на позов вх№914/23 від 17.01.2023, в якому відповідач підтверджує, що являється власником об"єкта нерухомості, розташованого на спірній земельній ділянці. Однак, проти позову заперечує з підстав того, що: - відповідач неодноразово звертався до Голинської сільської ради із заявою про затвердження плану землеустрою земельної ділянки та передачу її в оренду, однак через неприязні відносини керівника з сільським головою, заяви не приймали та не реєстрували; - обстеження земельної ділянки проведено комісією Калуської міської ради без повідомлення відповідача; - розрахунок безпідставно збережених коштів за період з 01.01.2021 до 31.10.2022 в сумі 336 965,84 грн неправомірно проведено з урахуванням максимального розміру орендної плати - 12%, встановленого Податковим кодексом України, а не заставкою, затвердженою Положенням про встановлення ставок земельного податку та орендної плати на території Голинської сільської ради; - земельна ділянка з кадастровим номером 2622881601:01:007:0236 не є об"єктом цивільних прав у розумінні статті 79-1 Земельного кодексу України, адже державна реєстрація права комунальної власності за Калуською міською радою не проведена до сьогоднішнього дня. Просить суд відмовити в позові в повному обсязі.

Беручи до уваги: - приписи статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, стосовно розгляду спору впродовж розумного строку; - норми частин 1, 3 статті 202 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якими неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті і суд розглядає справу за відсутності такого учасника; - те, що позивач та відповідач належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, а їх явка не визнавалась судом обов"язковою; - те, що у суду є всі необхідні матеріали (докази) для вирішення спору по суті - спір вирішується у відсутності сторін за матеріалами справи.

Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, об`єктивно оцінивши в сукупності всі докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, враховуючи вимоги чинного законодавства, суд вважає позов таким, що підлягає частковому задоволенню.

Фактичні обставини справи вказують на те, що рішенням першої сесії восьмого демократичного скликання Калуської міської ради №14 від 24.11.2020 вирішено реорганізувати Голинську сільську раду шляхом приєднання до Калуської міської ради. Встановлено, що Калуська міська територіальна громада є правонаступником всього майна, прав та обов`язків Голинської сільської ради. У Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 08.02.2021 внесено запис №1001201120014002116 про державну реєстрацію припинення юридичної особи - Голинської сільської ради на підставі рішення про реорганізацію.

Згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна №313828935 від 01.11.2022 Мале приватне підприємство "Буран" є власником нерухомого майна - нежитлових будівель по вул. Лесі Українки 1, в с.Голинь, Калуського району, Івано-Франківської області (номер запису про право власності 26688493, дата державної реєстрації 13.06.2018).

У відповідності до витягу №НВ-2600503172022 від 03.11.2022 з Державного земельного кадастру, 27.10.2020 проведено державну реєстрацію земельної ділянки площею 1,5760 га з кадастровим номером 2622881601:01:007:0236 по вул. Лесі Українки, с.Голинь, Калуськоий район; форма власності - комунальна; вид цільового призначення 11.02 для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості.

Повідомленням Калуської міської ради №2926/02-1538 від 20.12.2021, направленим 20.12.2021 рекомендованою кореспонденцією МПП "Буран", інформовано останнього про те, що 29.12.2021 з 14:00 год. - 16:00 год. буде проведено обстеження земельної ділянки комунальної власності площею 1,5760 га з кадастровим номером 2622881601:01:007:0236 по вул. Лесі Українки, 1, с.Голинь, Калуський район.

Відповідно до акту обстеження від 29.12.2021, складеного комісією по здійсненню самоврядного контролю за використанням та охороною земель Калуської міської територіальної громади встановлено, що на земельній ділянці комунальної власності площею 1,5760 га з кадастровим номером 2622881601:01:007:0236 по вул. Лесі Українки, 1, с.Голинь, Калуський район, знаходиться об"єкт нерухомого майна, належний на праві приватної власності Малому приватному підприємству "Буран". Земельна ділянка використовується МПП "Буран" без правовстановлюючих документів.

Згідно з інформацією фінансового управління Калуської міської ради №04-12/336 від 02.11.2022 коштів від сплати орендної плати та земельного податку від МПП "Буран" за період з 01.01.2021 до 31.10.2022 до бюджету Калуської міської територіальної громади не надходили.

Головним управлінням Держгеокадастру в Івано-Франківській області у витягу з технічної документації №14698 від 02.11.2022 встановлено нормативно-грошову оцінку земельної ділянки площею 1,5760 га з кадастровим номером 2622881601:01:007:0236 станом на 2022 рік - 1 611 598,87грн. При цьому, нормативно-грошова оцінка одного квадратного метра земельної ділянки з кадастровим номером 2622881601:01:007:0236 (код КВЦПЗ: 11.02) в 2021 році становила - 92,96грн (довідка Головного управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області №14893 від 14.11.2022).

Розрахунком (а.с.14) позивачем визначено розмір безпідставно збережених коштів за користування земельною ділянкою відповідачем без правовстановлюючих документів за період з 01.01.2021 до 31.10.2022 в сумі 336 965,84 грн.

Предметом судового розгляду є матеріально-правова вимога позивача до відповідача про стягнення безпідставно збережених коштів у вигляді орендної плати в розмірі 336 965,84 грн.

Статтею 14 Конституції України визначено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Згідно статті 80 Земельного кодексу України суб`єктами права на землі комунальної власності є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування.

Приписами частин 1, 2 статті 83 Земельного кодексу України встановлено, що землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають: а) усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності; б) земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування.

У відповідності до статей 122, 123, 124 Земельного кодексу України міські ради передають земельні ділянки у власність або користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Перехід прав на земельну ділянку, пов`язаний з переходом права на будинок, будівлю або споруду, регламентується Земельним кодексом України. Так, якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача (частина четверта статті 120 Земельного кодексу України). Набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці, є підставою припинення права користування земельною ділянкою у попереднього землекористувача (пункт «е» частини першої статті 141 цього Кодексу).

Частина 1 статті 93 Земельного кодексу України встановлює, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права (стаття 125 Земельного кодексу України).

Отже за змістом вказаних приписів виникнення права власності на будинок, будівлю, споруду не є підставою для виникнення права оренди земельної ділянки, на якій вони розміщені. Право оренди земельної ділянки виникає на підставі відповідного договору з моменту державної реєстрації цього права. Проте з огляду на приписи частини четвертої статті 120 Земельного кодексу України не вважається правопорушенням відсутність у власника будинку, будівлі, споруди зареєстрованого права оренди на земельну ділянку, яка має іншого власника і на якій розташоване це нерухоме майно.

Документальними доказами, що містяться в матеріалах справи перед судом доведено, що відповідач - Мале приватне підприємство "Буран" з 13.06.2018 є власником нерухомого майна - нежитлових будівель по вул. Лесі Українки 1, в с.Голинь, Калуського району, Івано-Франківської області, на підставі акта приймання-передачі нерухомого майна між ПП "Юридична агенція "Приватна справа плюс К" та МПП "Буран" від 13.05.2016, протоколів загальних зборів учасників МПП "Буран" від 07.07.2016, ПП "Юридична агенція "Приватна справа плюс К" від 06.07.2016.

При цьому, в матеріалах справи відсутній укладений договір оренди земельної ділянки площею 1,5760 га з кадастровим номером 2622881601:01:007:0236, як і відсутні докази проведення державної реєстрації права оренди земельної ділянки, а отже, за переконанням суду, відповідач користується цією земельною ділянкою без достатньої правової підстави.

Відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна урегульовано главою 83 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частин 1,2 статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

За змістом приписів глави 83 Цивільного кодексу України кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

Для кондикційних зобов`язань характерним є приріст майна в набувача без достатніх правових підстав і важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої. Обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов`язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна.

Таким чином до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними. Фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав сплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України. Така ж правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 09.11.2021 у справі №905/1680/20.

Відповідно до статті 206 Земельного кодексу України використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Землекористувачі зобов`язані своєчасно сплачувати орендну плату (пункт «в» частини першої статті 96 Земельного кодексу України).

Частиною 1 статті 21 Закону України "Про плату за землю" встановлено, що орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди.

Плата за землю - обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності (підпункт 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України).

Земельним податком є обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів, а орендною платою за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов`язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (підпункти 14.1.72, 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України).

З аналізу вищенаведеного вбачається, що чинним законодавством розмежовано поняття "земельний податок" та "орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності".

Відповідач не є власником або постійним землекористувачем спірної земельної ділянки, а тому не є суб`єктом плати за землю у формі земельного податку, при цьому, єдиною можливою формою здійснення плати за землю для нього як землекористувача є орендна плата.

Згідно з частиною 1 статті 79 Земельного кодексу України земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Як встановлено положеннями частин 1, 3, 4, 9 статті 79-1 Земельного кодексу України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру; сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі; земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера; земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.

Матеріалами справи документально підтверджено, що земельна ділянка по вул. Лесі Українки, 1, с.Голинь, Калуськоий район, Івано-Франківська область, за користування якою позивач просить стягнути з відповідача безпідставно збережені кошти у розмірі орендної плати, як в період зазначений у позові, так і на сьогоднішній день є сформованим об`єктом цивільних прав. Зокрема, земельній ділянці присвоєно кадастровий номер 2622881601:01:007:0236; визначено її площу - 1,5760 га; вид цільового призначення - 11.02 для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості; форму власності -комунальна; земельну ділянку зареєстровано 27.10.2020 у Державному земельному кадастрі.

При цьому, судом взято до уваги правила статей 80, 83 Земельного кодексу України, якими чітко урегульовано, що землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю, а суб`єктами права на землі комунальної власності є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування. Тому, саме лише не зазначення у витягу з Державного земельного кадастру Калуської міської ради, як власника спірної земельної ділянки (з 24.11.2020 до 07.02.2021 тривала процедура реорганізації Голинської сільської ради), не може слугувати підставою для висновку про те, що земельна ділянка у період з 01.01.2021 до 31.10.2022 не була об"єктом цивільних прав в розумінні статей 79, 79-1 Земельного кодексу України.

Основою для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності є нормативна грошова оцінка земель, а зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки є підставою для перегляду розміру орендної плати, який в будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлено положеннями пункту 288.5.1 статті 288 Податкового кодексу України.

Приписи пунктів 288.5.1, 288.5.2 пункту 288.5 статті 288 Податкового кодексу України вказують на те, що розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою за розмір земельного податку: для земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких проведено - у розмірі не більше 3 відсотків їх нормативної грошової оцінки та не може перевищувати 12 відсотків нормативної грошової оцінки.

Згідно з положеннями частини 5 статті 5, частини 1 статті 13 Закону України "Про оренду земель" для визначення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності використовується нормативна грошова оцінка.

Для визначення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності нормативна грошова оцінка земель проводиться обов`язково (стаття 13 Закону України "Про оцінку земель" ).

Відповідно до статті 18 Закону України "Про оцінку земель" нормативно-грошова оцінка земельних ділянок у межах населених пунктів незалежно від їх цільового призначення проводиться не рідше ніж на 5 - 7 років.

Нормативна грошова оцінка земельної ділянки, якій присвоєно кадастровий номер, проводиться вперше відповідно до Методики нормативної грошової оцінки земель населених пунктів, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 23 березня 1995 року № 213 (зі змінами). Результатом нормативної грошової оцінки конкретної земельної ділянки є технічна документація на неї.

Відповідно до частини 2 статті 20 та частини 3 статті 23 Закону України "Про оцінку земель" дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель. Витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки видається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Чинне законодавство України, у тому числі стаття 20 Закону України "Про оцінку земель" не містить обґрунтування обов`язковості надання витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки за кожен календарний рік упродовж спірного періоду, а лише зазначає про необхідність фіксування нормативної грошової оцінки окремої земельної ділянки у відповідному витязі.

Отож, витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки - це роздруковані за допомогою програмного забезпечення актуальні дані про земельну ділянку, які є у Державному земельному кадастрі та технічній документації з нормативної грошової оцінки земель станом на певну дату. Витяг з нормативної грошової оцінки земельної ділянки може бути доказом проведення такої оцінки та визначати дані про таку оцінку як на момент його видачі, так за попередній період за умови, що нормативно-грошова оцінка земельної ділянки була сталою та не зазнала змін у цей період. Така правова позиція дотримана у постановах Верховного Суду від 29.05.2020 у справі № 922/2843/19, Великої Палати Верховного Суду від 09.11.2021 у справі №905/1680/20.

Матеріали справи містять витяг Головним управлінням Держгеокадастру в Івано-Франківській області №14698 від 02.11.2022 з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки загальною площею 1,5760 га з кадастровим номером 2622881601:01:007:0236 станом на 2022 рік - 1 611 598,87грн, а згідно з довідкою Головного управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області №14893 від 14.11.2022 нормативно-грошова оцінка одного квадратного метра земельної ділянки з кадастровим номером 2622881601:01:007:0236 (код КВЦПЗ: 11.02) в 2021 році становила - 92,96грн (1,5760 га * 92,96 грн =1 465 049,60 грн).

Поряд з цим, за змістом пункту 288.5 статті 288 Податкового кодексу та статті 21 Закону України "Про оренду землі" орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності є регульованою ціною, а підставою для перегляду розміру орендної плати має бути законодавча зміна граничного (мінімального чи максимального) розміру цієї плати або зміна розміру земельного податку, а не щорічне визначення рішенням міської ради, розміру орендної плати за землю. Проте, в цьому спірному випадку, матеріали справи не містять ні рішення Голинської сільської ради, ні рішення Калуської міської ради про встановлення ставок земельного податку та орендної плати за землю на території с.Голинь, як і не містять Положення про встановлення ставок земельного податку та орендної плати за землю на території с.Голинь, затвердженого такими рішеннями. Так, згідно з інформацією, викладеною Виконавчим комітетом Калуської міської ради, у листі №6059/02-32/07 від 03.01.2023, на території населених пунктів, що увійшли до Калуської міської територіальної громади на 2021-2022 роки діють ставки та пільги з сплати земельного податку та орендної плати, затверджені радами попереднього скликання, зокрема Голинської сільської ради №1341 від 25.06.2020. Водночас, у відповідності до листа архівного відділу Калуської районної державної адміністрації №251/01-241054 від 13.02.2023, у документах Голинської сільської ради за 2000-2020 роки положення про встановлення ставок орендної плати за земельні ділянки комунальної власності на території Голинської сільської ради в т.ч. рішення про затвердження цього положення - не виявлено.

За таких обставин, з урахуванням вище сказаного, прийти до однозначного висновку про те, що застосована позивачем максимальна ставка, визначена підпунктом 288.5.2 пункту 288.5 статті 288 Податкового кодексу України, у розмірі 12% від нормативно-грошової оцінки земельної ділянки є обґрунтованою та доведеною - неможливо. А тому, в цьому спірному випадку, за переконанням суду, правомірним є нарахування відповідачу безпідставно збережених коштів у вигляді орендної плати за період з 01.01.2021 до 31.10.2022 у розмірі 3% нормативної грошової оцінки земельної ділянки з кадастровим номером 2622881601:01:007:0236 в сумі 84 241,45грн, що узгоджується підпунктом 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 Податкового кодексу України, а отже не суперечить закону.

Одночасно суд звертає увагу позивачу на рішення Калуської міської ради №1634 від 21.06.2018, яким затверджено Положення про встановлення ставок земельного податку та орендної плати за землю на території м.Калуша. Цим Положенням встановлено ставку орендної плати у розмірі 3,5% для земель з аналогічним видом цільового призначення - 11.02 для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості.

Пунктом 6 частини 1 статті 3 Цивільного кодексу України регламентовано, що однією із основоположних засад цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність. Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Принципи справедливості, добросовісності і розумності є проявом категорій справедливості, добросовісності і розумності як сутності права вцілому. Принцип добросовісності є одним із засобів утримання сторін від зловживання своїми правами. Основне призначення цього принципу полягає в наданні суду більше можливостей з`ясовувати в повному обсязі фактичні обставини справи і, насамкінець, встановити об`єктивну істину. Загалом зміст цих принципів (справедливості, добросовісності і розумності) полягає в тому, що тексти законів, правочинів та їх застосування суб`єктами цивільних правовідносин мають бути належними і справедливими та відповідати загальновизнаним нормам обороту та нормам закону.

Цивільне законодавство ґрунтується на вільному здійсненні цивільних прав, а також добросовісності учасників цивільних правовідносин при здійсненні цивільних прав і виконання обов`язків. Таким чином, особа не може отримувати переваги від недобросовісної поведінки.

З огляду на приписи частини 1 статті 9 Конституції України, статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод 1950 застосовується судами України, як частина національного законодавства, а практика Європейського суду з прав людини, через рішення якого відбувається практичне застосування Конвенції, застосовується судами як джерело права.

Статтею 6 Конвенції визначено право людини на доступ до правосуддя, а відповідно до статті 13 Конвенції передбачено, що кожен чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому під ефективним способом слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Таким чином ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Лише встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу в захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

Виходячи з аналізу вище викладеного та правових норм, визначених Господарським процесуальним кодексом України, Конституцією України, рішення господарського суду повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального, процесуального права та фактичними обставинами справи, достовірно встановленими судом, і не може ґрунтуватись на припущеннях.

Як зазначає Європейський суд з прав людини у рішенні від 05.02.2009 у справі "Олюджіч проти Хорватії" навіть якщо національний суд володіє певною межею розсуду, віддаючи перевагу тим чи іншим доводам у конкретній справі та приймаючи докази на підтримку позицій сторін, суд зобов`язаний мотивувати свої дії та рішення. Принцип справедливості, закріплений у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, порушується, якщо національні суди ігнорують конкретний, доречний та важливий довід, наведений заявником (рішення Європейського суду з прав людини від 03.07.2014 у справі "Мала проти України", від 07.10.2010 у справі "Богатова проти України"). Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, у рішеннях судів та органів, що вирішують спори, має бути належним чином викладено підстави, на яких вони ґрунтуються. Обсяг цього обов`язку щодо обґрунтовування рішення може бути різним залежно від характеру самого рішення і має визначатись з урахуванням обставин відповідної справи (рішення Європейського суду з прав людини від 03.07.2014 у справі "Мала проти України"). Водночас вимога пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітися як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами.

Слід сказати, що алгоритм та порядок встановлення фактичних обставин кожної конкретної справи не є типовим та залежить, насамперед, від позиції сторін спору, а також доводів і заперечень, якими вони обґрунтовують свою позицію. Всі юридично значущі факти, які складають предмет доказування, що формується, виходячи з підстав вимог і заперечень сторін та норм матеріального права. Підстави вимог і заперечення осіб, які беруть участь у справі, конкретизують предмет доказування у справі, який може змінюватися в процесі її розгляду. Така ж правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Верховного Суду від 05.07.2019 у справі №910/4994/18.

З огляду на вимоги частин 1,3 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Обов`язок із доказування слід розуміти, як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно з частиною 1 статті 76, частиною 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Належність доказів - це спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, які входять до предмета доказування. Допустимість доказів означає, що у випадках, передбачених нормами матеріального права, певні обставини повинні підтверджуватися певними засобами доказування або певні обставини не можуть підтверджуватися певними засобами доказування.

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування (частина 1 статті 79 Господарського процесуального кодексу України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили (частини 1, 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України).

Таким чином на основі вище сказаного стягненню з відповідача в судовому порядку підлягають 84 241,45грн - безпідставно збережених коштів за користування земельною ділянкою у вигляді орендної плати. В решті позову слід відмовити.

Враховуючи приписи статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покласти на сторін пропорційно до задоволених позовних вимог.

Керуючись статтею 1291 Конституції України, статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950, статтями 73-79, 86, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

позов Калуської міської ради до відповідача Малого приватного підприємства "Буран" про стягнення 336 965,84 грн - задовольнити частково.

Стягнути з Малого приватного підприємства "Буран", вул. Лесі Українки, 1, с. Голинь, Калуський район, Івано-Франківська область, 77343 (ідентифікаційний номер 19395840) на користь Калуської міської ради, вул. Івана Франка, 1, м. Калуш, Івано-Франківська область,77301 (ідентифікаційний код 33578261) 84 241,45грн - безпідставно збережених коштів за користування земельною ділянкою в розмірі орендної плати, 1 263,11грн - судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В решті позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Повне рішення складено 23.03.2023

Суддя С.Кобецька