Рішення

від 23.03.2023 по справі 910/1203/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

23.03.2023Справа № 910/1203/23За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Подорожник - М"

до Державного підприємства "Агентство з ідентифікації і реєстрації тварин"

про стягнення 68 040,93грн.

Суддя Борисенко І.І.

Без повідомлення (виклику) сторін.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до відповідача про стягнення 68 040,93 грн., з яких: 21 713,42 грн. інфляційні втрати, 38 858,90 грн. пені за період прострочення виконання грошового зобов`язання з 21.03.2022 по 19.05.2022, 3 885,89 грн. пені, 3 585,72 грн. інфляційне збільшення за період прострочення з 21.03.2022 по 12.06.2022 за Договором № 16/11/2021 - ЕВ про закупівлю Товарів від 16.11.2021.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначає, що ним було поставлений визначений договором та специфікацією товар відповідачу, проте останнім порушено строки розрахунків за такий товар.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.01.2023 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі №910/1203/23 та ухвалено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (без проведення судового засідання). Визначено відповідачу строк для подання відзиву на позов - протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали та для подання заперечень на відповідь на відзив (якщо такі будуть подані) - протягом 5 днів з дня отримання відповіді на відзив.

07.02.2023 відповідач подав клопотання про зменшення витрат на правничу допомогу адвоката позивача.

07.02.2023 від відповідача надійшло клопотання про розгляд справи з викликом учасників справи у судове засідання.

09.02.2023 від відповідача надійшло клопотання про зменшення заявленого відповідачем до стягнення розміру пені на 50 % з підстав введення на території України воєнного стану

13.02.2023 відповідач подав відзив на позовну заяву, згідно якого проти задоволення позову заперечував з підстав викладених у такому відзиві.

21.02.2023 від позивача надійшла відповідь на відзив.

23.02.2023 відповідач подав заперечення на відповідь на відзив.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.03.2023 відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про розгляд справи з викликом сторін у судове засідання.

Відповідно до ч. 1 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у главі 10 розділу ІІІ Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ч. 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву (ч. 2 ст. 161 Господарського процесуального кодексу України).

При розгляді справи у порядку спрощеного провадження судом досліджені докази і письмові пояснення, викладені у позовній заяві, відзиві на позовну заяву (відзив), відповіді на відзив; запереченнях поданими сторонами.

Розглянувши подані матеріали, суд дійшов висновку, що наявні в матеріалах справи докази в сукупності достатні для прийняття законного то обґрунтованого судового рішення, відповідно до ст.ст. 236, 252 Господарського процесуального кодексу України.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

16.11.2021 між Державним підприємством "Агентство з ідентифікації і реєстрації тварин" (надалі по тексту - Покупець/Замовник/Відповідач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Подорожник - М" (надалі по тексту Постачальник/Позивач) було укладено Договір №16/11/2021-ЕВ про закупівлю товару (надалі по тексту - Договір).

Відповідно до п. 1.1. Договору, Постачальник зобов`язується поставити та передати Покупцю у власність Бирки вушні (Бирки вушні без маркування з електронним ідентифікатором для ідентифікації овець та кіз (жовтого кольору для овець, світло-зеленого кольору для кіз), код ДК 021:2015-03340000-6, в строки на умовах даного Договору, а Покупець зобов`язується прийняти Товар та оплатити його вартість на умовах цього Договору.

Відповідно до п. 1.3. Договору, товар, вказаний у п. 1.1. цього Договору, поставляться покупцю партіями оформленими на підставі Замовлення покупця. Перелік товару визначається Специфікацією, що є невід`ємною частиною Договору. В Специфікації визначається найменування (асортимент), кількість та вартість товару.

З наявних у справі доказів вбачається, що сторонами підписані та скріплені печатками Специфікація (додаток 1), та Заявка про поставку позивачем відповідачу товару: 1) бирки вушні без маркування з електронним ідентифікатором для ідентифікації (жовтого кольору для овець) в кількості 20 000 пар, ціна за одиницю - 35,70 грн. з ПДВ, на суму - 595 000,00 грн. без ПДВ, сума з ПДВ - 714 000,00 грн.; 2) бирки вушні без маркування з електронним ідентифікатором для ідентифікації (світло - зеленого кольору для кіз) в кількості 2 000 пар, ціна за одиницю - 35,70 грн., сума без ПДВ - 59 500,00 грн., сума з ПДВ - 71 400,00 грн. Загальна вартість товару - 785 400,00 грн. в т.ч. ПДВ 20 % - 139 900,00 грн.

Судом встановлено, а матеріалами справи підтверджено, що на виконання вказаної Специфікації та Заявки позивач поставив відповідачу вказаний у Специфікації товар згідно видаткової накладної від 18.02.2022 № 16 на суму 660 450,00 грн. з ПДВ, та видаткової накладної від 18.02.2022 № 18 на суму 66 045,00 грн. з ПДВ.

Для оплати поставленого товару за вказаними видатковими накладними позивач виставив відповідачу рахунки на оплату від 18.02.2022 № 19 та № 21.

Згідно наявних у справі копій платіжного доручення від 20.05.2022 № 1203 сплачено кошти на суму 660 450,00 грн. та від 13.06.2022 № 1372_6D06H/1020 на суму 66 045,00 грн.

З огляду на порушення відповідачем встановлених договором термінів оплати за поставлений товар, позивач звернувся до відповідача з претензією від 26.12.2022 б/н про сплату штрафних санкцій за порушення термінів оплати.

Відповіді на претензію відповідач не надав, вимоги заявлені позивачем не виконав.

Такі обставини слугували підставою для звернення позивача з даним позовом до Господарського суду міста Києва з даним позовом.

Вирішуючи спір по суті заявлених вимог, суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 1 Господарського кодексу України цей Кодекс визначає основні засади господарювання в Україні і регулює господарські відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб`єктами господарювання, а також між цими суб`єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання.

Статтею 4 ГК України передбачено, що не є предметом регулювання цього Кодексу, зокрема, майнові та особисті немайнові відносини, що регулюються Цивільним кодексом України (частина 1). Проте, частиною 2 цієї статті передбачено, що особливості регулювання майнових відносин суб`єктів господарювання визначаються цим Кодексом.

Вказані положення кореспондуються з частиною 1 статті 175 ГК України, згідно з якою майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що однією із підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Відповідно до частини 1 статті 181 ГК України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Відповідно до ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Враховуючи зазначене, судом встановлено, що між сторонами укладено договір, який за своєю правовою природою є договором поставки.

Згідно з частинами 1 та 2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до статті 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться (частина 1). Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу (частина 2). Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань (частина 7).

Частинами 1, 6 статті 265 ГК України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Реалізація суб`єктами господарювання товарів негосподарюючим суб`єктам здійснюється за правилами про договори купівлі-продажу. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення ЦК України про договір купівлі-продажу.

Аналогічні положення містяться і у статті 712 ЦК України, згідно з якою за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Суд визнає як належний та допустимий доказ на підтвердження факту поставки товару: видаткову накладну від 18.02.2022 № 16 на суму 660 450,00 грн. з ПДВ, та видаткову накладну від 18.02.2022 № 18 на суму 66 045,00 грн. з ПДВ.

Для оплати поставленого товару за вказаними видатковими накладними позивач виставив відповідачу рахунки на оплату від 18.02.2022 № 19 та № 21.

Так, оскільки Позивач поставив товар, а Відповідач отримав товар згідно вказаних первинних документів, то у Відповідача виник обов`язок щодо її оплати.

Відповідно до п. 4.1. Договору, Оплата вартості кожної партії Товару здійснюється на умовах 100% оплати протягом 30 календарних днів з дати поставки товару на підставі отриманого рахунку-фактури/рахунку/Постачальника шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок Постачальника.

Тобто, кінцевий термін оплати по виставленим рахункам за поставлений товар є 21.03.2022.

Проте, порушуючи взяті на себе зобов`язання відповідач оплатив кошти за поставлений товар 20.05.2022 та 13.06.2022 відповідно.

Отже, суду доведено належним чином порушення відповідачем договірного зобов`язання в частині своєчасної оплати вартості поставленого позивачем товару.

При цьому, суд відхиляє твердження відповідача, що поставка товару позивачем здійснена з порушенням погоджених строків, з огляду на що, на переконання відповідача, такі обставини є підставою для відмови у задоволенні даного позову.

Суд звертає увагу відповідача, що предметом даного позову є стягнення штрафних санкцій та інфляції за прострочення відповідачем перед позивачем грошового зобов`язання. Тобто порушення відповідачем своїх грошових зобов`язань, встановлених умовами договору. При цьому, суд зауважує, що у рамках даного спору, відповідач міг скористатися правом на подачу зустрічного позову щодо дослідження питання дотримання/порушення позивачем своїх зобов`язань за договором та у разі встановлення такого порушення, стягнення штрафних санкції, проте таким правом відповідачем не скористався. Як і не скористався правом на судовий захист в рамках окремого провадження, шляхом подачі окремого позову. Більше того, суд зазначає, що в силу умов договору обставини своєчасної/несвоєчасної поставки не впливають на обставини термінів виконання грошового зобов`язання, адже термін оплати відраховується від дати виставлення рахунку, при цьому термін поставки від отримання відповідного замовлення на таку поставку. Обставини щодо поставки та щодо розрахунку є окремими предметами дослідження щодо належного/неналежного виконання стороною договору свого зобов`язання та у разі встановлення відповідного порушення понесення такою стороною відповідальності у встановленому порядку.

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

З наданих позивачем доказів вбачається, що Відповідач взяті на себе зобов`язання за договором не виконав належним чином, в порушення умов Договору в обумовлений строк не оплатив за поставку товару за видатковою накладною від 18.02.2022 № 16 на суму 660 450,00 грн. з ПДВ та за видатковою накладною від 18.02.2022 № 18 на суму 66 045,00 грн. з ПДВ.

У зв`язку з простроченням виконання грошового зобов`язання Позивачем заявлена вимога про стягнення з відповідача 38 858,90 грн. інфляційні втрати за період прострочення виконання грошового зобов`язання з 21.03.2022 по 19.05.2022 за видатковою накладною від 18.02.2022 № 16 та 3 885,89 грн. інфляційне збільшення за період прострочення з 21.03.2022 по 12.06.2022 за видатковою накладною від 18.02.2022 № 18 за Договором № 16/11/2021 - ЕВ про закупівлю Товарів від 16.11.2021.

Вирішуючи вказану вимогу, суд зазначає таке.

Статтею 625 Цивільногоо кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь період прострочення.

Приймаючи до уваги вищенаведені приписи Цивільного кодексу України щодо наявності у позивача права за порушення грошового зобов`язання відповідачем вимагати сплати останнім інфляційні втрати, перевіривши здійснений позивачем розрахунок, суд дійшов до висновку про задоволення позовних вимог щодо стягнення з відповідача 38 858,90 грн. інфляційні втрати за період прострочення виконання грошового зобов`язання з 21.03.2022 по 19.05.2022 за видатковою накладною від 18.02.2022 № 16 та 3 885,89 грн. інфляційне збільшення за період прострочення з 21.03.2022 по 12.06.2022 за видатковою накладною від 18.02.2022 № 18 за Договором № 16/11/2021 - ЕВ про закупівлю Товарів від 16.11.2021.

Суд зауважує, що передбачене ч. 2 ст. 625 ЦК України нарахування інфляційної складової має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу позивача, який полягає отриманні компенсації від боржника.

Щодо вимоги про стягнення з відповідача пені у розмірі 21 713,42 грн. за період прострочення виконання грошового зобов`язання з 21.03.2022 по 19.05.2022 за видатковою накладною від 18.02.2022 № 16 та 3 582,72 грн. за період прострочення з 21.03.2022 по 12.06.2022 за видатковою накладною від 18.02.2022 № 18, суд зазначає таке.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (ч.1 ст.230 ГК України).

Згідно з положеннями ст. 546 Цивільного кодексу України, виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Згідно ч.1-2 статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Частиною 1 ст. 547 Цивільного кодексу України визначено, що правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі.

Так, згідно п. 10.2 Договору, у разі несвоєчасної оплати рахунку - фактури/рахунку за поставлений Товар покупець сплачує постачальнику пені в розмір 0,1 % від несплаченої суми за кожен день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який нараховується пеня.

Отже, сторонами договору, було погоджено письмово застосування такого виду відповідальності до Покупця, як стягнення пені.

Відповідно до ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Преамбулою Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" передбачено, що цей Закон регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань. Суб`єктами зазначених правовідносин є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні особи - суб`єкти підприємницької діяльності.

Згідно статей 1, 3 цього Закону платники грошових коштів за прострочення платежу сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за погодженням сторін. Зазначений розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.

Оскільки заявлений до стягнення розмір пені не перевищує подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пені, перевіривши наданий до позовної заяви розрахунок пені, суд дійшов висновку про його арифметичну правильність з урахуванням заявленого періоду, з огляду на що позов у цій частині підлягає задоволенню та стягнення з відповідача на користь позивача 21 713,42 грн. пені за період прострочення виконання грошового зобов`язання з 21.03.2022 по 19.05.2022 за видатковою накладною від 18.02.2022 № 16 та 3 582,72 грн. пені за період прострочення з 21.03.2022 по 12.06.2022 за видатковою накладною від 18.02.2022 № 18.

Щодо клопотання відповідача про зменшення розміру пені на 50 %, яке обґрунтоване скрутним фінансовим станом підприємства відповідача, введенням воєнного стану в Україні, суд зазначає таке.

Згідно зі статтею 233 ГК України, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, або якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Відповідно до п. 3.17.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони, тощо.

Правовий аналіз вказаних норм свідчить про те, що вони не є імперативними та застосовуються на розсуд суду за наявності визначених у них умов та на підставі аналізу конкретної ситуації, тобто є правом суду.

У даному випадку суд вважає, що відповідач не довів того факту, що штрафні санкції є надмірно великими та наявні підстави для зменшення їх розміру. Доводи відповідача про введення в Україні з 24.02.2022 воєнного стану, що зумовило прострочення оплати за договором, суд приймає до уваги, проте, зазначає, що введення воєнного стану в країні вплинуло на майнові інтереси обох сторін, зокрема й позивача, тому вказані обставини не можна вважати виключними лише для відповідача та достатніми для зменшення розміру штрафних санкцій.

Посилання відповідача на його скрутне фінансове становище, значне зменшення надходжень коштів, невиконання контрагентами договірних зобов`язань перед позивачем суд вважає необґрунтованим, оскільки наведені відповідачем обставини не підтверджені жодними належними доказами.

Отже, суд дійшов висновку, що відповідач не довів наявності виняткових обставин для зменшення штрафних санкцій, а тому суд вважає, що відсутні правові підстави для зменшення розміру пені при встановленому та підтвердженому факті прострочення грошового зобов`язання.

У відповідності до ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Приписами ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із ст. ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Так, доводи Позивача, викладені у його позовній заяві підтверджені належними та допустимими доказами, а Відповідачем не надано доказів на спростування доводів і тверджень позивача чи сплати наявної суми боргу.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими, підтвердженими наявними в матеріалах справи доказами та не спростованими належним чином та у встановленому законом порядку відповідачем, а відтак такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

За встановлених обставин справи, суд вважає позовні вимоги підлягають задоволенню повністю, шляхом стягнення з відповідача 68 040,93 грн., з яких: 38 858,90 грн. інфляційні втрати, 21 713,42 грн. пені за період прострочення виконання грошового зобов`язання з 21.03.2022 по 19.05.2022 за видатковою накладною від 18.02.2022 № 16 та 3 885,89 грн. інфляційні втрати та 3 582,72 грн. пені за період прострочення виконання грошового зобов`язання з прострочення з 21.03.2022 по 12.06.2022 за видатковою накладною від 18.02.2022 № 18 за Договором № 16/11/2021 - ЕВ про закупівлю Товарів від 16.11.2021.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на Відповідача повністю.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 13, 74, 129, 232, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва -

ВИРІШИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Подорожник - М" (08363, Київська обл., Бориспільський -н, с. Сошників, вул. Іванова, 3, код ЄДРПОУ: 35614966) задовольнити повністю.

Стягнути з Державного підприємства "Агентство з ідентифікації і реєстрації тварин" (04116, м. Київ, вул. Старокиївська, 10 - Г, корпус А, 2 -й поверх, код ЄДРПОУ: 32114325) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Подорожник - М" (08363, Київська обл., Бориспільський район, с. Сошників, вул. Іванова, 3, код ЄДРПОУ: 35614966) 42 744 (сорок дві тисячі сімсот сорок чотири) грн. 79 коп. інфляційні втрати, 25 296 (двадцять п`ять тисяч двісті дев`яносто шість) грн. 14 коп. пені, та 2 684 (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири) грн. 00 коп. витрат по сплаті судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 241 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку та в строки, встановлені ст.ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя І.І. Борисенко