Постанова

від 14.03.2023 по справі 911/1332/19

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 березня 2023 року

м. Київ

cправа № 911/1332/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Случ О. В. - головуючий, Волковицька Н. О., Могил С. К.,

за участю секретаря судового засідання - Кравчук О. І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу заступника керівника Київської обласної прокуратури

на рішення Господарського суду Київської області від 12.09.2019 (суддя Лилак Т. Д.)

і постанову Північного апеляційного господарського суду від 01.10.2020 (головуючий суддя Кравчук Г. А., судді Шаптала Є. Ю., Яковлєв М. Л.)

у справі № 911/1332/19

за позовом заступника керівника Білоцерківської місцевої прокуратури в інтересах держави

до 1) Головного управління Держгеокадастру у Київській області і 2) Фермерського господарства "Агро-Вересень",

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - ОСОБА_1 ,

про визнання недійсними та скасування наказів і договорів оренди земельних ділянок,

(у судовому засіданні взяла участь прокурорка - Круш Т. О.)

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

1. Заступник керівника Білоцерківської місцевої прокуратури (далі - прокурор, позивач) в інтересах держави звернувся до Господарського суду Київської області з позовною заявою до Головного управління Держгеокадастру у Київській області (далі - відповідач-1, Держгеокадастр) та Фермерського господарства "Агро-Вересень" (далі - відповідач-2, ФГ "Агро-Вересень") про визнання недійсними та скасування наказів Головного управління Держаземагентства у Київській області від 15.09.2014 № 10-5407/15-14-сг, від 15.09.2014 № 10-5404/15-14-сг, від 20.10.2014 №10-8115/15-14-сг, від 22.10.2014 № 10-8073/15-14-сг та визнання недійсними договорів оренди земельних ділянок від 20.01.2015 № 8428538 і від 20.01.2015 № 8428603.

2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що при зверненні про надання дозволу на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельних ділянок в оренду для ведення фермерського господарства, громадянином ОСОБА_1 (третя особа у справі) в порушення вимог Закону України "Про фермерське господарство" не було обґрунтовано розміри земельних ділянок з урахуванням можливості їх обробітку та не зазначено перспективи діяльності фермерського господарства. Також прокурор посилався на те, що спірні земельні ділянки було виділено не єдиним масивом на значній відстані одна від одної.

3. Поряд з цим, прокурор зазначав, що на момент прийняття управлінням Держземагентства у Київській області оспорюваних наказів, ОСОБА_1 був засновником Товариства з обмеженою відповідальністю "Венс-Плюс", яке займається вирощуванням, обробленням та торгівлею зерновими культурами, а також засновником та головою Селянського фермерського господарства "Зоря", у користуванні якого на території Сквирського району Київської області з 1995 року вже перебували земельні ділянки сільськогосподарського призначення.

4. Таким чином, за твердженням прокурора, ОСОБА_1 , реалізувавши відповідно до вимог статті 8 Закону України "Про фермерське господарство" своє право на створення фермерського господарства, яке пов`язане з укладенням договору оренди первісної земельної ділянки для ведення фермерського господарства, що є передумовою для державної реєстрації останнього, всі інші земельні ділянки, в тому числі і спірні, повинен був отримувати у користування відповідно до вимог статей 124, 134 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), статті 7 Закону України "Про фермерське господарство" лише на конкурсних засадах - за результатами аукціону.

5. Враховуючи вищевикладене, прокурор вважав, що зазначені накази Головного управління Держземагентства у Київській області прийнято з порушенням вимог земельного законодавства, а оспорювані договори оренди землі укладено всупереч законодавчо встановленої процедури набуття права оренди на земельні ділянки з метою ведення фермерського господарства.

Короткий зміст судових рішень

6. Рішенням Господарського суду Київської області від 12.09.2019, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 01.10.2020, у задоволенні позову відмовлено.

7. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з яким також погодився апеляційний суд, виходив з того, що накази Головного управління Держаземагентства у Київській області від 15.09.2014 № 10-5407/15-14-сг, від 15.09.2014 № 10-5404/15-14-сг, від 20.10.2014 № 10-8115/15-14-сг, від 22.10.2014 №10-8073/15-14-сг прийняті з дотриманням вимог ЗК України, Закону України "Про фермерське господарство", а прокурором не доведено належними та допустимими доказами існування на момент прийняття оспорюваних наказів визначених статтею 123 ЗК України підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельних ділянок та у затвердженні відповідних проєктів.

8. Оскільки позовні вимоги про визнання недійсними договорів оренди землі є похідними від основних вимог щодо визнання недійсними та скасування наказів, на підставі яких були укладені спірні договори оренди, та враховуючи, що прокурором не зазначено інших підстав для визнання недійсними договорів оренди, місцевий господарський суд визнав безпідставними та необґрунтованими доводи позову в цій частині позовних вимог.

9. Щодо заяви ФГ "Агро-Вересень" про застосування позовної давності господарський суд першої інстанції зазначив, що судом не встановлено порушень законодавства з боку відповідачів, а тому суд відмовив у задоволенні позову саме з підстав його необґрунтованості, а не з підстав пропуску позовної давності. З таким висновком погодився й апеляційний господарський суд.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

10. Прокурор подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції від 12.09.2019 і постанову апеляційного суду від 01.10.2020 у цій справі та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу (узагальнено)

11. У касаційній скарзі прокурор не погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, зазначає про застосування судами положень статей 31, 116, 122, 123, 124, 134 ЗК України, статей 7, 8 Закону України "Про фермерське господарство", статей 203, 215 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) без урахування висновків Верховного Суду щодо застосування таких норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах від 29.01.2020 у справі № 927/83/19, від 25.03.2020 у справі № 357/2418/15-ц та від 17.09.2020 у справі № 917/1416/19.

12. Скаржник наголошує, що вирішуючи спір по суті, суди попередніх інстанцій належним чином не дослідили обставини справи в частині створення ОСОБА_1 у 1995 році Фермерського господарства "Зоря", відомості про припинення діяльності якого матеріали справи не містять.

13. На переконання скаржника, створення нового фермерського господарства є виключно підставою для штучного збільшення земельного банку вже існуючого Фермерського господарства "Зоря" з метою уникнення передбаченого статтями 124, 134 ЗК України порядку набуття земельної ділянки на конкурентних засадах.

14. При цьому скаржник зазначає про неврахування судами і того, що подаючи до Головного управління Держземагентства у Київській області заяви про надання дозволу на розробку проєктів землеустрою щодо відведення земельних ділянок в оренду для ведення фермерського господарства, які розташовані на території Сквирської міської ради Сквирського району, ОСОБА_1 взагалі не зазначив того, що у 2012 році вже використав передбачене статтями 118, 121 ЗК Країни право на приватизацію земельної ділянки для ведення фермерського господарства за рахунок фермерського господарства "Зоря", у зв`язку з чим у 2014 році (на момент звернення до Головного управління Держземагентства у Київській області) у останнього загалом не було права на безоплатне одержання такої землі із земель державної чи комунальної власності.

15. За таких обставин, на думку скаржника, суди попередніх інстанції дійшли помилкового висновку про недоведеність прокурором належними та допустимими доказами підстав для відмови на момент прийняття оспорюваних наказів у наданні дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельних ділянок та у затвердженні відповідних проєктів.

Позиція інших учасників справи

16. ФГ "Агро-Вересень" подало відзив, у якому не погоджується з доводами касаційної скарги, вважає їх безпідставними і необґрунтованими, просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

17. Відповідач-2, зокрема, наголошує на відсутності в чинному законодавстві будь-яких обмежень щодо кількості земельних ділянок державної або комунальної власності, які можуть бути передані в оренду для ведення фермерського господарства, так і будь-яких обмежень щодо кількості фермерських господарств, які можуть бути засновані (створені) однією фізичною особою.

18. Прокурором також подані письмові пояснення по справі, в яких останній просить врахувати правові висновки, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.10.2022 у справі № 922/1830/19, до розгляду якої зупинялось провадження у цій справі.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

19. Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, наказом Головного управління Держаземагентства у Київській області від 15.09.2014 № 10-5407/15-14-сг ОСОБА_1 надано дозвіл на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 32,3918 га, розміщеної на території Сквирської міської ради Сквирського району для ведення фермерського господарства.

20. Наказом Головного управління Держаземагентства у Київській області від 20.10.2014 № 10-8115/15-14-сг затверджено документацію із землеустрою та передачу в оренду земельної ділянки на території Сквирської міської ради Сквирського району загальною площею 32,3918 га (кадастровий номер 3224010100:03:014:008) для ведення фермерського господарства, строком на 21 рік.

21. В подальшому на виконання наказу Головного управління Держземагентства у Київській області начальником відділу Держземагентства у Сквирському районі Київської області 31.12.2014 укладено договір оренди земельної ділянки площею 32,3918 га для ведення фермерського господарства з ОСОБА_1 строком на 21 рік.

22. Зазначений договір оренди землі зареєстрований Реєстраційною службою Сквирського районного управління юстиції 20.01.2015.

23. На підставі укладеного договору складено акт приймання-передачі земельної ділянки з кадастровим номером 3224010100:03:014:008.

24. Також, наказом Головного управління Держаземагентства у Київській області від 15.09.2014 № 10-5404/15-14-сг ОСОБА_1 надано дозвіл на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 30,9035 га розміщеної на території Сквирської міської ради Сквирського району для ведення фермерського господарства.

25. Наказом Головного управління Держаземагентства у Київській області від 22.10.2014 № 10-8073/15-14-сг затверджено документацію із землеустрою та передачу в оренду земельної ділянки на території Сквирської міської ради Сквирського району загальною площею 30,9035 га (кадастровий номер 3224010100:05:011:0035) для ведення фермерського господарства, строком на 21 рік.

26. В подальшому на виконання наказу Головного управління Держземагентства у Київській області начальником відділу Держземагентства у Сквирському районі Київської області 31.12.2014 укладено договір оренди земельної ділянки площею 30,9035 га для ведення фермерського господарства з ОСОБА_1 строком на 21 рік.

27. Зазначений договір оренди землі зареєстрований Реєстраційною службою Сквирського районного управління юстиції 20.01.2015.

28. На підставі укладеного договору складено акт приймання-передачі земельної ділянки з кадастровим номером 3224010100:05:011:0035.

29. Як убачається з витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 21.05.2019 № 1005357091 фізична особа ОСОБА_1 є засновником Фермерського господарства "Агро-Вересень", державна реєстрація якого проведена 25.09.2015.

30. Відповідно до пункту 1.5 статуту ФГ "Агро-Вересень" визначено, що земля господарства складається із:

- земельної ділянки державної власності, площею 30,9035 га, цільове призначення якої: для ведення фермерського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності, кадастровий номер 3224010100:05:011:0035, що розташована в адміністративних межах Сквирської міської ради, Сквирського району Київської області, наданої в оренду Головним управлінням Держземагентства у Київській області на підставі договору оренди землі від 31.12.2014 (витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права індексний номер 32411762 від 20.01.2015 року, виданий Реєстраційною службою Сквирського районного управління юстиції Київської області);

- земельної ділянки державної власності, площею 32,3918 га, цільове призначення якої: для ведення фермерського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності, кадастровий номер 3224010100:03:014:0008, що розташована в адміністративних межах Сквирської міської ради, Сквирського району Київської області, наданої в оренду Головним управлінням Держземагентства у Київській області на підставі договору оренди землі від 31.12.2014 (витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права індексний номер 32411384 від 20.01.2015 року, виданий Реєстраційною службою Сквирського районного управління юстиції Київської області).

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції

31. Відповідно до статті 300 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (1). Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (2). У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається (3). Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (4).

32. Підставою касаційного оскарження судових рішень у цій справі є пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України.

33. Відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 ГПК кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

34. Разом з тим згідно із частиною четвертою статті 300 ГПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Щодо суті касаційної скарги

35. Верховний Суд, перевіряючи наведені висновки господарських судів попередніх інстанцій, зазначає, що провадження у цій справі зупинялося до закінчення перегляду Великою Палатою Верховного Суду справи № 922/1830/19, а тому колегія суддів відповідно до частини четвертої статті 300 ГПК України враховує висновки, які викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 05.10.2022 у справі № 922/1830/19.

36. Верховний Суд зазначає, що відповідно до частини першої статті 22 ЗК України (тут і далі - у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.

37. Статтею 31 ЗК України встановлено, що землі фермерського господарства можуть складатися із: а) земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі; б) земельних ділянок, що належать громадянам - членам фермерського господарства на праві приватної власності; в) земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди. Громадяни - члени фермерського господарства мають право на одержання безоплатно у власність із земель державної і комунальної власності земельних ділянок у розмірі земельної частки (паю).

38. Частинами першою, другою статті 93 ЗК України передбачено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Земельні ділянки можуть передаватися в оренду громадянам та юридичним особам України, іноземцям і особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним об`єднанням і організаціям, а також іноземним державам.

39. Частинами першою, третьою статті 124 ЗК України визначено, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, громадянам, юридичним особам, визначеним частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу, здійснюється в порядку, встановленому статтею 123 цього Кодексу.

40. Згідно із частиною другою статті 134 ЗК України не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах), зокрема, земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них у разі передачі громадянам земельних ділянок для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів, для сінокосіння і випасання худоби, для городництва.

41. Відповідно до частин другої, третьої статті 123 ЗК України особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки. У клопотанні зазначаються орієнтовний розмір земельної ділянки та її цільове призначення. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки, письмова згода землекористувача, засвідчена нотаріально (у разі вилучення земельної ділянки). Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею. Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

42. Отже, стаття 123 ЗК України врегульовує загальний порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування в тих випадках, коли згідно із законом земельні торги не проводяться; визначає вимоги до змісту клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; забороняє компетентним органам вимагати не передбачені цією статтею матеріали та документи; установлює загальні підстави для відмови в наданні такого дозволу. Такі висновки викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.10.2022 у справі № 922/1830/19.

43. Разом з тим, відносини, пов`язані зі створенням, діяльністю та припиненням фермерських господарств, регулюються, крім ЗК України, Законом України "Про фермерське господарство" (тут і далі у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), який є спеціальним нормативно-правовим актом.

44. Можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) йому земельних ділянок для ведення фермерського господарства, що є обов`язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства (стаття 8 Закону України "Про фермерське господарство").

45. Частинами першою, другою, четвертою статті 7 Закону України "Про фермерське господарство" передбачено, що для отримання (придбання) у власність або в оренду земельної ділянки державної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до відповідної районної державної адміністрації. Для отримання у власність або в оренду земельної ділянки із земель комунальної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до місцевої ради. У заяві зазначаються: бажаний розмір і місце розташування ділянки, кількість членів фермерського господарства та наявність у них права на безоплатне одержання земельних ділянок у власність, обґрунтування розмірів земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства. До заяви додаються документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі. Перелік документів, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві, затверджується Кабінетом Міністрів України за поданням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної аграрної політики. Заяву громадянина про надання земельної ділянки у власність або в оренду районна або міська державні адміністрації або орган місцевого самоврядування розглядають у місячний строк і в разі її задоволення дають згоду на підготовку землевпорядною організацією проекту відведення земельної ділянки. Проект відведення земельних ділянок розробляється за рахунок Українського державного фонду підтримки фермерських господарств. Проект відведення земельної ділянки погоджується та затверджується відповідно до закону. У разі відмови органів державної влади та органів місцевого самоврядування у наданні земельної ділянки для ведення фермерського господарства питання вирішується судом.

46. Таким чином, спеціальний Закон України "Про фермерське господарство" визначає обов`язкові вимоги до змісту заяви про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства, які відрізняються від загальних вимог, передбачених статтею 123 ЗК України до змісту клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Зокрема, у заяві про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства потрібно зазначити не лише бажаний розмір і місце розташування ділянки, але й обґрунтувати розміри земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства. Такі висновки викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.10.2022 у справі № 922/1830/19.

47. Зазначені вимоги відповідають загальним принципам земельного законодавства (стаття 5 ЗК України) та меті регулювання земельних відносин у сфері діяльності фермерських господарств, яка полягає у створенні умов для реалізації ініціативи громадян щодо виробництва товарної сільськогосподарської продукції, її переробки та реалізації на внутрішньому і зовнішньому ринках, а також для забезпечення раціонального використання й охорони земель фермерських господарств, правового та соціального захисту фермерів України.

48. Отже, при вирішенні спору про правомірність надання та використання земельної ділянки для ведення фермерського господарства застосуванню підлягає порядок, визначений статтею 7 Закону України "Про фермерське господарство" як спеціальною щодо статті 123 ЗУ України. Такі висновки викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.10.2022 у справі № 922/1830/19.

49. За змістом статей 1, 7, 8 Закону України "Про фермерське господарство" заява громадянина про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства повинна містити сукупність передбачених частиною першою статті 7 цього Закону відомостей і обставин. У свою чергу, розглядаючи заяву громадянина по суті, орган виконавчої влади чи місцевого самоврядування (а в разі переданого на судовий розгляд спору - суд) повинен дати оцінку обставинам і відомостям, зазначеним у заяві, перевірити доводи заявника, наведені на обґрунтування розміру земельної ділянки, з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства, у тому числі щодо наявності трудових і матеріальних ресурсів. За наслідками зазначеної перевірки орган державної виконавчої влади чи орган місцевого самоврядування повинен пересвідчитися в дійсності волевиявлення заявника, наявності в нього бажання створити фермерське господарство та спроможності вести господарство такого типу - виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих для ведення фермерського господарства. Разом з тим відсутність належної перевірки, формальний підхід до вирішення заяви громадянина створює передумови для невиправданого, штучного використання процедури створення фермерського господарства як спрощеного, пільгового порядку одержання іншими приватними суб`єктами в користування земель державної чи комунальної власності поза передбаченою законом обов`язковою процедурою - без проведення земельних торгів. Такі правові висновки викладено в постановах Верховного Суду України від 03.02.2016 у справі № 6-2902цс15, від 11.05.2016 у справі № 6-2903цс15, від 18.05.2016 у справі № 6-248цс16, постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2019 у справі № 525/1225/15-ц, постановах Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 924/863/17, від 14.11.2018 у справі № 314/3881/15-ц та від 29.01.2020 у справі № 927/83/19, на яку посилався скаржник у касаційній скарзі.

50. У справі, яка переглядається, прокурор визначив незаконне, на його думку, надання фізичній особі ОСОБА_1 земельних ділянок в оренду для ведення фермерського господарства, про що свідчить факт його повторного звернення для отримання земельних ділянок у спрощеному порядку з метою обходу обов`язкової процедури - земельних торгів. При цьому прокурор надав до матеріалів справи лист Держгеокадастру від 05.01.2017 №10-1023-99.3-10/2-17 з інформацію про те, що громадянину ОСОБА_1 надана в постійне користування земельна ділянка загальною площею 25,0 га для ведення селянського (фермерського) господарства. Також прокурором разом із позовною заявою падавалось розпорядження Сквирської райдержадміністрації від 11.09.2012 № 274, яким затверджено документацію із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельні ділянки членів Селянського (фермерського) господарства "Зоря" (засновником якого є громадянин ОСОБА_1 ) для ведення фермерського господарства загальною площею 23,9998 га (т.1 а.с. 63-65, 69 ).

51. Однак суди попередніх інстанцій наведені доводи прокурора не врахували та відповідні докази не дослідили, разом з цим судам слід було перевірити належним чином всі обставини, зокрема й щодо підстав і порядку отримання третьою особою у цій справі земельної ділянки в для ведення фермерського господарства у 1995 році і створення Селянського (фермерського) господарства "Зоря", та, відповідно, пересвідчитись, чи не було звернення громадянина ОСОБА_1 для отримання земельних ділянок за позаконкурсною процедурою у 2014 році повторним. Водночас, з`ясування саме цих обставин є вирішальним для розгляду цієї справи по суті.

52. Обмежившись посиланням на відсутність прямої заборони на отримання громадянином земельної ділянки для ведення фермерського господарство повторно, суди попередніх інстанцій залишили поза увагою те, що землі фермерського господарства мають особливий статус і надаються громадянам на пільговій (позаконкурентій) основі з певною метою, а тому в кожному конкретному випадку орган виконавчої влади чи місцевого самоврядування (а в разі переданого на судовий розгляд спору - суд) повинен пересвідчитися в дійсності волевиявлення заявника з метою недопущення зловживанням громадянином такими пільговими умовами. Аналогічний висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.10.2022 у справі №922/1830/19. У зв`язку із зазначеним у цьому пункті також відхиляються відповідні доводи відзиву на касаційну скаргу.

53. Частиною першою статі 74 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

54. Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

55. Загальними вимогами процесуального законодавства, передбаченими у статтях 73, 74, 76, 77, 86, 236-238 ГПК України, є обов`язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо.

56. З урахуванням наведених у цій справі правових висновків Великої Палати Верховного Суду, Верховного Суду та відповідних положень матеріального і процесуального законодавства колегія суддів вважає доводи касаційної скарги частково обґрунтованими.

57. Разом з тим, суд касаційної інстанції не може виправити наведені вище порушення судів попередніх інстанцій, достовірне з`ясування цих фактичних обставин виходить за межі повноважень касаційної інстанції, передбачених статтею 300 ГПК України, та має бути здійснено в ході нового розгляду справи.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

58. Відповідно до частин першої, другої, п`ятої статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

59. У зв`язку з наведеним ухвалені у справі постанова суду апеляційної інстанції і рішення суду першої інстанції зазначеним вимогам процесуального закону не відповідають, а отже їх не можна визнати законними і обґрунтованими.

60. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

61. Зважаючи на викладене, а також відповідно до положень частини третьої статті 310 ГПК України касаційну скаргу необхідно задовольнити частково, постанову суду апеляційної інстанції і рішення місцевого господарського суду скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

62. Під час нового розгляду справи суду слід урахувати наведене, дослідити та об`єктивно оцінити аргументи учасників справи і всі зібрані у справі докази в їх сукупності, всебічно і повно з`ясувати фактичні обставини справи та, залежно від встановленого, прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Розподіл судових витрат

63. Оскільки справа передається на новий розгляд, розподіл судових витрат у порядку статті 129 ГПК України не здійснюється.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 314, 315, 317 ГПК України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу заступника керівника Київської обласної прокуратури задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду Київської області від 12.09.2019 і постанову Північного апеляційного господарського суду від 01.10.2020 у справі №911/1332/19 скасувати.

3. Справу № 911/1332/19 направити на новий розгляд до Господарського суду Київської області.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Случ

Судді Н. О. Волковицька

С. К. Могил