Ухвала

від 22.03.2023 по справі 910/14151/21

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

22 березня 2023 року

м. Київ

cправа № 910/14151/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Случ О. В. - головуючий (доповідач), Мачульський Г. М., Могил С. К.,

перевіривши матеріали касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Захисні технології України"

на рішення Господарського суду Київської області від 04.10.2022 (суддя Антонова В. М.)

і постанову Північного апеляційного господарського суду від 07.02.2023 (головуючий суддя Коротун О. М., судді Сулім В. В., Майданевич А. Г.)

у справі № 910/14151/21

за позовом Міністерства оборони України

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Захисні технології України"

про стягнення 378 877,68 грн,

ВСТАНОВИВ:

У 2021 році Міністерство оборони України звернулося до Господарського суду міста Києва позов до Товариства з обмеженою відповідальністю "Захисні технології України" про стягнення 378 877,68 грн. Позов обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем договору від 22.06.2020 № 286/3/20/121 про поставку для державних потреб матеріально-технічних засобів речової служби (за кошти Державного бюджету України). Внаслідок порушення строків виконання зобов`язання позивач скористався правом звернення до суду із нарахуванням штрафних санкцій, які і є предметом позову.

04.10.2022 рішенням Господарського суд Київської області, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 07.02.2023, позовні вимоги задоволено повністю.

Рішення судів попередніх інстанцій мотивовані, зокрема, ти що відповідачем було порушено умови договору від 22.06.2020 № 286/3/20/121, відповідно до п. 1.3. якого, відповідач фактично мав поставити товар двома партіями: 1500 комплектів військової уніформи до 30.08.2020 та 1750 комплектів військової уніформи до 09.10.2020, проте предметом позову є стягнення неустойки за прострочення поставки 1500 комплектів військової уніформи у розмірі про стягнення 378 877,68 грн за прострочення поставки на 59 днів.

Судами встановлено, що фактична поставка такого товару відбулася лише 29.10.2020, тобто з простроченням строку на поставку товару.

Щодо посилань скаржника на форс-мажорні обставини, суд апеляційної інстанції встановив, що у справі № 910/15266/21, Товариство з обмеженою відповідальністю "Захисні технології України" зверталося до Господарського суду міста Києва з позовом до Міністерства оборони України, в якому просило суд внести зміни до договору про поставку для державних потреб матеріально-технічних засобів речової служби (за кошти Державного бюджету України) від 22.06.2020 № 286/3/20/121, укладеного між Міністерством оборони України та Товариством з обмеженою відповідальністю "Захисні технології України" у запропонованій позивачем редакції, рішенням у цій справі позовні вимоги було задоволено, проте в подальшому скасовано судом апеляційної інстанції та прийнято нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог (Верховний Суд не переглядав зазначену справу). При цьому, постановою апеляційного суду у цій справі було вказано, що у даному випадку висновок Київської Торгово-Промислової палати від 18.11.2020 № 3000-20-1836 про форс-мажорні обставини не може бути підставою для внесення змін до договору щодо зміни строків поставки товару, оскільки про настання обставин, які унеможливлювали виконання позивачем умов договору в частині своєчасного постачання товару і які він вважав обставинами непереборної сили, позивачу стало відомо в березні 2020 року, проте, матеріали справи не містили жодних доказів вчинення ним своєчасних дій, передбачених п. 8.2 та п.8.3 договору та в строки, визначені п. 8.2 договору, а також те, що звернення позивача з листами до відповідача про погодження внесення відповідних змін до договору в частині продовження термінів поставки мали місце (датовані) як після строків, визначених у п. 8.2. договору, так і після прострочення виконання позивачем своїх зобов`язань з поставки, які мали б відбутися до 30.08.2020 (перша партія), до 09.10.2020 (друга партія), а також після виконання умов договору шляхом поставки товару (товару у кількості 1500 шт. 29.10.2020 за видатковою накладною №75 МО).

Отже, суд апеляційної інстанцій у справі № 910/14151/21 зазначив, що на момент укладення договору № 286/3/20/121 вже існували "обставини непереборної сили". А тому відповідач був обізнаний про це та мав усвідомлювати карантинні обмеження, встановлені на території України, а також передбачати можливі негативні наслідки, які могли б настати, пов`язані з цим. Так, відповідач міг або мав передбачити можливість існування перебоїв із постачанням сировини, нестачі працівників на підприємстві (через взяття відпусток чи лікарняних).

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.03.2023 вказану касаційну скаргу передано для розгляду колегії суддів у складі: Случ О. В. - головуючий (доповідач), Мачульський Г. М., Могил С. К.

За результатами перевірки матеріалів поданої касаційної скарги Верховний Суд відмовляє у відкритті касаційного провадження на рішення Господарського суду Київської області від 04.10.2022 і постанову Північного апеляційного господарського суду від 07.02.2023 у справі № 910/14151/21 і в обґрунтування цієї відмови зазначає про таке.

Згідно із пунктом 8 частини першої статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Аналогічне положення закріплено у частині першій статті 17 Господарського процесуального кодексу України, яким передбачено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Відповідно до пункту 9 частини третьої статті 2 Господарського процесуального кодексу України, одним з основних засад (принципів) господарського судочинства є забезпечення права на касаційне оскарження у визначених законом випадках.

Частина сьома статті 12 Господарського процесуального кодексу України визначає, що для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.

Таким чином, правила, запроваджені законодавцем щодо обмеження права на касаційне оскарження, відповідають вимогам вищенаведеної статті 129 Конституції України та узгоджуються з практикою Європейського суду з прав людини.

Предметом позову у цій справі є стягнення у розмірі 378 877,68 грн, що менше ніж п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 287 Господарського процесуального кодексу України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Аналіз наведеного законодавства дозволяє дійти висновку про те, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями у справах з ціною позову, що не перевищує п?ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.

Скаржник в обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень посилається на приписи пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, зазначає про неврахування судом апеляційної інстанції висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах. Проте, наводячи такі обґрунтування скаржник не враховує, що у справі про стягнення 378 877,68 грн такі посилання можуть бути підставою (підставами) для відкриття касаційного провадження лише за умови, що наявними будуть і, вже наведені вище, передбачені пунктом 2 частини третьої статті 287 Господарського процесуального кодексу України умови, які даватимуть суду право вважати судові рішення у справі з ціною позову до п`ятиста розмірів прожиткового такими, що підлягають касаційному оскарженню.

Колегія суддів зазначає, що посилання скаржника на неврахування судом апеляційної інстанції висновків, викладених у постановах Верховного Суду, посилання на які містяться у касаційній скарзі, не можуть бути прийняті судом до уваги, оскільки висновки у справах, на які він посилається, мають загальний характер і зроблені судами за інших встановлених обставин, які формують зміст правовідносин та зумовили прийняття відповідних судових рішень.

Касаційна скарга не містить обґрунтувань, які могли б бути визнані такими, що підпадають під дію підпунктів "а", "б", "в" і "г" пункту 2 частини третьої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, а Суд не вбачає підстав для відкриття касаційного провадження у цій справі.

Доводи скаржника (в тому числі із посиланнями на ряд постанов Верховного Суду (без належного обґрунтування цих посилань) зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій, необхідності переоцінки доказів у справі та безпосередньо пов`язані із встановленням фактичних обставин справи, тоді як суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути більш суворими ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: "Levages Prestations Services v. France" від 23.10.1996; "Brualla Gomez de la Torre v. Spain" від 19.12.1997).

Таким чином законодавець цілком свідомо надав Верховному Суду право використовувати процесуальний фільтр, закріплений у частині першої статті 293 Господарського процесуального кодексу України і це повністю узгоджується із положеннями статті 129 Конституції України, завданнями та принципами господарського судочинства.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 293 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

За таких обставин, Суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у цій справі, оскільки касаційна скарга подана на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

За таких обставин, керуючись статтями 12, 163, 234, 287, 293 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

1. Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Захисні технології України" на рішення Господарського суду Київської області від 04.10.2022 і постанову Північного апеляційного господарського суду від 07.02.2023 у справі № 910/14151/21.

2. Матеріали касаційної скарги повернути скаржникові разом із доданими до неї додатками.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Случ

Судді Г. М. Мачульський

С. К. Могил