Рішення

від 21.03.2023 по справі 214/4213/22

САКСАГАНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КРИВОГО РОГУ

Справа № 214/4213/22

2/214/1230/23

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

21 березня 2023 року м. Кривий Ріг

Саксаганський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді Ткаченка А.В.,

за участю:

секретаря судового засідання Попкової Ю.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 та його представника адвоката Товкун Альони Вікторівни до Акціонерного товариства «Українська залізниця», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору (на стороні позивача) ПЕРВИННА ПРОФСПІЛКОВА ОРГАНІЗАЦІЯ ВІЛЬНОЇ ПРОФСПІЛКИ МАШИНІСТІВ УКРАЇНИ КРИВОРІЗЬКОГО ЛОКОМОТИВНОГО ДЕПО ПРИДНІПРОВСЬКОЇ ЗАЛІЗНИЦІ, про стягнення недоплаченого розміру матеріальної допомоги на оздоровлення, -

Представники: від позивача адвокат Товкун А.В.,

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 та його представник адвокат Товкун А.В. звернулися до суду з позовною заявою 29 серпня 2022 року, в якій просили суд: стягнути з АТ «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 6 180 грн. 92 коп. недоплаченої матеріальної допомоги на оздоровлення, а також витрати на правову допомогу в сумі 1850 грн. 00 коп.

Пред`явлені вимоги мотивовано тим, що ОСОБА_1 з 18 серпня 2000 року працює на підприємстві відповідача у структурному підрозділі «Криворізьке локомотивне депо» Регіональної філії «Придніпровська залізниця» АТ «Українська залізниця» на різних посадах. З 01 січня 2014 року він працює машиністом електровозу. Позивач також є членом Первинної професійної спілки організації Вільної профспілки машиністів України Криворізького локомотивного депо (надалі ППО ВПМУ КЛД). Пунктом 3.1.5 Колективного договору, укладеного між відокремленим структурним підрозділом «Криворізьке локомотивне депо» та спільним представницьким органом профспілок залізничників і транспортних будівельників України та Вільної профспілки машиністів в особі їх виборного органу, зареєстрованого за №60/11 від 24 жовтня 2011 року, передбачено, що матеріальна допомога на оздоровлення виплачується за письмовою заявою працівника у розмірі 40 відсотків ставки чи посадового окладу на момент надання допомоги за професією, котру обіймає працівник, але не менше мінімальної заробітної плати по Україні на момент виплати допомоги. Так, за період 2017-2021 р.р. ОСОБА_1 перебував у щорічних відпустках, та користувався правом на отримання матеріальної допомоги на оздоровлення, яка оплачувалась відповідачем не у повному обсязі. Йому була надана матеріальна допомога у наступних розмірах: за відпустку з 01 серпня 2017 року по 14 вересня 2017 року 2678 грн. 92 коп., за відпустку з 31 березня 2018 року по 24 квітня 2018 року 2709 грн. 58 коп., за відпустку з 10 січня 2019 року по 02 лютого 2019 року 2714 грн. 46 коп., за відпустку з 01 січня 2020 року по 16 лютого 2020 року 2995 грн. 12 коп., за відпустку з 15 вересня 2021 року по 30 жовтня 2021 року 4540 грн. 00 коп., тобто в розмірі, що не відповідає розміру, встановленому умовами Колективного договору, відтак сума недоплаченої матеріальної допомоги на оздоровлення за вказаний період становить 6180 грн. 92 коп. ОСОБА_1 звертався до Голови ППО ВПМУ КЛД ОСОБА_2 з проханням врегулювати питання отримання недоплаченої матеріальної допомоги на оздоровлення. Згодом йому було повідомлено, що з аналогічним питанням у вересні 2019 року профспілка вже зверталася до відповідача щодо приведення у відповідність до чинного законодавства розміру матеріальної допомоги на оздоровлення до вказаних у діючих колективних договорах та щодо здійснення перерахунку матеріальної допомоги на оздоровлення з 01 квітня 2017 року по теперішній час кожному працівнику, та щодо повернення незаконно невиплаченої частки зазначеної допомоги. Крім того, додатково позивачу повідомлено, що згідно з відповіддю керівництва відповідача, до даних правовідносин застосовується прийнята 31 березня 2017 року спільна Постанова керівництва Регіональної філії «Придніпровська залізниця» і голови Дорожньої профспілкової організації Придніпровської залізниці Букреєва О.В. №Н32/20, П-4-5г від 31 березня 2017 року про застосовування з 01 квітня 2017 року замість мінімальної заробітної плати, як розрахункової величини для визначення посадових окладів, заробітної плати та інших виплат передбачених колективними договорами, величини «125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом». Тобто, відповідач допускає тривале порушення прав працівників. Позивач не погоджується з вказаним рішенням, оскільки п.3.1.5 Колективного договору на 2011-2012 роки встановлено, що матеріальна допомога на оздоровлення виплачується за письмовою заявою працівника у розмірі 40% відсотків ставки чи посадового окладу на момент надання допомоги за професією, котру обіймає працівник, але не менше мінімальної заробітної плати по Україні на момент виплати допомоги, а згідно з п.1.4 Колективного договору, зміни і доповнення до колективного договору, що не погіршують соціального та економічного становища працівників депо, вносяться протягом строку його дії за погодженням сторін на спільному засіданні керівництва депо і профспілкових комітетів, а всі інші на конференції трудового колективу депо. На думку позивача, прийняття 31 березня 2017 року спільної Постанови про застосовування з 01 квітня 2017 року замість мінімальної заробітної плати, як розрахункової величини для визначення посадових окладів, заробітної плати та інших виплат передбачених колективними договорами, величини «125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом» є діями, що погіршували становище працівників порівняно із законодавством та вказана постанова повинна була прийматися не за погодженням сторін на спільному засіданні керівництва депо і профспілкових комітетів, а на конференції трудового колективу депо, оскільки на момент прийняття вказаної постанови, мінімальна заробітна плата по Україні була встановлена на рівні 3200 грн., отже вказана сума є більшою за 125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених законом, який становив 2000 грн., тому вважає, що при визначенні розміру матеріальної допомоги на оздоровлення підлягає застосуванню не спільна Постанова керівництва, яка погіршує становище працівників, а п.3.1.5 Колективного договору. З огляду на те, що відповідачем безпідставно відмовлено у відшкодуванні недоплаченої суми матеріальної допомоги в позасудовому порядку, за захистом своїх трудових прав він вимушений звернутися до суду.

Ухвалою суду від 01 вересня 2022 року позовну заяву прийнято до розгляду з відкриттям спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін (а.с.38).

Правом на участь в судовому засіданні позивач та його представник адвокат Товкун А.В. не скористалися, остання подала заяву про розгляд справи за їх відсутності. Позовні вимоги підтримала в повному обсязі та наполягала на їх задоволенні.

Відповідач АТ «Українська залізниця», будучи неодноразово повідомленим про дату, час та місце розгляду справи у встановленому законом порядку, участь в судовому засіданні свого представника не забезпечило, відзив на позов протягом встановленого судом процесуального строку не подало. Згідно із заявою представника ОСОБА_3 (докази на підтвердження повноважень не надано), направленою на електронну пошту суду, просила справу розглядати за відсутності представника відповідача, у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Первинної профспілкової організації Вільної профспілки машиністів України Криворізького локомотивного депо Придніпровської залізниці, в судове засідання не з`явився, причини неявки суду не відомі, про час та місце розгляду справи повідомлений у встановленому законом порядку. Правом на подання письмових пояснень на позов чи відзив не скористався.

Оцінюючи характер процесу, значення справи для сторін, обраний позивачем спосіб захисту, категорію та складність справи, враховуючи позицію сторін суд вважає за можливе ухвалити рішення за відсутності учасників справи, оскільки їх неявка не перешкоджає цьому.

Інших заяв, клопотань від учасників справи не надходило. Інші процесуальні дії не вчинялись.

Дослідивши письмові докази по справі, надавши їм оцінку в сукупності, врахувавши позицію відповідача, суд приходить до наступного висновку.

Судом встановлено, що з 18 серпня 2000 року ОСОБА_1 працює на підприємстві відповідача, займаючи різні посади. Так, 18 серпня 2000 року він був прийнятий на роботу в Криворізьке локомотивне депо «Укрзалізниця» по переведенню з вагонного депо Мудрьона слюсарем 3 розряду пункту технічного обслуговування; з 07 лютого 2005 року переведений помічником машиніста електровозу; з 01 серпня 2008 року переведений машиністом електровозу; з 24 жовтня 2011 року переведений слюсарем з огляду та ремонту локомотивів на пунктах технічного обслуговування 5 розряду; з 26 березня 2012 року переведений машиністом електровозу 3 класу в цех експлуатації. З 01 січня 2014 року посада перейменована на «машиніст електровозу». Вказані обставини підтверджуються відповідними записами в трудовій книжці НОМЕР_1 , виданій на ім`я позивача (а.с.12-13). Позивач також є членом Первинної професійної спілки організації Вільної профспілки машиністів України Криворізького локомотивного депо (надалі ППО ВПМУ КЛД).

У періоди з 01 серпня 2017 року по 14 вересня 2017 року, з 31 березня 2018 року по 24 квітня 2018 року, з 10 січня 2019 року по 02 лютого 2019 року, з 01 січня 2020 року по 16 лютого 2020 року, з 15 вересня 2021 року по 30 жовтня 2021 року позивачеві надавалась щорічна тарифна відпустка. Як зазначали у позові позивач та його представник, та ці доводи ніким та нічим не спростовані, з цього приводу ОСОБА_1 кожного разу при наданні відпустки з особистою заявою звертався до керівника з проханням надати йому матеріальну допомогу на оздоровлення відповідно до п.3.1.5 Колективного договору, яка повинна складати не менше мінімальної заробітної плати по Україні.

Відповідно до наданих суду розрахунків заробітної плати (а.с.14-18), позивачу була виплачена матеріальна допомога на оздоровлення: за 2017 рік 2678 грн. 92 коп., за 2018 рік 2709 грн. 58 коп., за 2019 рік 2714 грн. 46 коп., за 2020 рік 2995 грн. 12 коп., за 2021 рік 4540 грн. 00 коп.

Первинна профспілкова організація Вільної профспілки залізничників України Криворізького локомотивного депо та Первинна профспілкова організація Вільної профспілки машиністів України Криворізького локомотивного депо 06 вересня 2019 року направили спільну вимогу за № 56 директору РФ «Придніпровська залізниця» АТ «Українська залізниця» Кужавському М.С. та голові Дорожньої профспілкової організації Букрєєву О.В. від імені трудового колективу щодо приведення у відповідність до діючого законодавства порядку виплати і розміру матеріальної допомоги на оздоровлення, повернення незаконно недоплаченої допомоги на оздоровлення (а.с.23).

Листом від 24 вересня 2019 року РФ «Придніпровська залізниця» АТ «Українська залізниця» відмовила у задоволенні вимоги, посилаючись на те, що регіональна філія не є юридичною особою, а є відокремленим структурним підрозділом АТ «Українська залізниця», і здійснює свою діяльність у межах доведених контрольних завдань з основних фінансово-економічних показників, розпоряджень, вказівок тощо органів товариства. Відповідно до спільної вказівки голови правління ПАТ «Укрзалізниця» В. Бальчуна, члена правління Ж. Марчека та Голови профспілки залізничників і транспортних будівельників України Бубняка В.М. від 29 березня 2017 року №Ц/6-25/713-17, прийнято спільну постанову керівництва РФ «Придніпровська залізниця» та президії Дорпрофсожу від 31 березня 2017 року № Н32/20. П-4-5г щодо застосування в діючому колективному договорі з 01 квітня 2017 року замість величини «мінімальна заробітна плата» розрахункової величини «125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб» (а.с.24).

Крім того, ОСОБА_1 звертався до Голови ППО ВПМУ КЛД Вервеса В.В. з проханням врегулювати питання отримання недоплаченої матеріальної допомоги на оздоровлення у позасудовому порядку, однак це також залишись без реагування (а.с.19).

Звертаючись до суду з позовом про стягнення з відповідача недоплаченої суми матеріальної допомоги на оздоровлення, позивач та його представник посилаються на те, що відповідачем були порушені умови Колективного договору щодо виплати працівнику матеріальної допомоги на оздоровлення у розмірі, встановленому п.3.1.5 Колективного договору. Оскільки в позасудовому порядку виплатити недоплачену матеріальну допомогу на оздоровленнявідповідач відмовляється, тому за захистом своїх трудових прав ОСОБА_1 звернувся до суду. Вирішуючи спір в межах заявлених вимог, суд виходить з такого.

Згідно зі ст.10 КЗпП України, колективний договір укладається на основі чинного законодавства, прийнятих сторонами зобов`язань з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин і узгодження інтересів трудящих, власників та уповноважених ними органів.

Відповідно до ст.13 КЗпП України та ст.7 Закону України «Про колективні договори і угоди», зміст колективного договору визначається сторонами.

Статтею 13 КЗпП України визначено, що у колективному договорі встановлюються взаємні обов`язки роботодавця та працівника, зокрема, щодо встановлення форм, системи, розмірів заробітної плати і інших видів трудових виплат (доплат, надбавок, премій і т.і.) Колективним договором встановлюються додаткові, порівняно з чинним законодавством і угодами, гарантії.

Згіднозі ст.18 КЗпП України, положення колективного договору розповсюджуються на всіх працівників підприємства, установи, організації та є обов`язковими для роботодавця та працівника.

Відповідно до ч.2ст.97 КЗпП України, форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами.

Як вбачається із матеріалів справи, пунктом 3.1.5. Колективного договору на 2011-2012 роки, укладеного між відокремленим структурним підрозділом «Криворізьке локомотивне депо» та спільним представницьким органом профспілок залізничників і транспортних будівельників України та Вільної профспілки машиністів в особі їх виборного органу, зареєстрованого за № 60/11 від 24 жовтня 2011 року, який є чинним станом на 2022 рік (відповідно до постанови від 14 грудня 2021 року, а.с.22), встановлено, що матеріальна допомога на оздоровлення виплачується за письмовою заявою працівника у розмірі 40% відсотків ставки чи посадового окладу на момент надання допомоги за професією, котру обіймає працівник, але не менше мінімальної заробітної плати по Україні на момент виплати допомоги. В окремих випадках матеріальна допомога на оздоровлення у більшому розмірі може встановлюватись начальником залізниці (а.с.22).

Відповідно до спільної Постанови керівництва регіональної філії «Придніпровська залізниця» і голови Дорожньої профспілкової організації Придніпровської залізниці Букреєва О.В. №Н32/20, П-4-5г від 31 березня 2017 року постановлено застосовувати з 01 квітня 2017 року замість мінімальної заробітної плати, як розрахункової величини для визначення посадових окладів, заробітної плати та інших виплат передбачених колективними договорами, величину «125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом».

Згідно з п.1.4. Колективного договору, зміни і доповнення до колективного договору, що не погіршують соціального та економічного становища працівників депо, вносяться протягом строку його дії за погодженням сторін на спільному засіданні керівництва депо і профспілкових комітетів, а всі інші на конференції трудового депо.

Відповідно до Закону України «Про державний бюджет України на 2017 рік» прожитковий мінімум на одну працездатну особу, в розрахунку на місяць, з 01 січня 2017 року був встановлений на рівні 1600 грн. 00 коп., з 01 травня 2017 року на рівні 1684 грн. 00 коп., з 01 грудня 2017 року 1762 грн. 00 коп., тому 125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених законом, становило відповідно 2000 грн. 00 коп., 2105 грн. 00 коп., 2202 грн. 50 коп., в той час як мінімальна заробітна плата по Україні була встановлена на рівні 3200 грн. 00 коп.

Відповідно до Закону України «Про державний бюджет України на 2018 рік» прожитковий мінімум на одну працездатну особу, в розрахунку на місяць, з 01 січня 2018 року був встановлений на рівні 1762 грн. 00 коп., з 01 липня 2018 року - на рівні 1 841 грн. 00 коп., з 01 грудня 2019 року 1921 грн. 00 коп., тому 125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених законом, становило відповідно 2202 грн. 50 коп. та 2301 грн. 25 коп., в той час як мінімальна заробітна плата по Україні була встановлена на рівні 3 723 грн. 00 коп.

Відповідно до Закону України «Про державний бюджет України на 2019 рік» прожитковий мінімум на одну працездатну особу, в розрахунку на місяць, з 01 січня 2019 року - 1921 грн. 00 коп., з 01 липня 2019 року на рівні 2007 грн. 00 коп., з 01 грудня 2019 року - 2102 грн., тому 125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених законом, становило відповідно 2508 грн. 75 коп., в той час як мінімальна заробітна плата по Україні була встановлена на рівні 4173 грн. 00 коп.

Відповідно до Закону України «Про державний бюджет України на 2020 рік» прожитковий мінімум на одну працездатну особу, в розрахунку на місяць, з 01 січня 2020 року - 2102 грн. 00 коп., з 01 липня 2020 року - на рівні 2 197 грн. 00 коп., з 01 грудня 2020 року - 2270 грн. 00 коп., тому 125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених законом, становило відповідно 2746 грн. 25 коп., в той час як мінімальна заробітна плата по Україні з 01 січня 2020 року була встановлена на рівні 4723 грн. 00 коп., з 01 вересня 2020 року - 5000 грн. 00 коп.

Відповідно до Закону України «Про державний бюджет України на 2021 рік» прожитковий мінімум на одну працездатну особу, в розрахунку на місяць, з 01 січня 2021 року був встановлений на рівні 2270 грн., з 01 липня 2021 року - 2379 грн., з 01 грудня 2021 року - 2481 грн., тому 125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених законом, становило відповідно 2837 грн. 50 коп., в той час як мінімальна заробітна плата по Україні з 01 січня 2021 року була встановлена на рівні 6 000 грн. 00 коп., з 01 грудня 2021 року - 6500 грн. 00 коп.

Таким чином, прийняття 31 березня 2017 року спільної Постанови керівництва регіональної філії «Придніпровська залізниця» і голови Дорожньої профспілкової організації Придніпровської залізниці Букреєва О.В. № Н32/20, П-4-5г від 31 березня 2017 року про застосовування з 01 квітня 2017 року замість мінімальної заробітної плати, як розрахункової величини для визначення посадових окладів, заробітної плати та інших виплат передбачених колективними договорами, величини «125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом» є діями, що погіршували становище працівників порівняно із законодавством та вказана постанова повинна була прийматися не за погодженням сторін на спільному засіданні керівництва депо і профспілкових комітетів, а на конференції трудового депо, оскільки на момент прийняття вказаної постанови, мінімальна заробітна плата по Україні була встановлена на рівні 3200 грн. 00 коп., отже вказана сума є більшою за 125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених законом, така різниця між вказаними величинами має місце і в наступних роках.

З огляду на зазначене, суд вважає, що при визначенні позивачу розміру матеріальної допомоги на оздоровлення підлягає застосуванню не спільна Постанова керівництва регіональної філії «Придніпровська залізниця» і голови Дорожньої профспілкової організації Придніпровської залізниці Букреєва О.В. №Н32/20, П-4-5г від 31 березня 2017 року, яка погіршує становище працівників, а п.3.1.5 Колективного договору. Відтак, доводи представника відповідача в цій частині є неприйнятними.

Відповідно до ст. 9 КЗпП України, умови договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно з законодавством України про працю, є недійсними.

Суд констатує, що вказана правова норма не вимагає будь-якої процедури визнання недійсними умовдоговорів про працю,які погіршують становище працівників порівняно з законодавством, адже вона безпосередньо оголошує такі умови недійсними і не вимагає судової процедури визнання їх недійсними.

Слід також зауважити, що в матеріалах справи відсутні докази того, що відповідач попереджав позивача про погіршення існуючих умов оплати праці.

Так, ст.58 Конституції України передбачає, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Стаття 22 Конституції України гарантує, що права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Системний аналіз приписів ст.ст.22, 58 Конституції України, ст.9 КЗпП України, приводить суд до переконання, що нові Закони, які погіршують становище працівників, зокрема призводять до зменшення певних виплат, розмір яких врегульований до прийняття цих Законів, договорами про працю не мають зворотної сили.

Таким чином, Закон України «Про внесення змін до законодавчих актів України» 1774-VІІІ від 06 грудня 2016 року погіршив становище позивача та інших працівників підприємства щодо розміру матеріальної допомоги, звузив їх право на матеріальну допомогу, а тому не має зворотної сили та не може бути застосований при визначення розміру цієї допомоги.

З огляду на викладене, суд вважає, що прийняття Закону України «Про внесення змін до законодавчих актів України» № 1774-УІІІ від 06 грудня 2016 року не створює юридичних наслідків щодо застосування п.3.1.5 Колективного договору, укладеного між відокремленим структурним підрозділом «Криворізьке локомотивне депо» Регіональної філії «Придніпровська залізниця» та спільним представницьким органом залізничників і транспортних будівельників України та Вільної профспілки машиністів виборного органу, зареєстрованого за № 60/11 від 24 жовтня 2011 року, в частині виплати допомоги на оздоровлення, оскільки питання виплати матеріальної допомоги на оздоровлення, умови виплати матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, обставини, за яких вона виплачується, а також кому саме вона може бути виплачена першочергово, визначається, в даному випадку, колективним договором, п.3.1.5 якого визначено, що матеріальна допомога на оздоровлення виплачується за письмовою заявою працівника у розмірі 40% відсотків ставки чи посадового окладу на момент надання допомоги за професією, котру обіймає працівник, але не менше мінімальної заробітної плати по Україні на момент виплати допомоги. При цьому, спільна Постанова керівництва регіональної філії «Придніпровська залізниця» і голови Дорожньої профспілкової організації Придніпровської залізниці Букреєва О.В. № Н32/20, П-4-5г від 31 березня 2017 року про застосовування з 01 квітня 2017 року замість мінімальної заробітної плати, як розрахункової величини для визначення посадових окладів, заробітної плати та інших виплат передбачених колективними договорами, величини «125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом», прийнята з порушенням вимог Колективного договору, отже не підлягає застосуванню при визначні розміру матеріальної допомоги на оздоровлення.

Згідно з ч.ч.1-3 ст.12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 89 ЦПК України встановлено, що виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Розглядаючи справу, суд забезпечив сторонам рівні можливості щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.

Згідно з вимогами п.п.1, 2, 3 ч.1 ст.264 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин.

Виходячи з наведеного вище, суд дійшов висновку, що дії відповідача щодо недоплати позивачеві частини матеріальної допомоги на оздоровлення є неправомірними, у зв`язку з чим позивачеві слід компенсувати недоплачену матеріальну допомогу в межах заявлених вимог, тобто за 2017-2021 роки.

Приймаючи до уваги, що відповідно до положень п.3.1.5 Колективного договору матеріальна допомога на оздоровлення виплачується за письмовою заявою працівника у розмірі 40% відсотків ставки чи посадового окладу на момент надання допомоги за професією, котру обіймає працівник, але не менше мінімальної заробітної плати по Україні саме на момент виплати допомоги, а виплата матеріальної допомоги позивачу відбувалася у відповідні роки, суд вважає за необхідне при визначенні розміру недоплаченої частини вказаної допомоги виходити з розміру мінімальної заробітної плати по Україні, встановленої на2017 рік, 2018 рік, 2019 рік, 2020 рік, 2021 рік відповідно, виходячи з розрахунку: 521,08 + 1013,42 + 1458,54 + 1727,88 + 1460,00 = 6180,92 грн., з яких: 521 грн. 08 коп. недоплаченої допомоги на оздоровлення за 2017 рік (3200 грн. 2678 грн. 92 коп.); 1 013 грн. 42 коп. недоплаченої допомоги на оздоровлення за 2018 рік (3723 грн. 2709 грн. 58 коп.); 1458 грн. 54 коп. недоплаченої допомоги на оздоровлення за 2019 рік (4173 грн. 2714 грн. 46 коп.); 1727 грн. 88 коп. недоплаченої допомоги на оздоровлення за 2020 рік (4723 грн. 2995 грн. 12 коп.); 1460 грн. 00 коп. недоплаченої допомоги на оздоровлення за 2021 року (6000 грн. 4540 грн. 00 коп.).

Перевіривши наведений позивачем розрахунок недоплаченої матеріальної допомоги на оздоровлення за період з 2017 по 2021 роки судом встановлено, що він є арифметично вірним, проведеним із застосуванням мінімальної заробітної плати за кожен розрахунковий рік, визначений Законами про Державний бюджет на відповідний рік. Відтак, провівши власний розрахунок, суд приходить до висновку, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню недоплачена матеріальна допомога на оздоровлення за 2017-2021 роки в загальному розмірі 6180 грн. 92 коп., у зв`язку з чим позовні вимоги слід задовольнити повністю.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат згідно зі ст.141 ЦПК України, суд враховує звільнення позивача від сплати судового збору на підставі п.1 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір», та характер позовної вимоги, яка є майновою. У зв`язку з цим суд вважає за необхідне судовий збір в розмірі 992 грн. 40 коп. стягнути з відповідача дохід держави до спеціального фонду Державного бюджету України (з розрахунку: 1% від суми недоотриманої матеріальної допомоги на оздоровлення, присудженої до стягнення, але не менше 992 грн. 40 коп.).

Частиною 1 статті 133 ЦПК України визначено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Пунктом 5 частини 3 статті 133 ЦПК України встановлено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу.

Згідно з ч.1 ст.137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися (ч.3 ст.137 ЦПК України).

Відповідно до ч.8 ст.141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Так, при поданні позову до суду позивачем та його представником було додано копію ордеру, договір про надання правової допомоги, копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю, акт №1 про надання правової допомоги, оригінал квитанції про сплату витрат за правничу допомогу в сумі 1850 грн., згідно з якими адвокат надав клієнту наступні послуги: усна консультація щодо підстав для звернення до суду 350 грн. та складання позовної заяви, ксерокопіювання її та доданих до неї документів відповідно до кількості сторін у праві та подання позовної заяви до суду 1500 грн. (а.с.28-35).

Суд вважає, що сума 1850 грн. не є значною порівняно з обсягом роботи та часом, витраченим адвокатом на складання даного позову, а отже розмір гонорару цілком виправданий. При цьому проведення розрахунків недоплаченої допомоги на оздоровлення теж потребує часу та зусиль, як і виготовлення копій документів учасникам процесу, та є співмірним із заявленою сумою. Враховуючи викладене та наявність доказів понесених витрат на сплату правничої допомоги, вказані витрати підлягають стягненню з відповідача на користь позивача у повному обсязі.

Керуючись ст.ст.4, 5, 13, 19, 76-81, 89, 95, 133, 141, 258-259, 263-265, 273, 274, 277, 279, 354, 355 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 та його представника адвоката Товкун Альони Вікторівни до Акціонерного товариства «Українська залізниця», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору ПЕРВИННА ПРОФСПІЛКОВА ОРГАНІЗАЦІЯ ВІЛЬНОЇ ПРОФСПІЛКИ МАШИНІСТІВ УКРАЇНИ КРИВОРІЗЬКОГО ЛОКОМОТИВНОГО ДЕПО ПРИДНІПРОВСЬКОЇ ЗАЛІЗНИЦІ, про стягнення недоплаченого розміру матеріальної допомоги на оздоровлення задовольнити повністю.

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 6180 (шість тисяч сто вісімдесят) грн. 92 коп. недоплаченої матеріальної допомоги на оздоровлення, а також 1850 (одна тисяча вісімсот п`ятдесят) грн. 00 коп. в рахунок відшкодування витрат на правничу допомогу.

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» в дохід держави до спеціального фонду Державного бюджету України судовий збір у сумі 992 (дев`ятсот дев`яносто дві) грн. 40 коп.

Рішення може бути оскаржено безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня підписання рішення. Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому рішення суду. Рішення набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження, або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відомості про сторін:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса реєстрації місця проживання: АДРЕСА_1 .

Акціонерне товариство «Українська залізниця», код ЄДРПОУ 40075815, юридична адреса: м. Київ, вул. Єжи Гедройця, буд.5.

ПЕРВИННА ПРОФСПІЛКОВА ОРГАНІЗАЦІЯ ВІЛЬНОЇ ПРОФСПІЛКИ МАШИНІСТІВ УКРАЇНИ КРИВОРІЗЬКОГО ЛОКОМОТИВНОГО ДЕПО ПРИДНІПРОВСЬКОЇ ЗАЛІЗНИЦІ, код ЄДРПОУ 38334293, юридична адреса: Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, вул. Серафимовича, буд.93.

Рішення суду складено та підписано без проголошення 21 березня 2023 року.

Суддя А.В. Ткаченко