Рішення

від 20.01.2023 по справі 469/355/20

БЕРЕЗАНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

20.01.2023 Справа № 469/355/20

2/469/73/23

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 січня 2022 року смт.Березанка

Березанський районний суд Миколаївської області у складі:

головуючого судді Гапоненко Н.О.

за участю секретаря судового засідання Якубець С.В.

учасники справи та їхні представники:

прокурор Бережна-Семененко С.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом заступника керівника Миколаївської місцевої прокуратури №1 в інтересах держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації до Миколаївської районної державної адміністрації Миколаївської області та ОСОБА_1 про визнання незаконними та скасування розпорядження, визнання недійсним свідоцтва про право власності на нерухоме майно, витребування земельної ділянки,-

в с т а н о в и в:

18 травня 2020 року заступник керівника Миколаївської місцевої прокуратури №1 звернувся до суду із позовом в інтересах держави до Березанської районної державної адміністрації Миколаївської області та ОСОБА_1 , у якому зазначав, що розпорядженням Березанської районної державної адміністрації №175 від 12 червня 2014 року затверджено проект землеустрою та надано у власність ОСОБА_1 (серед інших) земельну ділянку площею 0,01 га з кадастровим номером 4820983900:09:000:1581 для індивідуального дачного будівництва поза населеним пунктом у межах території Рибаківської сільської ради Березанського району Миколаївської області. На підставі зазначеного розпорядження ОСОБА_1 26 червня 2014 року видано свідоцтво № НОМЕР_1 про право власності на нерухоме майно - земельну ділянку площею 0,01 га з кадастровим номером 4820983900:09:000:1581.

На думку прокурора, вказане вище розпорядження прийняте з порушенням вимог земельного та водного законодавства, містобудівної документації, будівельних норм і правил, так як надана у власність відповідачу ОСОБА_1 земельна ділянка знаходиться в зоні рекреації, розташована у трикілометровій зоні узбережжя Чорного моря, а тому на ній відповідно до містобудівної документації та державних будівельних норм і правил заборонено індивідуальне дачне будівництво.

Крім того, відповідно до ст.88 Водного кодексу України спірна земельна ділянка входить до прибережної захисної смуги Чорного моря, а тому може перебувати виключно у державній та комунальній власності і надаватися лише в користування та для спеціально визначених цілей.

Тому прокурор просив визнати незаконним та скасувати вказане розпорядження Березанської РДА в частині затвердження проекту землеустрою та надання у власність ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,01 га з кадастровим номером 4820983900:09:000:1581 для індивідуального дачного будівництва поза населеним пунктом у межах території Рибаківської сільської ради Березанського району Миколаївської області, та у звязку з незаконністю набуття права власності ОСОБА_1 на спірну земельну ділянку визнати недійсним видане ОСОБА_1 свідоцтво про право власності спірну земельну ділянку.

Відповідно до ч. 5 ст.122 ЗК України Миколаївська ОДА є власником (розпорядником) цих земель, а вибуття майном відбулось всупереч вимогам Земельного та Водного кодексів України та без погодження власника, прокурор вважав, що належним та ефективним способом захисту порушених інтересів держави в особі Миколаївської ОДА є заявлення негаторного позову.

Так як на спірній земельній ділянці розміщене самочинне будівництво з указаними вище порушеннями державних будівельних норм і правил, - цегляна огорожа, а також металеві ворота та вагончик, на які відсутні документи дозвільного та декларативного характеру, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт і засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом обєктів, прокурор вважає, що належний захист права власності держави на спірну земельну ділянку вимагає покладення на ОСОБА_1 обовязку повернути її у стані, який існував до порушення прав, шляхом демонтажу вказаного майна.

Ухвалою судувід 29травня 2020року відкрито провадження у справі та призначено підготовче судове засідання за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою судувід 29 травня 2020 року задоволено заяву прокурора про забезпечення позову: накладено арешт на земельну ділянку площею 0,01 га з кадастровим номером 4820983900:09:000:1581, яка розташована в межах території Рибаківської сільської ради Березанського району Миколаївської області, право власності на яку зареєстровано за ОСОБА_1 ; заборонено органам, які проводять реєстрацію речових прав на нерухоме майно, здійснювати будь-які реєстраційні дії щодо цієї земельної ділянки; заборонено Управлінню державної архітектурно-будівельної інспекції у Миколаївській області здійснювати реєстрацію дозвільних документів щодо будівництва об`єктів нерухомості на земельній ділянці площею 0,01 га з кадастровим номером 4820983900:09:000:1581, яка розташована в межах території Рибаківської сільської ради Березанського району Миколаївської області та заборонено ОСОБА_1 вчиняти із вказаною земельною ділянкою дії, спрямовані на зміну її цільового призначення, укладати договори, вчиняти інші правочини щодо неї, а також проводити на ній будь-які будівельні роботи.

20квітня 2021року ухвалою суду залучено Миколаївську районну державну адміністрацію до участі у справі як правонаступника відповідача Березанської районної державної адміністрації Миколаївської області.

Ухвалою суду від 18 січня 2022 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

У судовому засіданні прокурор позовні вимоги підтримала у повному обсязі, посилаючись на обставини, викладені у позовній заяві.

Представник позивача Миколаївської ОДА у судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, причини неявки суду не повідомив.

Представник відповідача Миколаївської районної державної адміністрації у судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, відзив до суду не надав; до суду надійшли електронною поштою заяви від імені представника Миколаївської РДА про розгляд справи без участі представника відповідача, які не підписані кваліфікованим електронним підписом, а тому на підставі ч.ч.2, 4 ст.183 ЦПК України судом не розглядаються.

Відповідач ОСОБА_1 у судове засідання не з`явилась, про час та місце розгляду справи повідомлена належним чином, причини неявки суду не повідомила, відзив до суду не надала. Судові засідання декілька разів відкладались за заявою відповідача ОСОБА_1 у зв`язку з воєнним станом, перебуванням відповідача за межами області, проте відповідач своїм правом взяти участь у судовому засіданні не скористалась.

Відповідно доч.4 ст.223ЦПК Україниу разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).

За таких обставин зі згоди прокурора суд постановив ухвалити рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст.280 ЦПК України.

Встановлені судом обставини з посиланням на докази, що їх підтверджують

З матеріалів справи вбачається, що розпорядженням Березанської районної державної адміністрації від 12 червня 2014 року №175 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність громадян України для індивідуального дачного будівництва за рахунок земель державної власності (запасу) забудованих земель Рибаківської сільської ради, розташованих за межами населеного пункту на території Рибаківської сільської ради Березанського району Миколаївської області, та надано у тому числі у власність ОСОБА_1 земельну ділянку площею до 0,0100 га, кадастровий номер 4820983900:09:000:1581 (а.с.15-16).

З інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна вбачається, що на земельну ділянку площею 0,0100 га кадастровий номер 4820983900:09:000:1581 на підставі свідоцтва про право власності № НОМЕР_1 , виданого 26 червня 2014 року реєстраційною службою Березанського РУЮ Миколаївської області, зареєстроване право власності за ОСОБА_1 (рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 14062108 від 26 червня 2014 року) (а.с.17-18).

Місцезнаходження, розмір та склад земель земельної ділянки підтверджуються витягом із Публічної кадастрової карти України, з якого також вбачається, що відстань від північної межі спірної ділянки до узбережжя Чорного моря становить 205-210 м, відстань від південної межі спірної ділянки до узбережжя Чорного моря становить 190-290 м. (а.с.20).

Згідно із повідомленням Управління містобудування та архітектури Миколаївської обласної державної адміністрації, спірна земельна ділянка розташована в зоні рекреації, визначеній у чинній на 12 червня 2014 року містобудівній документації - Проекті планування та забудови Березанського району Миколаївської області, затвердженому постановою Державного комітету Української РСР у справах будівництва від 23.10.1985 № 112, будівництво індивідуальних дачних будинків у якому не передбачено (а.с.19).

Відповідно до повідомлення Управління державної архітектурно-будівельної інспекції у Миколаївській області, у реєстрі відсутня інформація щодо видачі/реєстрації ОСОБА_1 документів, які дають право на виконання будівельних робіт, та документів, які засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів в межах Рибаківської сільської ради Березанського району (а.с.21).

З повідомлення Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області від 13 квітня 2020 року з фототаблицею вбачається, що на спірній земельній ділянці розміщені металевий вагончик, огорожа з цегли, металеві ворота колодязь (а.с.22-24).

Миколаївською обласною державною адміністрацією листом від 06 грудня 2019 року повідомлено Миколаївську місцеву прокуратуру № 1 про те, що Миколаївській ОДА не було відомо про прийняття оскаржуваного розпорядження та про факт відчуження спірної земельної ділянки (а.с.27).

Норми права, які застосував суд

Щодо посилань прокурора про порушення водоохоронного законодавства

За положеннями ст.60 Земельного кодексу України та ст. 88 Водного кодексу України вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об`єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності встановлюються прибережні захисні смуги.

Уздовж морів та навколо морських заток і лиманів встановлюється прибережна захисна смуга шириною не менше двох кілометрів від урізу води.

Прибережні захисні смуги встановлюються за окремими проектами землеустрою.

Межі встановлених прибережних захисних смуг і пляжних зон зазначаються в документації з землеустрою, кадастрових планах земельних ділянок, а також у містобудівній документації.

Прибережні захисні смуги встановлюються на земельних ділянках усіх категорій земель, крім земель морського транспорту.

Землі прибережних захисних смуг перебувають у державній та комунальній власності та можуть надаватися в користування лише для цілей, визначених цим Кодексом.

У межах існуючих населених пунктів прибережна захисна смуга встановлюється з урахуванням містобудівної документації.

Абзацами 3, 4 Додатку 13 до Державних санітарних правил планування та забудови населених пунктів (у редакції, що діяла на час прийняття спірного рішення) передбачалось, що уздовж морівта навколоморських затокі лиманів виділяєтьсяприбережна захиснасмуга шириноюне меншедвох кілометріввід урізуводи,яка можевикористовуватись длябудівництва санаторіївта іншихлікувально-оздоровчихзакладів зобов`язковимцентралізованим водопостачаннямі каналізацією.У прибережнихзахисних смугахзабороняється,зокрема, розорювання земель(крімпідготовки грунтудля залуженняі залісіння),а такожсадівництво тагородництво; будівництво будь-якихспоруд (крімгідротехнічних,гідрометричних талінійних),у томучислі баз відпочинку, дач,гаражів тастоянок автомобілів.

Відповідно до п.11 Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режим ведення господарської діяльності в них, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 травня 1996 року № 486, водоохоронна зона морів, морських заток і лиманів, як правило, збігається з прибережною захисною смугою і визначається шириною не менш як 2 кілометри від урізу води. На землях міст і селищ міського типу розмір водоохоронної зони, як і прибережної захисної смуги, встановлюється відповідно до існуючих на час встановлення водоохоронної зони конкретних умов забудови (п.10).

Окремий проект землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги на час прийняття спірних рішень був відсутній, тому межі прибережної захисної смуги визначаються відповідно до меж, встановлених законом.

Згідно із загальнодоступними відомостями з Публічної кадастрової карти України, розміщеної на офіційному вебсайті центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, спірна земельна ділянка розміщена у межах умовної прибережної захисної смуги, на відстані 190 205 м. від урізу води Чорного моря (а.с.20). Такі обставини є загальновідомими, а тому не потребують доказування (частина третя статті 82 ЦПК України).

Таким чином, з урахуванням зазначених нормативних розмірів, є підстави вважати, що спірна земельна ділянка розташована у межах прибережної захисної смуги Чорного моря.

За змістом ст.ст.88, 90 ВК України, землі прибережних захисних смуг перебувають виключно у державній та комунальній власності і можуть надаватися лише в користування та для спеціально визначених цілей.

Згідно з частиною четвертою статті 59 ЗК (у редакції, що діяла на час прийняття оскаржуваних рішень), громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, а також озера, водосховища, інші водойми, болота та острови для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт тощо.

Передача земельних ділянок прибережних захисних смуг у приватну власність і для потреб, не зазначених у ч.4 ст.59 ЗК України, законодавством України не передбачена.

Таким чином, Березанською районною державною адміністрацією всупереч зазначеним нормам законодавства передано у приватну власність земельну ділянку, що знаходиться у межах прибережної захисної смуги Чорного моря, для потреб, не передбачених законом.

Отже, розпорядження Березанської районної державної адміністрації про затвердження проекту із землеустрою та надання у власність ОСОБА_1 земельної ділянки у прибережній захисній смузі Чорного моря для індивідуального дачного будівництва суперечить нормам законодавства.

Щодо дотримання вимог містобудівної документації, будівельних норм і правил

Невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних утворень, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку, є підставою для відмови у дозволі на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (ч.7 ст.118 ЗК України).

Відповідно до ст.17 Закону України Про основи містобудування основою для вирішення питань про вилучення (викуп), передачу (надання) земельних ділянок у власність чи користування громадян та юридичних осіб є містобудівна документація.

Абзацом 2 ст.48 Закону України Про охорону земель передбачено, що розміщення і будівництво об`єктів житлово-комунального, промислового, транспортного, іншого призначення здійснюються відповідно до затверджених у встановленому порядку містобудівної документації та проектів цих об`єктів.

Прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності (статті 61-62 ЗК України, статті 89-90 ВК України, абзац другий пункту 8.19 Державних санітарних правил планування та забудови населених пунктів і додаток 13 до цих правил), у яких зобороняється, зокрема, будівництво будь-яких споруд (крім гідротехнічних, навігаційного призначення, гідрометричних та лінійних), у тому числі баз відпочинку, дач, гаражів та стоянок автомобілів (пункт г ч.2 ст.61 ЗК України, п.4 ч.1 ст.89 ВК України, у редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваного розпорядження, п.п.4 абз.3 п.2 додатку 13 до Державних санітарних правил планування та забудови населених пунктів).

Згідно з п.10.17 ДБН 360-92, які відповідно до ст..1 Закону України Про будівельні норми є обов`язковими у сфері будівництва, містобудування та архітектури, у трикілометровій зоні узбережжя Азовського і Чорного морів забороняється будівництво індивідуального житла, крім населених пунктів, вказаних у розпорядженні Кабінету Міністрів України.

Чинною на момент прийняття оскаржуваного рішення містобудівною документацією - Проектом планування та забудови Березанського району Миколаївської області, затвердженим постановою Державного комітету Української РСР у справах будівництва від 23.10.1985 № 112, -будівництво індивідуальних дачних будинків у вказаній зоні не передбачено.

Отже, ведення індивідуального дачного будівництва на спірній земельній ділянці суперечить земельному і водному законодавству, містобудівній документації та діючим будівельним нормам, державним стандартам і правилам, а тому розпорядження Березанської районної державної адміністрації Миколаївської області № 175 від 12 червня 2014 року Про затвердження проекту та надання земельної ділянки у власність громадянам України для ведення індивідуального дачного будівництва в частині затвердження проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_1 для індивідуального дачного будівництва, не є законним.

Щодо визнання незаконним та скасування розпорядження Березанської районної державної адміністрації

Відповідно до ст.116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Повноваження органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування передбачені ст.122 ЗК України (у редакції, що діяла на час прийняття оскаржуваного розпорядження), відповідно до частин третьої і четвертої якої районні державні адміністрації на їх території передають земельні ділянки із земель державної власності у власність або у користування у межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для: а) сільськогосподарського використання; б) ведення водного господарства, крім випадків, передбачених частиною сьомою цієї статті; в) будівництва об`єктів, пов`язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, закладів культури, лікарень, підприємств торгівлі тощо) з урахуванням вимог частини шостої цієї статті, крім випадків, визначених частиною сьомою цієї статті. Обласні державні адміністрації передають земельні ділянки на їх території із земель державної власності у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів для всіх потреб, крім випадків, визначених частинами третьою, сьомою цієї статті.

Отже, Березанською РДА при передачі земельної ділянки у прибережній захисній смузі для індивідуального дачного будівництва за межами населеного пункту перевищено повноваження щодо розпорядження землями державної власності, які належать позивачу Миколаївській ОДА.

Відповідно до ч.7 ст.118 ЗК України невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку є підставою для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Згідно з ч.3 ст.43 Закону України Про місцеві державні адміністрації, розпорядження голови державної адміністрації, що суперечать Конституції України, законам України, рішенням Конституційного Суду України, іншим актам законодавства або є недоцільними, неекономними, неефективними за очікуваними чи фактичними результатами, скасовуються Президентом України, головою місцевої державної адміністрації вищого рівня або в судовому порядку.

Оскільки оскаржуване розпорядження Березанської РДА суперечить законам України, відповідно до п.а ч.1 ст.21, п.г ч.3 ст.152 ЗК України воно підлягає визнанню недійсним та скасуванню.

Щодо визнання недійсним свідоцтва про право власності на нерухоме майно

Частина 1 ст.18 Закону України " Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (у редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин) передбачала, що свідоцтво про право власності на нерухоме майно підтверджує виникнення права власності при здійсненні державної реєстрації прав на нерухоме майно.

Згідно з ч.2 вказаної статті, перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, та порядок державної реєстрації прав визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Відповідно до п.81-2 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 р. № 1127, підставою для державної реєстрації права власності та права постійного користування на земельну ділянку, права на яку набуваються шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у постійне користування із земель державної або комунальної власності, є рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у власність чи надання у постійне користування або про затвердження документації із землеустрою щодо формування земельної ділянки та передачу її у власність чи надання у постійне користування.

Отже, свідоцтво про право власності на нерухоме майно лише посвідчує наявність відповідного права, і не породжує, не змінює і не припиняє певні права та обов`язки, тобто не є правочином або підставою для державної реєстрації права власності на земельну ділянку у даному спорі, та втрачає свою юридичну силу у зв"язку зі скасуванням документа, що підтверджував право.

Тому вимога прокурора в частині визнання недійсним свідоцтва про право власності на нерухоме майно задоволенню не підлягає.

Щодо повернення земельної ділянки

Відповідно до ч.2 ст.152 ЗК України власник земельної ділянки може вимагати, зокрема, усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою.

Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 ЦК України).

Заволодіння громадянами та юридичними особами землями водного фонду всупереч вимогам ЗК України (перехід до них права володіння цими землями) є неможливим. Розташування земель водного фонду вказує на неможливість виникнення приватного власника, а отже, і нового володільця, крім випадків, передбачених у статті 59 цього кодексу.

Такою ж є і правова позиція Великої Палати Верховного Суду, викладена у постанові у справі № 487/10128/14-ц.

Отже, зайняття земельної ділянки водного фонду з порушенням ЗК України та ВК України треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади. У такому разі позовну вимогу зобов`язати повернути земельну ділянку слід розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки водного фонду.

Власник земельної ділянки водного фонду може вимагати усунення порушення його права власності на цю ділянку, зокрема, оспорюючи відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договори або інші правочини, та вимагаючи повернути таку ділянку.

Тому суд, встановивши факт належності спірної земельної ділянки до земель водного фонду, що перебувають у державній власності, доходить висновку про задоволення позовних вимог в частині витребування земельної ділянки, застосувавши для задоволення вимоги про повернення спірної земельної ділянки приписи ст.391ЦК України та частини другої статті 52 ЗК України.

Такі висновки суду відповідають правовій позиції, викладеній у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року та 04 грудня 2019 року в аналогічних справах № 487/10128/14-ц, провадження № 14-473 цс 19 та №469/1302/16-ц, провадження №61-33984 св18.

Відповідно до ст. 212 ЗК України самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними; приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки; повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду.

Тому належним способом захисту порушеного права власності є зобов`язання власника ОСОБА_1 повернути земельну ділянку належному власнику Миколаївській обласній державній адміністрації шляхом приведення майна у первісний стан.

Щодо порушень прав власника земельної ділянки

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів

Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право.

Втручання держави у право мирного володіння майном повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними.

Якщо можливість втручання у право мирного володіння майном передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів чи штрафів.

Втручання у право мирного володіння майном, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає такого втручання. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа-добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (див. рішення ЄСПЛ у справах "Рисовський проти України" від 20 жовтня 2011 року (Rysovskyy v. Ukraine, заява N 29979/04), "Кривенький проти України" від 16 лютого 2017 року (Kryvenkyy v. Ukraine, заява N 43768/07)).

Заволодіння приватними особами земельною ділянкою водного фонду всупереч чинному законодавству, без законного дозволу уповноваженого на те органу може зумовлювати конфлікт між гарантованим статтею 1 Першого протоколу до Конвенції правом цих осіб мирно володіти майном і конституційними правами всіх інших осіб на безпечне довкілля, непогіршення екологічної ситуації та використання власності не на шкоду суспільству.

Встановлення справедливого балансу між приватним і суспільним інтересом передбачає оцінку не лише поведінки органу місцевого самоврядування, але й дій і бездіяльності осіб, зацікавлених у набутті у приватну власність земельної ділянки, - первинного набувача, проміжного набувача, а також кінцевого набувача, зокрема, щодо їхньої обізнаності з неможливістю набуття земельної ділянки.

У силуоб`єктивних,видимих природнихвластивостей розташованоїв межахприбережної захисноїсмуги земельноїділянки,яка знаходитьсяза межаминаселеного пунктута відстаньмеж якоїдо урізуводи Чорногоморя становить близько 200 м., власник земельної ділянки не міг не знати про фактичне місцезнаходження спірної земельної ділянки поблизу моря та, відповідно, мав змогу та повинен був знати про те, що спірна земельна ділянка належить до земель водного фонду.

На час прийняття оскаржуваного розпорядження щодо відповідача ОСОБА_1 , діяли, зокрема, такі нормативні акти: Водний та Земельний кодекси України, Державні санітарні правила планування та забудови населених пунктів, Проект планування та забудови Березанського району Миколаївської області, ДБН 360-92 Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень, які були доступними, чіткими та передбачуваними, тобто перед відповідачами не існували перешкоди для того, щоб самостійно чи з допомогою фахівця у галузі права ознайомитися із зазначеними актами та зробити висновки щодо режиму земельної ділянки

Тому немає жодних підстав вважати, що відповідачі були добросовісними та не могли співвіднести чіткі законодавчі заборони з конкретним об`єктом на місцевості.

Суд звертає увагу на те, що у спорах стосовно прибережних захисних смуг, земель лісогосподарського призначення, інших земель, які перебувають під посиленою правовою охороною держави, вона, втручаючись у право мирного володіння відповідними земельними ділянками з боку приватних осіб, може захищати загальні інтереси у безпечному довкіллі, непогіршенні екологічної ситуації, у використанні власності не на шкоду людині та суспільству (частина третя статті 13, частина сьома статті 41, частина перша статті 50 Конституції України). Ці інтереси реалізуються, зокрема, через цільовий характер використання земельних ділянок (статті 18, 19, пункт "а" частини першої статті 91 ЗК України), які набуваються лише згідно із законом (стаття 14 Конституції України) (див. пункт 127 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц, пункт 90 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/6211/14-ц, пункт 148 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 № 183/1617/16, пункт 53 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2019 у справі № 367/2022/15-ц, пункт 117 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц).

За таких обставин Суд погоджується, що "суспільним", "публічним" інтересом позовних вимог прокурора у цій справі є задоволення суспільної потреби у відновленні законності під час вирішенні суспільно важливого та соціально значущого питання безоплатної передачі у власність громадянам земельних ділянок прибережної водоохоронної смуги із державного власності, а також захист суспільних інтересів загалом, права власності на землю Українського народу, відновленні правового порядку в частині визначення меж компетенції органів державної влади та місцевого самоврядування, відновленні становища, яке існувало до порушення права власності Українського народу на землю, захист такого права шляхом повернення у державну власність земель, що незаконно вибули з такої власності.

Щодо розподілу судових витрат

Відповідно до ст.141 ЦПК України підлягають стягненню з відповідачів Миколаївської районної державної адміністрації та ОСОБА_1 на користь прокуратури Миколаївської області сплачені судові витрати пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Прокуратурою сплачено судовий збір за подачу позовної заяви до суду у розмірі 6306,00 грн., у тому числі за позовну вимогу майнового характеру (стосовно витребування земельної ділянки) у розмірі 2102,00 грн., за дві позовні вимоги немайнового характеру в розмірі 4204,00 грн., за заяву про забезпечення позову 1051,00 грн.

Оскільки у частині вимог заступника керівника Миколаївської місцевої прокуратури № 1 в інтересах держави про визнання недійсним свідоцтва про право власності на нерухоме майно відмовлено, підлягає стягненню з відповідач Миколаївської районної державної адміністрації судовий збір за подачу до суду однієї позовної вимоги немайнового характеру про визнання незаконним та скасування розпорядження Березанської районної державної адміністрації у сумі 2102,00 грн.; з відповідача ОСОБА_1 за вимогою майнового характеру про повернення земельної ділянки підлягає стягненню судовий збір у розмірі 2102,00 грн. та за забезпечення позову судовий збір у розмірі 1051,00 грн., усього підлягає стягненню з відповідача ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 3153,00 грн..

На підставівикладеного,керуючись ст.ст. 12,13,258,259,263-265,280-282ЦПК України, суд

у х в а л и в:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Визнати незаконним та скасувати розпорядження Березанської районної державної адміністрації Миколаївської області № 175 від 12 червня 2014 року в частині затвердження проекту землеустрою та надання у власність ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,0100 га з кадастровим номером 4820983900:09:000:1581 для індивідуального дачного будівництва в межах території Рибаківської сільської ради Березанського району Миколаївської області.

Зобов`язати ОСОБА_1 повернути у власність держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації земельну ділянку площею 0,01 га з кадастровим номером 4820983900:09:000:1581 у стані, який існував до порушення прав, шляхом знесення цегляної огорожі, демонтажу металевих воріт і вагончику.

У задоволенні інших вимог відмовити.

Стягнути з Миколаївської районної державної адміністрації (місцезнаходження: 54036, Миколаївська область, м.Миколаїв, вул.Одеське шосе 18-А, код ЄДРПОУ 04056500) на користь прокуратури Миколаївської області (ЄДРПОУ 02910048) сплачений судовий збір у сумі 2102,00 грн.

Стягнутиз ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) на користь прокуратури Миколаївської області (ЄДРПОУ 02910048) сплачений судовий збір у сумі 3153,00 грн., у тому числі: 2102,00 грн. за подання заяви майнового характеру та 1051,00 грн за подання заяви про забезпечення позову.

Рішення може бути оскаржене у апеляційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення його повного тексту шляхом подання апеляційної скарги до Миколаївського апеляційного суду.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Суддя: