Рішення

від 14.03.2023 по справі 161/8773/22

ЛУЦЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 161/8773/22

Провадження № 2/161/920/23

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 березня 2023 року місто Луцьк

Луцький міськрайонний суд Волинської області в складі:

головуючого - судді Філюк Т.М.

за участю секретаря судового засідання Октисюк С.В.

позивача ОСОБА_1

представника позивача адвоката Татарин В.М.

відповідача ОСОБА_2

представника відповідача адвоката Комарницької О.О.

представника органу опіки та піклування Луцької міської ради - Шульгана Ф.П.

представника органу опіки та піклування Боратинської сільської ради - Мельник В.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення місця проживання дитини,

в с т а н о в и в :

Позивач ОСОБА_1 звернувся в Луцький міськрайонний суд Волинської області з позовом до ОСОБА_2 про визначення місця проживання дитини.

Позовні вимоги мотивує тим, що перебував в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 з 03 червня 2012 року, за час шлюбу у них народилась донька ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Шлюб було розірвано рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 21 травня 2015 року. За час окремого проживання малолітня донька проживала то з мамою, то з татом. Упродовж 2017 року відповідач проходила курс лікування від наркозалежності у клініці Ренесанс , термін лікування складав близько 8 місяців, весь цей час донька проживала з батьком, а після проходження лікування спільно з працівниками Служби у справах дітей Луцької міської ради було узгоджено передання доньки на проживання з матір`ю. А впродовж введення воєнного стану в Україні відповідач повністю залишила доньку без особистого догляду. Майже 2 місяці донька перебувала за кордоном в супроводі ОСОБА_5 ( чоловіка матері відповідача), а матір дитини, виїхавши з України з донькою разом, у Польщі залишила її на ОСОБА_5 , а сама поїхала в іншому напрямку ( в Ірландію), і перебуває там по сьогодні.

ОСОБА_2 самоусунулась як матір від життя доньки. В Україні вона не має жодного систематичного доходу, ніде не працевлаштована. Проживає та зареєстрована в квартирі, яка належить на праві власності її бабусі. Впродовж тривалого часу ОСОБА_2 приймає участь в житті доньки лише в міру своїх бажань, про потреби доньки вона не задумується, поводиться агресивно, та висловлюється нецензурними совами, в тому числі і в присутності доньки. Також вказує, що з часу припинення шлюбних стосунків, відповідач неналежно виконує свої батьківські обов`язки, у тому числі щодо забезпечення навчального процесу доньки та надання їй матеріального утримання.

Позивач вказує, що на даний час донька проживає з ним. Він як батько все життя підлаштував під інтереси доньки, може забезпечити доньці усі необхідні, безпечні та комфортні умови для життя, навчання і розвитку, має з донькою тісний емоційно-психологічний контакт. Забезпечений власним житлом, має систематичний дохід від здачі в оренду майна, власний транспортний засіб та базу відпочинку в с. Згорани.

Вважає, що нехтування відповідачкою своїми батьківськими обов`язками щодо малолітньої доньки, здійснення батьківських прав на шкоду доньці та ухилення від виконання батьківських обов`язків протягом тривалого часу є безумовною підставою для визначення місця проживання дитини з батьком.

Враховуючи викладене, просить Визначити місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з батьком ОСОБА_1 .

Ухвалою судді Луцького міськрайонного суду Волинської області від 27 липня 2022 року відкрито загальне позовне провадження у справі з проведенням підготовчого засідання.

22 серпня 2022 року від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому вказує на безпідставність та необгрунтованість позовних вимог та просить відмовити в задоволенні позову.

Ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 21 вересня 2022 року залучено до участі в справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Орган опіки та піклування Луцької міської ради.

Ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 17 жовтня 2022 року залучено до участі в справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Службу у справах дітей, сім`ї та соціального захисту населення Боратинської сільської ради Луцького району Волинської області.

В судовому засіданні позивач та його представник позовні вимоги підтримали повністю з підстав, викладених в позовній заяві та просили позов задовольнити.

Відповідач та її представник в судовому засіданні просили відмовити в задоволенні позову.

Представник органу опіки та піклування Луцької міської ради в судовому засіданні покладався на розсуд суду.

Представник Служби у справах дітей, сім`ї та соціального захисту населення Боратинської сільської ради Луцького району Волинської області просила позовні вимоги задовольнити.

Заслухавши пояснення сторін по справі, показання свідків, дослідивши та оцінивши зібрані по справі докази в їх сукупності, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги слід задовольнити.

Судом встановлено, що сторони ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували в зареєстрованому шлюбі з 03 червня 2012 року, який було розірвано рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 21 травня 2015 року.

У шлюбі у сторін народилась донька ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Також в ході розгляду справи встановлено, що з червня 2022 року малолітня ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживає з батьком ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 , а з жовтня 2022 року - за адресою : АДРЕСА_2 .

Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 06.10.2022 ОСОБА_1 є власником житлового будинку загальною площею 134,6 кв.м., що знаходиться за адресою : АДРЕСА_2 . ( а.с. 98).

Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 10.05.2019 у власності ОСОБА_1 перебуває земельна ділянка площею 0,07 га в с. Згорани Любомльського району.

Також встановлено, що ОСОБА_1 отримує доходи за надання послуг з щодо організації відбору, замовлення, логістики, доставки деревини, що підтверджується договорами про надання послуг та виписками з банківського рахунку про зарахування коштів відповідно до укладених договорів на рахунок ОСОБА_1 .

Згідно з інформацією, наданою Луцьким ліцеєм № 21 імені Михайла Кравчука 05.07.2022, ОСОБА_3 закінчила 3-Д клас, рівень успішності середній, батько дитини регулярно цікавиться успіхами дочки, бере участь в матеріальному забезпеченні (оплата харчування, навчальних зошитів), мама ОСОБА_6 також цікавиться успіхами доньки, але рідше, часто проводжає дитину до школи та зустрічає опісля.

З акту обстеження умов проживання ОСОБА_1 від 24.10.2022 вбачається, що умови проживання за адресою: АДРЕСА_2 , належні, у дитини наявна окрема кімната, місце для відпочинку, сну, облаштування уроків, дитина забезпечена сезонним одягом, взуттям, продуктами харчування.

Також судом встановлено, що 22.03.2022 ОСОБА_3 та ОСОБА_7 виїхали з України в Республіку Польща через пункт пропуску Ягодин, в подальшому ОСОБА_3 повернулась в Україну 06.04.2022, та 19.04.2022 в супроводі ОСОБА_5 здійснила виїзд з України та повернулась 22.06.2022. З часу повернення в Україну дитина проживає з батьком ОСОБА_1

ОСОБА_2 в суді пояснювала, що з березня 2022 року перебувала постійно в Ірландії, отримавши тимчасовий дозвіл на проживання, там же була працевлаштована, в Україну вона приїздила на судові засідання по даній справі, а згодом поверталась назад в Ірландію .

На запитання щодо постійного місця проживання з донькою, відповідач вказувала, що після ухвалення рішення в даній справі, вона повернеться в Україну та планує проживати з дитиною за адресою: АДРЕСА_3 , яка належить на праві власності її бабусі.

В подальшому в ході розгляду справи судом, а саме в березні 2023 року, ОСОБА_2 вказала, що повернулась в Україну, однак не змогла вказати своє постійне місце проживання, зазначала, що в квартирі, де вони раніше проживали з донькою, живуть квартиранти, а вона мешкає, то в бабусі, то в своєї матері. Також ОСОБА_2 вказувала, що в Україні не працевлаштована, однак планує працювати та отримувати доходи.

Відповідно до статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Згідно з частинами другою, восьмою, дев`ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

При цьому і батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).

На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (стаття 12 Закону України «Про охорону дитинства»).

Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

За нормами статті 3 Конвенції про права дитини встановлено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питанням соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Держави-учасниці зобов`язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.

Згідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ (далі - Конвенція про права дитини), держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

Крім цього, у частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно до частин другої, четвертої статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна.

Згідно зі статтею 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини.

Відповідно до частин першої, другої статті 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.

У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

Сім`я є цінною для розвитку дитини, і коли вона руйнується, батьки, які почали проживати окремо, мають віднайти способи захистити дитину і забезпечити те, що їй потрібно, щоб дитина зростала у благополучній атмосфері, повноцінно розвивалася та не зазнавала негативного впливу. Ситуація, в якій батьки не в змозі віднайти такі способи за взаємним погодженням, потребує втручання органів державної влади, зокрема суду, з метою забезпечення належних стосунків між дитиною й батьками, які є фундаментальними для благополуччя дитини. Діти потребують уваги, підтримки і любові обох батьків. Діти є найбільш вразливою стороною в ході будь-яких сімейних конфліктів.

При визначенні місця проживання дитини судам необхідно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору.

Отже, при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах.

В основу багатьох рішень Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), які стосуються застосування статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод покладені базові положення принципу забезпечення найкращих інтересів дитини.

Так у рішенні ЄСПЛ «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року, заява № 31111/04, зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини.

У рішенні ЄСПЛ «М.С. проти України» від 11 липня 2017 року зазначено, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зав`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним.

Аналіз практики ЄСПЛ дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім - права батьків.

Міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.

Нормами статті 19 СК України встановлено, що при розгляді спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, визначення місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе, не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних в результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Орган опіки та піклування висловив свою позицію щодо дотримання прав та забезпечення інтересів дитини під час розгляду цієї справи та відповідно до висновку органу опіки та піклування Боратинської сільської ради Луцького району , затвердженого рішенням Боритинської сільської ради Луцького району 24 листопада 2022 року № 450 про визначення місця проживання малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , встановлено за доцільне визначити місце проживання малолітньої з батьком ОСОБА_1 . На переконання суду, даний висновок є достатньо обґрунтованим та не суперечить інтересам дитини.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2019 року у справі № 377/128/18 (провадження № 61-44680св18) зазначено, що «тлумачення частини першої статті 161 СК України свідчить, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов`язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку».

Суд наголошує, що дитина є суб`єктом права і незважаючи на вікову категорію, неповну цивільну дієздатність, має певний обсяг прав. Одними з основних її прав є право висловлювати свою думку та право на врахування думки щодо питань, які стосуються її життя.

Відповідно до частин першої та другої статті 171 СК України дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім`ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім`ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками спору щодо її місця проживання.

Відповідно до статті 6 Європейської конвенції про здійснення прав дітей під час розгляду справи, що стосується дитини, перед прийняттям рішення судовий орган надає можливість дитині висловлювати її думки і приділяє їм належну увагу.

З цією метою дитині, зокрема, надається можливість бути заслуханою під час будь-якого судового чи адміністративного розгляду, що стосується дитини, безпосередньо або через представника чи відповідний орган у порядку, передбаченому процесуальними нормами національного законодавства. Закріплення цього права підкреслює, що дитина є особистістю, з думкою якої потрібно рахуватися, особливо при вирішенні питань, які безпосередньо її стосуються.

Система правосуддя прислухається до дітей, серйозно ставиться до їх думок і гарантує, що інтереси дітей захищені. Належна увага повинна приділятися поглядам та думці дитини згідно з її віком і зрілістю.

Закріплення вказаними вище міжнародними документами та актами внутрішнього законодавства України право дитини бути почутою передбачає, що думка дитини повинна враховуватися при вирішенні питань, які її безпосередньо стосуються. Разом із тим, згода дитини на проживання з одним із батьків не повинна бути абсолютною для суду, якщо така згода не відповідає та не захищає права та інтереси дитини, передбачені Конвенцією.

При розгляді справи судом було заслухано думку малолітньої ОСОБА_3 , якій вже виповнилось десять років. Остання висловила думку про те, що бажає проживати з батьком.

Вирішуючи дану справу, суд враховує, що спір стосується вкрай чутливої сфери правовідносин, враховано ставлення обох батьків до виконання батьківських обов`язків, вік дитини, стан її здоров`я, турботу та піклування про неї, а також наявність у батьків роботи, заробітку, забезпеченості житлом та інші соціальні фактори, які свідчать про їхнє ставлення до утримання і виховання сім`ї та дитини, наміри і можливості виховувати малолітню дитину як повноцінного члена громадянського суспільства. При цьому суд виходить із першочергового значення та оцінки саме найкращих інтересів дитини.

Також суд враховує, що мати дитини не заявила вимог про визначення місця проживання доньки з нею, зустрічний позов не пред`явила, з заявою до органу опіки та піклування не зверталася.

При цьому, суд враховує, що дитина з червня 2022 року проживає саме з батьком, а також бере до уваги сталий спосіб їхнього життя та відсутність необхідності в інтересах дитини змінювати її місце проживання та звичний життєвий режим.

Суть доказів, їх належність, допустимість, достовірність та достатність, оцінка їх судом та умови їх розгляду судом визначені статтями 76-80 ЦПК України. Оцінку доказів суд здійснює відповідно до статті 89 ЦПК України.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частини перша статті 81 ЦПК України).

Відповідно до частин першої, другої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Надавши оцінку установленим обставинам справи крізь призму врахування найкращих інтересів дитини, які переважають над інтересами батьків, суд приходить до висновку щодо визначення місця проживання дитини з батьком. При цьому, суд виходить з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому особисті якості обох батьків, можливість створення ними належних умов для виховання дитини, сталі соціальні зв`язки, психологічний стан, зокрема, прихильність до батька, ураховуючи висновок органу опіки та піклування, який є достатньо обґрунтованим та не суперечить інтересам дитини, а також те, що саме батько дитини створив для доньки створив належні умови для проживання, виховання та забезпечення дитини. Матір дитини, в свою чергу, жодних доказів щодо наявності відповідних умов проживання, доходів, створення потрібних умов для виховання та забезпечення дитини не надала.

При цьому, суд звертає увагу на те, що визначення місця проживання дитини з батьком, не впливатиме на їх взаємовідносини з матір`ю, оскільки визначення місця проживання дітей з одним із батьків, не позбавляє іншого батьківських прав та не звільняє його від виконання своїх батьківських обов`язків. Матір дитини, яка безсумнівно відіграє важливу роль у житті та розвитку дитини, має право та обов`язок піклуватися про здоров`я дитини, стан її розвитку, незалежно від того, з ким дитина буде проживати. Тобто, у разі, якщо донька буде проживати разом з батьком, батьківські права відповідача не будуть порушені та вона не буде позбавлена можливості здійснювати свої батьківські права та виконувати обов`язки щодо дитини у повному обсязі.

Крім того, кожний із батьків не позбавлений права піднімати у майбутньому питання щодо зміни місця проживання дитини з урахуванням обставин, що матимуть істотне значення.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28 квітня 2022 року у справі № 359/6726/20 (провадження № 61-17922св21).

Керуючись статтями 77-80, 247, 263, 264, 265, 268, 273, 293, 294, 315, 354 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В :

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення місця проживання дитини задовольнити.

Визначити місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з батьком ОСОБА_1 .

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення, в разі проголошення вступної та резолютивної частини рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного тексту рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Дата складення повного тексту рішення 23 березня 2023 року.

Суддя Луцького міськрайонного суду

Волинської області Т.М.Філюк