Ухвала

від 23.03.2023 по справі 320/2789/23

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

про повернення позовної заяви

23 березня 2023 року м.Київ № 320/2789/23

Суддя Київського окружного адміністративного суду Лисенко В.І., розглянувши Заступника керівника Білоцерківської окружної прокуратури Київської області в інтересах держави в особі служби у справах дітей виконавчого комітету Ковалівської сільської ради до Відділу освіти виконавчого комітету Ковалівської сільської ради про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернувся Заступник керівника Білоцерківської окружної прокуратури Київської області з позовом до Відділу освіти Ковалівської сільської ради Київської області, у якому просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Відділу освіти виконавчого комітету Ковапівської сільської ради Білоцерківського району Київської області щодо ненарахування та невиплати випускникам 2021-2022 років Вінницько-Ставської гімназії Ковалівської сільської ради, Марянівського закладу загальної середньої освіти Ковалівської сільської ради, Опорного закладу загальної середньої освіти «Ковалівський ліцей», Пшениченської гімназії Ковалівської сільської ради, які мали статус дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, одноразової грошової допомоги у розмірі 6 прожиткових мінімумів для осіб відповідного віку, передбаченої ч. 7 ст. 8 Закону України «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування»;

- зобов`язати Відділ освіти виконавчого комітету Ковалівської сільської ради Білоцерківського району Київської області нарахувати та виплатити всім випускникам 2021-2022 років Вінницько-Ставської гімназії Ковалівської сільської ради, Марянівського закладу загальної середньої освіти Ковалівської сільської ради, Опорного закладу загальної середньої освіти «Ковалівський ліцей», Пшениченської гімназії Ковалівської сільської ради, які мали статус дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, одноразову грошову допомогу у розмірі 6 прожиткових мінімумів для осіб відповідного віку, передбачену ч. 7 ст. 8 Закону України «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування» у розмірі, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» та «Про Державний бюджет України на 2022 рік».

В обґрунтування позовних вимог позивач вказав про те, що в порядку ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" було вивчено стан додержання відповідачем вимог чинного законодавства з питань соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування та встановлено порушення вимог ст. 8 Закону України "Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування" в частині не нарахування та не виплати випускникам загальноосвітніх навчальних закладів комунальної форми власності на території Білоцерківської ОТГ, які мали статус дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, одноразової грошової допомоги. Враховуючи положення чинного законодавства та усталену судову практику відповідач зобов`язаний нарахувати та виплатити вказаним дітям одноразову грошову допомогу у розмірі 6 прожиткових мінімумів для осіб відповідного віку, передбачену ч. 7 ст. 8 Закону України "Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування" з розміру, встановленого Законами України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" та "Про Державний бюджет на 2022 рік". Позивач вказав зокрема, що він, реалізуючи надані законом повноваження щодо захисту інтересів держави у сфері охорони дитинства та враховуючи відсутність органу, до компетенції якого саме належить здійснення нагляду за діяльністю органів місцевого самоврядування, звернувся до суду з вказаним позовом.

Позивач вказав зокрема, що він, реалізуючи надані законом повноваження щодо захисту інтересів держави у сфері охорони дитинства та враховуючи відсутність органу, до компетенції якого саме належить здійснення нагляду за діяльністю органів місцевого самоврядування, звернувся до суду з вказаним позовом.

Ухвалою суду від 15.02.2023 позовну заяву залишено без руху та на у зв`язку із невідповідністю позовної заяви положенням ст.ст. 160, 161 КАС України та встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви у визначений спосіб, шляхом надання до суду - належних та достатніх доказів в обґрунтування виконання своїх повноважень державним органом, права на звернення до суду з даним позовом в інтересах держави.

14.03.2023 до суду надійшла заява від позивача про усунення недоліків позовної заяви, яка була передана судді 20.03.2023. У своїй заяві прокурор посилаючись на вимоги, визначені ст. 52, ст. 131-1 Конституції України, ст. 23, ч. 4 ст. 55 Закону країн «Про прокуратуру» та позицію Верховного Суду у справах, зазначив, що «інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначено коло законних інтересів, які не підлягають точної кваліфікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурором з позовом. Надмірна формалізація «інтересів держави», особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно. Вказав про те, що утримання та виховання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, покладається на державу, послався також на Закон України «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування», преамбулу Конвенції про права дитини від 20.11.1989 щодо належного правового захисту дитини як до так і після народження, ч. 2 ст. 24 Хартії основних прав Європейського Союзу від 07.12.2000 першочергове забезпечення державними органами та установами забезпечення інтересів дитини, ст. 4 Закону України «Про охорону дитинства» щодо проведення державної політики спрямованої на охорону прав та інтересів дитини, органи місцевого самоврядування та органи державної влади реалізовують цілі й функції державного управління за допомогою управлінської діяльності.

Прокурор зауважив, що ненарахування та невиплата всім випускникам з числа дітей-сиріт, та дітей, позбавлених батьківського піклування, одноразової грошової допомоги, гарантованої Законом по закінченню навчального закладу, засвідчує про системну протиправну бездіяльність відповідача, як суб`єкта владних повноважень, в частині невжиття заходів з охорони дитинства щодо проведення державної політики, спрямованої на надання дітям пільг, які гарантуються, забезпечуються та охороняються державою.

Позивач вважає що виключним випадком для звернення з позовом до суду прокурором є саме порушення відповідачем інтересів держави у сфері забезпечення загальнодержавних гарантій захисту та підтримки дітей в межах Ковалівської сільської територіальної громади Білоцерківського району Київської області, враховуючи положення ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», ст.ст. 6, 7, 13, 143 Конституції України зазначив, що органом, для здійснення відповідної діяльності, може виступати орган державної влади чи місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади, відповідач по справі є розпорядником бюджетних коштів, передбачених на фінансування та утримання закладів загальної середньої освіти комунальної форми власності на території Ковалівської сільської ради, тому оскарження неправомірних дій та бездіяльності відповідача у справі не може бути врегульовано іншим суб`єктом владних повноважень, у зв`язку із його відсутністю, саме прокурор має прав діяти на захист порушених інтересів держави шляхом подання до суду відповідного позову.

Таким чином, з позиції прокурора та поданим ним обґрунтувань, вбачається що останній вважає наявність у нього законодавчого та процесуального права на звернення до суду з даним позовом в інтересах держави на захист прав дітей щодо отримання спірної грошової допомоги, наполягає, що встановлена бездіяльність відповідача по справі, що завдає шкоду державі у сфері охорони дитинства, а не окремо взятої дитини, так як порушує засади державної політики у цій сфері, що ґрунтується на забезпеченні найкращих інтересів дитини, і має на меті забезпечення належної реалізації органом місцевого самоврядування та його виконавчими органами своїх повноважень у сфері захисту дітей.

Враховуючи вищезазначене, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з ч. 4 ст. 5 КАС України суб`єкти владних повноважень мають право звернутися до адміністративного суду у випадках, визначених Конституцією та законами України.

Пунктом 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України визначено, що в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

За приписами ч. ч. 3, 4 ст. 53 КАС України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, вступає за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Згідно з ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" передбачено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Прокурор в даній справі вважає, що відсутній орган, який має право на здійснення захисту інтересів дітей.

Суд зазначає, що наявність таких обставин, визначених в ч. 3 ст. 23 вказаного Закону обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.

Згідно з ч. 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.

Отже, прокурор як посадова особа державного правоохоронного органу з метою реалізації встановлених для цього органу конституційних функцій вправі звертатися до адміністративного суду із позовною заявою про захист прав, свобод та інтересів громадянина чи держави, але не на загальних підставах, право на звернення за судовим захистом яких гарантовано кожному (стаття 55 Конституції України), а тільки тоді, коли для цього були виняткові умови, і на підставі визначеного законом порядку такого звернення.

Основний Закон та ординарні закони не дають переліку випадків, за яких прокурор здійснює представництво в суді, однак встановлюють оцінні критерії, орієнтири й умови, коли таке представництво є можливим. Здійснювати захист інтересів держави в адміністративному суді прокурор може винятково за умови, коли захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Існування інтересу і необхідність його захисту має базуватися на справедливих підставах, які мають бути об`єктивно обґрунтовані (доведені) і переслідувати законну мету. Право на здійснення представництва інтересів держави у суді не є статичним, тобто не має обмежуватися тільки визначенням того, у чиїх інтересах діє прокурор, а спонукає і зобов`язує обґрунтовувати існування права на таке представництво або, інакше кажучи, пояснити (показати, аргументувати), чому в інтересах держави звертається саме прокурор, а не органи державної влади, місцевого самоврядування, їхні посадові чи службові особи, які мають компетенцію на звернення до суду, але не роблять цього. Знову ж таки, таке обґрунтування повинно основуватися на підставах, за якими можна виявити (простежити) інтерес того, на захист якого відбувається звернення до суду, і водночас ситуацію в динаміці, коли суб`єкт правовідносин, в інтересах якого діє прокурор, неспроможний сам реалізувати своє право на судовий захист.

Для представництва у суді інтересів держави прокурор за законом має визначити й описати не просто передумови спору, який потребує судового вирішення, а виокремити ті ознаки, за якими його можна віднести до виняткового випадку, повинен зазначити, що відбулося порушення або існує загроза порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою.

У зв`язку зі наведеним, треба зазначити, що закон не передбачає право прокурора на представництво інтересів суспільства загалом, у цілому.

Процесуальні і матеріальні норми, які регламентують порядок здійснення прокурором представництва у суді, чітко й однозначно визначають наслідки, які настають і можуть бути застосовані у разі, якщо звернення прокурора відбувалося з порушенням встановленого законом порядку.

У справі за конституційним поданням щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) Конституційний Суд України в Рішенні від 08 квітня 1999 року № 3-рп/99, з`ясовуючи поняття "інтереси держави" зазначив, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (п. 3 мотивувальної частини).

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

Із врахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (пункт 4 мотивувальної частини).

Аналогічні правові висновки та їх обґрунтування містяться у постанові Верховного Суду від 08.11.2018 у справі № 826/3492/18.

Крім того слід зазначити, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13.02.2019 у справі № 826/13768/16 щодо здійснення прокурором процесуального представництва держави в суді відзначила, що частиною 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" передбачено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Згідно ж із частиною 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.

Водночас прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.

Виключно з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, прокурор має право отримувати інформацію, яка на законних підставах належить цьому суб`єкту, витребовувати та отримувати від нього матеріали та їх копії.

У разі відсутності суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесений захист законних інтересів держави, а також у разі представництва інтересів громадянина з метою встановлення наявності підстав для цього прокурор має право:

1) витребовувати за письмовим запитом, ознайомлюватися та безоплатно отримувати копії документів і матеріалів органів державної влади, органів місцевого самоврядування, військових частин, державних та комунальних підприємств, установ і організацій, органів Пенсійного фонду України та фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування, що знаходяться у цих суб`єктів, у порядку, визначеному законом;

2) отримувати від посадових та службових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, військових частин, державних та комунальних підприємств, установ та організацій, органів Пенсійного фонду України та фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування усні або письмові пояснення. Отримання пояснень від інших осіб можливе виключно за їхньою згодою.

Велика Палата Верховного Суду у цьому своєму рішенні також послалася на висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17, згідно з яким Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду, зокрема зазначив, що за змістом частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; 2) у разі відсутності такого органу.

Перший "виключний випадок" передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює його неналежно.

Не здійснення захисту виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

Здійснення захисту неналежним чином виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

Неналежність захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який, зокрема, включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Верховний Суд звернув увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

Велика Палата Верховного Суду зазначила, що наведені вище положення законодавства регламентують порядок та підстави здійснення прокурором процесуального представництва держави в суді в межах правил участі в судовому процесі органів та осіб, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Також Велика Палата Верховного Суду послалася на Рекомендації Парламентської Асамблеї Ради Європи від 27 травня 2003 року № 1604 (2003) "Про роль прокуратури в демократичному суспільстві, заснованому на верховенстві закону", у яких щодо функцій органів прокуратури, які не відносяться до сфери кримінального права, передбачено важливість забезпечити, щоб повноваження і функції прокурорів обмежувалися сферою переслідування осіб, винних у скоєнні кримінальних правопорушень, і вирішення загальних завдань щодо захисту інтересів держави через систему відправлення кримінального правосуддя, а для виконання будь-яких інших функцій були засновані окремі, належним чином розміщені й ефективні органи.

Консультативна рада європейських прокурорів, створена Комітетом міністрів Ради Європи 13 липня 2005 року, у Висновку № 3 (2008) "Про роль прокуратури за межами сфери кримінального права" наголосила, що держави, у яких прокурорські служби виконують функції за межами сфери кримінального права, мають забезпечувати реалізацію цих функцій згідно з такими, зокрема, принципами: діючи за межами сфери кримінального права, прокурори мають користуватися тими ж правами й обов`язками, що й будь-яка інша сторона, і не повинні мати привілейоване становище у ході судових проваджень (рівність сторін); обов`язок прокурорів обґрунтовувати свої дії та розкривати ці причини особам або інститутам, задіяним або зацікавленим у справі, має бути встановлений законом.

Згідно з пунктом 2 Рекомендації CM/Rec (2012)11 щодо ролі державних прокурорів за межами системи кримінального судочинства, прийнятої Комітетом міністрів Ради Європи 19 вересня 2012 року, обов`язками та повноваженнями прокурора за межами системи кримінального провадження є представництво загальних та громадських інтересів, захист прав людини та основоположних свобод, а також підтримка верховенства права. При цьому обов`язки та повноваження прокурорів за межами кримінального судочинства мають завжди встановлюватися та чітко визначатися у законодавстві (пункт 3 цієї Рекомендації).

З огляду на вищенаведене, з урахуванням ролі прокуратури в демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження, підстави та порядок звернення прокурора до адміністративного суду в порядку його представництва інтересів держави в судах не може тлумачитися розширено та відмінно від реалізації права на звернення до суду самого суб`єкта владних повноважень.

Таким чином, здійснення прокурором процесуального представництва держави в суді по-перше може бути реалізовано у виключних випадках, зокрема у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; по-друге прокурор у позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави та обґрунтовує необхідність їх захисту, зазначає орган, уповноважений державною здійснити відповідні функції у спірних правовідносинах; по-третє прокурор повинен пересвідчитися, що відповідний державний орган не здійснює захисту інтересів держави (тобто, він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається), приміром, повідомити такий державний орган про виявлені порушення, а у разі невчинення цим органом дій спрямованих на захист інтересів держави, представляти інтереси держави в суді відповідно до статті 23 Закону України "Про прокуратуру", навівши відповідне обґрунтування цього.

Правова позиція з цього питання викладена у постанові Верховного Суду від 13.10.2020 у справі №810/2509/17.

Суд також зазначає про висновки наведені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 по справі №912/2385/18, в якій колегія суддів також зазначила, що прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

В свою чергу, Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави.

Позивач у дані справі вказує на те, що він, реалізуючи надані законом повноваження щодо захисту інтересів держави у сфері охорони дитинства та враховуючи відсутність органу, до компетенції якого саме належить здійснення нагляду за діяльністю органів місцевого самоврядування, звернувся до суду з вказаним позовом.

Відповідно, позивач вважає, що він подав даний позов в інтересах держави у зв`язку із відсутністю органу, до компетенції якого саме належить здійснення нагляду за діяльністю органів місцевого самоврядування.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на момент подання позовної заяви до суду, досягли повноліття та набули адміністративно процесуальної дієздатності, щодо інших дітей позивачем не надано жодних доказів щодо відсутності або наявності піклувальників.

Суд зазначає, що позивачем, прокурором, не надано суду належного обґрунтування права на звернення до суду із даним позовом у випадках визначених ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», враховуючи встановлені вище обставини по справі та зазначені вище нормативні посилання, у зв`язку з чим такі висновки є наслідками повернення позовної заяви.

Також, суд зауважує, що в даній справі прокурор не надав суду доказів щодо з`ясування обставин неможливості захисту прав та інтересів вказаних дітей, як самостійно так і через своїх законних представників за предметом спірних правовідносин.

З огляду на наведене, з урахуванням завдань та функцій прокуратури у правовій державі та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження, підстави та порядок звернення прокурора до адміністративного суду в порядку його представництва інтересів держави в судах не може тлумачитися розширено та окремо від реалізації права на звернення до суду самого суб`єкта владних повноважень.

Таким чином, недоліки позовної заяви позивачем у порядку і строки, встановлені ухвалою суду від 15.02.2023 усунуті не були.

Відповідно до пункту 1 частини четвертої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України, позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.

Керуючись статтями 169, 171, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

у х в а л и в:

Позовну заяву Заступника керівника Білоцерківської окружної прокуратури Київської області в інтересах держави в особі служби у справах дітей виконавчого комітету Ковалівської сільської ради до Відділу освіти виконавчого комітету Ковалівської сільської ради про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, - повернути позивачеві.

Роз`яснити позивачеві, що повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.

Копію ухвали разом з матеріалами позовної заяви надіслати позивачеві.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня проголошення (підписання) ухвали.

Суддя Лисенко В.І.