Постанова

від 23.02.2023 по справі 759/10901/22

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

03680 м. Київ , вул. Солом`янська, 2-а

Номер апеляційного провадження: 22-ц/824/2209/2023

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 лютого 2023 року м. Київ

Справа № 759/10901/22

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді-доповідача Ящук Т.І.,

суддів Махлай Л.Д., Немировської О.В.,

за участю секретаря судового засідання Кравченко Н.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Святошинського районного суду м. Києва від 07 вересня 2022 року, постановлену у складі судді Ключника А.С.,

у справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа - Служба у справах дітей та сім`ї Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації про встановлення факту, що має юридичне значення,

встановив:

Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 07 вересня 2022 року відмовлено у відкритті провадження у справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа - Служба у справах дітей та сім`ї Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації про встановлення факту, що має юридичне значення.

Не погоджуючись з ухвалою, ОСОБА_1 звернулась до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу суду та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду, посилаючись на її незаконність, необґрунтованість, порушення судом першої інстанції норм процесуального права.

Вказує, що судом неправильно застосовано положення ч 1 ст. 293 ЦПК України та п. 1 ч. 1 ст. 186 ЦПК України, не надано належної оцінки обставинам, викладеним заявником, зокрема, що станом на дату звернення до суду з заявою дитині виповнилось 15 років, що виключає можливість існування спору, який би могло бути вирішено в загальному позовному провадженні. Вказує, що суд, відмовляючи у відкритті провадження, помилково застосував п. 1 ч. 1 ст. 186 ЦПК України, оскільки не залежно від того, в порядку якого саме провадженні (наказному, позовному чи окремому) має розглядатись подана заявником заява, в будь-якому випадку, така заява підлягає вирішенню саме в порядку цивільного судочинства (а не господарського або адміністративного).

Посилається на те, що сім`я заявника є багатодітною сім`єю у розумінні вимог чинного законодавства України, оскільки мають на вихованні трьох неповнолітніх дітей. Для видачі посвідчення батьків багатодітної сім`ї та посвідчення дитини з багатодітної сім`ї до заяви має бути додано один з документів, що підтверджують факт виховання дитини одним із батьків, зазначений в абз. 4 п. 3-2 Порядку. Заявник 19.07.2022 разом з чоловіком звертався до заінтересованої особи із заявами щодо багатодітної сім`ї, до якої надавались відповідні документи для підтвердження права на отримання посвідчення батьків багатодітної сім`ї та дитини з багатодітної сім`ї. Проте, за результатом такого звернення було отримано відмову через відсутність документу, що підтверджує факт виховання дитини одним із батьків після розірвання шлюбу. Отже, таким документом має бути рішення суду із зазначенням місця проживання дитини ( ОСОБА_2 ) з одним із батьків після розірвання шлюбу.

Вказує, що рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 09.09.2008 у справі № 2-2876, яким було розірвано шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , питання щодо місця проживання дитини ( ОСОБА_2 ) не вирішувалось, оскільки між батьками був відсутній спір щодо місця проживання малолітньої дитини та за взаємною домовленістю було визначено, що дитина проживатиме разом із матір`ю. На підтвердження факту подальшого (після розірвання шлюбу) проживання дитини з матір`ю заявником було надано до суду відповідні довідки .

В судовому засіданні представник заявника ОСОБА_4 підтримав доводи апеляційної скарги, просив ухвалу суду скасувати.

Інші учасники справи в судове засідання не з`явилися, будучи повідомленими про день та час розгляду справи у встановленому законом порядку, про причини своєї неявки суд не повідомили, а тому колегія суддів вважала можливим розглянути справу за їх відсутності відповідно до вимог ч.2 ст. 372 ЦПК України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, з`ясувавши обставини справи, вислухавши пояснення представника позивача, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню виходячи з наступного.

З матеріалів справи встановлено, що ОСОБА_1 звернулась до суду в порядку окремого провадження із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, в якій просить встановити факт проживання дитини ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) разом з матір`ю ОСОБА_1 після розірвання шлюбу з ОСОБА_3 .

Відмовляючи у відкритті провадження, суд першої інстанції послався на положення п. 1 ч. 1 ст. 186 ЦПК України, відповідно до якої суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, та виходив з того, що позивач звернулась до суду із заявою про встановлення факту проживання дитини з матір`ю після розірвання шлюбу в порядку окремого провадження, що за своєю правовою природою є вимогою загального позовного провадження. Таким чином, суд вважав, що у відкритті провадження за даною заявою належить відмовити, роз`яснивши позивачу його право на звернення до суду з даного питання в порядку позовного провадження.

З висновком суду першої інстанції щодо наявності підстав для відмови у відкритті провадження колегія суддів не погоджується враховуючи наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 19 ЦПК України, загальні суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Цивільне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку: 1) наказного провадження; 2) позовного провадження (загального або спрощеного); 3) окремого провадження. (ч.2 ст. 19 ЦПК України).

Отже, у порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.

Відповідно до п. 1 ч. 1, ч. 5 ст. 186 ЦПК України, суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Відмовляючи у відкритті провадження з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої цієї статті, суд повинен роз`яснити заявнику, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи.

Зазначене положення процесуального закону застосовується судом у разі звернення з вимогами, які не відносяться до предметної юрисдикції загальних судів в порядку цивільного судочинства.

Згідно з ч.1 ст. 293 ЦПК України, окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Відповідно до п. 5 ч. 2 ст. 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Згідно з ч. 1 ст. 294 ЦПК України, під час розгляду справ окремого провадження суд зобов`язаний роз`яснити учасникам справи їхні права та обов`язки, сприяти у здійсненні та охороні гарантованих Конституцією і законами України прав, свобод чи інтересів фізичних або юридичних осіб, вживати заходів щодо всебічного, повного і об`єктивного з`ясування обставин справи.

Справи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил, встановлених цим Кодексом, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду. Інші особливості розгляду цих справ встановлені цим розділом (ч. 3 ст. 294 ЦПК України).

Якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах(ч.6 ст. 294 ЦПК України).

Згідно з ч. 4 ст. 315 ЦПК України, суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо з заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, - залишає заяву без розгляду.

Отже, визначальною обставиною під час розгляду заяви про встановлення певних фактів в порядку окремого провадження, вирішення питання про залишення заяви без розгляду (ч.6 ст. 294 ЦПК України) або відмови в відкритті провадження (ч. 4 ст. 315 ЦПК України) є те, що встановлення такого факту не пов`язане з наступним вирішенням спору про право цивільне, який вирішується в порядку позовного провадження.

З огляду на викладене, суд першої інстанції неправильно застосував норму процесуального закону, а саме ч. 1 ст. 186 ЦПК України, оскільки справа про встановлення факту, що має юридичне значення (заява про встановлення факту проживання дитини ОСОБА_5 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) разом з матір`ю ОСОБА_1 після розірвання шлюбу з ОСОБА_3 ) відноситься до цивільного судочинства та підлягає вирішенню саме в порядку цивільного судочинства.

Таким чином, постановляючи ухвалу про відмову у відкритті провадження у справі, суд першої інстанції на зазначене вище уваги не звернув, та дійшов помилкового висновку про відмову у відкритті провадження у справі з підстав, визначених у п. 1 ч. 1 ст. 186 ЦПК України.

Єдина підстава для відмови у відкритті справи окремого провадження визначена ч. 4 ст. 315 ЦПК України і такою підставою є наявність спору про право.

Відповідно до ч. 2 ст. 315 ЦПК України, у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18 (провадження № 14-567цс18) зроблено висновок, що «у порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, за наявності певних умов. А саме, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право.

Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов:

- факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету встановлення;

- встановлення факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов`язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах;

- заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред`явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо);

- чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів».

Звертаючись з даною заявою до суду, ОСОБА_1 вказала, що встановлення факту проживання дитини разом з нею після розірвання шлюбу з ОСОБА_3 їй необхідне для оформлення статусу багатодітної сім`ї, оскільки неюотримано відмову через відсутність документу, що підтверджує факт виховання дитини одним із батьків після розірвання шлюбу.

Відповідно до п. 3-1 «Порядку виготовлення і видачі посвідчень батьків багатодітної сім`ї та дитини з багатодітної сім`ї», що затверджений Постановою Кабінету Міністрів від 02.03.2010 №209, заява для оформлення посвідчення батьків багатодітної сім`ї та посвідчення дитини з багатодітної сім`ї подається одним із батьків структурному підрозділу / виконавчому органу, що видає посвідчення, або центру надання адміністративних послуг за формою, затвердженою Мінсоцполітики.

Згідно абзацом 4 пункту 3-2 Порядку визначено, що до заяви додаються, зокрема, у разі реєстрації повторного шлюбу та проживання із дітьми від попереднього шлюбу - документи, що підтверджують факт виховання дитини одним із батьків (копія рішення суду із зазначенням місця проживання дитини з одним із батьків після розірвання шлюбу: копія рішення суду про позбавлення батька чи матері батьківських прав, визнання батька чи матері недієздатним (недієздатною), безвісти відсутнім (відсутньою); копія свідоцтва про смерть батька чи матері, копія свідоцтва про народження дитини у разі внесення змін у зв`язку з усиновленням).

Разом з тим, зазначаючи, що із заяви ОСОБА_5 вбачається спір про право, суд не вказав, між якими особами виник такий спір, та не залучивши до участі у справі усіх заінтересованих осіб, яких стосується встановлення факту проживання дитини з матір`ю після розірвання шлюбу, суд не з`ясував думку заінтересованих осіб щодо встановлення такого факту.

Також судом першої інстанції не враховано, що законом передбачено вирішення спорів між батьками щодо місця проживання малолітньої дитини ( тобто до досягнення дитиною чотирнадцятирічного віку). Відповідно до ч. 3 ст. 160 СК України , якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 379 ЦПК України, підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм процесуального права, чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для скасування оскаржуваної ухвали та направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 268, 367, 368, 374, 375-379, 381-383 ЦПК України, суд

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.

Ухвалу Святошинського районного суду м. Києва від 07 вересня 2022 року - скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Повний текст постанови складено 23 березня 2023 року.

Суддя - доповідач: Ящук Т.І.

Судді: Махлай Л.Д.

Немировська О.В.