Рішення

від 24.03.2023 по справі 904/376/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24.03.2023м. ДніпроСправа № 904/376/23

Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Фещенко Ю.В.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення (виклику) представників сторін, справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Асса Груп.ЮА" (смт. Гостомель, Бучанський район, Київська область)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Стройна" (смт. Слобожанське, Дніпропетровська область)

про стягнення заборгованості за договором поставки № 27/07 від 27.07.2022 у загальному розмірі 1 136 982 грн. 48 коп.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Асса Груп.ЮА" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Стройна" (далі - відповідач) заборгованість за договором поставки № 27/07 від 27.07.2022 у загальному розмірі 1 136 982 грн. 48 коп.

Ціна позову складається з наступних сум:

- 880 000 грн. 00 коп. - основний борг;

- 194 082 грн. 19 коп. - пеня;

- 52 050 грн. 97 коп. - інфляційні втрати;

- 10 849 грн. 32 коп. - 3% річних.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов`язань за договором поставки № 27/07 від 27.07.2022 в частині повної та своєчасної поставки товару, за який позивачем була здійснена попередня оплата у загальному розмірі 1 200 000 грн. 00 коп. При цьому, в подальшому, враховуючи непоставку товару та наявність вимоги позивача №08/08/2022 від 08.08.2022, вказана попередня оплата була повернута відповідачем лише частково - у розмірі 320 000 грн. 00 коп., внаслідок чого у відповідача перед позивачем утворилась заборгованість в сумі 880 000 грн. 00 коп. За прострочення виконання зобов`язання на підставі пункту 7.2. договору позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача пеню за загальний період прострочення з 05.08.2022 по 12.01.2023 в сумі 194 082 грн. 19 коп. На підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача інфляційні втрати за період вересня по грудень 2022 року у сумі 52 050 грн. 97 коп., а також 3% річних за період прострочення з 16.08.2022 по 12.01.2023 у сумі 10 849 грн. 32 коп.

Також позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь витрати по сплаті судового збору у розмірі 17 054 грн. 74 коп. та витрати на професійну правничу допомогу.

Позовну заяву було подано без додержання вимог, встановлених статтями 164, 172 Господарського процесуального кодексу України, у зв`язку з чим ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 24.01.2023 позовну заяву було залишено без руху та позивачу надано строк для усунення недоліків протягом 7-ми днів з дня отримання ухвали про залишення позовної заяви без руху.

Від позивача надійшло клопотання про усунення недоліків позовної заяви (вх. суду №5436/23 від 02.02.2023).

Від позивача надійшло клопотання про розгляд справи за відсутності позивача (вх. суду № 5437/23 від 02.02.2023).

Від позивача надійшло клопотання про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження (вх. суду № 5482/23 від 02.02.2023).

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 06.02.2023 позовну заяву було прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, її розгляд призначено за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін за наявними у справі матеріалами.

З приводу дотримання прав відповідача під час розгляду даної справи судом, слід зазначити таке.

Відповідно до частини 3 статті 120 Господарського процесуального кодексу України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.

Слід відзначити, що поштове відправлення на адресу відповідача, в якому містилася ухвала суду від 06.02.2023, було повернуто за зворотною адресою з довідкою АТ "Укрпошта" форми 20 від 17.02.2023 "Адресат відсутній за вказаною адресою" (а.с. 51-54).

З цього приводу суд зазначає наступне.

Статтею 93 Цивільного кодексу України встановлено, що місцезнаходженням юридичної особи є фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи (переважно знаходиться керівництво) та здійснення управління і обліку.

За приписами частини 1 статті 7 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

Відповідно до статей 9, 14, 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" на підставі поданих юридичною особою документів у Єдиному державному реєстрі зазначаються відомості про її місцезнаходження.

Частиною 1 статті 10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" встановлено, що якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.

Тобто, офіційне місцезнаходження повідомляється юридичною особою для забезпечення комунікації та зв`язку із нею зацікавлених осіб, у тому числі контрагентів, органів державної влади тощо.

На підтвердження адреси відповідача судом долучено до матеріалів справи витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, з якого вбачається, що місцезнаходженням відповідача є: вулиця Теплична, будинок 27В, смт. Слобожанське, Дніпропетровська область, 52055 (а.с.29), на яку і була направлена кореспонденція господарського суду для відповідача.

При цьому, до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Водночас законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов`язує й сторону у справі, зокрема позивача, з`ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її офіційним місцезнаходженням, визначеним у відповідному державному реєстрі) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

Крім того, частиною 7 статті 120 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Отже, в разі коли фактичне місцезнаходження особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

Відповідно до частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є:

1) день вручення судового рішення під розписку;

2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи;

3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення;

4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду;

5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Отже, суд приходить до висновку, що в розумінні частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України ухвала суду від 06.02.2023 вважається врученою відповідачу 17.02.2023.

Також, суд наголошує, що за змістом статей 2, 4 Закону України "Про доступ до судових рішень" вбачається, що кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі. Для реалізації права доступу до судових рішень, внесених до Реєстру, користувачу надаються можливості пошуку, перегляду, копіювання та роздрукування судових рішень або їхніх частин.

З урахуванням наведеного, відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області по даній справі у Єдиному державному реєстрі судових рішень.

Враховуючи викладене, неперебування відповідача за місцем його державної реєстрації чи небажання отримати поштову кореспонденцію та, як наслідок, ненадання відзиву, не є перешкодою розгляду справи судом за наявними матеріалами і не свідчить про порушення норм процесуального права саме зі сторони суду.

Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 03.03.2018 у справі № 911/1163/17 та від 10.05.2018 у справі № 923/441/17.

За таких обставин можна дійти висновку, що невручення ухвали суду відбулось через недотримання відповідачем вимог законодавства щодо забезпечення отримання поштових відправлень за своїм офіційним місцезнаходженням (поштовою адресою).

Крім того, з метою фактичного та оперативного повідомлення відповідача про розгляд даної справи судом, ухвала суду від 06.02.2023 була направлена відповідачу на електронну пошту strojna.kompani@gmail.com, яка зазначена у спірному договорі та у Витязі з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

За змістом частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є, зокрема, день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи. Якщо судове рішення надіслано на офіційну електронну адресу пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.

У відповідності до вказаних положень, господарським судом було долучено до матеріалів справи Довідку про доставку електронного листа, якою підтверджується, що ухвала суду від 06.02.2023 була доставлена на електронну пошту відповідача - strojna.kompani@gmail.com - 06.02.2023 (а.с.47).

Враховуючи вказане, відповідач, з урахуванням положень частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України, 06.02.2023 отримав ухвалу суду від 06.02.2023, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа на офіційну електронну адресу відповідача (а.с.47).

Так, ухвалою суду від 06.02.2023, з урахуванням вимог частини 8 статті 165 Господарського процесуального кодексу України, судом було запропоновано відповідачу подати відзив на позовну заяву протягом 15-ти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

Слід наголосити, що у зв`язку з запровадженням на території України з 24.02.2022 (в період строку для надання відзиву на позовну заяву) воєнного стану, господарським судом був наданий додатковий час для надання можливості сторонам, зокрема відповідачу, реалізувати свої права під час розгляду даної справи судом та висловлення своєї правової позиції щодо позовних вимог позивача. У даному випадку додатково наданий один місяць господарський суд вважає достатнім та розумним строком для вчинення необхідних процесуальних дій за існуючих обставин воєнного стану та ситуації у Дніпропетровській області (місцезнаходження відповідача та суду), а отже, вважає за доцільне здійснити розгляд даної справи за наявними матеріалами.

Слід також наголосити, що відповідних змін до законів України щодо автоматичного продовження чи зупинення процесуального строку на вчинення тих чи інших дій внесено не внесено.

Судом також враховані Нормативи і нормативні строки пересилання поштових відправлень, затверджені наказом Міністерства інфраструктури України № 958 від 28.11.2013, на випадок направлення відповідачем відзиву на позовну заяву або клопотання до суду поштовим зв`язком.

Отже, станом на 24.03.2023 строк на подання відзиву на позовну заяву, з урахуванням додаткового строку на поштовий перебіг та враховуючи обмеження, пов`язані з запровадженням воєнного стану, закінчився.

Будь-яких клопотань про продовження вказаного процесуального строку у порядку, передбаченому частиною 2 статті 119 Господарського процесуального кодексу України, до суду від відповідача не надходило; поважних причин пропуску вказаного строку суду також не повідомлено.

Згідно із частиною 1 статті 118 Господарського процесуального кодексу України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку.

Слід також зауважити, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України).

Суд вважає, що відповідач не скористався своїм правом на надання відзиву на позовну заяву та вважає можливим розглянути справу за наявними у ній матеріалами.

Більше того, права відповідача, як учасника справи, не можуть забезпечуватись судом за рахунок порушення прав позивача на своєчасне вирішення спору судом, що є безпосереднім завданням господарського судочинства, та яке відповідно до норм частини 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Враховуючи предмет та підстави позову у даній справи, суд приходить до висновку, що матеріали справи містять достатньо документів, необхідних для вирішення спору по суті та прийняття обґрунтованого рішення, оскільки у відповідача було достатньо часу для подання як відзиву на позову заяву так і доказів погашення спірної заборгованості, у разі їх наявності, чого відповідачем зроблено не було, будь-яких заперечень чи відомостей щодо викладених у позовній заяві обставин відповідачем суду також не повідомлено.

Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для подання доказів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені у статті 129 Конституції України та статтях 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, висловлення своєї правової позиції у спорі та надання відповідних доказів.

Відповідно до статті 248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Слід відзначити, що строк розгляду даної справи закінчується 06.04.2023, отже у даному випадку судому було надано відповідачу максимально можливий строк для висловлення його правової позиції та подання доказів по справі.

Відповідно до частини 2 статті 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення (частина 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Під час розгляду справи судом досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи.

Суд, розглянувши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті,

ВСТАНОВИВ:

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Так, 27.07.2022 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія Стройна" (далі - постачальник, відповідач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Асса Груп.ЮА" (далі - покупець, позивач) укладено договір поставки № 27/07 (далі - договір, а.с.12-15), відповідно до умов якого постачальник зобов`язується в порядку та на умовах, визначених у договорі передати у власність покупця нафтопродукти партіями, а покупець зобов`язується в порядку та на умовах, визначених у договорі, прийняти та своєчасно оплатити товар.

У пункті 9.1. договору сторони визначили, що договір набуває чинності з моменту його підписання і діє до 31.12.2022, а в частині взаєморозрахунків - до моменту виконання своїх зобов`язань сторонами договору.

Судом також встановлено, що у вказаному договорі сторонами було досягнуто згоди щодо всіх істотних умов, встановлених законом для даного виду договорів, договір підписаний уповноваженими представниками сторін, їх підписи скріплено печатками підприємств, отже, з урахуванням презумпції правомірності правочину, такий договір є правомірним, укладеним та таким, що породжує у сторін права та обов`язки щодо його виконання.

Доказів визнання недійсним, зміни або розірвання вказаного договору сторонами суду не надано.

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання норм § 3 глави 54 Цивільного кодексу України та § 1 глави 30 Господарського кодексу України.

Згідно з частиною 1 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

За приписами частини 2 статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до частини 1 статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Згідно з пунктом 1.2 договору, ціна, асортимент, кількість (об`єм) та порядок поставки кожної партії товару погоджується сторонами та відображається в рахунку-фактурі, видаткових накладних.

Відповідно до пункту 3.1. договору товар поставляється узгодженими партіями. Під партією в договорі розуміється кількість товару, погорджених сторонами та зазначених у супровідних документах (видаткових накладних, актах прийому-передачі).

Пунктом 3.5 договору передбачено, що підтвердженням узгодження умов про постачання партій товару є видаткова накладна та рахунок-фактура. Факсові та електронні копії договору та інших супровідних документів мають повну юридичну силу до моменту заміни їх на оригінал з аналогічними даними.

Згідно з пунктом 5.1., загальна сума договору складається із сум видаткових накладних, оформлених згідно даним договором.

Як вбачається з матеріалів справи, в процесі виконання договору сторонами було досягнуто згоди щодо поставки товару на суму 1 295 021 грн. 00 коп., у зв`язку з чим відповідачем було виставлено позивачу рахунок на оплату № 28/07 від 28.07.2022 на суму 1 295 021 грн. 00 коп. (а.с.16).

Відповідно до положень статті 693 Цивільного кодексу України, якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу.

Відповідно до пункту 4.1. договору покупець здійснює відповідно до умов договору передоплату на поточний рахунок постачальника у національній валюті України - гривні. Датою здійснення оплати вважається дата зарахування коштів на поточний рахунок постачальника.

На виконання взятих на себе зобов`язань, позивачем була здійснена попередня оплата за договором в загальній сумі 1 200 000 грн. 00 коп., що підтверджується:

- платіжним дорученням № 282 від 29.07.2022 на суму 500 000 грн. 00 коп. (а.с. 19);

- платіжним дорученням № 285 від 01.08.2022 на суму 700 000 грн. 00 коп. (а.с. 20), з призначенням платежу "за бензин автомобільний А-95 згідно з рахунком № 28/07 від 28.07.2022 та договору № 27/07 від 27.07.2022".

В силу приписів статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього кодексу.

Відповідно до умов пункту 3.6. договору товар повинен бути поставлений покупцю протягом 10 робочих днів з моменту отримання заявки постачальником, якщо інше не обумовлено в заявці.

Суд відзначає, що позивачем до матеріалів справи не було додано ні заявки щодо поставки товару на суму здійсненої позивачем (покупцем) попередньої оплати - 1 200 000 грн. 00 коп., ні доказів отримання такої заявки постачальником.

Згідно з частиною 2 статті 693 Цивільного кодексу України, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Позивач (покупець) посилається на те, що відповідачем (постачальником) були порушені умови договору поставки № 27/07 від 27.07.2022 в частині повної та своєчасної поставки товару, за який позивачем була здійснена попередня оплата у загальному розмірі 1 200 000 грн. 00 коп., у зв`язку з чим позивач звернувся до відповідача із листом № 08/08/2022 від 08.08.2022, в якому вимагав повернути попередню оплату в сумі 1 200 000 грн. 00 коп.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання вказаної вимоги, відповідач частково здійснив повернення попередньої оплати в сумі 320 000 грн. 00 коп., що підтверджується платіжним дорученням № 65 від 08.08.2022 з призначенням платежу "Повернення частини авансового платежу згідно з рахунком № 28/07 від 28.07.2022 (підстава лист № 08/08/2022 від 08.08.2022)" (а.с.21).

З аналізу призначення платежу щодо повернення частини попередньої оплати в сумі 320 000 грн. 00 коп., яке зазначив сам відповідач, суд приходить до висновку, що відповідач 08.08.2022 отримав лист позивача № 08/08/2022 від 08.08.2022, в якому позивач вимагав повернути попередню оплату в сумі 1 200 000 грн. 00 коп.

Як зазначає позивач, оскільки у повному обсязі здійснена ним попередня оплата повернута відповідачем не була, позивач звернувся до відповідача із Вимогою вих. №13/09/2022 від 13.09.2022, в якій у відповідності до вимог частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України вимагав перерахувати залишок неповернутої попередньої оплати в сумі 880 000 грн. 00 коп. (а.с.22). На підтвердження направлення відповідачу вказаної вимоги позивач надав скріншот з електронної пошти (а.с.23).

Як зазначає позивач, вказана вимога була залишена відповідачем без відповіді та задоволення.

Отже, в порушення вказаних вище зобов`язань, відповідачем товар на суму здійсненої позивачем попередньої оплати поставлений не був, здійснену позивачем попередню оплату в залишкові сумі 880 000 грн. 00 коп. відповідач також не повернув, що і стало причиною звернення позивача із позовом до суду.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню з огляду на таке.

В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Статтею 599 Цивільного кодексу України визначено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Згідно з частиною 2 статті 693 Цивільного кодексу України, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Зі змісту зазначеної норми права вбачається, що умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов`язання щодо своєчасного передання товару покупцю. А у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати. Можливість обрання визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця. Отже, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця. Оскільки законом не визначено форму пред`явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред`явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі шляхом подання позову.

Крім того, суд зазначає, що вибір способу захисту своїх прав та порушених інтересів є правом позивача. Відповідно до рішення Конституційного суду України від 09.07.2002 у справі №1-2/2002, положення частини 2 статті 124 Конституції України передбачають захист судом прав і свобод людини і громадянина, а також прав юридичної особи, надаючи можливість кожному захищати права і свободи будь-якими не забороненими законом засобами (частина 5 статті 55 Конституції України). Тобто кожна особа, має право вільно обирати не заборонений законом засіб захисту прав і свобод, у тому числі - судовий захист.

Обов`язкове досудове врегулювання спорів, яке виключає можливість прийняття позовної заяви до розгляду і здійснення за нею правосуддя, порушує право особи на судовий захист. Можливість використання суб`єктами правовідносин досудового врегулювання спорів може бути додатковим засобом правового захисту, який держава надає учасникам певних правовідносин, що не суперечить принципу здійснення правосуддя виключно судом. Виходячи з необхідності підвищення рівня правового захисту держава може стимулювати вирішення правових спорів у межах досудових процедур, однак їх використання є правом, а не обов`язком особи, яка потребує такого захисту.

Таким чином, обрання певного засобу правового захисту, у тому числі і досудового врегулювання спору, є правом, а не обов`язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує.

Позивач (покупець) посилається на те, що відповідачем (постачальником) були порушені умови договору поставки № 27/07 від 27.07.2022 в частині повної та своєчасної поставки товару, за який позивачем була здійснена попередня оплата у загальному розмірі 1 200 000 грн. 00 коп., у зв`язку з чим позивач звернувся до відповідача із листом № 08/08/2022 від 08.08.2022, в якому вимагав повернути попередню оплату в сумі 1 200 000 грн. 00 коп.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання вказаної вимоги, відповідач частково здійснив повернення попередньої оплати в сумі 320 000 грн. 00 коп., що підтверджується платіжним дорученням № 65 від 08.08.2022 з призначенням платежу "Повернення частини авансового платежу згідно з рахунком № 28/07 від 28.07.2022 (підстава лист № 08/08/2022 від 08.08.2022)" (а.с.21).

З аналізу призначення платежу щодо повернення частини попередньої оплати в сумі 320 000 грн. 00 коп., яке зазначив сам відповідач, суд приходить до висновку, що відповідач 08.08.2022 отримав лист позивача № 08/08/2022 від 08.08.2022, в якому позивач вимагав повернути попередню оплату в сумі 1 200 000 грн. 00 коп.

Однак, як було встановлено вище, відповідач залишок попередньої оплати в сумі 880 000 грн. 00 коп. позивачу не повернув, доказів зворотного суду не надав.

У відповідності з положеннями частини 1 статті 222 Господарського кодексу України учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб`єктів, зобов`язані поновити їх, не чекаючи пред`явлення їм претензії чи звернення до суду.

Крім того, слід зазначити, що відповідно до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Пункт 3 частини 2 статті 129 Конституції України визначає одним із принципів судочинства змагальність сторін та свободу в наданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Згідно з частинами 1, 3 статті 74, частиною 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Отже, обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Доказів на підтвердження поставки позивачу товару на суму здійсненої ним попередньої оплати у розмірі 880 000 грн. 00 коп. відповідач не надав, також відповідачем не надано доказів повернення суми вказаної попередньої оплати. Отже, доводи позивача щодо наявності боргу, шляхом надання належних доказів, відповідачем не спростовані.

Враховуючи зазначені норми чинного законодавства України та обставини справи, господарський суд вважає, що вимоги позивача в цій частині є обґрунтованими та доведеними належними доказами, у зв`язку з чим підлягають задоволенню, оскільки зобов`язання повинні виконуватись належним чином та в установлені строки.

Враховуючи те, що позивач здійснив попередню оплату товару на суму 880 000 грн. 00 коп., а відповідач не поставив позивачу оплачений товар, повернення попередньої оплати не здійснив, господарський суд дійшов висновку про те, що відповідно до частини 2 статті 693 Цивільного кодексу України відповідач зобов`язаний повернути позивачу 880 000 грн. 00 коп. суму попередньої оплати.

Отже, перевіряючи дотримання кожною із сторін своїх зобов`язань, суд приходить до висновку, що відповідач в порушення взятих на себе зобов`язань не поставив обумовлений сторонами товар, за який позивачем було сплачено попередню оплату у сумі 880 000 грн. 00 коп., вимогу про повернення зазначеної суми не задовольнив, а отже позовні вимоги щодо стягнення з відповідача сплаченої позивачем попередньої оплати в сумі 880 000 грн. 00 коп. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

При цьому, з метою захисту законних прав та інтересів фізичних та юридичних осіб при укладанні різноманітних правочинів та договорів законодавство передбачає ряд способів, які сприяють виконанню зобов`язань - способи або види забезпечення виконання зобов`язань.

Правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов`язань передбачені, зокрема, приписами статей 549 - 552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

Згідно з частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

У відповідності до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

За умовами пункту 7.2. договору за прострочення поставки або недопоставку нафтопродуктів на термін понад 10 днів постачальник сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного Банку України за кожний день прострочення від суми невиконаного зобов`язання.

За прострочення виконання зобов`язання на підставі пункту 7.2. договору позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача пеню за загальний період прострочення з 05.08.2022 по 12.01.2023 в сумі 194 082 грн. 19 коп.

Враховуючи встановлені судом обставини справи, суд приходить до висновку, що вимоги позивача в частині стягнення пені в сумі 194 082 грн. 19 коп. не підлягають задоволенню, з огляду на таке.

В силу приписів статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього кодексу.

Відповідно до умов пункту 3.6. договору товар повинен бути поставлений покупцю протягом 10 робочих днів з моменту отримання заявки постачальником, якщо інше не обумовлено в заявці.

Суд відзначає, що позивачем до матеріалів справи не було додано ні заявки щодо поставки товару на суму здійсненої позивачем (покупцем) попередньої оплати - 1 200 000 грн. 00 коп., ні доказів отримання такої заявки постачальником.

Згідно з частиною 2 статті 693 Цивільного кодексу України, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Як було встановлено судом вище, позивач скористався таким правом та надіслав відповідачу лист № 08/08/2022 від 08.08.2022, в якому вимагав повернути попередню оплату в сумі 1 200 000 грн. 00 коп.

Таким чином, суд відзначає, що у відповідача не можуть існувати два взаємовиключні обов`язки одночасно: 1) обов`язок щодо поставки товару на суму 1 200 000 грн. 00 коп. (або залишку в сумі 880 000 грн. 00 коп.), а також, 2) обов`язок щодо повернення попередньої оплати на суму 1 200 000 грн. 00 коп. (або залишку в сумі 880 000 грн. 00 коп.).

Таким чином, суд відзначає, що з моменту отримання вимоги позивача про повернення попередньої оплати, а саме: листа № 08/08/2022 від 08.08.2022, у відповідача перестав існувати обов`язок з поставки товару на суму здійсненої позивачем попередньої оплати, та виник обов`язок з повернення одержаної від позивача попередньої оплати в сумі 1 200 000 грн. 00 коп.

Отже, нарахування пені за прострочення поставки (непоставку) товару в період з 09.08.2022 (наступний день після отримання вимоги) по 12.01.2023 є безпідставним.

Крім того, як було вказано вище, позивач не довів належними доказами прострочення відповідача щодо поставки товару на суму здійсненої позивачем попередньої оплати і в період з 05.08.2022 по 08.08.2022, оскільки не надав заявку позивача щодо поставки товару, а також докази її отримання відповідачем. Враховуючи вказане, вимоги позивача щодо стягнення пені за прострочення поставки (непоставку) товару в період з 05.08.2022 по 08.08.2022 також є безпідставними.

Враховуючи викладене, суд відмовляє у задоволенні вимог позивача в частині стягнення пені в сумі 194 082 грн. 19 коп.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

На підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача інфляційні втрати за період вересня по грудень 2022 року у сумі 52 050 грн. 97 коп., а також 3% річних за період прострочення з 16.08.2022 по 12.01.2023 у сумі 10 849 грн. 32 коп.

З приводу вказаних вимог позивача суд зазначає наступне.

Виходячи із системного аналізу вимог чинного законодавства аванс (попередня оплата) - це грошова сума, яка не забезпечує виконання договору, а є сумою, що перераховується згідно з договором наперед, у рахунок майбутніх розрахунків, зокрема, за товар який має бути поставлений, за роботи, які мають бути виконані. При цьому аванс підлягає поверненню особі, яка його сплатила, лише у випадку невиконання зобов`язання, за яким передавався аванс, незалежно від того, з чиєї вини це відбулося (висновок про застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду від 21.02.2018 у справі № 910/12382/17).

Відповідно до встановлених судами обставин справи, за змістом статті 625 ЦК України, яка регулює відповідальність за порушення грошового зобов`язання, стягувана позивачем з відповідача сума інфляційних втрат та 3 % річних від несплаченої (неповернутої) суми попередньої оплати є відповідальністю сторони господарського договору за допущене нею правопорушення у сфері господарювання.

Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 13.11.2019 у справі № 922/3095/18 (провадження № 12-105гс19), від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19).

За змістом статей 509, 524, 533-535 і 625 Цивільного кодексу України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати. Ці висновки узгоджуються з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, висловленими у постановах від 11.04.2018 року у справі № 758/1303/15-ц (провадження № 14-68цс18) та від 16.05.2018 у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18).

Правовідношення, в якому у зв`язку із фактичним закінченням строку поставки у відповідача (постачальника, продавця) виникло зобов`язання повернути позивачу (покупцю) суму попередньої оплати (тобто сплатити грошові кошти) відповідно до частини 2 статті 693 Цивільного кодексу України, є грошовим зобов`язанням, а тому відповідно на нього можуть нараховуватися інфляційні втрати та 3% річних на підставі частини 2 статті 625 цього Кодексу (пункт 74 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі №918/631/19).

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Судом встановлено, що вимога про повернення попередньої оплати (лист № 08/08/2022 від 08.08.2022) отримана відповідачем 08.08.2022, отже, враховуючи положення частини 2 статті 530 Цивільного кодексу України, граничним строком для повернення залишку попередньої оплати в сумі 880 000 грн. 00 коп. є 15.08.2022.

Таким чином, у відповідача виникло грошове зобов`язання перед позивачем, розмір якого підтверджується матеріалами справи.

Слід зазначити, що стаття 625 розміщена у розділі І "Загальні положення про зобов`язання" книги п`ятої Цивільного кодексу України та визначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов`язання. Приписи розділу І книги п`ятої Цивільного кодексу України поширюють свою дію на всі види грошових зобов`язань, у тому числі як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги п`ятої ЦК України), так і на недоговірні зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги п`ятої цього Кодексу).

При цьому у статті 625 Цивільного кодексу України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Не є таким винятком із загального правила випадок, коли покупець має право вимагати повернення суми попередньої оплати на підставі частини 2 статті 693 Цивільного кодексу України.

З огляду на таку юридичну природу правовідносин сторін, як грошових зобов`язань, на них поширюється дія положень частини 2 статі 625 Цивільного кодексу України.

Аналогічна правова позиція викладена у Постанові Верховного Суду від 26.05.2022 у справі № 902/186/21.

Господарським судом здійснено перевірку розрахунку інфляційних втрат, зробленого позивачем (а.с.5), та встановлено, що під час його проведення позивачем було вірно визначено суму заборгованості та період нарахування інфляційних втрат, арифметично розрахунок здійснено вірно.

Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення інфляційних втрат підлягають задоволенню в сумі 52 050 грн. 97 коп.

Крім того, на підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача 3% річних за період прострочення з 16.08.2022 по 12.01.2023 у сумі 10 849 грн. 32 коп.

Господарським судом здійснено перевірку розрахунку 3% річних, зробленого позивачем (а.с.6), та встановлено, що під час його проведення позивачем було вірно визначено суму заборгованості та період прострочення, арифметично розрахунок в межах визначеного позивачем періоду здійснено вірно.

Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення 3% річних підлягають задоволенню в сумі 10 849 грн. 32 коп.

Враховуючи все вищевикладене, позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати по справі покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Стягненню з відповідача на користь позивача підлягає частина витрат по сплаті судового збору в сумі 14 143 грн. 50 коп.

Керуючись статтями 2, 3, 20, 73 - 79, 86, 91, 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Асса Груп.ЮА" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Стройна" про стягнення заборгованості за договором поставки № 27/07 від 27.07.2022 у загальному розмірі 1 136 982 грн. 48 коп. - задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Стройна" (вулиця Теплична, будинок 27В, смт. Слобожанське, Дніпропетровська область, 52055; ідентифікаційний код 44889339) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Асса Груп.ЮА" (вулиця Свято-Покровська, будинок 141П, смт. Гостомель, Бучанський район, Київська область, 08290; ідентифікаційний код 44257714) - 880 000 грн. 00 коп. - основного боргу, 52 050 грн. 97 коп. - інфляційних втрат, 10 849 грн. 32 коп. - 3% річних та 14 143 грн. 50 коп. - частину витрат по сплаті судового збору.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня підписання рішення, шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складений та підписаний 24.03.2023.

Суддя Ю.В. Фещенко