Рішення

від 15.03.2023 по справі 322/29/23

НОВОМИКОЛАЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

НОВОМИКОЛАЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

смт Новомиколаївка

Іменем України

РІШЕННЯ

15 березня 2023 рокуСправа № 322/29/23

Новомиколаївський районний суд Запорізької області у складі:

головуючого судді Гасанбекова С.С.,

при секретарі судового засідання Гавриш О.А.,

за участю:

позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідача адвоката Феденко Л.А. (в режимі відеоконференції),

розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу

за позовом:ОСОБА_1 до:товариства з обмеженою відповідальністю «Дружба»про:усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою.

11 січня 2023 року до Новомиколаївського районного суду Запорізької області надійшов вищезазначений цивільний позов, в якому позивач просить суд:

- усунути перешкоди у здійсненні позивачем права користування та розпорядження земельною ділянкою для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 5,6299 га кадастровий номер 2323681300:10:003:0004, що розташована на території Новомиколаївської селищної ради Запорізького району Запорізької області, шляхом зобов`язання ТОВ «Дружба» повернути її позивачу.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив таке.

Позивач є власником земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва загальною площею 5,6299 га кадастровий номер 2323681300:10:003:0004, розташованої на території Новомиколаївської селищної ради Запорізького району Запорізької області. Зазначена земельна ділянка з 01.01.2013 перебувала в оренді відповідача. Термін оренди складав 10 років.

У жовтні 2022 року відповідачем на адресу позивача направлено лист, в якому відповідач спочатку зазначає, що перебіг терміну дії договорів почався з дати реєстрації права оренди, а далі зазначає про їх автоматичну пролонгацію на рік через введення воєнного стану, чим визнає, що договір, насправді, закінчується 01.01.2023.

У відповідь на зазначений лист позивачем 25.11.2022 було направлено на адресу відповідача лист про небажання в подальшому продовжувати орендні відносини і про повернення земельної ділянки після 01.01.2023.

10 січня 2023 року позивач звернувся до директора ТОВ «Дружба» з метою підписання акту прийому-передачі земельної ділянки від орендаря власнику. Директор ОСОБА_2 наголосила, що землю у добровільному порядку не поверне.

Згідно зч.1ст.15Закону «Прооренду землі»дата укладеннята строкдії договорує істотнимиумовами договоруоренди землі.Такий договірє укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору (ч. 1 ст. 638 ЦКУ)

Згідно з чинним законодавством для договорів оренди землі, підписаних після 01.01.2013, датою укладання договору є дата його підписання. До того ж дата укладання договору оренди землі з цього часу не залежить ні від моменту державної реєстрації договору, ні віддати державної реєстрації права оренди.

З 1 січня 2013 року набрали чинності зміни, внесені Законом України від 11 лютого 2010 року № 1878-VІ «Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» та інших законодавчих актів України», якими зокрема з тексту статті 640 ЦК України виключено посилання щодо обов`язковості державної реєстрації правочинів; стаття 6 Закону України «Про оренду землі» була доповнена частиною 5 такого змісту: «Право оренди земельної ділянки, підлягає державній реєстрації відповідно до закону»; статті 18, 20 Закону України «Про оренду землі» були виключені взагалі.

У межах строку, визначеного укладеним договором оренди земельної ділянки, він має бути зареєстрований і набрати чинності, тобто має бути забезпечена повноцінна можливість реалізації всіх прав і можливостей, необхідних для господарської діяльності. Затягування з державною реєстрацією договору оренди впливає виключно на правомірність діяльності орендаря, котрий і є найбільш зацікавленою в державній реєстрації особою. Отримання власником орендної плати не залежить від набуття чинності договором оренди, адже він уже передав орендареві права користування земельною ділянкою. Право користування і є предметом оплати, відлік якого починається з моменту укладення договору. А договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно із Законом України № 340-ІХ від 05.12.2019, знову внесено зміни до cт. 19 ЗУ «Про оренду землі»: до 16.01.2020 р. ч. 1 ст. 9 цього Закону мала наступне формулювання: «Строк дії договору оренди землі визначається за згодою сторін, але не може перевищувати 50 років»; з 16.01.2020 р. ч. 1 ст. 9 цього Закону має наступне формулювання: «Строк дії договору оренди землі визначається за згодою сторін, але не може перевищувати 50 років. Дата закінчення дії договору оренди обчислюється від дати його укладення. Право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації такого права».

Отже, на думку позивача, зазначеною нормою закону визначено, що дата закінчення строку дії договору обчислюється від дати його укладення, а оскільки між сторонами була домовленість на укладення договору оренди земельної ділянки на 10 років, починаючи з 01.01.2013, дії відповідача порушують права позивача як власника земельної ділянки.

Виходячи з наведеного, позивач просив задовольнити його вимоги та підтримав їх у судовому засіданні.

Ухвалою судді від 13.01.2023 було відкрито провадження у справі, призначено підготовче засідання.

Відповідач у встановлений судом строк подав відзив на позов, в якому просив відмовити в задоволенні позову, посилаючи на таке.

Позовна заява базується на висновках про обчислення строку дії договору оренди землі з 01.01.2013 дати його підписання. В якості обґрунтування своїх вимог позивач посилається на набуття чинності даного договору з дати його підписання і заперечує дату набуття чинності договору з моменту його державної реєстрації.

Відповідач вважає, що позиція позивача суперечить умовам даного договору та нормам законодавства на час укладання договору.

Для визначення початку перебігу та закінчення строку дії даного договору оренди землі має значення не момент його підписання, а момент вчинення реєстраційних дій, тобто внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Момент укладення договору, і початок перебігу строку його дії сторони визначили та пов`язали з моментом державної реєстрації договору. Інших строків чи термінів початку перебігу чи закінчення дії договору його текст не містить.

Згідно з доданим до відзиву актом приймання-передачі об`єкта оренди (земельної ділянки) за договором оренди землі від 01.01.2013 земельна ділянка була передана у користування 16 листопада 2013 року, в день державної реєстрації договору на виконання положень пункту 20 договору.

Таким чином, на момент звернення позивача до відповідача з вимогою повернути земельну ділянку строк дії Договору оренди землі не закінчився, і продовжує діяти до 16.11.2023.

Посилання позивача на затягування орендарем державної реєстрації, на той факт, що лише орендар мав право звернутися за проведенням державної реєстрації спростовується нормами чинного законодавства і матеріалами справи. Так, право оренди ТОВ «Дружба» спірної земельної ділянки було зареєстровано 16.11.2013 лише після державної реєстрації 21.09.2013 ОСОБА_1 права власності на дану земельну ділянку.

Також, відповідач посилається на положення п.п. 27, 29 Перехідних положень ЗК України, якими передбачено, у разі якщо закінчення строку дії договору оренди землі припадає на період з 19.11.2022 до 19.01.2023, ТОВ «Дружба» як законний землекористувач має право на використання землі та збирання врожаю з такої земельної ділянки у 2023 року, сплачуючи передбачену договором орендну плату до дня збирання врожаю 2023 року та дати повернення земельної ділянки.

Виходячи з наведеного, представник відповідача під час судового розгляду просив відмовити в задоволенні позову.

У підготовчому засіданні 15.03.2023 позивач зазначив про небажання подавати відповідь на відзив, а відтак про недоцільність встановлення судом відповідного строку.

Ухвалою суду від 15.03.2023 було закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду невідкладно.

У судовому засіданні 15.03.2023 судом було проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Суд, розглянувши матеріали та з`ясувавши обставини цивільної справи, заслухавши пояснення сторін та дослідивши наявні в справі докази в їх сукупності,

встановив:

ОСОБА_1 є власником земельної ділянки з кадастровим номером 2323681300:10:003:0004, що підтверджується Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 325179426 від 08.03.2023.

01 січня 2013 року між ОСОБА_1 (орендодавець) та товариством з обмеженою відповідальністю «Дружба» (орендар) було підписано договір оренди землі, об`єктом оренди за яким є земельна ділянка з кадастровим номером 2323681300:10:003:0004.

Відповідно до п. 8 договору оренди землі від 01.01.2013 договір укладено на 10 років, з урахуванням ротації культур згідно з проектом землеустрою, починаючи з дня набрання чинності договором.

Згідно з п. 20 договору оренди землі від 01.01.2013 передача земельної ділянки орендарю здійснюється у 3-денний строк після державної реєстрації цього договору за актом її приймання-передачі.

Пунктом 43 договору оренди землі від 01.01.2013 визначено, що цей договір набирає чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації.

Державна реєстрація права оренди за відповідачем на підставі договору оренди землі від 01.01.2013 була проведена 16.11.2013, що підтверджується Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 325179426 від 08.03.2023.

Позивач у судовому засіданні визнав те, що земельна ділянка за договором оренди землі від 01.01.2013 була передана відповідачу за актом приймання-передачі 16.11.2013. Також, позивач у судовому засіданні не заперечував ту обставину, що внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про належну йому земельну ділянку з кадастровим номером 2323681300:10:003:0004, було здійснено 21.09.2013.

Вирішуючи питання про наявність підстав для задоволення позову, суд виходить з такого.

Згідно з ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Спір між сторонами виник через різне обчислення ними строку договору оренди землі від 01.01.2013, а саме, на думку позивача строк договору закінчився 01.01.2023, а на думку відповідача, 16.11.2023.

Частиною четвертою статті 263 ЦПК України визначено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

З огляду на положення ч. 4 ст. 263 ЦПК України, під час розгляду даної справи суд враховує висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 31.01.2023 по справі №131/1502/20(реєстраційний номер судового рішення у ЄДРСР 108790753), та зазначає таке.

Згідно з частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 638 ЦК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до частини четвертої статті 124 ЗК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем. Підставою для укладення договору оренди може бути цивільно-правовий договір про відчуження права оренди.

За договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов`язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату. Відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом (стаття 792 ЦК України).

Спеціальним законом, яким регулюються відносини, пов`язані з орендою землі, є Закон України «Про оренду землі».

Відповідно до статті 13 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Укладення договору оренди земельної ділянки із земель приватної власності здійснюється за згодою орендодавця та особи, яка згідно із законом вправі набувати право оренди на таку земельну ділянку (частина перша статті 16 Закону У країни «Про оренду землі»).

Відповідно пункту 2 частини першої статті 208 ЦК України у письмовій формі належить вчиняти правочини між фізичною та юридичною особою.

Договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально (частина перша статті 14 Закону України «Про оренду землі»).

Водночас, за правилом частини п`ятої статті 6 Закону України «Про оренду землі» право оренди земельної ділянки підлягає державній реєстрації відповідно до закону.

Згідно зі статтею 17 Закону України «Про оренду землі» об`єкт за договором оренди землі вважається переданим орендодавцем орендареві з моменту державної реєстрації права оренди, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до статей 125, 126 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

У статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації (частина друга статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).

Учасники правочину, дійшовши згоди щодо всіх істотних умов договору оренди землі, складають і підписують відповідний письмовий документ, надаючи згоді встановленої форми. Разом з тим, цивільні права та обов`язки, на досягнення яких спрямоване волевиявлення сторін під час укладення договорів оренди, набуваються після відповідної державної реєстрації.

Системний аналіз наведених положень чинного законодавства дає підстави для висновку, що для визначення початку перебігу та закінчення строку дії договору оренди землі має значення не момент його підписання, а момент вчинення реєстраційних дій, тобто внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень як єдиної державної інформаційної системи, яка містить відомості про речові права на нерухоме майно, їх обтяження, суб`єктів речових прав, технічні характеристики об`єктів нерухомого майна (будівель, споруд тощо), кадастровий план земельної ділянки, а також відомості про правочини, вчинені щодо таких об`єктів нерухомого майна, з якими закон пов`язує набрання чинності договору, а саме можливість реалізації сторонами своїх суб`єктивних прав та обов`язків.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 січня 2020 року у справі № 322/1178/17 (провадження № 14-338цс19).

Згідно з частиною першою статті 210 ЦК України правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації.

Законодавством, чинним на час укладення 01 січня 2013 року договору оренди землі, орендодавцем за яким є позивач, не передбачалася обов`язкова державна реєстрація договору оренди. Проте обов`язковою була державна реєстрація права оренди земельної ділянки, з якою пов`язувався момент передачі орендодавцем орендареві об`єкту за договором оренди землі.

З огляду на положення ч. 4 ст. 263 ЦПК України, під час розгляду даної справи суд також враховує висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 16.11.2022 по справі №447/2461/20(реєстраційний номер судового рішення у ЄДРСР 107532779), та зазначає таке.

Відповідно до частини другої статті 631 ЦК України договір набирає чинності з моменту його укладення.

Отже за змістом статті 631 ЦК України момент набрання чинності договором співпадає з моментом його укладення, настання якого, за загальним правилом, пов`язується з часом досягнення сторонами згоди з приводу усіх істотних умов договору (частина перша статті 638 ЦК України). Також договір може вважатися укладеним згідно зі статтею 640 ЦК України з моменту передання майна чи вчинення певної дії, тобто пов`язується з умовами договору або його правовою природою (частина друга зазначеної статті).

Набрання договором чинності є моментом у часі, коли починають діяти права та обов`язки за договором, тобто коли договір (як підстава виникнення правовідносин та письмова форма, в якій зафіксовані умови договору) породжує певні правові відносини, на виникнення яких було спрямоване волевиявлення сторін.

У пункті 43 договору оренди земельної ділянки від 01 січня 2013 року сторони досягли згоди, що цей договір набирає чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації. Цей договір укладено у трьох примірниках, що мають однакову юридичну силу, один з яких знаходиться в орендодавця, другий в орендаря, третій в органі, який провів його державну реєстрацію.

Отже, сторони визначили та пов`язали укладення договору не лише з моментом його підписання, а й з моментом державної реєстрації.

Суд врахував, що на момент підписання сторонами договору оренди від 01.01.2013 у чинному на той момент законодавстві не передбачалася можливості саме його державної реєстрації, а лише державна реєстрація певного права оренди, що виникало на підставі укладеного договору. Тож суд з метою вирішення цього спору має дати тлумачення відповідному положенню договору (щодо визначення моменту укладення договору, пов`язаного з його державною реєстрацією).

Застосовуючи правило про розумне читання умов договору, суд керується тим, що поза очевидним та розумним сумнівом сторони у пункті 43 договору мали на увазі, що він вважатиметься укладеним саме після внесення до відповідного державного реєстру запису про право оренди на підставі такого договору.

Суд врахував, що сторони скористалися принципом свободи договору та врегулювали взаємні відносини на власний розсуд. Тож за згодою обох сторін визначено і момент набрання договором чинності, що пов`язаний саме з певним моментом у часі «опублічненням» цих цивільних відносин у відповідному державному реєстрі. Це не суперечить чинному законодавству, зокрема пункту 3 частини першої статті 3 ЦК України, згідно з яким до загальних засад цивільного законодавства віднесено свободу договору, та статтям 6, 627 ЦК України, в яких розкривається зміст цього принципу відповідно до якого сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Виходячи з наведеного, суд дійшов висновку про те, що договір оренди землі від 01.01.2013 набрав чинності 16.11.2013, відтак десятирічний строк цього договору закінчується 17.11.2023, а відповідач має право користуватися орендованою земельною ділянкою протягом строку дії договору. Водночас вимога позивача про повернення йому земельної ділянки у зв`язку із закінченням строку договору оренди землі від 01.01.2013 є безпідставною.

Таким чином, обставини на які посилався позивач в обґрунтування заявленого позову, не підтвердилися за результатами судового розгляду, у зв`язку з чим суд визнає позов необґрунтованим і таким, що не підлягає задоволенню.

Згідно з ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, отже понесені позивачем судові витрати по сплаті судового збору відшкодуванню не підлягають.

Документально підтверджені судові витрати, понесені відповідачем, у справі відсутні.

Враховуючи вищезазначене та керуючись ст.ст. 258, 259, 263 265, 268, 273 ЦПК України, суд

вирішив:

1. В задоволенні позову ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Дружба» відмовити повністю.

2. Реквізити учасників справи:

- позивач: ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ;

- відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Дружба», вул. Миру, 21, с. Зелене Запорізького району Запорізької області, ідентифікаційний код 03751267.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Запорізького апеляційного суду.

Повне судове рішення складено 27 березня 2023 року.

Суддя С.С. Гасанбеков