Ухвала

від 27.03.2023 по справі 183/539/21

НОВОМОСКОВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 183/539/21

№ 1-кп/183/430/23

27 березня 2023 року м. Новомосковськ

Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючої судді ОСОБА_1 ,

за участю:

секретаря ОСОБА_2 ,

прокурора ОСОБА_3 ,

захисників ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,

обвинуваченого ОСОБА_6 ,

представника потерпілого ОСОБА_7 ,

розглянув у підготовчому судовому засіданні в залі судових засідань Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області клопотання сторони захисту про повернення обвинувального акту прокурору у кримінальному провадженні № 42018041500000272 відносно:

ОСОБА_6 , обвинуваченогоу вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.191 КК України,

в с т а н о в и в :

В провадженні Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області перебуває обвинувальний акт відносно ОСОБА_6 , обвинуваченогоу вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України.

В підготовчому судовому засіданні захисник обвинуваченого ОСОБА_6 адвокат ОСОБА_4 заявив клопотання про повернення обвинувального акту відносно ОСОБА_8 , обвинуваченогоу вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.191 КК України, прокурору, як такого що не відповідає вимогам КПК України.

Клопотання мотивоване наступним.

Відповідно до п. 3 ч. 3 ст. 314 КПК України, в підготовчому судовому засіданні суд лає право прийняти рішення про повернення обвинувального акту прокурору, якщо він не відповідає вимогам Кодексу.

Згідно з роз`ясненнями, що містяться в інформаційному листі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №223-1430/0/4-2 від 03 жовтня 2012 року «Про порядок здійснення підготовчого судового провадження що відповідно до КПК України» повернення обвинувального акта прокурору передбачає не форрмальну невідповідність такого акта вимогам закону, а наявність у ньому таких недоліків, які перешкоджають суду призначити судовий розгляд. Рішення про повернення обвинувального акту прокурору суд приймає у тому - падку, якщо без усунення виявлених недоліків кримінальне провадження не може бути призначене до судового розгляду.

Згідно з ч. 2 ст. 291 КПК України обвинувальний акт має містити такі відомості, зокрема, 2) анкетні відомості кожного обвинуваченого (прізвище, ім`я, по батькові, дата та місце народження, місце проживання, громадянство); 5) виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, правову кваліфікацію кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті істини статті) закону України про кримінальну відповідальність та формулювання звинувачення.

Відповідно до ч. 4 ст. 110 КПК України обвинувальний акт є процесуальним документом, яким прокурор висуває обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення і яким завершується досудове розслідування. Обвинувальний акт повинен відповідати вимогам, передбаченим ст. 291 КПК України, яка, в свою чергу, містить вичерпний перелік відомостей, які повинен містити обвинувальний акт і вони є обов`язковими для їх виконання слідчим і прокурором.

Зокрема, згідно з п. 5 ч. 2 ст. 291 КПК України, обвинувальний акт наряду з іншими реквізитами обов`язково має містити виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, правову кваліфікацію кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність та формулювання Звинувачення.

При цьому, за змістом цієї норми, формулювання обвинувачення в обвинувальному акті викладається після викладу фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, та правової кваліфікації кримінального правопорушення посиланням на положення закону і статті Закону України про кримінальну що відповідальність.

Відповідно до ч.4 ст.291 КПК України до обвинувального акту додається реєстр матеріалів досудового розслідування.

Частиною 6 ст. 9 КПК України передбачено, що у випадках, коли положення цього Кодексу не регулюють або неоднозначно регулюють питання кримінального провадження, застосовуються загальні засади кримінального провадження, визначені частиною першою статті 7 цього Кодексу.

До загальних засад кримінального провадження, згідно ст. 7 КПК України віднесено законність, якою встановлюється обов`язок слідчого, прокурора та суду неухильно додержуватись вимог Конституції України, КПК України, інших актів законодавства.

Аналіз вищевказаних норм законодавства свідчить про те, що п. 3 ч. 3 ст. 314 КПК України поширюється не лише на випадки, коли обвинувальний акт не відповідає вимогам ст. 291 КПК України, а й на випадки, коли відомості, викладені в обвинувальному акті, суперечать вимогам ч. 2 ст. 291 КПК України.

Той факт, що повернення обвинувального акту має здійснюватися не лише в разі - невідповідності його вимогам ст. 291 КПК України, а й в інших випадках, забезпечених КПК України, підтверджується і висновком, викладеним у постанові Верховного Суду України № 5-11 Іксі5 від 25.06.2015 р. (копія з ЄДРСР додається).

Відповідно до вимог п. 5 ч. 2 ст. 291 КПК України обвинувальний акт має містити виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, правову кваліфікацію кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність та формулювання обвинувачення.

На тому, що обвинувальний акт має містити саме фактичні дані, тобто такі які є очевидними для прокурора, наголошував Верховний Суд України в постанові від 24.11. 2016 року у справі № 5-328кс16. (копія з ЄДРСР додається). При цьому Суд звертає увагу на те, що важливим є виклад саме фактичних обставин кримінального правопорушення, бо правильне їх відображення має суттєве значення не тільки для аргументації висновків слідчого, але і для дослідження обставин вчиненого кримінального правопорушення в суді та для реалізації права на захист. Фабула обвинувачення є фактичною моделлю вчиненого злочину, а юридичне формулювання (формула та формулювання обвинувачення) - це правова модель злочину, вказівка на кримінально-правові норми, порушення яких інкримінується обвинуваченому.

Отже, в цьому клопотанні йдеться саме про фактичні дані, тобто такі які є очевидними для прокурора та суду і не є предметом доказового дослідження.

Як вбачається з обвинувального акту, ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч. 5 ст. 191 КК України, яке складається з двох тотожних діянь, вчинених обвинуваченим в 2018 році та 2019 році, а саме: ОСОБА_6 , будучи службовою особою, являючись директором ТОВ - теплотранзбут», зловживаючи своїми службовим становищем (мова оригіналу), вчинив послідовні дії, спрямовані на затвердження завищених тарифів, котрі використано КП «ДОФЛ «Солоний Лиман» під час виконання зобов`язань з оплати послуг з теплопостачання, внаслідок чого на рахунок ТОВ «Теплотрансзбут» незаконно отримав бюджетні кошти, які зайво перераховано за надані послуги з вироблення, транспортування та постачання теплової енергії на загальну суму 47 685,16 грн., чим спричинено державі збитки в особливо великому розмірі» (перший епізод).

Вказані дії ОСОБА_6 кваліфіковані за ч. 5 ст. 191 КК України, як володіння чужим майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем, вчинене в особливо великих розмірах.

Крім того, ОСОБА_6 , будучи службовою особою, являючись директором ТОВ «Теплотранзбут», зловживаючи своїми службовим становищем (мова оригіналу), повторно вчинив послідовні дії спрямовані на затвердження завищених тарифів, котрі використано КП «ДОФЛ «Солоний Лиман» під час виконання зобов`язань з оплати послуг з теплопостачання, внаслідок чого на рахунок ТОВ «Теплотрансзбут» незаконно отримав бюджетні кошти, які зайво перераховано за надані послуги з вироблення, транспортування та постачання теплової енергії на загальну суму 757 923,91 грн., чим спричинено державі збитки в особливо великому розмірі» (другий епізод).

В пункті 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 N 10 «Про судову практику у справах про злочини проти власності» зазначено, що: «У статті 191 КК України передбачено відповідальність за три форми вчинення злочину привласнення, розтрату або заволодіння майном шляхом зловживання службовим становищем, чи характеризуються умисним протиправним і безоплатним оберненням кого майна на свою користь чи на користь іншої особи.

Предметом привласнення та розтрати є лише те чуже майно, яке було ввірене винній особі чи перебувало в її законному віданні, тобто таке майно, що знаходилося в неї на законних підставах і стосовно якого вона здійснювала повноваження щодо розпорядження, управління, доставки використання або зберігання тощо. При привласненні ці повноваження використовуються для обернення винною особою майна на свою користь, а при розтраті - на користь інших осіб, зокрема це може бути відчуження майна іншим особам для вживання, як подарунок чи товар, в обмін на інше майно тощо.

Заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовим становищем полягає в незаконному оберненні чужого майна на свою користь або на користь інших осіб з використанням службовою особою свого службового становища всупереч інтересам служби.»

В обвинувальному акті дії ОСОБА_6 за першим епізодом кваліфіковані тільки за ч. 5 ст. 191 КК України і тільки за такою кваліфікуючою ознакою, як заволодіння чужим майном, шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем, вчинене в особливо великих розмірах, а за другим епізодом кваліфіковані додатково ще за ознакою вчинення таких дій повторно.

Сторона захисту зазначає, що окрема кваліфікація декількох тотожних протиправних кримінально караних дій суперечить вимогам закону, так як має кваліфікуватися за сукупністю при наявності в диспозиції закону кваліфікуючої ознаки повторність. Але сторона захисту не наголошує, що саме це є підставою для повернення обвинувального акту прокурору.

В описовій частині обвинувального акту прокурор вважає встановленим, що ОСОБА_6 з метою незаконного отримання бюджетних коштів, діючи умисно, направив до Знаменівської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області для затвердження лист, із розрахунком тарифів на теплову енергію для бюджетних установ в якому у порушення вимог ст. 20 Закону України «Про теплопостачання» - зазначено завищено суму тарифу на теплову енергію.

Однак, якщо заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовою особою і службовим становищем було пов`язане з внесенням такою особою до офіційних документів завідомо неправдивих відомостей, іншим підробленням документів або складання і видачею завідомо неправдивих документів, дії винного потребують кваліфікації за сукупністю злочинів, передбачених відповідними частинами статей 191 і 366 КК України.

В обвинувальному акті зазначено виклад фактичних обставин кримінального правопорушення після чого вказано правову кваліфікацію кримінального правопорушення - зокрема, вчинення ОСОБА_6 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України, тобто у заволодінні чужим майном шляхом зловживання службовим становищем.

Але правова кваліфікація дій особи в обвинувальному акті повинна містити не тільки посилання на окрему статтю і частину цієї статті кримінального закону, а й точне формулювання у тому числі і об`єктивної сторони та кваліфікуючих ознак конкретного канального правопорушення.

Однак, обвинувальний акт не містить всіх вказаних вимог.

Суб`єктом заволодіння чужим майном шляхом зловживання службової особи своїм зубовим становищем (ч.5 ст.191) може бути лише службова особа.

Обвинувачення має бути викладено чітко і конкретно, в ньому має бути виписана як об`єктивна так і суб`єктивна сторона злочину.

З об`єктивної сторони злочин, передбачений ст.191 КК Українир, може бути вчинений у формі: привласнення, розтрати або заволодіння чужим майном шляхом зловживання - службовою особою своїм службовим становищем (ч.2 ст.191 КК України).

Тобто, для заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем основною ознакою є не наявність чи відсутність у винного певної правомочності щодо майна, яке є предметом злочину, а використання для заволодіння майном офіційно наданих йому за посадою службових повноважень.

Формулювання обвинувачення має містити дані щодо події кримінального правопорушення із зазначенням часу, місця, форми вини і мотивів, способу вчинення, наслідків та інших даних, на підставі яких, відповідно до диспозиції певної кримінального кодексу України, можна встановити в діях обвинуваченого склад кримінального правопорушення, з урахуванням, у тому числі, кваліфікуючих ознак.

Так, з обставин кримінального правопорушення, викладених в обвинувальному акті прокурор вважає встановленими, не визначено конкретне місце вчинення кримінального правопорушення - заволодіння, хоча ці дані повинні бути встановлені під час досудового слідства у відповідності до п. 1 ч. 1 ст. 91 КПК України, так як підлягають обов`язковому з`ясуванню під час досудового розслідування і судового розгляду, що перешкоджає суду перевірити відповідність вимог ч.1 ст. 32 КПК України щодо розгляду справи в Новомосковському міськрайонному суді Дніпропетровської області, у межах територіальної юрисдикції.

В обвинувальному акті прокурор вказує, що діями ОСОБА_6 спричинено збитки державі, не конкретизуючи в особі якої державної установи. Але, постановою слідчого від 15.09.2020 року до участі в кримінальному провадженні було залучено потерпілим «Дніпропетровську обласну раду», з бюджету якої фінансується діяльність КП ДОФЛ «Солоний лиман» ДОР», і представника цього потерпілого, про що зазначено в п. 18 розділу II Реєстру матеріалів досудового розслідування до Обвинувального акту.

Отже, в обвинувальному акті є очевидною неточність у визначенні особи, якій заподіяно шкоду, тобто це є не державний бюджет, а обласний бюджет, оскільки саме так визначена структура бюджетної системи України в ст. 5 Бюджетного Кодексу України (стаття 5. Структура бюджетної системи України. Бюджетна система України складається з: а) державного бюджету; б) місцевих бюджетів; в) бюджету Автономної Республіки Крим; г) обласних бюджетів; д) районних бюджетів; е) бюджетів місцевого самоврядування.

Таким чином, місце вчинення кримінальних правопорушень, у яких обвинувачується ОСОБА_6 , і особу, якій діями ОСОБА_6 заподіяно шкоду, прокурором в обвинувальному акті не визначено.

При цьому, слід зазначити, що порушення правил підсудності згідно вимог ст. 412 КПК України є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, що перешкоджає суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення, яке у будь-якому разі у випадку порушення правил підсудності підлягає скасуванню.

Сторона захисту також звертає увагу суду на те, що формулювання обвинувачення, викладене в обвинувальному акті повинно відповідати об`єктивній стороні злочину, інкримінованого підозрюваному також із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів кримінального правопорушення.

Викладення фактичних обставин провадження з підсумком про те, що особа вчинила те чи інше кримінальне правопорушення, як це зроблено в обвинувальному акті щодо ОСОБА_6 , не може замінити формулювання обвинувачення, оскільки за змістом п.5 ч.2 ст.291 КПК України формулювання обвинувачення в обвинувальному акті бути викладено незалежно від викладених фактичних обставин кримінального - правопорушення, з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону країни про кримінальну відповідальність.

Отже, наведені в обвинувальному акті фактичні дані про те, що зарахування на банківський рахунок ТОВ «Теплотрансзбут» бюджетних коштів є заволодіння цими коштами ОСОБА_6 не містить необхідних складових об`єктивної сторони складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України.

За таких обставин, прокурору слід визначитися зі складом правопорушення, об`єктивна сторона якого обмежена саме наведеними фактичним обставинами, і відповідною юридичною кваліфікацією дій ОСОБА_6 в цих межах, або доповнити об`єктивну сторону механізмом заволодіння ОСОБА_6 коштів з банківського рахунку ТОВ «Теплотрансзбут».

Наводячи в обвинувальному акті фактичні дані про послідовність дій ОСОБА_6 , керівника КП «ДОФЛ «Солоний Лиман», посадових осіб органів місцевого самоврядування, які затверджували тарифи на теплопостачання у «кримінально завищеному» розмірі, сторона обвинувачення не мотивувала чому саме ОСОБА_6 є відповідальним за неправильне застосування положень ст. 20 Закону України «Про теплопостачання» щодо визначення розміру тарифу на теплову енергію.

Розглядаючи аналогічну за своїми фактичними обставинами справу № 159/3737/16-к та залишаючи без змін виправдувальний вирок, Касаційний кримінальний суд Верховного Суду від 23.06.2020 року прийшов до висновку, що «особі не може ставитися в провину тоді, коли підготовлені товариством документи перевірялися і затверджувалися державними органами. Адже в самому обвинуваченні орган досудового розслідування вказувалося про неправомірне прийняття міською радою рішення про погодження запропонованого тарифу постачання теплової енергії без перевірки правильності та обґрунтованості розрахунку останнього».

Сторона захисту також вважає за необхідне звернути увагу суду на те, що обвинувальний акт містить цілу низку навіть арифметичних та лінгвістичних неточностей і недопустимих словосполучень, таких, як « ОСОБА_6 , ставши на шлях злочинної діяльності», «злочинний умисел», «доведення злочинного умислу до кінця».

Так, в описовій частині обвинувального акту по першому епізоду за 2018 рік зазначено, що для доведення злочинного умислу до кінця, діючи умисно, по заздалегідь визначеному алгоритму, основною метою якого було заволодіння бюджетними коштами, ОСОБА_6 подав до КП «ДОФЛ «Солоний Лиман» платіжні доручення № 191 від 22.05.2018 р., № 291 від 23.06.2018 р., № 3 від 27.07.2018 р №69 від 09.08.2018 р № 175 від 07.09.2018 р. та № 178 від 13.09.2018 р., на підставі яких у подальшому Замовником - «ДОФЛ «Солоний Лиман» на банківський рахунок ТОВ «Теплотрансзбут» перераховано грошові кошти на загальну суму 5 451 939,76 грн.

Перший недолік такого обвинувачення - мають бути вказані конкретні суми, які були перераховані за кожним платіжним дорученням. Другий недолік є наслідком першого - загальна сума перерахована за наведеними в обвинувальному акті платіжними дорученнями складає 1 649 045,35 грн., а не 5 451 839,76 грн., які вказані в обвинувальному акті. Крім того, платіжні доручення подаються платником до банківської установи, а не постачальником споживачу.

Таким чином, обвинувальний акт не відповідає вимогам п. 5 ч. 2 ст. 291 КПК України.

Оскільки, обвинувальний акт не відповідає вищевказаним вимогам КПК України, він підлягає поверненню прокурору для вказаних усунення недоліків та приведення обвинувального акту у відповідність вимогам КПК України.

Крім того, адвокат ОСОБА_4 , просив розглянути у підготовчому судовому засіданні та задовольнити скаргу на постанову прокурора про відмову у задоволенні клопотання про закриття кримінального провадження, зазначивши, що 29.01.2021 року він звернувся до прокурора Новомосковської місцевої прокуратури ОСОБА_9 з клопотанням про закриття кримінального провадження відносно ОСОБА_6 . В порушення вимог ст. 221 КПК України, прокурор, не розглянувши клопотання, скерував обвинувальний акт до суду, а після цього 01.02.2021 року прийняв постанову, якою відмовив у задоволенні клопотання. Зазначене свідчить, що обвинувальний акт складено і затверджено під час незакінченого розгляду клопотання про закриття кримінального провадження, у зв`язку з чим, на його думку, постанова прокурора про відмову в задоволенні клопотання є незаконною і підлягає скасуванню.

Захисник обвинуваченого ОСОБА_6 ОСОБА_10 підтримав клопотання свого колеги - адвоката ОСОБА_4 , просив його задовольнити.

Обвинувачений ОСОБА_6 підтримав своїх захисників.

Прокурор в судовому засіданні заперечував проти клопотання захисника ОСОБА_4 , просив суд відмовити у його задоволенні, мотивуючи свою позицію наступним. Щодо скарги, то вона, на його думку, не підлягає задоволенню, оскільки прокурор ОСОБА_9 , який здійснював на той час процесуальне керівництво у даному кримінальному провадженні, отримав скаргу 29.01.2021 року після повідомлення про завершення досудового розслідування, однак до направлення обвинувального акту до суду. Прокурор ОСОБА_9 розглянув клопотання захисника протягом трьох днів, як то передбачено чинним КПК України, прийнявши 01.02.2021 року процесуальне рішення про відмову в його задоволенні. Підстави для скасування рішення прокурора відсутні. Щодо повернення обвинувального акту прокурору, просив відмовити в задоволенні зазначеного клопотання, зазначивши, що вимога щодо викладення всіх пунктів, визначених чинним КПК України, прокурором дотримана. Щодо неконкретно викладеного обвинувачення, то це суб`єктивна думка сторони захисту. Щодо місця вчинення кримінального правопорушення, то дане питання було предметом розгляду у підготовчому судовому засіданні, Дніпровським апеляційним судом підсудність визначена за Новомосковським міськравйонним судом Дніпропетровської області. Крім того, в клопотанні невірно зазначена назва прокуратури, оскільки місцевої Новомосковської прокуратури наразі не існує. Просив відмовити в задоволенні клопотання сторони захисту.

Представник потерпілого ОСОБА_7 підтримав позицію прокурора, в задоволенні клопотання про повернення обвинувального акту прокурору просив відмовити, скаргу залишити без задоволення.

Суд, вислухавши клопотання учасників підготовчого судового засідання, дослідивши обвинувальний акт, дійшов до наступних висновків.

Відповідно до п.3 ч.3 ст.314 КПК України у підготовчому судовому засіданні суд має право повернути обвинувальний акт прокурору, якщо він не відповідає вимогам КПК України.

Частиною 4 ст.110 КПК України передбачено, що обвинувальний акт є процесуальним рішенням, яким прокурор висуває обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення і яким завершується досудове розслідування. Обвинувальний акт повинен відповідати вимогам, передбаченим ст.291 КПК України.

Указаною нормою законодавець встановив чіткі вимоги до змісту обвинувального акта та підстави для повернення його судом першої інстанції прокурору, які розширеному тлумаченню не підлягають.

Відповідно до п. 3 ч. 3ст. 314 КПК України, в підготовчому судовому засіданні суд має право прийняти рішення про повернення обвинувального акту, клопотання про застосування примусових заходів медичного виховного характеру прокурору, якщо вони не відповідають вимогам Кодексу.

Отже, повернення обвинувального акта прокурору передбачає не формальну невідповідність такого акту вимогам закону, а наявність в ньому і таких недоліків, які перешкоджають суду призначити судовий розгляд.

Рішення про повернення обвинувального акту прокурору суд приймає у тому випадку, якщо без усунення виявлених недоліків кримінальне провадження не може бути призначене до судового розгляду.

Щодо неконкретного формулювання обвинувачення, то суд вважає, що обставини, на які посилається захисник не свідчать про те, що даний обвинувальний акт не відповідає вимогам КПК України, оскільки прокурор в обвинувальному акті викладає фактичні обставини кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, питання доведеності вини обвинуваченого у інкримінованому йому злочині, питання належності, допустимості та достатності доказів суд встановлює під час судового розгляду.

Крім того, кваліфікація, яка має бути визначена у разі доведеності фактичних обставин, сама по собі не є доказом, а відповідно до ст.91 КПК України є обставиною, яка підлягає доказуванню у кримінальному провадженні.

Щодо місця вчинення кримінального правопорушення, то дане питання було предметом розгляду у підготовчому судовому засіданні, внаслідок чого, Дніпровським апеляційним судом ухвалено відповідне рішення, підсудність визначена за Новомосковським міськрайонним судом Дніпропетровської області.

А тому, суд, вислухавши учасників процесу, вважає, що підстави для повернення обвинувального акту прокурору, відсутні.

Щодо скарги адвоката ОСОБА_4 на рішення прокурора ОСОБА_9 про відмову у задоволенні клопотання про закриття кримінального провадження, суд вважає звернути увагу на наступне.

У відповідності до ч.2 ст.303 КПК України, скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого, дізнавача або прокурора, які не передбачені ч. 1 ст. 303 КПК України, не розглядаються під час досудового розслідування і можуть бути предметом розгляду під час підготовчого провадження у суді згідно з правилами статей 314-316 КПК України.

Вирішуючи зазначену скаргу, суд дійшов до наступних висновків.

Досудове розслідування, яке має наслідком звернення до суду з обвинувальним актом або з клопотанням про застосування примусових заходів має три ключові віхи: початок визначається внесенням відомостей до ЄРДР; завершення пов`язується з фактом складання обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру; закінчення фіксується направленням до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру.

До обвинувального акту, який є предметом даного судового розгляду, додано розписку від 29.01.2021 року про отримання ОСОБА_6 та його захисником ОСОБА_4 копії обвинувального акту та реєстру матеріалів досудового розслідування.

Крім того, як вбачається з самого обвинувального акту, він був затверджений прокурором ОСОБА_9 29.01.2021 року, чим фактично було завершено стадію досудового розслідування.

Судом також встановлено, що 29.01.2021 року захисником обвинуваченого ОСОБА_6 ОСОБА_4 подано клопотання про закриття кримінального провадження за п.2 ч. 1 ст. 284 КПК України відсутність в діях складу кримінального правопорушення.

Таким чином, вищевказані дії прокурором та захисником були вчинені в один день. Щодо послідовності їх вчинення (конкретного часу), то суд позбавлений можливості беззаперечно встановити зазначену обставину, оскільки надані суду в підготовчому судовому засіданні документи, таких відомостей не містять.

При цьому, суд враховує, що, відповідно дост.62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на припущеннях, а всі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Однак, суд вважає за необхідне звернути увагу на наступне.

Відповідно до ч. 7 ст. 284 КПК України, якщо обставини, передбаченіпунктами 1,2 частини першоїцієї статті, виявляються під час судового розгляду, суд зобов`язаний ухвалити виправдувальний вирок.

01.02.2021 року обвинувальний акт скеровано до Новомосковського міськрайонного суду і в цей же день прокурором ОСОБА_9 прийнята постанова про відмову у задоволенні клопотання про закриття кримінального провадження, мотивована тим, що досудове розслідування завершено, а відтак підстави для задоволення клопотання відсутні, чим фактично було закінчено досудове розслідування.

За такихобставин,підстави длязадоволення скаргизахисника ОСОБА_4 на рішення прокурора ОСОБА_9 про відмову у задоволенні клопотання про закриття кримінального провадження відносно ОСОБА_6 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.191 КК України, у суду відсутні.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 219, 284, 290, 314, 371 КПК України суд,-

п о с т а н о в и в и в:

В задоволенніклопотання захисника ОСОБА_6 ОСОБА_4 про повернення обвинувального акту відносно ОСОБА_6 , обвинуваченогоу вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.191 КК України, прокурору у кримінальному провадженні № 42018041500000272 від 10 серпня 2018 року відмовити.

СкаргуОСОБА_4 на рішення прокурора ОСОБА_9 про відмову у задоволенні клопотання про закриття кримінального провадження відносно ОСОБА_6 , обвинуваченогоу вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.191 КК України залишити без задоволення.

Ухвала окремому оскарженню не підлягає.

Суддя ОСОБА_1