Постанова

від 16.03.2023 по справі 922/472/22

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 березня 2023 року м. Харків Справа № 922/472/22

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючий суддя Пуль О.А., суддя Білоусова Я.О. , суддя Тарасова І.В.;

за участі секретаря судового засідання Голозубової О.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду у режимі відеоконференції за допомогою системи відеоконференцзв`язку "EasyCon" апеляційну скаргу ОСОБА_1 (вх.№1329Х/2) на рішення господарського суду Харківської області від 15.11.2022 у справі №922/472/22 (повний текст рішення складено 21.11.2022 суддею Добреля Н.С. у приміщенні господарського суду Харківської області)

за позовом ОСОБА_1 , м.Харків,

до ОСОБА_2 , м.Харків, ОСОБА_3 , м.Харків,

за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів - Товариства з обмеженою відповідальністю "Стартерок", м.Харків,

третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів- Приватного нотаріуса Марюхніч Жанни Євгеніївни, м.Харків,

про визнання недійсним договору,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , в якій просив суд: - визнати недійсним договір дарування частини у статутному капіталі від 01.12.2021 року, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ; - визнати недійсним акт приймання-передачі частки (частини частки) у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю Стартерок від 01.12.2021 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ; - скасувати реєстраційні дії та записи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань: - державна реєстрація змін до відомостей про юридичну особу, 01.12.2021 13:37:30, 1004801070008049032, Зміна складу засновників (учасників) або зміна відомостей про засновників (учасників) юридичної особи., ОСОБА_4 , Приватний нотаріус Марюхніч Ж.Є.; - державна реєстрація змін до відомостей про юридичну особу, 02.12.2021 15:29:38, 1004801070009049032, Зміна розміру статутного (складеного) капіталу (пайового фонду) юридичної особи. Зміна складу засновників (учасників) або зміна відомостей про засновників (учасників) юридичної особи., ОСОБА_4 , Приватний нотаріус Марюхніч Ж.Є.; - державна реєстрація змін до відомостей про юридичну особу, 03.12.2021 15:45:19, 1004801070010049032, Зміна розміру статутного (складеного) капіталу (пайового фонду) юридичної особи. Зміна складу засновників (учасників) або зміна відомостей про засновників (учасників) юридичної особи., ОСОБА_4 , Приватний нотаріус Марюхніч Ж.Є.

Позов обгрунтований тим, що договір дарування, укладений між позивачем та відповідачем, є прихованим договором купівлі-продажу та, відповідно, є удаваним і підлягає визнанню недійсним. Також відповідний договір укладено першим відповідачем з метою подальшого виходу з учасників товариства та з метою уникнення відповідальності у зв`язку зі скрутним матеріальним становищем товариства.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 17.02.2022 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 922/472/22. Ухвалено справу розглядати за правилами загального позовного провадження. Почато підготовче провадження і призначено підготовче засідання на 14.03.2022 о 12:00 год. Залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів - Товариство з обмеженою відповідальністю "Стартерок". Витребувано у Департаменту реєстрації Харківської міської ради документи: - належним чином завірену копію договору дарування від 01.12.2021, за яким ОСОБА_2 подарував частину частки у статутному капіталі ТОВ "Стартерок" (код ЄДРПОУ 37460235) у розмірі 2% (2000,00 грн) третій особі - ОСОБА_3 ; - належним чином завірену копію акту приймання-передачі частки у статутному капіталі від 01.12.2021, за яким ОСОБА_2 передав, а ОСОБА_3 прийняла частку в статутному капіталі ТОВ "Стартерок" (код ЄДРПОУ 37460235) у розмірі 2% (2000,00 грн); - належним чином завірені копії реєстраційної справи стосовно ТОВ "Стартерок" (код ЄДРПОУ 37460235). Вищезазначені документи надати до суду до 10.03.2022. Позивачу до 10.03.2022 надати до суду пояснення щодо залучення до участі у справі в якості третьої особи приватного нотаріуса Марюхніч Жанни Євгеніївни та яким чином рішення у даній справі вплине на її права та обов`язки. Встановлено відповідачам п`ятнадцятиденний строк з дня вручення даної ухвали для подання відзиву на позовну заяву тощо.

17.06.2022 Департаментом реєстрації Харківської міської ради надано господарському суду до матеріалів даної справи сканкопії документів реєстраційної справи ТОВ «Стартерок».

Рішенням господарського суду Харківської області від 15.11.2022 у справі №922/472/22 у задоволенні позову відмовлено повністю.

Приймаючи оскаржуване рішення, господарський суд виходив з того, що будь-яке обмеження права учасника у прийнятті рішення щодо дарування частки у статутному капіталі товариства як особистого немайнового права учасника товариства не обмежено, ані Статутом товариства, ані законом, посилання позивача на порушення прав останнього укладенням спірного правочину, є безпідставними. У даному випадку спірний договір дарування укладено між чоловіком та дружиною, тобто сторони правочину є родичами, що підтверджується свідоцтвом про шлюб, яке наявне в матеріалах справи. Щодо посилань позивача на те, що його не було повідомлено про укладення спірного правочину щодо відчуження, господарський суд зазначив, що Статут не містить заборони на відчуження учасником товариства своєї частки у статному фонді товариства третім особам, проте встановлює, що учасники товариства користуються переважним правом саме придбання частки (її частини) учасника, який її відступив. Господарським судом встановлено, що дії першого відповідача щодо дарування частини частки у статутному капіталі другому відповідачу не суперечать Статуту товариства та нормам статей 52-53 Закону України "Про господарські товариства" і статті 147 Цивільного кодексу України, оскільки Статутом товариства відчуження учасником товариства частки (частини частки) третім особам не заборонено, і відчуження відбулось шляхом дарування, тоді як інші учасники товариства користуються переважним правом лише на купівлю частки іншого учасника. Отже, наслідком порушення переважного права учасника товариства під час продажу частки у статутному капіталі є право учасника вимагати в судовому порядку переведення на нього (на них) прав та обов`язків покупця частки, а не визнання недійсності даного правочину. Проте позивачем не надано доказів на підтвердження удаваності договору дарування та, відповідно, приховання договору купівлі-продажу частки у статному капіталі, який міг би порушити переважне право позивача на придбання відповідної частки. Ураховуючи те, що позивачем не заявляється, зокрема, вимога про переведення на нього (на них) прав та обов`язків покупця частки, позивачем не доведено: чим саме відповідний договір дарування порушує його право як учасника товариства, у той час як законодавством передбачено звернення позивача до суду за захистом своїх порушених чи оспорюваних прав. Стосовно скрутного матеріального становища товариства, у звязку з діями першого відповідача по виходу із товариства з метою уникнути відповідальності, господарський суд зазначив, що вихід першого відповідача зі складу учасників товариства не вплине на відповідальність зазначеної особи як директора. Господарський суд дійшов висновку, що позивачем не доведено, що договір дарування від 01.12.2021, є удаваним, та, взявши до уваги відсутність порушеного права позивача як учасника товариства, зазначив, що підстави для визнання його недійсним відсутні, у зв`язку з чим відмовив узадоволенні позову у частині визнання недійсним договору дарування частини у статутному капіталі від 01.12.2021, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . Решта позовних вимог є похідними, тому також не підлягають задоволенню.

ОСОБА_1 з рішенням господарського суду не погодився, звернувся до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Харківської області від 15.11.2022 повністю і ухвалити нове рішення, яким позовну заяву ОСОБА_1 задовольнити у повному обсязі, а саме: 1.Визнати недійсним договір дарування частини частки у статутному капіталі від 01.12.2021, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . 2.Визнати недійсним акт приймання-передачі частки (частини частки) у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю Стартерок від 01.12.2021, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . 3.4.5. Скасувати такі реєстраційні дії та записи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань: - Державна реєстрація змін до відомостей про юридичну особу, 01.12.2021 13:37:30, 1004801070008049032, зміна складу засновників (учасників) або зміна відомостей про засновників (учасників) юридичної особи., ОСОБА_4 , приватний нотаріус Марюхніч Ж.Є.; - Державна реєстрація змін до відомостей про юридичну особу, 02.12.2021 15:29:38, 1004801070009049032, зміна розміру статутного (складеного) капіталу (пайового фонду) юридичної особи, зміна складу засновників (учасників) або зміна відомостей про засновників (учасників) юридичної особи., ОСОБА_4 , приватний нотаріус Марюхніч Ж.Є.; - Державна реєстрація змін до відомостей про юридичну особу, 03.12.2021 15:45:19, 1004801070010049032, зміна розміру статутного (складеного) капіталу (пайового фонду) юридичної особи, зміна складу засновників (учасників) або зміна відомостей про засновників (учасників) юридичної особи., ОСОБА_4 , приватний нотаріус Марюхніч Ж.Є.

Разом з апеляційною скаргою подано клопотання про письмове опитування учасників справи як свідків.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги заявник зазначає таке:

-висновки, викладені у рішенні суду першої інстанції, зокрема, стосовно удаваності правочину, не відповідають встановленим обставинам справи. Як стверджує апелянт, бажаючи «скинути» відповідальність на ОСОБА_1 , ОСОБА_2 вирішив вийти зі складу учасників товариства шляхом укладення договору дарування частки та наступного виходу зі складу учасників, та звільнитися з посади директора. Весь процес виходу ОСОБА_2 зі складу учасників ТОВ «Стартерок» фактично склав три дні, що свідчить про наміри швидкого «позбавлення» себе частки. Такий процес був ініційований ОСОБА_2 одразу після отримання ним 05.11.2021 повідомлення ОСОБА_1 про продаж останнім частини частки у статутному капіталі ТОВ «Стартерок», раніше у ОСОБА_2 навіть не було такого наміру, попри наявний спір з позивачем, який розпочався у 2020 році стосовно ведення господарської діяльності; - ОСОБА_2 є директором ТОВ «Стартерок» з 17.01.2011, що підтверджується протоколом №1 ТОВ «Стартерок», аналіз ст.40 Закону Укрїни «Про товариства з обмеженою відповідальністю» показує, що директор товариства несе відповідальність перед товариством за збитки, заподіяні його винними діями або бездіяльністю. Отже, перший відповідач як директор ТОВ «Стартерок» є відповідальною особою перед учасниками товариства, зокрема, позивачем. Апелянт вважає, що обставини щодо звільнення ОСОБА_2 з посади директора товариства мають значення у даній справі, оскільки пов`язані з діями стосовно виходу ОСОБА_2 зі складу учасників товариства, адже їх метою є повний вихід з ТОВ «Стартерок» задля уникнення першим відповідачем у майбутньому відповідальності; - безоплатна передача частки у статутному капіталі ТОВ «Стартерок» є для ОСОБА_2 вочевидь економічно недоцільною дією, оскільки вона позбавляє останнього права власності на частку 2% у товаристві; - висновок господарського суду щодо вільного обрання обдарованого не відповідає, на думку апелянта, обставинам справи; - господарським судом не з`ясовано обставин, що мають значення для справи, зокрема, відповідачами не надно відповіді на питання, поставлені позивачем у порядку ст.90 Господарського процесуального кодексу України; - ураховуючи той факт, що укладений договір дарування частки у статутному капіталі ТОВ «Стартерок» є удаваним, тобто приховує собою договір купівлі-продажу частки у статутному капіталі ТОВ «Стартерок», справа має розглядатися із застосуванням правил, що регулюють питання укладення саме договору купівлі-продажу, на що господарський суд не звернув увагу. До укладення договору купівлі-продажу частки ОСОБА_2 не повідомив ОСОБА_1 про намір продати частину частки у статутному капіталі ТОВ «Стартерок», отже, ОСОБА_2 порушив переважне право ОСОБА_1 на придбання частини частки, що передбачено частиною 1 ст.20 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю». ОСОБА_2 фактично діяв всупереч своїй попердній поведінці, адже, не збирався виходити з товариства, тим самим поставивши позивача у невигідне становище; - щодо обраного способу захисту позивач вважає його належним, найбільш ефективним та необхідним.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 12.12.2022 витребувано у господарського суду Харківської області матеріали справи №922/472/22, необхідні для розгляду скарги, та ухвалено надіслати їх до Східного апеляційного господарського суду. Відкладено вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги, до надходження матеріалів справи №922/472/22.

19.12.2022 на запит суду до Східного апеляційного господарського суду надійшли матеріали даної справи.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 26.12.2022 апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без руху. Встановлено заявнику апеляційної скарги десятиденний строк з дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху для усунення її недоліків. Роз`яснено, що наслідки не усунення недоліків, визначених цією ухвалою, у строк, встановлений судом, передбачені статтями 174, 260 Господарського процесуального кодексу України.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 09.01.2023 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення господарського суду Харківської області від 15.11.2022 у справі №922/472/22. Повідомлено учасників справи про призначення розгляду апеляційної скарги на 16.02.2023 о 14:45 годині у приміщенні Східного апеляційного господарського суду за адресою: 61058, місто Харків, проспект Незалежності, 13, 1-й поверх, зал засідань №104. Встановлено учасникам справи п`ятиденний строк з дня отримання даної ухвали для подання відзиву на апеляційну скаргу (з доказами надсилання відзиву іншим учасникам справи), а також для подання письмових заяв, клопотань тощо. Учасникам справи - невідкладно повідомити суд про отримання цієї ухвали, зокрема, шляхом надсилання засвідченого електронним цифровим підписом уповноваженої особи відповідного повідомлення на електронну адресу Східного апеляційного господарського суду. Запропоновано учасникам справи заздалегідь письмово повідомити суд про намір і можливість взяти участь у судовому засіданні для своєчасного вжиття заходів з організації його проведення. З метою уникнення загрози для життя і здоров`я учасників судового процесу - рекомендувати взяти участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції. Явку представників учасників справи визнано необов`язковою. Запропоновано учасникам справи для прискорення документообігу в межах цієї справи, надсилати їх з використанням програми "Електронний суд" або надсилати документи з засвідченням електронним цифровим підписом уповноваженої особи на електронну адресу Східного апеляційного господарського суду: inbox@eag.court.gov.ua.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 16.02.2023 повідомлено учасників справи про відкладення розгляду справи на 16.03.2023 о 13:45 год. Засідання відбудеться у приміщенні Східного апеляційного господарського суду.

16.02.2023 від представника ОСОБА_2 до суду надійшов відзив (вх.№2012) на апеляційну скаргу, в якому зазначає, що відчуження за власним, вільним волевиявленням учасником товариства своєї частки третій особі за договором дарування і прийняття її останньою не суперечить вимогам чинного законодавства, а саме, ст.627, 717 Цивільного кодексу України. Надавши оцінку вказаному договору, дослідивши права та обов`язки його сторін, правові наслідки за ним, господарський суд правомірно встановив, що цей договір за своєю правовою природою є саме договором дарування, а не купівлі-продажу, а доводи апелянта про зворотнє зводяться до припушень. Не підтверджені належними та допустимими доказами сумніви позивача щодо мотивів укладеного договору дарування не можуть бути безумовною обставиною, що свідчить про укладення спірного договору з метою приховання інших правовідносин, у даному випадку, що виникли на підставі договору купівлі-продажу. Під час розгляду справи у суді першої інстанції позивач не обгрунтував у чому полягає порушення його прав, які саме його права порушено укладеною спірною угодою, при тому, що позивач був та залишився учасником юридичної особи. Всупереч вимогам Господарського процесуального кодексу України позивачем не визначеном з приводу реалізації яких його прав та обовязків як учасника ТОВ та/або неможливістю їх здійснення він звернувся до суду з відповідним позовом. Також позивачем не визначено, які саме виникають перешкоди у здійсненні ним своїх прав, які мають бути, на його думку, усунуті за допомогою суду. Суб`єктивне право позивача після укладення оспорюваного правочину не зменшилося, не зникло як таке, будь-які порушення прав позивача, повязані з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково, відсутні. Будь-яке обмеження права учасника у прийнятті рішення щодо дарування частки у статутному капіталі товариства як особистого немайнового права учасника товариства не обмежено ані статутом товариства, ані законом, посилання позивача на те, що порушено його переважене право на купівлю часки у статутному капіталі товарисва, є безпідставними.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 27.02.2023 заяву представника ОСОБА_1 , адвоката Чумака Р.В., про участь у судовому засіданні 16.03.2023 о 13:45 год у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду у справі №922/472/22 задоволено. Ухвалено провести судове засідання у режимі відеоконференції за допомогою системи відеоконференцзв`язку "EasyCon".

У судовому засіданні 16.03.2023, яке проходило у режимі відеоконференції, представник позивача наполягав на задоволенні клопотання про про письмове опитування учасників справи як свідків у порядку ст.90 Господарського процесуального колексу України.

Представник ОСОБА_2 проти задоволення вказаного клопотання заперечувала через його безпідставність.

Колегія суддів, розглянувши клопотання позивача про проведення судом опитування у порядку ст.90 Господарського процесуального кодексу України, дійшла висновку про постановлення протокольної ухвали у судовому засіданні 16.03.2023 про відхилення вказаного клопотання, з огляду на таке.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з частинами 1-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у частині 1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.

Отже, за загальним правилом, обов`язок (тягар) доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. При цьому доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості. Розподіл між сторонами обов`язку доказування визначається предметом спору.

Змагальність сторін є одним із основних принципів господарського судочинства, зміст якого полягає у тому, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, тоді як суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, зобов`язаний вирішити спір, керуючись принципом верховенства права.

Відповідно до ст.73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

За змістом частин 1, 2 ст.110 Господарського процесуального кодексу України суд за заявою учасника справи або особи, яка може набути статусу позивача, має забезпечити докази, якщо є підстави припускати, що засіб доказування може бути втрачений, або збирання чи подання відповідних доказів стане згодом неможливим або утрудненим.

Способами забезпечення судом доказів є допит свідків, призначення експертизи, витребування та (або) огляд доказів, у тому числі за їх місцезнаходженням, заборона вчиняти певні дії щодо доказів та зобов`язання вчинити певні дії щодо доказів. У необхідних випадках судом можуть бути застосовані інші способи забезпечення доказів, визначені судом.

Згідно зі ст.90 Господарського процесуального кодексу України учасник справи має право поставити в першій заяві по суті справи або у додатку до неї не більше десяти запитань іншому учаснику справи про обставини, що мають значення для справи.

Учасник справи, якому поставлено питання іншим учасником справи, зобов`язаний надати вичерпну відповідь окремо на кожне питання по суті.

На запитання до учасника справи, який є юридичною особою, відповіді надає її керівник або інша посадова особа за його дорученням.

Відповіді на запитання подаються до суду учасником справи - фізичною особою, керівником або іншою посадовою особою юридичної особи у формі заяви свідка не пізніше як за п`ять днів до підготовчого засідання, а у справі, що розглядається в порядку спрощеного провадження, - за п`ять днів до першого судового засідання.

Копія такої заяви свідка у той самий строк надсилається учаснику справи, який поставив письмові запитання.

Отже, виходячи із правового аналізу вищенаведених норм чинного процесуального закону, слід констатувати, що письмове опитування учасників як свідків є одним із видів доказів, на підставі яких може бути встановлено наявність або відсутність обставин, якими обґрунтовуються вимоги чи заперечення сторони.

Втім, колегія суддів зазначає, що визначені у заяві питання не є тими, що спрямовані на встановлення обставин, що мають значення для справи.

Поряд з цим, колегія суддів звертає увагу на те, що правова кваліфікація спірних правовідносин лежить в площині виключних повноважень судової юрисдикції, оскільки саме суд самостійно обирає норму права, яку необхідно застосувати при вирішення спору, та надає оцінку обраному стороною способу захисту порушеного права.

Відтак, надання чи ненадання відповідачами письмових пояснень щодо їх думки з приводу мети укладення договору дарування частини частки у статутному капіталі від 01.12.2021, не впливає на повне, всебічне та об`єктивне з`ясування обставин, що мають значення у цій справі та, відповідно, постановлення законного і обґрунтованого рішення.

Окрім цього, колегія суддів зазначає, що заявити клопотання у порядку ст.90 Господарського процесуального кодексу України учасник справи має право у першій заяві по суті справи, а не на стадії апеляційного перегляду справи.

Крім того, з огляду на приписи пункту 2 частини 1 ст.42 Господарського процесуального кодексу України позивач не позбавлений був права ставити питання іншим учасникам справи під час розгляду справи по суті.

Таким чином, колегія суддів відхиляє клопотання позивача про проведення судом опитування у порядку ст.90 Господарського процесуального кодексу України.

У судовому засіданні заявник вимоги апеляційної скарги підтримав у повному обсязі та просив суд їх задовольнити.

Представник ОСОБА_2 проти задоволення апеляційної скарги заперечувала, вважає її безпідставною та необґрунтованою, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Інші учасники справи у судове засідання не з`явились, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення.

Відповідно до ст.269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Дослідивши матеріали справи, викладені в апеляційній скарзі та відзиві на неї доводи та вимоги учасників справи, заслухавши представників сторін, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду виходить з такого.

Відповідно до протоколу №1 від 17.01.2011 загальних зборів учасників ТОВ "Стартерок" ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є засновниками товариства, які володіли рівними частками (по 50%) у статутному капіталі. ОСОБА_2 призначено директором ТОВ Стартерок та затверджено Статут товариства. Згідно з відомостями у Державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ТОВ «Стартерок» зареєстровано 17.01.2011.

Позивач зазначає, що він, бажаючи продати свою частку в статутному капіталі третій особі, направив ОСОБА_2 повідомлення про продаж частки у статутному капіталі ТОВ Стартерок третій особі від 04.11.2021.

Водночас, звернувшись у грудні 2021 року до приватного нотаріуса для проведення реєстраційної дії зміни засновників (учасників) юридичної особи, позивач дізнався, що ОСОБА_1 залишився одноосібним учасником ТОВ Стартерок.

Так, за ініціативою ОСОБА_2 01.12.2021 проведено державну реєстрацію змін до відомостей про юридичну особу (зміна складу засновників (учасників) юридичної особи), а саме, ОСОБА_2 на підставі договору дарування від 30.11.2021 подарував частину частки у статутному капіталі ТОВ Стартерок у розмірі 2% (2000 грн) ОСОБА_3 .

У результаті зазначених дій учасниками ТОВ Стартерок стали три особи: ОСОБА_1 (частка у статутному капіталі 50%), ОСОБА_2 (частка у статутному капіталі 48%) та ОСОБА_3 (частка у статутному капіталі 2%).

02.12.2021 за ініціативою ОСОБА_2 проведено другу державну реєстрацію змін до відомостей про юридичну особу (зміна складу засновників (учасників) юридичної особи), а саме, ОСОБА_2 на підставі заяви про вихід зі складу засновників (учасників) від 01.12.2021 вийшов зі складу ТОВ Стартерок.

У подальшому за ініціативою ОСОБА_2 03.12.2021 проведено третю державну реєстрацію змін до відомостей про юридичну особу (зміна складу засновників (учасників) юридичної особи), а саме, ОСОБА_3 на підставі заяви про вихід зі складу засновників (учасників) від 02.12.2021 вийшла зі складу ТОВ Стартерок.

Таким чином, позивач вказує на те, що єдиним учасником ТОВ Стартерок залишився ОСОБА_1 (частка у статутному капіталі 100%).

При цьому позивач зазначає, що жодних повідомлень про відчуження своєї частки ОСОБА_2 не надсилав ОСОБА_1 .

Позивач вважає, що укладений договір дарування частки у статутному капіталі є удаваним, тобто таким, що укладений з метою приховання договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі ТОВ Стартерок, що є підставою для визнання його недійсним.

Крім того, за твердженням позивача, про удаваність договору дарування також свідчить те, що ОСОБА_2 мав намір вийти з товариства у зв`язку з наявністю великої заборгованості товариства перед іноземними інвесторами та тим самим уникнути відповідальності.

Наведені обставини стали підставою для звернення позивача до суду з даним позовом про визнання недійсним договору дарування, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , а також визнання недійсним акту приймання-передачі частки (частини частки) у статутному капіталі ТОВ Стартерок від 30.11.2021 із скасуванням державної реєстрації змін, проведених на підставі укладеного правочину.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, колегія суддів виходить з такого.

Стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі шляхом звернення з позовом до суду (частина 1 ст.16 Цивільного кодексу України).

Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Водночас позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і в залежності від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту, при цьому застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права.

Виходячи з приписів ст.4 Господарського процесуального кодексу України, ст.15, 16 Цивільного кодексу України, можливість задоволення позовних вимог перебуває у залежності від наявності (доведеності) наступної сукупності умов: наявність у позивача певного суб`єктивного права або інтересу, порушення такого суб`єктивного права (інтересу) з боку відповідача та належність (адекватність встановленому порушенню) обраного способу судового захисту. Відсутність (недоведеність) будь-якого з означених елементів унеможливлює задоволення позовних вимог.

Відповідно до частин 1, 2 ст.11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочин.

Згідно з частиною 1 ст.202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У силу приписів ст.16 Цивільного кодексу України визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів.

Підстави недійсності правочину встановлені ст.215 Цивільного кодексу України.

За умовами частин 1, 3 ст.215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Цивільний кодекс України імперативно не визнає оспорюваний правочин недійсним, а лише допускає можливість визнання його таким у судовому порядку, при цьому визнання такого правочину недійсним відбувається судом, по-перше, за вимогою однієї із сторін або іншої заінтересованої особи, а по-друге, якщо в результаті судового розгляду такого звернення буде доведено наявність визначених законодавством підстав недійсності правочину.

Відповідно до частин 1-5 статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Отже, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб`єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та у разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину враховуються загальні приписи статей 3, 15, 16 Цивільного кодексу України. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначено, чи було на час пред`явлення позову порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене та в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний та ефективний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулося.

Удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили (ст.235 Цивільного кодексу України).

Отже, за удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов`язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину.

Воля сторін в удаваному правочині спрямована на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, які передбачені правочином, а оскільки відповідно до частини 1 ст.202, частини 3 ст.203 Цивільного кодексу України головним елементом договору (правочину) є вільне волевиявлення та його відповідність внутрішній волі сторін, які спрямовані на настання певних наслідків, то основним юридичним фактом, який підлягає встановленню судом, є дійсна спрямованість волі сторін при укладенні договору та з`ясування питання про те, чи не укладено цей договір з метою приховання іншого договору та якого саме.

При цьому реальний (прихований) правочин може бути дійсним або недійсним. Якщо правочин, який сторони насправді вчинили, відповідає вимогам закону, відносини сторін регулюються правилами, що його стосуються. Якщо ж правочин, який сторони насправді вчинили, суперечить законодавству, суд виносить рішення про визнання недійсним цього правочину із застосуванням наслідків, передбачених для недійсності правочинів такого типу.

Специфіка удаваного правочину полягає в тому, що він, існуючи в парі з іншим правочином, який ним прикривається, є завжди таким, що не відповідає положенням Цивільного кодексу України, тобто є удаваним, натомість прихований правочин може бути як дійсним, так і недійсним, залежно від того, наскільки він відповідає вимогам чинності правочинів, що містяться у статті 203 Цивільного кодексу України.

Таким чином, удаваність договору не свідчить про автоматичну недійсність таких правочинів, оскільки у силу приписів статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин (удаваний правочин), суд на підставі статті 235 Цивільного кодексу України має визнати, який правочин насправді вчинили сторони, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення, в якому встановлює нікчемність цього правочину або визнає його недійсним.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.01.2019 у справі №522/14890/16-ц.

Для встановлення факту удаваності угоди позивачу необхідно надати відповідні докази, а суду - встановити, що обидві сторони договору діяли свідомо для досягнення якоїсь особистої користі, їх дії були направлені на досягнення інших правових наслідків і приховують іншу волю учасників.

Така правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 20.02.2020 у справі №908/225/19.

Господарський суд, приймаючи оскаржуване рішення, обгрунтовано виходив з того, що 30.11.2021 між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладено договір дарування частки у статутному капіталі ТОВ "Стартерок".

Колегія суддів зазначає, що матеріали справи не містять договору дарування частки у статутному капіталі від 01.12.2021, на який посилається позивач у своєму позові та в апеляційній скарзі і просить визнати його недійсним, водночас відповідачі не заперечують факт укладення договору дарування частки у статутному капіталі ТОВ "Стартерок".

Відсутній також в матеріалах справи і акт приймання-передачі частини частки у статутному капіталі ТОВ «Стартерок» від 01.12.2021, на який посилається позивач у своєму позові та в апеляційній скарзі і просить визнати його недійсним.

Разом з тим, матеріали справи містять сканкопії реєстраційної справи ТОВ «Стартерок», зокрема, акт приймання-передачі частини частки у статутному капіталі ТОВ «Стартерок» до договору дарування частини частки у статутному капіталі ТОВ «Стартерок» від 30.11.2021, згідно з яким дарувальник передає, а обдаровувана приймає частину частки у статутному капіталі ТОВ «Стартерок» 2% з 50% статутного капіталу товариства, розмір частини частки у вартісному вираженні становить 2000 грн. Відповідно до пункту 2 акту сторони підтверджують, що не мають один до одного жодних претензій щодо укладення та виконання договору дарування чистини частки у статутному капіталі ТОВ «Стартерок» від 30.11.2021 (а.с.160, том 1).

Також у реєстраційній справі товариства наявні нотаріально посвідчені заяви ОСОБА_2 , датована 01.12.2021, та ОСОБА_3 , датована 02.12.2021, про проведення усіх необхідний дій та формальностей для оформлення виходу зі складу засновників товариства згідно з діючим законодавством України та статутних документів ТОВ «Стартерок» (а.с.166, 173, том 1).

Апелянт вважає, що укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 договір дарування частки у статутному капіталі ТОВ «Стартерок» є удаваним, тобто приховує собою договір купівлі-продажу частки у статутному капіталі ТОВ «Стартерок».

Такі твердження позивача колегія суддів вважає безпідставними, виходячи з такого.

Частиною 1 ст.167 Господарського кодексу України визначено, що корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному фонді (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.

Статтею 116 Цивільного кодексу України визначено, що учасники господарського товариства мають право у порядку, встановленому установчим документом товариства та законом: брати участь в управлінні товариством у порядку, визначеному в установчому документі, крім випадків, встановлених законом; брати участь у розподілі прибутку товариства і одержувати його частину (дивіденди); вийти у встановленому порядку з товариства; здійснити відчуження часток у статутному (складеному) капіталі товариства, цінних паперів, що засвідчують участь у товаристві, у порядку, встановленому законом; одержувати інформацію про діяльність товариства у порядку, встановленому установчим документом.

Отже, із змісту даної норми убачається, що учасник має разом з іншими правами право на вихід з товариства у встановленому порядку та на відчуження своєї частки у статутному капіталі.

За умовами частини 1 ст.627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина 1 ст.626 Цивільного кодексу України).

За договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Договір, що встановлює обов`язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування (стаття 717 Цивільного кодексу України).

Згідно зі статтею 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Таким чином, на відміну від договору дарування частки у статутному капіталі, який є безоплатним, договір купівлі-продажу завжди має оплатний характер, при цьому особа, якій належать право власності на частку, самостійно обирає вид правочину, на підставі якого вона має намір відчужити останню.

Для встановлення факту удаваності договору дарування частини частки у статутному капіталі від 30.11.2021 позивачем має бути доведено факт укладання правочину, що на думку позивача є удаваним; спрямованість волі сторін в удаваному правочині на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, які передбачені правочином та настання між сторонами інших прав та обов`язків, ніж ті, що передбачені удаваним правочином.

Частиною 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

У силу приписів частини 1 статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Обов`язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Договір дарування є завжди безоплатним, у той час як договір купівлі-продажу є оплатним, а вартість відчужуваного майна сплачується продавцеві лише у грошовому вираженні, а відтак, відмінність між договорами купівлі-продажу та дарування полягає в платності за одержане майно.

У даному випадку дарувальник безоплатно передав у власність, а обдаровувана прийняла у власність частину частки, що належить дарувальнику, у статутному капіталі ТОВ "Стартерок" у розмірі 2% із 50%, належних дарувальнику, яка у грошовому еквіваленті становить 2000,00 грн.

Тобто, умовами спірного договору дарування не встановлено, що за отримання (набуття у власність) частки у статутному капіталі ТОВ "Стартерок" ОСОБА_3 передає ОСОБА_2 певну грошову суму, натомість, ціна є суттєвою умовою договору купівлі-продажу, крім того, докази проведення розрахунків між сторонами правочину, укладеного між першим та другим відповідачами, відсутні у матеріалах справи.

Ураховуючи, що позивачу не відомо про іншу ціну частки капіталу, такі докази відсутні у матеріалах справи, господарський суд дійшов правильного висновку про те, що позивачем не доведено обставин укладення між першим та другим відповідачами договору купівлі-продажу.

Апелянт наполягає на тому, що до укладення, як він вважає, договору купівлі-продажу, а не дарування частини частки у статутному каріталі товариства, ОСОБА_2 не повідомив ОСОБА_1 про намір продати частину частки у статутному капіталі ТОВ «Стартерок», отже, ОСОБА_2 порушив переважне право ОСОБА_1 на придбання частини частки, що передбачено частиною 1 ст.20 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю».

Колегія суддів вважає такі доводи безпідставними, з огляду на таке.

Статтею 100 Цивільного кодексу України встановлено, що право участі у товаристві є особистим немайновим правом і не може окремо передаватися іншій особі.

Відповідно до ст.271 Цивільного кодексу України зміст особистого немайнового права становить можливість фізичної особи вільно, на власний розсуд визначати свою поведінку у сфері свого приватного життя.

Частиною 2 статті 271 Цивільного кодексу України встановлено, що обмеження особистих немайнових прав фізичної особи, встановлених цим Кодексом та іншим законом, можливе лише у випадках, передбачених ними.

Ураховуючи, що будь-яке обмеження права учасника у прийнятті рішення щодо дарування частки у статутному капіталі товариства як особистого немайнового права учасника товариства не обмежено, ані Статутом товариства, ані Законом, тому посилання апелянта на порушення прав останнього укладенням спірного правочину, є безпідставними.

Частина 1 статті 627 Цивільного кодексу України визначає свободу договору як право сторін вільно укладати договори, обирати контрагента та визначати умови договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до статті 271 Цивільного кодексу України зміст особистого немайнового права становить можливість фізичної особи вільно, на власний розсуд визначати свою поведінку у сфері свого приватного життя.

З аналізу положень статей 717, 720 Цивільного кодексу України не убачається, що між сторонами договору дарування мають бути наявні родинні, дружні стосунки, тобто з урахуванням статті 271 Цивільного кодексу України, ''дарувальник'' може вільно обирати "обдаровуваного" на власний розсуд, а обмеження такого права суперечить положенням чинного законодавства.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 27.02.2018 у справі №918/92/17.

Відповідно до вищезазначених положень ''дарувальник'' може вільно обирати "обдаровуваного" на власний розсуд, а обмеження такого права суперечить положенням чинного законодавства.

Спірний договір дарування укладено між чоловіком та дружиною, тобто сторони правочину є членами сім`ї, що підтверджується свідоцтвом про шлюб, яке міститься в матеріалах справи.

Щодо доводів апелянта про те, що, бажаючи «скинути» відповідальність на ОСОБА_1 , ОСОБА_2 вирішив вийти зі складу учасників товариства шляхом укладення договору дарування частки та наступного виходу зі складу учасників, та звільнитися з посади директора, весь процес виходу ОСОБА_2 зі складу учасників ТОВ «Стартерок» фактично склав три дні, що свідчить про наміри швидкого «позбавлення» себе частки; колегія суддів зазначає, що вихід учасника товариства зі складу товариства є правом учасника та не пов`язане з відповідальністю, яка покладена на особу, що є керівником товариства.

Твердження позивача про те, що ОСОБА_2 фактично діяв всупереч своїй попердній поведінці, адже не збирався виходити з товариства, тим самим поставивши позивача у невигідне становище, грунтуються на його припущеннях.

Пунктом 6.1 розділу 6 Статуту товариства передбачено можливість відчуження третій особі частки за умови дотримання переважного права іншого учасника товариства. В абзаці 2 пункту 6.1 Статуту визначено, що лише при вчиненні договору купівлі-продажу реалізується переважне право іншого учасника товариства за ціною та на інших умовах, що пропонуються третій особі. Абзацом 3 пункту 6.1 Статуту визначено, що повідомлення про продаж частки у статутному капіталі товариства надсилається учасником, що хоче продати та через місяць з моменту направлення повідомлення частка може бути продана третій особі.

Отже, Статут товариства передбачає повідомлення інших учасників товариства лише при відчуженні частки, тобто укладенні договору купівлі-продажу.

У даному випадку позивач, стверджуючи про відчуження частки першим відповідачем, ототожнює поняття відчуження, яке має місце при укладенні договору купівлі-продажу та поняття дарування, яке має місце у даному випадку при укладенні договору дарування.

Таким чином, Статут товариства не містить заборони на відчуження учасником товариства своєї частки у статному фонді товариства третім особам, проте встановлює, що учасники товариства користуються переважним правом саме придбання частки (її частини) учасника, який її відступив.

Частина 3 ст.53 Закону України "Про господарські товариства" встановлює, що учасники товариства користуються переважним правом саме купівлі частки (її частини) учасника пропорційно до розмірів своїх часток, якщо статутом товариства чи домовленістю між учасниками не встановлений інший порядок здійснення цього права.

Відповідно частин 1, 2 до статті 147 Цивільного кодексу України учасник товариства з обмеженою відповідальністю має право продати чи іншим чином відступити свою частку (її частину) у статутному капіталі одному або кільком учасникам цього товариства. Відчуження учасником товариства з обмеженою відповідальністю своєї частки (її частини) третім особам допускається, якщо інше не встановлено статутом товариства. Учасники товариства користуються переважним правом купівлі частки (її частини) учасника пропорційно до розмірів своїх часток, якщо статутом товариства чи домовленістю між учасниками не встановлений інший порядок здійснення цього права. Купівля здійснюється за ціною та на інших умовах, на яких частка (її частина) пропонувалася для продажу третім особам. Якщо учасники товариства не скористаються своїм переважним правом протягом місяця з дня повідомлення про намір учасника продати частку (її частину) або протягом іншого строку, встановленого статутом товариства чи домовленістю між його учасниками, частка (її частина) учасника може бути відчужена третій особі.

Оскільки у абзаці 2 частини 2 статті 147 Цивільного кодексу України йдеться про переважне право на купівлю частки (її частини), переважне право не поширюється на відносини спадкування, правонаступництва, дарування, іншого безоплатного відчуження частки у статутному капіталі ТОВ або ТДВ, а також обмін цієї частки (її частини) на інше індивідуально визначене майно.

Отже, дії першого відповідача щодо дарування частини частки у статутному капіталі другому відповідачу не суперечать Статуту товариства та нормам статей 52-53 Закону України "Про господарські товариства" і статті 147 Цивільного кодексу України, оскільки Статутом товариства відчуження учасником товариства частки (частини частки) третім особам не заборонено, і відчуження відбулось шляхом дарування, тоді як інші учасники товариства користуються переважним правом лише на купівлю частки іншого учасника.

Вказане узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 27.02.2018 у справі № 918/92/17.

Крім того, переважне право не поширюється на відносини спадкування, правонаступництва, дарування, іншого безоплатного відчуження частки у статутному капіталі ТОВ.

При цьому продаж учасником товариства з обмеженою відповідальністю частки з порушенням переважного права іншого учасника (учасників) товариства не зумовлює недійсність відповідного правочину. Наслідком такого порушення є право учасника (учасників) вимагати в судовому порядку переведення на нього (на них) прав та обов`язків покупця частки.

Аналогічний правовий висновок викладений Верховним Судом у постанові від 01.06.2021 у справі №910/2388/20.

Таким чином, наслідком порушення переважного права учасника товариства під час продажу частки у статутному капіталі є право учасника вимагати в судовому порядку переведення на нього (на них) прав та обов`язків покупця частки, а не визнання недійсності даного правочину.

Проте матеріали справи не містять доказів на підтвердження удаваності договору дарування та, відповідно, приховання договору купівлі-продажу частки у статному капіталі, який міг би порушити переважне право позивача на придбання відповідної частки.

Ураховуючи те, що позивачем не заявлена, зокрема, вимога про переведення на нього (на них) прав та обов`язків покупця частки, позивачем не доведено чим саме відповідний договір дарування порушує його право як учасника товариства, в той час, як законодавством передбачено звернення позивача до суду за захистом своїх порушених чи оспорюваних прав.

В обгрунтування доводів апеляційної скарги заявник стверджує, що першим відповідачем здійснено відповідні дії по виходу із товариства з метою уникнення відповідальності.

Колегія суддів зазначає, що відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань стосовно ТОВ «Статерок» ОСОБА_2 на даний час залишається директором ТОВ "Стартерок", тобто відповідно до вимог чинного законодавства несе відповідальність за свої дії як керівник та посадова особа товариства.

Таким чином, вихід ОСОБА_2 зі складу учасників товариства не впливає на відповідальність зазначеної особи як директора товариства.

Господарський суд обгрунтовано зазначив, що позивачем не доведено, що договір дарування, укладений між першим та другим відповідачами, є удаваним, та з огляду на відсутність порушеного права позивача як учасника товариства, дійшов правомірного висновку про те, що підстави для визнання його недійсним відсутні, у зв`язку з чим відмовив у задоволенні позову у частині визнання недійсним договору дарування частини у статутному капіталі товариства.

Щодо інших заявлених позивачем вимог, зокрема, про визнання недійсним акта приймання-передачі частки (частини частки) у статутному капіталі ТОВ Стартерок від 01.12.2021, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ; та скасування наступних реєстраційних дій та записів в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, господарський суд правильно зазначив, що зазначені позовні вимоги є похідними від вимоги про визнання недійсним договору дарування, оскільки акт приймання-передачі частки (частини частки) у статутному капіталі ТОВ Стартерок укладено на виконання вказаного правочину, а подальші реєстраційні дії були проведені у зв`язку з укладенням договору дарування, тому господарський суд дійшов правомірного висновку про відмову в задоволенні позову в цій частині.

Отже, доводи заявника апеляційної скарги є безпідставними та не спростовують висновків господарського суду у даній справі.

Відповідно до ст.86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Згідно зі ст.74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Згідно зі ст.236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до ст.129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на скаржника.

За таких підстав, колегія суддів дійшла висновку про те, що доводи заявника апеляційної скарги, викладені ним в апеляційній скарзі, не знайшли підтвердження у ході судового розгляду, тоді як господарським судом у повній мірі з`ясовані та правильно оцінені обставини у справі, прийняте рішення є законним та обґрунтованим, у зв`язку з чим підстав для його скасування та задоволення апеляційної скарги не убачається. Колегія суддів зазначає, що судом першої інстанції не допущено порушень норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення.

Керуючись статтями 240, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 15.11.2022 у справі №922/472/22 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки оскарження до Верховного Суду передбачені статтями 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 27.03.2023.

Головуючий суддя О.А. Пуль

Суддя Я.О. Білоусова

Суддя І.В. Тарасова