Рішення

від 02.03.2023 по справі 910/16973/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

02.03.2023Справа № 910/16973/20

Господарський суд міста Києва у складі судді Удалової О.Г, за участю секретаря судового засідання Бенчук О.О., розглянув у відкритому судовому засіданні

справу №910/16973/20

за позовом ОСОБА_1

до Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача Товариство з обмеженою відповідальністю Фірма "Авіас-2000"

про визнання договору недійсним,

За участю представників:

позивача Москаленко Є.А.;

відповідача Лопатнікова А.В.;

третя особа не з`явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» (далі - Банк, відповідач) про визнання недійсним договору поруки від 30.06.2015 № 1982/DP1 (далі - Договір), укладеного сторонами спору.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Договір укладений позивачем на вкрай невигідних умовах та під впливом тяжких для нього обставин, що полягали у загрозі банкрутства Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма «Авіас-2000» (далі - Товариство, третя особа), учасником якого є позивач з часткою у статутному капіталі в розмірі 50%, у зв`язку з чим спірний договір, на переконання позивача, підлягає визнанню недійсним на підставі статті 233 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.11.2020 відкрито провадження у справі № 910/16973/20 та призначено її до розгляду в порядку загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 03.12.2020, залучено до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача Товариство з обмеженою відповідальністю Фірма «Авіас-2000».

30.11.2020 до суду надійшли подані відповідачем клопотання про відкладення розгляду справи, а також відзив на позовну заяву, в якому Банк зазначив, що вважає заявлені позовні вимоги необґрунтованими та безпідставними, просив суд у задоволенні позову відмовити.

02.12.2020 та 03.12.2020 (повторно) до суду надійшло подане позивачем клопотання про призначення у справі судової економічної експертизи, обґрунтоване необхідністю доведення наявності загрози банкрутства Товариства, оскільки укладення позивачем спірного договору було обумовлене саме перебуванням третьої особи у вкрай несприятливому фінансовому стані.

03.12.2020 судом відкладено підготовче засідання на 10.12.2020.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.12.2020 викликано Товариство, як третю особу, у наступне підготовче засідання, призначене на 10.12.2020.

07.12.2020 до суду надійшли подані відповідачем заперечення на клопотання позивача про призначення судової експертизи у справі, в яких, серед іншого, вказано про відсутність сукупності обов`язкових умов, передбачених положеннями статті 99 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), необхідних для призначення експертизи, а також про необґрунтованість питань, запропонованих позивачем для роз`яснення експертом.

Крім того, 07.12.2020 відповідачем було подане до суду клопотання про застосування до позивача заходів процесуального примусу у вигляді штрафу, обґрунтоване тим, що у провадженні судді Господарського суду міста Києва Полякової К.В. перебувала справа № 910/9645/20 аналогічна (ідентична) цій справі № 910/16973/20. Ухвалою суду від 22.10.2020 у справі № 910/9645/20 позовна заява була залишена без розгляду за клопотанням позивача. Таке клопотання, на переконання відповідача, було обумовлене відмовою суду у задоволенні поданого ОСОБА_1 клопотання про призначення судової економічної експертизи, яке за змістом не відрізнялось від аналогічного клопотання про призначення експертизи, поданого у межах даної справи № 910/16973/20. Викладене, на переконання відповідача, свідчить про намагання позивача домогтись нового розгляду іншим суддею того самого клопотання про призначення у справі експертизи.

10.12.2020 до суду надійшла подана позивачем відповідь на відзив.

У підготовчому засіданні 10.12.2020 судом було розглянуто клопотання відповідача про застосування до позивача заходів процесуального примусу у вигляді штрафу та відмовлено у його задоволенні з огляду на необґрунтованість вказаного клопотання, адже повторне звернення позивача до суду з позовом після того, як аналогічний його позов був залишений судом без розгляду, є правом позивача, передбаченим частиною четвертою статті 226 ГПК України. Відтак, задоволення зазначеного клопотання відповідача призведе до порушення права позивача на звернення до суду за захистом його прав та законних інтересів.

Судом також було розглянуто заявлене позивачем клопотання про призначення у справі судової економічної експертизи.

10.12.2020 Господарський суд міста Києва постановив ухвалу про призначення судової експертизи, проведення якої доручено Дніпропетровському науково-дослідному інституту судових експертиз Міністерства юстиції України (далі - Інститут).

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 16.03.2021 залишено без змін ухвалу Господарського суду міста Києва від 10.12.2020 у справі № 910/16973/20.

02.04.2021 супровідним листом № 910/16973/20/2702/2021 на виконання ухвали Господарського суду міста Києва від 10.12.2020 скеровано матеріали справи № 910/16973/20 до Інституту.

29.04.2021 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва засобами електронного зв`язку надійшов лист Інституту від 29.04.2021 №1238/1970/71-21/05/21 з клопотанням за підписом директора про погодження строку проведення експертного дослідження понад 90 календарних днів у зв`язку з надмірним завантаженням експертів.

Ухвалою від 30.04.2021 поновлено провадження у справі № 910/16973/20; задоволено клопотання про погодження строку проведення експертизи; погоджено строк проведення експертизи понад 90 календарних днів; зобов`язано позивача здійснити оплату згідно з рахунком, виставленим Інститутом на виконання ухвали Господарського суду міста Києва від 10.12.2020 у справі № 910/16973/20; провадження у справі № 910/16973/20 зупинено до проведення експертизи та отримання висновку експерта.

18.05.2021 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва надійшов лист Інституту № 1237/1970/71-21/05/21 від 29.04.2021 у справі № 910/16973/20 з клопотанням про надання Товариством додаткових матеріалів, необхідних для проведення експертного дослідження, а саме звіту про фінансовий стан (баланс) станом на 30.06.2015.

Ухвалою суду від 20.05.2021 задоволено клопотання судового експерта Інституту про надання додаткових матеріалів, необхідних для проведення експертного дослідження; зобов`язано Товариство надати суду належним чином засвідчені копії звіту про фінансовий стан (баланс) станом на 30.06.2015 у строк до 03.06.2021; провадження у справі № 910/16973/20 зупинено до проведення експертизи та отримання висновку експерта.

Водночас, як свідчать дані з автоматизованої системи "Діловодство спеціалізованого суду", Товариством таких документів до суду не подано.

Проте, як повідомлено експертом у клопотанні, в провадженні Інституту знаходиться господарська справа №910/7714/20, в якій також призначено судово-економічна експертиза та в якій Товариством надані для проведення експертизи документи, а саме копія звіту про фінансовий стан за 1 півріччя 2015 та копія балансу (звіту про фінансовий стан) на 30.06.2015.

Беручи до уваги той факт, що для проведення експертизи у справі №910/16973/20 судом зобов`язано Товариство подати до суду копії звіту про фінансовий стан (баланс) станом на 30.06.2015, проте такі документи до суду не надані, водночас, зважаючи на те, що такі документи надані в межах виконання іншої експертизи у справі № 910/7714/20, суд погодив використання наданих на дослідження документів по справі № 910/7714/20 для надання можливості відповіді на поставлені питання в ухвалі Господарського суду міста Києва від 10.12.2020 у справі № 910/16973/20 за позовом ОСОБА_1 до Банку, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Товариство, про визнання договору недійсним.

17.10.2022 від відповідача надійшло клопотання, в якому останній просив суд поновити провадження у даній справі.

02.11.2022 від Інституту надійшли матеріали справи № 910/16973/20 разом з висновком експерта від 19.08.2022 (далі - Висновок).

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.11.2022 поновлено провадження у даній справі та призначено проведення підготовчого засідання на 01.12.2022.

Ухвалою суду від 01.12.2022, яка занесена до протоколу судового засідання, підготовче засідання відкладено на 19.12.2022.

22.11.2022 від Банку надійшло клопотання про участь його представника в судовому засіданні, призначеному на 01.12.2022, в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.

Ухвалою суду від 28.11.2022 клопотання відповідача про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів задоволено.

У підготовчому засіданні 01.12.2022 відкладено підготовче засідання на 19.12.2022.

12.12.2022 від представника позивача надійшло клопотання про участь його представника в судовому засіданні, призначеному на 19.12.2022, в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.

13.12.2022 від Банку надійшло клопотання про участь його представника в судовому засіданні, призначеному на 19.12.2022, в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.

15.12.2022 від позивача надійшли письмові пояснення.

Ухвалою суду від 15.12.2022 клопотання позивача та відповідача про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів задоволено.

19.12.2022 від відповідача надійшло клопотання про поновлення процесуального строку для подання документів.

У підготовчому засіданні 19.12.2022 суд протокольною ухвалою поновив строк на подання доказів.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.12.2022 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 19.01.2023.

18.01.2023 від позивача надійшло клопотання про відкладення судового засіданні.

Судове засідання, призначене на 19.01.2023, не відбулось, у зв`язку з відсутністю електропостачання в приміщенні Господарського суду міста Києва.

Ухвалою суду від 23.01.2023 призначено судове засідання на 09.02.2023.

30.01.2023 від відповідача надійшло клопотання про участь у підготовчому судовому засіданні, призначеному на 09.02.2023, в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.

Ухвалою суду від 31.01.2023 клопотання відповідача про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів задоволено.

У судовому засіданні 09.02.2023 оголошено перерву до 02.03.2023.

Від відповідача надійшло клопотання про в підготовчому судовому засіданні, призначеному на 02.03.2023, в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.

Ухвалою суду від 31.01.2023 клопотання відповідача про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів задоволено.

У судове засідання 02.03.2023 представник третьої особи не з`явився, про дату час і місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином, водночас судова кореспонденція поверталася з адреси Товариства з відмітками Укрпошти «адресат відмовився» та «адресат відсутній за вказаною адресою».

Суд, заслухавши вступне слово представників позивача та відповідача, з`ясувавши обставини справи, дослідив в порядку статей 209-210 ГПК України докази.

У судовому засіданні 02.03.2023 було оголошено вступну та резолютивну частини рішення відповідно до статті 233 ГПК України.

Судом, відповідно до вимог статей 222-223 ГПК України, здійснювалося повне фіксування судового засідання технічними засобами та секретарем судового засідання велися протоколи судових засідань, які долучені до матеріалів справи.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, відзив на позовну заяву, пояснення, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

30.06.2015 між Банком (Банк) і Товариством (позичальник) було укладено кредитний договір № 1982 (далі - Кредитний договір).

30.06.2015 між Банком (банк) та Товариством з обмеженою відповідальністю Фірмою "Авіас-2000" (позичальник) укладено Договір про внесення змін до Кредитного договору та викладено його у новій редакції.

У розділі А Кредитного договору (в редакції Договору про внесення змін від 30.06.2015) викладені, зокрема, такі істотні умови кредитування;

- вид кредиту - не відновлювальна лінія (пункт А.1);

- ліміт Кредитного договору: 4 721 919,94 грн, у тому числі: у розмірі 4 495 919,94 грн на реструктуризацію заборгованості за Кредитним договором, укладеному банком та позичальником, у розмірі - на сплату страхових платежів у випадках та у порядку, передбачених пунктами 2.1.5, 2.2.12 цього договору, у розмірі 204,00 грн для сплати за реєстрацію предметів застави у Державному реєстрі обтяження рухомого майна, шляхом перерахування за реквізитами зазначеними пунктом 2.1.1, у розмірі 225 796,00 грн на сплату судових витрат, передбачених пунктами 2.2.15, 2.3.13, 5.8 цього договору. Ліміт кредитування на конкретну дату (далі - поточний ліміт) визначається сумою кредитних коштів, яка у цю дату може знаходитися в користуванні позичальника. Поточний ліміт встановлюється згідно з Графіком зменшення поточного ліміту, зазначеним у додатку № 1 до цього договору (пункт А.2);

- термін повернення кредиту - згідно з графіком зменшення поточного ліміту (додаток № 1 до Кредитного договору). Згідно зі статтями 212, 651 ЦК України у разі порушення позичальником будь-якого з зобов`язань, передбачених в графіку зменшення поточного ліміту (додаток № 1 до Кредитного договору) понад 30 днів: датою погашення заборгованості є 31 день; вся заборгованість по кредиту, починаючи з наступного дня, який слідує за днем повернення кредиту (32-й день) рахується простроченою; позичальник сплачує банку штраф у розмірі 1 971 45774 грн (пункт А.3);

- рахунки для обслуговування кредиту: транзитний рахунок № НОМЕР_1 , отримувач ПАТ КБ "Приватбанк", МФО 305299, код ЄДРПОУ 14360570 (пункт А.4);

- зобов`язання позичальника забезпечуються: договором поруки від 30.06.2015 № 1982/DP1, від 30.06.2015 договором поруки №1982/DP2, договором застави транспортних засобів від 12.06.2008 №1982-Д31, договором застави обладнання від 12.06.2008 №1982-Д32 (пункт А.5).

30.06.2015 ОСОБА_1 (поручитель) та Банком (кредитор) укладено Договір, відповідно до умов якого:

- предметом Договору є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання Товариством (боржник) зобов`язань за Кредитним договором, відповідно до якого кредитор надав боржнику кредит у вигляді невідновлювальної кредитної лінії з лімітом кредитування 4 721 919,94, у тому числі:

у розмірі 4 495 919,94 грн на реструктуризацію заборгованості за Кредитним договором;

у розмірі 204,00 грн для сплати за реєстрацію предметів застави у Державному реєстрі обтяження рухомого майна шляхом перерахування за реквізитами, зазначеними в пункті 2.1.1 Кредитного договору;

у розмірі 225 796,00 грн на сплату судових витрат, передбачених пунктами 2.2.15, 2.3.13, 5.8 Кредитного договору,

а Боржник зобов`язаний: повернути кредит в строк згідно із Графіком зменшення поточного ліміту (Додаток № 1 до Кредитного договору), з кінцевим терміном повернення кредиту 27.06.2030, у відповідності до умов пунктів А.2.1, А.3 Кредитного договору, сплачувати за його користування відсотки у розмірі 21 (двадцять один) % річних у порядку, що зазначений у пункті А.8 Кредитного договору, а у випадку порушення строків повернення кредиту - сплачувати пеню у розмірі та порядку, що зазначений у пункті А.7 Кредитного договору, а також сплачувати винагороди, штрафи, пені та інші платежі, відшкодовувати збитки, у відповідності, порядку та строки, зазначені у Кредитному договорі. Якщо під час виконання Кредитного договору зобов`язання боржника, що забезпечені Договором збільшуються, внаслідок чого збільшується обсяг відповідальності поручителя, поручитель при укладанні Договору дає свою згоду на збільшення зобов`язань за Кредитним договором в розмірі таких збільшень. Додаткових узгоджень про такі збільшення з Поручителем не потрібні (пункт 1.1);

- поручитель відповідає перед кредитором за виконання зобов`язань за Кредитним договором в тому ж розмірі, що і боржник, включаючи сплату кредиту, процентів, нарахованих за користування кредитом, винагород, штрафів, пені та інших платежів, відшкодування збитків. Згідно з цим пунктом поручитель відповідає перед кредитором всіма власними коштами та майном, яке належить йому на праві власності. Поручителем надані всі наявні документи, що стосуються поручителя, на момент укладання Договору, в господарському суді не мається заяв кредиторів про визнання поручителя банкрутом. У випадку смерті або банкрутства боржника за Кредитним договором та/або заміни боржника внаслідок правонаступництва та/або переведення боргу на будь-яку іншу особу (нового боржника), Поручитель приймає на себе зобов`язання та згодний відповідати за виконання Кредитного договору за боржника, а також за будь-якого іншого боржника (нового боржника) при настанні вказаних в даному пункті обставин, в зв`язку з чим, поручитель надає поруку перед кредитором за виконання новим боржником зобов`язань за Кредитним договором у розмірі і порядку, визначеному умовами Кредитного договору. При цьому, будь-які додаткові узгодження з поручителем не потрібні (пункт 1.2);

- у випадку невиконання боржником якого-небудь зобов`язання передбаченого пунктом 1.1 Договору, кредитор має право направити поручителю вимогу із зазначенням невиконаного (их) зобов`язання (нь). Ненаправлення кредитором вказаної вимоги не є перешкодою та не позбавляє права кредитора звернутися до суду з вимогою виконати взяті на себе поручителем зобов`язання або вимагати від поручителя виконання взятих на себе зобов`язань іншими способами. Поручитель відповідає перед кредитором як солідарний боржник у випадку невиконання боржником зобов`язань за Кредитним договором незалежно від факту направлення чи ненаправлення кредитором поручителю передбаченої даним пунктом вимоги (пункт 2.1.2);

- сторони взаємно домовились, що порука за Договором припиняється через 15 років після укладення Договору. У випадку виконання боржником та/або поручителем всіх зобов`язань за Кредитним договором Договір припиняє свою дію (пункт 4.1);

- сторони домовились збільшити встановлену законом позовну давність, дійшовши згоди, що до передбачених цим Договором вимог кредитора до поручителя позовна давність встановлюється сторонами тривалістю 15 (п`ятнадцять) років (пункт 5.1).

Відповідно до частини першої статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником.

Отже, укладений позивачем і відповідачем Договір за своєю правовою природою є договором поруки.

Позивач вказує, що Договір укладений ним під впливом тяжких обставин та на вкрай невигідних для нього умовах, що, з урахуванням приписів статей 215, 233 ЦК України, є підставою для визнання такого правочину недійсним.

У свою чергу, відповідач заперечив проти задоволення позовних вимог, вказуючи, зокрема, на те, що позивачем не доведено наявність саме для ОСОБА_1 на момент укладення спірного правочину тяжких обставин.

Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, виходячи з такого.

Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів (частина сьома статті 179 Господарського кодексу України).

Відповідно до статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно зі статтею 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до частини першої статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема:

- зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства;

- особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності;

- волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі;

- правочин має вчинятися у формі, встановленій законом;

- правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним;

- правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

В силу приписів статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього кодексу.

Отже, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб`єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Так, в силу припису статті 204 ЦК України правомірність правочину презюмується.

Таким чином, заявляючи позов про визнання недійсним договору (його частини), позивач має довести наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання угод недійсними і настанням відповідних наслідків.

Під час вирішення даної справи суд виходить з того, що договори можуть бути визнані недійсними лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом, а тому в справі про визнання договорів недійсними суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання їх недійсними і настання певних юридичних наслідків.

Позивач мотивує визнання Договору недійсним з посиланням на статті 233 ЦК України.

Так, відповідно до частини першої статті 233 ЦК України правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину.

Слід зазначити, що у вирішенні спорів про визнання правочинів недійсними на підставі вказаної норми господарські суди повинні мати на увазі, що відповідні вимоги можуть бути задоволені за умови доведеності позивачем факту наявності тяжких обставин і наявності їх безпосереднього зв`язку з волевиявленням другої сторони щодо вчинення правочину.

Ознаками правочину, що підпадає під дію статті 233 ЦК України, є вчинення особою правочину на вкрай невигідних для себе умовах (зокрема, реалізації за низьку оплату майна, що має значну цінність), під впливом тяжкої для неї обставини і добровільно, тобто за відсутності насильства, обману чи помилки.

Особа, яка оскаржує правочин, має довести, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах.

Слід зазначити, що за змістом статті 233 ЦК України для визнання правочину недійсним необхідно встановити наявність двох обставин: тяжких обставин та вкрай невигідних умов вчинення правочину.

Водночас тяжка обставина є оцінювальною категорією і має визначатися судом з урахуванням всіх обставин справи. Особа, яка оскаржує правочин, повинна довести, що за відсутності тяжких обставин вона взагалі або на зазначених умовах не уклала б такий правочин.

У постанові Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» зазначено, що правочин може бути визнаний судом недійсним на підставі статті 233 ЦК України, якщо його вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, чим друга сторона правочину скористалася. Тяжкими обставинами можуть бути важка хвороба особи, членів її сім`ї чи родичів, смерть годувальника, загроза втратити житло чи загроза банкрутства та інші обставини, для усунення або зменшення яких необхідно укласти такий правочин.

Особа (фізична чи юридична) має вчиняти такий правочин добровільно, без наявності насильства, обману чи помилки.

Особа, яка оскаржує правочин, має довести, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах.

Правочини, що вчиняються особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, характеризуються тим, що особа їх вчиняє добровільно, усвідомлює свої дії, але змушена це зробити через тяжкі обставини. Тобто має бути причинно-наслідковий зв`язок між тяжкими обставинами та укладеним правочином (його укладання саме з метою усунення обставин).

У даному випадку суд звертається до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 21.06.2022 у справі № 925/1701/20.

Так, Верховний Суд зазначив, що для визнання правочину недійсним з підстав, передбачених статтею 233 ЦК України, позивачу у сукупності необхідно довести наявність таких підстав: 1) наявність у особи, що вчиняє правочин, тяжких обставин: хвороба, смерть годувальника, загроза втратити житло чи загроза банкрутства та інші обставини; 2) правочин повинен бути вчинений саме для усунення та/або зменшення тяжких обставин; 3) правочин повинен бути вчинений особою добровільно, без наявності насильства, обману чи помилки; 4) особа повинна усвідомлювати свої дії, але вимушена це зробити через тяжкі обставини.

Крім того, необхідним критерієм для визнання правочину недійсним з цих підстав є доведення у судовому засіданні нерозривного причинно-наслідкового зв`язку між тяжкими обставинами та вчиненням спірного правочину, який вчиняється виключно для усунення та/або зменшення тяжких обставин. Тобто внаслідок вчинення такого правочину особа отримує можливість усунути тяжку обставину, яка змусила її це зробити.

Таким чином, у даному господарському спорі саме на позивача покладено обов`язок доведення наявності тяжких обставин під час вчинення спірного правочину та укладення такого правочину на вкрай невигідних умов.

Так, позивач просить суд визнати недійсним Договір, який за своєю правовою природою є договором поруки.

Відповідно до частини першої статті 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності.

Згідно зі статтею 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку.

Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником.

Порукою може забезпечуватися виконання зобов`язання частково або у повному обсязі.

Поручителем може бути одна особа або кілька осіб.

Відповідно до статті 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Особи, які за одним чи за декількома договорами поруки поручилися перед кредитором за виконання боржником одного і того самого зобов`язання, є солідарними боржниками і відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки.

Відповідно до частини другої статті 555 ЦК України поручитель має право висунути проти вимоги кредитора заперечення, які міг би висунути сам боржник, за умови, що ці заперечення не пов`язані з особою боржника. Поручитель має право висунути ці заперечення також у разі, якщо боржник відмовився від них або визнав свій борг.

Слід зазначити, що у даній справі судом було призначено судову експертизу, проведення якої доручено Інституту та на вирішення експерта поставлені такі питання:

- як основні економічні показники (ліквідності, платоспроможності та прибутковості) характеризують фінансовий стан Товариства на 30.06.2015;

- чи підтверджується документально погіршення фінансового стану Товариства за 2015 рік у порівнянні з показниками за 2013, 2014 роки;

- чи підтверджується документально збитковість Товариства станом на 30.06.2015;

- чи підтверджується документально загроза неплатоспроможності Товариства станом на 30.06.2015;

- чи свідчить фінансовий стан Товариства про неможливість сплатити 30.06.2015 Банку суму боргу в розмірі 7 460 814,06 грн за Кредитним договором в повному обсязі;

- чи призвела б сплата 30.06.2015 Товариством суми Банку за Кредитним договором у розмірі 7 460 814,06 грн до виникнення неплатоспроможності Товариства.

На виконання ухвали суду судовим експертом було надано Висновок, відповідно до якого експерт дійшов таких висновків:

по першому питанню:

- обчислені експертом показники оцінки ліквідності не відповідають своїм нормативним значенням, що вказує на нездатність підприємства перетворювати свої активи в гроші для покриття всіх необхідних платежів у міру настання їх терміну;

- у результаті дослідження експертом встановлено, що за досліджуваний період показник поточної платоспроможності має від?ємне значення, що свідчить про поточну неплатоспроможність підприємства. Враховуючи, що станом на 30.06.2015 коефіцієнт покриття менший за 1,0 і підприємство не отримало прибутку, такий його фінансовий стан характеризується ознаками надкритичної неплатоспроможності;

- відповідно пункту 2.2.6 Методичних рекомендацій № 14 «Аналіз прибутковості підприємства» прибутковість підприємства оцінюється наявністю і розмірами прибутку від основної реалізації та чистого прибутку, а також показниками рентабельності;

- отже, станом на 30.06.2015 Товариство має ознаки збитковості, при цьому показники рентабельності мають від`ємне значення;

по другому питанню:

- у результаті проведеного аналізу фінансової звітності Товариства встановлено погіршення показників фінансового стану у 2015 році в порівнянні з показниками за 2013, 2014 роки;

по третьому питанню:

- у результаті проведеного аналізу фінансової звітності Товариство станом на 30.06.2015 встановлено, що підприємство має ознаки збитковості, при цьому показники рентабельності мають від?ємне значення та у порівнянні з аналогічним періодом попереднього року мають тенденцію до погіршення;

по четвертому питанню:

- станом на 30.06.2015 фінансовий стан Товариства характеризується ознаками надкритичної неплатоспроможності;

- детально результати дослідження наведені у дослідницькій частині по першому-четвертому питанню;

по п`ятому питанню:

- станом на 30.06.2015 фінансовий стан Товариства свідчить про неможливість сплати в повному обсязі Банку суму боргу у розмірі 7 460 814,06 грн за Кредитним договором;

по шостому питанню:

- сплата 30.06.2015 Товариством суми боргу Банку за Кредитним договором у розмірі 7 460 814,06 грн призвела б тільки до погіршення показників неплатоспроможності Товариства;

- фінансовий стан Товариства станом на 30.06.2015, свідчить про неможливість сплати в повному обсязі Банк «Приватбанк» суму боргу у розмірі 7 460 814,06 грн за Кредитним договором.

Відповідно до статті 104 ГПК України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 86 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.

Відповідно до частин першої та другої статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Слід зазначити, що необхідним критерієм для визнання правочину недійсним з передбачених вище підстав, є доведення нерозривного причинно-наслідкового зв`язку між тяжкими обставинами та вчиненням спірного правочину, який вчиняється виключно для усунення та/або зменшення тяжких обставин, тобто основний акцент необхідно зробити на об`єктивній та суб`єктивній стороні.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач, зокрема, зазначає, що у зв`язку із загрозою ініціювання Банком процедури банкрутства Товариства останнє було вимушено укласти з відповідачем Договір від 30.06.2015 про внесення змін до Кредитного договору, а позивач, в свою чергу, з метою порятунку власного бізнесу був змушений укласти з відповідачем оспорюваний правочин.

Водночас позивачем не надано жодних доказів стосовно наявності саме для позивача реальної тяжкої обставини та причинно-наслідкового зв`язку між тяжкими обставинами та вчиненням спірного правочину і не зазначено, яким чином внаслідок вчинення спірного правочину він отримав можливість усунути тяжку обставину.

Так, ОСОБА_1 вказував, що була загроза неплатоспроможності саме Товариства та можливість відкриття справи про банкрутство вказаної юридичної особи.

Слід зазначити, що відповідно до статті 42 Господарського кодексу України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Однак в процесі такої діяльності є ризик, що суб`єкт підприємницької діяльності може стати банкрутом.

Позивач як учасник Товариства несе відповідальність в межах своєї частки, оскільки третя особа є товариством з обмеженою відповідальністю, а тому укладення спірного правочину з метою "врятувати" Товариство від банкротства було власним і добровільним рішенням ОСОБА_1 .

Отже, посилання позивача на погіршення фінансового стану Товариства не є важкими обставинами та вкрай невигідними умовами саме для позивача як фізичної особи (навіть враховуючи те, що ОСОБА_1 є учасником Товариства), в розумінні приписів статті 233 ЦК України, оскільки такі обставини не є важкими та вкрай невигідними саме для позивача.

Крім того, умови правочину повинні бути не просто невигідними, а вкрай невигідними. Тобто такі умови мають бути явно кабальними для особи. Усупереч зазначеному, позивачем не доведено, що умови Договору були вкрай невигідними для нього та те, що Договір був вчинений саме для усунення/зменшення відповідної тяжкої обставини.

При цьому, баланс інтересів поручителя захищається частиною другою статті 556 ЦК України, відповідно до якої до поручителя, який виконав зобов`язання, забезпечене порукою, переходять усі права кредитора у цьому зобов`язанні, в тому числі й ті, що забезпечували його виконання; статтею 558 ЦК України, відповідно до якої поручитель має право на оплату послуг, наданих ним боржникові.

Суд зазначає, що умови оспорюваного правочину є досить стандартними не лише для Банку, але й для всіх учасників банківського ринку.

Що ж до Висновку, який міститься в матеріалах справи, то слід зазначити таке.

Вказаний Висновок не підтверджує обставини, які б свідчили про існування важких обставин та вкрай невигідних умов саме для позивача при укладенні Договору, а тому не може не належним, допустимим, достовірним і вірогідним доказом, який би свідчив про наявність підстав для задоволення позовних вимог і визнання недійсним Договору в силу приписів статті 233 ЦК України.

Враховуючи наведене, позивачем не доведено належними та допустимими доказами, що Договір укладено саме під впливом тяжких для нього обставин та на вкрай невигідних умовах.

Крім того, ОСОБА_1 усвідомлював, що основна сума заборгованості, за повернення якої він поручається (тіло кредиту), є не грошовими коштами, які додатково надаються позичальнику, а є сумою реструктуризованої заборгованості. Тобто позивач усвідомлював, що своєю порукою він забезпечує виконання зобов`язань з погашення саме реструктуризорваного боргу, а не нового кредиту.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про недоведеність обставин, на які позивач посилається як на підставу своїх позовних вимог, та відсутність передбачених законом підстав для визнання Договору недійсним.

Що ж до заявленого відповідачем клопотання про застосування позовної давності, то слід зазначити таке.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Статтею 257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно зі статтею 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (пункт 1), за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (пункт 5).

Статтею 267 ЦК України визначено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення (пункт 3), сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (пункт 4).

Відповідно до пункту 2.2. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 10 «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

З урахуванням наведеного, оскільки суд відмовив позивачу у позові по суті у зв`язку з необґрунтованістю позовних вимог, питання порушення строку позовної давності (за даних обставин) не впливає на суть винесеного рішення і, відповідно, строк позовної давності, як спосіб захисту саме порушеного права, при вирішенні даного спору застосуванню не підлягає.

Разом з тим, суд відзначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі № 909/636/16.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив ЄСПЛ від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому ЄСПЛ зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

У рішенні ЄСПЛ «Серявін та інші проти України» вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункті 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 09.12.1994, серія A, N303-A, п. 29).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.

З огляду на вищевикладене та встановлені фактичні обставини справи, суд надав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмета доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

При цьому, суд зазначає, що іншим доводам сторін оцінка судом не надається, адже, вони не спростовують встановлених судом обставин та не впливають на результат прийнятого рішення.

Відповідно до статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 73 ГПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно зі статтею 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

За приписами статті 129 ГПК України судові витрати зі справи слід покласти на позивача.

Керуючись статтями 129, 233, 236, 237, 240 та 241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 27.03.2023.

Суддя О.Г. Удалова