Рішення

від 27.03.2023 по справі 910/13425/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

27.03.2023Справа № 910/13425/22за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Конструктивні технології"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Опекс Енергосистеми"

про стягнення 580 478,21 грн

Суддя Зеленіна Н.І.

Без виклику представників сторін.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Конструктивні технології" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Опекс Енергосистеми" про стягнення заборгованості за неналежне виконання зобов`язань за договором поставки №ДП-10/02/2022 від 10.02.2022 у розмірі 580 478,21 грн, яка складається з 388 250,00 грн - суми основного боргу, 99 030,34 грн - пені, 37 396,24 грн - інфляційних втрат, 6 286,46 грн - 3% річних. 49 515,17 грн - відсотків за користування чужими грошовими коштами.

Ухвалою Господарського суд міста Києва від 12.12.2022 відкрито провадження у справі та ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи за наявними у справі матеріалами.

Разом із позовною заявою від позивача надійшло клопотання про огляд доказів за їх місцезнаходженням, у якому позивач просить здійснити огляд сторінки електронної пошти позивача snab@const.com.ua, а саме оригіналу електронного листа, отриманого з електронної пошти відповідача rozumniak@opeks.ua, з якої були надіслані рахунки на оплату, договір, сертифікат відповідності, а також електронні листи позивача про направлення на адресу відповідача листів з вимогою про повернення коштів.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 80 ГПК України учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.

Письмові, речові та електронні докази, які не можна доставити до суду, оглядаються за їх місцезнаходженням (ч. 1 ст. 82 ГПК України).

Системний аналіз норм чинного процесуального законодавства дає підстави для висновку про необхідність огляду доказів за їх місцезнаходженням, якщо їх не можна доставити до суду і на підставі цих доказів можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Тобто, в кожному конкретному випадку суду необхідно встановити чи підтвердять або спростують такі докази обставини на які посилається сторона як на підставу своїх вимог та/або заперечень.

В даному випадку, позивачем заявлено вимогу про стягнення суми попередньої оплати, пені, 3% річних, інфляційних втрат та процентів за користування чужими грошовими коштами за договором поставки, а відтак необхідним є встановлення факту невиконання відповідачем зобов`язань за договором поставки.

Разом з тим, обставини щодо невиконання зобов`язань за договором поставки в частині поставки товару відповідачем не заперечуються.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні клопотання про огляд доказів за їх місцезнаходженням.

07.02.2023 через відділ діловодства суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач частково визнав позов на суму 320 027,05 грн, а в іншій частині позовних вимог заперечував проти позову.

24.02.2023 через відділ діловодства суду від позивача надійшла відповідь на відзив.

02.03.2023 через відділ діловодства суду від відповідача надійшли заперечення.

Згідно з ч. 4 ст. 240 ГПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

10.02.2022 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Конструктивні технології" (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Опекс Енергосистеми" (постачальник) було укладено договір поставки №ДП-10/02/2022, відповідно до умов якого постачальник зобов`язується поставити та передати у власність, у зумовлені строки (строк) товар (товари), перелік яких, вартість яких визначена у специфікаціях наведених у додатку до даного договору, який є невід`ємною його частиною, а покупець зобов`язується прийняти дану продукції та оплатити її в порядку та на умовах, визначених цим договором.

Відповідно до п. 2.1 договору, поставка товарів здійснюється на умовах EXW, місце поставки - склад постачальника, розташований за адресою: Київська область, с. Дударків, вул. Незалежності, 1-А, якщо інше не передбачено сторонами у відповідних додаткових угодах.

У відповідності до п. 3.1 договору, загальна кількість товарів, що підлягає поставці, їх часткове співвідношення (асортимент, сортамент, номенклатура) за сортами, групами, підгрупами, видами, марками, типами, розмірами (якщо інше не передбачено законом) визначаються специфікацією за згодою сторін, яка укладається одночасно з цим договором.

Строки поставки товару сторони узгоджують у специфікації, що є додатком до даного договору (п. 4.1 договору).

Згідно п. 4.2 договору, постачальник зобов`язується передати покупцеві товар, не пізніше дати заявленої в специфікації до даного договору. Товар, узгоджений специфікацією, може розбиватися на відповідні партії, що погоджуються сторонами. Поставка парії товару здійснюється в разі повної оплати попередньої поставки, або оплати на умовах, що визначені у специфікації до договору.

Відповідно до п. 8.1 договору, оплата за товар здійснюється за умовами, узгодженими у специфікації до даного договору, яка є його невід`ємною частиною.

У разі прострочення покупцем оплати товару, строк її поставки збільшується на кількість днів прострочення оплати. В разі прострочення оплати більше 10 робочих днів поставка товару зупиняється взагалі та постачальник має право змінити ціни на передплачений покупцем товар відповідно до зміни курсу гривні по відношенню до євро по даним НБУ, Покупець в свою чергу несе у зв`язку із цим визначену договором відповідальність за невиконання своїх зобов`язань (п. 8.3 договору).

Цей договір вступає в дію з дати його підписання обома сторонам та діє до 31.12.2023, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами взятих на себе зобов`язань. Дострокове розірвання або зміна даного договору можливі лише у випадках, передбачених чинним законодавством України або за згодою сторін.

Між сторонами укладено специфікацію №1, що є додатком №1 до договору, у якій сторони погодили найменування та вартість товару - модульний тепловий пункт для опалення, загальною вартістю 776 500,00 грн.

Відповідно до п. 2 специфікації, строк поставки товару - 63 календарних дні з моменту отримання авансового платежу в розмірі 50%.

Згідно п. 3 специфікації, оплата за товар здійснюється покупцем наступним чином: не пізніше 5 календарних днів з дати підписання даного договору, покупець перераховує на рахунок постачальника аванс у розмірі 50% від суми договору згідно отриманого від постачальника рахунка-фактури. Суму у розмірі 45% покупець перераховує перед повідомленням про готовність товару до відвантаження зі складу. Остаточний розрахунок у розмірі 5% від суми договору покупець сплачує через 60 календарних днів після відвантаження товару на склад покупця.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що відповідачем допущено неналежне виконання зобов`язань за договором щодо поставки товару, у зв`язку із чим позивач просить стягнути з відповідача суму попередньої оплати та нараховані штрафні санкції за неналежне виконання зобов`язань за договором.

У відзиві на позовну заяву відповідач фактично визнає позовні вимоги в частині стягнення попередньої оплати на суму 320 027,05 грн, в решті позовних вимог - позивач заперечує проти позову. Заперечуючи проти позовних вимог відповідач зазначає, що на під час дії договору мали обставини непереборної сили, які є підставою для звільнення від відповідальності та які, на думку відповідача, унеможливи виконання зобов`язань за договором. Відповідач зазначає, що фактичні витрати, які пов`язані з процесом виробництва обладнання яке мало бути поставлене позивачу, відшкодуванню не підлягають, а вимоги про стягнення штрафних санкції є безпідставними та необґрунтованими.

Дослідивши наявні матеріали справи, оцінюючи надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно ст. 663 ЦК України, продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

У відповідності до ст. 693 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. У разі невиконання покупцем обов`язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення статті 538 цього Кодексу. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати. На суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати. Договором може бути встановлений обов`язок продавця сплачувати проценти на суму попередньої оплати від дня одержання цієї суми від покупця.

Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Зі змісту зазначеної норми права вбачається, що умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов`язання зі своєчасного передання товару покупцю. У разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати. Можливість обрання певно визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця. Отже, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця. Оскільки законом не визначено форму пред`явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред`явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі - формі позову.

При цьому, відсутність дій відповідача щодо поставки товару, надає позивачу право на "законне очікування", що йому будуть повернуті кошти попередньо сплачені останнім. Не повернення відповідачем цих коштів прирівнюється до порушення права на мирне володіння майном (рішення Європейського суду з прав людини у справах "Брумареску проти Румунії", "Пономарьов проти України", "Агрокомплекс проти України").

На виконання умов договору, 11.02.2022 позивач перерахував на рахунок відповідача суму попередньої оплати у розмірі 388 250 грн, що підтверджується копією платіжного доручення №2150 від 11.02.2022.

Відповідно до умов договору, відповідач мав поставити товар у строк до 15.04.2022.

Разом з тим, відповідач свої зобов`язання за договором не виконав, товар позивачу не поставив, чим порушив зобов`язання за укладеним договором поставки.

15.07.2022 позивач направив на електронну адресу відповідача (rozumniak@opeks.ua, office@opecs.ua) електронний лист за вих. №1507-2 із вимогою повернути попередню оплату.

05.10.2022 позивач направив на електронну адресу (shevchenko@opeks.ua) електронний лист за вих. №0510-1 із вимогою повернути попередню оплату.

Відповідач не заперечує факт отримання зазначених листів, проте відповіді на зазначені листи матеріали справи не містять.

16.11.2022 позивач направив на фактичну адресу відповідача лист-вимогу із вимогою про повернення попередньої оплати не пізніше 1 календарного дня.

У відповідь на вимогу відповідач направив лист за вих. №02/12/22-1 від 02.12.2022, у якому повідомив, що готовий частково повернути грошові кошти, за вирахуванням фактичних витрат, які понесені у зв`язку із виконанням договору.

Відповідно до ч. 3 ст. 612 ЦК України, якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов`язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків.

Виходячи із системного аналізу вимог чинного законодавства аванс (попередня оплата) - це грошова сума, яка не забезпечує виконання договору, а є сумою, що перераховується згідно з договором наперед, у рахунок майбутніх розрахунків, зокрема, за товар який має бути поставлений, за роботи, які мають бути виконані. При цьому аванс підлягає поверненню особі, яка його сплатила, лише у випадку невиконання зобов`язання, за яким передавався аванс, незалежно від того, з чиєї вини це відбулося (висновок про застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду від 21.02.2018 у справі №910/12382/17).

Таким чином, враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що відповідач зобов`язаний повернути позивачу попередню оплату в розмірі 388 250 грн.

У відзиві відповідач визнає факт порушення зобов`язань та визнає вимоги на суму 320 027,05 грн. Проте, відповідач заперечує проти вимог на суму 68 222,95 грн, оскільки, як стверджує відповідач це є фактичні затрати, пов`язані із процесом виробництва обладнання.

Як вбачається із наданого відповідачем розрахунку заробітної плати працівників, що приймали участь у проекті виготовлення обладнання, розмір виплаченої заробітної плати становить 68 222,95 грн.

Тобто, за твердженнями відповідача, виплачена заробітна плата працівникам є затратами, які пов`язані із процесом виробництва обладнання.

Суд відхиляє заперечення відповідача щодо вимог на суму 68 222,95 грн як безпідставні та необґрунтовані.

Разом з тим, судом встановлено, що після подачі позову відповідач перерахував на рахунок позивача грошові кошти у сумі 259 190,05 грн, що підтверджується платіжним дорученням №102 від 06.02.2023. У призначенні платежу зазначено: повернення коштів за договором поставки №ДП-10/02/2022 від 10.02.2022.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України передбачено, що господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Оскільки після подачі позову відповідачем частково здійснено повернення попередньої оплати за договором, провадження у справі в частині вимог про стягнення 259 190,05 грн основного боргу підлягає закриттю за відсутністю предмета спору.

Належних та достатніх доказів відповідно до ст. 76, 77 ГПК України на підтвердження повернення відповідачем попередньої оплати за договором у розмірі 129 059,95 грн матеріали справи не містять.

За наведених обставин суд зазначає, що відповідач порушив свої зобов`язання за договором, не здійснив повернення попередньої оплати у повному обсязі, внаслідок чого у нього утворилася заборгованість перед позивачем у розмірі 129 059,05 грн, факт існування якої належним чином доведений та відповідачем не спростований.

За порушення відповідачем грошового зобов`язання позивачем заявлено до стягнення, за період з 16.05.2022 по 28.11.2022, 3% річних у розмірі 6 286,46 грн та інфляційні втрати у розмірі 37 396,24 грн.

Відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити 3% річних з простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до правових висновків Верховного Суду, викладених у постанові №918/631/19 від 22.09.2020, правовідношення, в якому у зв`язку із фактичним закінченням строку поставки у відповідача (постачальника, продавця) виникло зобов`язання повернути позивачу (покупцю) суму попередньої оплати (тобто сплатити грошові кошти) відповідно до ч. 2 ст. 693 ЦК України, є грошовим зобов`язанням, а тому відповідно на нього можуть нараховуватися інфляційні втрати та 3 % річних на підставі ч. 2 ст. 625 цього Кодексу.

Зобов`язання щодо повернення суми попередньої оплати фактично виникло у відповідача у зв`язку із закінченням обумовленого сторонами строку поставки (63 календарних дні з моменту отримання авансового платежу у розмірі 50%), який виходячи із суті зобов`язання сторін є тим строком, після настання якого постачальник (продавець) усвідомлював протиправний характер неповернення грошових коштів.

У відповідача (продавця) виникло зобов`язання повернути позивачу (покупцю) суму попередньої оплати (тобто сплатити грошові кошти) відповідно до ч. 2 ст. 693 ЦК України, ч. 1 ст. 530 ЦК України з наступного дня після спливу строку поставки, тобто з 16.05.2022.

Судом перевірено розрахунки інфляційних витрат та 3% річних, та встановлено, що наданий розрахунок інфляційних втрат є арифметично правильним, у зв`язку з чим суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог щодо стягнення інфляційних витрат.

Окрім того, позивачем заявлено до стягнення пеню за період з 16.05.2022 по 28.11.2022 у розмірі 99 030,34 грн.

Суд зазначає, що у зв`язку із реалізацією покупцем передбаченого ст. 693 ЦК України права вимоги про повернення суми попередньої оплати від продавця, у відповідача, як постачальника припинилось зобов`язання з поставки товару та виникло грошове зобов`язання перед позивачем, як покупцем, щодо повернення суми попередньої оплати на вимогу позивача у встановлений строк.

Відповідно до п. 9.3 договору, за прострочення строку поставки товарів більше ніж на 7 календарних днів, постачальник сплачує на користь покупця пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення.

Зазначеною умовою договору встановлено відповідальність за прострочення строку поставки товарів.

Відповідно до ч. 1 ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язань настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

За приписами ч. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно з ч. 1, 3 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 2 ст. 343 ГК України передбачено, що платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно зі ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Частинами 4, 6 ст. 231 ГК України передбачено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). Штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

З огляду на вищенаведене, розмір пені за порушення грошових зобов`язань встановлюється в договорі за згодою сторін. У тому випадку, коли правочин не містить в собі умов щодо розміру та бази нарахування пені, або містить умову про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, сума пені може бути стягнута лише в разі, якщо обов`язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом.

Позивачем не надано суду доказів того, що між сторонами укладено письмову угоду, якою передбачено відповідальність постачальника у вигляді пені та її розміру у випадку порушення строку повернення ним попередньої оплати вартості товару.

Суд встановив, що в даних правовідносинах законом (статтею 231 ГК України) не встановлений розмір штрафних санкцій, а отже застосування до відповідача такої міри відповідальності як стягнення пені за невиконання умов договору є договірною санкцією, яка в договорі не передбачені, а п. 9.3 договору передбачена відповідальність постачальника за інший вид правопорушення (прострочення строку поставки товару).

За таких обставин, суд дійшов висновку, що вимоги про стягнення пені за несвоєчасне повернення суми попередньої оплати задоволенню не підлягають.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача відсотків за користування чужими грошовими коштами у розмірі 49 515,17 грн, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 3 ст. 693 ЦК України, на суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати. Договором може бути встановлений обов`язок продавця сплачувати проценти на суму попередньої оплати від дня одержання цієї суми від покупця.

Згідно ст. 536 ЦК України, за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Позивач вказує, що договором поставки розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлений не був, проте такий розмір процентів передбачено ст. 1048 ЦК України, який за аналогією має бути застосований до спірних правовідносин сторін.

Як роз`яснив Пленум Вищого господарського суду України у п. 6.2 постанови "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" №14 від 17.12.2013, підставами для застосування до правовідносин сторін ст. 536 ЦК України є, по-перше, факт користування чужими коштами, по-друге - встановлення розміру відповідних процентів договором або чинним законодавством (наприклад, статтями 1048, 1054, 1061 ЦК України).

У той же час, із матеріалів справи вбачається та цього не заперечував позивач, що сторони не домовились про розмір процентів за користування грошовими коштами на підставі ст. 536, 693 ЦК України, а в законі такий розмір процентів за користування коштами, отриманими у якості попередньої оплати за договором поставки, прямо не визначений, тому нарахування зазначених процентів неможливе.

Посилання позивача на ст. 1048 ЦК України, якою передбачено нарахування процентів за договором про надання позики, суд визнає необґрунтованим, оскільки поставка та позика є різними за своєю правовою природою видами зобов`язань, що, в свою чергу, виключає можливість застосування до правовідносин поставки за аналогією права норм законодавства, які регулюють відносини позики. Вказана позиція викладена Верховним Судом у постанові від 27.03.2019 у справі №905/1313/18.

З огляду на зазначене, суд дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення процентів за користування чужими грошовими коштами в сумі 49 515,17 грн задоволенню не підлягають.

Посилання позивача на правову позицію викладену в постанові Верховного Суду від 18.11.2021 у справі №921/395/20 судом відхиляються, оскільки фактичні обставини справи №921/395/20 та розглядуваної справи є відмінними.

Разом з тим, на думку відповідача, враховуючи наявність форс-мажорних обставин (а саме, військову агресію Російської Федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану на території України, зволікання в діях самого позивача, не бажання позивача мирно врегулювати спір) є підстави для відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення штрафних санкцій.

Відповідно до п. 10.1 договору, сторони погодилися, що у разі виникнення обставин непереборної сили, а саме: війни, військових дій, блокади, ембарго, валютних обмежень, змін у законодавстві сторони, яка повинна виконати господарське зобов`язання, які унеможливлюють виконання стороною своїх зобов`язань за даним договором, пожеж, повеней, іншого стихійного лиха чи природних явищ, та безпосередньої дії таких обставин на сторону, яка повинна виконати господарське зобов`язання, сторона звільняється від виконання своїх зобов`язань на час дії зазначених обставин. У разі коли дія зазначених обставин триває більш, як 90 днів, кожна із сторін має право на розірвання договору і не несе відповідальності за таке розірвання за умови, що вона повідомить про це іншу сторону не пізніше 30 днів до розірвання. Достатнім доказом дії та терміну дії таких обставин є документ, виданий Торгово-промисловою палатою України або тієї країни, де сталися вказані обставини, яка матимуть безпосереднє відношення до виконання зобов`язань за даним договором.

Відповідно до ст. 617 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Дійсно, листом вих. №2024/02.0-7.1 від 28.02.2022 Торгово-промислова палата України на підставі ст. 14 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні", Статуту ТПП України, засвідчила форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили): військову агресію Російської Федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні". Враховуючи це, ТПП України підтверджує, що зазначені обставини з 24 лютого 2022 року до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними та об`єктивними обставинами для суб`єктів господарської діяльності та/або фізичних осіб по договору, окремим податковим та/чи іншим зобов`язанням/обов`язком, виконання яких/-го настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання відповідно яких/-го стало неможливим у встановлений термін внаслідок настання таких форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).

Відповідно до 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб`єктів малого підприємництва видається безкоштовно. Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.

Верховний Суд у постанові від 19.08.2022 по справі №908/2287/17 зазначив, що сертифікат торгово-промислової палати, який підтверджує наявність форс-мажорних обставин, не може вважатися беззаперечним доказом про їх існування, а повинен критично оцінюватися судом з урахуванням встановлених обставин справи та у сукупності з іншими доказами. Адже визнання сертифіката торгово-промислової палати беззаперечним та достатнім доказом про існування форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) без надання судом оцінки іншим доказам суперечить принципу змагальності сторін судового процесу.

У постанові Верховного Суду від 01.06.2021 у справі №910/9258/20 вказано, що статтею 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" визначено, що засвідчення дії непереборної сили шляхом видачі сертифікату про форс-мажорні обставини покладено на Торгово-промислову палату України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати; форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру, і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов`язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для даного конкретного випадку виконання зобов`язання; доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов`язання. Саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору.

У матеріалах справи відсутній сертифікат, виданий Торгово-промисловою палатою України чи уповноваженими регіональними торгово-промисловими палатами, що засвідчують наявність форс-мажорних обставин, які впливають на виконання зобов`язань саме за спірним договором.

Окрім того, як вбачається із матеріалів справи, відповідно до наказу від 01.04.2020 №04/3-А відповідач відновив роботу працівників виробничо-складського відділу з 1 квітня 2022 року. Проте, матеріали справи не містять доказів неможливості виконання відповідачем зобов`язань за спірним договором внаслідок настання форс-мажорних обставин.

Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

З огляду на вищевикладене, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані, безпідставні та такі, що не спростовують висновків суду.

Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Приписами ст. 76, 77 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із ст. 78, 79 ГПК України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

З урахуванням вищевикладених обставин, суд вважає позовні вимоги доведеними, обґрунтованими, такими, що відповідають фактичним обставинам справи і не спростовані належним чином і у встановленому законом порядку відповідачем, а відтак підлягають частковому задоволенню з урахуванням викладеного вище.

Відповідно до ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених вимог.

Окрім того, позивач просить стягнути з відповідача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 28 000,00 грн.

Згідно зі ст. 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Разом із тим, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (ч. 8 ст. 129 ГПК України).

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги ч. 3 ст. 126 ГПК України).

На підтвердження понесених витрат на правничу допомогу позивачем долучено до матеріалів справи копію договору №113 про надання правової допомоги від 28.02.2020 та додаткової угоди №4 від 10.11.2022; копії актів №2 від 31.01.2023 на суму 19 000,00 грн та №5 від 16.02.2023 на суму 9 000,00 грн.

Витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх вартість уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (п. 1 ч. 2 ст. 126 цього Кодексу).

Аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19, від 22.11.2019 у справі №910/906/18, від 04.06.2020 у справі №906/598/19, від 15.04.2021 у справі №905/717/20.

З урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, суд може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 20.11.2018 по справі №910/23210/17 та від 24.01.2019 у справі №910/15944/17.

Розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо) (ч. 8 ст. 129 ГПК України).

Вирішуючи питання про розподіл витрат, пов`язаних з наданням правничої допомоги адвокатом у даній справі у заявленому розмірі, судом враховано, що розмір гонорару визначено за погодженням адвоката з клієнтом і є фіксованим, послуги адвоката було реально надані позивачеві і це підтверджується матеріалами справи, також судом взято до уваги рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду адвокатом документів, їх значення для спору.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалено рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі №905/1795/18, від 08.04.2020 у справі №922/2685/19, від 30.11.2020 у справі №922/2869/19.

З огляду на викладене, враховуючи складність справи та розумну необхідність витрат для даної справи у суді першої інстанції, зважаючи на обсяг наданих адвокатських послуг, на переконання суду, співмірною є компенсація витрат позивача на професійну правничу допомогу в сумі 20 000 грн, розмір якої є доведеним та обґрунтованим, у зв`язку з чим вимоги позивача про стягнення витрат на правову допомогу підлягають задоволенню.

Керуючись ст. 86, 129, 231, 233, 236-240, 250-252 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Закрити провадження в частині вимог про стягнення 259 190,05 грн.

2. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Конструктивні технології" - задовольнити частково.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Опекс Енергосистеми" (01011, м. Київ, вул. Арсенальна, буд. 15, кв. 30, код ЄДРПОУ - 30521500) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Конструктивні технології" (08301, Київська область, м. Бориспіль, вул. Ботанічна, буд. 1/6, кімн. 13, код ЄДРПОУ - 42205895) 129 059 (сто двадцять дев`ять тисяч п`ятдесят дев`ять) грн 95 коп. - суми основного боргу, 37 396 (тридцять сім тисяч триста дев`яносто шість) грн 24 коп. - інфляційних втрат, 6 286 (шість тисяч двісті вісімдесят шість) грн 46 коп. - 3% річних, 6 478 (шість тисяч чотириста сімдесят вісім) грн 99 коп. - витрат по сплаті судового збору та 20 000 (двадцять тисяч) грн - витрат на професійну правничу допомогу.

4. У задоволенні іншої частини позову - відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

На рішення може бути подано апеляційну скаргу протягом 20 днів з дня підписання повного тексту.

Рішення суду набирає законної сили у порядку та строки, передбачені ст. 241 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя Н.І. Зеленіна