Рішення

від 27.03.2023 по справі 910/732/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27.03.2023Справа № 910/732/23Суддя Господарського суду міста Києва Трофименко Т.Ю., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) представників сторін справу

за позовом Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фенікс Бізнес Груп"

про стягнення 445 196,13 грн,

УСТАНОВИВ:

До Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Публічного акціонерного товариства "Акціонерний промислово-інвестиційний банк" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фенікс Бізнес Груп" про стягнення 445 196,13 грн, обґрунтована неналежним виконанням зобов`язань за договором оренди № 09/14-421/7/21 від 01.07.2021.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.01.2023 прийнято вищевказану позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/732/23, вирішено справу розглядати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (без проведення судового засідання).

Частиною 5 ст. 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Частиною 5 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі у порядку, визначеному законом, - у випадку наявності в особи офіційної електронної адреси, або рекомендованим листом з повідомленням про вручення, якщо така адреса відсутня.

Відповідно до ч. 11 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Ухвала про відкриття провадження у справі була направлена позивачу рекомендованим листом з повідомленням про вручення та отримана ним, що підтверджується повернутим на адресу суду рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.

Отже, суд належним чином виконав свій обов`язок щодо повідомлення позивача про розгляд справи.

Також, ухвала про відкриття провадження у справі № 910/732/23 була надіслана рекомендованим листом з повідомленням про вручення (поштове відправлення № 0105493558311) на адресу відповідача, яка зазначена у позовній заяві та у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (03127, м. Київ, вул. Сєченова, буд. 3), однак конверт повернувся до суду 22.02.2023 не врученим із зазначенням причин повернення «неправильно зазначена (відсутня) адреса» (неповна адреса).

Положеннями ст. 10 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» визначено, що якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.

Відповідно до п. 5 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Отже, з огляду на підставу повернення до суду конверту з ухвалою, надісланою відповідачу за дійсною адресою його місцезнаходження, суд доходить висновку, що ухвала про відкриття провадження у справі вважається йому врученою.

Крім того, відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону України «Про доступ до судових рішень», усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Судові рішення, внесені до Єдиного державного реєстру судових рішень, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України «Про доступ до судових рішень»).

Відтак, відповідач мав право та не був позбавлений можливості ознайомитись з ухвалою про відкриття провадження у справі в Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Статтею 113 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що строки, в межах яких вчиняються процесуальні дії, встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені, - встановлюються судом.

За приписами ч. 8 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі. Суд має встановити такий строк подання відзиву, який дозволить відповідачу підготувати його та відповідні докази, а іншим учасникам справи - отримати відзив не пізніше першого підготовчого засідання у справі.

Пунктом 3 резолютивної частини ухвали Господарського суду міста Києва від 18.01.2023 у справі № 910/732/23 встановлено відповідачу строк на подання відзиву з долученими до нього доказами та з доказами його направлення позивачу - протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення даної ухвали.

Однак, відповідач своїм правом на подання відзиву на позов у визначений судом у відповідності до положень Господарського процесуального кодексу України строк не скористався.

За таких обставин, справа підлягає вирішенню за наявними матеріалами з огляду на приписи ч. 9 ст. 165 та ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

01.07.2021 між Публічним акціонерним товариством "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фенікс Бізнес Груп» (орендар) укладено договір оренди № 09/14-421/7/21 (надалі - Договір), за умовами п. 1.1. якого орендодавець передає, а орендар приймає у строкове платне користування нерухоме та рухоме майно, за адресою: м. Київ, проспект Голосіївський, будинок 92/1, приміщення 68:

- нерухоме майно, площею 349,8 кв.м. (надалі - об`єкт оренди-1);

- нерухоме майно, площею 70,00 кв.м. (надалі - об`єкт оренди-2), надалі разом - Об`єкт оренди, загальна площа якого становить 419,80 кв.м.

Відповідно до п. 1.4. Договору орендар буде використовувати Об`єкт оренди для розміщення офісу (неспеціалізована оптова торгівля та роздрібна торгівля).

За умовами п. 2.1., 2.3. Договору передача Об`єкту оренди здійснюється за актом приймання-передачі, що підписується уповноваженими представниками сторін. Об`єкт оренди вважається переданим в оренду з моменту підписання уповноваженими представниками сторін акту приймання-передачі Об`єкту оренди.

Згідно з положеннями п. 2.2. Договору Об`єкт оренди повинен бути переданим на наступних умовах: в 10-денний календарний строк з моменту виконання орендарем п. 4.6. цього Договору, орендодавець передає орендарю об`єкт оренди-1; протягом 3 місяців починаючи з дати передання орендодавцем орендареві об`єкта оренди-1, орендодавець передає орендареві об`єкт оренди-2.

Відповідно до п. 4.1.1. Договору з моменту підписання сторонами акту приймання-передачі нерухомого майна відповідно до п. 2.2.1. Договору, орендна плата в місяць за користування об`єктом оренди-1, у зв`язку із виконанням орендарем п. 5.3.20. Договору, становить: з першого по чотирнадцятий місяць оренди - 52 958,12 грн у т.ч. ПДВ; починаючи з п`ятнадцятого місяця оренди - 80 454,00 грн у т.ч. ПДВ.

Відповідно до п. 4.1.2. Договору з моменту підписання сторонами акту приймання-передачі нерухомого майна відповідно до п. 2.2.2. Договору, орендна плата в місяць за користування об`єктом оренди-2 становить: з першого по чотирнадцятий місяць оренди - 10 597,68 грн у т.ч. ПДВ; починаючи з п`ятнадцятого місяця оренди - 16 100,00 грн у т.ч. ПДВ.

Щомісячно орендар сплачує орендну плату в розмірі, передбаченому п. 4.1. цього Договору, крім того відшкодовує орендодавцю фактичні витрати, пов`язані з утриманням Об`єкту оренди та прибудинкової території (крім того ПДВ) (п. 4.2. Договору).

Відповідно до п. 4.2.1. Договору щомісячно до 15 числа поточного місяця орендодавець нараховує орендну плату за поточний місяць та направляє орендарю в електронній формі рахунки, а орендар на підставі отриманих від орендодавця в електронній формі рахунків сплачує нараховану орендну плату за поточний місяць не пізніше 20 числа поточного місяця.

Пунктом 4.2.2. Договору визначено, що орендар на підставі виставлених орендодавцем рахунків протягом 5 робочих днів з дня їх направлення орендодавцем в електронній формі, відшкодовує фактичні витрати орендодавця за комунальними послугами та іншими послугами, пов`язаними з утриманням Об`єкту оренди і прибудинкової території, а саме: активна електроенергія, водопостачання та водовідведення, теплопостачання (опалення), утримання будівлі, в якій знаходиться Об`єкт оренди, та її прибудинкової території, вивіз сміття - у повному обсязі. Витрати, що не передбачені п. 4.2.2. Договору, входять до складу орендної плати.

У разі неотримання рахунку орендарем від орендодавця за 3 календарні дні до закінчення строку сплати, визначеного п. 4.2. цього Договору, орендар зобов`язаний сплачувати орендну плату у розмірі згідно з рахунком за попередній період/місяць або згідно з умовами Договору.

У випадку виникнення заборгованості орендаря перед орендодавцем зі сплати орендної плати та інших платежів за цим Договором, орендарю направляється вимога, враховуючи положення ст. 625 Цивільного кодексу України.

Відповідно до умов п. 4.4. Договору орендодавець нараховує, а орендар сплачує орендодавцю орендну плату та інші платежі за цим Договором протягом строку оренди, починаючи з дня укладення акту приймання-передачі Об`єкту оренди по дату укладення акту приймання-передачі Об`єкту оренди (повернення з оренди) включно.

У п. 4.10. Договору сторони узгодили, що підписання акту приймання-передачі є підтвердженням факту настання права строкового платного користування Об`єктом оренди з дня його підписання упродовж всього періоду оренди та додаткового підтвердження шляхом складення щомісячних актів наданих послуг не потребує.

Пунктом 4.11. Договору визначено порядок зарахування орендодавцем коштів, які надійдуть від орендаря, у випадку наявності у останнього заборгованості з платежів, передбачених цим Договором.

Пунктом 5.3.2. Договору визначено обов`язок орендаря своєчасно здійснювати орендні та інші платежі за цим Договором.

Цей Договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами і діє до повного виконання сторонами зобов`язань згідно з цим Договором (п. 11.1. Договору).

06.07.2021 сторонами підписано Акт приймання-передачі об`єкту оренди за адресою: м. Київ, проспект Голосіївський, буд. 92/1, приміщення 68, загальною площею 349,80 кв.м. (об`єкт оренди-1).

30.09.2021 сторонами підписано Акт приймання-передачі об`єкту оренди за адресою: м. Київ, проспект Голосіївський, буд. 92/1, приміщення 68, загальною площею 70,00 кв.м. (об`єкт оренди-2).

Листом від 01.07.2022 № Вих. 0107/2022-01 відповідач звернувся до позивача з проханням укласти акт повернення майна із оренди та підтвердив наміри щодо сплати накопиченої заборгованості.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказує на порушення відповідачем умов підпунктів 4.2.1 та 4.2.2. Договору та не оплату ним рахунків з орендної плати на суму 70 372,16 грн та рахунків з відшкодування комунальних платежів на суму 365 100,46 грн, у зв`язку з чим 03.10.2022 позивачем направлено на електронну адресу відповідача лист із вимогою сплатити наявну заборгованість за Договором. У зв`язку з невиконанням відповідачем умов Договору в частині повного та своєчасного внесення плати за відшкодування комунальних витрат, позивачем нараховано до стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 480,15 грн, інфляційні втрати у розмірі 1 240,68 грн та пеню у розмірі 8 002,68 грн.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначає наступне.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частина 1 ст. 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно зі ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 ст. 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).

Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною 1 ст. 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України).

Суд встановив, що укладений між сторонами Договір за своєю правовою природою є договором оренди, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 58 Цивільного кодексу України та Глави 30 Господарського кодексу України.

Вказаний Договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов`язань, а саме майново-господарських зобов`язань згідно ст. ст. 173, 174, 175, 283, 284, 285, 286 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 202, 509, 759, 793, 797 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Згідно з ч. 6 ст. 283 Господарського кодексу України до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язаний передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

За найм (оренду) майна з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму (ч. 1 ст. 762 Цивільного кодексу України).

Частиною 5 ст. 762 Цивільного кодексу України визначено, що плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Частинами 1, 4 ст. 286 Господарського кодексу України орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

Згідно зі статтями 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Матеріалами справи підтверджено (акти приймання-передачі об`єктів оренди -1, -2 від 06.07.2021 та від 30.09.2021), що відповідачем отримано Об`єкт оренди за Договором у користування, з огляду на що останній набув прав та обов`язків орендаря.

Згідно з ч. 4 ст. 284 Господарського кодексу України строк договору оренди визначається за погодженням сторін. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення строку дії договору він вважається продовженим на такий самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Частиною 2 ст. 291 Господарського кодексу України встановлено, що договір оренди припиняється у разі закінчення строку, на який його було укладено.

Пунктами 3.1., 3.2. Договору передбачено, що строк оренди складає 24 місяці з моменту прийняття Об`єкту оренди орендарем за актом приймання-передачі Об`єкту оренди. Строк оренди згідно з цим Договором може бути змінений сторонами шляхом укладення в письмовій формі договору про внесення змін до цього Договору, якщо інше не передбачено умовами Договору.

Листом від 01.07.2022 № Вих. 0107/2022-01 відповідач звернувся до позивача з проханням укласти акт повернення майна із оренди та підтвердив наміри щодо сплати накопиченої заборгованості.

30.09.2022 сторонами підписано акт приймання-передачі (повернення з оренди) Об`єкту оренди, а саме: нерухомого майна, загальною площею 419,8 кв.м. та рухомого майна, що знаходиться за адресою: м. Київ, проспект Голосіївський, буд. 92/1, приміщення 68.

Отже, у суду наявні підстави вважати, що з 30.09.2022 Об`єкт оренди є повернутим орендодавцю, а тому правовідносини з оренди вказаного об`єкта між сторонами є такими, що припинилися з вказаної дати.

Водночас, за умовами п. 11.1. Договору, цей Договір діє до повного виконання сторонами зобов`язань згідно з цим Договором.

Позивач стверджує, що відповідач не виконав своїх договірних зобов`язань зі сплати у повному обсязі орендних платежів та комунальних послуг згідно наступних рахунків: -

1) З орендної плати: рахунок фактура № 231 від 26.09.2022 на суму 38 594,26 грн; рахунок фактура № 231 від 28.06.2022 на суму 31 777,90 грн;

2) З відшкодування комунальних витрат: рахунок фактура № 231 від 25.08.2022 на суму 28 419,04 грн; рахунок фактура № 231 від 25.08.2022 на суму 51 290,15 грн; рахунок фактура № 231 від 08.09.2022 на суму 3 794,35 грн; рахунок фактура № 1 979 від 31.05.2022 на суму 186 563,15 грн; рахунок фактура № 231 від 04.08.2022 на суму 6 698,11 грн; рахунок фактура № 231 від 25.08.2022 на суму 82 439,56 грн; рахунок фактура № 231 від 16.11.2022 на суму 3 794,35 грн; рахунок фактура № 231 від 08.11.2022 на суму 279,84 грн; рахунок фактура № 231 від 07.11.2022 на суму 15 988,15 грн; рахунок фактура № 231 від 31.10.2022 на суму 3 142,32 грн; рахунок фактура № 231 від 26.10.2022 на суму 31 774,66 грн; рахунок фактура № 231 від 26.09.2022 на суму 295,99 грн; рахунок фактура № 231 від 26.09.2022 на суму 246,52 грн; рахунок фактура № 231 від 21.09.2022 на суму 362,88 грн; рахунок фактура № 231 від 19.09.2022 на суму 260,99 грн; рахунок фактура № 231 від 12.09.2022 на суму 3 491,58 грн; рахунок фактура № 231 від 08.09.2022 на суму 3 794,35 грн; рахунок фактура № 231 від 08.09.2022 на суму 3 794,35 грн; рахунок фактура № 231 від 08.09.2022 на суму 3 794,35 грн; рахунок фактура № 231 від 08.09.2022 на суму 3 794,35 грн, рахунок фактура № 231 від 08.09.2022 на суму 3 794, 35 грн, рахунок фактура № 231 від 08.09.2022 на суму 3 794,35 грн, рахунок фактура № 231 від 08.09.2022 на суму 3 794,35 грн.

Зазначені рахунки одночасно є актом приймання-передачі наданих послуг.

Як встановлено судом, з урахуванням положень ст. 530 Цивільного кодексу України та приписів підпунктів 4.2.1. та 4.2.2. Договору відповідач повинен був сплачувати орендну плату до не пізніше 20 числа поточного місяця, а відшкодування вартості комунальних послуг - протягом 5 робочих днів з дня направлення орендодавцем рахунків в електронній формі.

Матеріали справи містять докази надсилання на електронну адресу відповідача, зазначену в розділі 12 Договорі, вказаних вище рахунків, окрім рахунків № 231 від 26.09.2022 на суму 38 594,26 грн, № 231 від 25.08.2022 на суму 28 419,04 грн, № 231 від 25.08.2022 на суму 51 290,15 грн, № 1979 від 31.05.2022 на суму 186 563,15 грн, № 231 від 28.06.2022 на суму 31 777,90 грн, № 231 від 04.08.2022 на суму 6 698,11 грн, № 231 від 25.08.2022 на суму 82 439,56 грн.

Крім того, судом встановлено, що позивачем направлялись на електронну адресу відповідача 18.08.2022 та 03.10.2022 листи із вимогою сплатити наявну заборгованість з орендних платежів та відшкодування комунальних витрат за Договором.

Позивачем долучено до матеріалів справи розрахунок заборгованості відповідача за Договором оренди № 09/14-421/7/21 від 01.07.2021, з якого вбачається, що відповідачем частково відшкодовувалися витрати орендодавця за Договором, однак станом на момент звернення до суду із позовом за відповідачем обліковується заборгованість в загальній сумі 435 472,62 грн.

Водночас, матеріали справи не містять жодних доказів наявності у відповідача письмових зауважень щодо виконання позивачем зобов`язань за Договором, як і не містять спростувань відповідача правомірності визначеного у наданих позивачем рахунках розміру заборгованості.

Станом на час розгляду справи доказів здійснення відповідачем оплати заборгованості в загальній сумі 435 472,62 грн матеріали справи не містять.

Враховуючи зазначене, судом встановлено, що грошове зобов`язання відповідача з оплати орендних платежів та відшкодування комунальних платежів на момент звернення з даним позовом до суду настало.

Перевіривши надані позивачем докази на підтвердження наявної у відповідача заборгованості по орендним платежам та відшкодуванням комунальних витрат у загальному розмірі 435 472,62 грн, суд дійшов висновку, що позовні вимоги у цій частині підлягають частковому задоволенню, а саме у розмірі 365 478,68 грн (судом не визнаються обгрунтованими вимоги щодо стягнення з відповідача суми коштів у розмірі 69 993,94 грн згідно рахунку-фактури № 1979 від 31.05.2022, оскільки позивачем нараховано відшкодування теплопостачання згідно Договору за 02.12.2022-31.12.2022, тобто за період, у який відповідач не користувався Об`єктом оренди, адже повернув його згідно з актом приймання-передачі (повернення з оренди) від 30.09.2022.

Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача 3% річних у розмірі 480,15 грн, інфляційні втрати у розмірі 1 240,68 грн та пеню у розмірі 8 002,68 грн за невчасне внесення плати за відшкодування комунальних витрат за загальний період з 19.09.2022 по 02.01.2023 за рахунками № 231: від 08.09.2022, від 12.09.2022, від 19.09.2022, від 21.09.2022, від 26.09.2022, від 26.10.2022, від 31.10.2022, від 07.11.2022, від 08.11.2022.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Розмір штрафних санкцій відповідно до ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

У ст. 549 Цивільного кодексу України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до п. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Відповідно до п. 8.1. Договору у разі невиконання або неналежного виконання зобов`язань за цим Договором сторони несуть відповідальність згідно з чинним законодавством України та винна сторона відшкодовує іншій стороні спричинені цим збитки.

За умовами п. 8.2. Договору у випадку прострочення строку сплати орендної плати та/або інших платежів за цим Договором орендар сплачує орендодавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, діючої в період сплати пені, від суми боргу за кожний день прострочення. Пеня нараховується орендодавцем, починаючи з дня фактичного виникнення обставин, які є підставою для її нарахування, і до дня фактичного припинення таких обставин, при цьому сторони погоджуються, що вказані строки нарахування пені є такими, що погоджені сторонами за Договором, у розумінні ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України.

Здійснивши перевірку наданого позивачем розрахунку пені, судом встановлено його помилковість, оскільки позивачем не вірно визначено період нарахування та не враховано п. 4.2.2. Договору, а тому сума пені, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, не виходячи за межі визначеного позивачем періоду, за перерахунком суду, становить 7661,43 грн. В іншій частині позовних вимог щодо стягнення пені позивачу належить відмовити.

Пунктом 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитору зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. Сторони договору можуть зменшити або збільшити передбачений законом розмір процентів річних. (п.п. 4.1, 4.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань» №14 від 17.12.2013).

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція). (п.п. 3.1, 3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань» №14 від 17.12.2013)

Перевіривши розрахунок інфляційних втрат, суд зазначає, що за перерахунком суду з урахуванням положень п. 4.2.2. Договору, сума таких втрат є більшою, ніж заявлено позивачем, однак оскільки відповідно до ч. 2 ст. 237 Господарського процесуального кодексу України суд при ухваленні рішення не може виходити за межі заявлених позовних вимог, вимоги щодо стягнення інфляційних втрат підлягають задоволенню у заявленому позивачем розмірі, а саме - 1 240,68 грн.

Здійснивши перевірку наданого позивачем розрахунку 3% річних, суд встановив, що такий розрахунок є невірним, оскільки визначені позивачем періоди нарахування 3% річних не відповідають положенням п. 4.2.2. Договору, а тому, за перерахунком суду з відповідача на користь позивача, не виходячи за межі визначеного позивачем періоду, підлягають стягненню 3% річних у розмірі 459, 69 грн.

Відповідно до ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Тлумачення змісту статті 79 Господарського процесуального кодексу України свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (зазначену правову позиція викладено у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Отже, враховуючи принцип змагальності сторін, суд вважає, що позивач підтвердив більш вірогідними доказами обставини наявності заборгованості відповідача за Договором, аніж це спростував відповідач.

За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи встановлені обставини, виходячи з меж заявлених позовних вимог, суд доходить висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись статтями 74, 76-80, 86, 129, 236 - 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Фенікс Бізнес Груп" (вул. Сєченова, 3, м. Київ, 03127, ідентифікаційний код 43694166) на користь Публічного акціонерного товариства "Акціонерний промислово-інвестиційний банк" (вул. Малопідвальна, 8, м. Київ, 01001, ідентифікаційний код 00039002) заборгованість у розмірі 365 478,68 грн, пеню у розмірі 7661,43 грн, інфляційні втрати у розмірі 1 240,68 грн, 3% річних у розмірі 459, 69 грн та судовий збір у розмірі 5622,60 грн.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північного апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Дата складання та підписання повного тексту рішення: 27.03.2023.

Суддя Т.Ю. Трофименко