Рішення

від 27.03.2023 по справі 910/199/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

27.03.2023Справа № 910/199/23

Господарський суд міста Києва в складі судді Коткова О.В., розглянувши у спрощеному позовному провадженні справу № 910/199/23

за позовом Державного підприємства «Міжнародний аеропорт «Бориспіль»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Санеко Гурме»

про стягнення грошових коштів

Без виклику учасників судового процесу.

СУТЬ СПОРУ:

03 січня 2023 року до Господарського суду міста Києва від Державного підприємства «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» (позивач) надійшла позовна заява № 35-28/7-75 від 30.12.2022 року до Товариства з обмеженою відповідальністю «Санеко Гурме» (відповідач) про стягнення заборгованості у розмірі 15 497,92 грн., з них: основного боргу - 12 702,85 грн. (дванадцять тисяч сімсот дві гривні 85 копійок), пені - 1805,31 грн. (одна тисяча вісімсот п`ять гривень 31 копійка), інфляційних втрат - 843,04 грн. (вісімсот сорок три гривні 04 копійки) та 3% річних - 146,72 грн. (сто сорок шість гривень 72 копійки).

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за договором № 02.5-14/2-127 від 31.07.2019 року в частині своєчасної оплати наданих позивачем телекомунікаційних послуг, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем за вказаним правочином.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.01.2023 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/199/23, ухвалено розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін; встановлено відповідачу строк у п`ятнадцять днів з дня вручення даної ухвали для подання відзиву на позов із урахуванням вимог, передбачених статтею 165 Господарського процесуального кодексу України, з викладенням мотивів повного або часткового відхилення вимог позивача з посиланням на діюче законодавство; докази направлення відзиву позивачу.

Так, ухвалу суду про відкриття провадження у даній справі було направлено Товариству з обмеженою відповідальністю «Санеко Гурме» за адресою: 01010, м. Київ, вул. Омеляновича-Павленка Михайла, 4/6, яка вказана в позовній заяві та відповідає адресі місцезнаходження у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Водночас, суд звертає увагу, що поштове відправлення з ухвалою суду про відкриття провадження у даній справі не було вручене відповідачу та було повернуте до суду з відміткою у довідці відділення поштового зв`язку «за закінченням терміну зберігання» - 23.02.2023 року.

Згідно приписів ч. 7 ст. 120 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

В п. 5 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України визначено, що днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Виходячи зі змісту статей 120, 242 Господарського процесуального кодексу України, пунктів 11, 17, 99, 116, 117 Правил надання послуг поштового зв`язку, суд дійшов висновку, що у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії або судове рішення направлено судом рекомендованим листом за належною поштовою адресою, яка була надана суду відповідною стороною, і судовий акт повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то необхідно вважати, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії або про прийняття певного судового рішення у справі.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 14.08.2020 року у справі № 904/2584/19.

Встановлений порядок надання послуг поштового зв`язку, доставки та вручення рекомендованих поштових відправлень, строк зберігання поштового відправлення забезпечує адресату можливість вжити заходів для отримання такого поштового відправлення та, відповідно, ознайомлення з судовим рішенням.

Враховуючи відсутність в матеріалах справи підтверджень наявності порушень оператором поштового зв`язку вимог Правил надання послуг поштового зв`язку, суд вважає, що факт неотримання відповідачем поштової кореспонденції, якою суд, з додержанням вимог процесуального закону, надсилав ухвалу про відкриття провадження у справі за належною адресою та яка повернулася до суду у зв`язку з її неотриманням адресатом, залежав від волевиявлення самого адресата, тобто мав суб`єктивний характер та є наслідком неотримання адресатом пошти під час доставки за вказаною адресою і незвернення самого одержувача кореспонденції до відділення пошти для отримання рекомендованого поштового відправлення.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.09.2020 року у справі № 910/9791/18.

Отже, керуючись приписами п. 5 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України, суд дійшов висновку, що днем вручення відповідачу ухвали про відкриття провадження у справі від 17.01.2023 року у справі № 910/199/23 є 23.02.2023 року.

Тобто, строк для надання відзиву на позовну заяву до 10.03.2023 року (включно).

На адресу суду від відповідача відзиву на позов, клопотань, заяв тощо не надходило.

Відповідно до ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

За таких обставин, приймаючи до уваги, що відповідач так і не скористався наданими йому процесуальними правами, а за висновками суду у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами (ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України).

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

31.07.2019 року між Державним підприємством «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» (надалі - позивач, аеропорт) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Санеко Гурме» (надалі - відповідач, абонент) укладено договір про надання телекомунікаційних послуг № 02.5-14/2-127 (надалі - договір), відповідно до п. 1.1. якого аеропорт надає, а абонент отримує та оплачує телекомунікаційні послуги, що перелічені в пункті 4.1. договору (послуги).

Відповідно до п. 3.4.2. договору абонент зобов`язаний виконувати умови договору, своєчасно оплачувати отримані послуги в розмірах і строки, встановлені договором.

Згідно з п. 4.5. договору аеропорт щомісячно виставляє абоненту рахунок-фактуру за надані послуги за розрахунковий період та складає акт приймання-здачі виконаних послуг.

Пунктом 4.6. договору визначено, що абонент з 10-го числа місяця, що слідує за звітним, самостійно одержує в бухгалтерії аеропорту рахунок та акт. Абонент несе відповідальність за вчасне отримання рахунку та акту, датою отримання рахунку та акту вважається 15 число, незалежно від дати його фактичного отримання. Сплата рахунку проводиться абонентом до 20 числа того ж місяця. Акт абонент зобов`язаний підписати та повернути в бухгалтерію аеропорту протягом 5-ти календарних днів з дати його отримання або надати в цей строк вмотивовану відмову від його підписання. Якщо протягом 5-ти календарних днів акт не буде повернутий аеропорту та не надана в цей строк вмотивована відмова від його підписання, він вважається підписаним сторонами.

За змістом п. 7.1. договору договір є чинним з дати його укладання сторонами та діє протягом 1 (одного) року. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору протягом одного місяця до закінчення строку його чинності, договір вважається продовженим на кожен наступний рік на тих самих умовах (п. 7.1.1. договору).

Відповідно до п. 10.6. договору всі документи (листи, повідомлення, інша кореспонденція та т.і.), що будуть відправлені аеропортом на адресу абонента, вказану у договорі, вважаються такими, що були відправлені належним чином належному отримувачу до тих пір, поки абонент письмово не повідомить аеропорт про зміну свого місцезнаходження (із доказами про отримання аеропортом такого повідомлення). Уся кореспонденція, що направляється аеропортом, вважається отриманою абонентом не пізніше 14 календарних днів з моменту її відправки аеропортом на адресу абонента, зазначену в договорі, якщо інше не передбачено умовами договору.

Згідно листа № 03-16 від 09.07.2019 року ТОВ «Санеко Гурме» було підключено до мережі Інтернет (Інтернет 5) в кількості 1 шт. в терміналі Д, 2-й поверх, приміщення № 240, про що сторонами було складено акт виконаних робіт № 23-26/4-309 від 20.08.2019 року.

На виконання умов договору № 02.5-14/2-127 від 31.07.2019 року позивач склав акти приймання-здачі виконаних послуг на загальну суму 12 702,85 грн., а саме: від 31.01.2022 року на суму 1440,00 грн., № 312253 від 28.02.2022 року на суму 1440,00 грн. (до акту були внесені зміни, які полягали у коригуванні суми вартості наданих послуг в частині її зменшення на 257,15 грн.), № 316017 від 31.05.2022 року на суму 1440,00 грн., № 317130 від 30.06.2022 року на суму 1440,00 грн., № 317563 від 31.07.2022 року на суму 1440,00 грн., № 318295 від 31.08.2022 року на суму 1440,00 грн., № 319603 від 30.09.2022 року на суму 1440,00 грн., № 320023 від 31.10.2022 року на суму 1440,00 грн., від 30.11.2022 року на суму 1440,00 грн.

Також на виконання умов договору № 02.5-14/2-127 від 31.07.2019 року позивач виставив відповідачу рахунки-фактури: № 14/61 від 31.01.2022 року на суму 1440,00 грн., № 14/134 від 28.02.2022 року на суму 1440,00 грн., № 14/227 від 31.05.2022 року на суму 1440,00 грн., № 14/250 від 30.06.2022 року на суму 1440,00 грн., № 14/275 від 31.07.2022 року на суму 1440,00 грн., № 14/294 від 31.08.2022 року на суму 1440,00 грн., № 14/309 від 30.09.2022 року на суму 1440,00 грн., № 14/325 від 31.10.2022 року на суму 1440,00 грн., № 14/340 від 30.11.2022 року на суму 1440,00 грн.

Позивач вказує, що в порушення умов п. 4.6. договору відповідач не отримав в бухгалтерії аеропорту вищевказані акти та рахунки-фактури, у зв`язку з чим 21.12.2022 року ці акти та рахунки-фактури були направлені на електронну адресу відповідача, зазначену в п. 9 договору: office@sunecogroup.com, на підтвердження чого позивач надав роздруківку повідомлення зі службової поштової скриньки бухгалтера ДП «Міжнародний аеропорт «Бориспіль».

Крім того, вищевказані акти та рахунки-фактури були підписані позивачем та направлені відповідачу за допомогою модуля електронного документообігу в програмному забезпеченні «M.E.DOC».

Як вказує позивач, відповідач заборгованість у розмірі 12 702,85 грн. не сплатив, внаслідок чого у відповідача, за розрахунками позивача, утворилась заборгованість перед позивачем у розмірі 12 702,85 грн.

Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача санкції за неналежне виконання останнім зобов`язання щодо оплати послуг.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Пунктом 1 ст. 11 Цивільного кодексу України визначено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу.

Нормами ст. 11 Цивільного кодексу України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, інші юридичні факти.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

За приписами ст. 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За приписами ст. ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобов`язання виникають, зокрема, з договору.

Згідно зі ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

За договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором (ст. 901 Цивільного кодексу України).

За приписами ч. 1 ст. 903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки, та в порядку, що встановлені договором.

Як вже було встановлено судом вище, 31.07.2019 року між позивачем (аеропорт) та відповідачем (абонент) було укладено договір про надання телекомунікаційних послуг № 02.5-14/2-127, за умовами якого аеропорт зобов`язався надати, а абонент отримати та оплатити телекомунікаційні послуги.

Як свідчать матеріали справи, на виконання умов договору № 02.5-14/2-127 від 31.07.2019 року позивач склав акти приймання-здачі виконаних послуг на загальну суму 12 702,85 грн., а саме: від 31.01.2022 року на суму 1440,00 грн., № 312253 від 28.02.2022 року на суму 1440,00 грн. (до акту були внесені зміни, які полягали у коригуванні суми вартості наданих послуг в частині її зменшення на 257,15 грн.), № 316017 від 31.05.2022 року на суму 1440,00 грн., № 317130 від 30.06.2022 року на суму 1440,00 грн., № 317563 від 31.07.2022 року на суму 1440,00 грн., № 318295 від 31.08.2022 року на суму 1440,00 грн., № 319603 від 30.09.2022 року на суму 1440,00 грн., № 320023 від 31.10.2022 року на суму 1440,00 грн., від 30.11.2022 року на суму 1440,00 грн. та виставив відповідачу рахунки-фактури: № 14/61 від 31.01.2022 року на суму 1440,00 грн., № 14/134 від 28.02.2022 року на суму 1440,00 грн., № 14/227 від 31.05.2022 року на суму 1440,00 грн., № 14/250 від 30.06.2022 року на суму 1440,00 грн., № 14/275 від 31.07.2022 року на суму 1440,00 грн., № 14/294 від 31.08.2022 року на суму 1440,00 грн., № 14/309 від 30.09.2022 року на суму 1440,00 грн., № 14/325 від 31.10.2022 року на суму 1440,00 грн., № 14/340 від 30.11.2022 року на суму 1440,00 грн.

При цьому позивач вказує, що відповідач вищевказані акти та рахунки-фактури в бухгалтерії аеропорту не отримав, тому 21.12.2022 року ці акти та рахунки-фактури були направлені на електронну адресу відповідача, зазначену в п. 9 договору: office@sunecogroup.com, що підтверджується наявними у матеріалах справи доказами.

Матеріалами справи також підтверджується, що вищевказані акти та рахунки-фактури були підписані позивачем та направлені відповідачу за допомогою модуля електронного документообігу в програмному забезпеченні «M.E.DOC».

Судом встановлено, що відповідач вищезазначені акти приймання-здачі виконаних послуг не підписав, мотивованої відмови від їх підписання не надав.

З огляду на положення пункту 4.6. договору послуги вважаються прийнятими відповідачем без зауважень.

Положеннями ст. 530 Цивільного кодексу України встановлено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

В пункті 4.6. договору визначено, що сплата рахунку проводиться абонентом до 20 числа того ж місяця.

Відповідно до статті 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.

Згідно зі статтею 252 Цивільного кодексу України строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

За приписами частини 1 статті 253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день (ч. 5 ст. 254 ЦК України).

Отже, виходячи з умов п. 4.6. договору, строк оплати послуг за січень 2022 року є таким, що настав 21.02.2022 року (20.02.2022 року перепадає на вихідний день - на неділю), за лютий 2022 року - 21.03.2022 року (20.03.2022 року перепадає на вихідний день - на неділю), за травень 2022 року - 20.06.2022 року, за червень 2022 року - 20.07.2022 року, за липень 2022 року - 22.08.2022 року (20.08.2022 року перепадає на вихідний день - на суботу), за серпень 2022 року - 20.09.2022 року, за вересень 2022 року - 20.10.2022 року, за жовтень 2022 року - 21.11.2022 року (20.11.2022 року перепадає на вихідний день - на неділю), за листопада 2022 року - 20.12.2022 року, матеріали справи зворотного не містять.

Станом на момент звернення до суду з даним позовом у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем в розмірі 12 702,85 грн.

Наявність, обсяг заборгованості відповідача у розмірі 12 702,85 грн. та настання строку виконання обов`язку щодо сплати не були спростовані відповідачем.

При цьому, за змістом статей 598, 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом, зокрема виконанням, проведеним належним чином.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Позивачем доведено суду факт порушення з боку відповідача своїх зобов`язань щодо не здійснення оплати вартості наданих послуг, тоді як строк виконання відповідачем зобов`язання з оплати послуг настав.

Отже, з урахуванням положень ст. 530 Цивільного кодексу України та положень договору, зважаючи на відсутність в матеріалах справи контррозрахунку суми заявленої до стягнення та враховуючи, що позивач має право вільно обирати незаборонений законом спосіб захисту прав і свобод, у тому числі й судовий, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за договором № 02.5-14/2-127 від 31.07.2019 року у розмірі 12 702,85 грн.

Позивач також просить стягнути з відповідача на його користь пеню у розмірі 1805,31 грн., інфляційні втрати у розмірі 843,04 грн. та 3% річних у розмірі 146,72 грн. за порушення виконання грошового зобов`язання щодо оплати послуг.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

З положень п. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Частиною першою статті 216 Господарського кодексу України визначено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції (частини перша та друга статті 217 Господарського кодексу України).

За частиною першою статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

За наведеними положеннями Господарського кодексу України господарське правопорушення може полягати як у порушенні нормативно встановлених правил здійснення господарської діяльності, так і у порушенні договірних зобов`язань. Господарсько-правова відповідальність за порушення договірних зобов`язань також поділяється на встановлену законом і договірну. Необхідною умовою застосування такої відповідальності є визначення у законі чи у договорі управненої та зобов`язаної сторони, виду правопорушення, за вчинення якого застосовується відповідальність, штрафні санкції і конкретний їх розмір.

У статті 231 Господарського кодексу України встановлено, що Законом щодо окремих видів зобов`язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.

У разі якщо порушено господарське зобов`язання, в якому хоча б одна сторона є суб`єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов`язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов`язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення умов зобов`язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг); за порушення строків виконання зобов`язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Законом може бути визначений розмір штрафних санкцій також за інші порушення окремих видів господарських зобов`язань, зазначених у частині другій цієї статті (ч. 3 ст. 231 ГК України).

Положеннями ч.ч. 4, 5 Господарського кодексу України передбачено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). У разі недосягнення згоди між сторонами щодо встановлення та розміру штрафних санкцій за порушення зобов`язання спір може бути вирішений в судовому порядку за заявою заінтересованої сторони відповідно до вимог цього Кодексу.

За змістом ч.ч. 6, 7 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором. Розмір штрафних санкцій, що застосовуються у внутрішньогосподарських відносинах за порушення зобов`язань, визначається відповідним суб`єктом господарювання - господарською організацією.

З системного аналізу положень статті 231 Господарського кодексу України слідує, що нею передбачено можливість законодавчого встановлення щодо окремих видів зобов`язань штрафних санкцій, що мають імперативний характер (тобто, їх розмір не може бути змінений за згодою сторін та не залежить від їх волевиявлення), а також можливість законодавчого встановлення щодо окремих видів зобов`язань штрафних санкцій, розмір яких може бути змінений сторонами за умовами договору.

Так, частина друга статті 231 Господарського кодексу України визначає уніфікований розмір штрафних санкцій за певні види правопорушень (порушення вимог щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг), порушення строків виконання негрошового зобов`язання) у господарському зобов`язанні, в якому хоча б одна сторона є суб`єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов`язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов`язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, якщо інше не передбачено законом або договором. Частина третя цієї статті передбачає можливість законодавчого встановлення розміру штрафних санкцій і за інші види правопорушень у окремих видах господарських зобов`язань, перелічених у частині другій статті 231 Господарського кодексу України.

Частиною четвертою статті 231 Господарського кодексу України законодавець передбачає застосування штрафних санкцій, у разі якщо їх розмір законом не визначено, у розмірі, визначеному умовами господарського договору, а також надає сторонам право встановлювати різні способи визначення штрафних санкцій, - у відсотковому відношенні до суми зобов`язання (виконаної чи невиконаної його частини) або у певній визначеній грошовій сумі, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Положення частини шостої статті 231 Господарського кодексу України регулюють виключно правовідносини сторін щодо їх відповідальності за невиконання грошових зобов`язань, передбачаючи їх встановлення у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором. На відміну від, наприклад, частини другої статті 231 Господарського кодексу України, у частині шостій цієї статті не вказано про застосування штрафної санкції у певному розмірі, а йдеться про спосіб її визначення.

Разом з тим за частиною другою статті 343 Господарського кодексу України, як спеціальною нормою, яка регулює відповідальність за порушення строків розрахунків, платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Статтями 1 та 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" визначено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Нарахування пені у відповідному відсотковому розмірі від суми простроченого платежу на підставі спеціального нормативного акта, який регулює відповідні правовідносини, передбачено, зокрема, частиною першою статті 1 Закону України "Про відповідальність суб`єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій", частинами чотирнадцятою - шістнадцятою статті 14 Закону України "Про державний матеріальний резерв", частиною другою статті 36 Закону України "Про телекомунікації".

За змістом наведених вище положень законодавства розмір неустойки за порушення грошових зобов`язань встановлюється в договорі за згодою сторін. У тому випадку, коли правочин не містить в собі умов щодо розміру та бази нарахування неустойки, або містить умову про те, що вона нараховується відповідно до чинного законодавства, сума неустойки може бути стягнута лише в разі, якщо обов`язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.12.2019 року у справі № 904/4156/18.

При зверненні до суду з даним позовом позивач здійснює нарахування заявленої до стягнення пені на підставі ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України та ч. 1 ст. 549 Цивільного кодексу України, вважаючи, що цими нормами визначено розмір штрафної санкції (пені) за прострочення грошового зобов`язання.

Надававши правову кваліфікацію договірним правовідносинам сторін, судом встановлено, що умовами договору сторонами не було встановлено розміру пені за порушення виконання грошового зобов`язання, а тому відсутні підстави для застосування такої міри відповідальності як договірна санкція у вигляді стягнення пені за відсутності конкретно визначеного її розміру в договорі та законі.

З огляду на викладені вище норми чинного законодавства, суд дійшов висновку, що підстави для стягнення з відповідача пені відсутні, відтак позовні вимоги в частині стягнення пені у розмірі 1805,31 грн. задоволенню не підлягають.

Частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України визначено обов`язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відтак, у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов`язання у нього в силу закону (частини другої статті 625 ЦК України) виникає обов`язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати, та 3% річних від простроченої суми.

Як вже було встановлено судом вище, строк оплати послуг за січень 2022 року є таким, що настав 21.02.2022 року (20.02.2022 року перепадає на вихідний день - на неділю), за лютий 2022 року - 21.03.2022 року (20.03.2022 року перепадає на вихідний день - на неділю), за травень 2022 року - 20.06.2022 року, за червень 2022 року - 20.07.2022 року, за липень 2022 року - 22.08.2022 року (20.08.2022 року перепадає на вихідний день - на суботу), за серпень 2022 року - 20.09.2022 року, за вересень 2022 року - 20.10.2022 року, за жовтень 2022 року - 21.11.2022 року (20.11.2022 року перепадає на вихідний день - на неділю), за листопада 2022 року - 20.12.2022 року, отже відповідач є таким, що прострочив виконання зобов`язання по оплаті послуг з 22.02.2022 року, з 22.03.2022 року, з 21.06.2022 року, з 21.07.2022 року, з 23.08.2022 року, з 21.09.2022 року, з 21.10.2022 року, з 22.11.2022 року, з 21.12.2022 року, тому саме з означених дат правомірним є нарахування 3% річних.

Судом встановлено, що при нарахуванні 3% річних позивачем не вірно визначено період нарахування 3% річних, у зв`язку з чим суд здійснив власний розрахунок 3% річних.

Здійснивши власний розрахунок 3% річних судом встановлено, що загальна сума 3% річних, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, за розрахунком суду, не виходячи за межі визначеного позивачем періоду (нарахування 3% річних по 28.12.2022 року), становить 146,15 грн., в іншій частині позовних вимог щодо стягнення 3% річних в сумі 0,57 грн. позивачу належить відмовити.

Здійснивши перевірку наданого позивачем розрахунку інфляційних втрат, судом встановлено, що він виконаний арифметично вірно, відтак, сума інфляційних втрат, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, за розрахунком позивача, становить 843,04 грн.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Враховуючи все вищевикладене, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню про стягнення 13 692,04 грн., з них: основного боргу - 12 702,85 грн. (дванадцять тисяч сімсот дві гривні 85 копійок), інфляційних втрат - 843,04 грн. (вісімсот сорок три гривні 04 копійки) та 3% річних - 146,15 грн. (сто сорок шість гривень 15 копійок).

Судові витрати позивача по сплаті судового збору пропорційно розміру задоволених позовних вимог в сумі 2191,90 грн. відповідно до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача.

Керуючись ст. 73, 86, 129, 219, 233, 236, 238, 241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Санеко Гурме" (ідентифікаційний код 42550388, адреса: 01010, м. Київ, вул. Омеляновича-Павленка Михайла, 4/6) на користь Державного підприємства "Міжнародний аеропорт "Бориспіль" (ідентифікаційний код 20572069, адреса: 08301, Київська обл., с. Гора, вул. Бориспіль, 7) грошові кошти: основного боргу - 12 702,85 грн. (дванадцять тисяч сімсот дві гривні 85 копійок), інфляційних втрат - 843,04 грн. (вісімсот сорок три гривні 04 копійки), 3% річних - 146,15 грн. (сто сорок шість гривень 15 копійок) та судовий збір - 2191,90 грн. (дві тисячі сто дев`яносто одна гривня 90 копійок).

3. В іншій частині позовних вимог відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено та підписано 27.03.2023р.

Суддя О.В. Котков