Рішення

від 27.03.2023 по справі 910/14028/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

27.03.2023Справа № 910/14028/22

Суддя Господарського суду міста Києва Нечай О.В., розглянувши без виклику сторін (без проведення судового засідання) у спрощеному позовному провадженні матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Сафарі Трейд" (Україна, 03141, м. Київ, вул. Миколи Амосова, буд. 4; ідентифікаційний код: 38931560)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фріталі" (Україна, 04052, м. Київ, вул. Глибочицька, буд. 13, секція 1, оф. 1; ідентифікаційний код: 43389653)

про стягнення 298 495,70 грн

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Сафарі Трейд" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фріталі" (далі - відповідач) про стягнення 298495,70 грн, з яких 172301,42 грн заборгованості, 51259,86 грн пені, 31000,00 грн штрафу, 40054,95 грн інфляційних втрат та 3879,47 грн 3% річних.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов`язань за Договором поставки № 20/21 від 15.01.2021.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.12.2022 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, справу визнано судом малозначною, постановлено розглядати її за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання) та серед іншого встановлено сторонам строки для подання ними відповідних заяв по суті справи.

Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Відповідно до інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, місцезнаходженням відповідача є: Україна, 04052, м. Київ, вул. Глибочицька, буд. 13, секція 1, оф. 1.

На зазначену адресу, відповідно до вищевказаних вимог процесуального закону, судом було направлено копію ухвали про відкриття провадження у справі від 20.12.2022 з метою повідомлення відповідача про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання) та про його право подати, зокрема, відзив на позовну заяву.

06.01.2023 до суду повернулось рекомендоване повідомлення про вручення 30.12.2022 поштового відправлення відповідачеві (копії ухвали про відкриття провадження у справі від 20.12.2022).

Відтак суд вважає, що відповідач був належним чином повідомлений про розгляд цієї справи та останньому були створені достатні умови для реалізації ним своїх процесуальних прав.

Згідно з ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

З огляду на неподання відповідачем відзиву на позовну заяву, справа підлягає розгляду за наявними у ній матеріалами.

Відповідно до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.

Частиною восьмою статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

15.01.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Сафарі Трейд" (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фріталі" (покупець) було укладено Договір поставки № 20/21 (далі - Договір), відповідно до п. 1.1 якого постачальник зобов`язується поставляти та передавати у власність покупця продукцію, а покупець приймати та оплачувати продукцію в асортименті, кількості та за цінами, викладеними у Додатках до цього Договору, які є невід`ємною частиною даного Договору.

Поставка продукції оформлюється видатковою накладною, яка є невід`ємною частиною цього Договору. В накладній зазначаються: дата поставки, асортимент, кількість та ціна товару, а також загальна сума, що підлягає оплаті покупцем за поставлений товар (п. 5.4 Договору).

Пунктом 6.3 Договору визначено, що приймання-передача продукції здійснюється представниками обох сторін на складі доставки згідно наданих постачальником супроводжуючих документів на продукцію із підписанням видаткових накладних уповноваженою особою покупця та з обов`язковим посвідченням підпису печаткою покупця та/або відтиском штампу, які зазначені в Додатку № 1 до даного Договору.

Порядок розрахунків між сторонами визначено у розділі 7 Договору.

Відповідно до п. 7.6 Договору розрахунки за кожну партію продукції здійснюються не пізніше ніж через [поле для написання рукописного тексту] календарних днів з моменту отримання продукції покупцем. Незалежно від призначення платежу покупець, у першу чергу оплачує продукцію, що поставлена йому раніше (продукція, поставлена по наступній видатковій накладній оплачується покупцем лише після повної оплати загальної суми вартості продукції, поставленої за попередньою видатковою накладною).

Як зазначає позивач, на виконання своїх договірних зобов`язань, він протягом лютого 2022 року поставив відповідачеві продукцію на загальну суму 178 715,00 грн, яку останній прийняв, проте власні зобов`язання щодо оплати виконав частково, внаслідок чого за ним обліковується заборгованість в сумі 172 301,42 грн.

Матеріали справи містять копію претензії № 1, відповідно до якої позивач просив відповідача сплатити заборгованість в розмірі 172 301,42 грн, а також нараховані на неї неустойку, 3% річних та інфляційні втрати. Втім, докази направлення цієї претензії відповідачу, як і докази її розгляду останнім, в матеріалах справи відсутні.

З огляду на те, що відповідач не розрахувався з позивачем за поставлений товар, позивач звернувся до суду з цим позовом та просить стягнути з відповідача на свою користь 172 301,42 грн заборгованості, 51 259,86 грн пені, 31 000,00 грн штрафу, 40 054,95 грн інфляційних втрат та 3 879,47 грн 3% річних.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про наступне.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У відповідності до положень статей 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з частиною першою статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Укладений між сторонами Договір, з огляду на встановлений статтею 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, є належною підставою, у розумінні статті 11 Цивільного кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов`язків, та за своєю правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частин 1, 2 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі статтею 663 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Суд встановив факт поставки позивачем товару за Договором загальною вартістю 179 435,00 грн, про що свідчать наявні в матеріалах справи підписані обома сторонами видаткові накладні № 5931 від 08.02.2022 на суму 11 600,00 грн, № 4748 від 11.02.2022 на суму 4 825,00 грн, № 5798 від 11.02.2022 на суму 1 752,75 грн, № 5799 від 11.02.2022 на суму 1 555,00 грн, № 5802 від 11.02.2022 на суму 5 353,50 грн, № 5806 від 11.02.2022 на суму 10 192,00 грн, № 5810 від 11.02.2022 на суму 11 600,00 грн, № 5811 від 11.02.2022 на суму 2 817,00 грн, № 6650 від 11.02.2022 на суму 1 560,00 грн, № 6884 від 11.02.2022 на суму 5 500,00 грн, № 6820 від 14.02.2022 на суму 6 168,75 грн, № 6836 від 14.02.2022 на суму 3 708,00 грн, № 6769 від 15.02.2022 на суму 4 199,50 грн, № 6773 від 15.02.2022 на суму 3 828,00 грн, № 6782 від 15.02.2022 на суму 2 273,50 грн, № 6783 від 15.02.2022 на суму 4 908,00 грн, № 6788 від 15.02.2022 на суму 28 705,00 грн, № 7391 від 18.02.2022 на суму 2 539,25 грн, № 7393 від 18.02.2022 на суму 3 830,50 грн, № 7394 від 18.02.2022 на суму 10 333,50 грн, № 7399 від 18.02.2022 на суму 3 350,75 грн, № 7403 від 18.02.2022 на суму 3 305,00 грн, № 7409 від 18.02.2022 на суму 11 344,50 грн, № 7834 від 22.02.2022 на суму 2 390,00 грн, № 7835 від 22.02.2022 на суму 1 596,50 грн, № 7837 від 22.02.2022 на суму 4 938,50 грн, № 7838 від 22.02.2022 на суму 5 887,25 грн, № 7842 від 22.02.2022 на суму 3 873,50 грн, № 7846 від 22.02.2022 на суму 2 382,50 грн, № 7847 від 22.02.2022 на суму 3 419,50 грн та № 7853 від 22.02.2022 на суму 18 140,00 грн.

Вищевказані накладні відповідають вимогам статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", будь-які істотні недоліки у них відсутні, відтак суд приймає зазначені накладні як належні докази на підтвердження поставки товару позивачем та його прийняття відповідачем.

Відповідно до ч. 1 ст. 691 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

За приписами частин 1, 2 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

У п. 7.6 Договору, який визначає порядок здійснення розрахунків за отриману продукцію, сторони залишили незаповненим поле для написання рукописного тексту, і тим самим не визначили чіткого строку, протягом якого покупець здійснює оплату.

З урахуванням викладеного, наведені позивачем в позовній заяві твердження про узгодження сторонами строку для здійснення розрахунків у 14 календарних днів не підтверджені жодними доказами, що на думку суду свідчить про намагання ввести суд в оману.

Відтак, враховуючи, що Договором не визначено термін виконання відповідачем грошового зобов`язання з оплати поставленої продукції, до визначення моменту виникнення грошового зобов`язання підлягають застосуванню положення ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України, відповідно до яких якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Пред`явлення вимоги має бути вчинено кредитором в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до боржника. Оскільки законом не визначено форму пред`явлення такої вимоги кредитором, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом, як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред`явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі - формі позову.

Матеріали справи містять копію претензії № 1, відповідно до якої позивач просив відповідача сплатити заборгованість в розмірі 172 301,42 грн, а також нараховані на неї неустойку, 3% річних та інфляційні втрати.

До позовної заяви також додано копію фіскального чеку від 07.12.2022.

Суд зауважує, що належними доказами відправлення поштового відправлення є засвідчений календарним штемпелем відділу поштового зв`язку опис вкладення в поштовий конверт із зазначенням вичерпного переліку направлених документів та розрахунковий документ (фіскальний чек, накладна тощо).

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що в матеріалах справи відсутні належні докази пред`явлення позивачем вимоги відповідачу в порядку ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України до звернення до суду з цим позовом, а відтак моментом пред`явлення цієї вимоги - є день подання цього позову до суду.

Відповідно до частин 1, 2 статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Зазначене також кореспондується з нормами статей 525, 526 Цивільного кодексу України.

Статтею 599 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідачем, в свою чергу, не надано доказів оплати поставленої продукції, як і не спростовано обґрунтованості заявленого до стягнення розміру грошових вимог.

Відповідно до ч. 1 ст. 20 Цивільного кодексу України право на захист особа здійснює на свій розсуд.

З огляду на положення вищезазначеної норми та принцип диспозитивності у господарському судочинстві (ст. 14 Господарського процесуального кодексу України), позивач має право вільно обирати способи захисту свого порушеного права чи інтересу.

Відповідно до ч. 2 ст. 237 Господарського процесуального кодексу України при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог.

За твердженнями позивача, продукція, поставлена згідно з видатковою накладною №5931 від 08.02.2022, була частково оплачена відповідачем.

Враховуючи, що наведена обставина визнається позивачем і суд не має обґрунтованих підстав вважати її недостовірною, суд вважає її доведеною.

Також суд враховує, що згідно з видатковою накладною №4748 від 11.02.2022 поставлено продукцію на суму 4 825,00 грн, однак у позовній заяві зазначено про вартість товару, поставленого згідно з цією накладною в сумі 4 105,00 грн.

Відтак, оскільки позивач просить стягнути з відповідача саме 172 301,42 грн, то, з урахуванням принципу диспозитивності, суд розглядає позовні вимоги виходячи із заявленого розміру.

З огляду на викладене, оскільки невиконання грошового зобов`язання відповідачем за Договором підтверджується матеріалами справи, доказів сплати боргу відповідач не надав, позовна вимога про стягнення з відповідача заборгованості в розмірі 172 301,42 грн визнається судом обґрунтованою.

Крім того, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 51 259,86 грн пені, 31 000,00 грн штрафу, 40 054,95 грн інфляційних втрат та 3 879,47 грн 3% річних.

У разі порушення зобов`язань настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина 1 статті 612 Цивільного кодексу України).

Згідно з ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, не виконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

За змістом статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

За приписами частин 1, 2 статті 551 Цивільного кодексу України предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно з ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Відповідно до пунктів 8.3, 8.4 Договору за несвоєчасну оплату поставленої продукції покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від поставленої та неоплаченої продукції за кожний день прострочення. У випадку порушення покупцем строку оплати більше ніж на 30 календарних днів, постачальник має право стягнути з покупця штраф в розмірі 1 000,00 грн за кожний випадок відповідного прострочення платежу.

Однак позивачем безпідставно нараховано пеню та штраф на заборгованість з оплати поставленої продукції, оскільки момент виконання грошових зобов`язань відповідача Договором не визначений та пов`язаний із пред`явленням відповідної вимоги позивачем, про що суд зазначив вище. Матеріали справи не містять доказів вручення відповідачу вимоги про виконання цих грошових зобов`язань, а відтак на момент пред`явлення позову ці зобов`язання не були простроченими.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З аналогічних підстав необґрунтованими є і вимоги позивача про стягнення з відповідача інфляційних втрат та 3% річних.

Відповідно до частин 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Приписами статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Частинами 1, 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

З огляду на вищевикладене, дослідивши всі обставини справи, перевіривши їх наявними доказами, судом встановлено часткову обґрунтованість заявленого позову, відтак до стягнення з відповідача на користь позивача підлягає заборгованість в розмірі 172 301,42 грн.

Щодо розподілу судових витрат суд зазначає наступне.

Згідно з частинами 1, 3 статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу та витрати, пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Судові витрати позивача по сплаті судового збору, відповідно до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог в сумі 2 584,52 грн. Решта сплаченого судового збору в розмірі 1 892,92 грн залишається за позивачем.

Враховуючи, що позивачем внесено суму судового збору в більшому розмірі, ніж передбачено законом, сума переплати - 168,97 грн може бути йому повернута в порядку ст. 7 Закону України "Про судовий збір".

Щодо витрат позивача на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 15 000,00 грн суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до частин 1, 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

Водночас, за змістом частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини 5, 6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України. Разом із тим, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Зокрема, відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

На підтвердження понесених витрат на правову допомогу адвоката позивачем надано належним чином засвідчені копії Договору № 23/06-22 про надання правничої допомоги від 23.06.2022, Додаткової угоди № 6 від 26.10.2022 до вказаного Договору, Акту здачі-прийняття правової допомоги від 05.12.2022 на суму 15 000,00 грн та платіжної інструкції №3846 від 02.12.2022 на суму 15 000,00 грн.

Відповідно до Акту здачі-прийняття правової допомоги від 05.12.2022 адвокатським об`єднанням надано, а позивачем прийнято послуги вартістю 15 000,00 грн.

Стаття 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" визначає, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Судом враховано, що розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю; суд не має право його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.

Частиною шостою статті 126 Господарського процесуального кодексу України визначено, що обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідач, втім, клопотання про зменшення заявлених позивачем витрат на професійну правничу допомогу адвоката не подав.

Оцінивши у порядку статті 86 Господарського процесуального кодексу України надані позивачем докази на підтвердження понесених судових витрат, суд, керуючись статтями 74 - 79 названого Кодексу, вважає їх належними, допустимими та такими, що підтверджують витрати на професійну правничу допомогу.

Водночас, відповідно до п. 3 ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З огляду на вищевикладене, оскільки позов підлягає частковому задоволенню, витрати позивача на професійну правничу допомогу підлягають розподілу пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відтак витрати позивача на професійну правничу допомогу адвоката, пропорційно розміру задоволених позовних вимог, відповідно до ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача в розмірі 8 658,49 грн. Інша частина витрат позивача на професійну правничу допомогу в розмірі 6 341,51 грн залишається за позивачем.

Керуючись статтями 129, 233, 237, 238, 240, 247, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Фріталі" (Україна, 04052, м. Київ, вул. Глибочицька, буд. 13, секція 1, оф. 1; ідентифікаційний код: 43389653) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Сафарі Трейд" (Україна, 03141, м. Київ, вул. Миколи Амосова, буд. 4; ідентифікаційний код: 38931560) заборгованість в розмірі 172 301 (сто сімдесят дві тисячі триста одна) грн 42 коп., витрати по сплаті судового збору в розмірі 2 584 (дві тисячі п`ятсот вісімдесят чотири) грн 52 коп. та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 8 658 (вісім тисяч шістсот п`ятдесят вісім) грн 49 коп.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Витрати по сплаті судового збору в розмірі 1 892,92 грн та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 6 341,51 покласти на позивача.

5. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду в разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи подається у порядку та строк, визначені статтями 254, 256 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено 27.03.2023

Суддя О.В. Нечай