Рішення

від 27.03.2023 по справі 920/127/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

27.03.2023м. СумиСправа № 920/127/23

Господарський суд Сумської області у складі судді Заєць С.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін матеріали справи № 920/127/23

за позовом Публічного акціонерного товариства «СУМИХІМПРОМ»

(вул. Харківська, п/в 12, м. Суми, Сумська область, 40003,

код ЄДРПОУ 05766356)

до відповідача: Науково-виробничого приватного підприємства «БЕРКУТ-СВ»

(вул. Воєводіна, буд. 27, м. Суми, Сумська область, 40007,

код ЄДРПОУ 23997220)

про стягнення 5 615 грн 00 коп. збитків.

Суть спору: 08.02.2023 позивач звернувся до Господарського суду Сумської області з позовною заявою, відповідно до якої просить суд стягнути з відповідача на свою користь збитки у розмірі 5 615 грн 00 коп. та судовий збір у розмірі 2 684 грн 00 коп.

Ухвалою суду від 13.02.2023 позовну заяву залишено без руху. Позивачу надано строк для усунення недоліків позовної заяви та зазначено спосіб усунення недоліків.

20.02.2023 позивачем надано Заяву від 20.02.2023 (ел. пошта) про усунення недоліків позовної заяви та відповідні докази в підтвердження.

Ухвалою суду від 23.02.2023 прийнято позовну заяву до розглядута відкрито провадження у справі № 920/127/23 в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін за наявними у справі матеріалами, встановлено сторонам строки для надання процесуальних документів.

Відповідач відзив на позовну заяву суду не надав.

При цьому, суд зауважує, що поштове відправлення на адресу відповідача, в якому містилася ухвала суду про відкриття провадження у справі повернуте відділенням поштового зв`язку на адресу суду, з зазначенням причин повернення «адресат відсутній за вказаною адресою».

Судом долучено до матеріалів справи Витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо відповідача станом на 22.03.2023. Відповідно до інформації, що міститься у витязі, місцезнаходженням відповідача є: 40007, Сумська область, м. Суми, вул. Івана Піддубного, буд. 27 (до перейменування вул. Воєводіна). На зазначену адресу судом і була направлена кореспонденція.

При цьому, до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Водночас законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов`язує й сторону у справі, зокрема позивача, з`ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її офіційним місцезнаходженням, визначеним у відповідному державному реєстрі) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

Крім того, частиною 7 статті 120 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Отже, в разі коли фактичне місцезнаходження особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

Також судом враховані положення Правил надання послуг поштового зв`язку, визначені постановою Кабінету Міністрів України № 270 від 05.03.2009 (далі - Правила).

Так, порядок доставки поштових відправлень, поштових переказів, повідомлень про вручення поштових відправлень, поштових переказів, періодичних друкованих видань юридичним особам узгоджується оператором поштового зв`язку разом з юридичною особою. Для отримання поштових відправлень юридична особа повинна забезпечити створення умов доставки та вручення поштових відправлень відповідно до вимог Закону України "Про поштовий зв`язок", цих Правил (пункт 94 Правил).

Відтак, повна відповідальність за достовірність інформації про місцезнаходження, а також щодо наслідків неотримання поштових відправлень за своїм офіційним місцезнаходженням покладається саме на юридичну особу (фізичну особу-підприємця).

У разі якщо копію прийнятого судового рішення (ухвали, постанови, рішення) направлено судом листом за належною поштовою адресою, тобто повідомленою суду учасником справи, і повернено підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання чи закінчення строку зберігання поштового відправлення, то вважається, що адресат повідомлений про прийняте судове рішення.

Вказана правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 923/1432/15.

Також, суд наголошує, що за змістом статей 2, 4 Закону України «Про доступ до судових рішень» вбачається, що кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі. Для реалізації права доступу до судових рішень, внесених до Реєстру, користувачу надаються можливості пошуку, перегляду, копіювання та роздрукування судових рішень або їхніх частин.

З урахуванням наведеного, відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з ухвалою Господарського суду Сумської області по даній справі у Єдиному державному реєстрі судових рішень.

Враховуючи викладене, неперебування відповідача за місцем його державної реєстрації чи небажання отримати поштову кореспонденцію та, як наслідок, ненадання відзиву, не є перешкодою розгляду справи судом за наявними матеріалами і не свідчить про порушення норм процесуального права саме зі сторони суду.

Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 03.03.2018 у справі № 911/1163/17 та від 10.05.2018 у справі № 923/441/17.

За таких обставин можна дійти висновку, що невручення ухвали суду про відкриття провадження у справі відповідачу відбулось через недотримання ним вимог законодавства щодо забезпечення отримання поштових відправлень за своїм офіційним місцезнаходженням (поштовою адресою), що розцінюється судом як фактична відмова від отримання адресованих йому судових рішень (ухвал). Відповідач, у разі незнаходження за своєю офіційною (юридичною) адресою, повинен був докласти зусиль щодо отримання поштових відправлень за цією адресою або повідомлення суду про зміну свого місцезнаходження.

Таким чином, суд вважає, що відповідач про час і місце розгляду справи повідомлений належним чином, відтак, керуючись статтею 202 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності відзиву відповідача за наявними у ній матеріалами.

Судом також враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Більше того, права відповідача, як учасника справи, не можуть забезпечуватись судом за рахунок порушення прав позивача на своєчасне вирішення спору судом, що є безпосереднім завданням господарського судочинства, та яке відповідно до норм частини 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Слід також відзначити, що у частині 2 статті 129 Конституції України визначено одним із принципів судочинства змагальність сторін та свободу в наданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

З огляду на зазначене, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені у статті 129 Конституції України та статях 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, висловлення своєї правової позиції у спорі та надання відповідних доказів, що є підстави для розгляду справи по суті за наявними у ній матеріалами за у відповідності до вимог Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарським судом встановлені наступні обставини.

Як вбачається з матеріалів справи, 16.04.2019 між ПАТ «СУМИХІМПРОМ», (Позивач, Покупець) та Науково-виробничого приватного підприємства «БЕРКУТ-СВ» (Відповідач, Відповідач) було укладено договір поставки № 27/1058.

Відповідно до приписів п.1.1. Договору Постачальник зобов`язався поставити Покупцю товар, згідно додатків, а Покупець - прийняти та оплатити такий товар.

Пунктом 5.2. Договору зазначено, що порядок та строк оплати зазначається у додатка, що є невід`ємними частинами Договору.

Додатком № 3 від 18.10.2019 до Договору № 27/1058 від 16.04.2014 Сторони дійшли згоди продовжити строк дії Договору до 31.12.2020 року.

Додатком № 19 від 19.03.2020 до Договору № 27/1058 від 16.04.2014 Сторони погодили постачання товару згідно з переліком на загальну вартість 67 380.00 грн. з ПДВ, з них 11 230.00 грн. ПДВ.

Цим же Додатком Сторони погодили умови поставки товару, оплату у розмірі 50% від вартості Товару у якості попередньої оплати та оплату решти вартості Товару у розмірі 50% після поставки Товару.

Також п.5. Додатку № 19 від 19.03.2020 до Договору № 27/1058 від 16.04.2014 Сторони передбачили відповідальність щодо складання податкових накладних, а саме зазначили, що «...у разі якщо одна із Сторін склала податкову накладну або розрахунок коригування до них, з порушенням норм чинного податкового законодавства України, а також у разі відсутності реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних, що тягне за собою втрату права іншої Сторони на збільшення податкового кредиту чи зменшення податкових зобов`язань, сплачених (нарахованих) у зв`язку з виконанням цього Договору винна Сторона зобов`язується на вимогу іншої Сторони компенсувати завдані їй цим збитки...»

Як свідчать матеріали справи, на виконання умов Договору та додаткової угоди, Відповідачем було надано Позивачу Рахунок № 4 від 19.03.2020 на суму 67 380,00 грн. з ПДВ. з них 11 230,00 грн. ПДВ

Покупець здійснив попередню оплату вартості Товару на суму 33 690,00 грн. з ПДВ, в тому числі ПДВ - 5 615,00 грн., що підтверджується Платіжним дорученням № 8221 від і 5.05.2020.

Після постачання Товару, Покупець здійснив остаточний розрахунок на суму 33690,00 грн. з ПДВ, в тому числі ПДВ - 5 615,00 грн., що підтверджується Платіжним дорученням 13592 від 30.07.2020.

Постачальник на виконання умов Договору поставив Покупцю Товар в повному обсязі, що підтверджується Накладними № 16 від 18.05.2020. № 17 від 18.05.2020, № 18 від 19.05.2020, № 19 від 19.05.2020, № 20 від 19.05.2020, № 21 від 19.05.2020, № 22 від 19.05.2020, № 23 від 19.05.2020, № 24 від 20.05.2020, № 25 від 20.05.2020, № 26 від 20.05.2020. № 27 від 20.05.2020.

Як зазначає позивач в обґрунтування позовних вимог, за вказаною господарською операцією (попередній оплаті за товар) відповідачем складена податкова накладна № 9136418224 від 20.05.2020 та направлена на реєстрацію, через програму електронного документообігу М.Е.Dос.

Позивач вказує, що відповідно до даних, що містяться в електронному кабінеті платника податків станом на дату звернення до суду зазначено, що НВПП «БЕРКУТ-СВ» складено податкову накладну - 20.05.2020 року, на суму ПДВ 5 615,00 грн., статус податкової накладної - відмовлено за рішенням комісії, що також підтверджується даними, які містяться у Квитанції про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування кількісних і вартісних показників до податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних та зазначено, що реєстрацію податкової накладної зупинено.

Позивач окрім іншого також зазначає, що Відповідач за весь час не надавав Позивачу жодних доказів надання контролюючому органу пояснень та копії документів необхідних для розблокування податкової накладної та дій спрямованих на реєстрацію податкової накладної.

З матеріалів справи вбачається, що Позивач 15.12.2022 направив на адресу Відповідача претензію № 2820/15 з вимогою компенсувати вартість нанесених підприємству збитків.

Відповідач відповіді на зазначену претензію не надав, збитки не відшкодував.

19.12.2022 Позивач звернувся до ГУ ДПС у Сумській області (м. Суми) з адвокатським запитом № 2833/85 щодо надання інформації про реєстрацію, відсутність реєстрації податкової накладної чи дій які здійснив Відповідач для розблокування податкової накладної. Проте, відповідь не отримало.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що Відповідачем в порушення вимог пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України та пункту 5 Додаткової угоди, яка є невід`ємною частиною Договору поставки не було зареєстровано податкову накладну № 9136418224 від 20.05.2020, як наслідок, це позбавило Позивача можливості отримати податковий кредит на суму ПДВ, що становить 5615 грн та є збитками (втраченою вигодою, яка полягає у неможливості зменшити податкові зобов`язання та призвела до перерахування до бюджету понаднормових платежів), через що позивач і звернувся до суду з даним позовом.

Вирішуючи спір у даній справі, суд керується наступним:

Відповідно до п. п. 14.1.181. п. 14.1. ст. 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

За п. 187.1. ст. 187 Податкового кодексу України, датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

У ст. 198 ПК України встановлено підстави, за яких у платника ПДВ виникає право на податковий кредит; визначено умови, дату, час та порядок його формування; права й обов`язки платників податку в сфері податкових правовідносин; підстави, що унеможливлюють віднесення сплаченого (нарахованого) податку до податкового кредиту.

До податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів та послуг. Датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг. Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг. Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду (п. 198.1.-198.3. ст. 198 ПК України).

Приписами ст. 198.5. Податкового кодексу України визначено, що платник податку зобов`язаний нарахувати податкові зобов`язання виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до пункту 189.1 статті 189 цього Кодексу, та скласти не пізніше останнього дня звітного (податкового) періоду і зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних в терміни, встановлені цим Кодексом для такої реєстрації, зведену податкову накладну за товарами/послугами, необоротними активами, придбаними/виготовленими з податком на додану вартість.

У п. 201.1. ст. 201 ПК України передбачено, що на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, кваліфікованого електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних, у встановлений цим Кодексом термін.

Вимогами п. 201.7. ст. 201 ПК України передбачено, що податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Згідно з п. 201.10. ст. 201 ПК України при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою. Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. Податкова накладна та/або розрахунок коригування до неї, складені та зареєстровані після 1 липня 2017 року в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг достатньою підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту, та не потребує будь-якого іншого додаткового підтвердження.

Реєстрація податкових накладних та/або розрахунків коригування до податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних повинна здійснюватися з урахуванням граничних строків: для податкових накладних / розрахунків коригування до податкових накладних, складених з 1 по 15 календарний день (включно) календарного місяця, - до останнього дня (включно) календарного місяця, в якому вони складені; для податкових накладних/розрахунків коригування до податкових накладних, складених з 16 по останній календарний день (включно) календарного місяця, - до 15 календарного дня (включно) календарного місяця, наступного за місяцем, в якому вони складені.

Отже, обов`язок оформлення та реєстрації податкових накладних покладено на платника податку - продавця товарів/послуг, а не платника податку, який формує податковий кредит.

Також слід зазначити, що несвоєчасна реєстрація податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних, не звільняє продавця від обов`язку включення суми податку на додану вартість, вказаної в податковій накладній, до суми податкових зобов`язань за відповідний звітний період, відтак не є підставою для відмови в реєстрації податкових накладних, а має наслідком застосування до платника податків штрафних санкцій.

За змістом ст. ст. 224, 225 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб`єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

До складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мата право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що особа, яка порушила зобов`язання, несе цивільно-правову відповідальність, зокрема у вигляді відшкодування збитків.

Враховуючи викладене у даному випадку є прямий причинно-наслідковий зв`язок між бездіяльністю відповідача щодо виконання визначеного законом обов`язку зареєструвати податкову накладну та неможливістю включення сум ПДВ до податкового кредиту позивача, а також, відповідно, зменшення податкового зобов`язання на зазначену суму, яка фактично є збитками цієї особи.

Отже, наявні усі елементи складу господарського правопорушення.

Аналогічна правова позиція наведена в пункті 15 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2019 у справі N 908/1568/18.

Враховуючи зазначене, суд приходить до висновку, що не вчинення Відповідачем дій по реєстрації податкових накладних на суму 5 615,00 грн. позбавило Позивача права на отримання податкового кредиту на суму 5 615,00 грн. та є битками (втраченою вигодою, яка полягає у неможливості зменшити податкові зобов`язання та призвела до перерахування до бюджету понаднормових платежів).

Одним із способів захисту порушених або оспорюваних прав та охоронюваних законом інтересів, згідно зі ст. 16 Цивільного кодексу України, є відшкодування збитків.

Статтею 20 Господарського кодексу України визначено, що кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб`єктів захищаються шляхом, зокрема, відшкодування збитків.

За змістом ст. 216 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Частиною першою статті 22 ЦК України визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. У відповідності до частини 2 цієї ж статті збитками є втрати, яких особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки; доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Відповідно ст. 226 ГК України учасник господарських відносин, який вчинив господарське правопорушення, зобов`язаний вжити необхідних заходів щодо запобігання збиткам у господарській сфері інших учасників господарських відносин або щодо зменшення їх розміру, а у разі якщо збитків завдано іншим суб`єктам, - зобов`язаний відшкодувати на вимогу цих суб`єктів збитки у добровільному порядку в повному обсязі, якщо законом або договором сторін не передбачено відшкодування збитків в іншому обсязі.

Належним способом захисту може бути звернення до контрагента з позовом про відшкодування збитків, завданих внаслідок порушення контрагентом за договором обов`язку щодо складення та реєстрації податкових накладних (вказана правова позиція викладена у Постанові Великої Палати Верховного Суду у справі N 908/1568/18).

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про обґрунтованість та доведеність позивачем позовних вимог та відповідно, задовольняє позовні вимоги щодо стягнення з відповідача на користь позивача збитків у розмірі 5615 грн. у повному обсязі.

Разом з тим, суд вважає за необхідне зазначити, що Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Практикою Європейського суду з прав людини передбачено, що п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, проте його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч. 1 ст. 5 Господарського процесуального кодексу України здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

За приписами частин 1, 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно з частиною 1 статті 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Частиною 2, 3 ст. 80 ГПК України передбачено, що позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Вирішуючи питання розподілу судового збору, суд керується наступним:

Статтею 123 ГПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до статті 129 ГПК України судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору. Якщо інше не передбачено законом, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судового збору, судовий збір, сплачений відповідачем, компенсується за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи те, що позовні вимоги задоволено повністю, витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача в повному обсязі.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 73-74, 76-80, 123, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов Публічного акціонерного товариства «СУМИХІМПРОМ» до Науково-виробничого приватного підприємства «БЕРКУТ-СВ» про стягнення 5615 грн 00 коп збитків - задовольнити повністю.

2. Стягнути з Науково-виробничого приватного підприємства «БЕРКУТ-СВ» (вул. Воєводіна, буд. 27, м. Суми, Сумська область, 40007, код ЄДРПОУ 23997220) на користь Публічного акціонерного товариства «СУМИХІМПРОМ» (вул. Харківська, п/в 12, м. Суми, Сумська область, 40003, код ЄДРПОУ 05766356) 5615 (п`ять тисяч п`ятнадцять) гривень 00 коп. збитків та 2684 (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири) гривні 00 коп судового збору.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено та підписано суддею 27.03.2023.

СуддяС.В. Заєць