Ухвала

від 23.03.2023 по справі 2-914/11

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 2-914/11 Головуючий у 1 інстанції Мартьянова С.М.

Провадження № 22-ц/811/1875/22 Доповідач в 2-й інстанції Копняк С. М.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 березня 2023 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Копняк С.М.,

суддів: Ванівського О.М., Цяцяка Р.П.,

секретар судового засідання Юзефович Ю.І.,

з участю представника відповідача адвоката Матушека В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Франківського районного суду м. Львова від 18 червня 2018 року, у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Ресторан «Беркут» до ОСОБА_2 , треті особи: приватне підприємство «Санні», ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про витребування майна з чужого незаконного володіння, визнання права власності, вселення та відшкодування моральної шкоди,

В С Т А Н О В И В :

у лютому 2011 року товариство з обмеженою відповідальністю «Ресторан «Беркут» (далі ТОВ «Ресторан «Беркут») звернулося до суду з позовом до Франківського районного суду міста Львова, приватного підприємства «Санні» (далі ПП «Санні»), ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про витребування майна з чужого незаконного володіння, визнання права власності, виселення, вселення та відшкодування моральної шкоди.

Ухвалою Сихівського районного суду м. Львова від 24 грудня 2012 року відмовлено у відкритті провадження у цій справі в частині позовних вимог до Франківського районного суду міста Львова.

Ухвалою Сихівського районного суду м. Львова від 30 травня 2013 року позовні вимоги ТОВ «Ресторан «Беркут» до ПП «Санні», ОСОБА_3 та ОСОБА_4 в частині солідарного стягнення з останніх моральної шкоди в розмірі 3 000 000 грн залишено без розгляду.

Ухвалою Сихівського районного суду м. Львова від 13 травня 2016 року цю справу передано до Франківського районного суду міста Львова для розгляду по суті.

У липні 2016 року ТОВ «Ресторан «Беркут» подало уточнення до позову, в якому просило визнати за ним право власності на нерухоме майно, що знаходиться по АДРЕСА_1 , а саме: зал ресторану площею 858,9 кв. м; приміщення їдальні площею 230,1 кв. м; складських приміщень площею 1 734 кв. м; витребувати у ОСОБА_2 та третіх осіб на свою користь зазначене нерухоме майно, шляхом звільнення його з незаконного володіння і користування ОСОБА_2 та третіми особами, в тому числі звільнити дах їдальні кафе, який використовується як торговельний павільйон, звільнити дах складських приміщень, який використовується як автостоянка; стягнути з ОСОБА_2 на свою користь моральну шкоду в сумі 3 000 000 грн.

Позов мотивований тим, що 11 грудня 2001 року між ним та Регіональним відділенням Фонду Державного майна України по Львівській області було укладено нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу №104/01, згідно з умовами якого він набув права власності на нежитлові приміщення площею 2 823 кв. м та площадки (споруди) площею 1 379,3 кв .м за адресою: АДРЕСА_2 .

Того ж дня вказаний договір було зареєстровано Департаментом економічної політики та ресурсів Львівської міської ради за реєстраційним номером 1783-Л.

Згідно з пунктом 1.2 даного договору право власності на вказані у ньому нежитлові приміщення та площадка переходять до покупця (позивача) з моменту нотаріального посвідчення договору, тобто, з 11 грудня 2001 року.

Розпорядженням Франківської районної адміністрації Львівської міської ради від 27 березня 2002 року № 364 спірним нежитловим приміщенням було присвоєно номер АДРЕСА_1 .

Розпорядженням Франківської районної адміністрації Львівської міської ради від 08 квітня 2002 року № 421 йому було видано свідоцтво про право власності на вищевказані нежитлові приміщення.

Факт набуття ним права власності на об`єкти нерухомого майна за договором купівлі-продажу від 11 грудня 2001 року № 104/01 встановлено, поряд з іншим, рішенням Господарського суду Львівської області від 06 серпня 2004 року у справі № 1/305-28/130, яке набрало законної сили.

10 червня 2003 року між ним та ПП «Санні» було укладено договір №88/08 купівлі-продажу нерухомого майна у АДРЕСА_1 : залу ресторану площею 858,9 кв. м, їдальня (кафе) площею 230,1 кв. м, складських приміщень площею 1 734 кв. м, площадки споруди площею 1 379,3 кв. м, згідно з яким покупець зобов`язався сплатити продавцю за придбане майно повну ціну договору до листопада 2008 року.

20 листопада 2003 року між ним та ПП «Санні» було підписано акт прийому-передачі нежитлових приміщень, площадки-споруди та торгового павільйону згідно з договором купівлі-продажу від 10 червня 2003 року №88/08.

Оскільки договір № 88/08 купівлі-продажу нерухомого майна від 10 червня 2003 року не виконувався жодною із його сторін, а саме, товариство фактично не передало ПП «Санні» нерухоме майно, а ПП «Санні» не здійснило за нього оплату, 15 серпня 2008 року між сторонами було укладено додаткову угоду про розірвання цього договору.

Факт розірвання між ним та ПП «Санні» договору № 88/08 купівлі-продажу нерухомого майна від 10 червня 2003 року доводиться також ухвалою Господарського суду Черкаської області від 12 грудня 2009 року у справі № 16/2701, а факт того, що він фактично не передавав ПП «Санні» нерухоме майно підтверджується рішенням Господарського суду Тернопільської області від 24 січня 2008 року у справі №1/86-4904, яке набрало законної сили.

Факт належності йому права власності на об`єкти нерухомого майна, придбаного на підставі договору купівлі-продажу від 11 грудня 2001 року № 104/01 підтверджується також витягом з реєстру прав власності на нерухоме майно від 25 серпня 2005 року № 8148006 та витягом з реєстру прав власності на нерухоме майно від 08 вересня 2008 року № 20152245.

Однак, незважаючи на те, що договір купівлі-продажу між ним та ПП «Санні» було розірвано 15 серпня 2008 року, і він є власником спірного нерухомого майна, 01 вересня 2008 року між ПП «Санні», від імені якого діяв ОСОБА_5 на підставі довіреності, та ОСОБА_3 було укладено в простій письмовій формі договір купівлі-продажу спірного нерухомого майна.

Рішенням Франківського районного суду м. Львова від 30 жовтня 2008 року укладений між ПП «Санні» та ОСОБА_3 договір купівлі-продажу було визнано дійсним та визнано за ОСОБА_3 право власності на вищевказане нерухоме майно.

Рішенням Апеляційного суду Львівської області від 31 січня 2011 року скасовано рішення Франківського районного суду м. Львова від 30 жовтня 2008 року та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_3 про визнання договору укладеним та визнання права власності на вказані нежитлові приміщення.

Згідно з витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 12 листопада 2008 року № 20891441 ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу від 01 вересня 2008 року та рішення Франківського районного суду міста Львова від 30 жовтня 2008 року зареєструвала за собою право власності на спірне нерухоме майно.

22 листопада 2008 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 було укладено договір купівлі-продажу приміщень, який посвідчено приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Гусаком Р. Т., згідно з яким ОСОБА_3 продала, а ОСОБА_4 придбав зал ресторану загальною площею 858,9 кв. м, їдальню (кафе) загальною площею 230,1 кв. м та склади загальною площею 1 731,7 кв. м, яке знаходиться по АДРЕСА_1 , на підставі якого ОСОБА_4 зареєстрував право власності на вказане майно, що підтверджується витягом про реєстрацію права власності від 24 листопада 2008 року № 21017643.

Позивач вважає, що з його власності, всупереч його волі, шляхом рейдерських дій, вибуло нерухоме майно і незаконно знаходиться у відповідача, а відповідачем чиняться всі дії щодо невизнання за ним права власності на спірні приміщення, оскільки ПП «Санні» не будучи власником спірного нерухомого майна уклало з ОСОБА_3 договір його продажу, який є нікчемним в силу статті 228 ЦК України, як такий, що порушує публічний порядок, у зв`язку з тим, що спрямований на незаконне заволодіння майна юридичної особи.

ОСОБА_3 набула права власності на нерухоме майно за нікчемним правочином та рішенням суду, яке в подальшому було скасоване, і згодом продала це майно ОСОБА_4 .

Зазначеними діями відповідача йому було завдано моральної шкоди, яку товариство оцінює в 3 000 000 грн. Зазначене шкода полягає в тому, що з його власності вибули основні фонди, і у зв`язку з тим, що він фактично позбувся своєї правосуб`єктності.

Ухвалою Франківського районного суду міста Львова від 08 липня 2016 року клопотання ОСОБА_2 про залучення третьої особи задоволено. Залучено до участі у цій справі як третю особу ПП «Санні».

Ухвалою Франківського районного суду міста Львова від 27 липня 2017 року залучено до участі у справі як третіх осіб ОСОБА_4 та ОСОБА_3 .

Справа судами розглядалася неодноразово.

Рішенням Франківського районного суду м. Львова від 18 червня 2018 року позов задоволено частково.

Визнано за ТОВ «Ресторан «Беркут» право власності на нерухоме майно, що знаходиться у АДРЕСА_1 , а саме: зал ресторану площею 858,9 кв. м; приміщення їдальні площею 230,1 кв. м; складські приміщення площею 1 734 кв. м.

Витребувано у ОСОБА_2 та третіх осіб на користь ТОВ «Ресторан «Беркут» нерухоме майно, а саме: зал ресторану площею 858,9 кв. м; приміщення їдальні площею 230,1 кв. м; складські приміщення площею 1 734 кв. м, що знаходиться у АДРЕСА_1 , шляхом звільнення його з незаконного володіння та користування ОСОБА_2 та третіми особами, в тому числі звільнення даху їдальні кафе, який використовується як торговельний павільйон, звільнення даху складських приміщень, який використовується як автостоянка.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ТОВ «Ресторан «Беркут» 1 828,50 грн судових витрат.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, місцевий суд виходив з того, що ПП «Санні» не мало правових підстав відчужувати спірне майно ОСОБА_3 , оскільки на час укладення договору купівлі-продажу від 01 вересня 2009 року не було власником спірного майна, оскільки рішення суду, на підставі якого ОСОБА_3 набула право власності на спірне майно, скасовано колегією суддів, тому спірні нежитлові приміщення вибули з володіння власника ТзОВ «Ресторан «Беркут» поза його волею.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позовні вимоги про стягнення моральної шкоди не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні, позивачем не представлено, а судом не здобуто жодних доказів у їх підтвердження.

Постановою Львівського апеляційного суду від 10 жовтня 2019 року апеляційні скарги ПП «Санні», ОСОБА_2 , ОСОБА_4 та ОСОБА_3 залишено без задоволення, а заочне рішення Франківського районного суду м. Львова від 18 червня 2018 року залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції повно і правильно встановив фактичні обставини справи, застосував закон, який поширюється на зазначені правовідносини, доводи апеляційних скарг та зміст оскаржуваного рішення не дають підстав для висновку про те, що судом при розгляді справи допущені порушення норм матеріального та процесуального права, які є підставами для скасування рішення суду.

Рішення суду в апеляційному порядку в липні 2022 року оскаржила ОСОБА_1 , як особа, яка не брала участі в розгляді справи, але вважає, що судовим рішенням вирішено питання про її права та обов`язки. В поданій апеляційній скарзі просить скасувати рішення Франківського районного суду м. Львова від 18 червня 2018 року і ухвалити нове рішення по суті позовних вимог, яким відмовити у задоволенні позову повністю.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції проігноровано питання кола осіб, на права або обов`язки яких ухвалене рішення у цій справі неодмінно вплине. В оскаржуваному рішенні не встановлено, у яких саме «третіх осіб» належить витребувати майно на користь позивача/, у третіх осіб, які беруть участь у справі; в інших третіх осіб; чи у будь-яких третіх осіб. А вказане рішення безпосередньо впливає на права особи, яка подала апеляційну скаргу, адже така є власником торгівельного приміщення (павільйону), що розташований на даху нежитлових приміщень за адресою: АДРЕСА_1 , проте її до участі у справі судом не залучено. Наведене, на думку заявника, свідчить про наявність обов`язкових підстав для скасування рішення суду через незалучення у справі всіх відповідачів. Вказує, що площа витребуваних та реально існуючих приміщень відрізняється. Відтак, у відповідача ніколи не було у власності предмета спору, отже провадження у справі підлягало закриттю.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив, що згідно з частиною третьою статті 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Заслухавши суддю-доповідач, пояснення представника відповідача, який з`явився до суду апеляційної інстанції, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах заявлених вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційне провадження слід закрити.

До такого висновку колегія суддів дійшла, виходячи з такого.

Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно з положеннями статті 18 ЦПК України судові рішення,що набрализаконної сили,обов`язкові длявсіх органівдержавної владиі органівмісцевого самоврядування,підприємств,установ,організацій,посадових числужбових осібта громадяні підлягаютьвиконанню навсій територіїУкраїни,а увипадках,встановлених міжнароднимидоговорами,згода наобов`язковість якихнадана ВерховноюРадою України,-і заїї межами. Невиконаннясудового рішенняє підставоюдля відповідальності,встановленої законом. Обов`язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи чи інтереси.

За приписамичастини четвертоїта п`ятоїстатті 82ЦПК України обставини,встановлені рішеннямсуду угосподарській,цивільній абоадміністративній справі,що набралозаконної сили,не доказуютьсяпри розглядііншої справи,у якійберуть участьті саміособи абоособа,щодо якоївстановлено ціобставини,якщо іншене встановленозаконом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Відповідно до частини першої статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 362 ЦПК України суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося.

Тобто, у разі подання апеляційної скарги особи, яка не брала участі у справі і апеляційним судом встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося, апеляційне провадження підлягає закриттю, а рішення суду першої інстанції не має переглядатися по суті.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 вересня 2021 року в справі № 1522/29828/12 (провадження № 61-6594св21) вказано, що «у разі подання апеляційної скарги особи, яка не брала участі у справі і апеляційним судом встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося, апеляційне провадження підлягає закриттю, а рішення суду першої інстанції не має переглядатися по суті».

У постанові Верховного Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 липня 2022 року в справі №209/1817/19-ц (провадження № 61-5774св22) зазначено, що «особи, які не брали участь у справі, мають право оскаржити в апеляційному порядку лише ті судові рішення, які безпосередньо встановлюють, змінюють або припиняють їх права та/або обов`язки, або породжують для особи правові наслідки. Верховний Суд зазначає, що вирішення питання про те, чи стосується прав та інтересів особи, яка не була залучена до участі справі, рішення суду першої інстанції є першочерговим завданням для апеляційного суду та виключно у разі встановлення, що рішення суду першої інстанції порушує права та інтереси особи, яка подала апеляційну скаргу, апеляційний суд наділений повноваженнями здійснювати перегляд по суті рішення суду першої інстанції у апеляційному порядку. Натомість у разі, якщо апеляційний суд встановить, що рішення суду першої інстанції не порушує прав та інтересів особи, яка звернулася із апеляційною скаргою, апеляційне провадження підлягає закриттю, а рішення суду першої інстанції не має переглядатися по суті».

У справі, що переглядається під час апеляційного розгляду встановлено, що особа, яка подала апеляційну скаргу, станом на момент ухвалення оскаржуваного рішення, у розумінні положень ЦК України, не є власником майна, яке цим рішенням витребувано.

З мотивувальної та резолютивної частини цього рішення убачається, що судом витребувано у ОСОБА_2 та третіх осіб на користь ТОВ «Ресторан «Беркут» нерухоме майно, а саме: зал ресторану площею 858,9 кв. м; приміщення їдальні площею 230,1 кв. м; складські приміщення площею 1734 кв. м, що знаходиться у АДРЕСА_1 .

Особа, яка подала апеляційну скаргу зазначає, що вона є власником торгівельного приміщення (павільйону), що розташований на даху нежитлових приміщень за адресою: АДРЕСА_1 , однак таке майно згідно з рішенням не витребовувалось від ОСОБА_2 . При цьому, колегія суддів враховує, що до апеляційної скарги не додано жодного правовстановлюючого документа на це майно, як і не міститься посилання на такий документ в тексті самої скарги.

За таких обставин, колегія суддів доходить висновку, що оскаржуваним рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки особи, яка подала апеляційну скаргу, проте не брала участі у розгляді справи, не вирішувалося.

Відтак, апеляційне провадження слід закрити.

У цьому зв`язку, колегія суддів не вбачає підстав для аналізу доводів апеляційної скарги щодо порушення судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального, адже розгляд справи по суті, судом апеляційної інстанції не здійснюється.

Згідно із підпунктом «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України постанова суду апеляційної інстанції складається, окрім іншого, і з розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі: закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.

В ухвалі Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду від 22 листопада 2019 року в справі № 816/731/16 (адміністративне провадження № К/9901/9639/19) зроблено висновок, що «пункт 5 частини першої статті 7 Закону України «Про судовий збір» передбачає можливість повернення судового збору лише у випадку закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях. Наслідком закриття провадження у справі є відсутність (скасування) рішення, яким закінчено розгляд справи по суті, тоді як закриття касаційного провадження призведе до залишення оскаржуваних судових рішень в силі. Указане підтверджує різне значення понять «закриття провадження у справі» та «закриття касаційного провадження» та неможливість їх ототожнення. Повернення судового збору у випадку закриття касаційного провадження пункт 5 частини першої статті 7 Закону України «Про судовий збір» не передбачено, що унеможливлює задоволення клопотання скаржника про повернення судового збору. Зазначений висновок узгоджується з позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеній в ухвалі від 29 травня 2019 року у справі № 820/4918/16 (провадження №11-42апп19)».

У постанові від 08 червня 2022 року в справі № 357/380/20 (провадження № 14-20цс22) Велика Палата Верховного Суду не вбачала підстав для відступу від висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного в ухвалі від 29 травня 2019 року у справі № 820/4918/16.

Отже, наведеною нормою Закону України «Про судовий збір» передбачено повернення судового збору лише у разі закриття (припинення) провадження у справі, а не у випадку закриття апеляційного провадження, тому підстави для повернення судового збору відсутні.

Керуючись статтями 259, 260, 268, 362, 367, 368, 381 ЦПК України, Львівський апеляційний суд,

У Х В А Л И В:

апеляційне провадження у справі за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Франківського районного суду м. Львова від 18 червня 2018 року закрити.

Поновити дію рішення Франківського районного суду м. Львова від 18 червня 2018 року.

Ухвала набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту ухвали.

Повний текст ухвали складено 27 березня 2023 року.

Головуючий С.М. Копняк

Судді: О.М. Ванівський

Р.П. Цяцяк