Рішення

від 27.03.2023 по справі 120/10641/22

ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 березня 2023 р. Справа № 120/10641/22

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Слободонюка М.В., розглянувши у м. Вінниці в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (в письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Юнісев Груп" до Державної служби України з безпеки на транспорті в особі Відділу державного нагляду (контролю) у Вінницькій області про визнання протиправною та скасування постанови,

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Юнісев Груп" (далі - ТОВ "Юнісев Груп", позивач) до Державної служби України з безпеки на транспорті в особі Відділу державного нагляду (контролю) у Вінницькій області (відповідач) про визнання протиправною та скасування постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу №337768 від 21.11.2022.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що постановою Відділу державного нагляду (контролю) у Вінницькій області Державної служби України з безпеки на транспорті №337768 від 21.11.2022 відносно нього застосовано адміністративно-господарський штраф в сумі 17000 грн. за порушення законодавства про автомобільний транспорт, а саме ст. 48 Закону України "Про автомобільний транспорт", відповідальність за яке передбачена абз. 15 ч. 1 ст. 60 цього ж Закону (перевезення вантажу з перевищенням вагових обмежень, а саме перевищення вагових норм від 10% до 20%). На переконання позивача, оскаржувана постанова є протиправною, оскільки ТОВ "Юнісев Груп" не здійснювало цього перевезення і, відповідно, не було перевізником по даному випадку, а тому в силу вимог ст. 60 Закону України "Про автомобільний транспорт" не може бути притягнуте до адміністративно-господарської відповідальності, позаяк не є суб`єктом будь-яких порушень. За таких обставин позивач вважає прийняту постанову протиправною та просить її скасувати.

Ухвалою від 23.12.2022 судом відкрито провадження у справі за вказаним позовом та вирішено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні). Крім того, встановлені сторонам строки для подання відзиву на позовну заяву, відповіді на відзив та заперечення.

06.01.2023 на адресу суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній просить відмовити у задоволенні вимог адміністративного позову. В обґрунтування своєї позиції зазначає, що 22.09.2022 у пункті габаритно-вагового контролю: Київська область А/Д Р-030, посадовими особами Відділу державного нагляду (контролю) у Київській області проведено габаритно-ваговий контроль транспортного засобу марки VOLVO реєстраційний номер НОМЕР_1 та причепу моделі "JANMIL NWIS", реєстраційний номер НОМЕР_2 , що використовувався перевізником ТОВ "Юнісев Груп". Під час документального контролю даного транспортного засобу зафіксовано перевезення вантажу з перевищенням вагових параметрів на одиничну вісь 13,280 т. при допустимих 11,500 т.

Відтак відповідач вказує, що в ході проведеної перевірки встановлено порушення вимоги статті 48 Закону України "Про автомобільний транспорт", відповідальність за яке передбачена абз. 15 ч. 1 ст. 60 Закону України "Про автомобільний транспорт" (перевезення вантажу з перевищенням вагових обмежень, а саме перевищення вагових норм від 10% до 20%) про що складено акт № 0058906 від 22.09.2022. В подальшому, на підставі матеріалів проведеної перевірки начальником Відділу державного нагляду (контролю) у Вінницькій області винесено постанову №337768 від 21.11.2022 про застосування до позивача ТОВ "Юнісев Груп", адміністративно-господарського штрафу.

Відповідач вважає, що застосовуючи до позивача адміністративно-господарський штраф за порушення законодавства про автомобільний транспорт Державної служби України з безпеки на транспорті в особі Відділу державного нагляду (контролю) у Вінницькій області діяло на підставі, в межах та у спосіб, передбачені чинним законодавством.

Водночас, на спростування тверджень позивача про те, що він не є перевізником, відповідач звертає увагу, що під час перевірки транспортного засобу водієм ОСОБА_1 було надано товарно-транспортну накладну від 22.09.2022, де автомобільним перевізником вказано ТОВ "Юнісев Груп". Тому, на переконання представника відповідача, посадовими особами Відділу державного нагляду (контролю) було вірно визначено ТОВ «Юнісев Груп» як автомобільного перевізника та правомірно застосовано до останнього адміністративно-господарський штраф згідно постанови від 21.11.2022 № 337768. За таких обставин відповідач вважає заявлені позовні вимоги безпідставними та такими, що задоволенню не підлягають.

12.01.2023 на адресу суду від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій останній наголошує, що жодних правовідносин з власником транспортного засобу, що здійснював перевезення вантажу - ОСОБА_2 та водієм даного автомобіля - ОСОБА_1 у ТОВ "Юнісев Груп" немає, будь-які договірні та цивільно-правові відносини із вказаними особами відсутні. Окрім того зазначає, що надана відповідачем товарно-транспортна накладна № 000006 від 22.09.2022 не містить підпису відповідальних осіб ні перевізника, ні вантажоодержувача. Більше того, представник позивача акцентує увагу на тому, що товарно-транспортна накладна це документ на вантаж, а не документ, який визначає автомобільного перевізника, а тому її неможливо вважати належним та допустимим доказом того, що ТОВ Юнісев Груп було перевізником у спірних правовідносинах. Відтак просить суд задовольнити позовні вимоги.

24.01.2023 від Державної служби України з безпеки на транспорті в особі Відділу державного нагляду (контролю) у Вінницькій області надійшло заперечення на відповідь на відзив, в якому відповідач підтримує свою попередню позицію, викладену у відзиві, та просить відмовити у задоволенні позову.

Відповідно до ч. 5 ст. 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Суд, дослідивши матеріали справи та оцінивши надані сторонами докази в їх сукупності, встановив наступне.

22.09.2022 о 13:10 год. у пункті габаритно-вагового контролю: Київська область А/Д Р-030 с. Проліски, посадовими особами Відділу державного нагляду (контролю) у Київській області проведено габаритно-ваговий контроль транспортного засобу марки "VOLVO", моделі "FH 13/480", реєстраційний номер: BX1853СХ та причепу марки "ПП", моделі "JANMIL NWIS", реєстраційний номер: НОМЕР_2 , який належать ОСОБА_2 , під керуванням водія ОСОБА_1 (водій).

Під час зважування зазначеного транспортного засобу виявлено факт перевезення ним вантажу із перевищенням вагових обмежень, визначених п. 22.5 ПДР України (без дозволу, виданого компетентними уповноваженими органами, або документа про внесення плати за проїзд великовагових транспортних засобів у разі неподільного вантажу), а саме - навантаження на строєну вісь складає 13,280 т. при допустимих 11,500 т.

За результатами проведеної перевірки складено акт проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом № 332278 від 22.09.2022, акт про перевищення транспортним засобом нормативних вагових параметрів № 0058906 від 22.09.2022 та довідку про результати здійснення габаритно-вагового контролю № 0040159 від 22.09.2022.

Вказані матеріали в подальшому були передані для розгляду в орган державного контролю за місцезнаходженням позивача.

Згідно письмового повідомлення Відділу державного нагляду (контролю) у Вінницькій області від 03.11.2022, направленого на адресу позивача, розгляд справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт призначено на 21.11.2022.

15.11.2022 ТОВ "Юнісев Груп" на електронну адресу відповідача надіслало письмові пояснення за вих. №14 від 15.11.2022, у яких викладені доводи заявника щодо спростування факту здійснення ним 22.09.2022 перевезення вантажу та із запереченнями щодо притягнення його до відповідальності, оскільки на переконання позивача, ТОВ "Юнісев Груп" не здійснювало цього перевезення та не має жодного відношення та стосунку до спірної події, а тому і не може вважатися автомобільним перевізником по даному випадку.

Так, за результатами розгляду відповідних матеріалів, відповідачем винесено постанову від 21.11.2022 № 337768, згідно якої за порушення вимог статті 48 Закону України "Про автомобільний транспорт" до позивача застосовано адміністративно-господарський штраф у розмірі 17000,00 грн. на підставі абз. 15 ч. 1 ст. 60 цього ж Закону.

При цьому, визначаючи статус позивача як автомобільного перевізника, відповідач враховував відомості, що зазначені в наданій водієм товарно-транспортній накладній №000006 від 22.09.2022, що виписана ТОВ «Сервісагро-Полтава-Плюс».

Позивач з правомірністю вказаного рішення суб`єкта владних повноважень не погоджується, а тому за захистом своїх прав та інтересів звернувся до суду.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам та встановленим обставинам справи, суд керується такими мотивами.

Відповідно до вимог статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до Положення про Державну службу України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 № 103, Укртрансбезпека) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра інфраструктури і який реалізує державну політику з питань безпеки на наземному транспорті.

Згідно з п.п. 1, 3 п. 4 Положення основними завданнями Укртрансбезпеки є, зокрема, реалізація державної політики з питань безпеки на автомобільному транспорті загального користування, міському електричному, залізничному транспорті; здійснення державного нагляду (контролю) за безпекою на автомобільному, міському електричному, залізничному транспорті.

Як зазначено у п. 8 Положення Укртрансбезпека здійснює свої повноваження безпосередньо, через утворені в установленому порядку територіальні органи.

На момент прийняття оскаржуваної постанови таким органом виступав Відділ державного нагляду (контролю) у Вінницькій області, утворений згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України від 2 грудня 2021 року № 1579-р Про оптимізацію діяльності територіальних органів Державної служби з безпеки на транспорті.

Відносини між автомобільними перевізниками, замовниками транспортних послуг, органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, пасажирами, власниками транспортних засобів, а також їх відносини з юридичними та фізичними особами - суб`єктами підприємницької діяльності, які забезпечують діяльність автомобільного транспорту та безпеку перевезень, регулює Закон України Про автомобільний транспорт від 05.04.2001 № 2344-ІІІ (далі - Закон від 05.04.2001 № 2344-ІІІ), Закон України Про дорожній рух від 30.06.1993 № 3353-XII (далі - Закон 30.06.1993 № 3353-XII), Закон України «Про автомобільні дороги» від 08.09.2005 № 2862-IV (далі - Закон від 08.09.2005 № 2862-IV), Порядок здійснення габаритно-вагового контролю та справляння плати за проїзд автомобільними дорогами загального користування транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові та/або габаритні параметри яких перевищують нормативні, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. № 671 від 27.06.2007 № 879 (далі - Порядок № 879), Правила проїзду великогабаритних та великовагових транспортних засобів автомобільними дорогами, вулицями та залізничними переїздами, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 18.01.2001 № 30 (далі - Правила № 30), Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 № 1306 (далі - ПДР України № 1306), Порядок здійснення державного контролю на автомобільному транспорті, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 листопада 2006 р. № 1567 (далі - Порядок № 1567).

Згідно зі ст. 5 Закону від 05.04.2001 № 2344-ІІІ основним завданням державного регулювання та контролю у сфері автомобільного транспорту є створення умов безпечного, якісного й ефективного перевезення пасажирів та вантажів, надання додаткових транспортних послуг.

Відповідно до ст. 6 Закону від 05.04.2001 № 2344-ІІІ державний контроль автомобільних перевізників на території України здійснюється шляхом проведення планових, позапланових і рейдових перевірок (перевірок на дорозі). Державному контролю підлягають усі транспортні засоби українських та іноземних перевізників, що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів і вантажів на території України.

Процедуру здійснення державного контролю за додержанням суб`єктами господарювання, які провадять діяльність у сфері автомобільного транспорту (далі - суб`єкти господарювання), вимог законодавства про автомобільний транспорт, норм та стандартів щодо організації перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом визначається Порядком № 1567.

Згідно з пунктом 15 Порядку № 1567 під час проведення рейдової перевірки перевіряється виключно, зокрема, наявність визначених статтями 39 і 48 Закону України "Про автомобільний транспорт" документів, на підставі яких здійснюються перевезення автомобільним транспортом.

Статтею 48 Закону від 05.04.2001 № 2344-III встановлено, що автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред`являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення.

Документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є:

- для автомобільного перевізника - документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством;

- для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством.

У разі перевезення вантажів з перевищенням габаритних або вагових обмежень обов`язковим документом також є дозвіл, який дає право на рух автомобільними дорогами України, виданий компетентними уповноваженими органами, або документ про внесення плати за проїзд великовагових (великогабаритних) транспортних засобів, якщо перевищення вагових або габаритних обмежень над визначеними законодавством становить менше п`яти відсотків.

Відповідно до абз. 15 ч. 1 ст. 60 Закону від 05.04.2001 № 2344-III за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи, зокрема перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм понад 10%, але не більше 20% при перевезенні вантажу без відповідного дозволу - штраф у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Тобто, як слідує зі змісту цієї правової норми, відповідальність за порушення вимог законодавства сфері автомобільного транспорту під час перевезення вантажів застосовується саме до автомобільних перевізників.

Таким чином, визначальним в межах розгляду цієї справи суд вважає встановлення факту того, чи є позивач у спірній ситуації автомобільним перевізником в розумінні положень Закону № 2344-III, адже основні доводи позивача полягають саме в тому, що відповідач протиправно застосував адміністративно-господарський штраф до неналежного суб`єкта правопорушення.

За визначеннями, наведеними у ст. 1 Закону від 05.04.2001 № 2344-III, автомобільний перевізник - фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами; вантажні перевезення - це перевезення вантажів вантажними автомобілями; водій - особа, яка керує транспортним засобом і має відповідне посвідчення встановленого зразка.

Згідно зі ст. 33 Закону від 05.04.2001 № 2344-III автомобільним перевізником, що здійснює перевезення вантажів на договірних умовах, є суб`єкт господарювання, який відповідно до законодавства та одержаної ліцензії надає послугу згідно з договором про перевезення вантажу транспортним засобом, що використовують на законних підставах.

Отже, суб`єктом відповідальності за порушення законодавства про автомобільний транспорт, у тому числі за надання послуг з перевезення пасажирів та вантажів без оформлення документів, перелік яких визначений статтями 39 та 48 Закону від 05.04.2001 № 2344-III, є автомобільний перевізник, який здійснює перевезення вантажів.

Так, судом встановлено, що єдиною підставою для визначення статусу позивача як автомобільного перевізника, слугувала надана водієм ОСОБА_1 під час проведення перевірки 22.09.2022 товарно-транспортна накладна № 000006 від 22.09.2022, яка виписана ТОВ «Сервісагро-Полтава-Плюс» (замовник, вантажовідправник), в якій в графі «Автомобільний перевізник» вказано ТОВ Юнісев Груп.

Досліджуючи вказані обставини суд зважає на наступне.

Згідно із ст. 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерством транспорту України від 14.10.97 № 363 (далі Правила № 363), товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу документ, призначений для обліку товарно-матеріальних цінностей на шляху їх переміщення, розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи, та є одним із документів, що може використовуватися для списання товарно-матеріальних цінностей, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, що може бути складений у паперовій та/або електронній формі та має містити обов`язкові реквізити, передбачені цими Правилами.

Додатком 7 Правил встановлені вимоги до форми товарно-транспортної накладної. Згідно затвердженої форми у товарно-транспортній накладній має бути зазначений автомобільний перевізник, замовник, вантажовідправник та вантажоодержувач.

Поряд із цим товарно-транспортну накладну суб`єкт господарювання може оформлювати без дотримання форми, наведеної в додатку 7 до цих Правил, за умови наявності в ній інформації про назву документа, дату і місце його складання, найменування (прізвище, ім`я, по батькові) Перевізника та/або експедитора, замовника, вантажовідправника, вантажоодержувача, найменування та кількість вантажу, його основні характеристики та ознаки, які дають можливість однозначно ідентифікувати цей вантаж, автомобіль (марка, модель, тип, реєстраційний номер), причіп/напівпричіп (марка, модель, тип, реєстраційний номер), пункти навантаження та розвантаження із зазначенням повної адреси, посади, прізвища та підписів відповідальних осіб вантажовідправника, вантажоодержувача, водія та/або експедитора.

Відповідно до пунктів 11.2. та 11.3 Правил № 363, оформлення перевезень вантажів товарно-транспортними накладними здійснюється незалежно від умов оплати за роботу автомобіля. Товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом виписує Замовник (вантажовідправник) у трьох примірниках. Замовник (вантажовідправник) засвідчує всі примірники товарно-транспортної накладної підписом.

Водночас загальними нормами Правил визначено, що товарно-транспортна накладна це документ на вантаж, а не документ, який визначає автомобільного перевізника.

Так, досліджуючи надану відповідачем товарно-транспортну накладну №000006 від 22.09.2022 судом встановлено, що дійсно автомобільним перевізником у ній зазначено ТОВ «Юнісев Груп». Разом із тим будь-яких доказів про те, що ТОВ «Юнісев Груп» має хоч якесь відношення як до транспортного засобу, що був об`єктом перевірки ("VOLVO", моделі "FH 13/480", реєстраційний номер: BX1853СХ, причеп марки "ПП", моделі "JANMIL NWIS", реєстраційний номер: НОМЕР_2 ) так і до водія даного транспортного засобу ( ОСОБА_1 ) відповідачем при винесені оскаржуваної постанови не здобуто та судом в процесі розгляду справи також не виявлено.

Дійсно, аналіз положень ст. 48 Закону N 2344-III дає підстави для висновку, що у товарно-транспортній накладній повинні міститися відомості про повне найменування (прізвище, ім`я, по батькові) автомобільного перевізника, код платника податків згідно з Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України або податковий номер, реєстраційний номер облікової картки платника податків або серію та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку у паспорті), прізвище, ім`я, по батькові водія та номер його посвідчення.

Однак, такі відомості повинен зазначити вантажовідправник, оскільки саме він у розумінні Закону вважається особою, відповідальною за оформлення товарно-транспортної накладної.

Як уже наголошувалось судом вище, зі змісту ТТН № 000006 від 22.09.2022 судом встановлено, що вантажовідправником є ТОВ «Сервісагро-Полтава-Плюс» (с. Остипівка, Лубянський район, Полтавська область). Отже, обов`язок із заповнення ТТН та зазначення у ній необхідних відомостей покладається на вантажовідправника, яким позивач не є.

Натомість, в силу вимог статті 33 Закону N 2344-III автомобільним перевізником, що здійснює перевезення вантажів на договірних умовах, є суб`єкт господарювання, який відповідно до законодавства та одержаної ліцензії надає послугу згідно з договором про перевезення вантажу транспортним засобом, що використовують на законних підставах.

В даному випадку матеріали справи не містять жодних доказів про те, що саме ТОВ «Юнісев Груп» здійснювало перевезення спірного вантажу власним чи орендованим транспортним засобом на договірних умовах або іншим чином на законних підставах використовувало транспортні засоби, на яких здійснювалося перевезення вантажу.

За таких обставин надання позивачу статусу автомобільного перевізника у спірній ситуації лише з посилання на відомості зазначені в ТТН №000006 від 22.09.2022 за відсутності будь-яких інших доказів, які б підтверджували перевезення спірного вантажу саме ТОВ «Юнісев Груп», здійснено відповідачем передчасно та без належного з`ясування усіх обставин справи, позаяк, повторюючи вищевикладене, товарно-транспортна накладна це документ на вантаж, а не документ, який визначає автомобільного перевізника.

Інших доказів, які б визначали за ТОВ «Юнісев Груп» статус автомобільного перевізника під час перевезення вантажу 22.09.2022 матеріли справи не містять, як і відсутні докази, які б підтверджували господарсько-правові відносини між позивачем та власником транспортного засобу ОСОБА_3 та/або між позивачем та водієм такого транспортного засобу.

Суд зазначає, що відповідачем не спростовані доводи позивача та не надано суду доказів на підтвердження того, що перевезення вантажу здійснювалось саме ТОВ Юнісев Груп.

Відтак, з огляду на викладене, за відсутністю доказів, які б підтверджували за ТОВ "Юнісев Груп" статус автомобільного перевізника у спірній ситуації, притягнення його до адміністративно-господарської відповідальності згідно абз. 15 ч. 1 ст. 60 Закону N 2344-III здійснено відповідачем безпідставно.

За таких обставин суд доходить висновку, що оскаржувана постанова відповідача № 337768 від 21.11.2022 є протиправною та підлягає скасуванню. Відповідно, наявні підстави для задоволення адміністративного позову.

Частиною першою статті 9 КАС України передбачено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

За приписами частини першої статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили.

Суд також при прийнятті рішення враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи), сформовану, зокрема, у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Таким чином, перевіривши обґрунтованість основних доводів сторін, суд приходить до переконання про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд враховує наступне.

Частиною першою статті 139 КАС України передбачено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, усі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до частини першої статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи, до яких відносяться в тому числі і витрати на професійну правничу допомогу.

Щодо витрат, пов`язаних зі сплатою судового збору.

Так, судом встановлено, що позивачем при зверненні до суду сплачено судовий збір в розмірі 2481 грн., який, у зв`язку з задоволенням позовних вимог, підлягає відшкодуванню на користь позивача.

Що стосується відшкодуванню витрат на професійну правничу допомогу в сумі 5000 грн., то суд зазначає таке.

Згідно з частиною першою статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Відповідно до частини 2 статті 134 КАС України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина 3 статті 134 КАС України).

Приписами частини 4-6 статті 134 КАС України передбачено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Водночас в силу вимог частини 7 статті 134 КАС України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до частин 7, 9 статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Системний аналіз вказаних законодавчих положень дозволяє суду дійти висновку, що стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень підлягають компенсації документально підтверджені судові витрати, до складу яких входять, в тому числі витрати, пов`язані з оплатою професійної правничої допомоги. Склад та розміри витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі: сторона, яка бажає компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона має право подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги та інші документи, що свідчать про витрати сторони, пов`язані із наданням правової допомоги.

Судом встановлено, що в підтвердження понесення витрат на правничу допомогу позивачем надано копію договору про надання правової допомоги від 06.01.2022, укладеного між позивачем та адвокатами Мишковською Т.М. та Калачик Н.М., копію додаткової угоди до Договору про надання правової допомоги від 12.12.2022; Акт здачі-приймання робіт (надання послуг) від 12.12.2022; квитанцію до прибуткового касового ордера від 12.12.2022 про оплату витрат на правову допомогу в сумі 5000 грн.

Як слідує із матеріалів справи, за умовами договору від 06.01.2022 про надання юридичних послуг та правової допомоги (далі - Договір), укладеного між адвокатом Мишковською Т.М., адвокатом Калачик Н.М. (далі - адвокат, виконавець) та позивачем ТОВ "Юнісев Груп" в особі директора Калачика В.М. (далі - замовник), виконавець зобов`язується надати замовнику послуги з правового супроводження господарської діяльності замовника та представництва інтересів в судах усіх інстанцій та юрисдикцій, а замовник зобов`язується оплатити такі послуги.

Пунктом 4.1. Договору встановлено, що за надання послуги з правової допомоги Замовник сплачує виконавцю плату у формі гонорару згідно Додатку № 1 до договору.

Так, Додатковою угодою до Договору про надання правової допомоги сторони погодили порядок оплати юридичних послуг (гонорару) адвоката за супровід справи про оскарження постанови Укртрансбезпеки від 21.11.2022, визначивши їх суму в фіксованому розмірі 5000 грн.

Згідно квитанції до прибуткового касового ордера від 12.12.2022 підтверджено оплату позивачем за надані послуги в користь адвоката 5000 грн.

Втім, оцінюючи розмір понесених витрат суд не вважає їх співмірними із складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт.

У відповідності до статті 30 Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 5 липня 2012 року № 5076-VI5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Верховний Суд у постанові від 21.01.2021 в справі N 280/2635/20 звернув увагу на те, що при визначенні суми відшкодування суд повинен виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Тобто, вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи зокрема на складність справи, витрачений адвокатом час.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі N 826/1216/16 та у постановах Верховного Суду від 23.01.2020 у справі N 300/941/19 та від 31.03.2020 у справі N 726/549/19, від 17.12.2020 у справі N 808/1849/18, від 28.12.2020 у справі N 640/18402/19.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Згідно з рішенням ЄСПЛ від 23 січня 2014 року у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява № 19336/04, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим. Угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (п. 268, 269).

Відповідно до рішення ЄСПЛ у справі "Лавентс проти Латвії" відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Таким чином, при визначенні суми відшкодування витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, необхідно виходити з реальності цих витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи.

Як вже зазначалось, у зв`язку з розглядом цієї справи позивач та адвокат досягнули згоди (погодили) вартість робіт (наданих послуг) в розмірі 5000,00 грн.

Однак, досліджуючи обґрунтованість розрахунку понесених позивачем витрат та їх співмірність із обсягом та характером виконаних робіт згідно актом надання послуг від 12.12.2022, суд звертає увагу на те, що такий акт не містить детального розрахунку суми, заявленої до відшкодування, як і обсягу наданих послуг, а також затраченого адвокатом часу.

Тобто, в цьому випадку суд позбавлений можливості перевірити те, виходячи із яких критеріїв сторони досягнули згоди щодо загальної вартості наданих послуг та їх обсягу.

В цілому суд не оспорює права сторін самостійно визначати вартість послуг правової допомоги, однак у даному випадку не може вважати, що при встановленні такого розміру гонорару в сумі 5000 грн., зазначені в акті виконаних робіт витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір є співмірним складністю справи та ціною позову, яка визначається розміром застосованих до позивача штрафних санкцій (17000 грн).

Відтак, враховуючи, що предмет спору у цій справі не є складним, а справа містить лише один епізод спірних правовідносин та не потребує вивчення великого обсягу фактичних даних, обсяг і складність складених процесуальних документів також не є значними, а тому суд вважає, що обґрунтованим та пропорційним до предмета спору розміром витрат на правничу допомогу є сума в 3000 грн., яка відповідатиме критеріям співмірності та вимогам розумності.

З огляду на викладене суд доходить висновку, що на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Державної служби України з безпеки на транспорті, саме як з юридичної особи суб`єкта владних повноважень, яка здійснює свої повноваження через утворені територіальні органи, в даному випадку Відділ державного нагляду (контролю) у Вінницькій області, належить присудити понесені витрати на сплату судового збору в сумі 2481 грн., а також витрати на професійну правничу допомогу адвоката в сумі 3000 грн.

Керуючись ст.ст. 72, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 291, 295 КАС України, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати постанову Відділу державного нагляду (контролю) у Вінницькій області від 21.11.2022 № 337768 про застосування адміністративно-господарського штрафу до Товариства з обмеженою відповідальністю "Юнісев Груп".

Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Юнісев Груп" понесені витрати зі сплати судового збору в сумі 2481 грн. (дві тисячі чотириста вісімдесят одну гривню), а також витрати на професійну правничу допомогу адвоката в сумі 3000 грн. (три тисячі гривень) за рахунок бюджетних асигнувань Державної служби України з безпеки на транспорті.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повне судове рішення складено 27.03.23.

Інформація про учасників справи:

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю "Юнісев Груп" (вул. Садова, 33, с. Великий Митник, Хмільницький район, Вінницька область, 22060, код ЄДРПОУ: 41175960);

Відповідач: Державна служба України з безпеки на транспорті (місцезнаходження юридичної особи: пр. Перемоги, 14, м. Київ, 01135, код ЄДРПОУ 39816845) в особі Відділу державного нагляду (контролю) у Вінницькій області (місцезнаходження: вул. Василя Порика, 29, м. Вінниця, 21022, без права юридичної особи).

СуддяСлободонюк Михайло Васильович