Рішення

від 27.03.2023 по справі 200/5084/22

НЕ ВКАЗАНО

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 березня 2023 року Справа№200/5084/22

Донецький окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Крилової М.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (в письмовому провадженні) справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Донецькій області про визнання бездіяльність протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

01 грудня 2022 року до Донецького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява адвоката Сидун-Августин О.С., яка діє в інтересах ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Донецькій області про:

- визнання протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Донецькій області, яка виразилась у невиплаті усіх необхідних платежів не проведенні остаточного розрахунку при звільненні;

- зобов`язання Головне управління Національної поліції в Донецькій області нарахувати та виплатити: грошове забезпечення з обов`язковим урахуванням розмірів щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення, премії) за період з 01 квітня по 17 червня 2022 року; компенсацію за невикористану відпустку за 2021 рік; доплату за залучення до заходів з метою запобігання розповсюдження хвороби COVID-19 та виконання службових обов`язків при безпосередньому контакті з населенням, передбачено постановою Кабінету Міністрів України від 29.04.2020 року №375, за період проходження служби; середнє грошове забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 17 червня 2022 року по дату винесення рішення у справі.

В обґрунтування вимог посилається на те, що відповідачем, протиправно, всупереч вимогам чинного законодавства, не виплачено грошове забезпечення з 01.04.2022 року по 17.06.2022 року не нараховано та не виплачено компенсації за невикористані дні відпустки у 2021 році, доплату за залучення до заходів з метою запобігання розповсюдження хвороби COVID-19 та виконання службових обов`язків при безпосередньому контакті з населенням, передбачено постановою Кабінету Міністрів України від 29.04.2020 року №375, за період проходження служби

Відповідач позов не визнав та 15 грудня 2022 року надав відзив на позовну заяву зі змісту якого просив відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі. В обгрунтування своєї позиції зазначив, що підставою припинення виплати грошового забезпечення поліцейському є наказ керівника (начальника) органу поліції, у якому вказується, за який період припиняється виплата грошового забезпечення. Щодо невикористаної відпустки за 2021 рік зазначив, що виплата грошової компенсації за невикористані відпустки за попередні роки Порядком №260 (п. 8 розділу ІІІ) не передбачена. Виплата ї додаткової доплати здійснюється за рахунок та в межах видатків державного бюджету, передбаченого за відповідними бюджетними програмами головних розпорядників бюджетних коштів. У 2021 році асигнування від головного розпорядника за бюджетною програмою 1007070 надійшли 29 липня за період часу з 01.01.2021 по 17.02.2021. Доплата здійснюється лише з видатків державного бюджету, передбаченого за відповідними бюджетними програмами головних розпорядників бюджетних коштів та на сьогодні головним розпорядником кошти виділено не було. У зв`язку із чим нарахування та виплата позивачу з лютого 2021 року не здійснювалась ні тільки позивачу, а усім, оскільки за відповідними бюджетними програмами головних розпорядників бюджетних коштів та на сьогодні головним розпорядником кошти не виділяються.

Ухвалою суду від 02 грудня 2022 року відкрито провадження у справі, розгляд справи призначено правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (у письмовому провадженні), витребувано копії та докази.

Ухвалою суду від 08 лютого 2023 року витребувано копії та докази.

Згідно з нормами статті 258 КАС України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, судом встановлено наступне.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, що підтверджується паспортом громадянина України у вигляді ID-картки № НОМЕР_1 від 23.09.2019 року.

Наказом Головного управління Національної поліції в Донецькій області №268 о/с від 17.06.2022 року ОСОБА_1 звільнено зі служби в поліції відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 77 розділу VII Закону України «Про Національну поліцію» за власним бажанням.

Листом від 02.08.2022 року №219/26/02-2022 Управління фінансового забезпечення та бухгалтерського обліку Головного управління Національної поліції в Донецькій області надало відповідь на адвокатський запит від 27.02.2022 року та вказало, що Законом України «Про Національну поліцію» визначено, що за невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація у зв`язку з чим, нарахування та виплата грошової компенсації за невикористані дні відпустки за минулі роки не передбачено умовами спеціального законодавства. Також зазначено, що наказом ГУНП в Донецькій області від 13.04.2022 року №175 о/с ОСОБА_1 припинено виплату грошового забезпечення з 01.04.2022 року. Наказом ГУНП в Донецькій області від 17.06.2022 року №268 о/с поновлено виплату грошового забезпечення з 17.06.2022 року. У червні 2022 року ОСОБА_1 було нараховане та виплачено грошове забезпечення у розмірі 6243,13 грн. Враховуючи наведене, заборгованість по виплаті належних коштів відсутня.

11.08.2022 року відповідачу направлено заяву відповідно до якої позивач просив: визнати поважними причини відсутності на службі за період з 01.04.2022 року по 17.06.2022 року; нарахувати та виплатити за вказаний період грошове забезпечення; видати позивачу, як людині, яка потрапила у полон усі винагороди, передбачені постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року №168; виплатити доплату за залучення до заходів з метою запобігання розповсюдження хвороби COVID-19 та виконання службових обов`язків при безпосередньому контакті з населенням, передбачено постановою Кабінету Міністрів України від 29.04.2020 року №375, за період проходження служби.

Відповіді на заяву позивач не отримав.

У зв`язку з невиплатою всіх належних сум при звільненні позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.

З приводу спірних правовідносин суд зазначає наступне.

Правовідносини, пов`язані з проходженням та звільненням з публічної служби в органах поліції, з виплатою грошового забезпечення поліцейських регулюються Законом України «Про Національну поліцію», постановою Кабінету Міністрів України від 11.11.2015 № 988 «Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції» (далі - Постанова №988), наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06.04.2016 № 260 Про затвердження Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання (далі - Порядок № 260), постановою КМУ №168 від 28.02.2022 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану».

Відповідно до положень частини 10 статті 62 Закону України «Про Національну поліцію» поліцейський своєчасно і в повному обсязі отримує грошове забезпечення та інші компенсаційні виплати відповідно до закону та інших нормативно-правових актів України; у повному обсязі користується гарантіями соціального та правового захисту, передбаченими цим Законом та іншими актами законодавства; захищає свої права, свободи та законні інтереси всіма способами, що передбачені законом.

Відповідно до частин 1, 2 статті 94 Закону України «Про Національну поліцію» поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається залежно від посади, спеціального звання, строку служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наявності наукового ступеня або вченого звання.

Порядок виплати грошового забезпечення визначає Міністр внутрішніх справ України.

Пунктом 1 Постанови №988 установлено, що грошове забезпечення поліцейських складається з посадового окладу, окладу за спеціальним званням, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер), премії та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Керівникам органів, закладів та установ Національної поліції в межах затверджених для них асигнувань на грошове забезпечення надано право установлювати, зокрема надбавку за специфічні умови проходження служби в поліції в розмірі до 100 відсотків посадового окладу з урахуванням окладу за спеціальним званням та надбавки за стаж служби, а також здійснювати преміювання поліцейських відповідно до їх особистого внеску в загальний результат служби (підпункти 1, 2 пункту 4 Постанови № 988).

Пунктом 2 Постанови № 988 установлено, що порядок виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та здобувачам вищої освіти закладів вищої освіти із специфічними умовами навчання, що здійснюють підготовку поліцейських, затверджується Міністерством внутрішніх справ.

Згідно із пунктами 3, 4 розділу І Порядку №260 грошове забезпечення поліцейських визначається залежно від посади, спеціального звання, стажу служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наукового ступеня або вченого звання.

До складу грошового забезпечення входять: 1) посадовий оклад; 2) оклад за спеціальним званням; 3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер); 4) премії; 5) одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення виплачується поліцейським, які призначені на штатні посади (зарахованих у розпорядження) в Національній поліції, та здобувачам ЗВО.

За приписами пунктів 6, 7, 8 розділу І Порядку №260 підставою для виплати грошового забезпечення є наказ керівника (начальника) органу, закладу, установи Національної поліції (далі - орган поліції) про призначення на посаду поліцейського відповідно до номенклатури посад, наказ ректора ЗВО про зарахування на навчання або наказ про зарахування в розпорядження відповідного органу поліції та встановлення конкретного розміру окладів, надбавок, доплат. Грошове забезпечення поліцейським виплачується за місцем проходження служби виключно в межах асигнувань, затверджених кошторисом органу поліції на грошове забезпечення. За час відсутності поліцейського на службі без поважних причин грошове забезпечення не виплачується.

Також пунктом 12 розділу ІІ Порядку № 260 передбачено, що керівники органів поліції мають право преміювати поліцейських відповідно до особливостей проходження служби та особистого внеску поліцейського в загальні результати служби з урахуванням специфіки і особливостей виконання покладених на нього завдань та в межах асигнувань, затверджених на грошове забезпечення для утримання Національної поліції України.

У місяці виконання дисциплінарного стягнення поліцейського премія може не встановлюватися.

Відповідно до пункту 1 постанови КМУ №168 від 28.02.2022 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» установлено, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським, а також особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, які несуть службу в органах і установах зазначеної Служби, що розташовані в межах адміністративно-територіальних одиниць, на території яких надається допомога в рамках Програми «єПідтримка», виплачується додаткова винагорода в розмірі 30 000 гривень щомісячно, а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.

Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).

Згідно доводів відповідача, позивач у період з 01.04.2022 року був відсутній на службі без поважних причин, не виконував свої безпосередні обов`язки, а тому грошове забезпечення відповідно до наказу начальника ГУНП в Донецькій області від 13.04.2022 року №175 о/с за визначений період правомірно не нараховувалось та не виплачувалось.

Як на підставу прийняття наказу від 13.04.2022 року №175о/с відповідач посилається на доповідну записку начальника Маріупольського РУП ГУНП в Донецькій області.

Разом з цим, наказом начальника ГУНП в Донецькій області від 17.06.2022 року №268 о/с позивачу поновлено виплату грошового забезпечення з 17.06.2022 року.

Оскільки встановлено, що саме наказом ГУНП в Донецькій області від 13.04.2022 року №175 о/с позивачу припинено виплату грошового забезпечення, суд вважає за необхідне здійснити перевірку зазначеного вище наказу суб`єкта владних повноважень щодо відповідності визначеним ч. 2 ст. 2 КАС України критеріям та зазначає наступне.

Відповідно до ч.1 ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно ч.1ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємозв`язок доказів у їх сукупності (ч.3ст. 90 КАС України).

На розгляд суду не надано матеріалів службового розслідування, що слугувало притягненню позивача до дисциплінарної відповідальності та припинення виплати грошового забезпечення.

Натомість, відповідач вказує, що жодного службового розслідування, щодо відсутності позивача на службі без поважних причин та не виконання своїх безпосередніх обов`язків не проводилось.

З наявних в матеріалах справи, суд встановив, що наказом Головного управління Національної поліції в Донецькій області від 25.02.2022 року №330 про визначення тимчасового місця служби працівників окремих підрозділів ГУНП в Донецькій області начальникам Маріупольского районного управління поліції (з підпорядкованими підрозділами поліції) ГУНП в Донецькій області наказано забезпечити прибуття підпорядкованих працівників до тимчасового несення служби 26.02.2022 року о 08:45.

Разом з цим, з особової картки позивача вбачається, що за березень 2022 року останній отримував грошове забезпечення в повному розмірі та була нарахована та виплачена додаткова винагороді відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану».

Крім того, ОСОБА_1 поновлено виплату грошового забезпечення з 17.06.2022 року.

Наказом Головного управління Національної поліції в Донецькій області №268 о/с від 17.06.2022 року ОСОБА_1 звільнено зі служби в поліції відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 77 розділу VII Закону України «Про Національну поліцію» за власним бажанням.

На переконання суду відсутність позивача на службі з 01.04.2022 року по 17.06.2022 року зумовлено введенням воєнного стану в Україні відповідно до Закону України від 24.02.2022 №2102-ІХ та веденням бойових дій на території несення служби позивачем, що є поважними причинами відсутності ОСОБА_1 на службі та не є самоусуненням від виконання службових обов`язків. Доказів наявності у діях позивача вини та правомірності винесення наказу про припинення виплати грошового забезпечення саме у зв`язку із відсутністю на службі без поважних причин з 01.04.2022 відповідачем, як суб`єком владних повноважень, на якого за нормами процесуального закону покладено обов`язок доказування правомірності своїх дій (бездіяльності) та рішень, на розгляд суду не надано.

Також, суд звертає увагу, що відповідачем, самостійно, без проведення жодного службового розслідування, видано наказ від 17.06.2022 року №268 о/с про поновлення виплати грошового забезпечення. Тобто, відповідач самостійно поновивши виплату грошового забезпечення, спростував наявність в діях позивача вчинення протиправних діянь, як поліцейського.

Відповідно до ч. 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Враховуючи наведене вище, для ефективного захисту прав позивача, суд виходить за межі позовних вимог шляхом визнання протиправним та скасування наказу Головного управління Національної поліції в Донецькій області від 13.04.2022 року №175 о/с про припинення виплати грошового забепечення ОСОБА_1 з 01 квітня 2022 року.

Щодо позовних вимог про зобов`язання Головне управління Національної поліції в Донецькій області нарахувати та виплатити доплату за залучення до заходів з метою запобігання розповсюдження хвороби COVID-19 та виконання службових обов`язків при безпосередньому контакті з населенням, передбачено постановою Кабінету Міністрів України від 29.04.2020 року №375, за період проходження служби.

Відповідач зазначає, що позивач дійсно забезпечував охорону публічної (громадської) безпеки в період дії карантину за спірний період, однак в зв`язку з відсутністю фінансування доплата позивачу не виплачена.

Згідно постанови КМУ від 11.03.2020 року № 211 Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби, спричиненою коронавірусом SARS-CoV-2 на всій території України встановлений карантин з 12.03.2020 року.

Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 29 квітня 2020 року № 342 "Про визначення переліку посад працівників, службових і посадових осіб, щодо яких не застосовується обмеження під час нарахування заробітної плати, грошового забезпечення у квітні 2020 р. та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" (далі - Постанова № 342) установлено, що обмеження під час нарахування заробітної плати, грошового забезпечення у квітні 2020 р. та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, не застосовується для таких категорій посад, зокрема: поліцейські, які беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, у тому числі в операції Об`єднаних сил (ООС), здійсненні заходів із забезпечення правопорядку на державному кордоні, відбитті збройного нападу на об`єкти, що охороняються військовослужбовцями, звільненні цих об`єктів у разі захоплення або спроби насильного заволодіння зброєю, бойовою та іншою технікою.

Згідно з пунктом 2 Постанови № 342 визначення переліку посад (професій) працівників, службових і посадових осіб, військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу, поліцейських, зазначених у пункті 1 цієї постанови, з урахуванням специфіки їх участі у заходах, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та заходах із забезпечення національної безпеки і оборони, у тому числі в операції Об`єднаних сил (ООС), здійснюється відповідним центральним органом виконавчої влади у сфері, у якій він реалізує державну політику, органом державної влади, іншим державним органом.

Відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 29 квітня 2020 року № 375 "Деякі питання оплати праці (грошового забезпечення) окремих категорій працівників, військовослужбовців Національної гвардії та Державної прикордонної служби, осіб рядового та начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту, поліцейських, які забезпечують життєдіяльність населення, на період дії карантину, установленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та протягом 30 днів з дня його відміни"(далі - Постанова № 375) установлено, що на період дії карантину, встановленого постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 р. № 211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2", та протягом 30 днів з дня його відміни окремим категоріям працівників, військовослужбовців Національної гвардії та Державної прикордонної служби, осіб рядового та начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту, поліцейських, які забезпечують життєдіяльність населення (забезпечення продовольчими та непродовольчими товарами, послугами зв`язку, транспорту, адміністративними, соціальними послугами, а також захист прав дітей та забезпечення правопорядку і безпеки громадян) (далі - працівники) та внаслідок виконання своїх обов`язків мають безпосередній контакт з населенням, встановлюється додаткова доплата до заробітної плати (грошового забезпечення) пропорційно відпрацьованому часу в зазначених умовах.

На підставі пунктів 2-5 Постанови № 375 встановлення доплати, визначеної пунктом 1 цієї постанови, працівникам підприємств, установ та організацій, органів державної влади, які фінансуються з державного та місцевих бюджетів, здійснюється у граничному розмірі до 50 відсотків заробітної плати (грошового забезпечення).

Встановлення доплати, визначеної пунктом 1 цієї постанови, працівникам надавачів соціальних послуг державного/комунального сектору, які безпосередньо надають соціальні послуги за місцем проживання/перебування їх отримувачів (вдома), здійснюється у граничному розмірі до 100 відсотків заробітної плати (грошового забезпечення).

Перелік посад (професій) працівників, яким встановлюються такі доплати, визначається відповідним центральним органом виконавчої влади у сфері, у якій він реалізує державну політику.

Персональний перелік працівників, яким встановлюється доплата, визначається керівником (керівником державної служби) відповідного підприємства, установи та організації, органу державної влади.

Доплати, визначені пунктами 2 і 3 цієї постанови, здійснюються за рахунок та в межах видатків державного та місцевих бюджетів, передбачених за відповідними бюджетними програмами головних розпорядників бюджетних коштів.

Постановою Кабінету Міністрів України від 10 червня 2020 року № 485 "Про виділення коштів для здійснення доплати військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським, які забезпечують життєдіяльність населення, медичним та іншим працівникам, які безпосередньо зайняті на роботах з ліквідації захворювання на гостру респіраторну хворобу COVID-19, спричинену коронавірусом SARS-CoV-2, у відомчих закладах охорони здоров`я" затверджено Порядок використання коштів, виділених для здійснення доплати військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським, які забезпечують життєдіяльність населення, медичним та іншим працівникам, які безпосередньо зайняті на роботах з ліквідації захворювання на гостру респіраторну хворобу COVID-19, спричинену коронавірусом SARS-CoV-2, у відомчих закладах охорони здоров`я (далі Порядок № 485)

Пунктом 1 Порядку №485 визначено, що цей Порядок визначає механізм використання коштів державного бюджету за програмами, зокрема: "Здійснення доплати поліцейським, які забезпечують життєдіяльність населення на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, за рахунок коштів, виділених з фонду боротьби з гострою респіраторною хворобою COVID-19, спричиненою коронавірусом SARS-CoV-2, та її наслідками" (далі - бюджетні кошти).

Згідно з пунктом 2 Порядку № 485 головним розпорядником бюджетних коштів є МВС. Відповідальними виконавцями бюджетних програм є МВС, Національна гвардія, Адміністрація Держприкордонслужби, ДСНС та Національна поліція (далі - органи системи МВС).

На підставі абзаців 1 та 2 пункту 4 Порядку № 485 кошти, отримані органами системи МВС відповідно до пункту 3 цього Порядку, використовуються виключно для: доплати до грошового забезпечення військовослужбовцям Національної гвардії та Адміністрації Держприкордонслужби, особам рядового і начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту, поліцейським, які забезпечують життєдіяльність населення на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

На виконання пункту 4 Постанови № 375 Міністерством внутрішніх справ видано наказ від 03 червня 2020 року № 431 "Про окремі питання організації оплати праці на період дії карантину", яким визначено керівникам, зокрема, Національної поліції України забезпечити встановлення на період дії карантину, установленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та протягом 30 днів з дня його відміни окремим категоріям поліцейських, які забезпечують життєдіяльність населення (забезпечення продовольчими та непродовольчими товарами, послугами зв`язку, транспорту, адміністративними, соціальними послугами, а також захист прав дітей та забезпечення правопорядку і безпеки громадян) та внаслідок виконання своїх обов`язків мають безпосередній контакт з населенням, додаткової доплати у граничному розмірі до 50 відсотків заробітної плати (грошового забезпечення) пропорційно відпрацьованому часу в зазначених умовах (пункт 1); виплату додаткової доплати здійснювати поліцейським, які перебувають відповідно на штатних посадах в органах (підрозділах) Національної поліції України (пункт 2); нарахування додаткової доплати здійснювати у відсотковому співвідношенні до заробітної плати (грошового забезпечення) з розрахунку всіх складових, у тому числі премії, за винятком виплат, що носять одноразовий та компенсаційний характер (пункт 3); персональний перелік осіб, яким установлюється додаткова доплата, визначається керівником відповідного органу, закладу, зазначених у пункті 1 цього наказу (пункт 4).

Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що підставою для отримання доплати за Постановою № 375 є сукупність таких умов:

1) особа є поліцейським;

2) поліцейський забезпечує життєдіяльність населення, зокрема шляхом забезпечення правопорядку і безпеки громадян, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України.

Таким чином вказана доплата здійснюється не всім поліцейським, а лише окремим категоріям поліцейських, які внаслідок безпосереднього виконання своїх обов`язків забезпечують життєдіяльність населення у зв`язку з чим мають з населенням безпосередній контакт.

Як свідчать матеріали справи, що не заперечує відповідач, позивач, перебуваючи на службі в поліції, безпосередньо виконував обов`язки по забезпеченню життєдіяльності населення шляхом забезпечення правопорядку і безпеки громадян, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України.

Проте доплата позивачу не виплачена в зв`язку з відсутністю фінансування.

Відповідно до правової позиції Європейського суду у справі Кечко проти України (рішення від 8 листопада 2005 року) в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними. Тобто органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань.

Верховний Суд України у своїх рішеннях неодноразово вказував на те, що відсутність чи скорочення бюджетних асигнувань не може бути підставою для зменшення будь-яких виплат (постанови Верховного Суду України від 22.06.2010 у справі № 21-399во10, від 07.12.2012 у справі №21-977во10, від 03.12.2010 у справі № 21- 44а10).

Також, судом встановлено, що позивачу востаннє було виплачену зазначену допомогу за період з 01.02.2021 року по 17.02.2021 року.

Оскільки позивач має право на отримання доплат відповідно до постанови №375, тому з метою належного та повного захисту його прав суд дійшов висновку про протиправну бездіяльність Головного управління Національної поліції в Донецькій області, яка полягає у нездійсненні нарахування та виплати щомісячної доплати ОСОБА_1 за залучення до заходів з метою запобігання розповсюдження хвороби COVID-19 та виконання службових обов`язків при безпосередньому контакті з населенням, за період з 18.02.2021 року до моменту звільнення з 17.06.2022 року та зобов`язав відповідача здійснити позивачу нарахування та виплатити доплату за залучення до заходів з метою запобігання розповсюдження хвороби COVID-19 та виконання службових обов`язків при безпосередньому контакті з населенням, в період дії карантину за період з 18.02.2021 року по 17.06.2022 року.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання нарахувати та виплатити компенсацію за невикористану відпустку за 2021 рік, суд зазначає наступне.

Закон України від 15.11.1996 року № 504/96-ВР «Про відпустки» (далі - Закон № 504/96-ВР, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) установлює державні гарантії права на відпустки, визначає умови, тривалість і порядок надання їх працівникам для відновлення працездатності, зміцнення здоров`я, а також для виховання дітей, задоволення власних життєво важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи.

Згідно зі статтею 4 Закону № 504/96-ВР установлюються такі види відпусток: 1) щорічні відпустки: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством; 2) додаткові відпустки у зв`язку з навчанням (статті 13, 14 і 15 цього Закону); 3) творча відпустка (стаття 16 цього Закону); 3-1) відпустка для підготовки та участі в змаганнях (стаття 16-1 цього Закону); 4) соціальні відпустки: відпустка у зв`язку з вагітністю та пологами (стаття 17 цього Закону); відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (стаття 18 цього Закону); відпустка у зв`язку з усиновленням дитини (стаття 18-1 цього Закону); додаткова відпустка працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину-особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (стаття 19 цього Закону); 5) відпустки без збереження заробітної плати (статті 25, 26 цього Закону). Законодавством, колективним договором, угодою та трудовим договором можуть установлюватись інші види відпусток.

У разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину-особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (частина перша статті 24 Закону № 504/96-ВР).

Аналогічні положення містяться в частині першій статті 83 КЗпП України.

Закон України від 02.07.2015 року № 580-VIII «Про Національну поліцію» (далі - Закон № 580-VIII, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначає правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України.

Відповідно до частин першої та третьої статті 59 Закону № 580-VIII служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень. Рішення з питань проходження служби оформлюються письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік і форма яких установлюються Міністерством внутрішніх справ України.

Проходження служби в поліції регулюється цим Законом та іншими нормативно-правовими актами (стаття 60 Закону № 580-VIII).

Згідно з частинами першою та другою статті 92 Закону № 580-VIII поліцейським надаються щорічні чергові оплачувані відпустки в порядку та тривалістю, визначених цим Законом. Поліцейському надаються також додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки, соціальні відпустки, відпустки без збереження заробітної плати (грошового забезпечення) та інші види відпусток відповідно до законодавства про відпустки.

Частинами першою, другою, третьою і четвертою статті 93 Закону №580-VIII передбачено, що тривалість відпусток поліцейського обчислюється подобово. Святкові та неробочі дні до тривалості відпусток не включаються. Тривалість щорічної основної оплачуваної відпустки поліцейського становить тридцять календарних днів, якщо законом не визначено більшої тривалості відпустки. За кожний повний календарний рік служби в поліції після досягнення п`ятирічного стажу служби поліцейському надається один календарний день додаткової оплачуваної відпустки, але не більш як п`ятнадцять календарних днів. Тривалість чергової відпустки у році вступу на службу в поліції обчислюється пропорційно з дня вступу до кінця року з розрахунку однієї дванадцятої частини відпустки за кожен повний місяць служби.

Відповідно до частин восьмої, дев`ятої, десятої та одинадцятої статті 93 Закону № 580-VIII поліцейським, які захворіли під час чергової відпустки, після одужання відпустка продовжується на кількість невикористаних днів. Продовження відпустки здійснюється керівником, який надав її, на підставі відповідного документа, засвідченого у визначеному законом чи іншим нормативно-правовим актом порядку. Поліцейським у рік звільнення за власним бажанням, за віком, через хворобу чи скорочення штату в році звільнення, за їх бажанням, надається чергова відпустка, тривалість якої обчислюється пропорційно з розрахунку однієї дванадцятої частини відпустки за кожний повний місяць служби в році звільнення. При звільненні поліцейського проводиться відрахування з грошового забезпечення надмірно нарахованої частини чергової відпустки за час невідпрацьованої частини календарного року. За невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до закону. Відкликання поліцейського із чергової відпустки, як правило, забороняється. У разі крайньої необхідності відкликання з чергової відпустки може бути дозволено керівнику територіального органу поліції. За бажанням поліцейського невикористана частина відпустки може бути приєднана до чергової відпустки на наступний рік.

Частинами першою та другою статті 94 Закону № 580-VIII обумовлено, що поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається залежно від посади, спеціального звання, строку служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наявності наукового ступеня або вченого звання. Порядок виплати грошового забезпечення визначає Міністр внутрішніх справ України.

Порядок та умови виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та здобувачам вищої освіти закладів вищої освіти із специфічними умовами навчання, що здійснюють підготовку поліцейських затверджений наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06.04.2016 року № 260 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 29 квітня 2016 року за № 669/28799) (далі - Порядок № 260, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Пунктом 3 розділу І Порядку № 260 передбачено, що грошове забезпечення поліцейських визначається залежно від посади, спеціального звання, стажу служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наукового ступеня або вченого звання. До складу грошового забезпечення входять: 1) посадовий оклад; 2) оклад за спеціальним званням; 3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер); 4) премії; 5) одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Згідно з абзацами сьомим і восьмим пункту 8 розділу ІІІ Порядку № 260 за невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до чинного законодавства. Виплата грошової компенсації за невикористану в році звільнення відпустку проводиться, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого поліцейський має відповідно до чинного законодавства на день звільнення із служби. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів. Кількість днів для виплати грошової компенсації за невикористану відпустку вказується в наказі про звільнення.

Таким чином, право працюючої особи на відпочинок у формі відпустки закріплено Конституцією України. Особу не може бути позбавлено такого права. Види відпусток, які можуть надаватися поліцейським, визначені у статті 92 Закону № 580-VIII. Її аналіз дозволяє зробити висновок, що поліцейським можуть бути надані такі відпустки: щорічні чергові оплачувані відпустки, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки, соціальні відпустки, відпустки без збереження заробітної плати (грошового забезпечення) та інші види відпусток відповідно до законодавства про відпустки.

Правило про надання відпустки до кінця календарного року не є виключним, про що свідчать положення частин восьмої, одинадцятої статті 93 Закону № 580-VIII, а саме: до яких поліцейським, які захворіли під час чергової відпустки, після одужання відпустка продовжується на кількість невикористаних днів. Відкликання поліцейського з чергової відпустки, як правило, забороняється. У разі крайньої необхідності відкликання з чергової відпустки може бути дозволено керівнику територіального органу поліції. За бажанням поліцейського невикористана частина відпустки може бути приєднана до чергової відпустки на наступний рік.

Аналізуючи наведені норми законодавства, суд дійшов висновку, що законом не виключаються випадки, коли поліцейським відпустка не буде використана протягом календарного року. Не передбачено позбавлення поліцейського права на відпустку, яке він уже отримав в попередньому календарному році. Водночас, надано право працівнику використати право на відпустку за попередній рік одночасно з черговою відпусткою наступного року.

Тобто, у наступному календарному році, в тому числі і за умови, що він є роком звільнення, поліцейський має гарантоване право на чергову відпустку за поточний календарний рік та на відпустки (основні і додаткові), що не були використані в попередніх роках, що виражається в праві на отримання грошової компенсації за весь час невикористаної оплачуваної відпустки, незалежно від часу набуття права на таку відпустку, оскільки відпустки за попередні роки також є невикористаними в році звільнення та не можуть бути залишені без розрахунку з поліцейським, адже це суперечить суті та гарантіям як трудового, так і спеціального законодавства в частині реалізації права на відпочинок.

Рішенням Конституційного Суду України від 07 травня 2002 року № 8-рп/2002 в справі за конституційним поданням Президента України щодо офіційного тлумачення положень частин другої, третьої статті 124 Конституції України (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) зазначено, що при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, установивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми, у яких визначені основні трудові права працівників - КЗпП України.

З огляду на відсутність правового врегулювання цього питання положеннями Закону № 580-VIII і Порядку № 260 питання компенсації невикористаної частини відпустки поліцейському за минулі роки, суд дійшов висновку, що при вирішенні вказаного спору підлягають застосуванню приписи КЗпП України і Закону № 504/96-ВР.

Так, відповідно до частини першої статті 24 Закону № 504/96-ВР і частини першої статті 83 КЗпП України у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.

Отже, у випадку звільнення поліцейських з органів Національної поліції України їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні, як основної, так і додаткової відпустки.

Матеріалами справи підтверджено, що позивач при звільненні зі служби в поліції мав право на отримання грошової компенсації за невикористану ним щорічної відпустки за 2021 рік.

Однак, відповідачем протиправно не виплачено таку компенсацію.

Щодо зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 17.06.2022 року по день винесення рішення у справі..

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 07.05.2002 № 8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми КЗпП України, у якому визначені основні трудові права працівників.

Отже, трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини.

Аналогічна правова позиція наведена у постанові Верховного Суду України від 17.02.2015 у справі № 21-8а15, яка неодноразово підтримана Верховним Судом (постанова від 04.12.2019 справа №825/66/16, постанова від 02.10.19 справа №817/1227/18, постанова від 10.09.2019 справа №814/2791/16, постанова від 19.06.2019 справа № 820/3312/17, постанова від 06.06.2018 у справі № 803/1105/16).

Таким чином, оскільки нормами спеціального законодавства не врегульовано порядок виплати військовослужбовцям грошового забезпечення за час затримки розрахунку, до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми КЗпП України.

Так, згідно з ч. 1 ст. 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Відповідно до ч. 1 ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В силу положень ч. 1-2 ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Отже, вказаними нормами визначено обов`язок роботодавця провести розрахунок із працівником саме в день його звільнення, а у разі наявності вини власника або уповноваженого ним органу щодо невиплати працівникові належних йому сум при звільненні та при відсутності спору щодо розміру таких сум підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Таким чином, закріплені у ст. ст. 116, 117 КЗпП України положення спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.

Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює спірні відносини, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум при звільненні, з метою забезпечення рівності прав та принципу недискримінації у трудових відносинах, суд дійшов висновку про можливість застосування положень ст. ст. 116, 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які складаються під час звільнення з військової служби.

Як вже зазначалось, відповідно до ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити неоспорювану ним суму.

За змістом статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку про те, що передбачений ч. 1 ст. 117 КЗпП обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум саме у строки, зазначені у ст. 116 КЗпП.

Судом встановлено, що остаточного розрахунку по своїй суті з позивачем при звільненні не відбулося, що стало причиною виникнення спору між сторонами у цій справі.

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 13.05.2020 в справі № 810/451/17 та від 26.05.2020 в справі № 821/1083/17 викладена правова позиція відповідно до якої під "належними звільненому працівникові сумами" необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Згідно ч. 2 ст. 117 КЗпП України, як зауважила Велика Палата Верховного Суду в постанові від 13.05.2020 в справі № 810/451/17, при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Підсумовуючи зазначене, Велика Палата Верховного Суду в постанові у справі №810/451/17 зауважила, що за змістом ч. 1 ст. 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку настає відповідальність, передбачена ст. 117 КЗпП України.

Таким чином, виходячи із системного тлумачення положень ст. ст. 116, 117 КЗпП України, враховуючи рішення Конституційного Суду України від 22.02.2012 в справі № 4-рп/2012, а також наведені вище правові позиції Великої Палати Верховного Суду, можна дійти висновку, що з моменту звільнення у роботодавця виникає обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити працівникові всі суми, що йому належать. Якщо роботодавець не виконує цей обов`язок, він вчиняє триваюче правопорушення, відповідальність за яке визначена ст. 117 КЗпП України. Припиненням такого правопорушення є проведення фактичного розрахунку, тобто реальне виконання цього обов`язку (виплата всіх сум, що належать звільненому працівникові) (висновок узгоджується із правовою позицією Верховного Суду викладеною у постанові від 12.08.2020 в справі № 400/3151/19).

Відтак, лише на момент припинення вказаного правопорушення, яким є день фактичного розрахунку, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог. При цьому, для того щоб права працівника на виплату йому середнього заробітку за час затримки розрахунків при звільненні вважалися порушеними (закінчений склад правопорушення), суду необхідно встановити такі юридично значимі обставини як: 1) невиплата належних працівнику при звільненні сум; 2) проведення із ним остаточного розрахунку.

Тобто, лише факт проведення остаточного розрахунку дасть можливість для встановлення обсягу порушених прав. Інакше, навіть у випадку постановлення судом рішення про стягнення на користь працівника середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні станом на дату судового рішення, спір не буде вирішений, адже за відсутності остаточного розрахунку права працівника на виплату середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні далі вважатимуться порушеними.

Таким чином, оскільки у правовідносинах між сторонами в цій справі спірна заборгованість у вигляді грошового забезпечення, грошової компенсації днів відпустки та доплати за залучення до заходів з метою запобігання розповсюдження хвороби COVID-19 позивачу не виплачено, а остаточний розрахунок не проведений, суд вважає позовну вимогу про зобов`язання нарахувати та виплатити середнє грошове забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 17 червня 2022 року по дату винесення рішення у справі передчасною і такою, що фактично спрямовані на врегулювання тих відносин, які відбудуться в майбутньому, тобто після виконання судового рішення про виплату спірної суми грошової компенсації. Отже, позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

Аналогічна правова позиція наведена у постановах Сьомого апеляційного адміністративного суду від 01.04.2021 у справі № 120/4291/20-а, від 12.03.2020 у справі № 240/10057/19, від 20.03.2020 у справі № 240/12477/19, від 02.04.2020 у справі № 240/12037/19.

Крім того, подібного висновку неодноразово доходив Верховний Суд у своїх постановах від 18.06.2019 у справі № 808/307/17, від 09.10.2019 у справі № 805/1917/17-а, від 22.01.2020 у справі 620/1982/19, від 20.05.2020 у справі № 816/1640/17.

Щодо обраного способу захисту позивача.

Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати заявникові такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Отже, "ефективний засіб правового захисту" у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.

З метою повного та всебічного захисту прав позивача, суд вважає за необхідне частково задовольнити позовні вимоги позивача шляхом:

визнання протиправним та скасування наказу Головного управління Національної поліції в Донецькій області від 13.04.2022 року №175 о/с про припинення виплати грошового забепечення ОСОБА_1 з 01 квітня 2022 року;

зобов`язання Головне управління Національної поліції в Донецькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення з обов`язковим урахуванням розмірів щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення, премії) за період з 01 квітня 2022 по 16 червня 2022 року (включно);

визнання протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Донецькій області, яка полягає у нездійсненні нарахування та виплати щомісячної доплати ОСОБА_1 за залучення до заходів з метою запобігання розповсюдження хвороби COVID-19 та виконання службових обов`язків при безпосередньому контакті з населенням, за період з 18.02.2021 року до моменту звільнення 17.06.2022 року;

зобов`язання Головне управління Національної поліції в Донецькій області здійснити ОСОБА_1 нарахування та виплатити доплату за залучення до заходів з метою запобігання розповсюдження хвороби COVID-19 та виконання службових обов`язків при безпосередньому контакті з населенням, в період дії карантину за період з 18.02.2021 року по 17.06.2022 року;

визнання протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Донецькій області, щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні відпустки за 2021 рік;

зобов`язання Головне управління Національної поліції в Донецькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні відпустки за 2021 рік.

Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до пункту 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п.29).

Згідно пункту 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту.

Відповідно до ч. 3 ст 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 6, 8-10, 14, 139, 193, 242-246, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Донецькій області про визнання бездіяльність протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Національної поліції в Донецькій області від 13.04.2022 року №175 о/с про припинення виплати грошового забепечення ОСОБА_1 з 01 квітня 2022 року.

Зобов`язати Головне управління Національної поліції в Донецькій області (місцезнаходження: Донецька область, м. Маріуполь, пр.-т. Нахімова, буд. 86; код ЄДРПОУ 40109058) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) грошове забезпечення з обов`язковим урахуванням розмірів щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення, премії) за період з 01 квітня 2022 по 16 червня 2022 року (включно).

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Донецькій області, яка полягає у нездійсненні нарахування та виплати щомісячної доплати ОСОБА_1 за залучення до заходів з метою запобігання розповсюдження хвороби COVID-19 та виконання службових обов`язків при безпосередньому контакті з населенням, за період з 18.02.2021 року до моменту звільнення 17.06.2022 року.

Зобов`язати Головне управління Національної поліції в Донецькій області (місцезнаходження: Донецька область, м. Маріуполь, пр.-т. Нахімова, буд. 86; код ЄДРПОУ 40109058) здійснити ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) нарахування та виплатити доплату за залучення до заходів з метою запобігання розповсюдження хвороби COVID-19 та виконання службових обов`язків при безпосередньому контакті з населенням, в період дії карантину за період з 18.02.2021 року по 17.06.2022 року.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Донецькій області, щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні відпустки за 2021 рік.

Зобов`язати Головне управління Національної поліції в Донецькій області (місцезнаходження: Донецька область, м. Маріуполь, пр.-т. Нахімова, буд. 86; код ЄДРПОУ 40109058) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) грошову компенсацію за невикористані дні відпустки за 2021 рік.

В решті позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Текст рішення розміщений в Єдиному державному реєстрі судових рішень (веб-адреса сторінки: http://www.reyestr.court.gov.ua/).

Суддя М.М. Крилова